Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №904/505/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2026 року м.Дніпро Справа № 904/505/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.

представники сторін:

від скаржника: Губорєва Я.А.;

від відповідача: Залізко В.С.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2025 року у справі № 904/505/25 (суддя Дупляк С.А.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО КМР"

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО КМР» про стягнення 2 825 778,72 грн, з яких 2 575 620,00 грн - плата за використання вагонів власності перевізника, 250 158,72 грн - плата за користування вагонами.

Позивач обґрунтовував вимоги порушенням відповідачем умов договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та умов електронних аукціонів щодо одночасного пред`явлення 50 вагонів до перевезення у складі маршрутного поїзда.

На думку позивача, передача вагонів окремими групами та оформлення перевізних документів різними датами свідчать про невідповідність спірних перевезень умовам маршрутних відправок, що стало підставою для перерахунку плати.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив із того, що подача та забирання вагонів окремими групами були зумовлені погодженими сторонами технічними умовами роботи під`їзної колії відповідача. Суд також врахував обставини фактичного перевезення вагонів у складі маршрутних поїздів та дійшов висновку про недоведеність підстав для заявлених донарахувань.

Не погодившись із рішенням, АТ «Українська залізниця» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин, фактично розглянувши питання накопичення вагонів замість перевірки правомірності нарахування плати за їх використання та користування.

Позивач наполягає на порушенні відповідачем пункту 1.3 договору щодо одночасного пред`явлення вагонів до перевезення у складі маршрутного поїзда. На підтвердження цього посилається на пам`ятки форми ГУ-45 та накладні, оформлені різними датами на окремі групи вагонів.

За твердженням скаржника, обмежена переробна спроможність під`їзної колії відповідача свідчить про неможливість виконання ним умов електронних аукціонів.

Окремо позивач заперечує застосування судом першої інстанції додатка № 1-4 до договору, зазначаючи, що відповідач не замовляв окремої послуги з накопичення вагонів та не виконав установлених для цього умов.

Скаржник також вказує, що додаток № 1-4 регулює накопичення вагонів на коліях загального користування, тоді як спірна плата за користування вагонами пов`язана з перебуванням вагонів під вантажними операціями на під`їзних коліях відповідача.

У зв`язку з невідповідністю перевезень умовам маршрутних відправок залізниця вважає правомірним перерахунок плати за використання вагонів із застосуванням іншого показника середньої швидкості перевезення, а плати за користування вагонами — без коригуючого коефіцієнта 0,75.

Крім того, скаржник посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильну оцінку доказів та порушення норм процесуального права.

ТОВ «АГРО КМР» у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів позивача, зазначає, що перевезення здійснювалися відповідно до умов електронних аукціонів і погоджених із залізницею планів. Через обмежену місткість під`їзної колії одночасне навантаження всіх 50 вагонів було неможливим. Тому вагони подавалися під навантаження та передавалися залізниці окремими групами для подальшого формування маршрутних поїздів.

Відповідач посилається на те, що станцію Богуславський повідомляли про призначення відповідних груп вагонів, накладні містили відмітки про маршрутний характер перевезень, а фактично вагони прямували у складі маршрутних поїздів.

На думку відповідача, підстав для перегляду первісно нарахованих та сплачених платежів не було.

Відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2025 розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 24.11.2025.

У судовому засіданні 24.11.2025 заслухано пояснення представників сторін та оголошено перерву до 26.02.2026.

У судовому засіданні 26.02.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне:

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «АГРО КМР» приєдналося до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, що підтверджується повідомленням перевізника від 04.03.2021.

Спірні перевезення здійснювалися у січні та лютому 2023 року. У цей період діяли редакції договору, введені в дію відповідно з 01.01.2023 та 01.02.2023.

За результатами п`яти електронних аукціонів відповідач придбав послуги з використання вагонів власності АТ «Українська залізниця» для маршрутних відправок по 50 зерновозів.

Зокрема, відповідні умови визначені протоколами аукціонів № RCD001-UA-20221229-52405, № RCD001-UA-20230112-11009, № RCD001-UA-20230118-09257, № RCD001-UA-20230118-33812 та № RCD001-UA-20230118-81538.

Перевезення здійснювалися зі станції Богуславський Придніпровської залізниці до станції Чорноморськ-Порт (експорт) Одеської залізниці.

Для виконання вантажних операцій між сторонами 28.08.2021 укладено договір № ПР/М-21376/НЮдч про подачу та забирання вагонів при станції Богуславський.

Відповідно до пункту 6 цього договору вагони подаються на під`їзну колію локомотивом залізниці. Загальна кількість вагонів, які передаються однією групою, становить не більше 18 одиниць (72 осі), вагою не більше 1 710 тонн.

Пунктом 9 договору визначено максимальну переробну спроможність вантажних пунктів: фронт максимальної подачі зерновозів - 17 вагонів, фронт одночасного навантаження або вивантаження - один вагон за 57 хвилин, середньодобова переробна спроможність вантажного фронту - 34 вагони.

Подача порожніх вагонів під навантаження підтверджується пам`ятками про подавання вагонів, а завершення вантажних операцій - відповідними повідомленнями відповідача. Після навантаження вагони передавалися залізниці групами, що відображено у пам`ятках форми ГУ-45. На перевезення вантажу оформлено залізничні накладні з відмітками про маршрутний характер відправок.

З метою перевірки фактичного руху вагонів суд першої інстанції ухвалою від 02.04.2025 витребував у позивача інформацію про проходження п`яти спірних поїздів. Відповідну інформацію залізниця надала 10.04.2025.

У судовому засіданні 30.04.2025 представники позивача та відповідача визнали, що фактично вагони в кожному з п`яти випадків прямували у складі одного маршрутного поїзда, тобто перевезення здійснювалися п`ятьма маршрутними поїздами приблизно по 50 вагонів.

Після проведення перевезень залізницею здійснено перевірку правильності нарахування платежів, за результатами якої складено акт від 04.06.2024.

Колегія суддів зауважує, що у грудні 2024 року складено акти загальної форми № 3121, № 3120 та № 3230, на підставі яких позивач визначив додаткові платежі. Претензією від 13.12.2024 залізниця запропонувала відповідачу сплатити 2 825 778,72 грн.

Оскільки зазначена сума відповідачем не сплачена, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За змістом статті 909 Цивільного кодексу України перевізник зобов`язується доставити довірений йому вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій особі, а відправник - сплатити встановлену плату за перевезення.

Згідно зі статтею 916 Цивільного кодексу України розмір провізної плати визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено правове значення накладної як основного перевізного документа.

Порядок оформлення перевізних документів регулюється Правилами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.

Отже, правомірність нарахування платежів за перевезення вантажів визначається з урахуванням законодавства про залізничний транспорт, погоджених сторонами договірних умов та фактичних обставин виконання перевезень.

У цій справі підставою для донарахування платежів позивач визначив порушення відповідачем умов маршрутних відправок. Тому вирішальним є встановлення того, чи мали місце зазначені порушення та чи давали вони підстави для застосування інших розрахункових показників.

Основним доводом апеляційної скарги є твердження залізниці про порушення відповідачем пункту 1.3 договору.

Відповідно до цього пункту маршрутним поїздом є вантажний поїзд, одночасно пред`явлений до перевезення замовником, який відповідає встановленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення або вихідну станцію.

Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.

Зі змісту зазначеної умови випливає, що пред`явлення сформованого поїзда до перевезення необхідно відрізняти від операцій із подавання вагонів на під`їзну колію, їх навантаження та подальшого забирання. Ці операції мають різне призначення та здійснюються на різних етапах організації перевезення.

Як встановлено судом, договір від 28.08.2021 передбачав обмеження кількості вагонів, які можуть одночасно передаватися на під`їзну колію та розміщуватися на вантажному фронті.

За таких технічних умов формування маршрутного поїзда з 50 вагонів потребувало послідовної подачі та навантаження окремих груп. Зазначений порядок був погоджений сторонами та застосовувався під час здійснення спірних перевезень.

Тому твердження скаржника про те, що обмежена переробна спроможність під`їзної колії свідчить про неможливість виконання умов електронних аукціонів, є необґрунтованим.

Кількість вагонів, які одночасно перебувають на вантажному фронті, не визначає загальної кількості вагонів у сформованому маршрутному поїзді.

Позивач посилається на пам`ятки форми ГУ-45, які підтверджують передачу вагонів окремими групами в різний час. При цьому зазначені документи відображають виконання операцій із забирання вагонів з під`їзної колії. Вони не підтверджують самостійно, що після завершення формування маршруту вагони перевозилися окремими поїздами.

Вирішальне значення має встановлений місцевим господарським судом факт прямування вагонів у складі п`яти маршрутних поїздів, який представники сторін визнали у судовому засіданні 30.04.2025. Отже, посилання позивача лише на різні дати та час передачі окремих груп вагонів не доводить порушення умов маршрутних відправок.

Скаржник також зазначає, що перевізні документи оформлювалися на окремі групи вагонів різними датами та із зазначенням різних номерів маршрутних поїздів.

Пунктом 1.3 договору прямо передбачено можливість оформлення маршрутного поїзда декількома перевізними документами. Отже, оформлення окремих накладних саме по собі не виключає маршрутного характеру перевезення.

З матеріалів справи вбачається, що накладні містили відмітки про маршрутні відправки, зокрема відповідні позначення в графі 7 «Заяви відправника».

Залізниця прийняла та опрацювала ці документи, а під час первісного нарахування платежів застосувала умови, передбачені для маршрутних перевезень.

За приписами статті 23 Статуту залізниць України та Правил оформлення перевізних документів відправник зобов`язаний належним чином оформити накладну, а перевізник здійснює її прийняття та опрацювання у встановленому порядку.

Таким чином, залізниця бере участь в оформленні перевезення та перевірці відповідних документів. У разі подальшого виявлення неправильного визначення платежів перевізник має підтвердити обставини, які зумовлюють необхідність їх перерахунку.

У цьому випадку скаржник пов`язує доплату з невідповідністю перевезень умовам маршрутних відправок, посилаючись на оформлення декількох накладних та різні дати передачі вагонів. Такі обставини не спростовують установленого фактичного характеру перевезень.

Колегія суддів також враховує, що 16.02.2023 накладними оформлено групи з 16, 17 та 17 вагонів, а 21.02.2023 - з 17, 16 та 17 вагонів. У кожному випадку загальна кількість вагонів, оформлених накладними однієї календарної дати, становила 50 одиниць.

Ці обставини додатково свідчать про необхідність оцінки перевізних документів у сукупності з фактичними даними про формування та рух відповідних поїздів.

В апеляційній скарзі позивач заперечує висновки місцевого господарського суду щодо накопичення вагонів та зазначає, що відповідач не замовляв окремої послуги в порядку, передбаченому додатком № 1-4.

Щодо цих доводів слід звернути увагу на наступне:

Згідно з пунктом 1 цього додатка перевізник на окреме замовлення надає послуги з накопичення вагонів на коліях загального користування для їх подальшого відправлення групами, маршрутними або контейнерними поїздами.

Пунктами 3, 4 додатка визначено порядок погодження станцій накопичення та подання відповідних заявок. Пункти 6, 7 регулюють початок і закінчення накопичення, а пункт 9 - порядок оплати цієї послуги.

Предметом спору у цій справі є стягнення додаткової плати за використання та користування вагонами, визначеної позивачем у зв`язку з невизнанням спірних перевезень маршрутними.

Вимог про стягнення плати за окрему послугу накопичення вагонів відповідно до пункту 9.1 додатка № 1-4 позивач не заявляв.

Тому питання дотримання відповідачем порядку замовлення окремої послуги накопичення слід відрізняти від питання про фактичний характер здійснених перевезень.

Формування маршрутного поїзда за погоджених технічних умов роботи під`їзної колії вимагало послідовного передавання навантажених вагонів на станційні колії.

Відповідні операції не свідчать про порушення умов маршрутної відправки лише внаслідок їх здійснення протягом певного часу.

Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 та від 09.04.2024 у справі № 915/5/23. У цих постановах Верховний Суд розглядав правовідносини, пов`язані з організацією накопичення вагонів для формування маршрутних поїздів, та наголосив на необхідності врахування відповідних договірних умов.

Зокрема, у постанові від 09.04.2024 у справі № 915/5/23 Верховний Суд розмежував накопичення вагонів у межах погодженої послуги та затримку вагонів із вини замовника.

Наведені висновки мають значення для оцінки порядку формування маршрутних поїздів та не звільняють суд від перевірки фактичних обставин конкретного перевезення.

У справі, яка переглядається, позивач пов`язує вимоги не із затримкою вагонів із вини відповідача, а з необхідністю застосування інших розрахункових показників через відсутність, на його думку, маршрутного характеру відправок.

При цьому недотримання окремих умов замовлення послуги накопичення не є самостійним підтвердженням здійснення звичайних групових перевезень.

З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції обґрунтовано дослідив порядок накопичення вагонів як одну зі складових організації спірних маршрутних відправок.

Позивач зазначає, що під час первісного нарахування плати за використання вагонів застосовано показники середньої швидкості, передбачені для маршрутних поїздів. Вважаючи спірні перевезення звичайними вагонними відправками, залізниця провела перерахунок з використанням іншого показника середньої швидкості в експортному сполученні.

За актом загальної форми № 3121 від 02.12.2024 сума додаткової плати становить 2 146 350,00 грн без ПДВ. З урахуванням ПДВ 20 відсотків її розмір становить 2 575 620,00 грн.

Арифметичне визначення суми з ПДВ відповідає зазначеному в акті розміру.

Правомірність її стягнення залежить від наявності підстав для застосування інших розрахункових показників.

Відповідно до умов договору плата за використання вагонів у вантажному та порожньому рейсах визначається з урахуванням ставки плати, нормативного часу використання вагонів та відповідних показників середньої швидкості перевезення. Застосування конкретного показника залежить від характеристик перевезення.

Як встановлено судом першої інстанції, вагони фактично прямували у складі маршрутних поїздів, що було визнано представниками обох сторін.

Позивач не довів, що за таких обставин спірні перевезення підлягали оплаті як звичайні вагонні відправки. Його посилання на проведену Департаментом аудиту АТ «Українська залізниця» перевірку не змінює зазначеного висновку.

Акт перевірки від 04.06.2024 та складені за її результатами акти загальної форми відображають позицію позивача щодо правильності первісних нарахувань.

Наявність цих документів не звільняє залізницю від обов`язку довести фактичні та правові підстави для виникнення додаткового грошового зобов`язання відповідача.

Оскільки основна підстава для застосування іншого порядку розрахунку не підтверджена, вимога про стягнення 2 575 620,00 грн є необґрунтованою.

Суд зазначає, що зазначену вимогу позивач обґрунтовує необхідністю перерахунку плати за користування вагонами без застосування коригуючого коефіцієнта 0,75.

Відповідно до пункту 3.4.2 договору плата за користування власними вагонами перевізника визначається за формулою:

Пвик = (Спл / 24) Ч tгод Ч kм,

де Спл - добова ставка плати за використання відповідного типу вагонів, tгод - кількість годин користування вагоном, kм - коригуючий коефіцієнт.

Для вагонів, які приймаються до перевезення у складі маршрутного поїзда, застосовується коефіцієнт 0,75.

Із матеріалів справи вбачається, що первісні нарахування за відомостями форми ГУ-46 здійснювалися із застосуванням цього коефіцієнта. У відповідних відомостях містилися відмітки про маршрутний характер перевезень.

Після проведеної перевірки залізниця виключила коефіцієнт 0,75 та визначила додаткову плату за актами загальної форми № 3120 від 02.12.2024 та № 3230 від 12.12.2024.

За зазначеними актами сума недобору становить: 187 138,53 грн + 21 327,07 грн = 208 465,60 грн без ПДВ. З урахуванням ПДВ 20 відсотків - 250 158,72 грн.

Отже, загальна сума за актами арифметично відповідає заявленому до стягнення розміру. При цьому для підтвердження правомірності такого нарахування необхідно встановити підстави для незастосування коригуючого коефіцієнта.

Позивач пов`язує це з тим, що спірні перевезення не відповідали умовам маршрутних відправок. Зазначений довід не підтверджений обставинами фактичного здійснення перевезень, установленими у справі.

Колегія суддів також враховує, що листом від 29.12.2023 № 300 залізниця зверталася до відповідача щодо додаткової плати за перебування вагонів на станційних коліях до завершення формування маршрутних поїздів.

Листом від 08.01.2024 відповідач погодив списання відповідних нарахувань на загальну суму 417 605,90 грн за запропонованим графіком.

Ці платежі стосувалися перебування вагонів на станційних коліях і мають іншу підставу нарахування, ніж спірна плата за користування вагонами під час вантажних операцій.

Предметом цієї вимоги є різниця, визначена саме внаслідок виключення коефіцієнта 0,75.

Оскільки позивач не довів наявності підстав для такого виключення, вимога про стягнення 250 158,72 грн також задоволенню не підлягає.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильну оцінку доказів та порушення принципів рівності сторін і змагальності.

За матеріалами справи сторони реалізували право на подання доказів, пояснень і заперечень.

Зокрема, за клопотанням відповідача судом витребувано інформацію про фактичне проходження спірних поїздів, яку позивач надав 10.04.2025.

У судовому засіданні 30.04.2025 представники сторін надали пояснення щодо порядку формування та фактичного руху маршрутних поїздів.

Отже, обставини, які мають істотне значення для вирішення спору, були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів враховує, що позивач пов`язував заявлені вимоги з порушенням умов маршрутних відправок.

Надані ним докази підтверджують послідовну передачу вагонів окремими групами, що відповідало технічним умовам роботи під`їзної колії, та не спростовують встановленого фактичного способу перевезення.

Доводи скаржника щодо неправильного визначення місцевим господарським судом предмета спору також не знайшли підтвердження.

Дослідження обставин формування маршрутних поїздів було необхідним для перевірки підстав заявлених донарахувань, оскільки саме з порядком здійснення цих операцій позивач пов`язував виникнення права на додаткові платежі.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі процесуальні заперечення не підтверджують наявності порушень, які могли вплинути на правильність вирішення спору.

Оцінивши наявні у справі докази та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів порушення відповідачем умов маршрутних відправок, яке давало б підстави для застосування інших показників середньої швидкості перевезення та виключення коригуючого коефіцієнта 0,75.

Фактичне прямування вагонів у складі п`яти маршрутних поїздів установлено судом першої інстанції та визнано представниками сторін.

Посилання залізниці на передачу вагонів окремими групами, різні дати оформлення накладних і обмежену переробну спроможність під`їзної колії не спростовують цієї обставини.

За таких умов вимоги про стягнення 2 575 620,00 грн плати за використання вагонів власності перевізника та 250 158,72 грн плати за користування вагонами є необґрунтованими.

Суд першої інстанції правильно вирішив спір, а доводи апеляційної скарги не підтверджують наявності підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами й перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування або зміни рішення, передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не встановлено. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2025 у справі № 904/505/25 - без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2025 року у справі № 904/505/25 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанова складена та підписана в повному обсязі 09.11.2026 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков