Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №728/846/26 — Чернігівський апеляційний суд

Суд: Чернігівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №728/846/26

Суддя: Супрун О. П.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/846/26

Головуючий у першій інстанції – Глушко О. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2140/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Стельмаха А.П., Шарапової О.Л.,

секретар: Зіньковець О.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області у складі судді Глушко О.І. від 21.08.2026 у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання членом сім`ї померлого військовослужбовця,

У С Т А Н О В И В :

13.04.2026 ОСОБА_2 через свого представника, адвоката Ковалюха В.М., за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернувся до Бахмацького районного суду Чернігівської області з позовом до відповідачів про визнання його членом сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов мотивував тим, що він є рідним сином ОСОБА_5 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у період проходження військової служби, а його смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Після призову на військову службу батько зазначав позивача в послужному списку як члена своєї сім`ї та вказував місцем проживання сім`ї адресу: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою на день смерті ОСОБА_5 були зареєстровані як він, так і позивач.

Зазначав, що після смерті батька його батьки отримали частину одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У листопаді 2025 року позивач звернувся із заявою про призначення та виплату йому відповідної частки допомоги, однак за результатами розгляду документів комісією Міністерства оборони України їх було повернуто на доопрацювання у зв`язку з відсутністю судового рішення, яке б підтверджувало, що повнолітній син був членом сім`ї померлого військовослужбовця, або доказів перебування на його утриманні.

Стверджував, що, незважаючи на досягнення повноліття, він проживав із батьком однією сім`єю, мав із ним спільний побут, а між ними існували взаємні права та обов`язки. На підтвердження цих обставин посилався на довідку Курінського старостинського округу Бахмацької міської ради від 15.02.2023, послужний список батька, листування між батьками в мобільному додатку «Viber», інформацію із сайту Бахмацької міської ради та рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11.03.2026, яким його матір визнано членом сім`ї померлого військовослужбовця. Окрім того, зазначав про можливість підтвердження факту спільного проживання показаннями свідків.

Посилаючись на положення статті 3 Сімейного кодексу України (далі – СК України), статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 та правові висновки Верховного Суду, уважав, що встановлення факту його належності до членів сім`ї померлого батька має юридичне значення для реалізації права на отримання частки одноразової грошової допомоги.

Бахмацький районний суд Чернігівської області своїм рішенням від 21.07.2026 задовольнив позов, визнавши ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , членом сім`ї померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 військовослужбовця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

03.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Чернігівського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , направлена його представником, адвокатом Лук`янцем Д.М., у якій апелянт просить скасувати рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21.08.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про належність ОСОБА_2 до членів сім`ї померлого військовослужбовця, не встановивши сукупності обов`язкових ознак сімейних правовідносин, передбачених статтею 3 СК України та рішенням Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99.

Апелянт зазначає, що суд визнав доведеним факт проживання позивача однією сім`єю з батьком переважно на підставі реєстрації місця проживання за однією адресою, показань матері позивача та двох свідків – сусідів. Проте, матеріали справи не містять об`єктивних письмових доказів ведення спільного бюджету, здійснення спільних витрат, взаємного матеріального забезпечення, спільного придбання майна чи інших обставин, які б свідчили про існування реальних сімейних відносин.

Сам факт кровного споріднення між батьком і сином, який на момент смерті батька був повнолітньою особою, не зумовлює автоматичного визнання його членом сім`ї для цілей отримання одноразової грошової допомоги. Суд не з`ясував джерел доходів позивача, наявності в нього окремого бюджету, фінансової самостійності, власного майна та обставин самостійного забезпечення його потреб.

Також апелянт уважає, що показання свідків про спільне проживання позивача з батьками, допомогу по господарству та спільну роботу з батьком не підтверджують самі по собі ведення спільного господарства, наявності взаємних прав та обов`язків і економічної єдності сім`ї. Суд, на переконання апелянта, не перевірив змісту цих показань та фактично підмінив належні докази припущеннями.

Лише реєстрація місця проживання за однією адресою не є достатнім підтвердженням існування сімейних правовідносин, а суд першої інстанції не встановив інших юридично значущих обставин, необхідних для визнання повнолітнього сина членом сім`ї померлого військовослужбовця.

Із огляду на викладене вважає, що суд неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив наявні докази та допустив неправильне застосування норм матеріального права.

ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скарзі посилається на те, що встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються реєстрацією та фактичним проживанням за однією адресою, а також показаннями свідків, які є належними, допустимими та узгоджуються між собою.

Зазначає, що представник відповідача під час розгляду справи обмежився запереченням проти позову та не надав ніяких доказів на спростування доводів позовної заяви. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21.08.2026 – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення, викладені у відзиві на неї, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є рідним сином померлого ОСОБА_5 та на момент його смерті проживав із ним за однією адресою, що підтверджується відповідними письмовими доказами. Окрім того, допитані судом свідки підтвердили факт їхнього спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності між ними сімейних відносин. Оцінивши надані докази в їхній сукупності, суд дійшов висновку, що позивач проживав із батьком однією сім`єю, мав із ним спільний побут, а між ними існували взаємні права та обов`язки.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції.

Суд установив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 6 зв.).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 43 від 26.02.2022 солдата ОСОБА_5 26.02.200 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та прийнято вважати таким, що з 26.02.2022 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення групи матеріального забезпечення (а.с. 7).

У послужному списку ОСОБА_5 у графі 17 «Сімейний стан» зазначено, що він розлучений та має сина – ОСОБА_2 , 1992 року народження. У графі 18 «Місце проживання сім`ї» зазначено адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 7 зв.-9зв.)

У період з 26.02.2022 по 06.05.2022 та з 08.05.2022 по 01.07.2022 ОСОБА_5 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується копією довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 19.02.2023 № 633-Д.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер у м. Конотоп Сумської області, що підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть № 287 від 24.08.2022 (а.с. 11) та копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 12).

Причиною смерті військовослужбовця, відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 287 від 24.08.2022, є набряк головного мозку, інфаркт мозку внаслідок тромбозу церебральних артерій на фоні артеріальної гіпертонії.

Як убачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 12 від 12.01.2023, смерть ОСОБА_5 пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а. с. 12 зв.).

Згідно довідки № 140, виданої 15.02.2023 ОСОБА_2 Курінським старостинським округом Чернігівської області Бахмацької міської ради, померлий ОСОБА_5 до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті спадкодавця разом із ним був зареєстрований син – ОСОБА_2 , 1992 року народження (а.с. 13).

Судом також установлено, що рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11.03.2026 у справі № 728/2945/25 ОСОБА_3 (мати позивача) було визнано членом сім`ї померлого ОСОБА_5 , однак постановою Чернігівського апеляційного суду від 10.07.2026 це рішення скасовано у зв`язку з незалученням ОСОБА_2 до участі у справі як належного співвідповідача.

Після смерті ОСОБА_5 його батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 отримали одну другу частину одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У листопаді 2025 року позивач звернувся до із заявою про виплату йому однієї четвертої частини такої допомоги, однак за витягом із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 04.12.2025 № 114/д, затвердженим 05.12.2025, подані ним документи повернуто на доопрацювання, оскільки за ними неможливо встановити, чи є позивач працездатним або особою з інвалідністю, чи перебував на утриманні батька, проживав із ним, вів спільне господарство, мав взаємні права та обов`язки, а також чи має власну сім`ю (а.с. 18).

Допитана у суді першої інстанції як свідок ОСОБА_3 пояснила, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 у 2009 році вони відновили сімейні стосунки у 2010 році та проживали однією сім`єю разом із сином ОСОБА_6 , який постійно мешкав із ними. Будинок у АДРЕСА_1 вони з чоловіком побудували та проживали в ньому з 2000 року. Позивач допомагав батькам по господарству, разом із батьком працював у Києві, а також вони спільно обробляли посаджений ними сад. Свідок підтвердила, що позивач не був одружений та власної сім`ї не мав.

ОСОБА_7 у судовому засіданні в районному суді свідчив, що проживає по сусідству з позивачем та йому відомо, що ОСОБА_8 : АДРЕСА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , проживали спільно однією сім`єю з 2000 року за адресою: АДРЕСА_1 . Про те, що ОСОБА_10 з ОСОБА_11 розлучилися йому не було відомо. Також розповів, що іноді заходив до них у гості та бачив, як ОСОБА_6 з батьком займалися садом, обкошували його, доглядали.

Свідок ОСОБА_12 також підтвердила спільне проживання ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_6 за вказаною вище адресою, зазначивши, що вони разом вели домашнє господарство. Свідчила, що часто збиралися з ними на різні свята, дружили, спілкувалися, бачилися майже кожного дня. Показала, що ОСОБА_9 працював у Києві, а потім забрав на роботу і сина ОСОБА_6 , також у Києві працювала і ОСОБА_10 , де вони жили всі разом, орендували житло, а після роботи приїздили у свій будинок в с. Курінь.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11.12.2023 у справі № 728/3002/23, яке набрало законної сили 11.01.2024, за ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті батька визнано право власності на житловий будинок із господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 89-90).

Роздруківки зображень екрана з відображенням листування в мережі Signal районний суд до уваги не взяв, оскільки з них неможливо достеменно встановити, між ким та коли відбувалося листування.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянт не погоджується з висновком суду про належність позивача до членів сім`ї померлого військовослужбовця, вважаючи, що сам факт родинного зв`язку та реєстрації за однією адресою не підтверджує ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємної матеріальної підтримки та інших ознак сімейних правовідносин.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з пунктом 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі – у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_5 , – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

За змістом підпункту 2 пункту 2 статті 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається та виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Відповідно до статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці – відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень виплачується сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті), військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста – дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Із огляду на викладені правові норми, право на отримання одноразової допомоги в разі смерті (загибелі) військовослужбовця мають члени сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, зазначені в СК України.

Як убачається із матеріалів справи, смерть ОСОБА_5 пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 12.01.2023 № 12 на а.с. 13 зі зв.), що є підставою для застосування положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, установлення факту, про який просить позивач дасть йому право на звернення до державних органів за отриманням соціальних виплат, як члену сім`ї особи, смерть якої пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Визначаючи коло осіб, які можуть бути визнані членами сім`ї військовослужбовця, необхідно враховувати положення статті 3 СК України, відповідно до частини другої якої сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Частина четверта цієї статті передбачає, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У рішенні від 03.06.1999 № 5-рп/99 Конституційний Суд України роз`яснив зміст поняття «член сім`ї» стосовно військовослужбовців. Зокрема, у пункті 6 мотивувальної частини зазначено, що членами сім`ї військовослужбовця є, серед іншого, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. При цьому до таких осіб належать не лише близькі родичі, а й інші родичі та особи, які не перебувають із військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з суб`єктом права на пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

У подальшому наведений правовий підхід був застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.08.2018 у справі № 644/6274/16-ц, у якій зроблено висновок, що законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї, а основними критеріями, за наявності яких особи складають сім`ю, є спільне проживання, спільний побут і взаємні права та обов`язки.

У постанові від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно з`ясувати наявність усіх визначальних ознак сім`ї, а саме спільного проживання, спільного побуту та взаємних прав і обов`язків.

Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 16.01.2019 у справі № 343/1821/16-ц, від 25.11.2019 у справі № 202/5003/16-ц, від 05.02.2020 у справі № 712/7830/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 383/821/22 зазначено, що предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю є, передусім, сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що визначено частиною другою статті 3 СК України, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 344/6751/22.

Отже, самі по собі кровне споріднення або реєстрація місця проживання за однією адресою не є безумовним підтвердженням належності особи до членів сім`ї військовослужбовця.

У цій справі суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_2 членом сім`ї померлого батька, виходив із факту їхнього кровного споріднення, реєстрації за однією адресою, а також показань матері позивача та свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_12 про їхнє спільне проживання, роботу та участь у веденні домашнього господарства.

Колегія суддів уважає, що наведені обставини самі по собі та в їхній сукупності не дають достатніх підстав для висновку про існування між позивачем і його батьком на час смерті останнього сімейних відносин у розумінні статті 3 СК України.

Так, свідоцтво про народження підтверджує факт кровного споріднення позивача з ОСОБА_5 , а довідка Курінського старостинського округу від 15.02.2023 № 140 – реєстрацію їх обох за однією адресою на день смерті батька. Водночас, реєстрація місця проживання за однією адресою не є безумовним підтвердженням фактичного ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків.

Послужний список ОСОБА_5 також містить відомості про те, що він був розлучений, мав сина ОСОБА_2 та зазначив адресу місця проживання сім`ї, але цей документ не містить відомостей про ведення батьком і сином спільного господарства, спільне несення ними витрат, наявність спільного бюджету чи взаємне матеріальне забезпечення. Саме по собі зазначення позивача в послужному списку як сина військовослужбовця підтверджує лише родинний зв`язок між ними.

Показання ОСОБА_3 про те, що після розірвання шлюбу у 2009 році вона та ОСОБА_5 відновили сімейні стосунки в 2010 році, проживали разом із сином, спільно побудували будинок, вели господарство, а позивач допомагав батькам та разом із батьком працював у Києві, мають оцінюватися з урахуванням інших доказів у справі. При цьому, її пояснення про спільне проживання та ведення господарства не супроводжуються об`єктивними письмовими доказами, які б підтверджували спільне фінансування повсякденних потреб, розподіл витрат, спільне формування бюджету або надання батьком синові постійної матеріальної допомоги.

При цьому, до показань цього свідка апеляційний суд ставиться з певною долею скепсису, оскільки вона сама є заінтересованою в отриманні одноразової грошової допомоги, про що свідчить її спроба визнати себе членом сім`ї ОСОБА_5 шляхом звернення до суду з позовом (справа № 728/2945/25).

Свідок ОСОБА_7 повідомив про те, що ОСОБА_8 проживали за однією адресою, а також про те, що він бачив, як позивач із батьком доглядали за садом. Водночас свідок не навів конкретних відомостей щодо спільного розпорядження коштами, несення ними спільних витрат, придбання майна для спільного користування чи інших обставин, які б свідчили про наявність між батьком і сином спільного бюджету та взаємних майнових обов`язків.

Свідок ОСОБА_12 також підтвердила спільне проживання ОСОБА_8 , їхнє спілкування, спільну роботу в Києві та участь у догляді за садом. Однак і її показання не містять конкретизації обставин, які б свідчили про економічну єдність позивача та його батька.

Отже, показання допитаних свідків підтверджують близькі родинні стосунки між позивачем та його батьком, їхнє спілкування, періодичне спільне перебування за місцем реєстрації та участь у певних господарських роботах. Проте, такі відомості не дають можливості встановити, яким саме чином були організовані їхні побутові відносини, чи мали вони спільний бюджет, чи об`єднували доходи для задоволення спільних потреб та чи здійснювали спільні витрати.

Матеріали справи не містять відомостей про доходи позивача, джерела його існування, участь батька в матеріальному забезпеченні сина або надання останньому регулярної допомоги. Не встановлено також обставин спільного придбання ними майна чи здійснення витрат по утриманню будинку, його ремонт або забезпечення інших спільних потреб. Сам факт роботи позивача разом із батьком у Києві не підтверджує, що отримані ними доходи об`єднувалися та використовувалися для спільного ведення господарства.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11.12.2023, яким за позивачем визнано право власності на житловий будинок із господарськими будівлями в порядку спадкування після смерті батька, також не підтверджує ведення ними спільного господарства за життя останнього, оскільки стосується набуття позивачем права власності на спадкове майно після відкриття спадщини.

Роздруківки зображень екрана з листуванням у мережі Signal, на які посилався позивач, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки з них неможливо достеменно встановити учасників та час листування.

Інших письмових чи електронних доказів, які б підтверджували спільні витрати, взаємне матеріальне забезпечення або інші конкретні прояви спільного побуту позивача та його батька, матеріали справи не містять.

У постанові від 30.06.2022 у справі № 694/1540/20 Верховний Суд зазначив, що показання свідків, які мають загальний характер і стосуються переважно констатації спільного проживання, але не дають підстав для висновку про ведення спільного бюджету та спільного господарства, не є достатніми для підтвердження існування сімейних відносин. Аналогічний підхід відображено в постанові Верховного Суду від 24.02.2022 у справі № 761/4449/19, у якій наголошено, що показання свідків не можуть бути єдиною та достатньою підставою для встановлення відповідного факту за відсутності інших належних і допустимих доказів.

Висновок про необхідність оцінки не лише факту спільного проживання, а й наявності спільного побуту та взаємних прав і обов`язків узгоджується також із рішенням Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 644/6274/16-ц. Зазначені судові акти визначають спільне господарство як сукупність обставин, що свідчать про реальність сімейних відносин, зокрема спільні витрати, бюджет, харчування, придбання майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла та надання взаємної допомоги.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За визначенням статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила – стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 909/105/15, від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18.

Окрім того, у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних й допустимих доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У постанові від 28.01.2026 у справі № 724/4104/24 Верховний Суд погодився з висновком про доведеність факту проживання однією сім`єю рідних брата та сестри, взявши до уваги їх кровне споріднення, реєстрацію за однією адресою та показання свідків у сукупності з іншими встановленими обставинами. Водночас, у тій справі судами було встановлено не лише спільне проживання, а й ведення спільного господарства, спільний побут та взаємні права й обов`язки, що підтверджувалося сукупністю досліджених доказів. Отже, наведений висновок Верховного Суду не свідчить про достатність самого лише факту спільної реєстрації та загальних показань свідків за відсутності належного підтвердження інших визначальних ознак сім`ї.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що надані позивачем докази підтверджують його родинний зв`язок із померлим ОСОБА_5 , реєстрацію за однією адресою та наявність між ними близьких родинних стосунків, однак не доводять у необхідній сукупності та системному зв`язку факту ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, які є обов`язковими ознаками сім`ї.

Отже, висновок суду першої інстанції про доведеність належності ОСОБА_2 до членів сім`ї померлого батька не ґрунтується на належній оцінці доказів у їхній сукупності та не відповідає вимогам статті 3 СК України, статей 81, 89 ЦПК України.

Із огляду на викладене доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене внаслідок невідповідності висновків обставинам справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367-369, 374, п.п. 3 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Скасувати рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21.08.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання членом сім`ї померлого військовослужбовця.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 597,44 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.11.2026.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: А.П. Стельмах

О.Л. Шарапова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua