Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №733/153/26 — Ічнянський районний суд Чернігівської області

Суд: Ічнянський районний суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №733/153/26

Суддя: Вовченко А. В.

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/230/26

Єдиний унікальний №733/153/26

Рішення

Іменем України

09 листопада 2026 року м.Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області

в складі головуючого судді Вовченка А.В.,

при секретарі – Мошенець Л.М.,

без участі сторін,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Ічнянського районного суду Чернігівської області перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08.01.2020 року між ТОВ "Інфінанс" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики , в т.ч. і на умовах фінансового кредиту № 0935828052, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 2000 грн, строк кредиту 30 днів.

Договір був укладений в електронній формі.

14.07.2021 року було укладено договір №14-07/21, відповідно до якого ТОВ "ІНФІНАНС" відступило на користь ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0935828052.

10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" відступило на користь ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" права вимоги, в тому числі за договором № 0935828052.

28.08.2025 року було укладено договір № 28-08/25, відповідно до якого ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" відступило на ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0935828052.

Таким чином, ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 0935828052.

Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 0935828052 від 08.01.2020 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 40290,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 2000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 38290,00 грн.

Враховуючи викладене, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вищевказаними договорами у загальному розмірі 40 290,00 грн, витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 16000,00 грн.

Ухвалою суду від 06.02.2026 відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі з повідомленням сторін. Справа неодноразово відкладалась.

Ухвалою від 30 квітня 2026 року задоволено клопотання про витребування доказів, які надані суду.

Після повторного автоматизованого розподілу справи, пов`язаного зі звільненням судді ОСОБА_2 , відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 09 липня 2026 року № 1414/0/15-26 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Ічнянського районного суду Чернігівської області у зв`язку з поданням заяви про відставку" та відрахуванням зі штату Ічнянського районного суду Чернігівської області 09.07.2026 року наказом голови суду від 09 липня 2026 року № 25/2, що унеможливлює подальшу участь судді у розгляді справ, для розгляду справи визначено суддю А.В. Вовченка.

22.07.2026 року від представника позивача надійшло клопотання про повторне витребування від АТ КБ «Приватбанк» інформації про зарахування коштів ОСОБА_1 та від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» інформацію з переказу коштів на замовлення ТОВ «Інфінанс» у сумі 2000,00 грн. на банківську картку НОМЕР_1 11 січня 2020 року.

Ухвалою суду від 25.09.2026 року клопотання задоволено.

Від відповідача надійшов відзив, в якому зазначив , що позов не визнає, позивачем не надано доказів фактичного отримання відповідачем грошових коштів. Окрім того він не погоджується з нарахованими процентами після 10.02.2020 року, оскільки вони нараховані без належної правової підстави та поза межами погоджених сторонами умов договору. Наданий розрахунок заборгованості не відповідає вимогам належності, допустимості та не містить необхідної деталізації та не дає можливості перевірити правильність нарахувань та запропонував свій розрахунок, а саме: сума кредиту- 2000,00 грн., процентна ставка -1,75% в день. 2000 грн.*1,75% =35,00 грн. розмір процентів за один день користування кредитом. З урахуванням строку користування кредитом у 30 календарних днів 35 грн.*30 =1050 ,00 грн. – загальний розмір процентів за весь період користування кредитом. Таким чином загальний розмір заборгованості за кредитом становить 3050,00 грн. (2000,00 грн. +1050,00грн.).

Також, відповідач просив зменшити розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги понесених позивачем, оскільки вважає, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16000 грн є завищеним, не співмірним зі складністю справи, часом, витраченим на адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову.

04.02.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому заперечив доводи відповідача . Кредитні кошти перераховані позичальнику на картковий рахунок, що

підтверджено листом від платіжної організації ТОВ «Українські платіжні рішення», відповідно до якого 11.01.2020 було успішно перераховано кошти в сумі 2000 грн. на картковий рахунок НОМЕР_1 , якими він активно користувався. Строк користування кредитом становив 30 днів, при цьому строк дії Договору визначений сторонами у 3 роки, тобто за умов неналежного виконання умов договору, останнім днем нарахування відсотків мало б бути 07 січня 2023року. Таким чином первісний кредитор продовжив нарахування відсотків за прострочення заборгованості в період з 10.03.2020 по 14.07.2021. Починаючи з 14.07.2021 і до 07.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» нараховував відсотки за відсотковою ставкою 1,75%. Фактично доводи Відповідача зводяться до спроби односторонньої зміни договору після його виконання Позивачем, що суперечить статтям 525,526 та 629 ЦК України, у зв`язку з чим підстав для зменшення заявлених позивачем вимог відсутні. Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу, то факт надання юридичної допомоги , її обсяг та вартість підтверджується витягом з Акту №25 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року, який містить детальний опис виконаних робіт та наданих послуг та свідчить про виконання зобов`язань виконавцем.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача зазначив , що позивач посилається на укладення договору шляхом використання одноразового ідентифікатора , однак не надає жодних технічних доказів , які б підтверджували , що саме відповідач вчинив відповідні дії. Як вбачається з матеріалів справи, строк користування кредитом становив 30 календарних днів, а саме з 11.01.2020 по 10.02.2020. Разом з тим, позивач здійснював нарахування процентів протягом 500 календарних днів, що більш ніж у вісімнадцять разів перевищує погоджений строк користування кредитом. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів пролонгації договору або погодження відповідачем нових умов. Заявлена позивачем сума процентів, що перевищує суму кредиту приблизно у дев`ятнадцять разів, очевидно суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у п.6 ч.3 ст.13 ЦК України. Витрати на правничу допомогу у розмірі 16000 грн. не підтверджені належними доказами їх фактичного понесення.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Судом встановлено, що 11.01.2020 року між ТОВ "ІНФІНАНС" та ОСОБА_1 було підписана пропозиція укладення договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0935828052 від 08.01.2020(оферта) та надання кредиту згідно заявки-анкети № 262849421 від 11.01.2020 року, відповідно до якої розмір кредиту 2000 грн, строк користування кредитом 30 днів, строк дії договору 3 року, відсоткова ставка 1,75% за

один день користування кредитом.

Цього ж дня, 11.01.2020 року, між сторонами було підписано акцепт оферти, умови кредиту (траншу) аналогічні умовам, викладеним у пропозиції укладення договору.

Договір був укладений в електронній формі.

Грошові кошти у розмірі 2000 грн відповідачем були отримані, що підтверджується долученим до матеріалів справи листом.(а.с. 56)

Окрім того, на виконання ухвали суду від 25.09.2026 від АТ КБ Приватбанк надійшла інформація відповідно до якої: на ім`я ОСОБА_1 було емітовану картку № НОМЕР_2 та 11.01.2020 на неї було зараховано 2 000,00 грн.

14.07.2021 року було укладено договір №14-07/21, відповідно до якого ТОВ "ІНФІНАНС" відступило на користь ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0935828052.

10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" відступило на користь ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" права вимоги, в тому числі за договором № 0935828052.

28.08.2025 року було укладено договір № 28-08/25, відповідно до якого ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" відступило на ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0935828052.

Таким чином, ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 0935828052.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог статті 205 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Вимоги щодо письмової форми правочину встановлені положеннями статті 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею

12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються

іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

Отже, аналіз документів, які підписані відповідачем, а саме: заявка-анкета на отримання кредиту №2628495421 від 11.01.2020 року; пропозиція укласти договір надання позики №0935828052 від 08.01.2021; акцепт оферти від 11.01.2020 року; договір №0935828052 про надання фінансового кредиту дає суду підстави вважати, що сторонами у розумінні ст. 638 ЦК України узгоджено всі істотні умови кредитного договору: розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, які є обов`язковими до виконання обома сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

Отже, судом достовірно встановлено, що між сторонами виникли кредитні відносини, які регулюються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього Кодексу, а саме положення про позику (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Положеннями ст. ст. 1048, 1049 ЦК України встановлено, що позикодавець має право

на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На підставі ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

На підставі наявних в матеріалах справи договорів факторингу, право грошової вимоги, строк зобов`язань за якими настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб-боржників, перелік яких, підстави виникнення права грошової вимоги та її сума сформованих в реєстрах боржників, зокрема, й до відповідача, перейшли до ТОВ "Факторинг Партнерс.

ТОВ "ІНФІНАНС", ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ", ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" та ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" відповідно до правовстановлюючих документів зареєстровані та належать до фінансових установ, окрім того ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС", як фактор, у відповідності до законодавства має право здійснювати операції з факторингу.

Відтак, оскільки вищевказаний договір про надання коштів у позику/кредит та факторингу не був визнаний у встановленому законом порядку недійсними чи нікчемними, тому в силу положень Закону України "Про електронну комерцію", ст. ст. 6, 204, 207, 627, 629, 638, 639, 642, 1077 ЦК України ці правочини є правомірними, чинними та обов`язковими для виконання, що у відповідності до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України не спростовано відповідачем жодними доказами.

Зі змісту норм ст. ст. 525, 526 ЦК України, встановлено, що одностороння відмова від

зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ІНФІНАНС" виконало взяті на себе зобов`язання по кредитним договором в повному обсязі та надало відповідачу кредит. Натомість, відповідач свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, позику та проценти за користування кредитними ресурсами згідно умов договорів та графіку платежів не сплатив.

Таким чином, із досліджених судом документів встановлено, що відповідачем не виконано належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором.

Щодо стягнення відсотків за Договором №0935828052 від 08.01.2020 в розмірі 38290, 00 грн, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 1048 ЦК України, положення якої застосовуються до спірних правовідносин в силу припису ч.2 ст.1054 ЦК України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 містяться наступні правові висновки: установлений кредитним договором строк кредитування визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати (п. 93); у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (п.103); твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625ЦК України (п.116); Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до Договору №0935828052 від 08.01.2020 року, товариство надало позичальнику кредит на строк 30 днів, отже заборгованість за відсотками має нараховуватись відповідно до терміну (дати) повернення позику, а саме до 10.02.2021 року.

При цьому, кредитний ліміт за кредитним договором не збільшувався, інші додаткові угоди, сторонами кредитного договору не укладалися, інші розрахунки боргу, який підлягає поверненню та інший розмір витрат за кредитом сторонами - не погоджувався, доказів, що відбулась пролонгація суду не надано.

Нарахування відсотків кредитором поза погодженого сторонами строку кредитування та розмір вимог про стягнення відсотків в сумі 38290,00 грн не відповідає умовам договору.

Враховуючи викладене заборгованість про процентам складає 1050 грн (2000 грн *1,75%* 30 днів). Проценти в розмірі 37240,00 грн (38290,00 грн.- 1050,00грн) стягненню не підлягають.

З огляду на вищевикладене, відповідачем належні та допустимі докази у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України щодо належного виконання ним зобов`язань не надані, розрахунок заборгованості у встановленому законом порядку не спростовано.

Отже, на підставі викладеного, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача за Договором №0935828052 від 08.01.2020 в сумі 3050,00 грн., з яких: 2000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 1050,00 грн заборгованістю за нарахованими відсотками.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов`язані із сплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем при поданні позову до суду відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією.

Враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 159,74 грн, а іншу частину сплаченого судового збору слід залишити за позивачем.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані: Договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024, заявка на надання юридичної допомоги №1593 від 01.12.2025, витяг з акту про надання юридичної допомоги від 31.12.2025, суд зазначає наступне.

За змістом статті 134 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових

витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказує, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В даній справі, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 01.09.2022 по справі № 640/16093/21.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно постанови ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відступу від вказаної правової позиції не було.

Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога адвоката полягала у наданні консультації, складанні позовної заяви з додатками, підготовка інших клопотань. Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивач отримав адвокатські послуги, суд вважає за необхідне стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з цим, з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд приходить до переконання, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих позивачу послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена представником сума в розмірі 16 000,00 гривень є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, який підлягає відшкодуванню позивачу, підлягає зменшенню до 5 000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

З огляду на викладене та керуючись положеннями ст. ст. 6, 11, 204, 205, 207, 514, 526, 610, 612, 626, 627, 629, 638, 639, 642, 1046-1056-1, 1077, 1079 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 280-286, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ТОВ «Факторинг партнерс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", код ЄДРПОУ: 42640371 заборгованість за договором №0935828052 від 08.01.2020 р. в загальному розмірі 3050,00 грн, судові витрати, понесені на сплату судового збору у розмірі 159,74 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 ,00 грн., а всього 8 209 (вісім тисяч двісті дев`ять) 74 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 09 листопада 2026 року.

Суддя А. В. Вовченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua