Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №947/44735/25
Суддя: Сєвєрова Є. С.
Номер провадження: 22-ц/813/7823/26
Справа № 947/44735/25
Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),
Вадовської Л.М., Варакіної Н.Б.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 04 червня 2026 року у складі судді Петренка В.С.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2025 року, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила суд стягувати аліменти з відповідача на її користь на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 25000,00 грн. щомісячно, починаючи стягнення з дати подачі позову і до досягнення нею повноліття.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 24.07.2009. Від вказаного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька – ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Позивачка зазначає, що тривалий час позивач та відповідач фактично не підтримують подружні стосунки та проживають окремо, хоча і перебувають у зареєстрованому шлюбі. Спілкування між сторонами повністю припинилося, а відповідач не виявляє ініціативи ані у підтриманні стосунків із сім`єю, ані у виконанні батьківських обов`язків. Жодної матеріальної допомоги на утримання доньки від нього не надходить вже тривалий час. Будь-яка угода про добровільну сплату аліментів між сторонами ніколи не укладалася, і, попри неодноразові спроби позивачки знайти компроміс та домовитися мирним шляхом, відповідач не виявляв бажання брати участь у фінансовому забезпеченні дитини.
У лютому 2022 року, в зв`язку з початком повномасштабної військової агресії, позивачка разом із донькою була змушена виїхати закордон у пошуках безпеки. Деякий час позивачка разом із донькою перебували у Болгарії, проте з 2024 року вони знаходяться і проживають у Румунії, де отримали статус осіб, які потребують тимчасового захисту та отримують мінімальну соціальну допомогу. Попри отримання мінімальної соціальної підтримки, її розміру недостатньо для покриття реальних витрат на проживання у Румунії, позивачка щомісячно несе витрати на оплату орендованого житла, комунальні платежі (електроенергію, опалення, воду та інші послуги), які є суттєвими та, згідно з місцевим законодавством, не покриваються органами соціальної підтримки. До цього додаються значні витрати на харчування, побутові потреби, одяг та взуття. Неповнолітня донька також потребує додаткових витрат, зокрема пов`язаних із навчальним процесом, підготовкою до вступу в освітні установи, медичними витратами, проїздом, інтеграційними курсами та іншими потребами, характерними для підліткового віку. Усе це покладається виключно на позивачку, яка не має жодної матеріальної підтримки від відповідача.
Крім цього, через різницю у соціальних та трудових стандартах, відмінності у вимогах до працівників, обмежену можливість підтвердити професійний досвід, а також через вік, позивачці складно знайти офіційне та стабільне працевлаштування у Румунії. Мовний бар`єр додатково ускладнює процес пошуку роботи, що фактично позбавляє її можливості отримувати дохід, достатній для повного забезпечення себе та неповнолітньої доньки. Це ще більше погіршує її матеріальний стан та унеможливлює повне забезпечення дитини без участі другого з батьків.
Позивачка вказує, що відповідач є працездатною особою, має вищу освіту за спеціалізацією «старший механік», тривалий час працює моряком та має дохід у розмірі більше 7 500 доларів США на місяць, що підтверджується доданими до позову контрактами та попри наявність можливостей, не бере участі у забезпеченні дитини. Інших осіб на утриманні він не має, що свідчить про наявність реальної можливості брати участь у забезпеченні дитини.
Від початку повномасштабного вторгнення відповідач в Україну не повертався, він постійно перебуває за кордоном де і працює. Більш того, після закінчення свого трудового контракту у 2023 році відповідач замість того аби приїхати в країну де на той час перебувала його родина, обрав місцем свого перебування та проживання тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим, де наразі постійно проживає та працевлаштований у морському флоті РФ. А отже, відповідач має високий стабільний дохід та можливість утримувати доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки працює за контрактами із закордонними морськими компаніями. Ніщо не перешкоджає відповідачу виконувати трудову функцію, у зв`язку із чим він може сплачувати необхідний розмір аліментів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 04 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 12000,00 грн. щомісячно, починаючи з 03.12.2025, до досягнення дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття. В іншій частині позовних вимог – відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 638,98 грн. Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи як матеріальне становище позивача, яка проживає з донькою, так і матеріальне становище відповідача, з урахуванням того, що обов`язок по утриманню дітей у батьків є рівним, суд вважав, що розмір аліментів, який буде стягуватись на утримання неповнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повинен бути встановлений у твердій грошовій сумі у розмірі 12000 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 03.12.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Задовольняючи позовні вимоги у визначеному розмірі аліментів на дитину, судом враховано, що обов`язок по утриманню дітей у батьків є рівним, а також що відповідач має можливість сплачувати вказану суму аліментів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд рішення Київського районного суду м.Одеси від 04 червня 2026 року змінити: стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 9000 грн. щомісячно, починаючи з 03.12.2025, до досягнення дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що із оскаржуваним рішенням суду він не згоден в частини суми аліментів. Так, Позивачка ОСОБА_1 просила стягнути з нього аліменти на утримання доньки у твердій грошовій сумі у розмірі 25 000 грн щомісяця до повноліття. Проте з урахуванням свого матеріального стану та відповідального ставлення до обов`язку утримувати дитину до повноліття ОСОБА_2 зазначає, що визнав позов частково в сумі 9000 грн щомісяця до повноліття доньки, але суд без жодного обґрунтування стягнув з відповідача суму аліментів в розмірі 12000 грн. щомісяця до повноліття доньки. Позивач не надав будь-яких фінансових документів які б свідчили про доходи відповідача (виписки банків тощо) на підтвердження доходів відповідача. Тобто відсутні будь-які докази доходів відповідача які дозволяли сплачувати стягнуту суму аліментів. Відповідач з 2022 року не працює за спеціальністю , будь- яких доходів, що дають йому спроможність сплачувати аліментів на суму 12000 гривень у місяць не має. Таким чином, доводи суду в частині обґрунтованості часткового задоволення позовних вимог ґрунтуються на припущенні в порушення вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
Явка учасників справи в апеляційній інстанції
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Дорошенко С.О., заперечував проти задоволення апеляційної скарги, та просив залишити її без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляд, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 24.07.2009.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьками записано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Так, згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 СК України, передбачено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів: при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Стаття 184 СК України передбачає можливість визначення судом в окремих випадках розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі, а не у частці від заробітку платника аліментів. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим за наявності певних обставин, що унеможливлюють сплату аліментів у частці від заробітку (доходу), приблизний перелік яких наводиться у частині 1 даної статті (Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі). Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. У такому випадку стягнення аліментів на дитину у частці від доходу її матері або батька може призвести до істотної різниці у розмірі аліментів, які отримує дитина щомісяця, що у свою чергу негативно вплине на забезпечення дитини. Стягнення аліментів у твердій грошові сумі дозволяє забезпечити більшу стабільність щодо утримання дитини. Також доцільно стягувати аліменти у твердій грошовій сумі у випадку отримання платником аліментів заробітку або доходу повністю в натурі або в іноземній валюті, що можна віднести до інших обставин, які мають істотне значення.
При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, про що у свою чергу наголошує постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (п. 17).
Розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі, може бути згодом збільшений чи зменшений судом на вимогу як платника аліментів, так і одержувача аліментів.
Відповідно до ст. 182 СК України, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, колегія суддів виходить із такого.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 просила стягнути аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 25000,00 грн щомісячно.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог у заявленому розмірі, з урахуванням матеріального становища обох сторін, та з урахуванням рівного обов`язку по утриманню дітей батьками.
Судом встановлено, що на даний час малолітня дитина проживає разом із матір`ю, тоді як батько дитини жодним чином не надає будь-яку матеріальну допомогу.
Так, з урахуванням положень сімейного законодавства про рівність обов`язків батьків щодо утримання дитини, часткового визнання позову відповідачем, наданих ним доказів, що містяться в матеріалах справи, а також відсутність у нього інших утриманців, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість визначення розміру аліментів саме у розмірі 12 000 грн.
У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що визначений судом розмір аліментів є завищеним та матеріалами справи не підтверджено розмір доходу відповідача, які б дозволяли сплачувати аліменти у визначеному розмірі.
Колегія суддів враховує, що відповідач ОСОБА_2 є працездатною особою, не позбавлений можливості отримувати дохід, а обов`язок щодо належного матеріального забезпечення дитини покладається на обох батьків.
Доводи ОСОБА_2 щодо неможливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, належними та допустимими доказами не підтверджені. Відповідач не був позбавлений можливості надати докази його матеріального становища.
Вищевказані доводи апелянта не мають наслідком скасування рішення суду першої інстанції, зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є не обґрунтованими, а тому вона не підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 04 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 09.11.2026
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: Л.М. Вадовська
Н.Б. Варакіна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua