Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №161/6449/26 — Волинський апеляційний суд

Суд: Волинський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: дарування

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №161/6449/26

Суддя: Бовчалюк З. А.

Справа № 161/6449/26Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д.

Провадження № 22-ц/802/1210/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Киці С.І.,

з участю секретаря судового засідання Черняк О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору за апеляційними скаргами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

23.03.2026 ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.10.2025 у справі №161/3686/24 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг в розмірі 4 103 872,82 грн та судові витрати по справі. В межах розгляду даної справи ухвалою суду від 21.10.2025 було забезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які юридично значимі дії щодо належної їй 2/3 частини станції автосервісу та магазину автозапчастин, загальною площею 418,5 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), в тому числі, відчужувати та іншим чином розпоряджатися вищевказаним майном.

ОСОБА_3 , будучи обізнаною про наявність вказаних обмежень, встановлених згідно ухвали суду, умисно, чітко розуміючи наслідки своїх дій, з метою приховання нерухомого майна від звернення стягнення на нього та для перешкоджання ймовірного виконання рішення суду про стягнення з неї грошових коштів, відчужила вказане нерухоме майно своїй матері ОСОБА_4 , про що уклала договір дарування від 22.10.2025, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М.В., зареєстрований в реєстрі за №2206. Цей договір дарування є фраудаторним.

Позивач просила суд визнати недійсним вказаний договір дарування та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2026 року визнано недійсним договір дарування від 22.10.2025, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М.В., зареєстрований в реєстрі за №2206. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційних скаргах відповідачі посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення яким в задоволенні позову відмовити.

Відповідачами оскаржується рішення, в частині задоволених позовних вимог, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відповідачів залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За частинами першою, другою статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.09.2022 у справі №161/2752/22, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 18.01.2024, визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті її брата ОСОБА_5 , право власності на 2/3 частки станції автосервісу та магазину автозапчастин, загальною площею 418,5 кв.м, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 956543907101 (публічні відомості Єдиного державного реєстру судових рішень а.с. 117-122).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.10.2025 у справі 161/3686/24 заяву про забезпечення позову задоволено частково. До вирішення справи по суті - заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-які юридично значимі дії щодо належної їй 2/3 частини станції автосервісу та магазину автозапчастин, загальною площею 418,5 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), в тому числі, відчужувати та іншим чином розпоряджатися вищевказаним майном (а.с. 15-16).

З вступної частини цієї ухвали суду вбачається, що вона була постановлена в судовому засіданні за участю відповідача ОСОБА_3 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.10.2025 у справі №161/3686/24, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 12.02.2026, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 4 103 872,82 грн, яка складається з: основного боргу спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 068 851,86 грн, 3 % річних в розмірі 384 636,40 грн та інфляційних втрат в розмірі 1 650 384,56. Вирішено питання про розподіл судових витрат, зокрема стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 14 457,19 грн та витрати, пов`язані з проведенням експертизи, в розмірі 32 396,32 грн (а.с. 17-27).

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 22.10.2025 була проведена державна реєстрація права власності на 2/3 частки станції автосервісу та магазину автозапчастин, загальною площею 418,5 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 956543907101) за ОСОБА_4 .. Підставою проведення реєстрації права власності зазначено договір дарування, посвідчений 22.10.2025 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М.В., зареєстрований в реєстрі за №2206 (Інформаційна довідка №466974637 від 06.03.2026, а.с. 28-29).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4 ..

Вважаючи договір дарування від 22.10.2025 фраудаторним, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК Украйни).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема: відноситься момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника). (Постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, Постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження №12-22гс24)).

У п. 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 вказано, що ВП ВС відступає від свого висновку, сформульованого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України). Для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (Постанова ВС від 13 березня 2025 року у справі № 159/5846/23).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 22.10.2025 ОСОБА_3 подарувала своїй матері ОСОБА_4 2/3 частки станції автосервісу та магазину автозапчастин, загальною площею 418,5 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , достовірно знаючи про наявність спору щодо вказаного майна та забезпечення судом позову шляхом накладення арешту на вказане майно.

З врахуванням вказаних обставин суд першої інстанції обґрунтовано констатував, що договір дарування був укладений ОСОБА_4 на шкоду кредитору, з метою уникнення сплати боргу.

Фраудаторні правочини - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано врахував безоплатність оспорюваного договору, момент укладення договору ( в період розгляду судом справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 . Про стягнення боргу, в межах якої обмежено правомочності останньої розпоряджатися нерухомим майном, вжитого судом в порядку забезпечення позову), контрагента, з яким укладено договір (обдарована є матір`ю дарувальника), недоведеність наявності фактичної мети або розумної причини для укладення договору (відсутня необхідність дарування нерухомого майна), не доведення наявності у боржника (дарувальника) іншого майна, в тому числі грошових коштів, достатнього за вартістю для виконання грошового зобов`язання перед кредитором (неплатоспроможність дарувальника) тощо.

Відповідачі всупереч принципу змагальності не надали доказів, які б спростовували встановлені реальні ознаки фраудаторності договору дарування.

Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Обрана позивачем вимога про визнання недійсним договору дарування є ефективним способом захисту, оскільки недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що перебуває в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, правильно визначив характер існуючих між сторонами спірних правовідносин та дійшов обґрунтовано висновку про наявність правових підстав для визнання договору дарування недійсним.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аргументи апеляційних скарг є ідентичними аргументам відзивів на позовну заяву, не містять нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зводяться до незгоди відповідачів з висновками суду першої інстанції та необхідності переоцінки доказів, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могло призвести до неправильного вирішення справи та слугували безумовною підставою до скасування судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Керуючись ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua