Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: повернення безпідставно набутого майна (коштів)
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №903/21/25
Суддя: Зуєв В.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року
м. Київ
cправа № 903/21/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 (у складі колегії суддів: Коломис В.В. (головуючий), Романюк Ю.Г., Саврій В.А.)
та ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.07.2026 (суддя Вороняк А.С.)
за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист"
про стягнення 7 313 914,76 грн
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог, хронологія подій, що передували прийняттю оскаржуваної постанови
1.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.02.2025 у справі № 903/21/25 частково задоволено позов заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" (далі - ПрАТ "Волиньтурист, Відповідач) про стягнення 7 313 914,76 грн, а саме присуджено до стягнення 7 313 254,21 грн, з яких 2 983 266 грн безпідставно збережених коштів орендної плати, 853 925,56 грн 3 % річних, 3 476 062,65 грн інфляційних втрат; відмовлено у стягненні 660,55 грн.
1.2. Рішення Господарського суду Волинської області від 25.02.2025 набрало законної сили і на його виконання 25.04.2025 судом видано накази № 903/21/25 та № 903/21/25-1 про стягнення присудженої суми та витрат зі сплати судового збору.
1.4. 13.05.2025 головним державним виконавцем Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Хомічем Сергієм Володимировичем (далі - Державний виконавець) винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 у зведене виконавче провадження НОМЕР_4, у межах якого здійснювалися виконавчі дії щодо примусової реалізації належного ПрАТ "Волиньтурист" нерухомого майна.
1.5. У подальшому відбувся електронний аукціон з примусової реалізації вказаного нерухомого майна ПрАТ "Волиньтурист", відповідно до протоколу № 653038 від 09.01.2026 його переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Саліта Трейд".
1.3. 20.01.2026 до Господарського суду Волинської області надійшла скарга ПрАТ "Волиньтурист" на дії та бездіяльність Державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5, у якій скаржник просив:
- визнати неправомірними дії Державного виконавця щодо продовження вчинення виконавчих дій з примусової реалізації нерухомого майна, а саме будівлі клубу-їдальні пансіонату "Шацькі озера" /В-2/, загальною площею 2352,6 кв. м, що розташована за адресою: Волинська обл., Ковельський р-н, с. Світязь, Гушово урочище, вул. Гайова, буд. 2 (далі також нерухоме майно) у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5;
- визнати неправомірною бездіяльність Державного виконавця у частині невчинення дій щодо зупинення виконавчих дій шляхом зупинення примусової реалізації нерухомого майна у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_4;
- зобов`язати Державного виконавця зупинити виконавчі дії з примусової реалізації нерухомого майна у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_4.
1.4. Скарга Відповідача обґрунтована тим, що на момент вчинення Державним виконавцем дій, спрямованих на примусову реалізацію спірного нерухомого майна, існували обставини, які об`єктивно вимагали перевірки його правового режиму, зокрема, наявності та чинності накладених на нього арештів і встановлених судовими рішеннями заборон щодо відчуження, розпорядження та користування таким майном. Зокрема існували судові арешти спірного нерухомого майна із забороною його відчуження.
Так у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилися відомості щодо обтяження належної Відповідачу будівлі клубу-їдальні, і такі відомості були наявні як на час відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 та приєднання виконавчих проваджень НОМЕР_2 і НОМЕР_3 до зведеного виконавчого провадження НОМЕР_4, так і станом на час розгляду скарги судом першої інстанції. Зокрема, 19.09.2022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №47911537 внесено відомості про державну реєстрацію обтяження спірного нерухомого майна, підставою для внесення відповідного запису зазначено ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 30.08.2022 у справі № 463/6275/22. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №757/34191/22-к накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на нерухоме майно, власником якого є ПрАТ "Волиньтурист", у тому числі на спірну будівлю клубу-їдальні
1.5. Обґрунтовуючи дотримання строку на звернення зі скаргою, ПрАТ "Волиньтурист" зазначало, що про оскаржувані дії та бездіяльність Державного виконавця йому стало відомо лише 07.01.2026. Крім того Відповідач просив залучити до розгляду скарги як заінтересованих осіб стягувачів у зведеному виконавчому провадженні - Волинську обласну прокуратуру, Фонд державного майна України, ПрАТ "Укрпрофтур", переможця електронного аукціону Товариство з обмеженою відповідальністю "Саліта Трейд", Офіс Генерального прокурора та Державне бюро розслідувань.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій, встановлені судами обставини справи
2.1. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.07.2026 скаргу ПрАТ "Волиньтурист" задоволено частково, визнано неправомірною бездіяльність Державного виконавця у частині невчинення дій щодо зупинення виконавчих дій з примусової реалізації нерухомого майна. В іншій частині скарги відмовлено.
2.2. Встановивши наявність чинного судового арешту спірного нерухомого майна із забороною його відчуження та відсутність доказів вчинення Державним виконавцем передбачених законом дій, спрямованих на зупинення його примусової реалізації, місцевий господарський суд дійшов висновку про неправомірність бездіяльності Державного виконавця в частині невчинення дій щодо зупинення виконавчих дій з примусової реалізації будівлі клубу-їдальні у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5.
Місцевий господарський суд погодився з доводами скаржника та в обґрунтування свого рішення зазначив, зокрема, що матеріали справи не містять доказів звернення Державного виконавця або стягувача до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту спірного нерухомого майна чи доказів його зняття у встановленому законом порядку.
Водночас суд виснував про відсутність правових підстав для задоволення скарги Відповідача в частині визнання неправомірними дій Державного виконавця щодо продовження вчинення виконавчих дій з примусової реалізації спірного нерухомого майна, оскільки заявником не конкретизовано, які саме рішення, процесуальні документи чи окремі виконавчі дії державного виконавця оскаржуються ним як неправомірні, тоді як сама по собі незгода з продовженням процедури примусової реалізації майна за встановлених у цій справі обставин характеризує саме невчинення державним виконавцем передбачених законом дій щодо її зупинення, тобто бездіяльність, якій судом першої інстанції надано належну правову оцінку.
Також суд відмовив у задоволенні вимоги щодо зобов`язання державного виконавця зупинити виконавчі дії з примусової реалізації спірного нерухомого майна, оскільки на момент розгляду скарги електронний аукціон з реалізації цього майна вже відбувся (09.01.2026), а тому застосування такого способу поновлення порушеного права не відповідало фактичному стану виконавчої процедури на час вирішення скарги.
2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін.
2.4. Любомльський відділ державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Відділ ДВС) не погодився з такими судовими рішеннями та скористався правом їх касаційного оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 12.10.2026 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У своїй касаційній скарзі Відділ ДВС просить Суд скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.07.20226 і постановити нове рішення, в якому в задоволенні позовних вимог ПрАТ "Волиньтурист" відмовити в повному обсязі.
3.3. Доводи касаційної скарги Відділ ДВС обґрунтовує тим, що суди не встановили, яке саме право боржника було порушене в результаті проведення електронних торгів, та безпідставно застосували до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.01.2026 у справі №902/133/24, оскільки вказана справи не є релевантною до цієї справи № 903/21/25. Також заявник касаційної скарги посилається на відсутність висновку Верховного Суду у ідентичних справах.
3.4. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить Суд задовольнити її, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.07.20226 скасувати і постановити нове рішення про відмову у задоволенні скарги ПрАТ "Волиньтурист".
3.5. Позивач та відповідач правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалися.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. За приписами статей 124, 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території. Обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
4.3. Відповідно до частини першої статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
4.4. Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 Господарського процесуального кодексу України).
4.5. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження". Статтею 1 цього Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень - це сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
4.6. Судові накази віднесено до виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби (частина перша статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").
4.7. Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
4.8. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4.9. Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, він повинен дотримуватись указаних вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження": верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження; порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.
4.10. Тобто здійснення державним виконавцем комплексу дій, визначених вказаним законом, вважається належним у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документа у встановлені законом строки з дотриманням прав учасників виконавчого провадження.
4.11. Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частина третя вказаної статті містить широкий перелік прав, якими наділений виконавець під час здійснення виконавчого провадження, та відповідно якими може скористатися для виконання рішення, а саме:
1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення;
5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;
6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням;
9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;
10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;
12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;
14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. Якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;
15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання;
16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;
18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;
20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
21) отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
4.12. Статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" визначено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника. Зокрема встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Відповідно до частини другої цієї ж статті стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина четверта статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").
Частиною п`ятою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
4.13. Особливості звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна визначені статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження". Так відповідно до частини третьої вказаної статті у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
За змістом частини четвертої статті 50 цього Закону, після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку; про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, який перебуває в іпотеці або заставі, виконавець невідкладно повідомляє іпотекодержателя або заставодержателя.
4.14. Отже, зі змісту наведених положень вбачається, що при вирішенні питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника перевірка державним виконавцем відомостей щодо наявності зареєстрованих стосовно такого майна арештів та інших обтяжень не є факультативною дією, а становить передбачений законом обов`язковий етап процедури звернення стягнення, який має передувати подальшій примусовій реалізації відповідного об`єкта нерухомості.
При цьому встановлення факту перебування майна під арештом зумовлює необхідність з`ясування державним виконавцем правової природи такого обтяження, підстав його накладення та чинності на момент вчинення виконавчих дій, оскільки наявність встановленої судовим рішенням заборони відчуження майна безпосередньо впливає на можливість продовження процедури його примусової реалізації.
4.15. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом реалізації арештованого майна, крім випадків, визначених пунктом 5 частини першої статті 52 цього Закону.
4.16. Системний аналіз наведених положень Закону України "Про виконавче провадження" свідчить, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання судового рішення та звертаючи стягнення на нерухоме майно боржника, зобов`язаний не лише встановити належність такого майна боржнику, а й перевірити наявність щодо нього чинних арештів та інших обмежень, з`ясувати їх правову природу і зміст та, залежно від встановлених обставин, вирішити питання щодо наявності передбачених законом підстав для зупинення вчинення виконавчих дій. При цьому Закон України "Про виконавче провадження" встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати "доцільно" чи "недоцільно" їх вживати. А тому він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття доцільності вирішувати питання, чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17.
4.17. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення скарги Відповідача, оскільки такі висновки відповідають вимогам закону, що врегульовує порядок виконання судових рішень.
Верховний Суд додатково зазначає, що передбачений частиною третьою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" обов`язок перевірити, чи перебуває нерухоме майно під арештом, покладений безпосередньо на державного виконавця та є складовою встановленої законом процедури звернення стягнення на нерухоме майно боржника, а тому подальше вчинення виконавчих дій щодо його примусової реалізації без з`ясування наявності та чинності відповідних обмежень не узгоджується з вимогами закону.
4.18. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками, Печерським районним судом міста Києва (ухвала від 30.11.2022 у справі №757/34191/22-к) на спірне нерухоме майно було накладено арешт із прямою забороною його відчуження, розпорядження та користування, при цьому доказів скасування такого арешту, його зняття у встановленому законом порядку або зміни встановлених судом обмежень матеріали справи не містять.
З огляду на наявність чинного арешту спірного нерухомого майна із одночасною забороною його відчуження, Відповідач обґрунтовано зазначив про перешкоду для продовження процедури його (майна) примусової реалізації та, відповідно, про необхідність вирішення Державним виконавцем питання щодо зупинення вчинення виконавчих дій у порядку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".
4.19. У свою чергу Державний виконавець не надав судам доказів звернення до суду з питання скасування чи зняття таких обмежувальних заходів або вжиття будь-яких дій задля зупинення виконавчого провадження/виконавчих дій, натомість процедура примусової реалізації майна була продовжена та проведено електронний аукціон.
Як наслідок, встановивши наявність чинного судового арешту спірного нерухомого майна із забороною його відчуження та відсутність доказів вчинення державним виконавцем передбачених законом дій, спрямованих на зупинення його примусової реалізації, суди дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність бездіяльності Державного виконавця в частині невчинення дій щодо зупинення виконавчих дій з примусової реалізації нерухомого майна у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5.
4.20. Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, у порядку, встановленому цим розділом. За приписами частини першої статті 339-1 цього ж кодексу сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно з частиною другою статті 343 Господарського процесуального кодексу України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
4.21. За таких обставин Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Державний виконавець не виконав установленого законом обов`язку перевірити правовий режим спірного нерухомого майна та наявність щодо нього чинних обмежень перед його примусовою реалізацією.
Такого обов`язку не спростовують і посилання заявника касаційної скарги на безпідставне, на його думку, застосування судами правових висновків Верховного Суду у справі № 902/133/24, оскільки у вказаній справі також застосовано правовий підхід щодо необхідності врахування виконавцем чинного арешту, накладеного в межах кримінального провадження, при вирішенні питання про можливість примусової реалізації такого майна. При цьому наявність чи відсутність у державних реєстрах відомостей про арешт не впливає на обсяг обов`язку державного виконавця встановити наявність/відсутність будь-яких обтяжень.
4.22. Інші доводи касаційної скарги Відділу ДВС не ґрунтуються на обставинах справи та зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, тому не можуть бути підставою для їх скасування.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуально кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.4. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частина друга вказаної статті застерігає від скасування правильного по суті та законного судового рішення з одних лише формальних міркувань.
5.5. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувані Відділом ДВС ухвала та постанова прийняті з дотриманням вищевказаних вимог законодавства, тому підстави для їх скасування відсутні.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.07.2026 у справі № 903/21/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua