Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №514/1233/24 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №514/1233/24

Суддя: Таварткіладзе О. М.

Номер провадження: 22-ц/813/2568/26

Справа № 514/1233/24

Головуючий у першій інстанції Кравченко П. А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі за текстом - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») - Коваленко Я.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача загальну суму заборгованість за Кредитним договором № 1148-3219 від 30.01.2023 року у розмірі 32 000 грн. та судові витрати, мотивуючи це тим, що 30.01.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1148-3219.

Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 6 400 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 18 днів; знижена % ставка - 2,50 % в день; стандартна % ставка - 3,00 % в день.

Відповідач всупереч умовам Кредитного договору, порушила умови Кредитного договору, не повернула кредит Кредитодавцю. Станом на 12.06.2024 року загальний розмір заборгованості відповідачки за Кредитним договором становить 63 424 грн, а саме: прострочення заборгованість за кредитом - 6 400 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 57 024 гривень.

Разом з тим, Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до Позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими процентами у сумі 31 424 гривень за умови погашення Позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 32 000 гривень.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованість за кредитним договором № 1148-3219 від 30.01.2023 року у розмірі 12 800 грн., яка складається з наступного: 6 400 грн. - прострочена заборгованості за кредитом; 6 400 грн. - прострочена заборгованості за нарахованими процентами.

В частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» суми судових витрат відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» - Мосійчук А.І. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1148-3219 від 30.01.2023 року у розмірі 12 800 грн. скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованість за кредитним договором № 1148-3219 від 30.01.2023 року у розмірі 32 000 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом - 6 400 гривень; простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 25 600 гривень, а також, стягнути з відповідачки судові витрати, вважаючи, що рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем здійснювалося нарахування лише по процентам за користування кредитом, у відповідності до п. п. 4.6, 10.1 кредитного договору, в строк кредитування, погоджений сторонами.

Також, звертає увагу, що з розрахунку вбачається, що позивач не нараховував відповідачці жодних процентів за несвоєчасне повернення отриманого кредиту в силу положень ст. 625 ЦК України, пеню, штраф або інші платежі за неналежне виконання умов кредитного договору.

Крім того, зазначено, що ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладення договору, проте таким правом відповідачка не скористалася та продовжувала користуватися кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Умови кредитного договору про нарахування процентів за користування кредитом не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків сторонами договору визнано за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення заборгованості, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту сторонами не оскаржується.

Задовольняючи частково позовні вимоги та зменшуючи суму стягнення заборгованості за нарахування процентів, суд першої інстанції виходив з того, що нараховані позивачем відсотки є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та суперечать загальним засадам цивільного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та з матеріалів справи підтверджується, що 30 січня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1148-3219, шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а. с. 10-11).

Відповідно п. 2.2. Кредитного договору, кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем відсотки за користування кредитом у порядку, передбаченому Договором.

Відповідно по п. п. 4.1., 4.6., 4.8. умовами вказаного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6 400 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на її платіжну карту, зі строком кредитування - 300 днів до 25.11.2023 року, базовий період - 18 днів, стандартна відсоткова ставка - 3% в день.

Плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом. Тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована. Процентна ставка за користування кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом, однак позичальнику на умовах, вказаному у вказаному договорі (програма лояльності), може надаватися можливість скористатися кредитом за промоставкою та/або пільговою, та/або зниженою процентними ставками. (п. 4.3. Договору).

Пунктом 4.10. Кредитного договору визначено, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання Договору складає 64 000 грн. та включає в себе: суму кредиту та проценти за користування кредитом 57 600 грн.

Згідно п. 5.1 Кредитного договору, позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю отриманий кредит та нараховану кредитодавцем неустойку не пізніше ніж в останній календарний день строку кредитування, вказаного у п. 4.8. Договору, шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок кредитодавця.

Згідно розділу 12 кредитного договору «Реквізити сторін», цей кредитний договір підписано позичальником за допомогою електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора (одноразового пароля) А3522 (номер пароля), крім прізвища, ім`я та по батькові відповідача, міститься інформація щодо її паспорту (серія та номер), адреса місця проживання, РНОКПП, електронна адреса та номер особистого електронного платіжного засобу: НОМЕР_1 (а. с. 10-11).

Одночасно з договором, відповідачка підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором, паспорт споживчого кредиту, де зазначено інформацію про контактні дані кредитодавця, про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, про орієнтовану реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, про порядок повернення кредиту, про додаткову інформацію та про інші важливі правові аспекти (зв. а. с. 15, а. с. 16).

Згідно з довідкою про перерахування суми кредиту № 1148-3219 від 30.01.2023 року, ОСОБА_1 видача коштів 30.10.2023 року здійснювалась за допомогою програми LiqPay в сумі 6 400 грн., платіж 2204467748, на платіжну карту НОМЕР_1 , призначення платежу: Видача кредитних коштів за договором №1148-3219 від 30.01.2023 року (а. с. 13).

Станом на 12.06.2024 року загальний розмір заборгованості відповідачки за Кредитним договором становить 63 424 грн., що складається з: основного боргу - 6 400 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 57024 грн. (а. с. 17-20).

Позивачем прийняте рішення про можливість застосування до відповідача Програми лояльності для споживачів фінансових послуг у вигляді часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими процентами у сумі 31 424 гривень, за умови погашення Позичальником решти заборгованості за Кредитним договором у розмірі 32 000 гривень, яка і заявлена позивачем до стягнення згідно з пред`явленим до відповідачки позовом.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону №675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону №675-VIII).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону №675-VIII).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформсистемі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 року у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису.

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №623/2936/19.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Як вбачається із матеріалів справи, що 30.01.2023 року між ТОВ «УКР Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1148-3219, підписаний електронним підписом відповідачки, шляхом використання одноразового ідентифікатора (одноразового пароля) А3522, що відповідає наведеним вище вимогам закону, в результаті чого у сторін виникли права та обов`язки.

Факт укладення вказаного договору, отримання кредиту та користування наданими кредитними коштами сторонами по справі не заперечується та безпосередньо відповідачкою не оскаржується; дійсність даного правочину в судовому порядку не спростована.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п. 4.8 вищевказаного кредитного договору, строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, складає 300 календарних днів (до 25.11.2023 року) з моменту перерахування кредиту позичальнику, строк договору є рівним строку кредитування.

Згідно з п. п. 4.3, 4.6. кредитного договору, плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом, тип процентної ставки - фіксована, стандартна процентна ставка становить 3 % за кожен день користування кредитом.

За умовами п. 5.1. Договору, Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю отриманий Кредит та нараховану Кредитодавцем неустойку (якщо неустойка буде нарахована Кредитодавцем) не пізніше ніж в останній календарний день Строку кредитування, вказаного у п. 4.8. цього Договору, шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок Кредитодавця у порядку, визначеному у Правилах. Кредит вважається повернутим Кредитодавцю з моменту зарахування необхідної суми грошових коштів на банківський рахунок Кредитодавця.

За умовами п. 5.3. Договору, якщо Позичальник має намір повністю достроково повернути Кредит, тобто до закінчення Строку кредитування, Позичальник сплачує у повному обсязі всю суму неповерненого Кредиту та залишок несплачених процентів за фактичний строк користування Кредитом за ставкою визначеною умовами даного Договору, тобто за строк з моменту отримання Кредиту до моменту повернення Кредиту Кредитодавцю шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок Кредитодавця у порядку, визначеному у Правилах. З дати зарахування коштів на банківський рахунок Кредитодавця у сумі, достатній для повної оплати вказаних вище зобов`язань, Кредит вважається погашеним у повному обсязі, зобов`язання Позичальника за Договором припиняються.

У кредитному договорі сторони погодили розмір реальної річної процентної ставки - 756 335,00% та орієнтовну вартість кредиту (за весь строк кредитування) - 64 000 грн. та включає в себе: суму кредиту та проценти за користування кредитом 57 600 грн. (п. п. 4.9, 4.10 договору).

Отже, сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідачка у межах строку кредитування з 30 січня 2023 року по 25 листопада 2023 року за користування кредитними коштами.

Сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору.

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1148-3219 від 30.01.2023 року вбачається, що станом на 12.06.2024 року загальний розмір заборгованості відповідача за Кредитним договором становить 63 424 гривень, що складається з: прострочена заборгованість за кредитом - 6 400 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 57 024 гривень.

У той же час, позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості у меншому розмірі, прийнявши рішення про можливість застосування до відповідача Програми лояльності для споживачів фінансових послуг у вигляді часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими процентами у сумі 31 424 гривень, за умови погашення Позичальником решти заборгованості за Кредитним договором у розмірі 32 000 гривень, яка заявлена позивачем до стягнення в судовому порядку.

Суд першої інстанції, не врахувавши вищевикладене, стягнув з відповідачки на користь позивача прострочену заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 6 400 грн.

Щодо тверджень суду першої інстанції про те, що розмір нарахованих відсотків є неспівмірним та суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, апеляційний суд критично оцінює, оскільки відповідачка, укладаючи кредитний договір, погодилася на умови, які передбачені кредитним договором, в тому числі, які передбачають нарахування відсотків за користування кредитними коштами, вони є чіткими, зрозумілими та нарахованими позивачем за умовами кредитного договору в межах строку дії договору.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів; їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Проте про стягнення процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» вимог не заявляло. Проценти, які заявлені позивачем розраховані в межах 300 - денного строку кредитування до 25.11.2023 року включно за погодженою процентною ставкою 3,0% в день.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесені зміни до Закону України «про споживче кредитування» та обмежено максимальний розмір денної процентної ставки у споживчих мікрокредитах.

Укладений між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 . Договір про відкриття кредитної лінії № 1148-321 від 30.01.2023 року на суму 6 400 грн строком кредитування до 300 календарних днів з визначеним кінцевим строком повернення – 25.11.2023 року після спливу якого не продовжувався, а тому не регулюється нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, яким внесені відповідні зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Тбто строк кредитування сплив 25.11.2023 року до набрання чинності даним Законом № 3498-IХ 24.12.2023 року.

Забезпечення справедливого балансу між сторонами кредитних правовідносин, особливо за участю споживача як слабкої сторони договору, є безпосереднім обов`язком суду та складовою реалізації принципу верховенства права.

Традиційно в приватному праві виокремлюються дві групи засобів, за допомогою яких здійснюється контроль за тим як сторони формують договірні умови або навіть використовують конструкцію договору в цілому:

(а) еx ante (з лат. - «заздалегідь», «до події») контроль, спрямований на «коригування» як умов, так і використання конструкції договору, до моменту його укладення. Тобто сторонам заздалегідь відомо про те, які умови не можна включати в договір або/та укладати певні договори. Зазвичай здійснює еx ante контроль законодавець, при конструюванні тих чи інших імперативних приватно-правових норм;

(б) еx post (з лат. - «після події») контроль стосується натомість ретроспективної перевірки як умов, так і використання конструкції договору, і відбувається після укладення договору. Тобто сторонам заздалегідь не відомо про те, що які умови не можна включати в договір або/та укладати певні договори, оскільки норма містить тільки оціночні категорії, чи еx post контроль відбувається за допомогою принципів приватного права.

Втім при виникненні спорів, як еx ante, так і еx post контроль як за договірними умовами, так і використання договору в цілому, хоча й парламент конструює ті чи інші імперативні приватно-правові норми, здійснює суд.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Тобто, в розумінні правових висновків, які викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, суд не має права за власною ініціативою самостійно зменшувати розмір договірних процентів за кредитним договором.

Суд може зменшити або визнати недійсними умови щодо договірних процентів (нарахованих в межах строку кредитування) лише тоді, коли споживач (позичальник) подав відповідну позовну вимогу чи зустрічний позов про їх оспорення. Без цього суд не вправі змінювати ціну договору.

Без заяви споживачем такої вимоги в порядку позову чи зустрічного позову, суд може захистити споживача лише якщо кредитний договір (анкета-заява, графік тощо) містить двозначні або суперечливі положення щодо ставки, що в такому разі витлумачити їх на користь споживача (згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів») навіть без окремої позовної вимоги про зміну договору.

Суд першої інстанції даних обставин не врахував і ухвалюючи судове рішення, самостійно зменшив розмір нарахованих кредитором в межах строку кредитування договірних процентів за ставкою погодженою сторонами, без заяви споживачем до позивача зустрічного позову в цій справі та без подання споживачем позову в іншій цивільній справі про визнання недійсними відповідних умов Договору про відкриття кредитної лінії №1148-3219 від 30.01.2023 року, зокрема п. п. 4.9. та 10.1, як таких, що встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором, таким, що суперечать вимогам пункту 5 частини третьої статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», а також таким, що не відповідають передбаченим у пункті 6 статті 3, частини третьої 509, частиною першою, другою статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права у разі їх спільного розгляду з позовом кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором в одному провадження в порядку об`єднання позовів.

При таких обставинах рішення суду не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Як вже зазначалось, кредитний договір підписано ОСОБА_3 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А3522. У договорі визначено суму кредиту, строк кредиту, процентні ставки, порядок погашення заборгованості.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторони погодили розмір процентної ставки, можливість її перегляду, графік погашення кредиту та кінцевий термін повернення кредиту, з якими позичальник погодився, засвідчивши це електронним підписом.

Позивачу була надана необхідна переддоговірна інформація, передбачена Законом України «Про захист прав споживачів». Позичальник не звертався до кредитора із заявами про надання додаткової інформації або роз`яснення положень договору, не скористався правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, що передбачено умовами договору про відкриття кредитної лінії №1148-3219 від 30.01.2023 року, проценти нараховувалися позивачем в межах строку кредитування та за процентною ставкою, встановленою умовами договору, нараховані проценти, про стягнення яких просить позивач, є процентами за користування кредитними коштами нарахованими відповідно до статей 1048, 1056-1 ЦК України.

Проаналізувавши умови договору про відкриття кредитної лінії №1148-3219 від 30.01.2023 року, колегія суддів констатує, що всі суттєві умови даного договору, містять чіткі відомості, що розміру кредиту, процентних ставок (стандартної та заниженої), реальної процентної ставки, денної процентної ставки, базового періоду сплати відсотків, строку кредитування з визначенням остаточної дати повернення кредиту, орієнтовної загальної вартості кредиту а також відповідальність за прострочення виконання зобов`язань, питання сплати комісії, викладені у договорі та погоджені сторонами чітко, не містять двозначності або суперечливих положень.

Тому відсутні підстави для тлумачення апеляційним судом положень договору про відкриття кредитної лінії №1148-3219 від 30.01.2023 року щодо розміру процентної ставки та нарахованих договірних процентів в межах строку кредитування, як двозначних або суперечливих.

При таких обставинах, колегія суддів приходить до висновку про задоволення заявлених Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором договору про відкриття кредитної лінії № 1148-3219 від 30.01.2023 року у розмірі, який відповідає доданому до позову розрахунку – 63 424 грн., а саме: прострочення заборгованість за кредитом - 6 400 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 57 024 гривень та з урахуванням, що позивач застосовуючи програми лояльності у вигляді часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими процентами та комісії у сумі 31 424 гривень, за умови погашення Позичальником решти заборгованості за Кредитним договором у розмірі 32 500 гривень, яка заявлена позивачем до стягнення в судовому порядку, в тому числі заборгованість за тілом кредиту 6 400 грн. та за процентами 25 600 грн.

Щодо судових витрат колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується копією довідки МСЕК від 12.07.2010 року (а. с. 68), а тому відповідно до зазначеної норми закону звільнена від сплати судового збору.

Отже, з огляду на встановлену законом пільгу судовий збір не підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у порядку розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За подання позову до суду першої інстанції, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено на суму 12 800 грн, що становить 40% від заявлених вимог 32 000 грн.

З апеляційної скарги вбачається, що скаржником оскаржено рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами.

Згідно ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Тобто, рішення суду оскаржено в частині незадоволених позовних вимог, що становить 60% від заявлених вимог, тому судовий збір, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги становить 2 422,40 х 1,5 х 60% = 2 180,16 грн.

Отже, скаржником за подання апеляційної скарги надміру сплачено судовий збір у розмірі 1 453,44 грн.

Враховуючи, що внаслідок ухвалення нового судового рішення в апеляційному порядку позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задоволені у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору за подання позову до суду – 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги 2 180,16 грн, а всього 4 602,56 грн, необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Повернення надміру сплаченого (переплаченого) скаржником судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 453,44 грн здійснюється за заявою платника через відповідний суд та органи Державної казначейської служби України відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» та Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (наказ Міністерства фінансів України № 787).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заявлених вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - задовольнити частково.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1148-3219 від 30.01.2023 року у розмірі 32 000 гривень.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38548598) за рахунок держави сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 2 180,16 грн, а всього 4 602,56 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua