Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №904/5962/25
Суддя: Булгакова І.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року
м. Київ
cправа № 904/5962/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Власова Ю.Л. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" - Романенко І.М. - адвокат (ордер від 10.08.2026 АЕ № 1534314),
відповідача - Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" - Тищенко Т.А. - адвокат (довіреність від 16.04.2025 № 176/2026),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" (далі - Товариство)
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026
(суддя Татарчук В.О.),
додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026,
(суддя Татарчук В.О.),
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026
(головуючий - суддя Стефанів Т.В., судді: Демчина Т.Ю., і Кошля А.О.) та
додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026
(головуючий - суддя Стефанів Т.В., судді: Демчина Т.Ю., і Кошля А.О.)
у справі № 904/5962/25
за позовом Товариства
до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - ДТЕК)
про визнання незаконним та скасування рішення.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ДТЕК, в якій просило суд визнати незаконним та скасувати рішення комісії ДТЕК, оформлене протоколом від 09.09.2025 № 37 засідання комісії з розгляду Акту про порушення договірних умов № 122 від 21.07.2025, а також визнати незаконним та скасувати рішення комісії ДТЕК, оформлене Протоколом від 09.09.2025 № 38 засідання комісії з розгляду Акту про порушення договірних умов від 21.07.2025 № 123.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача та складені ним документи (акти про порушення договірних умов від 21.07.2025 № 122 та № 123, протоколи комісії від 09.09.2025 № 37 та № 38, претензії та рахунки на оплату) суперечать вимогам чинного законодавства, порушують права та законні інтереси позивача. Позивач зазначав, що він не є споживачем електричної енергії, не має на балансі електроустановок, не укладав договорів про постачання та розподіл електроенергії, а тому притягнення його до відповідальності за порушення умов договору споживача про надання послуг з розподілу електроенергії є безпідставним.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026, у позові відмовлено.
2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026: заяву ДТЕК про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено; стягнуто з Товариства на користь ДТЕК витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.
2.3. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026: заяву ДТЕК про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено; стягнуто з Товариства на користь ДТЕК витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 15 000 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026 та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог по суті спору та відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), щодо оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026 скаржник посилається на:
- неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права, зокрема:
статей 633, 634, 638, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пунктів 2.1.12, 2.1.13 Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), без урахування висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.10.2022 у справі №922/2699/21, щодо необхідності визначення індивідуальних умов договору розподілу стосовно конкретних точок розподілу, об`єктів споживача, EIC-кодів, меж балансової належності та експлуатаційної відповідальності;
статті 638 ЦК України, статті 180 ГК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 11.09.2018 у справі № 920/208/17, від 26.03.2025 у cправі № 910/3336/24, щодо умов визнання неукладеними договорів;
статті 382 ЦК України, статей 9- 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.09.2018 у справі №920/208/17, щодо належності внутрішньобудинкових електричних мереж та обладнання до спільного майна співвласників багатоквартирного будинку;
статей 77, 86, 236, 269 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 06.11.2024 у справі № 926/4021/21, від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22, від 22.12.2022 у справі №903/34/22, від 09.01.2024 у справі №870/94/20 щодо допустимості доказів, повноти дослідження доказів, обов`язку суду надати оцінку кожному доказу та мотивовану відповідь на істотні доводи сторін;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 84 частини першої статті 1, частини третьої статті 60 Закону України "Про ринок електрично енергії", пункту 1.1.2, підпунктів 12- 14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ у подібних правовідносинах, а саме чи поширюється обов`язок щодо допуску представників ОСР для відключення електроустановок, передбачений підпунктами 12- 14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ, на управителя багатоквартирного будинку, який не є власником або користувачем електроустановок, якщо суд не встановив фактів придбання ним електричної енергії для власного споживання, наявності укладеного чинного договору розподілу щодо конкретної точки, фактичного користування електричною енергією та передання співвласниками будинків управителю повноважень забезпечувати третім особам доступ до місця відключення обладнання, що не перебуває у власності або користуванні управителя.
4.2. Щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 та додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій неналежним чином дослідили подані докази та не оцінили їх відповідно до вимог статей 74, 86, 126 та 129 ГПК України, не перевірили співмірність заявленої суми витрат зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи і дійшли необґрунтованого висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн та 15 000 грн, відповідно.
4.3. Скаржник додатково у касаційній скарзі зазначив, що очікує понести у зв`язку з поданням і розглядом цієї касаційної скарги судові витрати і такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
5. Доводи іншого учасника справи
5.1. ДТЕК у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів касаційної скарги, зазначає, що касаційна скарга позивача побудована на своєрідному трактуванні позивачем норм матеріального права, відмові визнавати обставини, встановленими рішеннями господарського суду, а також відмові виконувати обов`язки управителя багатоквартирних житлових будинків, визначені законодавством, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
5.2. ДТЕК заявив, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції становлять 30 000 грн.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Судами попередніх інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке
6.1. 13.08.2025 Товариством отримано від ДТЕК лист від 31.07.2025 №34273/1001, яким Товариству повідомлено про виявлення порушення ПРЕЕ та умов договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії та складення відносно останнього актів про порушення договірних умов від 21.07.2025 №№122, 123.
У зазначеному листі також вказано про те, що комісією на засіданні, яке призначено на 09.09.2025, буде розглянуто питання щодо визначення витрат, понесених Оператором систем розподілу (ОСР) на закупівлю та адміністрування втрат відповідно до діючих тарифів, внаслідок порушення Товариством умов договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії та підпунктів 12-14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ. При цьому до листа додано другі екземпляри актів про порушення договірних умов від 21.07.2025 №№122, 123, актів про недопуск від 21.07.2025, "Попередження про припинення постачання (розподілу) електричної енергії" від 21.07.2025.
6.2. 02.09.2025 позивач на адресу відповідача направив заперечення на акти про порушення договірних умов від 21.07.2025 №№ 122, 123, в яких просив прийняти рішення про відсутність у діях Товариства порушення ПРРЕЕ та договірних умов.
6.3. 09.09.2025 на засіданні комісії Дніпровського розрахункового центру для розгляду актів про порушення договірних умов, за результатом розгляду актів про порушення договірних умов від 21.07.2025 №№122, 123 відповідачем складено протоколи №№37, 38, претензії до зазначених протоколів та рахунки на оплату, в яких визначено обсяги та вартість розподіленої енергії.
6.4. На думку позивача, дії відповідача та складені ним документи суперечать вимогам чинного законодавства, порушують права та законні інтереси позивача. Протоколи комісії Дніпровського розрахункового центру для розгляду актів про порушення договірних умов від 09.09.2025 № № 38, 37, претензії до зазначених протоколів та рахунки на оплату є безпідставними, оскільки ґрунтуються на актах, складених із грубими порушеннями ПРРЕЕ, не підтверджують фактичних обставин та не відповідають приписам законодавства.
6.5. Позивач, звертаючись із позовом, зазначав, що Товариство не є споживачем електричної енергії, не є учасником роздрібного ринку електричної енергії, не є електропостачальником або оператором системи розподілу, а здійснює виключно діяльність з управління багатоквартирними будинками. На думку позивача, такий статус не створює у нього обов`язків споживача електричної енергії та не дає підстав для застосування до нього відповідальності за порушення ПРРЕЕ.
6.6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується, що між ДТЕК та Товариством укладено договір про постачання електричної енергії від 21.12.2016 № 25931-00, і заяву приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на наступні об`єкти: вул. Фосфорна, буд. 15 (ЕІС-код 62Z8157666550057), вул. Повітрофлотська, будинок № 7 (ЕІС-код 62Z8071329012933), (ЕІС-код 62Z5933324795859), вул. Юлії Залюбовської, буд. 8 (ЕІС-код 62Z4875312688178), буд. 14 (ЕІС-код 62Z0289914632971), буд. 18 (ЕІС-код 62Z4352080730194), вул. Дівоча, буд. 7 (ЕІС-код 62Z7190157158254), буд. 9 (ЕІС-код 62Z7769784485576).
6.7. З 01.01.2019 у зв`язку із запровадженням нового ринку електричної енергії ДТЕК набуло статусу оператора системи розподілу та втратило право здійснювати діяльність з постачання електричної енергії. Відтак договір про постачання електричної енергії від 21.12.2016 №25931-00 припинив свою дію, а між сторонами виникли правовідносини на підставі договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.
6.8. Акти про порушення договірних умов №122 та №123 складені відповідачем відповідно до умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії. Такі акти не є актами про порушення ПРРЕЕ, а тому вимоги щодо форми акта про порушення ПРРЕЕ та обов`язкової участі незаінтересованих осіб у цьому випадку не застосовуються.
6.9. Суди визнали належними та допустимими доказами відеозаписи, які підтверджують відмову представника позивача надати працівникам оператора системи розподілу доступ до електроустановок для їх відключення та відмову від підписання актів про недопуск.
6.10. Суди зазначили, що відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та умов типового договору управління саме управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна будинку, у тому числі укладати договори про постачання електричної енергії для освітлення місць загального користування, роботи ліфтів та функціонування іншого спільного майна.
6.11. За таких обставин, суди визнали безпідставними доводи позивача про відсутність у нього обов`язку укладати договори щодо забезпечення електричною енергією місць загального користування багатоквартирних будинків, оскільки позивач як управитель багатоквартирних житлових будинків відповідає за належне утримання спільного майна, у тому числі внутрішньобудинкових електромереж, забезпечення освітлення місць загального користування, функціонування ліфтів та іншого спільного майна будинку.
6.12. Факт відсутності у позивача права власності або балансоутримання внутрішньобудинкових електромереж не виключає покладених на нього законом та договорами управління обов`язків щодо забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирних будинків. Вирішальним у даному випадку є не титул власності на мережі, а здійснення позивачем функцій управителя та забезпечення потреб місць загального користування, витрати на які відшкодовуються співвласниками будинку.
6.13. Позивач маючи заборгованість за спожиту електроенергію, не припинив її споживання, не допустив працівників оператора системи розподілу до електроустановок для здійснення відключення та продовжив користування електричною енергією без чинного договору постачання електричної енергії, чим порушив вимоги ПРРЕЕ.
6.14. Судами попередніх інстанцій зазначено, що дії відповідача щодо фіксації порушень, визначення обсягу та вартості електричної енергії, спожитої позивачем у період з 01.08.2023 по 21.07.2025, є правомірними та обґрунтованими, а підстави для задоволення позову відсутні.
7. Щодо обставин, пов`язаних з ухваленням додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026, судами попередніх інстанцій встановлено таке.
7.1. 18.03.2026 до Господарського суду Дніпропетровської області від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій відповідач просить стягнути з Товариства витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000грн.
7.2. На підтвердження розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу до заяви додані (в копіях) звіт про надання правничої допомоги від 16.03.2026 №5/904/5962/25-ДнЕМ, за яким сторони договору про надання правничої допомоги підтвердили надання адвокатським об`єднанням правової допомоги у справі № 904/5962/25 на загальну суму 12 000 грн та документи, що підтверджують повноваження адвоката.
7.3. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач належним чином заявив про намір відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу, а докази їх понесення подано у встановлений процесуальним законом строк.
7.4. З урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, характеру спору, критеріїв розумності та співмірності суд першої інстанції визнав суму витрат у розмірі 12 000 грн обґрунтованою та такою, що підлягає відшкодуванню.
7.5. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026, зазначив, що матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу професійної правничої допомоги у справі №904/5962/25, її вартість та безпосередній зв`язок із розглядом даного спору, а суд першої інстанції належним чином дослідив подані докази, оцінив їх відповідно до вимог статей 74, 86, 126 та 129 ГПК України, перевірив співмірність заявленої суми витрат зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
7.6. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта щодо відсутності детального опису виконаних робіт, оскільки наданий відповідачем звіт містить перелік виконаних адвокатом робіт та дає можливість встановити їх зв`язок із розглядом саме цієї справи. При цьому чинне законодавство не вимагає надмірної деталізації кожної процесуальної дії або обов`язкового погодинного розрахунку вартості послуг у випадку встановлення сторонами фіксованого гонорару.
7.7. Посилання апелянта на відсутність погодинного розрахунку та загальної кількості витрачених годин також не прийняті судом до уваги. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар може визначатися як у погодинній формі, так і у фіксованому розмірі. Отже, сама по собі відсутність погодинної деталізації не свідчить про недоведеність понесених витрат та не є підставою для відмови у їх відшкодуванні.
7.8. Не заслуговують на увагу й доводи апелянта щодо зазначення у звіті участі адвоката у судовому засіданні 10.01.2026. Навіть якщо відповідна дата містить технічну описку, така обставина не спростовує факту надання правничої допомоги у справі та здійснення представництва інтересів відповідача в суді. Апелянтом не надано жодних доказів, які б свідчили про відсутність фактичного надання послуг або недостовірність інших відомостей, наведених у звіті.
7.9. Безпідставними є й заперечення щодо включення до складу правничої допомоги часу, пов`язаного з прибуттям адвоката до суду та поверненням із суду. Такі дії є невід`ємною складовою належного представництва інтересів клієнта та безпосередньо пов`язані з виконанням адвокатом своїх професійних обов`язків. Крім того, суд першої інстанції, оцінюючи заявлену до стягнення суму, дійшов висновку про її співмірність складності справи та обсягу виконаних робіт.
7.10. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта про те, що довіреність від 16.04.2025 №1762025 не містить посилання на справу № 904/5962/25. Законодавство не вимагає зазначення у довіреності номера кожної конкретної справи. Надана довіреність підтверджує повноваження представника на здійснення представництва інтересів довірителя в судах, тоді як факт участі представника саме у цій справі підтверджується матеріалами справи, поданими процесуальними документами та його участю у судових засіданнях.
7.11. Не прийняті й доводи про відсутність окремого письмового доручення клієнта на ведення саме справи №904/5962/25, оскільки поданий до матеріалів справи звіт про надання правничої допомоги містить номер відповідної справи та підписаний як адвокатським об`єднанням, так і клієнтом, що свідчить про прийняття останнім наданих послуг та погодження їх вартості.
8. Щодо обставин, пов`язаних з ухваленням додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026, судом апеляційної інстанції встановлено таке.
8.1. 12.06.2026 від ДТЕК до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій просить стягнути з Товариства на користь ДТЕК витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, які понесені відповідачем у зв`язку із розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції.
8.2. Товариством подано заперечення на заяву ДТЕК в якій просило відмовити у задоволенні цієї заяви.
8.3. На підтвердження понесених витрат ДТЕК подано до суду копію договору про надання правничої допомоги від 01.01.2026 № 624-ДнЕМ-РП, докази його підписання сторонами із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, звіт від 10.06.2026 № 30/904/5962/25-ДнЕМ, докази його підписання сторонами, а також документи, що підтверджують повноваження адвоката на представництво інтересів відповідача у даній справі.
8.4. Суд апеляційної інстанції беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом професійної правничої допомоги у даній справі, з урахуванням обґрунтованості, розумності та реальності розміру витрат на професійну правничу допомогу, те, що за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 залишено без змін, дійшов висновку, що наявні підстави для стягнення з Товариства на користь ДТЕК 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які понесені відповідачем у зв`язку із розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції.
8.5. Оскільки апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 залишено без задоволення, то суд апеляційної інстанції відмовив у стягненні з ДТЕК на користь Товариства витрат на правничу допомогу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій щодо оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026
9.1. Причиною подання позову у справі стало питання наявності/відсутності підстав для визнання незаконними та скасуванні рішення комісії ДТЕК, оформлене протоколом від 09.09.2025 №37 засідання комісії з розгляду акту про порушення договірних умов від 21.07.2025 №122, рішення комісії ДТЕК, оформлене протоколом від 09.09.2025 №38 засідання комісії з розгляду акту про порушення договірних умов від 21.07.2025 №123.
9.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не є споживачем електричної енергії у розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ, не має на балансі електроустановок, не укладав договорів про постачання та розподіл електроенергії, а дії відповідача та складені ним документи (акти про порушення договірних умов від 21.07.2025 № 122 та № 123, протоколи комісії від 09.09.2025 № 37 та № 38, претензії та рахунки на оплату) суперечать вимогам чинного законодавства, порушують права та законні інтереси позивача.
9.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9.4. Касаційне провадження за касаційною скаргою відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
9.5. Колегія суддів також враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Так, за висновками Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
9.6. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.10.2022 у справі №922/2699/21, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 11.09.2018 у справі № 920/208/17, від 26.03.2025 у cправі № 910/3336/24, колегія суддів зазначає наступне.
9.6.1. Справа № 922/2699/21 розглядалася за позовом АТ "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" до ОСББ "Салтівський 264К" про визнання укладеними додатків до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 26.03.2021 № 735/0519 та за зустрічним позовом ОСББ "Салтівський 264 К" до АТ "Харківобленерго" про визнання укладеними між сторонами додатків № 2, № 3.1, № 6, № 7 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 735/0519, укладеного 26.03.2021 шляхом приєднання до умов публічного договору в редакції, викладеній у зустрічному позові. Постанова Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 922/2699/21 стосувалася спору про визнання укладеними конкретних додатків до договору розподілу, зокрема щодо точок обліку та меж відповідальності ОСББ. У цій справі суд вирішував спір про редакцію додатків та обсяг загальнобудинкового обліку, а не правомірність рішення комісії щодо недопуску.
9.6.2. Справа № 145/2047/16-ц розглядалася про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.
9.6.3. Справа № 920/208/17 розглядалася за позовом ПАТ "Сумиобленерго" до ОСББ "Лермонтова 1А" про врегулювання розбіжностей у договорі про постачання електричної енергії з викладенням спірних пунктів договору та додатків у редакції позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що запропонований позивачем проєкт договору розроблено на підставі типового договору, який відповідає вимогам ПКЕЕ та Закону України "Про електроенергетику". У свою чергу, запропонована відповідачем редакція договору суперечить нормам чинного законодавства.
9.6.4. Предметом розгляду справи № 910/3336/24 було зобов`язання припинити зловживання правами та скасування донарахування за послуги співвласникам будинку. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним нарахуванням відповідачем, співвласникам будинку вартості послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій після припинення договірних відносин.
9.6.5. З огляду на викладене, правовідносини у вказаних скаржником справах №№ 922/2699/21, 145/2047/16-ц, 920/208/17, 910/3336/24 і у справі, що розглядається, не є подібними за предметом і підставами позову, нормативно-правовим регулюванням, що вказує про неподібність спірних правовідносин.
9.7. Щодо посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду стосовно застосування статей 77, 86, 236, 269 ГПК України, викладених у постановах від 06.11.2024 у справі № 926/4021/21, від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22, від 22.12.2022 у справі №903/34/22, від 09.01.2024 у справі №870/94/20, Верховний Суд зазначає наступне.
9.7.1. Справа № 926/4021/21 розглядалася за позовом прокурора про визнання незаконним та скасування пунктів рішення 85 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 23.11.2020 за № 2494 та визнання недійсним додаткового договору до договору оренди.
9.7.2. У справі № 910/12005/22 розглядався позов про визнання недійсними та скасування рішень позачергових загальних зборів, оформлених протоколом від 11.09.2021 №1.
9.7.3. Справа № 903/34/22 розглядалася про: зобов`язання відповідача визнати позивача переможцем аукціону, публічної закупівлі та опублікувати повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, продовживши строк надання послуг (дії договору) на час розгляду справи в суді; визнання укладеним з дня набрання законної сили рішенням суду договору про надання послуг між Підприємством, як замовником, і Товариством, як виконавцем, з продовженням строку надання послуг (дії договору) на час розгляду справи в суді, на умовах проєкту договору, поданого позивачем.
9.7.5. Постановою від 09.01.2024 у справі № 870/94/20 переглядалася ухвала суду апеляційної інстанції, винесена за скаргою на дії приватного виконавця в межах виконавчого провадження у третейській справі №51/2020, в якій заявник просив суд визнати недійсним та скасувати звіт про оцінку вартості майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП Жировим А. К. на замовлення приватного виконавця Виконавчого округу Київської області, у межах процедури виконавчого провадження.
9.7.6. Неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
9.7.7. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
9.7.8. Водночас для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
9.7.9. У цьому випадку наведені скаржником цитати з постанов Верховного Суду у справах № 926/4021/21, № 910/12005/22, №903/34/22, №870/94/20 по суті є констатацією норм процесуального права; оцінка доказів у наведених справах здійснена судами з урахуванням обставин справ та сукупності наявних у них доказів. Отже, вони не можуть бути покладені у заперечення висновків судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності наявних у ній доказів та за іншого предмета доказування.
9.7.10. Доводи скаржника в цій частині стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі.
9.8. З огляду на викладене, доводи Товариства про те, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті без урахування висновків щодо застосування норм матеріального і процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, - не знайшли свого підтвердження у зв`язку із неподібністю правовідносин в порівнянні зі справою № 904/5962/25, яка розглядається.
9.9. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки стосовно застосування норм права, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду та на які він послався у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 904/5962/25.
9.10. Пунктом 5 частиною першою статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.11. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в цій частині.
9.12. Слід зазначити, що касаційне провадження у цій справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
9.13. Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
9.14. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. також постанову Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
9.15. Крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (дивися пункт 5.3 постанови Верховного Суду від 30.06.2026 у справі №904/3913/25).
9.16. Скаржник із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 84 частини першої статті 1, частини третьої статті 60 Закону України "Про ринок електрично енергії", пункту 1.1.2, підпунктів 12- 14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ у подібних правовідносинах, а саме чи поширюється обов`язок щодо допуску представників ОСР для відключення електроустановок, передбачений підпунктами 12- 14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ, на управителя багатоквартирного будинку, який не є власником або користувачем електроустановок, якщо суд не встановив фактів придбання ним електричної енергії для власного споживання, наявності укладеного чинного договору розподілу щодо конкретної точки, фактичного користування електричною енергією та передання співвласниками будинків управителю повноважень забезпечувати третім особам доступ до місця відключення обладнання, що не перебуває у власності або користуванні управителя.
9.17. Частиною першою статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
9.18. Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону:
- об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання, ОСББ) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна;
- співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку;
- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором зі співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Згідно зі статтею 2 Закону він регулює: порядок створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань, асоціацій; відносини суб`єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об`єднанні; відносини між об`єднаннями та асоціаціями; відносини між об`єднаннями, асоціаціями і органами державної влади та органами місцевого самоврядування; відносини між об`єднаннями і господарюючими суб`єктами.
Якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об`єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об`єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства (частина перша статті 13 Закону).
9.19. Відповідно до положень частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
9.20. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (далі - Закон №417-VІІІ, у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку (частина перша статті 2 Закону №417-VІІІ).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №417-VIII, управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №417-VIII управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.
За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).
9.21. Згідно з частинами першою - четвертою статті 11 Закону №417-VIII управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.
Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.
Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Істотними умовами договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком є:
1) перелік послуг;
2) вимоги до якості послуг;
3) права і обов`язки сторін;
4) відповідальність сторін за порушення договору;
5) ціна послуг;
6) порядок оплати послуг;
7) порядок і умови внесення змін до договору;
8) строк дії договору, порядок і умови продовження дії та розірвання договору.
9.22. Водночас відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон №2189-VIII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
9.23. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №2189-VIII, послуга з управління багатоквартирним будинком - це результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору, а управитель багатоквартирного будинку - це фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
За змістом частини першої статті 15 Закону № 2189-VIII договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.
Отже, надання управителем послуг з управління будинком породжує права та обов`язки між співвласниками багатоквартирних будинків і виконавцем таких послуг (дивися, постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №906/1308/19).
9.24. Частини перша - третя статті 49 Закону України "Про ринок електричної енергії" регламентують розподіл електричної енергії електричними мережами основних споживачів, і, зокрема, передбачають:
"1. Для цілей цієї статті основним споживачем вважається споживач та/або власник електричних мереж, який не є оператором системи розподілу, електричні мережі якого використовуються для розподілу електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу.
2. Відносини між основним споживачем та користувачами, що живляться від його мереж, та оператором системи розподілу та/або оператором системи передачі регулюються кодексом систем розподілу, кодексом системи передачі, правилами роздрібного ринку та договорами, укладеними на їх основі.
3. Основний споживач зобов`язаний укласти з оператором системи розподілу, на території здійснення ліцензованої діяльності з розподілу якого розташовані його мережі, договір про спільне використання електричних мереж за типовою формою, затвердженою Регулятором.
Вартість послуг за цим договором визначається за затвердженою Регулятором методикою.
Вартість оплачених оператором системи розподілу послуг за договором про спільне використання електричних мереж включається до тарифу на розподіл відповідного оператора системи розподілу."
Частиною третьою статті 60 названого Закону визначено, що відключення споживачів здійснюється виключно у порядку, визначеному цим Законом та правилами роздрібного ринку.
Цей закон згідно з преамбулою визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
9.25. Відповідно до пункту 1.1.1 глави 1.1 розділу I ПРРЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами.
Учасниками роздрібного ринку є: електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі, основні споживачі, субспоживачі, виробники електричної енергії, які підпадають під визначення розподіленої генерації, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби.
Ці Правила є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.
9.26. Відмова в доступі до об`єкта споживача - дії та/або бездіяльність споживача (власника або користувача об`єкта споживача) та/або власника, користувача земельної ділянки, на якій розташований/розміщений об`єкт споживача, внаслідок яких створюються перешкоди представникам електропостачальника, оператора системи розподілу (передачі) щодо виконання своїх функцій, передбачених цими Правилами, що засвідчується відповідним актом про недопуск ( абзац пункту 1.1.2 глави 1.1 розділу I ПРРЕЕ).
9.26. Забезпечувати доступ представникам оператора системи (після пред`явлення ними службових посвідчень) до об`єкта споживача для проведення технічної перевірки засобу комерційного обліку (засобів вимірювальної техніки), електроустановок, у тому числі генеруючих установок, установок зберігання енергії та їх налаштувань, та електропроводки, вимірювання показників якості електричної енергії, контролю за рівнем споживання електричної енергії а також для виконання відключення та обмеження споживання електричної енергії споживачу (субспоживачу) в установленому цими Правилами порядку та виконувати їх обґрунтовані письмові вимоги щодо усунення виявлених порушень;
забезпечити безперешкодний доступ представникам постачальника послуг комерційного обліку, електропостачальника та/або оператора системи (після пред`явлення ними службових посвідчень) до розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії, що встановлені на об`єктах споживача, для візуального або автоматизованого зняття показів розрахункових засобів комерційного обліку;
не перешкоджати заміні засобів комерційного обліку у разі здійснення такої заміни за рахунок постачальника послуг комерційного обліку або оператора системи (Підпункти 12-14 пункту 5.5.5 глави 5.5 розділу V ПРРЕЕ).
9.27. Предмет спору у цій справі не стосується питань легітимності переходу титулу власності на спільне майно від співвласників багатоквартирного будинку до управителя, рівно як і не покладає на останнього обтяжень чи обов`язків, притаманних статусу власника спільного майна співвласниками багатоквартирних будинків. Натомість суд у цій справі покликаний оцінити підставність та правомірність актів оператора системи розподілу, прийнятих за наслідками стверджуваного недопуску до технологічних електроустановок, що забезпечують енергопостачання місць загального користування.
9.28. За таких обставин Суд зазначає, що вирішальним для правової кваліфікації обставин справи є не формальний статус власника електричних мереж (de jure належність спільного майна), і не питання переходу права власності на спільне майно багатоквартирного будинку чи/та зміна його правового режиму, а визначення суб`єкта, який безпосередньо здійснює господарську діяльність з управління та утримання зазначеного майна та який здійснює фактичний контроль та оперативне управління цими об`єктами.
9.29. Суд за доводами сторін та наданими доказами має визначити особу, яка у межах спірних правовідносин забезпечує належне утримання спільного майна, виступає легітимним контрагентом у відносинах із надавачами комунальних послуг та оператором мережі, адже, саме на цього суб`єкта має покладатися обов`язок із дотримання умов, необхідних для організаціїї належного утримання спільного майна багатоквартирного будинку та його належного функціонування.
9.30. Суд висновую, що у правовідносинах з оператором системи розподілу належним суб`єктом відповідальності за дотримання умов правомірного користування електричною енергією в місцях загального користування є особа, яка на законних підставах (зокрема, на підставі договору про надання послуг з управління) організовує належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечує його функціонування та взаємодіє (має взаємодіяти) з учасниками ринку електричної енергії. Саме на управителя, як на суб`єкта управління, покладається зобов`язання забезпечити, зокрема, безперешкодний доступ представників оператора системи розподілу до технологічних електроустановок будинку відповідно до вимог чинного законодавства.
9.31. Саме управитель (якщо обрана така модель управління спільним майном співвласників багатоквартирного будинку) є тим належним суб`єктом, який у взаємовідносинах з оператором системи розподілу відповідає за дотримання встановленого законом та договором порядку доступу до мереж. Відтак, відсутність у такого управителя статусу власника спільного майна чи електричних мереж багатоквартирного будинку не звільняє його від відповідальності за неправомірний недопуск представників оператора системи розподілу до об`єктів енергетичної інфраструктури, оскільки забезпечення такого доступу є невід`ємною складовою його професійної діяльності з утримання багатоквартирного будинку.
9.32. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій встановили, що ПАТ "Дніпрообленерго" та Товариством укладено договір про постачання електричної енергії від 21.12.2016 №25931-00, а в матеріалах справи наявні документи щодо EIC-кодів електроустановок, документи щодо попередження про припинення електропостачання та документи, пов`язані із заявкою електропостачальника на відключення. Крім того, судами встановлено, що між сторонами існували договірні відносини з розподілу електричної енергії, оскільки позивач приєднався до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, а такий договір відповідно до вимог ПРРЕЕ та постанови НКРЕКП №312 вважається укладеним з 01.01.2019.
Вказані докази у сукупності свідчать про наявність між сторонами або їх правопопередниками правовідносин щодо електропостачання та розподілу електричної енергії, пов`язаних із об`єктами, що перебувають в управлінні позивача.
9.33. Отже, у цій конкретній справі, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, на підставі наданих сторонами доказами, які оцінені в порядку статті 86 ГПК України і в переоцінку, яких суд касаційної інстанції вдаватися не може в силу приписів статті 300 ГПК України, Товариство, будучи управителем багатоквартирного будинку та стороною договору про постачання електроенергії, ураховуючи виявлені порушення, які зафіксовано у актах про порушення від 21.07.2025 №122 і № 123, є належним суб`єктом відповідальності у сфері спірних правовідносин.
9.34. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
9.35. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
9.36. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, надано оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватися не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
9.37. Отже, підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та доводи касаційної скарги, з огляду на викладене вище не знайшли свого підтвердження, а тому підстава для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
9.38. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
9.40. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
10. Щодо доводів касаційної скарги в частині оскарження додаткового рішення та додаткової постанови, то слід зазначити таке.
10.1. Верховний Суд виходить з того, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
10.2. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України).
10.3. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина п`ята статті 129 ГПК України).
10.4. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
10.5. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 126 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.
10.6. Отже, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
10.7. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).
10.8. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (дивись постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).
10.9. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).
10.10. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ №922/1964/21).
10.11. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
10.12. Критерії реальності та розумності застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України», від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
10.13. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
10.14. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
10.15. Зміст оскаржуваних додаткових судових рішень, а саме: додаткове рішення суду першої інстанції, постанова суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та додаткова постанова суду апеляційної інстанції, свідчать, що суди попередніх інстанцій оцінили розмір заявлених витрат на професійну правову допомогу з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг та навели свої міркування та обґрунтування визначеного до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
10.16. Суд враховує те, що суди попередніх інстанцій надавали оцінку означеним позивачем та відповідачем доводам, які викладені як у заявах про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та і у заперечені на заяву відповідача про розподіл судових витрат.
10.17. Водночас аргументи касаційної скарги в цій частині за своєю суттю зводяться до незгоди позивача із фактом покладання судових витрат на нього, визначеним судами розміром відшкодування та власним суб`єктивним викладенням необхідності відмови у задоволенні заяв відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу, що однак не свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, і частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України та принципам розумності, співмірності та реальності.
10.18. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини та докази щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, співмірності, тощо не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень та про неправильне застосування судами статей 126 та 129 ГПК України.
10.19. Верховний Суд звертається до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 №910/14524/22, в якій зазначено, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суди встановили під час вирішення справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежено винятково перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів касаційної скарги.
10.20. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК України.
10.21. Верховний Суд при касаційному перегляді рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях судів порушень приписів статей 126 та 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень.
10.22. Разом із тим скаржник не навів доводів, які б містили належне обґрунтування, що доводить неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень в цій частині, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України.
10.23. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тих частинах, які узгоджуються з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
10.24. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
10.25. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
11.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
11.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
11.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
11.4. З огляду на встановлену Судом неподібність правовідносин які склались у цій справі до правовідносин у справах наведених скаржником, а інші доводи не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.
12. Судові витрати
12.1. Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Товариством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
12.2. Щодо означеної ДТЕК у відзиві на касаційну скаргу вимоги про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, то суд касаційної інстанції зазначає, що вказане клопотання буде розглянуто у строки і спосіб, передбачені ГПК України за умови дотримання частини восьмої статті 129 ГПК України..
Керуючись статтями 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" з підстави касаційного оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 та додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026 та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 у справі № 904/5962/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua