Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №946/4125/26 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №946/4125/26

Суддя: Прохоров П. А.

Номер провадження: 33/813/1970/26

Номер справи місцевого суду: 946/4125/26

Головуючий у першій інстанції Караман К. В.

Доповідач Прохоров П. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Прохорова П.А., секретаря судового засідання Гремалюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Дімова Д.П. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2026, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення, -

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

В провадження Одеського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга захисника Дімова Д.П. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2026.

Зазначеною постановою суду 1-ої інстанції ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн. із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Відповідно до оскаржуваної постанови, 31.05.2026 о 09 год. 03 хв. по вул. Белградське шосе, 8, у м. Ізмаїлі, Одеської області, ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Ноnda», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку водій відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

Не погоджуючись із оскарженою постановою, захисник подав апеляційну скаргу на зазначену постанову суду, в якій вказує, що суд першої інстанції фактично звів доведення вини ОСОБА_1 лише до формально зафіксованої працівниками поліції «відмови» від проходження огляду, не надавши належної оцінки тому, що сама процедура виявлення та фіксації правопорушення була істотно порушена, а саме:

Судом 1-ої інстанції не встановлено та належними доказами не підтверджено:

- факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом безпосередньо перед контактом із працівниками поліції;

- факт його зупинки саме як водія транспортного засобу;

- обставини та момент виникнення у працівників поліції підстав для проведення огляду;

- повний та безперервний відеозапис первинного контакту, факту зупинки, спілкування та пропозиції пройти огляд;

- дотримання вимог Інструкції № 1026 від 18.12.2018, щодо безперервної відеофіксації службових дій поліцейських;

- належне проведення процедури огляду на стан сп`яніння відповідно до вимог ст. 266 КУпАП та Інструкції № 1452/735;

- пред`явлення та належне застосування спеціального технічного засобу Драгер, яким пропонувалося пройти огляд;

- належне роз`яснення особі її процесуальних прав та наслідків відмови від огляду.

Крім того, в обґрунтування вимоги про поновлення строку на апеляційне оскарження захисник зазначив, що 17.09.2026 він звернувся з апеляційною скаргою на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, яку постановою Одеського апеляційного суду від 29.09.2026 було повернуто, у зв`язку з ненаданням разом з ордером витягу з договору про надання правничої допомоги. Зазначену копію постанови Одеського апеляційного суду від 29.09.2026 ним отримано на електронну пошту 30.09.2026.

Отже, захисник вважає, що пропуск строку на повторне подання апеляційної скарги зумовлений об`єктивними процесуальними обставинами, які виникли після своєчасного первинного звернення з апеляційною скаргою, причини пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними, тому просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2026.

З огляду на викладені обставини, просить скасувати постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2026; закрити провадження по справі відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судове засідання захисник Дімов Д.П. і Євдокимов Є.Ю. не з`явились, від захисника надійшла заява про розгляд апеляційної скарги у його відсутність та відсутність ОСОБА_1 .

Враховуючи неявку захисника Дімова Д.П. і ОСОБА_1 в судове засідання, апеляційний суд, керуючись приписами ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за їхнбої відсутності та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі захисник Дімов Д.П. також порушив питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, посилаючись на те, що 17.09.2026 він звернувся з апеляційною скаргою на Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, яку постановою Одеського апеляційного суду від 29.09.2026 було повернуто, у зв`язку з ненаданням разом з ордером витягу з договору про надання правничої допомоги. Зазначену копію постанови Одеського апеляційного суду від 29.09.2026 ним отримано на електронну пошту 30.09.2026.

Отже, що пропуск строку на повторне подання апеляційної скарги зумовлений об`єктивними процесуальними обставинами, які виникли після своєчасного первинного звернення з апеляційною скаргою, причини пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними, тому просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2026.

Надаючи оцінку доводам клопотання захисника щодо поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.06.2006, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine) від 28.03.2006, заява №23436/03 зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. The United Kingdom від 21.02.1975, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Разом із тим, на підставі аналізу матеріалів справи вбачається, що 17.09.2026 захисник Дімов Д.П. звернувся з апеляційною скаргою на Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, яку постановою Одеського апеляційного суду від 29.09.2026 було повернуто, у зв`язку з ненаданням разом з ордером витягу з договору про надання правничої допомоги. Зазначену копію постанови Одеського апеляційного суду від 29.09.2026 ним отримано на електронну пошту 30.09.2026, а апеляційну скаргу він подав 01.10.2026, тобто наступного дня з моменту отримання копії зазначеної постанови апеляційного суду.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13.06.2019 № 4-р/2019 було сформульовано юридичну позицію, за якою законодавчо визначений механізм реалізації права на судовий захист, що включає в себе, зокрема, право на апеляційний перегляд справи, є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя; обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи.

Отже, враховуючи вищенаведене, дату отримання захисником Дімовим Д.П. копії постанови апеляційного суду, а саме: 30.09.2026, а також подання скарги у найкоротший строк з моменту отримання копії зазначеної постанови, задля забезпечення реалізації права на судовий захист, що включає в себе, зокрема, право на апеляційний перегляд справи, апеляційний суд вважає зазначену обставину поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду 1-ої інстанції та доходить висновку про існування підстав для його поновлення.

Згідно з ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Проте, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд 1-ої інстанції всупереч вимогам ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином не встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, тобто однобічно розглянув справу, без з`ясування фактичних обставин, що мають істотне значення для її розгляду, та не звернувши уваги на те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню.

Приймаючи рішення по справі місцевий суд виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення від 31.05.2026 серії ЕПР1 № 680124; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; довідками від 01.06.2026; відеозаписом.

Проте, апеляційний суд вважає, що вищенаведені докази не можна вважати належними, допустимими та такими, що беззаперечно доводять вину ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пункт 2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

При цьому, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Верховний Суд у справі № 338/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст. 251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Свідки з метою фіксації вказаних обставин не залучалися.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

У ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.

У п.п. 1, 2 Розділу І «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 №1026, передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

Судом встановлено, що долучений до матеріалів справи диск містить декілька відеозаписів, які складаються з декількох окремих відеофайлів, які перериваються і по яких неможливо встановити всі обставини події. Частина відеозапису не містить ідентифікаційні ознаки долученого відеозапису. Зокрема, одним фрагментом відеозаписів зафіксовано бесіда в автомобілі між ОСОБА_1 і працівником поліції, який стосується з`ясування обставин керування ОСОБА_1 транспортним засобом та напрямку руху. Водночас, згідно іншого відеозапису, здійсненого відео реєстратором без будь-яких ідентифікаційних ознак зафіксований за допомогою відеореєстратора з салону автомобілю рух службового поліцейського автомобілю позаду іншого автомобілю, зупинка зазначеного автомобілю, бесіда інспектора поліції із водієм протягом нетривалого часу та подальший початок руху та рух зазначеного автомобілю. Третій відрізок відеофайлу мість рух вказаного автомобілю, зафіксований на відереєстратор з салону птрульного автомобілю.

Враховуючи, що відеозапис, долучений до матеріалів справи здійснений в порушення «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 №1026, апеляційний суд не погоджується із висновком суду 1-ої інстанції про те, що доведеність винуватості ОСОБА_1 підтверджується відеозаписом, та визнає долучений до матеріалів справи відеозапис неналежним та недопустимим доказом.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, зазначене викладено в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України».

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Також, в справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99), Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

При цьому, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 за №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.

У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

ЄСПЛ підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.

Таким чином, на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження наявних в матеріалах справи доказів, керуючись принципами презумпції невинуватості, поваги до людської гідності, загальними принципами здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури, апеляційний суд вважає недоведеним належними та допустимими доказами наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За таких обставин, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, який передбачає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.

У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -

Постановив:

Поновити захиснику Дімову Д.П. строк на апеляційне оскарження постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2026.

Апеляційну скаргу захисника Дімова Д.П. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2026 – задовольнити частково.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2026, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення – скасувати.

Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП – закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду Прохоров П.А.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua