Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №160/21911/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №160/21911/26

Суддя: Неклеса Олена Миколаївна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокуСправа № 160/21911/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему “Електронний суд” надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.06.2026 № 045550035908, про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», пунктів 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» на підставі її заяви від 15.05.2026.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 15.05.2026 пенсію за віком у розмірі 60 відсотків від заробітку відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», пунктів 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 14.05.2026 № 11-37, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала на посадах державної служби, класифікацію яких було проведено, має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і яка на дату виходу на пенсію не перебуває на державній службі від 14.05.2026 № 11-35, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14.05.2026 № 11-36, зарахувавши до її стажу державної служби періоди проходження нею державної служби з 02.07.1990 по 08.07.2010, з 01.07.2022 по 13.05.2026, згідно з відомостями трудової книжки 03.06.1985 НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком (на загальних умовах) відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 02.05.2026. 01.05.2026 позивачці виповнилося 60 років і вона набула право на одержання пенсії за віком як за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так і за статтею 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», пунктами 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу». 02.05.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723- XII «Про державну службу», пунктів 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу». Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуло вказану заяву та призначило позивачеві пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Не погоджуючись з даним рішенням, 15.05.2026 позивач звернувся із заявою щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VІІІ. За результатами розгляду даної заяви Відповідач повідомив, що під час розгляду документів встановлено що стаж роботи ОСОБА_1 на посадах, що дають право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» складає 5 років 0 місяців 27 днів, а відтак є недостатнім для переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». На думку позивача, ухваливши оскаржуване рішення відповідач протиправно не зарахував до її стажу державної служби періоди проходження нею державної служби на посадах в органах податкової служби, чим позбавив її права на призначення та одержання пенсії за віком, як державному службовцю. Позивач, починаючи з 02.07.1990 по 08.07.2010, з 01.07.2022 по 13.05.2026 безперервно працювала на різних посадах в органах державної податкової служби. Станом на 01.05.2016 (на дату набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу») стаж державної служби позивача становив понад 20 років, у той же час вона продовжувала проходити державну службу. Утім, зазначені вище періоди до стажу державної служби позивача відповідачем протиправно зараховані не були. При поданні заяви про призначення пенсії відповідно до Закону № 3723-ХІІ позивачем були долучені довідки про заробітну плату за останнім місцем роботи, з урахуванням яких має нараховуватись пенсія позивачу. Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.06.2026 № 045550035908, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду від 27.07.2026 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В ухвалі суду від 27.07.2026 року відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".

Ухвала суду від 27.07.2026 року, якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 27.07.2026 року 23:04, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 23.07.2026 року 17:44, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Станом на день розгляду справи по суті відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачем до суду також не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком (на загальних умовах) відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 02.05.2026.

02.05.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723- XII «Про державну службу», пунктів 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу». Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуло вказану заяву та призначило позивачеві пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись з даним рішенням, 15.05.2026 позивач звернувся із заявою щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VІІІ.

За результатами розгляду даної заяви Відповідач повідомив, що під час розгляду документів встановлено що стаж роботи ОСОБА_1 на посадах, що дають право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» складає 5 років 0 місяців 27 днів, а відтак є недостатнім для переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.06.2026 № 045550035908, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Пенсійне забезпечення державних службовців визначається Законом України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» (який втратив чинність на підставі Закону № 889- VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII) з урахуванням пунктів 10, 12 Розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».

Відповідно до частини 1 статті 37 Законом України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Таким чином, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу») право на пенсію державного службовця мали особи, які: досягли певного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та мають передбачений законодавством страховий стаж; мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Натомість після 01.05.2016 відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу».

Так, зокрема, відповідно до пунктів 10, 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, розділ XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» передбачає, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на цю дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу».

Відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Так, у період проходження позивачем державної служби в органах державної податкової служби до 2016 року діяв Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283, яким визначалися посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Пунктом 2 цього Порядку було визначено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Водночас за правилами пункту 4 «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 (чинного з 01.05.2016) до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

У цьому контексті слід зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» під державною службою розуміють професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Приписи частини 2 статті 9 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» передбачають, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено Законами України.

Позаяк, спеціальним законом, що визначав на час спірних правовідносин статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, був Закон України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», який втратив чинність 19.11.2012 на підставі Закону України від 05.07.2012 № 5083-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні».

Положеннями частини 1 статті 4 цього Закону на державну податкову адміністрацію та підпорядковані їй державні податкові адміністрації в областях та відповідні державні податкові інспекції покладалися функції реалізації єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів.

Посадовою особою органу державної податкової служби могла бути лише особа, яка мала освіту за фахом та відповідала кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягали атестації, після якої таким особам присвоювалися спеціальні звання (частини 5, 6 статті 15 цього Закону).

Видатки на утримання органів державної податкової служби визначалися Кабінетом Міністрів України і фінансування здійснювалося з державного бюджету (стаття 6 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»).

У той же час, пунктом 341.1 статті 341 Податкового кодексу України встановлено, що служба в контролюючих органах є професійною діяльністю придатних до неї за станом здоров`я, освітнім рівнем та віком громадян України, що пов`язана з формуванням державної податкової та митної політики в частині адміністрування податків, зборів, платежів, реалізацією податкової та митної політики, політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також із здійсненням контролю за додержанням податкового, митного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 342.4 статті 341 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. (пункт 344.1 статті 344 Податкового кодексу України).

Таким чином, звідси можна зробити висновок, що посадові особи державної податкової служби, яким було присвоєно спеціальні звання, виконують завдання і функції держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а.

Між тим, як вбачається з обставин цієї справи та підтверджується записами трудової книжки 03.06.1985 НОМЕР_1 , позивач, починаючи з 02.07.1990 по 08.07.2010, з 01.07.2022 по 13.05.2026 безперервно працювала на різних посадах в органах державної податкової служби.

Так, зокрема:

- з 03.06.1985 по 29.06.1990 – на посадах Жовтневої районної ради;

- з 02.07.1990 по 08.07.2010 – на посадах Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва;

- з 01.07.2022 по 13.05.2026 – на посадах Східного офісу Держаудитслужби.

Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості.

Станом на 01.05.2016 (на дату набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу») стаж державної служби позивача становив понад 20 років, у той же час вона продовжувала проходити державну службу.

Однак, зазначені вище періоди до стажу державної служби позивача відповідачем протиправно зараховані не були. Як наслідок, страховий стаж позивача було зараховано відповідачем лише частково.

За підрахунками відповідача, у підсумку він склав 5 років 0 місяців 27 днів, що послужило підставою для ухвалення оскаржуваного рішення. Проте, наведені вище обставини спростовують твердження відповідача та вказують на те, що наявність в особи спеціального звання не може підставою для відмови у зарахуванні до стажу державної служби періоду проходження такої служби у податкових органах.

Позивач досягнула встановленого законом пенсійного віку та мала необхідний страховий стаж та стаж державної служби для того, аби призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», пунктів 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».

Зважаючи на викладене, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 15.05.2026 пенсію за віком у розмірі 60 відсотків від заробітку відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», пунктів 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 14.05.2026 № 11-37, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала на посадах державної служби, класифікацію яких було проведено, має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і яка на дату виходу на пенсію не перебуває на державній службі від 14.05.2026 № 11-35, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14.05.2026 № 11-36, зарахувавши до її стажу державної служби періоди проходження нею державної служби з 02.07.1990 по 08.07.2010, з 01.07.2022 по 13.05.2026, згідно з відомостями трудової книжки 03.06.1985 НОМЕР_1 .

Так, відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723–ХІІ пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, – у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622, пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому: посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби); розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 р., за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

У постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 Велика Палата Верховного Суду визначила, що належним способом захисту прав особи в таких правовідносинах є зобов`язання пенсійного органу призначити та здійснити нарахування й виплату пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у розмірі 60 відсотків заробітку, зазначеного в довідках. Цей висновок є усталеним: у постанові від 12.02.2025 у справі № 580/6600/24 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати пенсійний орган призначити та виплатити пенсію державного службовця у розмірі 60 відсотків заробітку з відповідних довідок, а у постанові від 01.04.2026 у справі № 280/6785/25 прямо відхилив доводи про передчасність такої вимоги та дискреційність повноважень органу, наголосивши, що розмір 60 відсотків визначений імперативно частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII.

Таким чином, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначені в постанові від 13.02.2019 у справі № 822/524/18, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 15.05.2026 пенсію за віком у розмірі 60 відсотків від заробітку відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», пунктів 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 14.05.2026 № 11-37, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала на посадах державної служби, класифікацію яких було проведено, має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і яка на дату виходу на пенсію не перебуває на державній службі від 14.05.2026 № 11-35, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14.05.2026 № 11-36, зарахувавши до її стажу державної служби періоди проходження нею державної служби з 02.07.1990 по 08.07.2010, з 01.07.2022 по 13.05.2026, згідно з відомостями трудової книжки 03.06.1985 НОМЕР_1 .

Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. набережна Перемоги, 26) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.06.2026 № 045550035908, про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», пунктів 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» на підставі її заяви від 15.05.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 15.05.2026 пенсію за віком у розмірі 60 відсотків від заробітку відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», пунктів 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 14.05.2026 № 11-37, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала на посадах державної служби, класифікацію яких було проведено, має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і яка на дату виходу на пенсію не перебуває на державній службі від 14.05.2026 № 11-35, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14.05.2026 № 11-36, зарахувавши до її стажу державної служби періоди проходження нею державної служби з 02.07.1990 по 08.07.2010, з 01.07.2022 по 13.05.2026, згідно з відомостями трудової книжки 03.06.1985 НОМЕР_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

У зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 09.11.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса

Оригінал: reyestr.court.gov.ua