Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №734/4186/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 734/4186/26Головуючий у 1 інстанції Іванюк Т. І.

Провадження № 33/4823/902/26

Категорія - ч.2 ст. 172-15 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 рокумісто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд у складі головуючого судді Гуренка М.О., розглянувши дистанційно в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та прокурора-стажиста Плахотніка Р.А. справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягується до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, начальника штабу - заступника командира 1 навчального механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , майора, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за ч.2 ст. 172-15 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому еквіваленті становить 17 000 гривень 00 копійок.

У відповідності до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, Збройних Сил України та інших державних органів, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та закінчується прийняттям рішення про демобілізацію. Демобілізація – комплекс заходів спрямованих, крім іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» рішення про демобілізацію приймає Президент України, яким на теперішній час відповідних рішень прийнято не було.

Тобто, особливий період розпочався з моменту набрання чинності Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 на визначених територіях України та продовжується по даний час.

Судом першої інстанції встановлено, що майор ОСОБА_1 обіймав посаду начальника штабу - заступника командира 1 навчального механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та відповідно до покладених на нього службових обов`язків був відповідальним за організацію і стан обліку особового складу батальйону, зобов`язаний знати фактичну наявність військовослужбовців у підпорядкованих підрозділах, забезпечувати належну організацію кадрового обліку та здійснювати його щомісячну перевірку.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2026 № 114 солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було зараховано до списків прикомандированого особового складу військової частини НОМЕР_1 , а згідно з наказом від 21.04.2026 № 115 рядового ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також зараховано до списків прикомандированого особового складу зазначеної військової частини.

Надалі наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2026 № 116 рядового ОСОБА_3 було визнано таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , та знято з продовольчого забезпечення. Водночас наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2026 № 169 до зазначеного наказу внесено зміни, відповідно до яких таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 22.04.2026, визнано солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, унаслідок неналежної організації обліку особового складу було допущено помилкове встановлення особи військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, внаслідок чого грошове забезпечення ОСОБА_2 , який фактично залишив місце служби, продовжувало нараховуватися, тоді як ОСОБА_3 , який продовжував проходити військову службу, виплату грошового забезпечення було призупинено.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , будучи відповідальним за узагальнений кадровий облік особового складу та облік стану військової дисципліни, не організував належної звірки облікових даних, не забезпечив перевірки фактичної наявності військовослужбовців у підрозділах батальйону та своєчасного встановлення факту самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 . Унаслідок цього відомості щодо вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, не були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а виплату йому грошового забезпечення своєчасно не припинено.

Відповідно до довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення ОСОБА_2 після самовільного залишення військової частини було нараховано 30 836,70 грн, які на час розгляду справи відшкодовані не були.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що майор ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою та відповідальним за належну організацію обліку особового складу 1 навчального механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , усупереч вимогам Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, посадових обов`язків та інших нормативно-правових актів, недбало ставився до виконання покладених на нього службових обов`язків, не забезпечив належної організації обліку особового складу батальйону, що призвело до несвоєчасного встановлення факту самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 та продовження нарахування йому грошового забезпечення, унаслідок чого державі завдано матеріальної шкоди в розмірі 30 836,70 грн.

На підставі наведеного суд першої інстанції визнав доведеними обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, а саме недбалого ставлення військової службової особи до військової служби, вчиненого в умовах особливого періоду. Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою, відповідальною за організацію та здійснення обліку особового складу батальйону, не забезпечив належного контролю за фактичною наявністю військовослужбовців, унаслідок чого не було своєчасно встановлено факт самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та допущено продовження нарахування йому грошового забезпечення після залишення місця служби.

При цьому суд урахував, що внаслідок зазначених дій (бездіяльності) державі завдано матеріальної шкоди у розмірі 30 836,70 грн, яка на момент розгляду справи відшкодована не була.

Суд дійшов висновку про необхідність накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

Крім того, суд першої інстанції, керуючись п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого військовослужбовці звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних із виконанням військового обов`язку, дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 02.10.2026 у справі № 734/4186/26 скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. У разі встановлення наявності в його діях складу адміністративного правопорушення просить закрити провадження у справі у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що постанова суду першої інстанції винесена з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, суд не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та фактичним обставинам, формально підійшов до вивчення та дослідження обставин справи, не сформулював конкретно, які діяння апелянта становлять склад адміністративного правопорушення і в чому воно проявилось.

Посилається на те, що адміністративне стягнення не могло бути накладене у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Зазначає, що Деснянська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону отримала інформацію про помилкове подання солдата ОСОБА_3 як такого, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , 12.06.2026, а тому кінцевим строком накладення адміністративного стягнення було 12.09.2026. При цьому матеріали про адміністративне правопорушення надійшли до Козелецького районного суду Чернігівської області 16.09.2026, тобто поза межами строків накладення адміністративного стягнення.

Вказує, що прокурор-стажист Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону зазначив у протоколі № 28 від 11.09.2026 недостовірні відомості щодо дати отримання матеріалів службового розслідування, чим спотворив фактичні обставини справи. На підтвердження цього посилається на доповідь командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2026 № 920/4750, направлену на адресу прокуратури, в якій повідомлялося про помилкове подання солдата ОСОБА_3 як такого, що самовільно залишив військову частину. Також звертає увагу на розбіжності щодо дат отримання матеріалів службового розслідування, зазначені прокурором-стажистом в інших протоколах про адміністративні правопорушення.

Крім того, зазначає, що протокол № 28 від 11.09.2026 складений неуповноваженою особою - прокурором-стажистом без погодження з керівником стажування. Посилається на положення Закону України «Про прокуратуру» та Порядку проходження стажування прокурора-стажиста прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора від 09.08.2023 № 220, вважаючи, що прокурор-стажист обмежений у своїх повноваженнях при здійсненні функцій прокуратури.

Стверджує, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права в частині визначення складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, оскільки у його діях відсутні об`єктивна та суб`єктивна сторони такого правопорушення.

Зазначає, що облік особового складу організовується начальниками штабів, а перевірка фактичної наявності особового складу та внесення відповідних відомостей до електронного журналу здійснюються особами, відповідальними за облік особового складу.

Наголошує, що у військовій частині НОМЕР_1 облік особового складу здійснювався в Електронному журналі обліку особового складу, який ведеться щоденно, а військовослужбовці ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належали до категорії тимчасово прибулого особового складу. При цьому відомості щодо їх присутності та відсутності вносилися до електронного журналу правильно та відповідно до фактичного стану справ.

Вказує, що не мав реальної можливості виявити відсутність саме ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 , оскільки вказані військовослужбовці мали однакові імена та по батькові, співзвучні прізвища, а апелянт особисто їх не знав. Крім того, ОСОБА_3 у період з 22.04.2026 по 12.06.2026 перебував у військовій частині, обліковувався як присутній, не звертався до медичної служби, безпосереднього командира, стройової служби з рапортами чи заявами.

Також посилається на те, що первинну помилку було допущено майором ОСОБА_4 під час формування письмового рапорту, що, за його поясненнями, сталося в умовах особливого періоду, суміщення посад та надмірної інтенсивності прийому військовослужбовців і ведення документації взводу.

Вважає, що належним чином організував облік особового складу, добросовісно ставився до військової служби та не мав об`єктивної і суб`єктивної можливості виявити помилкове подання ОСОБА_3 як такого, що самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим у його діях відсутні об`єктивна та суб`єктивна сторони адміністративного правопорушення.

Окремо не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він сприяв ухиленню військовослужбовця ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ст. 407 КК України внаслідок неприпинення виплати останньому грошового забезпечення, унаслідок чого державі було завдано шкоду в розмірі 30 836,70 грн. Зазначає, що такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи, а докази його причетності до вчинення кримінального правопорушення відсутні. Також вказує на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між його діями та виплатою грошового забезпечення.

Крім того, зазначає, що з оскаржуваної постанови незрозуміло, у чому саме його визнано винним, оскільки судом зазначено про неналежну організацію обліку особового складу, однак не конкретизовано, які саме обов`язки він не виконав та які конкретні діяння становлять об`єктивну сторону адміністративного правопорушення.

Стверджує про відсутність належних, достовірних і допустимих доказів, які підтверджують вчинення ним адміністративного правопорушення. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки протоколу про адміністративне правопорушення та повноваженням особи, яка його склала, акту службового розслідування від 18.08.2026, долученим до нього документам, а також посадовим обов`язкам апелянта у розрізі відповідальності за ведення обліку особового складу. Посилається на порушення судом першої інстанції принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

До початку судового засідання на адресу суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу прокурора-стажиста Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Плахотніка Р.А., у яких останній вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 необґрунтованою, а постанову суду першої інстанції законною.

У запереченнях прокурор зазначає, що строки притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності дотримані, оскільки вчинене ним правопорушення має триваючий характер, а датою його виявлення є 27.08.2026 - дата видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 797 за результатами службового розслідування. При цьому дату 27.07.2026, зазначену в адміністративному протоколі, вважає механічною опискою. Також заперечує доводи апелянта про отримання прокуратурою відповідних відомостей 12.06.2026, зазначаючи, що доповідь № 920/4750 надійшла до прокуратури лише 13.08.2026 як додаток до листа військової частини від 25.06.2026 № 920/5162.

Щодо повноважень прокурора-стажиста прокурор посилається на статті 5, 15, 33-3 Закону України «Про прокуратуру», статтю 255 КУпАП та Порядок проходження стажування прокурора-стажиста окружної прокуратури, затверджений наказом Офісу Генерального прокурора від 09.08.2023 № 220, стверджуючи, що прокурор-стажист має повноваження складати адміністративний протокол, направляти його до суду та брати участь у розгляді справи.

Стосовно наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення прокурор зазначає, що останній, перебуваючи на посаді начальника штабу - заступника командира 1 навчального механізованого батальйону, був відповідальним за організацію та стан обліку особового складу, однак не забезпечив належного контролю та звірки облікових даних, унаслідок чого військовослужбовець ОСОБА_2 безпідставно не був облікований як такий, що самовільно залишив військову частину, та продовжував отримувати грошове забезпечення.

Також прокурор наголошує, що між неналежним виконанням ОСОБА_1 службових обов`язків та подальшою виплатою ОСОБА_2 грошового забезпечення існує прямий причинно-наслідковий зв`язок, а державі завдано шкоду в розмірі 30 836,70 грн.

Крім того, прокурор вважає доводи апелянта щодо неможливості виявлення відсутності саме ОСОБА_2 , схожості прізвищ військовослужбовців та належного ведення обліку необґрунтованими, такими, що спрямовані на уникнення відповідальності та перекладення власних службових обов`язків на підпорядкованих осіб.

Окремо у запереченнях зазначено про суперечливість позиції апелянта щодо факту вчинення адміністративного правопорушення, оскільки в одних розділах апеляційної скарги він посилається на пропуск строків притягнення до відповідальності та відсутність повноважень у особи, яка склала протокол, а в інших - заперечує наявність складу адміністративного правопорушення.

Прокурор просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 02.10.2026 - без змін.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи службової характеристики, яке судом задоволено.

Відповідно до змісту характеристики, за час проходження військової служби на посаді начальника штабу - заступника командира 1 навчального механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_1 зарекомендував себе з позитивного боку як висококваліфікований, дисциплінований та ініціативний офіцер, службові обов`язки виконує сумлінно й професійно, користується авторитетом серед особового складу та командування. За час служби дисциплінарних стягнень не має, неодноразово заохочувався командуванням, брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України.

Крім того, ОСОБА_1 заявлено клопотання про витребування у Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону документів та інформації щодо дати й вхідного номера реєстрації довідки військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2026 № 920/4750 та листа від 25.06.2026 № 920/5162, відомостей про їх опрацювання, проставлення відповідних резолюцій, а також копії витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції за період з 12.06.2026 по 28.06.2026.

Необхідність витребування зазначених документів апелянт обґрунтував тим, що вони мають значення для встановлення фактичної дати надходження до органів прокуратури інформації про помилкове зазначення військовослужбовця як такого, що самовільно залишив військову частину, та, відповідно, для перевірки дотримання строків притягнення його до адміністративної відповідальності.

За результатами розгляду зазначеного клопотання суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки наявні у матеріалах справи докази є достатніми для перевірки доводів апеляційної скарги, зокрема в частині дотримання строків накладення адміністративного стягнення, а необхідності у витребуванні додаткових документів судом не встановлено. У зв`язку з цим у задоволенні клопотання ОСОБА_1 відмовлено.

Заслухавши суддю-доповідача, особу, яка притягується до апеляційної скарги ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а також прокурора-стажиста, який підтримав доводи, викладені у запереченнях на апеляційну скаргу, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити постанову суду першої інстанції без змін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Ч.7 ст. 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - восьмій цієї статті (ч. 2 ст. 38 КУпАП).

Обчислення строку притягнення до адміністративної відповідальності починається з дня виявлення адміністративного правопорушення, тобто з моменту встановлення компетентним органом або уповноваженою посадовою особою факту його вчинення та отримання відомостей про обставини, які свідчать про наявність у діях особи ознак відповідного правопорушення.

Як убачається з матеріалів справи, відомості щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення були отримані Деснянською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону за результатами службового розслідування за фактом помилкового подання солдата ОСОБА_3 як такого, що 22.04.2026 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .

Зазначене службове розслідування завершено 18.08.2026, а за його результатами командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 27.08.2026 № 797.

Отже, саме 27.08.2026 є датою виявлення компетентним органом обставин, які свідчили про наявність у діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

При цьому зазначена в протоколі про адміністративне правопорушення дата 27.07.2026 є механічною опискою, яка спростовується наявними у матеріалах справи документами, зокрема матеріалами службового розслідування та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2026 № 797.

Доводи апелянта про те, що органам прокуратури було відомо про помилкове подання військовослужбовця ще 12.06.2026, апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Так, відповідно до відомостей інформаційної системи «Система електронного документообігу органів прокуратури України», доповідь військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2026 № 920/4750 про уточнення помилкових даних до Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону окремо не направлялася.

Зазначений документ надійшов до прокуратури 13.08.2026 за вхідним № 6899-26 як додаток до листа військової частини НОМЕР_1 від 25.06.2026 № 920/5162. При цьому сам лист надійшов до прокуратури засобами поштового зв`язку.

Таким чином, посилання апелянта на дату складання доповіді - 12.06.2026 - як на дату отримання компетентним органом відповідної інформації не підтверджується відомостями інформаційної системи документообігу органів прокуратури.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, після надходження зазначених документів було проведено перевірку обставин події, за результатами якої завершено службове розслідування та видано наказ від 27.08.2026 № 797.

За таких обставин апеляційний суд погоджується із позицією прокурора про те, що датою виявлення правопорушення є 27.08.2026, а тому строк накладення адміністративного стягнення, передбачений ч. 2 ст. 38 КУпАП, на момент розгляду справи судом першої інстанції не закінчився.

Не погоджується суд і з доводами апеляційної скарги про те, що протокол про адміністративне правопорушення № 28 від 11.09.2026 складений неуповноваженою особою - прокурором-стажистом ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», прокурором органу прокуратури є прокурор окружної прокуратури (у тому числі прокурор - стажист окружної прокуратури).

Частина 2 ст. 33-3 Закону України «Про прокуратуру» встановлює, що процесуальні рішення прокурора - стажиста окружної прокуратури під час здійснення процесуального керівництва підлягають погодженню із старшим прокурором групи прокурорів, а у визначених законом випадках - з керівником органу прокуратури.

Рішення прокурора - стажиста окружної прокуратури, які він приймає під час виконання інших функцій прокуратури, підлягають погодженню з керівником стажування.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 09.08.2023 № 220 затверджено Порядок проходження стажування прокурора-стажиста окружної прокуратури.

Пунктом 1 розділу V зазначеного Порядку визначено, що прокурор-стажист здійснює свої повноваження в межах завдань, передбачених планом стажування, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом Порядку.

Водночас КУпАП у порядку ст. 255 не розділяє прокурора та прокурора-стажиста як окремих суб`єктів, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Стаття 255 КУпАП у поєднанні зі ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» надає можливість прокурору-стажисту складати адміністративні протоколи у порядку, визначеному КУпАП.

Крім того, відповідно до відомостей інформаційної системи «Система електронного документообігу органів прокуратури України», на лист військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2026 за вхідним № 6899-26 було накладено резолюцію такого змісту: «для опрацювання та перевірки наявності підстав для складання адміністративних матеріалів», яку адресовано прокурору-стажисту ОСОБА_5 . Зазначене свідчить про доручення останньому опрацювати відповідні матеріали та перевірити наявність підстав для складання адміністративного протоколу.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що прокурор-стажист Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Плахотнік Р.А. мав повноваження щодо складання та направлення до суду протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, а тому доводи апелянта про відсутність у нього таких повноважень є безпідставними.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апелянта про відсутність у його діях об`єктивної та суб`єктивної сторін адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2024 № 152 майора ОСОБА_1 призначено на посаду начальника штабу - заступника командира 1 навчального механізованого батальйону.

Відповідно до ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються Статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до ст. 103 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальник штабу батальйону в мирний і воєнний час відповідає за організацію і підтримання управління підрозділами батальйону, за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання батальйоном бойових завдань, за планування та облік бойової підготовки, за підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу безпосередньо підпорядкованих йому підрозділів, за стан обліку особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів батальйону.

Згідно зі ст. 104 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальник штабу батальйону, серед іншого, зобов`язаний знати наявність особового складу в підрозділах батальйону, не менше ніж один раз на три місяці перевіряти в підрозділах стан та облік озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, спорядження, статутів, порадників, навчальних посібників та інших матеріальних засобів, а облік особового складу - щомісяця.

Аналогічні положення містяться в посадових обов`язках начальника штабу - заступника командира батальйону, затверджених командиром військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2025.

Крім того, відповідно до п. 12 розділу І Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280, майор ОСОБА_1 зобов`язаний забезпечити належну організацію обліку особового складу у підрозділі, а також створювати для посадових осіб, які здійснюють облік особового складу, належні умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.

Отже, на ОСОБА_1 як начальника штабу - заступника командира батальйону було покладено обов`язок організовувати облік особового складу, контролювати його стан та щомісяця перевіряти відповідні облікові дані.

Як установлено матеріалами справи, внаслідок помилкового подання рядового ОСОБА_3 замість солдата ОСОБА_2 наказом від 22.04.2026 № 116 останнього не було належним чином обліковано як військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину. Відповідні зміни внесено лише 12.06.2026 наказом № 169.

Під час службового розслідування встановлено, що розбіжності в облікових даних виявлено 12.06.2026 під час планової перевірки. Водночас доказів проведення ОСОБА_1 перевірки обліку особового складу в період з 22.04.2026 до 12.06.2026 матеріали справи не містять.

Посилання апелянта на належне ведення Електронного журналу обліку особового складу та виконання безпосередніх облікових функцій підпорядкованими особами не спростовують установлених обставин, оскільки відповідно до ст. 104 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальник штабу батальйону зобов`язаний знати наявність особового складу та щомісяця перевіряти його облік. Отже, покладення безпосереднього ведення обліку на інших осіб не звільняло ОСОБА_1 від обов`язку організовувати та контролювати його належний стан.

Посилання апелянта на те, що він не мав реальної можливості виявити відсутність саме ОСОБА_2 , оскільки військовослужбовці мали однакові імена та по батькові, а їхні прізвища були співзвучними, суд також вважає необґрунтованими.

Разом з тим, схожість прізвищ, ідентичність імен та по батькові військовослужбовців, незвернення ОСОБА_3 до медичної служби, а також відсутність його звернень щодо нарахування грошового забезпечення не звільняли ОСОБА_1 від належного виконання покладених на нього службових обов`язків.

Особисте незнання ОСОБА_1 військовослужбовців ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також перебування у його підпорядкуванні значної кількості військовослужбовців не спростовують обов`язку начальника штабу батальйону знати наявність особового складу в підрозділах та здійснювати щомісячну перевірку його обліку.

При цьому предметом оцінки у цій справі є не обставини первинного допущення помилки під час складання рапорту щодо особи військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, а неналежне виконання ОСОБА_1 власних службових обов`язків щодо організації та контролю за обліком особового складу, що призвело до несвоєчасного встановлення відповідної помилки.

Доводи апелянта про те, що первинну помилку було допущено майором ОСОБА_4 під час формування письмового рапорту, також не спростовують його вини.

Покладення відповідальності за первинне допущення помилки на підпорядкованих командирів не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за неналежне виконання власних посадових обов`язків, зокрема щодо організації належного обліку особового складу батальйону.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що наведені апелянтом аргументи фактично зводяться до перекладення відповідальності на інших військовослужбовців та не спростовують установленого судом першої інстанції факту неналежного виконання ним службових обов`язків.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про відсутність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та продовженням нарахування грошового забезпечення ОСОБА_2 .

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Пунктом 2 розділу І зазначеного Порядку визначено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 15 розділу І Порядку передбачено, що грошове забезпечення не виплачується, серед іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Як убачається з матеріалів справи, внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 службових обов`язків щодо організації та контролю за обліком особового складу військовослужбовець ОСОБА_2 , який фактично самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , своєчасно не був облікований як такий, що самовільно залишив військову частину.

Унаслідок цього виплату грошового забезпечення останньому своєчасно не припинено.

Відповідно до довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення ОСОБА_2 після самовільного залишення військової частини було нараховано 30 836,70 грн, які на час розгляду справи відшкодовані не були.

Таким чином, між неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх службових обов`язків та неподанням своєчасної інформації про самовільне залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_2 , що зумовило подальше нарахування йому грошового забезпечення, простежується причинно-наслідковий зв`язок.

При цьому доводи апелянта про відсутність доказів його причетності до кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки предметом розгляду цієї справи є питання наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, а не встановлення його причетності до вчинення кримінального правопорушення військовослужбовцем ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про відсутність належних, достовірних і допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення суд вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, а також іншими документами.

Як убачається з матеріалів справи, висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення ґрунтується на сукупності досліджених доказів, зокрема протоколі про адміністративне правопорушення, акті службового розслідування від 18.08.2026, наказах командира військової частини НОМЕР_1 , посадових обов`язках ОСОБА_1 , положеннях Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, а також довідці про нарахування та утримання грошового забезпечення ОСОБА_2 .

Зазначені документи у своїй сукупності підтверджують обставини перебування ОСОБА_1 на посаді начальника штабу - заступника командира батальйону, покладення на нього обов`язків щодо організації та контролю за обліком особового складу, допущення помилки під час оформлення документів щодо військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, несвоєчасне встановлення такої помилки та продовження нарахування грошового забезпечення ОСОБА_2 .

При цьому матеріали справи містять відомості, які підтверджують не лише факт помилкового оформлення документів, а й неналежне виконання ОСОБА_1 покладених на нього обов`язків щодо перевірки фактичної наявності особового складу та здійснення щомісячної звірки облікових даних.

Апеляційний суд також враховує, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

За таких обставин суд вважає, що наявні у справі докази в їх сукупності підтверджують обставини, покладені судом першої інстанції в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 .

Доводи апелянта про порушення принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що позиція ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо обставин справи є непослідовною.

Так, в одній частині апеляційної скарги апелянт посилається на закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності та відсутність повноважень у прокурора-стажиста на складання протоколу, водночас в інших її частинах заперечує сам факт наявності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Зазначені доводи стосуються різних аспектів розгляду справи та не узгоджуються між собою, однак кожен із них був перевірений судом апеляційної інстанції та отримав належну оцінку.

При цьому надана в судовому засіданні службова характеристика та доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 добросовісно виконував службові обов`язки, не мав можливості особисто контролювати кожного військовослужбовця та не був обізнаний із фактичними обставинами перебування ОСОБА_2 у військовій частині, не спростовують установленого факту неналежної організації ним обліку особового складу.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів та висновками суду першої інстанції, однак не містять обставин, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку наявним доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються наявними доказами та узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

Істотних порушень норм процесуального права, які б стали підставою для скасування оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а постанова Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2026 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 293, 294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 172-15 КУпАП - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддяМ.О. Гуренко