Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №903/571/26 — Господарський суд Волинської області

Суд: Господарський суд Волинської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: страхування

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №903/571/26

Суддя: Бідюк Світлана Віталіївна

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 листопада 2026 рокуСправа № 903/571/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Мачульської Л.В., розглянувши матеріали по справі

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Універсальна”

до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1

про стягнення 39 538,00 грн

В засіданні приймали участь:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17.06.2026 через підсистему “Електронний суд” надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Універсальна” до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення 39538,00 грн збитків.

Ухвалою суду від 22.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 22.07.2026 о 11:30 год.

17.07.2026 на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява від 13.07.2026, в якій центр повідомляє, що згідно довідки №447/22 з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ІНФОРМАЦІЯ_3 не має правового статусу юридичної особи. Натомість, статусом юридичної особи наділений ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ). Просить суд розглянути можливість заміни первинного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) на належного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ).

Представники сторін у судове засідання 22.07.2026 не з`явилися.

Враховуючи строки підготовчого провадження, з метою забезпечення можливості реалізації сторонами своїх процесуальних прав, дотримання засад рівності всіх учасників процесу перед законом і судом, принципу змагальності в судочинстві, подання сторонами заяв по суті справи та неможливістю розглянути в підготовчому засіданні питання, визначені ч.2 ст.182 ГПК України, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання на 12.08.2026 на 10:00 год на надання можливості позивачу надати пояснення щодо заяви ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10.08.2026 надійшло клопотання позивача про заміну неналежного відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 на належного – ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Клопотання обґрунтоване тим, що у первісного відповідача відсутній статус юридичної особи, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Представники сторін у судове засідання 12.08.2026 не з`явилися.

Ухвалою суду від 12.08.2026 клопотання Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Універсальна” від 07.08.2026 про заміну відповідача задоволено. Замінено неналежного відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ ВП НОМЕР_3 ) на відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ). Роз`яснено відповідачу ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно до ч.3 ст. 183 ГПК України, він має право подати суду клопотання про розгляд справи спочатку не пізніше двох днів з дня вручення даної ухвали. Зобов`язано позивача протягом 3-х днів з моменту постановлення ухвали надіслати відповідачу позовну заяву з додатками, докази чого подати суду. Встановлено відповідачу: строк не пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дати отримання копії позовної заяви з додатками подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, який відповідатиме приписам статті 165 ГПК України; строк не пізніше ніж протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді на відзив подати суду заперечення на відповідь на відзив з доказами надіслання позивачу. Встановлено позивачу: строк не пізніше ніж протягом 3-х календарних днів з дня отримання відзиву від відповідача на позов подати відповідь на відзив з доказами надіслання відповідачу. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Відкладено підготовче засідання на 02 вересня 2026 року о 14:00 год. Явку учасників справи у судове засідання визнано не обов`язковою.

Ухвала суду від 12.08.2026 вручена відповідачу – 17.08.2026, строк для подання відзиву – до 01.09.2026.

На адресу суду відзиву від ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходило.

13.08.2026 на виконання вимог ухвали суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви із додатками. Зазначені документи отримані відповідачем 13.08.2026.

У судове засідання 02.09.2026 представники сторін не з`явилися.

Ухвалою суду від 02.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 30 вересня 2026 року о 12:30 год. Явку учасників справи у судове засідання визнати не обов`язковою.

21.09.2026 від відповідача надійшли заява про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позов та відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач вважає позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Універсальна” необґрунтованими та такими, що заявлені до неналежного відповідача, у зв`язку з чим підлягають відмові у повному обсязі.

Представники сторін у судове засідання, призначене 30.09.2026, не прибули.

Ухвалою суду від 30.09.2026 відкладено розгляд справи по суті на 20 жовтня 2026 року о 10:30 год, явку учасників справи у судове засідання визнано не обов`язковою.

20.10.2026 представники сторін у судове засідання не з`явилися.

Також, 20.10.2026 у період з 10:30 год по 12:14 год у Луцькому районі Волинської області була оголошена повітряна тривога.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з введенням на території України воєнного стану, оголошення повітряної тривоги, з метою мінімізації ризиків, задля захисту життя та здоров`я учасників судового процесу, неявкою представників сторін, суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи по суті на іншу дату.

Ухвалою суду від 20.10.2026 відкладено розгляд справи по суті на 29 жовтня 2026 року о 14:00 год. Явку учасників справи у судове засідання визнано не обов`язковою.

У судове засідання 29.10.2026 представники сторін не з`явилися, причин неявки суд не повідомили.

Згідно з ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Оскільки суд виконав обов`язок щодо повідомлення сторін про здійснення процесуальних дій, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами без участі представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд в с т а н о в и в:

02.05.2025 керуючи транспортним засобом «Renault Trafik» реєстраційний № НОМЕР_4 , водій ОСОБА_1 скоїв зіткнення з транспортним засобом «Renault Master», реєстраційний № НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_2 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано як порушення вимог, передбачених п.2.3б Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2025 у справі № 161/9915/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Отже, у результаті зазначеної ДТП було пошкоджено застрахований ТЗ «Renault Master», реєстраційний № НОМЕР_5 , що підтверджується постановою суду.

13.05.2025 з метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Renault Master» реєстраційний № НОМЕР_5 , проведено його огляд, про що складено акт огляду транспортного засобу від 13.05.2026.

Згідно рахунку ТОВ «Луцьк-Експо» №ЛЕР-252335 від 13.05.2026 вартість ремонту пошкодженого ТЗ склала 39538,00 грн.

Цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу «Renault Master» реєстраційний № НОМЕР_5 було застраховано за договором добровільного страхування власників наземних транспортних засобів № 3001/394/000001/1 від 04.01.2022, укладеним між ПрАТ “Страхова компанія “Універсальна” та ТОВ «ОТП Лізинг».

Предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортними засобами (ТЗ) , зазначеними у страховому боржеро. Страховим випадком за договором страхування є пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок наступних ризиків, зокрема, дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого ТЗ.

У відповідності до умов договору страхування позивач, як страховик, взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.

Страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку та надав всі необхідні документи.

На підставі даної заяви та наданих документів ПрАТ “Страхова компанія “Універсальна” складено страховий акт № G-31500-1 від 23.05.2025 на суму 39538,00 грн.

Згідно платіжної інструкції №20854 від 26.05.2025 ПрАТ «СК «Універсальна» здійснило сплату страхового відшкодування ТОВ «ОТП Лізинг» у розмірі 39 538,00 грн.

Згідно матеріалів справи УПП у Волинській області (схеми місця ДТП, відповіді від НПУ) транспортний засіб «Renault Trafik» реєстраційний № НОМЕР_4 належить відповідачу – ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вбачається із відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 №2186 від 04.03.2026 на запит, молодший сержант ОСОБА_1 станом на 02.05.2025 проходить службу у відповідача.

Позивач зазначає, що згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільно-правова відповідальність на момент настання ДТП відповідача не була застрахована.

14.08.2025 позивач звертався до відповідача із претензією про відшкодування шкоди в порядку регресу на суму 39538 грн, яка була залишена без розгляду та задоволення.

Враховуючи вищезазначене, позивач звернувся із позовом до суду про стягнення з відповідача 39538,00 грн збитків.

За ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для виникнення відповідальності: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

За частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що шкоду, завдану працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, відшкодовує юридична особа.

Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно приписів ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Оскільки постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2025 у справі №161/9915/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП, що заподіяло шкоду транспортному засобу, застрахованому позивачем, то зазначені обставини є встановленими та не підлягають доказуванню у даній справі.

Разом з тим, наявність шкоди підтверджується протоколом огляду ТЗ від 13.05.2025, рахунком №ЛЕР-252335 від 13.05.2026 на суму 39538,00 грн, платіжною інструкцією №20854 від 26.05.2025.

Відтак, наявні усі підстави для відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 999 ЦК України, до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з ст.6 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

У ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено поняття страхового випадку, яким є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до положень статті 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Таким чином, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.

Суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, є суброгацією.

Отже, з огляду на те, що страховиком ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» сплачено на користь страхувальника ТОВ «ОТП Лізинг» страхове відшкодування у сумі 39538,00 грн, то до нього (страховика) в деліктному правовідношенні в порядку суброгації перейшло право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Як встановлено судом, транспортний засіб «Renault Trafik» реєстраційний № НОМЕР_4 належить відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною 2 цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі - Положення) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно п. 3 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.

Безпосереднє керівництво територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки і контроль за їх діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне - ІНФОРМАЦІЯ_7 , яке узгоджує основні питання діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу Збройних Сил та Міноборони.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.

Відповідно до п. 7 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що транспортний засіб «Renault Trafik» реєстраційний № НОМЕР_4 на момент ДТП перебував під управлінням ОСОБА_1 , чия цивільно-правова відповідальність не була застрахована, відтак відсутні правові підстави для покладення на відповідача регресної відповідальності. Належним суб`єктом регресної відповідальності є водій транспортного засобу, який безпосередньо брав участь у ДТП та діями якого було заподіяно шкоду, а не юридична особа – власник транспортного засобу.

Суд зазначає, що аналіз приписів ст.ст. 1172, 1187, 1188 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту), укладеного із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець (вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі N426/16825/16-ц).

Тобто аналіз наведених норм законодавства свідчить, що законодавець розмежовує особу, безпосередніми діями якої заподіяно шкоду, та особу, на яку законом покладено обов`язок з її відшкодування.

Так, у разі заподіяння шкоди внаслідок ДТП працівником під час виконання ним трудових (службових) обов`язків, який на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що перебуває у володінні роботодавця, обов`язок із відшкодування такої шкоди покладається саме на роботодавця як законного володільця джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо на водія.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові і Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 921/250/22.

Згідно правового висновку, викладеного Великою палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №243/10982/15 вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні з`ясувати, який суб`єкт і на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, заподіяна об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.

Крім того, у постанові від 22.09.2021 у справі № 205/3802/18 Верховний Суд, розглядаючи спір щодо відшкодування МТСБУ витрат, пов`язаних із виплатою страхового відшкодування у випадку, коли водій перебував у трудових відносинах із власником транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована, зазначив, що відповідальність за заподіяну шкоду несе роботодавець відповідно до статті 1172 ЦК України.

Ураховуючи вищевикладене та те, що позивач сплатив суму страхового відшкодування страхувальнику, приймаючи до уваги, що на момент ДТП водій ОСОБА_1 знаходився на військовій службі у відповідача, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів страхування цивільно-правової відповідальності відповідача, а також на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача 39538 грн збитків.

За частинами першою та другою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що у позові належить відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору слід покласти на нього.

Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 8000,00 грн витрат на правову допомогу.

На підтвердження надання ПрАТ “Страхова компанія «Універсальна» професійної правничої допомоги представник позивача подав: довіреність від 23.12.2025, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 21.08.2025, договір про надання правничої допомоги №15/01/25 від 15.01.2025, додаткову угоду №12 від 09.01.2026 до договору про надання правничої допомоги №15/01/25 від 15.01.2025 з додатком №1.

Судом встановлено, що 15.01.2025 між Адвокатським об`єднанням «Інс. Лоу Груп» та ПрАТ “Страхова компанія «Універсальна» укладено договір про надання правничої допомоги №15/01/25.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Адвокатське об`єднання на підставі звернення Клієнта зобов`язується здійснити представництво, захист або надати інші види правничої допомоги Клієнту, що вказані в цьому Договорі на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги у розмірі та в строки, встановлені цим Договором.

Розмір гонорару (винагороди) може визначатися Додатковими угодами до Договору (п.3.2 ).

Відповідно до умов Додаткової угоди Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання здійснити представництво інтересів Клієнта у справах, визначеним відповідно до переліку (Додаток 1 до Додаткової угоди № 12), який є невід`ємною частиною цієї Додаткової угоди.

За надання правничої допомоги Адвокатським об`єднанням згідно Договору про надання правничої допомоги № 15/01/25 від 15.01.2025 та Додаткової угоди № 12 Клієнт зобов`язується оплатити Адвокатському об`єднанню гонорар (винагороду) згідно пункту 3.2. Договору про надання правничої допомоги № 15/01/25 від 15.01.2025 у розмірі, визначеному відповідно до Додатку 1 до Додаткової угоди № 12 протягом 30 днів після набрання рішенням законної сили на користь Клієнта.

Правнича допомога, передбачена Договором, вважається такою, що надана Адвокатським об`єднанням належним чином та в повному обсязі в т.ч. якщо протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання Клієнтом Акту виконаних робіт Клієнтом не надано вмотивованої відмови від підписання такого Акту виконаних робіт.

Як вбачається із Додатку №1 до договору Додаткової угоди №12 від 09.01.2026, гонорар (винагорода) за справу по страховому акту № G-31500-1, сума виплаченого страхового відшкодування - 39538,00 грн, становить 8000,00 грн.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункти 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у договорі таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 16.02.2023 у справі № 911/1779/21, від 16.01.2025 у справі № 921/112/24.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Суд також зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. У той же час, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126, 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Дослідивши подані докази, суд дійшов висновку про те, що надані послуги відповідають положенням Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, змісту договору про надання правової допомоги та матеріалам даної справи, якими підтверджується факт надання правничої допомоги позивачу Адвокатським об`єднанням “Інс.Лоу Груп”, а саме адвокатом Бутенко М.О. під час розгляду справи №903/571/26.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За загальним правилом розподілу судових витрат, що визначене у частині четвертій статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем суду не заявлено.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові №911/969/24 від 20.05.2026 зазначила, що стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).

Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховного суду висновує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг)/обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо).

Статтею 126 ГПК України не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті (пункт 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2022 № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), пункт 7.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22)).

Суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи №903/571/26 в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими.

Водночас, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення.

У зв`язку із наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема складності справи, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З матеріалів справи вбачається та судом враховується, що даний спір є майновим та спором незначної складності, відноситься до категорії спорів щодо стягнення страхового відшкодування і порядку суброгації. Крім того, подана позовна заява не є об`ємною за своїм змістом, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України та законодавства про страхування, відповідно, великої кількості законів і підзаконних нормативно - правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини також не передбачають.

Відтак суд вважає, що розмір відшкодування судових витрат у даному випадку є непропорційним до предмета спору та ціни позову.

Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Разом з тим суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Суд враховує, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині п`ятій статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

З огляду на обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позову, об`єм фактично наданих послуг, суд, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про не покладення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн на відповідача, та покладення витрат у розмірі 4 000,00 грн, а в іншій частині слід відмовити.

У рішенні Європейського суду з прав людини справі у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Отже, ураховуючи наведене, оцінивши надані позивачем докази, виходячи з наведених вище критеріїв, їх оцінки, викладеної у мотивувальній частині цього рішення, та керуючись статтями 2, 73, 75-79, 80, 123, частиною п`ятою статті 129 ГПК України, суд дійшов висновку про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Універсальна” 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критеріям справедливості, необхідності, дійсності та розумності їхнього розміру. В іншій частині заяви суд не покладає такі витрати на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 127, 129, 130, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Універсальна” (бульвар Лесі Українки, буд.9, м.Київ, код ЄДРПОУ 20113829; рахунок НОМЕР_6 в АТ «Райффайзен Банк») 39538,00 грн збитків, 2662,40 грн витрат по сплаті судового збору та 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, всього 46 200,40 грн (сорок шість тисяч двісті грн 40 коп ).

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.11.2026.

Суддя С. В. Бідюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua