Суд: Волинський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №156/903/26
Суддя: Карпук А. К.
Справа № 156/903/26Головуючий у 1 інстанції: Федечко М. О.
Провадження № 22-ц/802/1435/26 Доповідач: Карпук А. К.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 листопада 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів – Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_3 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2026 року в складі судді Федечко М. О.,-
В С Т А Н О В И В :
В липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину посилаючись на те, що 06.09.2014 між нею та відповідачем був укладений шлюб, який розірваний рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 12.08.2025. У період шлюбних стосунків у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом зі нею. Після розірвання шлюбу вона з відповідачем досягнули згоди про добровільне матеріальне утримання дитини. Однак з червня 2026 року ОСОБА_2 не надає синові належної матеріальної допомоги систематично та добровільно. Вона самостійно, власними силами, матеріально забезпечує, доглядає сина, а також виконує всі інші обов`язки, покладені на неї законом та необхідні для належного утримання сина.
Відповідач не виконує свій обов`язок щодо утримання сина належним чином, оскільки добровільно коштів на його утримання не надає. На її думку, сину, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для його фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, і який вона самостійно не може забезпечити. На скільки їй відомо, відповідач отримує регулярний дохід, так як працює головним інженером ТЗОВ «Володимир-Волинський хлібозавод».
Просила стягувати з відповідача на її користь аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2026 року позов задоволено.
Постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі (однієї чверті) частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 липня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання. Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду представник відповідача ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду змінити в частині розміру стягнутих аліментів, визначивши розмір аліментів – 1/6 частин з усіх видів заробітку.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач в судовому засіданні у суді першої інстанції визнав позовні вимоги в частині вимоги про сплату аліментів. Разом із тим вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою обставини, які мають істотне значення для визначення розміру аліментів, а саме, на встановлену відповідачу інвалідність ІІІ групи, незадовільний стан здоров`я, необхідність систематичного лікування та проведення оперативного втручання ендопротезування суглоба. Вказує, що отримує пенсію, розмір якої за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 становить 39190 грн.
Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи апеляційної скарги і просить рішення суду залишити без змін.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справ.
За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 09.11.2026, тобто дата складення повного судового рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.06.2026.
Дитина проживає разом з матір`ю, позивачем по справі, та перебуває на її утриманні.
Домовленості між сторонами щодо розміру аліментів не досягнуто.
ОСОБА_2 перебуває на обліку в Нововолинському-Іваничівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та є пенсіонером, який отримує пенсію по інвалідності III групи. що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 29.07.2025.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною другою статті 51 Конституції України встановлено обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно із ст. 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. При цьому, виходячи з положень чинного законодавства, доступ дитини до даних благ не залежить від перебування батьків у шлюбі. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише отримують та використовують їх від імені дітей. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Тобто перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов`язок батьків утримувати дитину.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку не заборонено законом та буде відповідатиме якнайкращому інтересу дітей.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Розмір аліментів на дитину в умовах воєнного стану має бути більш ніж достатнім, оскільки діти є найбільш вразливими та потребують додаткових фінансових ресурсів через зростання цін та погіршення життєвих умов.
Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві, покладається законом рівною мірою на обох батьків і такий обов`язок є безумовним. Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей.
При вирішенні спору про стягнення аліментів, визначальним є обов`язок батьків утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними, чи є в них кошти, достатні для надання утримання. Тобто такий обов`язок превалює над можливістю платника таке утримання надавати. При цьому, в обов`язковому порядку судом враховуються всі обставини, які впливають на розмір аліментів.
Виховання дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції, застосувавши положення статей 182, 184 СК України, на підставі доказів, поданих сторонами та враховуючи, що відповідач є особою з інвалідністю ІІІ групи, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки усіх доходів (заробітку) відповідача відповідає нормам закону та є достатнім для дітей відповідного віку.
Такий розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, він відповідатиме інтересам та потребам дітей, буде необхідним для забезпечення належних умов для їх фізичного, розумового, морального і соціального розвитку.
Відповідач та його представник не надали жодних доказів на підтвердження доводів викладених в апеляційній скарзі про наявність правових підстав для зменшення визначеного судом розміру аліментів, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Захищаючи першочергово інтереси неповнолітніх дітей, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги позивача та стягнув аліменти в розмірі частики доходів відповідача.
В апеляційній скарзі відсутнє належне обґрунтування щодо незгоди відповідача із розміром аліментів, чим не доведено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду.
Також не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу про те, що відповідач позбавлений можливості сплачувати аліменти у частці від заробітку (доходу), в розмірі який визначив суд першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач є особою з інвалідністю ІІІ групи, отримує пенсію, а тому розмір аліментів визначений судом є для нього обтяжливим, не може безумовно слугувати підставою для зменшення визначеного судом розміру аліментів ураховуючи обставини цієї справи, згідно з якими ОСОБА_2 працює енергетиком в ТОВ «Володимир-Волинський хлібзавод», однак доказів про розмір заробітної плати суду не подає (Епікриз від 28.11.2025, де місцем роботи зазначено ТОВ «Володимир-Волинський хлібзавод», енергетик, і на цей доказ посилається позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а відповідач таких доводів не спростовує).
Аргументи представника відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права безпідставні, носять суб`єктивний характер, зводяться лише до переоцінки доказів по справі, та непогодженням з їх оцінкою, тоді як колегія суддів вважає, що суд, розглядаючи справу, оцінив докази по справі у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з урахуванням обставин справи, на підставі норм діючого законодавства і підстав для його зміни чи скасування судова колегія не вбачає.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, -
постановив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2026 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua