Суд: Господарський суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Господарське
Категорія: Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №910/8809/26
Суддя: Павленко Є.В.
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
29.10.2026Справа № 910/8809/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп" про визнання трудових відносин припиненими на підставі статі 38 Кодексу законів про працю України та зобов`язання вчинити дії,
за участю представників:
позивача: Лихоти О.В.;
відповідача: не з`явились;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп" (далі - Товариство) про визнання припиненими на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (за власним бажанням) трудових відносин між позивачем та Товариством з дати набрання рішенням законної сили. Крім того, позивач просив виключити (скасувати) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з розділу "Відомості про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи" відомості про ОСОБА_1 , як керівника (директора) Товариства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
22 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшла заява від 21 липня 2026 року з доданими до неї документами для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 липня 2026 року відкрито провадження в справі № 910/8809/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 27 серпня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 серпня 2026 року було продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/8809/26 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 1 жовтня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 жовтня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті на 29 жовтня 2026 року.
У судовому засіданні 29 жовтня 2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника в призначені засідання не забезпечив, будь-яких клопотань на адресу суду не направив, заяв по суті спору не подав.
Положеннями частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Беручи до уваги те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство зареєстроване як юридична особа 6 грудня 2012 року (реєстраційний запис № 10731020000023563), що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).
Відповідно до відомостей з ЄДР розмір статутного капіталу Товариства становить 1 000,00 грн. Учасниками Товариства є: ОСОБА_2 , якому належить частка в статутному капіталі в розмірі 800,00 грн, що становить 80 % статутного капіталу; ОСОБА_3 , якій належить частка в статутному капіталі в розмірі 200,00 грн, що становить 20 % статутного капіталу. Кінцевим бенефіціарним власником Товариства є ОСОБА_2 , громадянин російської федерації.
Органами управління Товариства є загальні збори учасників та дирекція, що підтверджується відомостями з ЄДР. З інформації з ЄДР також вбачається, що керівником Товариства з 6 грудня 2012 року є ОСОБА_1 , який займає посаду директора Товариства.
При цьому, копію статуту Товариства позивачем до матеріалів справи долучено не було.
З матеріалів справи також вбачається, що 17 квітня 2026 року позивач підписав заяву про його звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 1 травня 2026 року.
17 квітня 2026 року позивач направив учасникам Товариства повідомлення про скликання загальних зборів для вирішення питання про його звільнення з посади директора. На підтвердження факту направлення відповідних повідомлень позивач додав до свого позову копії повідомлень про скликання загальних зборів учасників Товариства, датованих 17 травня 2026 року, а також копії описів вкладення та поштових накладних № 0407100579254, № 0407100579246, № 0407100579270 та № 0407100579262. За твердженням позивача, зазначені поштові відправлення були повернуті відправнику 5 травня 2026 року.
ОСОБА_1 у своєму позові також зазначав що, загальні збори учасників Товариства проведені не були, питання про його звільнення з посади директора не вирішено, відповідного рішення учасниками Товариства не прийнято.
ОСОБА_1 посилався на те, що Товариство фактично не здійснює господарської діяльності, місцезнаходження його учасників та кінцевого бенефіціарного власника йому невідоме, зв`язок з ними відсутній, а доступу до статутних документів Товариства він не має. У зв`язку з цим, позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на звільнення з посади директора в позасудовому порядку.
Оскільки загальними зборами Товариства рішення про звільнення позивача з посади директора за його власним бажанням на підставі відповідної заяви в порядку статті 38 КЗпП України не було прийнято і в ЄДР містяться відомості про позивача як директора вказаної юридичної особи, ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з цим позовом на підставі вищенаведеної норми КЗпП України, посилаючись на порушення Товариством його трудових прав, які полягають у бездіяльності відповідача та зволіканні у вчиненні заходів щодо його звільнення з посади директора.
Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей.
Згідно з статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу з передбачених цією статтею поважних причин, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
За загальними правилами трудового законодавства України, керівник товариства, як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Ця правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2019 року в цивільній справі № 758/1861/18.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 6 вересня 2023 року в справі № 127/27466/20, де зазначено, що за частиною 13 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон) повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства. При цьому, директор має дотриматись вимог статті 32 Закону та статуту щодо порядку скликання загальних зборів.
Однак, про можливість і механізм реалізації права директора на звільнення з ініціативи останнього, як працівника на підставі статті 38 КЗпП України, ні у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, ні в інших постановах Верховного Суду не зазначено.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 448/362/22, міститься висновок про те, що спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов`язаний з управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду.
У той же час, Верховний Суд прямо не вказав, що такий "корпоративний" спір може бути вирішений виключно із застосуванням норми трудового права, яка міститься в статті 38 КЗпП України.
Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17.
Оскільки в своїй постанові від 6 вересня 2023 року в справі № 127/27466/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що позов директора до товариства про припинення трудових відносин є господарським спором та має розглядатись за правилами господарського судочинства, виходячи зі спеціального (особливого) статусу директора, норми Закону, які регулюють порядок звільнення керівника юридичної особи, є спеціальними при розгляді зазначеного спору саме господарським судом.
За частиною 1 статті 29 Закону загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина 1 статті 30 Закону).
Відповідно до частини 1 статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі й з тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Частинами 1-3 статті 99 ЦК України передбачено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути припинені в будь-який час або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 30 Закону до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох із них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; прийняття рішення про припинення повноважень членів виконавчого органу товариства.
З наведених імперативних приписів чинного законодавства слідує, що вирішення питання про припинення повноважень директора товариства належить до компетенції загальних зборів товариства.
У разі, якщо закон передбачає прийняття рішення з того чи іншого питання виключно загальними зборами, ці повноваження не можуть відповідно до статуту юридичної особи бути надані або делеговані іншим органам цієї особи. Тому й суд не вправі втручатися у господарсько-управлінську діяльність товариства та брати на себе функції органів управління товариством, зокрема не може приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 12 вересня 2024 року в справі № 922/2145/21.
У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що: "позиція Верховного Суду про те, що суд не має права втручатися у господарську діяльність товариства та, зокрема у виключну компетенцію органу управління товариством, є сталою, загальною та була застосована судом касаційної інстанції у справах з різними правовідносинами, виходячи з конкретних обставин справ, у тому числі була застосована у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 923/1106/16, від 23 липня 2019 року у справі № 922/139/18, від 18 червня 2020 року у справі № 922/1393/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 922/1223/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/12317/18, від 02 лютого 2023 року у справі № 910/10164/21. Враховуючи загальний та універсальний характер цієї правової позиції вона підлягає врахуванню і у цій справі з урахуванням особливостей спірних правовідносин".
Як вже було зазначено судом, відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор, виконавчий орган), як будь-який інший працівник, має беззаперечне право на звільнення за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Однак, вирішуючи даний спір саме з призми корпоративних правовідносин та норм спеціального господарського законодавства, які їх регулюють, припинення повноважень виконавчого органу товариства можливе виключно за рішенням загальних зборів. Втручання господарського суду в господарсько-управлінську діяльність товариства є неправомірною.
Відповідно до частини 1 статті 31 Закону загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.
Частинами 2-5 статті 32 Закону передбачено, що виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення та порядок денний.
У свою чергу, приписами частини 13 статті 39 Закону встановлено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків.
Отже, вказаною нормою Закону встановлено особливий порядок припинення повноважень виконавчого органу товариства.
Відтак, для припинення своїх повноважень як виконавчого органу директор за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень та обрання нового керівника або тимчасового виконувача його обов`язків, дотримавшись при цьому визначеного Законом та статутом порядку скликання таких зборів.
Однак, у матеріалах справи прийняте у визначеному Законом порядку рішення загальних зборів Товариства щодо припинення повноважень ОСОБА_1 як директора вказаної юридичної особи та про обрання нового директора Товариства відсутнє й обставини прийняття такого рішення судом не встановлені.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження вчинення дій, спрямованих на припинення своїх повноважень як директора Товариства, позивач надав суду заяву від 17 квітня 2026 року про звільнення з посади директора за власним бажанням з 1 травня 2026 року, а також копії повідомлень про скликання загальних зборів учасників Товариства та поштових документів на підтвердження їх направлення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 2-5 статті 32 Закону повідомлення про проведення загальних зборів учасників повинно бути направлене кожному учаснику товариства з дотриманням установленого законом або статутом строку та способу повідомлення.
Разом із цим, статут Товариства позивачем до матеріалів справи не долучено.
Відтак, суд позбавлений можливості встановити, який саме порядок скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема строки та способи повідомлення учасників про їх проведення, був передбачений статутом цієї юридичної особи на час виникнення спірних правовідносин.
За таких обставин, надані позивачем копії повідомлень про скликання загальних зборів учасників Товариства та поштових документів самі по собі не підтверджують дотримання ним визначеного Законом і статутом порядку скликання таких зборів.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 6 вересня 2023 року в справі № 127/27466/20 чітко зазначила, що директор товариства для припинення своїх повноважень за власною ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з дотриманням установленого законом та статутом порядку їх скликання. Недотримання директором визначеного законодавством і статутом товариства порядку скликання загальних зборів учасників не дає підстав для висновку про те, що його права були порушені внаслідок позбавлення можливості припинити свої повноваження з незалежних від нього причин.
Отже, для встановлення належного виконання директором Товариства обов`язку щодо скликання загальних зборів учасників з метою вирішення питання про припинення його повноважень необхідно перевірити не лише факт направлення відповідних повідомлень, а й дотримання передбачених законом та статутом вимог щодо порядку їх направлення.
У зв`язку з ненаданням позивачем статуту Товариства суд не має можливості встановити зміст відповідних статутних положень та перевірити дотримання позивачем визначеної ними процедури.
Посилання ОСОБА_1 на відсутність у нього доступу до статутних документів Товариства суд оцінює критично, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону установчим документом товариства є статут.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 43 вказаного Закону товариство зобов`язане зберігати свій статут та зміни до нього. Відповідно до частини 2 цієї статті відповідальність за зберігання документів товариства покладається на виконавчий орган товариства та на головного бухгалтера - щодо документів бухгалтерського обліку і фінансової звітності.
Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення) (частини 1, 2 статті 39 Закону).
Таким чином, саме на виконавчий орган Товариства, повноваження якого протягом тривалого часу здійснював позивач, законодавством покладено обов`язок забезпечувати зберігання статуту юридичної особи.
Однак, ОСОБА_1 не лише не надав суду статут Товариства, а й не навів належного обґрунтування причин невиконання ним, як директором, установленого законом обов`язку щодо забезпечення зберігання цього документа та неможливості подання його копій до матеріалів справи.
Крім того, позивачем не надано доказів вчинення дій, спрямованих на отримання примірника статуту Товариства, зокрема шляхом звернення до відповідних суб`єктів державної реєстрації чи використання передбачених законодавством способів отримання відомостей і документів з ЄДР.
Відсутність зв`язку з учасниками Товариства, на яку посилався позивач, сама по собі не свідчить про неможливість отримання статутних документів юридичної особи, керівником якої він є.
Суд критично оцінює доводи позивача про відсутність у нього можливості встановити місцезнаходження учасників Товариства та належним чином повідомити їх про скликання загальних зборів. Такі твердження спростовуються наявними в матеріалах справи копіями листів і повідомлень, які сам позивач адресував учасникам Товариства та направляв засобами поштового зв`язку за відповідними адресами.
Водночас судом враховано, що 17 червня 2018 року набрав чинності Закон, яким було встановлено нове правове регулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, у тому числі щодо змісту їх установчих документів, компетенції органів управління та порядку скликання загальних зборів учасників.
Пунктом 3 глави VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону передбачено, що протягом року з дня набрання ним чинності положення статутів товариств, які не відповідали цьому Закону, залишалися чинними в частині, що відповідала законодавству станом на день набрання ним чинності. Зазначене перехідне правило не застосовується після внесення змін до статуту товариства.
Отже, законодавцем було встановлено річний перехідний період, протягом якого товариства мали можливість узгодити положення своїх установчих документів з новим законодавчим регулюванням. Після закінчення цього періоду положення статутів, які суперечили Закону, не могли застосовуватися всупереч його імперативним приписам.
За пунктом 2 частини 2 статті 30 Закону вирішення питання про внесення змін до статуту товариства належить до компетенції загальних зборів його учасників.
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 обіймає посаду директора Товариства з 2012 року, тобто здійснював повноваження його одноособового виконавчого органу як на момент набрання чинності Законом, так і протягом усього перехідного періоду та наступних років. Відтак позивач, як керівник Товариства, мав бути обізнаним зі змінами законодавства, що регулює діяльність очолюваної ним юридичної особи, та в межах наданих йому повноважень організувати розгляд учасниками Товариства питання про необхідність приведення його статуту у відповідність до вимог Закону.
Разом із цим, позивачем не надано суду доказів того, що ним як директором Товариства вживалися відповідні організаційні заходи, зокрема ініціювалося скликання загальних зборів учасників для розгляду питання про внесення змін до статуту в зв`язку з набранням чинності Законом.
Більше того, незважаючи на тривале перебування на посаді директора, ОСОБА_1 не надав суду жодної редакції статуту Товариства, у тому числі тієї, яка діяла до набрання чинності Законом, або редакції, затвердженої після 17 червня 2018 року.
За таких обставин суд позбавлений можливості встановити, які саме положення статуту Товариства регулювали порядок скликання загальних зборів учасників на момент виникнення спірних правовідносин, чи були внесені до нього зміни після набрання чинності Законом та чи відповідають вчинені позивачем дії встановленому установчими документами порядку.
У своєму позові позивач також зазначив про те, що загальні збори учасників Товариства не відбулися, а питання про його звільнення з посади директора вирішене не було.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).
Однак, належні докази, які б підтверджували обставини непроведення призначених загальних зборів учасників Товариства, зокрема відповідний протокол чи акт про неявку учасників, у матеріалах справи відсутні й позивачем до суду подані не були.
З огляду на відсутність у матеріалах справи статуту Товариства суд також позбавлений можливості встановити, чи передбачався ним спеціальний порядок дій виконавчого органу в разі непроведення загальних зборів учасників, у тому числі необхідність скликання повторних загальних зборів.
Відтак, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем дотримання визначеного Законом та статутом порядку скликання загальних зборів для вирішення питання про припинення повноважень виконавчого органу Товариства.
Суд також звертає увагу на те, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 березня 2023 року в справі № 127/27466/20 не було визначено, як право директора Товариства на звільнення, передбачене статтею 38 КЗпП України, узгоджується з імперативними приписами частини 13 статті 39 Закону, яка визначає можливість припинення повноважень директора лише шляхом обрання нового керівника.
У свою чергу, у розумінні чинних норм корпоративного законодавства керівник (директор) є не лише найманим працівником юридичної особи, а й виконує функції щодо управління Товариством. Порядок його призначення на посаду та звільнення суттєво відрізняється від порядку, установленого для інших працівників.
Такий порядок призначення й звільнення керівника (директора) товариства пов`язаний з тим, що останній згідно з нормами чинного законодавства є одноосібним виконавчим органом вказаного відповідача - юридичної особи.
Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення) (частини 1, 2 статті 39 Закону).
У разі звільнення директора, який є одноосібним виконавчим органом, товариство лишається без органу управління, на який законом покладено керівництво поточною діяльністю товариства, вчинення дій від його імені без довіреності. Тобто, через такий орган товариство реалізовує свою дієздатність, а відсутність цього органу (звільнення директора без призначення іншої особи на цю посаду) може призвести до блокування діяльності товариства (створює неможливість вчинення будь-яких юридично значущих дій).
Саме тому законодавець у частині 13 статті 39 Закону встановив заборону припинення повноважень директора без призначення нового керівника.
Особливість звільнення директора полягає в тому, що таке звільнення відбувається за рішенням загальних зборів учасників (єдиного учасника) товариства і за правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу гарантовано статтею 16 ЦК України. Під порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за яким воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19).
У своєму позові позивач, звертаючись саме до господарського суду, уникаючи посилання на приписи спеціальної норми частини 13 статті 39 Закону, просив суд виключно про припинення його трудових відносин з відповідачем саме на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Тобто, вказана норма трудового законодавства врегульовує порядок припинення виключно трудових відносин між працівником та роботодавцем, які виникли на підставі укладеного між ними безстрокового трудового договору.
Разом із цим, у матеріалах справи укладений між Товариством та позивачем трудовий договір відсутній й конкретні обставини укладення такого трудового договору між сторонами судом не встановлені.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про припинення його трудових відносин з Товариством як керівника вказаної юридичної особи, з урахуванням її розгляду виключно через призму спеціального господарського законодавства, задоволенню не підлягає, оскільки прийняття господарським судом рішення про припинення трудових відносин між Товариством і позивачем є прямим втручанням у виключні дискреційні повноваження найвищого органу Товариства - загальних зборів (єдиного учасника). Крім того, припинення трудових відносин з керівником товариства без призначення нового прямо суперечить приписам законодавчої норми, що міститься в частині 13 статті 39 Закону.
Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах останнього: від 12 вересня 2024 року в справі № 922/2145/21, від 28 лютого 2018 року в справі № 923/1106/16, від 23 липня 2019 року в справі № 922/139/18, від 18 червня 2020 року в справі № 922/1393/19, від 18 лютого 2021 року в справі № 922/1223/20, від 13 жовтня 2021 року в справі № 910/12317/18, від 2 лютого 2023 року в справі № 910/10164/21 (у яких міститься правовий висновок про заборону втручання судом до виключних (дискреційних) повноважень загальних зборів Товариства), а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 березня 2023 року в справі № 127/27466/20 (у якій зазначено про обов`язковість застосування приписів частини 13 статті 39 Закону до спірних правовідносин в рамках розгляду господарської справи).
Щодо доводів представника позивача про сталість судової практики в спірних правовідносинх, суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена даним складом суду в рішеннях: від 9 липня 2026 року в справі № 910/3044/26, від 5 лютого 2026 року в справі № 910/12999/25, від 9 жовтня 2025 року в справі № 910/6440/25, від 11 вересня 2025 року в справі № 910/5630/25, від 11 вересня 2025 року в справі № 910/4640/25 та від 28 серпня 2025 року в справі № 910/5541/25. Рішення від 28 серпня 2025 року в справі № 910/5541/25 та від 11 вересня 2025 року в справах № 910/5630/25 та № 910/4640/25 не оскаржувалися та набрали законної сили у передбаченому законом порядку; рішення від 9 липня 2026 року в справі № 910/3044/26 скасоване постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2026 року; рішення від 5 лютого 2026 року в справі № 910/12999/25 та від 9 жовтня 2025 року в справі № 910/6440/25 постановами Північного апеляційного господарського суду від 7 вересня 2026 року та 3 лютого 2026 року відповідно залишені без змін.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2026 року, якою скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 9 липня 2026 року в справі № 910/3044/26, судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки питанням щодо недопустимості втручання суду у виключні (дискреційні) повноваження загальних зборів учасників Товариства, а також щодо обов`язковості застосування до спірних правовідносин приписів частини 13 статті 39 Закону під час вирішення відповідної категорії спорів у порядку господарського судочинства. Водночас необхідність урахування зазначених положень корпоративного законодавства випливає з правових висновків, викладених у вищенаведених постановах Верховного Суду.
Враховуючи недоведеність позивачем правових підстав для задоволення вимоги про припинення трудових відносин як керівника з Товариством, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні похідної вимоги щодо виключення з ЄДР відомостей про ОСОБА_1 як керівника Товариства.
Суд також звертає увагу на те, що за частиною 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, або судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в ЄДР, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Саме рішення суду про припинення трудових відносин є підставою для внесення відповідних відомостей до ЄДР. Відтак, вищевказана вимога позивача є передчасною і задоволенню не підлягає.
Разом із цим, судом враховано, що за статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державний реєстратор - це особа, яка перебуває у трудових відносинах із суб`єктом державної реєстрації, нотаріус.
Відповідно до частини 2 статті 6 вказаного Закону державний реєстратор проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до ЄДР; веде ЄДР та реєстраційні справи.
З вищевказаних приписів чинного законодавства вбачається, що проведення реєстраційної дії - внесення змін до відомостей про юридичну особу в ЄДР - належить до виключної компетенції відповідного суб`єкта державної реєстрації.
У своєму позові Рибін М.В. не конкретизував суб`єкта державної реєстрації, державного реєстратора якого необхідно зобов`язати внести зміни до ЄДР щодо Товариства. При цьому, вказаний позов, як, зокрема, і похідна позовна вимога, пред`явлені виключно до Товариства, яке взагалі не є суб`єктом державної реєстрації.
Відповідно до вимог статті 14 ГПК України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. При цьому, суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Статтею 162 ГПК України встановлено, що саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду: від 16 грудня 2020 року в справі № 278/1258/16-ц; від 25 листопада 2020 року в справі № 233/1950/19.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Таким чином, пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні такої вимоги.
Ця правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 26 листопада 2019 року в справі № 905/386/18 та від 13 жовтня 2020 року в справі № 640/22013/18.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про виключення з ЄДР відомостей про позивача як керівника Товариства заявлена до неналежного відповідача, що також є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.
Судом також враховано, що за пунктом 13 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в ЄДР повинні міститися такі обов`язкові відомості про юридичну особу, а саме: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Однак, у разі задоволення відповідної позовної вимоги ОСОБА_1 , вказані обов`язкові відомості про юридичну особу в ЄДР будуть відсутні, що є прямим порушенням імперативних приписів чинного законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та має наслідком неможливість виконання рішення суду в цій частині позову.
Таким чином, вимога позивача про виключення з ЄДР відомостей про нього як керівника Товариства задоволенню не підлягає.
Інші доводи, на які посилався позивач під час розгляду даної справи, не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено і підписано 9 листопада 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua