Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №160/21952/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №160/21952/26

Суддя: Неклеса Олена Миколаївна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокуСправа № 160/21952/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно в сумі 0,00 грн.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно в сумі 198 665,99 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 року №1078, із одночасним відрахуванням 1,590 військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по день фактичної виплати цієї індексації, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2015 року по день фактичної виплати цієї індексації, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , у період з 01.12.2014 року по 23.02.2022 року проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , під час якої відповідачем не було забезпечено належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства. Позивач зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року у справі №160/28672/24, з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 року, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін, а також індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно із застосуванням індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Крім того, постановою суду апеляційної інстанції від 30.10.2025 року Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.02.2022 року. Водночас позивач наголошує, що під час розгляду зазначеної адміністративної справи судом не було визначено конкретного розміру належної їй індексації-різниці, оскільки здійснення відповідного розрахунку покладалося безпосередньо на Військову частину НОМЕР_1 . На виконання вказаних судових рішень відповідачем проведено розрахунок індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року, за результатами якого визначено її розмір у сумі 0,00 грн, про що позивача повідомлено листом Військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2026 року №1288/179/1/1/67/334/пс. На переконання позивача, такий розрахунок є неправомірним, оскільки відповідачем неправильно застосовано положення абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 та не враховано обставин, які зумовлюють виникнення права на отримання індексації-різниці починаючи з березня 2018 року. Позивач стверджує, що у березні 2018 року сума можливої індексації грошового забезпечення перевищувала розмір підвищення її грошового доходу, у зв`язку з чим виникло право на щомісячну індексацію-різницю, яка мала виплачуватися до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) з урахуванням вимог Порядку №1078. За власними розрахунками позивача, належна їй сума індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно становить 198 665,99 грн, тоді як відповідач безпідставно визначив її у розмірі 0,00 грн. При цьому позивач вважає, що предметом цього адміністративного спору є не повторне вирішення вимог, які вже розглядалися у справі №160/28672/24, а перевірка правомірності проведеного відповідачем розрахунку індексації-різниці під час виконання попереднього судового рішення. На думку позивача, визначення Військовою частиною НОМЕР_1 нульового розміру індексації-різниці свідчить про виникнення нових спірних правовідносин та є самостійною підставою для звернення до адміністративного суду. Також позивач зазначає, що не нарахування та невиплата належних сум індексації грошового забезпечення призвели до порушення строків виплати її доходів, у зв`язку з чим вона має право на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Окремо позивач посилається на необхідність застосування під час виплати належних сум положень постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення військовослужбовців, а також належного вирішення питання утримання військового збору. З огляду на викладене, вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 щодо визначення індексації-різниці у розмірі 0,00 грн протиправними, а невиплату належних сум індексації та компенсації втрати частини доходів такою, що порушує її право на належне грошове забезпечення, позивач звернулася до суду із цим адміністративним позовом, в якому просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк, протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків. На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 07.08.2026 року вх.№68016/26.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".

Ухвала суду від 07.08.2026 року, якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 07.08.2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 07.08.2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Станом на 09.11.2026 року (з урахуванням строку на поштове відправлення), від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив. Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача до суду також не надходило.

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , у період з 01.12.2014 року по 23.02.2022 року проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , під час якої перебувала на грошовому забезпеченні відповідача.

У зв`язку з не нарахуванням та невиплатою індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби позивач раніше зверталася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з відповідним адміністративним позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року у справі №160/28672/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.

Зокрема, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін та зобов`язано відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату.

Крім того, зазначеним судовим рішенням визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням індексації-різниці відповідно до зазначених положень Порядку №1078.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та в цій частині прийнято нове рішення про часткове задоволення позову.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.02.2022 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

При цьому судом апеляційної інстанції під час розгляду справи №160/28672/24 надавалася оцінка доводам позивача щодо необхідності визначення конкретного розміру індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач просила здійснити нарахування та виплату індексації-різниці у визначеній нею сумі 179 583,30 грн, проте суд першої інстанції, задовольняючи відповідні позовні вимоги, не встановив конкретного розміру належної до виплати індексації.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком, зазначивши, що проведення відповідного розрахунку належить до повноважень відповідача, у зв`язку з чим зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації без визначення конкретної суми є належним способом захисту порушеного права позивача.

Отже, судовими рішеннями у справі №160/28672/24 встановлено обов`язок Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року, водночас конкретний розмір такої індексації судовими рішеннями визначений не був.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 проведено розрахунок індексації-різниці грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року.

За результатами проведеного розрахунку відповідачем визначено розмір індексації-різниці у сумі 0,00 грн, про що позивача повідомлено листом Військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2026 року №1288/179/1/1/67/334/пс.

Таким чином, Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок індексації-різниці, однак за результатами такого розрахунку не встановлено сум, належних до виплати позивачу за спірний період.

Не погоджуючись із визначенням відповідачем розміру індексації-різниці у сумі 0,00 грн, позивач здійснила власний розрахунок, відповідно до якого сума належної їй індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року становить 198 665,99 грн.

Із викладених у позовній заяві розрахунків вбачається, що позивач виходить із необхідності застосування положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, відповідно до яких у разі, коли розмір підвищення грошового доходу в березні 2018 року не перевищував суму можливої індексації, виникало право на отримання індексації-різниці, розмір якої визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.

При цьому позивач зазначає, що відповідна сума індексації-різниці мала нараховуватися та виплачуватися щомісячно протягом спірного періоду до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) із дотриманням положень Порядку №1078.

Разом із тим матеріали позовної заяви свідчать про те, що відповідачем застосовано інший підхід до визначення розміру індексації-різниці, наслідком якого стало встановлення нульового значення відповідної виплати.

Також із матеріалів справи вбачається, що позивач пов`язує із не нарахуванням та невиплатою індексації-різниці порушення строків отримання належних їй доходів, у зв`язку з чим заявляє вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Крім того, позивач порушує питання щодо здійснення відповідних виплат із застосуванням механізму компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, та з урахуванням утримання військового збору.

Отже, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з незгодою позивача з результатами проведеного Військовою частиною НОМЕР_1 розрахунку індексації-різниці грошового забезпечення на виконання судових рішень у справі №160/28672/24, зокрема з визначенням її розміру у сумі 0,00 грн, а також із невиплатою заявлених позивачем сум індексації та компенсації втрати частини доходів.

Предметом судової перевірки у цій справі є правомірність визначення відповідачем нульового розміру індексації-різниці, наявність правових підстав для її нарахування та виплати у заявленому позивачем розмірі, а також обґрунтованість похідних вимог щодо компенсації втрати частини доходів та застосування відповідного механізму оподаткування.

При цьому наведені позивачем розрахунки та визначена нею сума 198 665,99 грн підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема документами щодо складових грошового забезпечення позивача та фактичного підвищення її грошового доходу в березні 2018 року.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 46 Конституції України встановлено право громадян на соціальний захист у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин першої–третьої статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законодавством механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Механізм проведення індексації визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Отже, індексація грошового забезпечення є передбаченою законодавством державною соціальною гарантією, спрямованою на підтримання купівельної спроможності грошових доходів військовослужбовців, а її нарахування та виплата за наявності встановлених законом умов становлять обов`язок відповідного суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд зазначає, що право військовослужбовця на індексацію грошового забезпечення виникає безпосередньо із закону та не залежить від волевиявлення посадових осіб військової частини, прийняття окремого розпорядчого рішення або наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Аналогічний підхід щодо обов`язковості проведення індексації грошового забезпечення та неможливості обмеження відповідного права з мотивів недостатності бюджетного фінансування відображено у правових висновках Верховного Суду, сформульованих у справах щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Судом установлено, що між сторонами виник спір щодо правильності визначення Військовою частиною НОМЕР_1 розміру індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно.

Зокрема, відповідачем визначено розмір відповідної індексації-різниці у сумі 0,00 грн, тоді як позивач вважає, що належна їй сума індексації-різниці за зазначений період становить 198 665,99 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року у справі №160/28672/24, з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 року, Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078.

Водночас конкретний розмір індексації-різниці зазначеними судовими рішеннями визначений не був.

Листом від 08.04.2026 року №1288/179/1/1/67/334/пс Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про здійснення розрахунку, за результатами якого розмір індексації-різниці визначено у сумі 0,00 грн.

Не погоджуючись із таким розрахунком, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Щодо правових підстав виникнення права позивача на індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.03.2018 року, змінено розміри посадових окладів військовослужбовців.

Отже, березень 2018 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), у якому визначення належної військовослужбовцям індексації повинно здійснюватися з урахуванням спеціальних положень пункту 5 Порядку №1078.

Відповідно до абзацу третього пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній у березні 2018 року, сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Згідно з абзацом четвертим пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) визначається з урахуванням розміру підвищення доходу та розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації.

Абзацом п`ятим пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що в разі підвищення тарифних ставок (окладів) враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Відповідно до абзацу шостого пункту 5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін установленого порогу індексації.

Системний аналіз зазначених положень свідчить, що у місяці підвищення посадових окладів законодавством передбачено необхідність порівняння двох величин: суми індексації, яка могла бути нарахована військовослужбовцю в березні 2018 року, та розміру підвищення його грошового доходу в цьому місяці.

У випадку, якщо сума можливої індексації перевищує розмір підвищення грошового доходу, військовослужбовець набуває право на отримання індексації-різниці в розмірі відповідного перевищення.

При цьому визначена сума індексації-різниці підлягає щомісячній виплаті до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до припинення правовідносин, у зв`язку з якими здійснюється відповідна виплата.

Суд наголошує, що зазначений механізм є імперативним, а тому військова частина не наділена повноваженнями на власний розсуд визначати доцільність нарахування індексації-різниці або відмовляти в її виплаті за наявності передбачених законодавством підстав.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21.

У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що для правильного застосування абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078 необхідно встановити розмір підвищення грошового доходу військовослужбовця у березні 2018 року та суму можливої індексації, яка склалася у цьому місяці, після чого визначити співвідношення між зазначеними показниками.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму можливої індексації, військовослужбовець має право на отримання індексації-різниці.

Подібні правові висновки щодо застосування пункту 5 Порядку №1078 викладені Верховним Судом у постановах від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21 та від 20.04.2023 року у справі №320/8554/21.

У постанові від 17.08.2023 року у справі №160/4155/22 Верховний Суд звернув увагу на необхідність установлення судами фактичних показників грошового забезпечення, які мають значення для правильного визначення суми індексації-різниці.

Отже, суд при вирішенні спору щодо належного розміру індексації-різниці повинен не лише встановити наявність у позивача відповідного права, а й перевірити правильність здійсненого розрахунку з урахуванням фактичних обставин справи та положень Порядку №1078.

Згідно з розрахунком, наведеним позивачем, сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року становила 4463,15 грн, тоді як розмір підвищення грошового доходу - 308,82 грн.

Таким чином, сума можливої індексації перевищувала розмір підвищення грошового доходу, а різниця між зазначеними показниками становила 4154,33 грн (4463,15 грн - 308,82 грн).

Відтак за умови підтвердження зазначених вихідних показників документами про грошове забезпечення позивача за лютий та березень 2018 року щомісячна сума індексації-різниці становить 4154,33 грн.

За період з 01.03.2018 року по 31.01.2022 року включно, який охоплює 47 повних календарних місяців, сума індексації-різниці становить 195 253,51 грн (4 154,33 грн Ч 47 місяців).

За період з 01.02.2022 року по 23.02.2022 року включно, за застосованим позивачем способом пропорційного розрахунку за 23 календарні дні із 28 календарних днів лютого 2022 року, сума індексації-різниці становить 3412,48 грн (4154,33 грн ч 28 Ч 23).

Отже, загальний розмір індексації-різниці за спірний період відповідно до розрахунку позивача становить 198 665,99 грн (195 253,51 грн + 3 412,48 грн).

При цьому арифметична правильність зазначеного розрахунку сама по собі не замінює необхідності перевірки його вихідних показників та правомірності застосованого способу пропорційного визначення індексації за неповний місяць.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме Військова частина НОМЕР_1 повинна підтвердити належними та допустимими доказами правильність здійсненого розрахунку індексації-різниці, зокрема обґрунтованість визначення її розміру у сумі 0,00 грн.

Відсутність належного документального підтвердження правомірності визначення індексації-різниці в нульовому розмірі за наявності встановлених законом підстав для її нарахування свідчить про необґрунтованість відповідних дій суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що визначення відповідачем індексації-різниці грошового забезпечення позивача за спірний період у розмірі 0,00 грн не відповідає вимогам пункту 5 Порядку №1078, якщо належними доказами підтверджено перевищення суми можливої індексації над розміром підвищення грошового доходу в березні 2018 року.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату індексації-різниці з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або особи рядового і начальницького складу, для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з відповідних виплат.

Аналіз наведених положень свідчить, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відшкодування відповідних податкових утримань із доходів, право на отримання яких виникло у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження військової служби.

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та однією з установлених державою соціальних гарантій, яка підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, суми індексації-різниці грошового забезпечення, право на які виникло у військовослужбовця під час проходження військової служби, за своєю правовою природою належать до виплат, на які поширюється дія Порядку №44.

При цьому обставина, що відповідна індексація-різниця нараховується та виплачується після припинення проходження військової служби або на виконання судового рішення, не змінює її правової природи та не позбавляє особу передбачених законодавством соціальних гарантій.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22.

У зазначеній постанові Верховний Суд, здійснивши аналіз положень пунктів 2–3 Порядку №44, дійшов висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення військовослужбовців, виплачується для відшкодування сум податку, утриманих із виплат, право на які особи набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Крім того, у постанові від 27.06.2024 року у справі №580/602/22 Верховний Суд наголосив, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, а тому її нарахування та виплата повинні здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 27.09.2023 року у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 року у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 року у справі №160/10789/22 та від 30.04.2024 року у справі №360/700/23.

Суд враховує, що право позивача на індексацію-різницю грошового забезпечення виникло у зв`язку з проходженням військової служби в період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно.

Отже, виплата відповідної індексації-різниці повинна здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі фактично утриманого податку відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Суд також зазначає, що визначення у позовних вимогах коду економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» не змінює матеріально-правового змісту обов`язку відповідача щодо компенсації відповідних сум податку. Питання бюджетного обліку та проведення видатків вирішуються уповноваженими посадовими особами відповідача відповідно до вимог бюджетного законодавства.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про одночасне відрахування військового збору за ставкою 1,5 відсотка суд зазначає наступне.

Правові засади справляння військового збору, визначення об`єкта оподаткування, порядку його нарахування, утримання та сплати регулюються Податковим кодексом України.

Зокрема, пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України встановлено особливості справляння військового збору.

Відповідно до положень Податкового кодексу України обов`язок щодо нарахування, утримання та перерахування відповідних податків і зборів покладається на податкового агента, який здійснює нарахування та виплату доходу.

Суд зазначає, що предметом цього адміністративного спору є правомірність визначення відповідачем розміру індексації-різниці грошового забезпечення та обов`язок здійснити її нарахування і виплату.

Водночас позивачем не доведено, що відповідачем уже здійснено неправомірне утримання військового збору із зазначеної індексації-різниці або допущено інше самостійне порушення її прав у відповідних податкових правовідносинах.

Суд звертає увагу, що визначення належної ставки військового збору, об`єкта оподаткування та можливості застосування встановлених законом винятків здійснюється відповідно до податкового законодавства з урахуванням правового статусу відповідного доходу.

Зобов`язання відповідача здійснити утримання військового збору за конкретною ставкою за відсутності встановленого порушення права позивача фактично означало б попереднє вирішення судом питання щодо майбутнього виконання податкового обов`язку.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист порушених прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин.

Отже, судовому захисту підлягає порушене право особи, а не припущення щодо можливого порушення такого права в майбутньому.

При цьому відмова у задоволенні зазначеної вимоги не звільняє Військову частину НОМЕР_1 від виконання передбачених Податковим кодексом України обов`язків податкового агента під час фактичного нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату індексації-різниці грошового забезпечення з одночасним відрахуванням військового збору за ставкою 1,5 відсотка є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає наступне.

Правові підстави компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначені Законом України від 19.10.2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

До доходів, на які поширюється дія зазначеного Закону, належать грошові доходи громадян, що не мають разового характеру, зокрема заробітна плата та грошове забезпечення.

Статтею 3 Закону №2050-III визначено порядок обчислення компенсації, відповідно до якого її сума розраховується з урахуванням суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків та обов`язкових платежів і приросту індексу споживчих цін за період невиплати доходу.

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата компенсації проводиться в тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Механізм реалізації зазначених положень деталізований Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Системний аналіз наведених положень свідчить, що компенсація втрати частини доходів має відновлювальний характер та спрямована на відшкодування громадянам втрат, пов`язаних з інфляційним знеціненням належних їм грошових коштів унаслідок порушення строків їх виплати.

При цьому остаточний розмір компенсації визначається з урахуванням суми заборгованості за відповідні місяці, тривалості порушення строків виплати та показників інфляції за період невиплати доходу.

У постанові Верховного Суду від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів виникає внаслідок порушення строків виплати належного особі доходу, у тому числі доходу, нарахованого на виконання судового рішення.

Верховний Суд наголосив, що відповідна компенсація має відновлювальний характер та спрямована на відшкодування втрат, яких особа зазнала внаслідок інфляційного знецінення належних їй коштів.

Отже, за загальним правилом несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення є підставою для виникнення права військовослужбовця на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III.

Разом із тим суд зазначає, що наявність передбаченого законом права на компенсацію втрати частини доходів та наявність підстав для задоволення конкретної позовної вимоги про її нарахування і виплату потребують окремої правової оцінки з урахуванням установлених обставин справи.

Як встановлено судом, предметом цього адміністративного спору є, зокрема, правомірність визначення Військовою частиною НОМЕР_1 розміру індексації-різниці грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно.

На час звернення до суду відповідна індексація-різниця в заявленому позивачем розмірі 198 665,99 грн не була виплачена.

Отже, у межах цієї справи суд насамперед вирішує спір щодо визначення належного позивачу розміру основного доходу, з яким остання пов`язує виникнення права на компенсацію втрати частини доходів.

Водночас позивач просить зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по день фактичної виплати цієї індексації.

Суд звертає увагу, що зазначена вимога охоплює майбутній період, кінцева дата якого на момент вирішення спору не визначена, оскільки залежить від дати фактичного виконання відповідачем обов`язку щодо виплати індексації-різниці грошового забезпечення.

При цьому на час розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про здійснення відповідачем остаточного розрахунку компенсації втрати частини доходів щодо суми індексації-різниці 198 665,99 грн та про відмову у виплаті відповідної компенсації після погашення зазначеної заборгованості.

Суд зазначає, що відповідно до статті 4 Закону №2050-III компенсація втрати частини доходів підлягає виплаті в тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, законодавством визначено спеціальний момент виконання обов`язку щодо виплати відповідної компенсації, який пов`язаний із фактичною виплатою несвоєчасно отриманого доходу.

Водночас суд враховує, що в межах цієї справи питання щодо конкретного розміру належної позивачу індексації-різниці є предметом судового розгляду, тоді як відповідач до ухвалення судового рішення визначав її розмір у сумі 0,00 грн.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити компенсацію втрати частини доходів на суму індексації-різниці, розмір якої визначається судом у межах цього провадження, заявлена без підтвердження факту порушення відповідачем окремого обов`язку щодо виплати саме цієї компенсації у строк, установлений статтею 4 Закону №2050-III.

При цьому суд враховує, що не нарахування основного доходу саме по собі не виключає виникнення права на компенсацію втрати частини доходів, однак за встановлених обставин справи позивачем не доведено наявності самостійного порушення її права на отримання такої компенсації, яке потребувало б окремого судового захисту на момент вирішення спору.

Суд зазначає, що відмова в задоволенні зазначеної вимоги з мотивів її передчасності не позбавляє позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III та не звільняє відповідача від виконання передбачених законодавством обов`язків.

У разі порушення відповідачем обов`язку щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів після здійснення відповідних виплат індексації-різниці позивач не позбавлена права звернутися за захистом свого порушеного права у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по день фактичної виплати цієї індексації є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Узагальнюючи наведене, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що ефективний судовий захист передбачає не лише формальне констатування порушення права особи, але й застосування такого способу його захисту, який забезпечує реальне відновлення порушеного права та усуває правову невизначеність у відносинах між сторонами.

З урахуванням наведених положень законодавства та правових висновків Верховного Суду суд доходить висновку, що визначення Військовою частиною НОМЕР_1 індексації-різниці грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно в розмірі 0,00 грн за наявності встановлених підстав для її нарахування не відповідає вимогам пункту 5 Порядку №1078.

За умови підтвердження належними доказами вихідних показників розрахунку, зокрема розміру підвищення грошового доходу позивача в березні 2018 року, належним способом захисту порушеного права є визнання відповідних дій відповідача протиправними та зобов`язання здійснити нарахування і виплату індексації-різниці грошового забезпечення в загальному розмірі 198 665,99 грн, з урахуванням раніше виплачених сум, за їх наявності.

При цьому відповідна виплата повинна здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Водночас позовні вимоги щодо одночасного відрахування військового збору за ставкою 1,5 відсотка та зобов`язання відповідача здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по день фактичної виплати відповідної індексації суд уважає передчасними, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 і ч.2 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову та ним не було понесено додаткових витрат пов`язаних з розглядом цієї справи, підстави для розподілу судових витрат відсутні, таким чином розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно в розмірі 0,00 грн усупереч вимогам абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, у загальному розмірі 198 665,99 грн (сто дев`яносто вісім тисяч шістсот шістдесят п`ять гривень 99 копійок), з урахуванням раніше виплачених сум, за їх наявності.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року включно з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В іншій частині позовних вимог,- відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 09.11.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса

Оригінал: reyestr.court.gov.ua