Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №160/21733/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокуСправа № 160/21733/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відповідача-2: Державної установи “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області” про визнання протиправною та скасування довідки, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач 1, ВЧ НОМЕР_1 НГУ), відповідача-2: Державної установи “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області” (далі – відповідач 2, ДУ “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області”), в якій позивач, просить:

- визнати протиправною та скасувати довідку № 615/НГ від 15.05.2026 року Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області” відносно головного сержанта ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України направити головного сержанта ОСОБА_1 на повторний медичний огляд військово-лікарською комісією (ВЛК) для визначення ступеня придатності до військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Національної гвардії України, проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовому званні головного сержанта. Позивач зазначає, що під час проходження військової служби та виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України він отримав поранення, внаслідок яких стан його здоров`я істотно погіршився, виникла необхідність у тривалому лікуванні, проведенні оперативних втручань та подальшій медичній реабілітації. 15.05.2026 року позивач пройшов медичний огляд медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», за результатами якого складено довідку №615/НГ від 15.05.2026 року. Відповідно до зазначеної довідки, на підставі статей 39-б, 54-в, 64-б, 75-в, 76-б, 78-в, 79-в, 23-в, 62-в, 42-в Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, позивача визнано придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони. На переконання позивача, зазначена постанова військово-лікарської комісії є протиправною та необґрунтованою, оскільки прийнята без належного, повного та всебічного дослідження фактичного стану його здоров`я, урахування всіх наявних захворювань, наслідків отриманих поранень, перенесених оперативних втручань, ускладнень та функціональних порушень, які впливають на можливість подальшого проходження військової служби. Позивач вважає, що під час проведення медичного огляду військово-лікарською комісією не було належним чином оцінено сукупний вплив наявних у нього захворювань та патологічних станів на загальний стан здоров`я, а висновок щодо ступеня придатності до військової служби зроблено без достатнього обґрунтування та врахування фактичних обмежень його фізичних можливостей. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, представник позивача - адвокат Герасимчук Ірина Володимирівна - 28.05.2026 року звернулася до Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Міністерства внутрішніх справ України із заявою про перегляд постанови, оформленої довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року. Листом Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» від 08.07.2026 року №33/4-3-777 повідомлено, що за результатами розгляду копій медичної та іншої документації рішення медичної (військово-лікарської) комісії щодо придатності позивача до військової служби визнано таким, що відповідає вимогам Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, а підстав для його перегляду не встановлено. Водночас позивач вважає, що зазначений розгляд не забезпечив належної перевірки обставин, на які він посилався, оскільки не усунув сумнівів щодо повноти проведеного медичного обстеження та обґрунтованості визначеного ступеня придатності до військової служби. Крім того, позивач зазначає, що, незважаючи на наявність медичних показань, наслідків перенесених оперативних втручань, ускладнень та стійкого погіршення стану здоров`я після отриманих поранень, командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не забезпечує його направлення на повторний медичний огляд військово-лікарською комісією з метою об`єктивного визначення актуального ступеня придатності до військової служби. На думку позивача, така бездіяльність військової частини порушує його право на належне медичне забезпечення, об`єктивне визначення стану здоров`я та проходження військової служби з урахуванням наявних захворювань і фізичних обмежень. Позивач наголошує, що визначення ступеня придатності до військової служби має здійснюватися на підставі повного медичного обстеження, з урахуванням усіх наявних захворювань, наслідків поранень, результатів лікування та фактичного функціонального стану організму відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402. У зв`язку із викладеним позивач вважає, що постанова медичної (військово-лікарської) комісії, оформлена довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року, порушує його права та законні інтереси, а не направлення військовою частиною на повторний медичний огляд перешкоджає належному визначенню ступеня його придатності до подальшого проходження військової служби, що і стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду від 27.07.2026 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від Державної установи “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області” до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач-2 зазначив, що постанова медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», оформлена довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року щодо головного сержанта ОСОБА_1 , є законною, обґрунтованою та прийнятою з дотриманням вимог чинного законодавства України. Відповідач-2 наголосив, що зазначене рішення прийнято за результатами проведеного медичного огляду позивача, на підставі всебічного, об`єктивного та неупередженого дослідження наданої медичної документації, результатів попереднього стаціонарного лікування, проведених обстежень, скарг позивача на стан здоров`я та інших відомостей, необхідних для визначення ступеня його придатності до військової служби. За твердженням відповідача-2, медичною (військово-лікарською) комісією було проведено обстеження в обсязі, достатньому для встановлення відповідних діагнозів та визначення ступеня придатності позивача до військової служби, а тому підстави вважати прийняте рішення необґрунтованим або таким, що ухвалене без належного врахування стану здоров`я позивача, відсутні. Окремо відповідач-2 звернув увагу на межі повноважень адміністративного суду під час розгляду спорів щодо оскарження постанов військово-лікарських комісій. Зокрема, відповідач-2 зазначив, що адміністративний суд не наділений повноваженнями самостійно визначати діагнози захворювань, оцінювати правильність застосування лікарями методів медичного обстеження, встановлювати ступінь порушення функцій організму або вирішувати питання щодо відповідності конкретного захворювання певній статті Розкладу хвороб, оскільки такі питання потребують спеціальних медичних знань та належать до виключної компетенції військово-лікарських комісій. На підтвердження зазначеної правової позиції відповідач-2 послався на постанову Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №806/526/16, в якій сформульовано висновок про те, що в межах адміністративного судочинства суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів - членів військово-лікарської комісії під час застосування ними відповідних методів медичного огляду, дослідження медичної документації, визначення діагнозів та їх відповідності конкретним статтям Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі. Також відповідач-2 послався на постанову Верховного Суду від 12.06.2020 року у справі №810/5009/18, відповідно до правової позиції, викладеної в якій, оцінка діагнозу особи на предмет його відповідності певній статті Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, виходить за межі повноважень адміністративного суду. На переконання відповідача-2, судовий контроль за рішеннями військово-лікарських комісій повинен здійснюватися в межах перевірки дотримання встановленої законодавством процедури проведення медичного огляду та прийняття відповідного рішення, без підміни судом спеціалізованого медичного органу. Відповідач-2 вказав, що позивачем не наведено належних обґрунтувань та не надано доказів порушення процедури проведення медичного огляду, порядку дослідження медичної документації або оформлення його результатів. При цьому сама по собі незгода позивача з визначеним військово-лікарською комісією ступенем придатності до військової служби, на думку відповідача-2, не свідчить про протиправність відповідної постанови та не може бути достатньою підставою для її скасування. Крім того, відповідач-2 зазначив, що діяльність медичних (військово-лікарських) комісій, утворених у закладах охорони здоров`я, які належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, регламентується Положенням про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 року №285. Відповідач-2 наголосив, що зазначене Положення визначає організаційні засади діяльності медичних (військово-лікарських) комісій, їх підпорядкування, порядок проведення медичних оглядів та оформлення відповідних документів. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2025 року №270 «Деякі питання проведення військово-лікарської експертизи» встановлено особливості проведення військово-лікарської експертизи військовослужбовців Національної гвардії України. Зокрема, медичний огляд військовослужбовців Національної гвардії України проводиться медичними (військово-лікарськими) комісіями, утвореними в закладах охорони здоров`я, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, із застосуванням Розкладу хвороб, пояснень щодо застосування його статей та таблиці додаткових вимог до стану здоров`я, наведених у додатках 1–3 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402. Таким чином, як зазначив відповідач-2, медична (військово-лікарська) комісія Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» здійснює свою діяльність відповідно до Положення, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №285, а під час визначення ступеня придатності військовослужбовців Національної гвардії України до військової служби застосовує відповідні положення наказу Міністерства оборони України №402. З огляду на викладене відповідач-2 вважає, що під час проведення медичного огляду позивача 15.05.2026 року військово-лікарська комісія діяла в межах наданих їй повноважень, із дотриманням встановленого порядку та належним застосуванням нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини. Щодо вимоги позивача про направлення на повторний медичний огляд відповідач-2 зазначив, що відповідно до положень розділу VII Положення, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 року №285, направлення військовослужбовців на медичний огляд здійснюється уповноваженими посадовими особами та органами, зокрема прямими начальниками від командира окремої військової частини і вище, штатними медичними (військово-лікарськими) комісіями, керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також керівниками відповідних закладів охорони здоров`я у випадках, передбачених законодавством. При цьому прямі начальники від командира окремої військової частини і вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби за рекомендацією лікаря відповідного закладу охорони здоров`я у разі виявлення під час обстеження або лікування захворювань, наслідків поранень, травм, контузій чи каліцтв, які можуть зумовлювати непридатність до військової служби. Відповідач-2 також зазначив, що військовослужбовці можуть проходити медичний огляд за територіальним принципом або за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні чи відпустці відповідно до встановленого порядку. Отже, на переконання відповідача-2, у разі погіршення стану здоров`я позивач не позбавлений можливості отримати відповідне направлення та повторно пройти медичний огляд військово-лікарською комісією за наявності передбачених законодавством підстав. Водночас можливість повторного проходження військово-лікарської комісії у зв`язку зі зміною стану здоров`я, як зазначив відповідач-2, не свідчить про незаконність попередньої постанови військово-лікарської комісії та не є самостійною підставою для скасування довідки №615/НГ від 15.05.2026 року. Підсумовуючи викладене, відповідач-2 наголосив, що оскаржувана постанова медичної (військово-лікарської) комісії прийнята компетентним органом, на підставі належного медичного обстеження позивача, з урахуванням наявної медичної документації та відповідно до вимог чинного законодавства України. З огляду на відсутність доведених порушень процедури проведення медичного огляду, а також ураховуючи межі повноважень адміністративного суду щодо перевірки рішень військово-лікарських комісій, відповідач-2 вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. У зв`язку із наведеним відповідач-2 просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі.

Від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач-1 зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України направити його на повторний медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення ступеня придатності до військової служби є безпідставними, оскільки позивачем не доведено факту порушення військовою частиною його прав та законних інтересів. Відповідач-1 зазначив, що 15.05.2026 року позивач пройшов медичний огляд медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», за результатами якого складено довідку №615/НГ від 15.05.2026 року. Відповідно до зазначеної довідки, на підставі статей 39-б, 54-в, 64-б, 75-в, 76-б, 78-в, 79-в, 23-в, 62-в, 42-в Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони. Не погоджуючись із зазначеною постановою військово-лікарської комісії, представник позивача - адвокат Герасимчук Ірина Володимирівна - 28.05.2026 року звернулася до Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Міністерства внутрішніх справ України із заявою про перегляд відповідного рішення. За результатами розгляду вказаної заяви Державна установа «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» листом від 08.07.2026 року №33/4-3-777 повідомила про відсутність підстав для перегляду постанови медичної (військово-лікарської) комісії, оформленої довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року, оскільки відповідне рішення прийнято з дотриманням вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402. Відповідач-1 наголосив, що відповідно до пункту 21 розділу III Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 року №285, особа, яка не погоджується з рішенням штатної медичної (військово-лікарської) комісії, має право оскаржити його до Центральної медичної (військово-лікарської) комісії, рішення якої можуть бути оскаржені в судовому порядку. На думку відповідача-1, позивач фактично оскаржує до суду рішення штатної медичної (військово-лікарської) комісії, а не рішення Центральної медичної (військово-лікарської) комісії, прийняте за результатами розгляду його заяви про перегляд постанови, що, як вважає військова частина, не відповідає передбаченому зазначеним Положенням порядку оскарження. Крім того, відповідач-1 зазначив, що визначення діагнозу, оцінка стану здоров`я військовослужбовця та встановлення ступеня його придатності до військової служби належать до компетенції відповідних військово-лікарських комісій і потребують спеціальних медичних знань. На підтвердження своєї правової позиції відповідач-1 послався на постанову Верховного Суду від 26.02.2025 року у справі №600/3273/22-а, в якій, з урахуванням раніше сформованої судової практики, зазначено, що перевірка правильності рішення військово-лікарської комісії виключно за медичними показниками не належить до компетенції адміністративного суду. Також відповідач-1 послався на постанови Верховного Суду від 10.02.2022 року у справі №160/7153/20, від 12.06.2020 року у справі №810/5009/18 та від 12.02.2021 року у справі №820/5570/16, відповідно до правових висновків яких суд не може самостійно визначати правильність медичних діагнозів, оцінювати їх відповідність конкретним статтям Розкладу хвороб або перебирати на себе повноваження військово-лікарських комісій щодо встановлення ступеня придатності особи до військової служби. На переконання відповідача-1, адміністративний суд під час розгляду спорів цієї категорії вправі перевіряти законність рішення військово-лікарської комісії в межах дотримання встановленої процедури його прийняття, проте не наділений повноваженнями здійснювати власну оцінку медичних показників та визначати інший ступінь придатності військовослужбовця до військової служби. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України направити позивача на повторний медичний огляд відповідач-1 зазначив, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту звернення до командування військової частини з відповідним рапортом або заявою. Зокрема, відповідач-1 наголосив, що до позовної заяви не додано жодного письмового звернення чи рапорту позивача, адресованого командуванню військової частини, з проханням направити його на повторний медичний огляд військово-лікарською комісією, а також доказів відмови командування у задоволенні такого звернення або залишення його без розгляду. За твердженням відповідача-1, позивач обмежився загальним посиланням на погіршення стану здоров`я після отриманих поранень, наявність медичних показань, перенесених оперативних втручань та ускладнень, проте не навів конкретних обставин, які б підтверджували допущення військовою частиною протиправної бездіяльності. Відповідач-1 вказав, що відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. Таким чином, на думку відповідача-1, за відсутності доказів звернення позивача з відповідним рапортом, доказів його отримання командуванням військової частини та доказів відмови у направленні на повторний медичний огляд відсутні підстави стверджувати про порушення військовою частиною прав позивача. Відповідач-1 також звернув увагу, що правове регулювання порядку направлення військовослужбовців Національної гвардії України на медичний огляд здійснюється, зокрема, відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 року №2801-XII, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII, Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, та Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 року №285. Зокрема, відповідно до статті 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби військовослужбовців, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм із проходженням військової служби та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Посилаючись на пункт 6.1 глави 6 розділу II Положення №402 та підпункт 1 пункту 3 розділу VII Положення №285, відповідач-1 зазначив, що направлення військовослужбовців на медичний огляд здійснюється уповноваженими посадовими особами та органами у порядку, визначеному відповідними нормативно-правовими актами. При цьому, як наголосив відповідач-1, прямі начальники від командира окремої військової частини і вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря відповідного закладу охорони здоров`я у разі виявлення під час обстеження або лікування захворювань, наслідків поранень, травм, контузій чи каліцтв, які можуть зумовлювати непридатність до військової служби. Водночас відповідач-1 стверджує, що позивачем до матеріалів справи не надано жодних рекомендацій лікарів закладів охорони здоров`я, закладів охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України або Національної гвардії України щодо необхідності направлення його на повторний медичний огляд у зв`язку з виявленням захворювань чи наслідків поранень, які можуть зумовлювати непридатність до військової служби. На думку відповідача-1, наявність у позивача захворювань та наслідків раніше отриманих поранень сама по собі не свідчить про виникнення у командування військової частини безумовного обов`язку направити його на повторний медичний огляд за відсутності передбачених законодавством підстав. Крім того, відповідач-1 послався на положення статей 110, 115 та 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якими регламентовано право військовослужбовців звертатися із заявами та скаргами, а також порядок розгляду відповідних звернень командуванням військових частин. Відповідач-1 зазначив, що для вирішення питання про направлення на повторний медичний огляд позивач мав звернутися до командування військової частини у встановленому порядку з відповідним рапортом та необхідними медичними документами. Однак, як стверджує відповідач-1, доказів подання такого рапорту, його реєстрації, розгляду командуванням або прийняття рішення про відмову в направленні на повторний медичний огляд позивачем не надано. За таких обставин відповідач-1 вважає, що відсутні правові та фактичні підстави для висновку про допущення ним протиправної бездіяльності, оскільки позивач не підтвердив виникнення у військової частини обов`язку вчинити відповідні дії та невиконання такого обов`язку. Підсумовуючи викладене, відповідач-1 зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин постанова медичної (військово-лікарської) комісії, оформлена довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року, залишалася чинною, а за результатами її перегляду Центральною медичною (військово-лікарською) комісією Міністерства внутрішніх справ України підстав для скасування або зміни відповідного рішення не встановлено. Водночас позивачем, на переконання відповідача-1, не доведено факту звернення до командування військової частини з рапортом про направлення на повторний медичний огляд, не надано відповідних рекомендацій лікарів та не підтверджено обставин, які свідчили б про неправомірну відмову або ухилення військової частини від виконання покладених на неї обов`язків. Отже, відповідач-1 вважає, що в його діях відсутні ознаки протиправної поведінки, а заявлені позовні вимоги в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України направити головного сержанта ОСОБА_1 на повторний медичний огляд військово-лікарською комісією є передчасними, безпідставними та необґрунтованими. З огляду на викладене, керуючись положеннями статей 9, 77, 162 та 245 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач-1 просив суд врахувати наведені у відзиві доводи та заперечення і відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в повному обсязі.

До суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому представник просить:

1. Задовольнити це клопотання.

2. Долучити до матеріалів адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Центрального оперативнотериторіального об`єднання Національної гвардії України та Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» (в особі Медичної (військово-лікарської) комісії) письмові докази на підтвердження погіршення стану здоров`я Позивача, а саме:

- копію консультаційного висновку спеціаліста (лікаря-отоларинголога ОСОБА_2 ) ТОВ «Скай-Віннер» Центр Реабілітації «Геліос» від 07.09.2026 р. (форма № 028/о);

- копію консультаційного висновку спеціаліста (лікаря-сурдолога ОСОБА_2 ) ТОВ «Скай-Віннер» Центр Реабілітації «Геліос» від 07.09.2026 р. (форма № 028/о);

- копію первинної консультації лікаря-ортопеда-травматолога ОСОБА_3 ТОВ «Скай-Віннер» (Медичний центр «Геліос») від 07.09.2026 р.; Копію консультаційного висновку лікаря-пульмонолога Сергієнко Н.Л. КНП «Міська клінічна лікарня №13» Харківської міської ради від 25.09.2026 р. (форма № 028/о);

- копію медичного звіту (результатів спірометричного дослідження) КНП «Міська клінічна лікарня №13» Харківської міської ради від 25.09.2026 р.

Вирішуючи питання про долучення та врахування зазначених вище доказів, суд зазначає наступне.

Частиною 9 ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Представником позивача не надано до суду доказів надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, у зв`язку із чим суд не бере до уваги відповідні докази.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Національної гвардії України, проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у військовому званні головного сержанта у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Під час проходження військової служби та виконання завдань, пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, позивач отримав поранення, зокрема 18.11.2024 року та 16.02.2025 року в районі населеного пункту Липці Харківської області.

Внаслідок отриманих поранень позивач проходив лікування та медичні обстеження, йому надавалася медична допомога, зокрема проводилися оперативні втручання. В матеріалах справи наявна медична документація щодо отриманих позивачем травм, установлених діагнозів, проведеного лікування та наслідків поранень.

15.05.2026 року ОСОБА_1 пройшов медичний огляд медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області».

За результатами проведеного медичного огляду зазначеною комісією прийнято постанову, оформлену довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року.

Відповідно до вказаної довідки, на підставі статей 39-б, 54-в, 64-б, 75-в, 76-б, 78-в, 79-в, 23-в, 62-в, 42-в Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони.

Таким чином, за результатами медичного огляду від 15.05.2026 року медична (військово-лікарська) комісія визначила ступінь придатності позивача до військової служби з урахуванням установлених медичних показників та відповідних статей Розкладу хвороб.

Не погодившись із зазначеною постановою, позивач через свого представника - адвоката Герасимчук Ірину Володимирівну - 28.05.2026 року звернувся до Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Міністерства внутрішніх справ України із заявою про перегляд постанови, оформленої довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року.

У поданій заяві представник позивача посилалася на неповноту проведеного медичного обстеження, неналежне врахування наслідків отриманих поранень, перенесених оперативних втручань, наявних захворювань та функціональних порушень, які, на її думку, впливають на можливість подальшого проходження позивачем військової служби.

За результатами розгляду зазначеного звернення Державною установою «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» надано відповідь від 08.07.2026 року №33/4-3-777.

У вказаному листі повідомлено, що за результатами розгляду копій медичної та іншої документації, наданої заявником та медичною (військово-лікарською) комісією, встановлено, що рішення комісії, оформлене довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року, прийнято відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402.

Також у зазначеній відповіді повідомлено про відсутність на час розгляду звернення підстав для перегляду постанови медичної (військово-лікарської) комісії від 15.05.2026 року.

Водночас заявнику роз`яснено можливість проходження нового медичного огляду військово-лікарською комісією у разі погіршення стану здоров`я за відповідним направленням у встановленому законодавством порядку.

Отже, із матеріалів справи вбачається, що позивач скористався можливістю адміністративного оскарження постанови медичної (військово-лікарської) комісії, однак за результатами розгляду його звернення підстав для перегляду відповідного рішення не встановлено.

При цьому постанова медичної (військово-лікарської) комісії, оформлена довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року, залишилася чинною.

Із матеріалів справи також вбачається, що обставини отримання позивачем поранень підтверджуються довідками Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про обставини травми №775 від 02.12.2024 року та №903 від 03.03.2025 року.

Зокрема, відповідно до викладених у позовній заяві відомостей, 16.02.2025 року позивач отримав повторну вибухову травму, наслідками якої стали поєднані ушкодження голови, хребта, органів слуху, верхніх та нижніх кінцівок, зокрема переломи кісток та травматичні ушкодження барабанних перетинок.

Згідно з наведеними позивачем відомостями про лікування, 18.02.2025 року йому проведено первинну хірургічну обробку ран, 02.10.2025 року - оперативне лікування перелому лівої ліктьової кістки із застосуванням блокованого інтрамедулярного остеосинтезу, 29.12.2025 року - лівобічну тимпанопластику, а 16.02.2026 року - правобічну тимпанопластику.

У довідці медичної (військово-лікарської) комісії №615/НГ від 15.05.2026 року серед наслідків отриманих поранень зазначено, зокрема, посттравматичну невропатію лівого променевого та серединного нервів із сенсомоторними порушеннями, двобічну посттравматичну комбіновану приглухуватість, консолідований перелом лівої ліктьової кістки та посттравматичну контрактуру IV-V пальців лівої кисті з незначним порушенням функції.

Водночас із наданих матеріалів вбачається, що сторони по-різному оцінюють повноту проведеного медичного огляду та правомірність визначення ступеня придатності позивача до військової служби.

Так, позивач вважає, що військово-лікарською комісією не було належним чином ураховано сукупність наявних захворювань і наслідків отриманих поранень, тоді як відповідач-2 наполягає на дотриманні встановленої процедури проведення медичного огляду та законності прийнятої постанови.

Крім того, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України у поданому відзиві зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів звернення позивача до командування з письмовим рапортом про направлення на повторний медичний огляд, а також відповідних рекомендацій лікарів закладів охорони здоров`я щодо необхідності такого направлення.

Наведені обставини свідчать, що спір між сторонами виник у зв`язку з незгодою позивача з постановою медичної (військово-лікарської) комісії, оформленою довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року, та не направленням його Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України на повторний медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби.

Вважаючи, що оскаржувана постанова медичної (військово-лікарської) комісії прийнята з порушенням вимог законодавства, а не направлення на повторний медичний огляд порушує його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 Конституції України кожному гарантовано право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Водночас відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Отже, правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби, характеризуються поєднанням публічного інтересу щодо забезпечення обороноздатності держави та необхідності дотримання гарантованих Конституцією України прав військовослужбовців, зокрема права на охорону здоров`я, належне медичне забезпечення та судовий захист.

При цьому особливий характер військової служби не звільняє уповноважені органи від обов`язку діяти відповідно до вимог законодавства, а також не позбавляє військовослужбовців права на перевірку законності рішень, прийнятих стосовно них.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно, з дотриманням принципу рівності перед законом, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Отже, предметом судового контролю в адміністративних справах є перевірка правомірності здійснення суб`єктом владних повноважень наданої йому компетенції, а не підміна судом відповідного органу під час вирішення питань, віднесених законом до його спеціальних повноважень.

Зазначене має особливе значення у спорах щодо оскарження постанов військово-лікарських комісій, оскільки встановлення медичних діагнозів, оцінка ступеня порушення функцій організму та визначення придатності до військової служби потребують спеціальних знань у галузі медицини.

Відповідно до частини десятої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для проходження базової військової служби, призиваються на військову службу або приймаються на військову службу за контрактом, проходять обов`язковий медичний огляд.

Правові засади проведення військово-лікарської експертизи визначені також статтею 70 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 року №2801-XII.

Зазначеною нормою передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм, поранень, контузій і каліцтв із військовою службою, а також визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800.

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу I Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби, встановлює причинний зв`язок захворювань, травм, поранень, контузій і каліцтв та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації.

Згідно з пунктом 1.1 розділу II Положення №402 медичний огляд включає вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби та вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, із винесенням письмового висновку (постанови).

Пунктом 1.2 розділу II Положення №402 визначено, що постанови військово-лікарських комісій приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я.

Водночас порядок діяльності медичних (військово-лікарських) комісій Міністерства внутрішніх справ України регламентується Положенням про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 року №285.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2025 року №270 врегульовано особливості проведення військово-лікарської експертизи військовослужбовців Національної гвардії України.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що медичні (військово-лікарські) комісії закладів охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України здійснюють визначення ступеня придатності військовослужбовців Національної гвардії України в межах наданих повноважень, із застосуванням відповідних положень законодавства про військово-лікарську експертизу.

При цьому визначення ступеня придатності до військової служби є результатом спеціальної медичної оцінки, яка здійснюється з урахуванням установлених діагнозів, характеру захворювань, наслідків травм, ступеня функціональних порушень та інших медичних показників.

Вирішуючи спір, суд насамперед вважає за необхідне визначити межі судового контролю за рішеннями військово-лікарських комісій.

Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 року у справі №806/526/16 сформулював правовий висновок, відповідно до якого адміністративний суд не вправі надавати власну оцінку професійним діям лікарів - членів військово-лікарської комісії під час застосування методів медичного огляду, дослідження медичної документації, встановлення діагнозів та визначення їх відповідності конкретним статтям Розкладу хвороб.

Такий підхід обумовлений тим, що зазначені питання потребують спеціальних знань у медичній галузі та належать до компетенції уповноважених медичних органів.

Водночас із наведеної постанови випливає, що адміністративний суд вправі перевіряти дотримання встановленого порядку проведення медичного огляду та прийняття відповідної постанови.

У постанові від 12.06.2020 року у справі №810/5009/18 Верховний Суд дійшов висновку, що оцінка діагнозу особи на предмет його відповідності конкретним статтям Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, які визначають ступінь придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 10.02.2022 року у справі №160/7153/20, у якій наголошено, що перевірка правильності рішення військово-лікарської комісії виключно за медичними показниками не належить до компетенції адміністративного суду.

Наведена правова позиція знайшла подальший розвиток у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 року у справі №600/3273/22-а.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що питання встановлення наявності або відсутності певного діагнозу та визначення придатності особи до військової служби за результатами медичного обстеження належать до спеціальної компетенції військово-лікарської комісії.

При цьому суд, розглядаючи спір щодо оскарження постанови військово-лікарської комісії, вправі перевірити її законність у межах дотримання процедури прийняття відповідного рішення, однак не може здійснювати власну медичну оцінку підстав для встановлення певного діагнозу чи визначення конкретного ступеня придатності до військової служби.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.02.2025 року у справі №600/3273/22-а звернув увагу на передбачений законодавством механізм перегляду рішень військово-лікарських комісій комісіями вищого рівня, зокрема шляхом проведення повторного або контрольного медичного огляду.

Отже, сформована Верховним Судом судова практика ґрунтується на розмежуванні двох самостійних питань: законності процедури прийняття постанови військово-лікарської комісії та правильності медичного висновку щодо стану здоров`я особи.

Перше питання належить до предмета судового контролю.

Друге питання, за загальним правилом, потребує спеціальної медичної оцінки та вирішується уповноваженими військово-лікарськими комісіями.

Водночас суд наголошує, що наведені висновки Верховного Суду не означають абсолютної неможливості судового захисту у спорах щодо постанов військово-лікарських комісій.

Зокрема, у випадку встановлення порушення обов`язкової процедури медичного огляду, неналежного оформлення постанови, недотримання вимог щодо компетенції комісії або інших істотних порушень законодавства суд вправі надати таким обставинам відповідну правову оцінку.

Однак незгода особи з результатом медичного огляду, навіть за наявності серйозних захворювань та наслідків поранень, сама по собі не є безумовною підставою для скасування постанови військово-лікарської комісії.

Щодо доводів позивача про неповноту медичного огляду та неврахування наслідків отриманих поранень.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Під час проходження військової служби та виконання завдань із захисту Батьківщини позивач отримав поранення 18.11.2024 року та 16.02.2025 року, обставини яких відображені у довідках військової частини №775 від 02.12.2024 року та №903 від 03.03.2025 року.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок отриманих поранень позивач проходив лікування та переніс оперативні втручання, зокрема 18.02.2025 року - первинну хірургічну обробку ран, 02.10.2025 року - оперативне лікування перелому лівої ліктьової кістки, 29.12.2025 року - лівобічну тимпанопластику та 16.02.2026 року - правобічну тимпанопластику.

15.05.2026 року позивач пройшов медичний огляд медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області».

За результатами зазначеного огляду складено довідку №615/НГ від 15.05.2026 року.

Відповідно до цієї довідки у позивача встановлено, зокрема, наслідки вибухової травми від 16.02.2025 року у вигляді посттравматичної невропатії лівого променевого та серединного нервів із сенсомоторними порушеннями, двобічної посттравматичної комбінованої приглухуватості II ступеня ліворуч та III ступеня праворуч, суб`єктивного вушного шуму, консолідованого перелому лівої ліктьової кістки, посттравматичної контрактури IV-V пальців лівої кисті з незначним порушенням функції.

Крім того, у довідці зазначено гіпертонічну хворобу II стадії, хронічний холецистит, хронічний панкреатит, облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок, посттромбофлебітичний синдром правої нижньої кінцівки та захворювання хребта, зокрема дегенеративно-дистрофічні зміни шийного, грудного й поперекового відділів, стеноз хребтового каналу та інші патологічні стани.

За результатами медичного огляду комісією застосовано статті 39-б, 54-в, 64-б, 75-в, 76-в, 78-в, 79-в, 23-в, 62-в, 42-в Розкладу хвороб та визначено позивача придатним до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони.

Обґрунтовуючи протиправність зазначеної постанови, позивач посилається на те, що медичною (військово-лікарською) комісією не проведено інструментального вимірювання обсягів рухів у суглобах, електронейроміографії лівої верхньої кінцівки для визначення ступеня денервації м`язів, а також не здійснено належного дослідження прогресування втрати слуху за допомогою надпорогової та комп`ютерної аудіометрії.

Оцінюючи наведені доводи, суд зазначає, що питання необхідності застосування конкретних методів діагностики, визначення достатності проведених досліджень та оцінки отриманих результатів належать до сфери спеціальних медичних знань.

При цьому не проведення певного діагностичного дослідження може свідчити про порушення встановленого порядку медичного огляду лише за умови, якщо необхідність його проведення прямо передбачена відповідними нормативними вимогами або випливає з обов`язкової для комісії процедури за встановлених обставин.

Водночас самостійне визначення судом необхідності проведення конкретного інструментального дослідження без установленого порушення обов`язкової нормативної вимоги означало б фактичне втручання у професійну діяльність лікарів та підміну їхньої спеціальної компетенції.

Суд враховує, що позивачем наведено конкретні медичні обстеження, які, на його думку, мали бути проведені під час визначення ступеня придатності до військової служби.

Однак самі по собі твердження про доцільність проведення електронейроміографії, додаткової аудіометрії чи інструментального вимірювання обсягів рухів не підтверджують порушення військово-лікарською комісією обов`язкового порядку медичного огляду.

При цьому суд не встановлює, чи були зазначені дослідження необхідними з медичної точки зору, оскільки вирішення такого питання виходить за межі його спеціальної компетенції.

Наведений підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.06.2018 року у справі №806/526/16, від 12.06.2020 року у справі №810/5009/18 та від 26.02.2025 року у справі №600/3273/22-а.

Разом із тим суд звертає увагу, що довідка №615/НГ від 15.05.2026 року містить відомості про наслідки отриманих позивачем поранень, порушення слуху, невропатію, контрактури, захворювання хребта та інші патологічні стани.

Отже, твердження позивача про повне неврахування військово-лікарською комісією зазначених захворювань та наслідків поранень не узгоджується зі змістом оскаржуваної довідки.

Водночас сам факт зазначення діагнозів у довідці не є безумовним підтвердженням повноти всіх медичних досліджень, однак у сукупності з іншими встановленими обставинами свідчить, що відповідні захворювання та наслідки травм були предметом розгляду комісії.

За відсутності встановленого порушення обов`язкової процедури проведення медичного огляду наведені позивачем доводи не можуть бути самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Щодо доводів позивача про неправильне визначення ступеня порушення функцій організму.

Позивач також зазначає, що посттравматична невропатія лівого променевого та серединного нервів, сенсомоторні порушення, контрактури пальців лівої кисті та больовий синдром свідчать про більш тяжкий ступінь функціональних порушень, ніж той, який визначено військово-лікарською комісією.

На переконання позивача, зазначені порушення можуть відповідати пунктам «а» відповідних статей Розкладу хвороб, які передбачають інший висновок щодо придатності до військової служби.

Оцінюючи наведені доводи, суд зазначає, що застосування конкретного пункту статті Розкладу хвороб залежить від встановленого медичного діагнозу, характеру та ступеня функціональних порушень, а також інших передбачених відповідною статтею критеріїв.

Визначення того, чи відповідають наявні у військовослужбовця патологічні стани пункту «а», «б» або «в» відповідної статті Розкладу хвороб, є результатом спеціальної медичної оцінки.

При цьому адміністративний суд не може самостійно встановити, що виявлені у позивача захворювання повинні бути кваліфіковані за іншими пунктами Розкладу хвороб, оскільки для такого висновку необхідно здійснити оцінку медичних показників, ступеня функціональних порушень та відповідності встановлених діагнозів спеціальним медичним критеріям.

Саме такий підхід сформульовано Верховним Судом у постанові від 12.06.2020 року у справі №810/5009/18 та підтверджено у постанові від 26.02.2025 року у справі №600/3273/22-а.

Таким чином, наведені позивачем доводи фактично спрямовані на переоцінку медичного висновку військово-лікарської комісії щодо ступеня порушення функцій організму та застосування відповідних статей Розкладу хвороб.

Водночас суд не вправі замість військово-лікарської комісії встановлювати інший ступінь функціональних порушень або визначати іншу категорію придатності до військової служби.

За таких обставин наведені доводи позивача не підтверджують протиправності оскаржуваної постанови в межах здійснюваного адміністративним судом контролю.

Щодо доводів позивача про неправильне визначення причинного зв`язку захворювань хребта з проходженням військової служби.

Окремо суд надає оцінку доводам позивача про те, що медична (військово-лікарська) комісія безпідставно визначила захворювання хребта такими, що не пов`язані з проходженням військової служби.

Позивач зазначає, що під час виконання бойових завдань 18.11.2024 року та 16.02.2025 року отримав вибухові травми, зокрема ушкодження голови та хребта, а після зазначених подій його стан здоров`я істотно погіршився.

На думку позивача, встановлені захворювання хребта, зокрема абсолютний центральний стеноз на рівні L4-L5, дегенеративно-дистрофічні зміни хребта та інші патологічні стани, повинні оцінюватися з урахуванням отриманих бойових травм та їх наслідків.

У зв`язку із цим позивач вважає необґрунтованим висновок військово-лікарської комісії щодо відсутності причинного зв`язку відповідних захворювань із проходженням військової служби.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд виходить із того, що встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій та каліцтв із проходженням військової служби є одним із завдань військово-лікарської експертизи.

При цьому вирішення питання про наявність або відсутність такого причинного зв`язку здійснюється уповноваженими військово-лікарськими комісіями на підставі медичної документації, відомостей про обставини отримання травм, результатів обстежень та інших документів, що мають значення для встановлення відповідних обставин.

Суд зазначає, що сам по собі факт погіршення стану здоров`я військовослужбовця після отримання бойової травми не є безумовним підтвердженням причинного зв`язку всіх установлених у нього захворювань із проходженням військової служби.

Водночас наявність захворювань, які виникли до отримання травми або мають дегенеративний характер, також не виключає необхідності оцінки можливого впливу отриманих поранень на їх перебіг.

Вирішення зазначених питань потребує спеціальних медичних знань, а тому належить до компетенції військово-лікарських комісій.

Судом встановлено, що в довідці №615/НГ від 15.05.2026 року наслідки вибухової травми від 16.02.2025 року визначені такими, що пов`язані із захистом Батьківщини.

Водночас щодо окремих захворювань хребта військово-лікарською комісією прийнято інший висновок про причинний зв`язок.

Отже, зі змісту оскаржуваної довідки вбачається, що комісією здійснено розмежування наслідків отриманих позивачем поранень та інших установлених захворювань.

При цьому суд не наділений повноваженнями самостійно встановлювати медичний причинний зв`язок між отриманими позивачем бойовими травмами та конкретними захворюваннями хребта.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.02.2025 року у справі №600/3273/22-а, відповідно до якої вирішення питань щодо медичного причинного зв`язку захворювань та визначення придатності до військової служби належить до спеціальної компетенції військово-лікарських комісій.

Таким чином, наведені позивачем доводи про неправильне визначення причинного зв`язку захворювань хребта з проходженням військової служби самі по собі не підтверджують порушення відповідачем-2 встановленого законодавством порядку прийняття оскаржуваної постанови.

Водночас позивач не позбавлений права ініціювати перегляд відповідного медичного висновку уповноваженою медичною (військово-лікарською) комісією вищого рівня за наявності належних медичних документів та передбачених законодавством підстав.

Щодо адміністративного оскарження постанови медичної (військово-лікарської) комісії.

Судом встановлено, що 28.05.2026 року представник позивача - адвокат Герасимчук Ірина Володимирівна - звернулася до Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» із заявою про перегляд постанови медичної (військово-лікарської) комісії, оформленої довідкою №615/НГ від 15.05.2026 року.

За результатами розгляду зазначеного звернення листом від 08.07.2026 року №33/4-3-777 повідомлено про відсутність підстав для перегляду постанови військово-лікарської комісії.

Також позивачу роз`яснено, що у разі погіршення стану здоров`я він може повторно пройти медичний огляд за відповідним направленням у встановленому законодавством порядку.

Суд звертає увагу, що можливість адміністративного перегляду постанов військово-лікарських комісій є складовою передбаченого законодавством механізму перевірки правильності медичних висновків.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2025 року у справі №600/3273/22-а зазначив, що законодавством передбачено відповідну систему підпорядкування військово-лікарських комісій та порядок перегляду прийнятих ними постанов.

Зокрема, у пунктах 70-73 зазначеної постанови Верховний Суд звернув увагу на можливість проведення повторного або контрольного медичного огляду за рішенням уповноваженої штатної військово-лікарської комісії та значення дотримання встановленого порядку оскарження результатів медичного огляду.

Водночас суд враховує, що у справі №600/3273/22-а Верховний Суд досліджував правовідносини, які регулювалися Положенням №402, тоді як у цій справі йдеться про постанову медичної (військово-лікарської) комісії системи Міністерства внутрішніх справ України, діяльність якої регламентується також спеціальним Положенням №285.

Тому наведений правовий висновок підлягає врахуванню з урахуванням особливостей нормативного регулювання спірних правовідносин.

Суд зазначає, що позивач фактично скористався можливістю адміністративного оскарження постанови медичної (військово-лікарської) комісії, подавши відповідну заяву до уповноваженого органу.

За результатами розгляду цієї заяви підстав для перегляду оскаржуваної постанови не встановлено.

При цьому суд наголошує, що сам по собі лист від 08.07.2026 року №33/4-3-777 не є безумовним доказом правомірності всіх дій медичної (військово-лікарської) комісії під час проведення первинного медичного огляду.

Водночас зазначена відповідь підтверджує, що доводи позивача щодо незгоди з постановою від 15.05.2026 року були предметом розгляду в порядку адміністративного оскарження.

Суд також враховує, що позивач не заявив самостійної позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення, прийнятого за результатами розгляду його заяви від 28.05.2026 року.

Предметом оскарження в цій справі визначено саме довідку №615/НГ від 15.05.2026 року та ненаправлення позивача військовою частиною на повторний медичний огляд.

Отже, суд надає оцінку правомірності дій відповідачів у межах заявлених позовних вимог та встановлених обставин справи.

Щодо вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України направити позивача на повторний медичний огляд.

Вирішуючи зазначену позовну вимогу, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» охорона здоров`я військовослужбовців забезпечується системою заходів, спрямованих на збереження їх життя та здоров`я під час проходження військової служби.

Військовослужбовці мають право на належне медичне забезпечення, медичну допомогу та лікування відповідно до встановленого законодавством порядку.

Водночас право військовослужбовця на медичне забезпечення та проходження військово-лікарської експертизи реалізується з дотриманням відповідної процедури.

Порядок направлення військовослужбовців Національної гвардії України на медичний огляд визначається, зокрема, Положенням №285.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу VII Положення №285 направлення на медичний огляд військовослужбовців здійснюється уповноваженими посадовими особами та органами, зокрема прямими начальниками від командира окремої військової частини і вище, штатними медичними (військово-лікарськими) комісіями та керівниками відповідних закладів охорони здоров`я.

При цьому направлення військовослужбовців на медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби здійснюється з урахуванням медичних підстав, зокрема рекомендацій лікарів відповідних закладів охорони здоров`я у разі виявлення захворювань або наслідків поранень, які можуть зумовлювати непридатність до військової служби.

Таким чином, вирішення питання щодо направлення військовослужбовця на повторний медичний огляд пов`язане з наявністю відповідних медичних підстав та реалізацією повноважень уповноваженими посадовими особами у встановленому законодавством порядку.

Судом встановлено, що позивач 15.05.2026 року вже пройшов медичний огляд, за результатами якого прийнято постанову щодо його придатності до військової служби.

У подальшому позивач оскаржив зазначену постанову в адміністративному порядку.

Листом від 08.07.2026 року №33/4-3-777 позивачу роз`яснено можливість повторного проходження медичного огляду у разі погіршення стану здоров`я за направленням із військової частини.

Водночас суд зазначає, що таке роз`яснення не є індивідуальним рішенням про обов`язкове направлення позивача на повторний медичний огляд та не встановлює факту наявності у нього відповідних медичних показань на момент звернення.

Як вбачається з відзиву Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відповідач-1 заперечує факт допущення протиправної бездіяльності та зазначає, що позивач не звертався до командування військової частини з письмовим рапортом про направлення на повторний медичний огляд.

Крім того, відповідач-1 наголошує на відсутності рекомендацій лікарів закладів охорони здоров`я щодо необхідності повторного медичного огляду позивача.

Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає у невчиненні ним юридично значущих дій, які він був зобов`язаний вчинити на підставі закону за наявності відповідних фактичних обставин.

Для встановлення протиправної бездіяльності необхідно з`ясувати, чи існував у відповідача конкретний юридичний обов`язок вчинити певні дії, чи виникли передбачені законодавством підстави для виконання такого обов`язку та чи ухилився відповідач від його виконання.

При цьому сам факт невчинення певної дії не свідчить про протиправну бездіяльність, якщо відповідний обов`язок не виник або відсутні передбачені законодавством підстави для його реалізації.

У цій справі матеріали не містять належного підтвердження звернення позивача до командування військової частини з відповідним рапортом про направлення на повторний медичний огляд.

Також не встановлено факту прийняття командуванням військової частини рішення про відмову в направленні позивача на повторний медичний огляд або залишення відповідного звернення без розгляду.

Крім того, наявні матеріали не підтверджують надходження до військової частини медичних рекомендацій, які б зумовлювали виникнення у командування обов`язку направити позивача на повторний медичний огляд у відповідний період.

Суд враховує, що позивач посилається на численні наслідки бойових поранень, перенесені оперативні втручання, порушення слуху, захворювання хребта та інші патологічні стани.

Однак зазначені обставини були предметом медичного огляду 15.05.2026 року, за результатами якого прийнято відповідну постанову.

При цьому позивачем не доведено виникнення після зазначеного огляду таких нових обставин або надходження таких медичних рекомендацій, які відповідно до встановленого законодавством порядку зумовлювали б обов`язок відповідача-1 здійснити його повторне направлення.

Водночас суд звертає увагу, що відсутність письмового рапорту не в усіх випадках виключає можливість виникнення у командування обов`язку організувати медичний огляд військовослужбовця, оскільки такий обов`язок може виникати також за наявності інших передбачених законодавством обставин.

Однак у межах цієї справи таких обставин судом не встановлено.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем не підтверджено виникнення у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України конкретного юридичного обов`язку направити його на повторний медичний огляд та невиконання такого обов`язку.

За таких обставин позовна вимога про зобов`язання відповідача-1 направити позивача на повторний медичний огляд військово-лікарською комісією є передчасною та задоволенню не підлягає.

При цьому відмова у задоволенні зазначеної вимоги не позбавляє позивача права звернутися до командування військової частини з відповідним рапортом та медичними документами, а також скористатися іншими передбаченими законодавством механізмами ініціювання повторного медичного огляду.

Щодо обов`язку доказування та оцінки доводів учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд наголошує, що обов`язок доказування правомірності оскаржуваної постанови покладається на відповідача-2.

Водночас позивач повинен обґрунтувати обставини, якими підтверджується порушення його прав та законних інтересів.

У цій справі позивач посилається на неповноту проведеного медичного огляду, неналежне врахування наслідків отриманих поранень, неправильне застосування статей Розкладу хвороб, помилкове визначення причинного зв`язку захворювань хребта з проходженням військової служби та безпідставне ненаправлення на повторний медичний огляд.

Разом із тим наведені доводи в частині оскарження постанови медичної (військово-лікарської) комісії переважно стосуються правильності медичної оцінки стану здоров`я позивача.

Водночас судом не встановлено конкретних істотних порушень установленої законодавством процедури проведення медичного огляду, які могли б бути підставою для визнання оскаржуваної постанови протиправною.

При цьому наявність у позивача численних поранень, захворювань та наслідків перенесених оперативних втручань судом не заперечується.

Однак зазначені обставини не є тотожними встановленню протиправності постанови військово-лікарської комісії.

Суд враховує, що за результатами медичного огляду позивача не було визнано придатним до проходження військової служби без будь-яких обмежень щодо характеру військових посад та умов служби.

Натомість оскаржуваною постановою визначено його придатність до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони.

Зазначена обставина має значення для оцінки доводів позивача, оскільки свідчить, що медичною (військово-лікарською) комісією визначено конкретну категорію придатності до військової служби, а не зроблено висновок про придатність до будь-яких видів військової служби.

Водночас суд не надає власної медичної оцінки правильності визначеної категорії придатності, оскільки це виходить за межі його повноважень.

Суд також враховує, що за результатами адміністративного перегляду постанови від 15.05.2026 року підстав для її зміни або скасування не встановлено.

При цьому відповідне рішення за результатами адміністративного перегляду не є самостійним предметом заявлених позовних вимог.

Стосовно позовної вимоги до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України суд зазначає, що позивачем не доведено факту виникнення у відповідача-1 обов`язку направити його на повторний медичний огляд та ухилення від виконання такого обов`язку.

Таким чином, встановлені судом обставини не підтверджують наявності передбачених законодавством підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи усталену судову практику Верховного Суду, зокрема правові висновки, викладені у постановах від 13.06.2018 року у справі №806/526/16, від 12.06.2020 року у справі №810/5009/18, від 10.02.2022 року у справі №160/7153/20 та від 26.02.2025 року у справі №600/3273/22-а, суд доходить висновку, що визначення медичних діагнозів, ступеня функціональних порушень, причинного зв`язку захворювань із проходженням військової служби та ступеня придатності до військової служби належить до компетенції військово-лікарських комісій.

Адміністративний суд вправі перевіряти законність рішень зазначених комісій, зокрема дотримання встановленої процедури їх прийняття, однак не наділений повноваженнями самостійно встановлювати інші медичні діагнози або визначати іншу категорію придатності особи до військової служби.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що наведені позивачем доводи не спростовують правомірності оскаржуваної постанови медичної (військово-лікарської) комісії в межах здійснюваного судом контролю.

Крім того, судом не встановлено факту допущення Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправної бездіяльності щодо ненаправлення позивача на повторний медичний огляд.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволення позовної заяви слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судових витрат пов`язаних з розглядом цієї справи відсутні, отже розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відповідача-2: Державної установи “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області” про визнання протиправною та скасування довідки, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

У зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 09.11.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса