Суд: Волинський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: дарування
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №165/2541/26
Суддя: Федонюк С. Ю.
Справа № 165/2541/26Головуючий у 1 інстанції: Ференс-Піжук О. Р.
Провадження № 22-ц/802/1230/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Федонюк С. Ю.,
суддів – Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
з участю:
секретаря судового засідання – Губарик К. А.,
прокурора – Романішиної Т. Л.,
представника відповідача ОСОБА_1 – Назарук Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником ОСОБА_3 , на ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 23 липня 2026 року,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2026 року керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівлі пральні та хімчистки/А-2/, реєстраційний номер 1484920007107; будівлі гаража/Б-1/, реєстраційний номер 1484892107107; будівлі шкіряного цеху/В-1/, реєстраційний номер 1484544407107; земельної ділянки з кадастровим номером 0710700000:02:004:0120, загальною площею 0,2897 га, реєстраційний номер 2594724007020), які укладені 23 січня 2026 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
При цьому зазначив, що укладені правочини (договори дарування нерухомого майна) є фраудаторними правочинами, оскільки: вони укладені в короткий проміжок часу після того, як було виявлено вчинення ОСОБА_2 діянь, які інкриміновано як кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 332 КК України, та під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12025030560000518 від 22 грудня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 КК України. Позов мотивовано тим, що санкція частини 3 статті 332 КК України передбачає обов`язкове покарання у виді конфіскації майна, а оскаржувані правочини є безоплатними (дарування); правочини вчинені між близькими родичами (батьком та донькою); правочини вчинені з метою неможливості конфіскації майна у випадку постановлення судом вироку в кримінальному провадженні; спірне нерухоме майно надалі залишається у фактичному володінні ОСОБА_2 . Вказано, що зазначений позов спрямований на повернення у власність ОСОБА_2 згаданих об`єктів нерухомого майна з метою їх подальшої конфіскації в дохід держави за наявності обвинувального вироку суду.
Одночасно з пред`явленням позову до суду, прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій прокурор просив накласти арешт на зазначене спірне нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , та є предметом даного позову.
Просив заборонити ОСОБА_1 вчиняти дії, пов`язані із відчуженням (укладання договорів купівлі-продажу, міни, дарування, вкладу у спільну діяльність, довічного утримання, пожертви, надання в оренду, лізинг, заставу тощо) цього нерухомого майна.
Також прокурор просив заборонити державним реєстраторам та іншим уповноваженим законом особам вчиняти реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, пов`язані із відчуженням спірного нерухомого майна.
Вказав, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову буде реальна можливість ОСОБА_1 у будь-який момент розпорядитись спірним нерухомим майном, що в майбутньому ускладнить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, а також може призвести до подання прокурором нового позову до нового власника спірного нерухомого майна. Відповідні дії можуть спричинити нові судові спори, яких можна уникнути, застосувавши відповідні заходи забезпечення щодо спірного нерухомого майна.
Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 23 липня 2026 року в даній справі заяву про забезпечення позову задоволено.
Постановлено вжити заходи забезпечення позову керівника Ковельської окружної прокуратури Герасименко П. В. до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на будівлі та земельні ділянки.
Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме: на будівлі пральні та хімчистки/А-2/, реєстраційний номер 1484920007107; на будівлю гаража/Б-1/,реєстраційний номер НОМЕР_1 ; на будівлю шкіряного цеху/В-1/, реєстраційний номер 1484544407107; на земельну ділянку з кадастровим номером 0710700000:02:004:0120, загальною площею 0,2897 га, реєстраційний номер 2594724007020, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Заборонено ОСОБА_1 вчиняти дії, пов`язані із відчуженням (укладання договорів купівлі-продажу, міни, дарування, вкладу у спільну діяльність, довічного утримання, пожертви, надання в оренду, лізинг, заставу тощо) переліченого нерухомого майна.
Заборонено державним реєстраторам та іншим уповноваженим законом особам вчиняти реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, пов`язані із відчуженням вказаного вище нерухомого майна.
Ухвалу негайно направлено для виконання до Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Не погодившись із даною ухвалою суду, відповідач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 23 липня 2026 року скасувати.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним. Зауважила, що будь-який спір між сторонами в цілому відсутній.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор зазначив, що подана відповідачкою ОСОБА_1 апеляційна скарга є необґрунтованою, у зв`язку з чим просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Вказав, що предметом позову в даній справі є визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації речових прав на майно за ОСОБА_1 , а тому виконання судового рішення у справі безпосередньо залежатиме від того, чи існуватиме спірне нерухоме майно у власності саме ОСОБА_1 та чи не буде таке майно відчужене третім особам. Зазначив, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 у будь-який момент матиме можливість розпорядитися спірним нерухомим майном, що ускладнить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з підстав, наведених у скарзі, прокурор Романішина Т. Л. апеляційну скаргу заперечила і просила відмовити в її задоволенні, навівши доводи, зазначені у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності, що не суперечить вимогам частини 2 статті 372 ЦПК України.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 та прокурора Романішиної Т. Л., дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на скаргу, законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на наступне.
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору чи здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, (пункти 1, 2, 4 частини 1 та частина 3 статті 150 ЦПК України), суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст. 150 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (пункти 3, 4, 7 частини 1 статті 151 ЦПК України).
У своїй постанові № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 910/152/23 вказано, що обраний вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно залишається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядження ним. Застосування у даному випадку названого заходу забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не перешкоджатиме господарській діяльності підприємства, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у захисті порушеного права у разі прийняття судового рішення на користь позивача. При цьому, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Судом установлено, що предметом даного позову є визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації речових прав на майно за ОСОБА_1 .
У своїй заяві про забезпечення позову прокурор зазначив, що укладені правочини (договори дарування нерухомого майна) є фраудаторними, навівши обставини, які це підтверджують, покликаючись на факт укладення їх в період після порушення кримінального провадження № 12025030560000518 від 22 грудня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 КК України, санкція якої передбачає обов`язкове покарання у виді конфіскації майна, та проведення відповідного досудового розслідування. Вказав, що зазначений позов спрямований на повернення у власність ОСОБА_2 згаданих об`єктів нерухомого майна з метою їх подальшої конфіскації в дохід держави за наявності обвинувального вироку суду.
Місцевим судом правильно зазначено, що обраний позивачем захід забезпечення позову у виді накладення арешту на нерухоме майно відповідача, заборони ОСОБА_1 вчиняти дії, пов`язані з відчуженням нерухомого майна і земельних ділянок, може забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки такий захід забезпечення позову буде співмірним з позовними вимогами.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення такого позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви прокурора про забезпечення позову.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 23 липня 2026 року у даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua