Суд: Рівненський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про виплату заробітної плати
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №567/2224/25
Суддя: Ковальчук Н. М.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 року
м. Рівне
Справа № 567/2224/25
Провадження № 22-ц/4815/1074/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О.
секретар судового засідання – Пиляй І. С.
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1
відповідач – Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 18 лютого 2026 року у складі судді Венгерчук А. О., ухвалене в м. Острог Рівненської області, повний текст якого складено 27 лютого 2026 року,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що з 22.03 1996 року по 30.09.2025 він працював у Регіональній Філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» виробничого підрозділу Шепетівська дистанція колії. Колективним договором виробничого підрозділу, укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією на 2003-2005 рік, продовженого на 2006-2022 роки, передбачено, що працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило разом із наданням щорічної відпустки в розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року». Позивач подавав заяви про виплату зазначеної допомоги на оздоровлення, проте роботодавець безпідставно не виплатив кошти у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16104 грн. Крім того, вказує, що відповідно до наказу при звільненні мають бути здійснені виплати, передбачені колективним договором, а саме: у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2003-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025 р.р. п.15 Розділ 8 - в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 06 місяців 8 днів); позову зазначає, що з 22.03 1996 року по 30.09.2025 він працював у Регіональній Філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного Товариства «Українська залізниця» виробничого підрозділу Шепетівська дистанція колії. Колективним договором виробничого підрозділу укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією на 2003-2005 рік, продовженого на 2006-2022 роки, передбачено, що працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило разом із наданням щорічної відпустки в розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року». Позивач подавав заяви про виплату зазначеної допомоги на оздоровлення. Проте, роботодавець безпідставно не виплатив кошти у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16104 грн. Крім того, вказує, що відповідно до наказу при звільненні мають бути здійснені виплати, передбачені колективним договором, а саме: у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2003-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025 р.р. п.15 Розділ 8 - в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 06 місяців 8 днів); у розмірі шести прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, передбачених п.3.11 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2003-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025 р.р. Зазначає, що у день звільнення 30 вересня 2025 року йому було вручено Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, відповідно до якого нараховано та виплачено на картку 4883,73 грн./заробітна плата, оплата почасовиків, компенсація за невикористані дні відпустки, відрахування податків, тощо/. Однак станом на день звільнення, на день подання позовної заяви, передбачені Колективним договором (виплати у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітків, шість прожиткових мінімумів на оздоровлення) йому не виплачено. Просив стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця», на його користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків 99488 грн. 05 коп., додаткову матеріальну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітків 39795 грн.22 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік 16 104 грн., всього – 15 5387 грн. 27 коп.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 18 лютого 2026 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16 104,00 грн., додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 54 595,58 грн., додаткову матеріальну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітків в сумі 21 838,23 грн. в загальному розмірі 92 537,81 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11846,59 грн. з подальшим відрахуванням встановлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів при виконанні рішення суду. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, АТ «Українська залізниця» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що судом неправильно застосовано ст. 14 Закону України «Про колективні договори та угоди», ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», також не досліджено листа від 06.09.2023р. за № Ц/3-91/1459/ЦПроф/30-22. Суд вказав, що у матеріалах справи відсутні докази того, що профспілка проінформована про ухвалення рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022р. (витяг протоколу засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-54/31 від 14.03.2022р., п.1.1.4), зокрема, про призупинення матеріальної допомоги на оздоровлення. Вказує, що 14.03.2022р. правлінням АТ «Українська залізниця» прийнято рішення (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця». У п. 1.1.4 вказаного рішення вирішено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні керівникам регіональних філії, філії, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Українська залізниця» забезпечити реалізацію наступного заходу: інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Додає, що підтвердженням погодження вищевказаного рішення є текст сумісної постанови від 06.09.2022р. за №Ц/3-01/1459/ЦПроф/30-22, яка містить спільне з Профспілкою залізничників та транспортних будівельників України інформування відповідачем працівників через керівників структурних підрозділів та профспілок про прийняте рішення правління. Таким чином, Профспілка залізничників та транспортних будівельників, будучи стороною Галузевої угоди та профспілкою, яка об`єднує найбільшу кількість працівників АТ «Українська залізниця» та уповноважена діяти від первинних профспілкових організацій, Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці, у питанні колективних інтересів працівників погодила призупинення виплати матеріальної допомоги. Наголошує, що вказане погодження не було досліджено судом, що призвело до невірного ухваленого рішення. Згідно листа № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022р. керівникам структурних підрозділів та регіональних філій АТ «Українська залізниця» було направлено до виконання перелік кодів видів виплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану. Згідно даного переліку нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення (вид оплати №392), одноразової матеріальної допомоги працівникам, які виходять на пенсію вперше, в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті відповідно до умов колективного договору (код виплати №602) призупиняється на період дії воєнного стану з 24.03.2022р. відповідно до норм Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Також не погоджується із стягненням з відповідача 11 846,59 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказує, що спираючись на діючу практику Верховного Суду, сума стягнення за затримку розрахунку при звільненні має складати 7 055,01 грн. (за жовтень 2 768,42 грн., за листопад – 2 768,42 грн., за грудень – 1 518,17 грн.). З наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та стягнути з нього на користь АТ «Українська залізниця» сплачений судовий збір у розмірі 1816,80 грн.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Януль-Сидорчук Христина Вікторівна вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах.
Наказом № 142/ОС від 24.09.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 30.09.2025 було звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити йому:
-у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2003-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025 р.р. п.15 Розділ 8 - в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 06 місяців 8 днів)
-матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, що передбачено колективним договором на 2003 - 2005 роки, пролонгованого на 2025, виплату здійснити після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».
Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
На день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплатив недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 -2024 роки у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 гривні, а з 01 січня 2024 року відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб 3028 грн.
Таким чином, розмір невиплаченої ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік становить 16104 грн. (6 х 2684 = 16104 грн).
Наказ про звільнення позивача містить вказівку про виплату ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги – у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2003-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025 р.р. п.15 Розділ 8 – в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 06 місяців 8 днів)
-матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, що передбачено колективним договором на 2003 - 2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки.
Відповідно статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.
Відповідно до статті 4 Закону вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.
Вимоги найманих працівників, профспілки чи об`єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю або уповноваженій ним особі, організації роботодавців, об`єднанню організацій роботодавців.
Відповідно до статті 5 Закону роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об`єднання організацій роботодавців зобов`язані розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.
Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, вони зобов`язані надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.
Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог роботодавцем або уповноваженою ним особою, організацією роботодавців, об`єднанням організацій роботодавців до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління про прийняте рішення.
Рішення роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління викладається у письмовій формі і не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обґрунтуванням.
Відповідно до статті 6 Закону колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців не надійшло.
Саттею 58 Конституції України установлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Таким чином, АТ «Українська залізниця» призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши працівника ОСОБА_1 та профспілковий органу, членом якого є працівник про ухвалення вказаного рішення, а також в порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.
Тим більше, якщо таке призупинення, а саме застосування п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога, відбулося до 24 березня 2022 року, тобто до дії Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ст. 11 цього Закону.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що при звільненні відповідач не в повному обсязі видав належні йому суми заробітної плати, що є порушенням його прав.
Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної платі працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання згаданого законодавчого положення постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено «Порядок обчислення середньо заробітної плати».
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної платі для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплат: компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відноси використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то це місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, а саме 30.09.2025, а тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.
Позивачем, в свою чергу, до матеріалів справи надано довідку про доходи за серпень та вересень 2025 року.
Оскільки вересень є місяцем звільнення позивача, а тому дохід за цей місяць не може бути взятий для розрахунку середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що одноразова матеріальна допомога позивачу у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі п`яти середньомісячних заробітків визначена у сумі 54 595,58грн (10919,12 грн. х 5), а також до виплати йому належить додаткова матеріальна допомога в розмірі двох середньомісячних заробітків у сумі 21 838,23 грн. та матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік – 16 104,00 грн.
У апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» заперечує порушення з її боку норм закону щодо розрахунку з позивачем при його звільненні. Такі доводи спростовуються нормами закону, що регулює спірні правовідносини в цій частині.
Так, згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Таким чином, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року, отже час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказано, що «зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Разом з тим, в цьому спорі відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Так, за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що суд керуючись принципами співмірності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у 761/9584/15-ц вказала, що для оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаний із затримкою розрахунку про звільненні на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України після 19.07.2022 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації.
Розглядаючи подібні спори після 19.07.2022, суд повинен брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи (зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо). Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025.
Оскільки за даними Національного банку України на протязі 2025 року середні процентні ставки за новими кредитами банків для населення в національній валюті перебували на високому рівні та складали близько 35,7%-35,9% річних, то за умови отримання кредиту позивачем у розмірі 155 387,22 грн (сума заявлених позовних вимог) за його користування протягом з 01.10.2025 до 17.12.2025 він сплатив би 11 846,59 грн відсотків.
Із розрахунку за жовтень 155 387,22*35,9%/12місяців = 4 648,66 грн; за листопад 155 387,22*35,9%/12місяців = 4648,66 грн; за грудень 155 387,22*35,9%/12місяців*17 днів = 2549,27 грн., саме сума 11 846,59 грн підлягає стягненню з відповідача в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, апеляційна скарга не містить заперечень щодо розміру інших сум, стягнутих на користь позивача, окрім того, що такі не могли бути виплачені в силу положень статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31.
Водночас колегія суддів відхиляє вказані посилання щодо неможливості виплати передбачених колективним договором сум позивачу, оскільки вказаний Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги на оздоровлення було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли поширюватися на час, коли він ще не набув чинності.
Наведене відповідає висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, від 18 березня 2026 року у справі №333/9082/24, від 15 липня 2026 року у справі № 757/43018/24-ц.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 18 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Гордійчук С. О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua