Суд: Чернівецький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №718/1537/26
Суддя: Одинак О. О.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року
м. Чернівці
справа № 718/1537/26
провадження № 22-ц/822/1895/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.
учасники справи:
позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»
відповідач – ОСОБА_1
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Пузін Денис Миколайович, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року
головуюча в суді першої інстанції суддя Масюк Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі – ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 .
Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2025 року № 1594-7705 у розмірі 40 576 гривень 83 копійки, яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом – 14 518 гривень 47 копійок; простроченої заборгованість за нарахованими процентами – 14 808 гривень 36 копійок; заборгованість за процентами річних на підставі статті 625 ЦК України – 11 250 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідно до умов укладеного між сторонами 30 серпня 2025 року кредитного договору № 1594-7705, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 12 000 гривень; строк кредитування – 365 днів; базовий період 17 днів; комісія за видачу кредиту 15% від суми кредиту; знижена відсоткова ставка 1,00 % в день; стандартна відсоткова ставка 1,00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору та 0,74 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до зазначених дат, яка настане раніше).
23 вересня 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору про відкриття кредитної лінії № 1594-7705, згідно якою відповідачу надано додаткові кошти в розмірі 1 300 гривень.
Крім цього, 03 жовтня 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до договору про відкриття кредитної лінії № 1594-7705, згідно якою відповідачу надано додаткові кошти в розмірі 700 гривень.
Також, 19 листопада 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 3 до договору про відкриття кредитної лінії № 1594 - 7705, згідно якою відповідачу надано додаткові кошти в розмірі 8 500 гривень.
Посилався на те, що позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому в договорі та додаткових угодах до нього.
Натомість, відповідач свої зобов`язання по договору належним чином не виконує, у зв`язку із чим кредитор звернувся до останнього із вимогою про дострокове повернення кредитних коштів.
Вказував, що станом на 02 березня 2026 року заборгованість відповідача по кредитному договору становить 40 576 гривень 83 копійки.
У зв`язку із зазначеним вище вважав, що права товариства, як кредитора у даному зобов`язанні порушене, а тому воно підлягає судовому захисту.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2025 року № 1594-7705 у сумі 40 576 гривень 83 копійки.
Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що електронний договір про відкриття кредитної лінії та додаткові угоди до нього укладено сторонами за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».
Підписавши договір, відповідач засвідчив наявність своєї волі для укладення такого договору на погоджених умовах. Кредитодавець виконав свої зобов`язання у повному обсязі, перерахувавши кошти траншами на банківську картку відповідача через платіжну систему «EasyPay», що підтверджується відповідними довідками.
Встановивши факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення коштів, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення боргу. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнав його обґрунтованим і стягнув суму заборгованості в заявленому розмірі, яка складається з простроченого тіла кредиту, прострочених процентів, а також 11 250 гривень заборгованості за процентами річних, правомірно нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також із грубим порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Наголошує на істотному порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки він безпідставно виходив із того, що відповідач не подав відзив, тоді як відзив разом із відповідними клопотаннями був завчасно сформований та направлений до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС.
Вказує, що ігнорування судом першої інстанції цього процесуального документа призвело до порушення принципу змагальності та повного неврахування доводів відповідача під час ухвалення рішення.
Звертає увагу на те, що суд не дослідив належним чином електронні докази та дійшов помилкового висновку про підписання відповідачем кредитного договору та додаткових угод до нього із використанням одноразового ідентифікатора.
Зазначає, що всупереч сталій практиці Верховного Суду, суд помилково не розглянув клопотання про витребування електронних оригіналів договорів та технічних логів їх підписання і не перевірив цілісність та незмінюваність електронного документа.
Стверджує, що суд першої інстанції помилкового погодився із наданим позивачем розрахунок заборгованості, який суперечить імперативній черговості погашення вимог, встановленій статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування». Зазначає, що за час дії договору відповідач здійснив платежі на загальну суму 21 780 гривень 96 копійок при сумі виданих кредитних траншів 22 500 гривень. Однак через неправомірне першочергове зарахування цих коштів на погашення комісій та процентів позивач штучно вивів залишок основного боргу в розмірі 14 518 гривень 47 копійок.
Зауважує, що стягнення 11 250 гривень процентів річних на підставі статті 625 ЦК України є незаконним. Відповідно до умов пункту 8.2 договору, ці нарахування здійснювалися за прихованою штрафною ставкою у розмірі 401 500 % річних, обмежених половиною від суми кредиту. Вказує, що за своєю правовою природою такі нарахування є пенею за прострочення, а не річними процентами у розумінні статті 625 ЦК України.
Вказує, що суд не перевірив дотримання спеціальної процедури пред`явлення позичальнику вимоги про дострокового повернення кредиту, передбаченої статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки позивач не надав доказів щодо дати отримання письмової вимоги відповідачем, неможливо визначити перебіг обов`язкового 30-денного строку для усунення порушень, дату настання строку дострокового виконання зобов`язань та момент правомірного переходу від нарахування договірних процентів до санкцій.
Щодо поданого позивачем відзиву на апеляційну скаргу
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
У частинах сьомій, восьмій статті 178 ЦПК України зазначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Зазначена норма права визначає право, а не обов`язок суду продовжити встановлений судом процесуальний строк. Продовження процесуального строку, встановленого судом або законом, можливе за певних обставин: наявність поданого клопотання або ініціативи суду, дійсних об`єктивних обставин, які унеможливлюють вчинення учасником справи процесуальних дій до закінчення встановленого процесуального строку, належно обґрунтованих та підтверджених доказами (постанова Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 686/11230/22, на яку посилається заявник у касаційній скарзі).
За обставин цієї справи, відкриваючи провадження у справі, Чернівецький апеляційний суд встановив ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» термін для подачі відзиву на апеляційну скаргу до 14 вересня 2026 року. Вказану ухвалу отримано представником позивача 31 серпня 2026 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою.
Не зважаючи на встановлений апеляційним судом термін, із відзивом на апеляційну скаргу представник ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернувся 13 жовтня 2026 року, проте питання про продовження пропущеного строку, із наведенням поважності такого пропуску представник позивача перед апеляційним судом не порушував
Незважаючи на встановлений апеляційним судом строк, представник ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» подав відзив на апеляційну скаргу лише 13 жовтня 2026 року. При цьому клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку із обґрунтуванням поважності причин його пропуску позивач не заявляв.
Ураховуючи те, що представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу після закінчення строку, визначеного апеляційним судом, та не порушував питання про його продовження, на підставі частини другої статті 126 ЦПК України апеляційний суд залишає такий відзив без розгляду.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
30 серпня 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту кредитодавця, який є частиною інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1594-7705 продукту «MiniKasa» (далі – кредитний договір), згідно якого кредитодавець зобов`язується на умовах строковості, зворотності, платності, надати позичальнику грошові кошти (кредит), а позичальник (клієнт) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Кредитний договір № 1594-7705 підписаний ОСОБА_1 30 серпня 2025 року у порядку передбаченому пунктом 3 кредитного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором «A3854».
Кредитодавець виконав свій переддоговірний обов`язок та надав позичальнику (споживачу) всю необхідну інформацію до укладання вказаного вище кредитного договору, що підтверджується наявним у матеріалах справи паспортом споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 30 серпня 2025 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором «A9393».
З тексту кредитного договору вбачається, що сторони узгодили наступні умови: сума кредиту становить 12 000 гривень (пункт 4.1 договору); процентна ставка за користування кредитом – фіксована, яка нараховується на умовах визначених пунктом 4.10 кредитного договору, з можливістю застосування до позичальника програми лояльності (пункт 4.7 договору); базовий період складає 17 днів (пункт 4.8 договору); сплата комісії та процентів має здійснюватися позичальником не пізніше дат, які є останніми днями відповідних базових періодів (пункт 4.9 договору); комісія за надання кредиту становить 15 % від суми кредиту (пункт 4.11 договору); строк кредитування становить 365 днів з моменту перерахування кредитних коштів, дата повернення кредиту 29 серпня 2026 року (пункт 4.14 договору); денна процентна ставка станом на дату укладення договору – 0,918 % (пункти 4.17 договору).
Відповідно до пункту 4.10 кредитного договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною стандартною процентною ставкою: 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дня укладення кредитного договору; 0,74 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період з 181 календарного дня до закінчення строку дії договору.
У пункті 10.1 договору сторони узгодили, що знижена процентна ставка становить 1 % за кожен день користування кредитом до 180 дня користування кредитними коштами, які надаються кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору.
Відповідно до пунктів 4.6, 13 договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами електронного платіжного засобу – НОМЕР_1 .
З наданих суду довідки ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та листа ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ»» від 17 березня 2026 року № 197516-1665962925-17032026, про перерахування коштів судом встановлено, що кредитодавець перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у безготівковій формі на картковий рахунок вказаний відповідачем у пункті 13 кредитного договору через платіжну систему «EasyPay».
Із зазначених вище документів також вбачається наступне: номер платежу (транзакції) – 1665962925; дата виконання платіжної операції – 30 серпня 2025 року; сума та валюта операції – 12 000 гривень; номер платіжної карти – НОМЕР_1 ; платник – ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»; призначення платежу: «Видача кредитних коштів за договором 15947705, ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 ».
Пунктами 4.3 – 4.5, 12.2 кредитного договору передбачено можливість збільшення суми кредиту та строку кредитування за згодою сторін шляхом укладення додаткових угод.
Апеляційним судом також встановлено, що 23 вересня 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору від 30 серпня 2025 року № 1594-7705, яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А3401».
З пункту 1 цієї додаткової угоди вбачається, що станом на день її укладення сума неповернутого кредиту становить 11 880 гривень, а за користування кредитними коштами кредитодавцем нараховано, проте позичальником не сплачено, проценти у сумі 1 069 гривні 20 копійок.
Відповідно до умов цієї додаткової угоди кредитодавець зобов`язався 23 вересня 2025 року надати позичальнику у кредит додаткові кошти в розмірі 1 300 гривень, шляхом їх безготівкового переказу на номер особистого електронного платіжного засобу 4323 34 **** 8849 (пункти 2.1, 2.13 додаткової угоди). У зв`язку із зазначеним, сторони узгодили, що загальна сума кредиту становить 13 180 гривень (пункт 2.3 додаткової угоди), а строк кредитування – 365 календарних днів з моменту укладення цієї угоди. З урахуванням наведеного загальний строк кредитування за кредитним договором становить 389 днів (пункт 2.11 додаткової угоди).
Комісія за видачу додаткових грошових коштів у кредит становить 15 % (пункт 2.6 додаткової угоди).
Згідно з пунктом 2.8 додаткової угоди, незалежно від того, яка процентна ставка застосовувалась за користування кредитом до укладення цієї додаткової угоди, з дати укладення цієї додаткової угоди нарахування процентів за користування сумою кредиту здійснюється на залишок суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі додаткових грошових коштів у кредит за цією додатковою угодою до дати фактичного повернення всієї суми кредиту за наступною стандартною процентною ставкою, яка становить 1,00 % за кожен день протягом перших 180 днів та 0,74 % починаючи з 181-го дня.
З пункту 4 додаткової угоди вбачається, що з урахуванням внесених сторонами змін щодо умов кредитування передбачених договором від 30 серпня 2025 року № 1594-7705, денна процентна ставка становить 0,9 %.
Відповідно до умов додаткової угоди від 23 вересня 2025 року сторонами узгоджено новий графік платежів за кредитним договором, з якого вбачається, що гроші надані відповідачу у кредит мають бути повернуті останнім 22 вересня 2026 року.
З наданих суду довідки ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та квитанції ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» про перерахування коштів судом встановлено, що кредитодавець перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у безготівковій формі на картковий рахунок вказаний відповідачем через платіжну систему «EasyPay».
Зокрема, із зазначених вище документів також вбачається наступне: номер платежу 1679968302; дата платежу 23 вересня 2025 року; сума та валюта операції 1 300 гривень; номер платіжної карти НОМЕР_1 ; номер договору 1594-7705.
Крім цього, 03 жовтня 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору від 30 серпня 2025 року № 1594-7705, яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А9327».
З пункту 1 цієї додаткової угоди вбачається, що станом на день її укладення сума неповернутого кредиту становить 12 443 гривень 40 копійок, а за користування кредитними коштами кредитодавцем нараховано, проте позичальником не сплачено, проценти у сумі 124 гривні 43 копійки.
Відповідно до умов цієї додаткової угоди кредитодавець зобов`язався 03 жовтня 2025 року надати позичальнику у кредит додаткові кошти в розмірі 700 гривень, шляхом їх безготівкового переказу на номер особистого електронного платіжного засобу 4323 34 **** 8849 (пункти 2.1, 2.13 додаткової угоди). У зв`язку із зазначеним, сторони узгодили, що загальна сума кредиту становить 13 143 гривень 40 копійок (пункт 2.3 додаткової угоди), а строк кредитування – 365 календарних днів з моменту укладення цієї угоди. З урахуванням наведеного загальний строк кредитування за кредитним договором становить 399 днів (пункт 2.11 додаткової угоди).
Комісія за видачу додаткових грошових коштів у кредит становить 15 % (пункт 2.6 додаткової угоди).
Згідно з пунктом 2.8 додаткової угоди, незалежно від того, яка процентна ставка застосовувалась за користування кредитом до укладення цієї додаткової угоди, з дати укладення цієї додаткової угоди нарахування процентів за користування сумою кредиту здійснюється на залишок суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі додаткових грошових коштів у кредит за цією додатковою угодою до дати фактичного повернення всієї суми кредиту за наступною стандартною процентною ставкою у розмірі 1,00 % за кожен день протягом перших 180 днів та 0,74 % починаючи з 181-го дня користування кредитом.
З пункту 4 додаткової угоди вбачається, що з урахуванням внесених сторонами змін щодо умов кредитування передбачених договором від 30 серпня 2025 року № 1594-7705, денна процентна ставка становить 0,878 %.
Відповідно до умов додаткової угоди від 03 жовтня 2025 року сторонами узгоджено новий графік платежів за кредитним договором, з якого вбачається, що гроші надані відповідачу у кредит мають бути повернуті останнім 02 жовтня 2026 року.
З наданих суду довідки ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та квитанції ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» про перерахування коштів судом встановлено, що кредитодавець перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у безготівковій формі на картковий рахунок вказаний відповідачем через платіжну систему «EasyPay».
Зокрема, із зазначених вище документів також вбачається наступне: номер платежу 1685391623; дата платежу 03 жовтня 2025 року; сума та валюта операції 700 гривень; номер платіжної карти НОМЕР_1 ; номер договору 1594-7705.
Також, 19 листопада 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору від 30 серпня 2025 року № 1594-7705, яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А1480».
З пункту 1 цієї додаткової угоди вбачається, що станом на день її укладення сума неповернутого кредиту становить 4 658 гривень 47 копійок.
Відповідно до умов цієї додаткової угоди кредитодавець зобов`язався 19 листопада 2025 року надати позичальнику у кредит додаткові кошти в розмірі 8 500 гривень, шляхом їх безготівкового переказу на номер особистого електронного платіжного засобу 4323 34 **** 8849 (пункти 2.1, 2.13 додаткової угоди). У зв`язку із зазначеним, сторони узгодили, що загальна сума кредиту становить 13 158 гривень 47 копійок (пункт 2.3 додаткової угоди), а строк кредитування – 365 календарних днів з моменту укладення цієї угоди. З урахуванням наведеного загальний строк кредитування за кредитним договором становить 446 днів (пункт 2.11 додаткової угоди).
Комісія за видачу додаткових грошових коштів у кредит становить 15 % (пункт 2.6 додаткової угоди).
Згідно з пунктом 2.8 додаткової угоди, незалежно від того, яка процентна ставка застосовувалась за користування кредитом до укладення цієї додаткової угоди, з дати укладення цієї додаткової угоди нарахування процентів за користування сумою кредиту здійснюється на залишок суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі додаткових грошових коштів у кредит за цією додатковою угодою до дати фактичного повернення всієї суми кредиту за наступною стандартною процентною ставкою, яка становить 1,00 % за кожен день протягом перших 180 днів та 0,74 % починаючи з 181-го дня
З пункту 4 додаткової угоди вбачається, що з урахуванням внесених сторонами змін щодо умов кредитування передбачених договором від 30 серпня 2025 року № 1594-7705, денна процентна ставка становить 0,901 %.
Відповідно до умов додаткової угоди від 19 листопада 2025 року сторонами узгоджено новий графік платежів за кредитним договором, з якого вбачається, що гроші надані відповідачу у кредит мають бути повернуті останнім 18 листопада 2026 року.
З наданих суду довідки ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та квитанції ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» про перерахування коштів судом встановлено, що кредитодавець перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у безготівковій формі на картковий рахунок вказаний відповідачем через платіжну систему «EasyPay».
Зокрема, із зазначених вище документів також вбачається наступне: номер платежу 1711602500; дата платежу 19 листопада 2025 року; сума та валюта операції 8 500 гривень; номер платіжної карти НОМЕР_1 ; номер договору 1594-7705.
23 березня 2026 року кредитодавцем було сформовано вимогу про дострокове повернення кредиту. Зі змісту вказаної вимоги вбачається, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов договору про відкриття кредитної лінії від 30 серпня 2025 року № 1594-7705 щодо внесення оплати, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» вимагає від відповідача сплатити заборгованість за кредитом у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги.
З наданого суду списку рекомендованих листів з рекомендованими повідомленнями № 21098-01-97-129 (ф. 103) вбачається, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» направило відповідачу рекомендований лист із номером відправлення RO67132179600, який переданий оператору поштового зв`язку АТ «УКРПОШТА» 28 березня 2026 року.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 30 серпня 2025 року № 1594-7705, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 02 березня 2026 року складає 40 576 гривень 83 копійки, з яких: 14 518 гривень 47 копійок – заборгованість за тілом кредиту; 14 808 гривень 36 копійок – заборгованість за процентами, які нараховані у період з 30 серпня 2025 року по 01 березня 2026 року; 11 250 гривень – залишок відсотків річних нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.
Крім цього, із зазначеного розрахунку вбачається, що відповідач повернув частину наданих у кредит коштів на загальну суму 21 780 гривень 96 копійок шляхом здійснення 6 платежів, а саме: 14 вересня 2025 року – 3 840 гривень; 02 жовтня 2025 року – 3 200 гривень; 18 жовтня 2025 року – 2 340 гривень; 05 листопада 2025 року – 2 400 гривень 26 копійок; 16 листопада 2025 року – 5 000 гривень; 19 листопада 2025 року – 5 000 гривень 70 копійок.
Межі перегляду справи апеляційним судом
Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції у межах зазначених вище доводів апеляційної скарги.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Враховуючи характер спірних правовідносин, перед апеляційним судом у цій справі постали такі питання:
– чи доведено факт належного укладення між сторонами електронного кредитного договору за допомогою одноразового ідентифікатора та реального перерахування кредитором коштів?
– чи виник у позичальника обов`язок з дострокового повернення суми основного боргу з огляду на недотримання кредитодавцем порядку направлення обов`язкової досудової вимоги, передбаченого статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування»?
– чи правильно судом першої інстанції перевірено розрахунок позивача та визначено розмір заборгованості відповідача?
– чи можливе стягнення інфляційних та відсотків річних відповідно до стаття 625 ЦК України у період дії в Україні правового режиму воєнного стану?
За обставин цієї справи, колегія суддів апеляційного суду виснувала, що (1) електронний кредитний договір між сторонами було укладено належним чином, а кошти були фактично перераховані на платіжну картку вказану відповідачем у кредитному договорі; (2) суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі, оскільки позивач звернувся до суду до закінчення строку кредитування без дотримання процедури дострокового повернення кредитних коштів; (3) заявлена до стягнення сума процентів розрахована без урахування положень статті 19 Закону України «Про споживче кредитування»; (4) у правовідносинах, які виникли зі споживчого кредитування, законодавцем заборонено здійснення будь яких нарахувань на підставі статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови
Щодо узгодження сторонами істотних умов кредитного договору
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
До такого виду договорів відноситься і договір позики, який відповідно до положень абзацу 2 частини першої статті 1046 ЦК України є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір – це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
З аналізу змісту договору від 30 серпня 2025 року № 1594-7705 та порядку його виконання, колегія суддів доходить висновку, що між сторонами укладено саме кредитні договори, оскільки положення вказаних договорів передбачають зобов`язання кредитодавця щодо передачі грошових коштів позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Договір, який укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Спеціальним законом, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері є Закон України «Про споживче кредитування».
Відповідно до статті 13 Закон України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (частина 2 стаття 13 Закон України «Про споживче кредитування»).
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частини 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статті 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статті 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Із зазначеного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За обставин цієї справи, зокрема у розділі 3 договору про відкриття кредитної лінії № 1594-7705 від 30 серпня 2025 року, передбачено наступний порядок його укладення:
– для укладання договору позичальник надає кредитодавцю інформацію щодо бажання отримати кредит шляхом оформлення заявки на вебсайті кредитодавця або у мобільному додатку з наданням необхідних особистих даних (пункт 3.2 договору);
– при поданні позичальником інформації вперше, відбувається реєстрація позичальника в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця через вебсайт або мобільний додаток та формується його особистий розділ – Особистий кабінет (пункт 3.3 договору);
– під час реєстрації позичальник, проставляючи відповідну відмітку (чекбокс) у спеціальному полі, підтверджує надання згоди на обробку своїх персональних даних, на отримання маркетингових розсилок, згоди на укладення з кредитодавцем договору про використання електронних підписів для вчинення правочинів, а також підтверджує ознайомлення з правилами та положеннями кредитодавця (пункти 3.3 договору);
– кредитодавець генерує в системі одноразові ідентифікатори у вигляді алфавітно-цифрової послідовності та надсилає їх позичальнику вказаним ним каналом комунікації (у СМС-повідомленні, з використанням сервісів Viber, WhatsApp, Telegram, електронним листом або шляхом здійснення дзвінку) (пункти 3.3, 3.8, 3.11 договору);
– позичальник здійснює доступ до особистого кабінету після авторизації шляхом використання одноразового ідентифікатора, використання якого вважається електронним підписом у сфері електронної комерції та має юридичне значення ідентифікації позичальника в системі кредитодавця (пункт 3.3 договору);
– кредитодавець здійснює перевірку дійсності та достовірності особистих даних позичальника, проводить його дистанційну ідентифікацію та верифікацію через Систему BankID НБУ, приймає рішення про можливість укладення договору та повідомляє про це рішення позичальнику через особистий кабінет (пункти 3.4, 3.5, 3.6, 3.7 договору);
– кредитодавець спершу надсилає позичальнику одноразовий ідентифікатор для підписання паспорту споживчого кредиту, а позичальник підтверджує ознайомлення з паспортом шляхом введення цього одноразового ідентифікатора у відповідне поле та натискання кнопки «Підписати» (пункт 3.8 договору);
– кредитодавець після підписання позичальником паспорту споживчого кредиту надсилає позичальнику наступний одноразовий ідентифікатор для акцептування оферти та укладення договору, а позичальник надає відповідь про повне та безумовне прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) шляхом введення отриманого одноразового ідентифікатора у відповідне поле та натискання кнопки «Підписати» (пункт 3.8 договору);
– сторони визнають усі документи, підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, еквівалентними за значенням документам у письмовій формі, підписаним власноручно, при цьому моментом підписання договору є використання позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором (пункт 3.10 договору);
– кредитодавець безпосередньо після отримання акцепту від позичальника накладає на електронний договір кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника із кваліфікованою електронною позначкою часу та направляє позичальнику підтвердження укладення договору і його примірник з додатками в особистий кабінет та на електронну адресу (пункт 3.9, 3.12 договору).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , маючи намір отримати кредитні кошти, пройшов процедуру реєстрації та ідентифікації в інформаційно-комунікаційній системі товариства (Особистому кабінеті), подав відповідну заявку та надав свої персональні дані. За результатами розгляду та схвалення цієї заявки кредитодавець здійснив ідентифікацію та верифікацію особи, після чого сформував оферту (проект договору та паспорт споживчого кредиту).
30 серпня 2025 року ОСОБА_1 , діючи відповідно до узгодженої процедури (пункт 3 Договору), ввів отримані від кредитодавця одноразові ідентифікатори у спеціальні поля. Таким чином, позичальник підтвердив факт попереднього ознайомлення з інформацією, наведеною в паспорті споживчого кредиту (використавши ідентифікатор «A9393»), та надав згоду (акцепт) на укладення кредитного договору № 1594-7705 на запропонованих умовах
Також матеріалами справи підтверджується, що надалі сторони укладали додаткові угоди до цього договору щодо збільшення суми кредиту та продовження строку кредитування (пункт 4.3 Договору):
– 23 вересня 2025 року було укладено додаткову угоду про надання додаткових 1 300 грн, яку позичальник підписав шляхом введення одноразового ідентифікатора «А3401»;
– 03 жовтня 2025 року було укладено додаткову угоду про надання додаткових 700 грн, яку позичальник підписав шляхом введення одноразового ідентифікатора «А9327»;
– 19 листопада 2025 року було укладено додаткову угоду про надання додаткових 8 500 грн, яку позичальник підписав шляхом введення одноразового ідентифікатора «А1480».
Вчинення цих послідовних дій свідчить про підписання кредитного договору та додаткових угод до нього з боку позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором у розумінні статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що за правовими наслідками прирівнюється до власноручного підпису (пункт 3.10 Договору)
Зі свого боку, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» завершило процедуру підписання цих документів шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису (КЕП) уповноваженої особи – директора Резуєва Є. В. із кваліфікованою електронною позначкою часу (пункт 3.9 Договору).
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочини відповідно до Закону № 675-VIII вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, і його укладення у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Щодо доведеності достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору та додаткових угод до нього
Під час вирішенні даного спору, колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23.
У зазначеній постанові Верховний Суд вказував, що на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
У частинах першій та другій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Крім того, використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.
Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.
Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги (станом на момент укладення спірного договору Закон мав назву «Про електронні довірчі послуги»). Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції закону, чинного станом на момент укладення спірного договору) та пункт 15 частини першої статті 1 чинного Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).
На підставі системного аналізу вказаних вище норм права Верховний Суд дійшов висновку, що загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.
Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
Крім цього, варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу. Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі).
Так, Закон України «Про електронну комерцію» називає і визначає такий вид підпису, як електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Водночас Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору - Закон України «Про електронні довірчі послуги») спеціально передбачає такі види електронних підписів, як кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП) та удосконалений електронний підпис (далі - УЕП). Ці підписи найчастіше створюються за допомогою технології криптографічного шифрування і виконують найбільш широке коло функцій з технічної точки зору: вони і ідентифікують підписувачів, і підтверджують їхню згоду зі змістом підписуваного документу, і забезпечують цілісність і незмінюваність підписаного документу. Фактично, терміни КЕП і УЕП є аналогами терміну «електронний цифровий підпис», яке раніше використовувалося в законодавстві і було передбачено Законом України «Про електронний цифровий підпис», що на сьогодні втратив чинність.
Водночас, вимоги законодавства до КЕП і УЕП є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із документами, які підписуються за їх допомогою.
Так, згідно з пунктом 44 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) УЕП - це електронний підпис, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис. В свою чергу, КЕП є різновидом УЕП, а тому так само повинен пов`язуватися з підписуваними даними так, щоб забезпечувати можливість виявити порушення цілісності цих даних. Вимоги до УЕП наразі містяться у статті 17-1 Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», а до КЕП - у статті 19 цього Закону.
Отже, якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним - таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином - він може додаватися до них у будь-який спосіб. Головне, щоб спосіб його додавання до підписаних даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.
У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта елеткронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.
Питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим у цій справі, оскільки від нього залежить те, чи може цей договір уважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово.
Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України).
Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.
Воно стає питанням доказування цілісності і незмінюваності електронного документа, в якому міститься відповідний електронний договір, тобто переходить у площину процесуального права. Тому, якщо сторона, яка посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на певний електронний договір або окремі його положення, не може довести цілісність і незмінюваність цих положень після укладення відповідного договору, в той час, як інша сторона заперечує факт цілісності і незмінюваності, то відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Питання про те, як суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінюваність електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Так, згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.
Верховний Суд зауважував, що якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП або УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Оскільки електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо на самому електронному документі або в файлі, який містить цей документ, а може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом лише логічно, то з технічної точки зору оригінал електронного документу може зберігатися в декількох файлах, на декількох веб-сторінках, серверах тощо. Тому ознайомлення з таким оригіналом може передбачати вчинення таких дій, як, наприклад: (а) візуальний огляд веб-сторінок, на яких розміщено електронний документ та його електронний підпис; (б) візуальний огляд файлу, в якому зберігається електронний документ, а також акаунту учасника справи на сервісі електронної пошти, який підтверджує, що певній особі засобами електронної пошти надсилався саме цей файл і саме з цього акаунту учасника справи; (в) візуальний огляд інформаційно-комуніційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої.
Отже, можливість перевірки судом достовірності, цілісності і незмінюваності електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.
У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 Верховний Суд також зазначав, що якщо до суду не було надано примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться та з`ясувати: (а) чи направлявся примірник електронного кредитного договору відповідачу на визначену ним електронну адресу або на його акаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі; (б) якщо так, то в якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо); (в) чи існує технічна можливість внести зміни до примірника електронного договору після його укладення і направлення відповідачу в односторонньому порядку без його згоди. Відповідно, якщо в ході здійснення цих дій буде встановлено, до прикладу, що відповідачу було надіслано лише посилання на веб-сторінку, де міститься договір, а сам текст договору на цій сторінці викладено у простому ПДФ-форматі, то підтвердження цілісності і незмінюваності тексту цього договору фактично немає, оскільки цей формат дозволяє власнику веб-сторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого ПДФ-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності і незмінюваності електронного документа.
У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду із позовною заявою в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС, а тому суду надано електронну копію кредитного договору.
У розділі 3 Договору про відкриття кредитної лінії № 1594-7705 від 30 серпня 2025 року передбачено, що укладення останнього здійснюється в електронній формі із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Під час огляду кредитного договору (оферти) судом встановлено наявність у ньому відображення підпису позичальника одноразовим ідентифікатором «А3854». Натомість, на паспорті споживчого кредиту наявна візуальна відмітка про підписання одноразовим ідентифікатором «А9393». Крім того, на додаткових угодах до договору наявні відмітки про підписання позичальником одноразовими ідентифікаторами «А3401», «А9327» та «А1480».
Крім того, зі сторони кредитодавця вказані електронні документи були підписані кваліфікованим електронним підписом (КЕП).
Зазначений договір разом із додатковими угодами та паспортом споживчого кредиту був наданий суду в електронній формі через підсистему «Електронний суд».
Апеляційним судом перевірено за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Портал Дія) наявність на вказаних документах електронного підпису (КЕП або УЕП) та встановлено, що відповідні файли, зокрема, «4. Роздруківка Паспорту споживчого кредиту_1594-7705.pdf», «6. Роздруківка Додаткової угоди № до Договору про відкриття кредитної лінії_1594-7705.pdf», «7. Роздруківка Додаткової угоди № до Договору про відкриття кредитної лінії_1594-7705.pdf», «8. Роздруківка Додаткової угоди № до Договору про відкриття кредитної лінії_1594-7705.pdf» підписано КЕП директора ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» Резуєва Є. В. Підписи накладено, зокрема: на паспорт споживчого кредиту – 30 серпня 2025 о 12:53:38, на додаткові угоди – 23 вересня 2025 о 21:39:01, 03 жовтня 2025 о 12:10:05 та 19 листопада 2025 о 12:28:55. Тип контейнера для документів: підпис та дані в одному файлі (CADES enveloped), формат підпису: з повними даними для перевірки (CADES-X Long).
Разом з тим, колегія суддів враховує, що електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо у візуальній (паперовій чи PDF) формі самого електронного документа у вигляді графічного відображення. Він може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом логічно, або ж існувати у вигляді криптографічного перетворення в єдиному файлі-контейнері, як це має місце у даній справі.
За таких обставин, наявність успішних протоколів перевірки, а відтак використання КЕП з боку кредитодавця та фіксація використання одноразових ідентифікаторів з боку позичальника в інформаційно-комунікаційній системі товариства доводять дотримання сторонами письмової форми правочину, а також підтверджують достовірність, цілісність і незмінюваність змісту укладеного електронного кредитного договору та додаткових угод до нього.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не вирішив клопотання відповідача про витребування оригіналів електронних доказів на підставі частини шостої статті 95 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, апеляційний суд зазначає наступне.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Положеннями статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Проте колегія суддів зауважує, що у даній справі докази, про витребування яких просить сторона відповідача, були надані суду в електронній формі через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС, а тому положення частини шостої статті 95 ЦПК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.
Апеляційний суд враховує, що згідно із частиною першою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
При цьому, згідно із частиною третьою ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Водночас частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні положення закріплені у частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для того, щоб його змінювати.
За обставин цієї справи, позивач долучив до позовної заяви, поданої через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС, електронні примірники кредитного договору, додаткових угод та паспорта споживчого кредиту.
Як було встановлено апеляційним судом вище, зазначені електронні документи містять накладені кваліфіковані електронні підписи зі сторони кредитодавця, справжність та цілісність яких перевірено апеляційним судом.
Отже, матеріали справи вже містили оригінали електронних доказів у розумінні статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та статті 100 ЦПК України.
З огляду на те, що позивачем були надані суду саме оригінали електронних документів у вигляді файлів, що містять електронні підписи (КЕП), сумніви апелянта щодо відповідності наданих копій оригіналам є безпідставними та повністю спростовуються результатами успішної перевірки цих підписів. Інших доводів, щодо необхідності витребування вказаних доказів, зазначене клопотання не містило.
Колегія суддів погоджується із доводами апелянта про те, що невирішення судом першої інстанції клопотання про витребування доказів є порушенням норм процесуального права, однак зауважує, що таке порушення може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції тільки у тому випадку, якщо воно призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
За таких умов, оскільки оригінали електронних доказів вже перебували в розпорядженні суду в матеріалах електронної справи і їх достовірність та цілісність підтверджена, у суду першої інстанції були відсутні фактичні та процесуальні підстави для задоволення клопотання відповідача про їх витребування, а відповідне процесуальне порушення у даному випадку, не вплинуло на правильність вирішення спору.
Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів
Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та у порядку, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з умов пунктів 3.4, 3.8 та 4.6 кредитного договору від 30 серпня 2025 року № 1594-7705, грошові кошти надавалися позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування на номер особистого електронного платіжного засобу відповідача – НОМЕР_1 . Аналогічний порядок надання додаткових грошових коштів узгоджений сторонами у пунктах 2.13 додаткових угод від 23 вересня 2025 року, 03 жовтня 2025 року та 19 листопада 2025 року.
При цьому судом встановлено, що перерахунок кредитних коштів позичальнику здійснювався через платіжну систему «EasyPay» за ініціативою кредитодавця ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».
Факт успішного перерахування кредитних коштів на вказаний ОСОБА_1 номер платіжної картки підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту від 30 серпня 2025 року, а також відповідними листами про підтвердження успішної оплати від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ».
З поданих платіжних документів вбачається успішне здійснення чотирьох транзакцій на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 :
– 30 серпня 2025 року о 12 год. 54 хв. перераховано 12 000 грн (платіж № 1665962925) з призначенням платежу: «Видача кредитних коштів за договором 1594-7705, 2025-08-30, ОСОБА_1 ІПН: НОМЕР_2 »;
– 23 вересня 2025 року о 21 год. 39 хв. перераховано 1 300 грн (платіж № 1679968302) з призначенням платежу: «Видача кредитних коштів за договором 1594-7705, 2025-09-23, ОСОБА_1 ІПН: НОМЕР_2 »;
– 03 жовтня 2025 року о 12 год. 10 хв. перераховано 700 грн (платіж № 1685391623) з призначенням платежу: «Видача кредитних коштів за договором 1594-7705, 2025-10-03, ОСОБА_1 ІПН: НОМЕР_2 »;
– 19 листопада 2025 року о 12 год. 29 хв. перераховано 8 500 грн (платіж № 1711602500) з призначенням платежу: «Видача кредитних коштів за договором 1594-7705, 2025-11-19. ОСОБА_1 , НОМЕР_2 , ОСОБА_1 ІПН: НОМЕР_2 ».
Загальна сума перерахованих кредитних коштів становить 22 500 гривень.
Підстав для висновку про недопустимість чи недостовірність досліджених судом доказів апеляційним судом не встановлено.
Відповідачем, у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України, не надано жодних доказів (зокрема, банківських виписок по його рахунках), які б об`єктивно підтверджували факт неотримання цих коштів.
Натомість матеріалами справи, зокрема розрахунком заборгованості, підтверджується, що відповідач частково виконував свої зобов`язання за цим договором та здійснив 6 платежів на загальну суму 21 780 гривень 96 копійок, що додатково свідчить про визнання ним фінансових зобов`язань та фактичне отримання кредитних коштів. А тому доводи апелянта про відсутність належних доказів фактичної видачі кредитних коштів є безпідставними.
Щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту
У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22) зроблено висновок, що «10 червня 2017 року набрав чинності Закон № 1734-VIII, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII».
Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності з 10 червня 2017 року, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Тлумачення частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» свідчить, що вона є спеціальною нормою закону, що регулює порядок дострокового повернення споживчого кредиту, в якій визначено:
– умови, за яких виникає право на дострокове повернення;
– строк, протягом якого споживач може усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту (один або три календарні місяці з дня одержання повідомлення про таку вимогу);
– спеціальний правовий наслідок усунення порушення умов договору про надання споживчого кредиту у вигляді втрати чинності вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту.
Аналіз частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» дозволяє стверджувати, що вимога кредитодавця про дострокове повернення споживчого кредиту не може втілюватися в позовній заяві. Подання кредитодавцем позовної заяви до суду є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані як вимога у розумінні частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». У випадку, якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не здійснивши пред`явлення вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту на підставі частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», то відсутній обов`язок споживача (позичальника) повернути достроково споживчий кредит і відповідно не може відбутися порушення прав кредитодавця.
Схожі по суті висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) при тлумаченні аналогічної норми частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій зроблено висновок, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 638/14223/19 вказано, що «відповідно до листа АТ «Укрпошта» лист № 6112303042134 надійшов на ВПЗ 174 12 червня 2019 року. Повідомлення про находження доставлено у поштову скриню двічі, надіслано смс на номер, що був указаний на відправленні. Згідно з пунктом 116 Правил надання послуг поштового зв`язку лист повернутий 26 червня 2019 року за зворотною адресою із вказівкою «за закінченням терміну зберігання». За таких обставин у позичальника ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позичальник таку вимогу одержав. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17 (провадження № 61-14700св21), від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23 (провадження № 61-2757св25) щодо застосування статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» Суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, визначивши суму боргу з урахуванням платежів, обов`язок зі сплати яких у позичальника не настав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 278/1646/15-ц зазначено, що: «аргументи касаційної скарги про те, що банк звертався до суду не тільки з вимогою про дострокове повернення кредиту, а й з вимогою про стягнення заборгованості за користування кредитом, час сплати якої настав відповідно до умов Кредитного договору, а тому суд апеляційної інстанції неправильно застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідачів кредитну заборгованість без зазначення її складових, які б окремо стосувалися сум простроченого боргу за тілом кредиту, процентами, комісією тощо, і сум боргу, строк виконання яких ще не настав (строкового боргу за тілом кредиту, процентами, комісією тощо), враховуючи, що у Кредитному договорі термін повернення кредиту визначено до 28 січня 2027 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 04 березня 2021 року у справі № 910/6835/20 вказано, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Однак висновки у вказаних справах і у справі, яка переглядається, а також предмети позовів і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Так, у справі № 800/547/17 предмет позову становили вимоги про визнання протиправними і скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; у справі № 913/879/17 - про визнання договору оренди землі поновленим; у справі № 24/260-23/52-б - про витребування майна, скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити дії у межах справи за заявою про банкрутство. У справі № 910/6835/20 вирішувалося питання про визнання юридичної особи банкрутом, а у справі № 10/249-10/19 предметом касаційного оскарження була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження».
У постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що належним необхідно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку. Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також необхідно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21, вказано, що «суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому ЦПК України повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву».
У постанові від 23 вересня 2026 року у справі № 758/7615/23 Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновків:
«… разом з тим, касаційний суд враховує, що зазначена адреса, на яку позивач направив вказану повідомлення-вимогу, не узгоджена сторонами в договірному порядку як адреса для направлення юридично значущих повідомлень, відповідач цю вимогу фактично не отримав, кредитор не вжив додаткових заходів щодо вручення вказаної вимоги, її повторного направлення після повернення у зв`язку з закінченням терміну зберігання, відсутні обставини, які б свідчили, що таке повідомлення не отримане відповідачем внаслідок недбалості або ухилення від отримання;
– за таких обставин зазначена вимога не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за споживчим кредитним договором, тому у цьому випадку встановлена кредитним договором умова дострокового повернення кредиту не настала, а у позичальника не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми кредитних коштів;
– колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Такі висновки зроблені Верховним Судом у справах неподібних до цієї справи, в якій законом у правовідносинах про споживче кредитування передбачений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що відповідно до пункту 4.14 кредитного договору від 30 серпня 2025 року строк кредитування становив 365 календарних днів. Водночас, згідно з умовами останньої укладеної між сторонами додаткової угоди від 19 листопада 2025 року, строк кредитування було продовжено до 446 днів, тобто кінцевий термін повернення кредиту настав би 18 листопада 2026 року (пункт 2.11 додаткової угоди).
Порядок дострокового повернення кредиту з ініціативи кредитодавця у разі порушення позичальником умов договору врегульований пунктом 8.3 кредитного договору № 1594-7705. Відповідно до цієї умови, у разі прострочення позичальником сплати процентів на строк понад один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення кредиту в повному обсязі до настання дати закінчення строку кредитування.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості по тілу кредиту у травні 2026 року, тобто до спливу погодженого сторонами строку кредитування.
Кредитодавцем надано суду копію вимоги про дострокове повернення кредиту від 23 березня 2026 року за вих. № 1594-7705, а також список згрупованих поштових відправлень № 21098-01-97-129 від 28 березня 2026 з відміткою АТ «Укрпошта», згідно з яким відправлення № R067132179600 направлялося на ім`я ОСОБА_1 .
Проте апеляційний суд звертає увагу, що вказану вимогу було направлено на адресу: АДРЕСА_1 .
Водночас, згідно з пунктом 13 кредитного договору місцем проживання відповідач вказав: АДРЕСА_2 . Ця ж адреса вказана у всіх додаткових угодах, укладених між сторонами.
Більше того, пунктом 9.2 кредитного договору сторони узгодили порядок взаємодії та інформування, відповідно до якого позичальник обрав наступні канали комунікації: телефонний, електронний (через адресу електронної пошти та/або Особистий кабінет) та поштовий (за місцем проживання/перебування/реєстрації). Хоча кредитодавець і наділений правом використовувати ці канали комунікації, направлення юридично значущої вимоги засобами поштового зв`язку мало здійснюватися саме за тією поштовою адресою позичальника, яка була вказана ним у цьому договорі та/або зазначена ним в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця.
Отже, кредитодавець направив вимогу на адресу, яка не була узгоджена сторонами в договорі як адреса для направлення юридично значущих повідомлень. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач фактично отримав цю вимогу. Позивач не надав доказів вручення поштового відправлення, не вжив додаткових заходів щодо належного повідомлення відповідача за адресою, вказаною в договорі, а також відсутні обставини, які б свідчили, що таке повідомлення не отримане відповідачем внаслідок його недбалості або ухилення від отримання.
За таких обставин, зазначена вимога не може мати наслідком покладення на відповідача тягаря дострокового погашення заборгованості за споживчим кредитним договором. Оскільки кредитодавець звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту, не пред`явивши позичальнику обов`язкової попередньої письмової вимоги у належний спосіб (відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» та умов договору), у позичальника, станом на день звернення кредитора до суду, не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми кредитних коштів, строк сплати яких ще не настав.
Відтак, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 14 518 гривень 47 копійок до спливу строку кредитування та без дотримання кредитором обов`язкового досудового порядку врегулювання дострокового повернення коштів є помилковим та таким, що не ґрунтується на вимогах матеріального права.
Щодо розміру заборгованості відповідача за процентами за правомірне користування кредитними коштами
Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Колегія суддів зауважує, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості (див. постанову Верховного Суду від 09 лютого 2023 року № 464/3214/16-ц).
Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17 та постанову Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі № 922/1280/22).
Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову виходив із того, що наданий розрахунок позивача є правильним та обґрунтованим.
Із зазначеним висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.
Статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:
1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;
2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;
3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
Сторони кредитного договору узгодили у пункті 4.9 договору, відповідно до умов якого, у випадку сплати позичальником у певному базовому періоді грошових коштів у сумі меншій ніж розрахований згідно умов цього договору обов`язковий платіж, такі грошові кошти розподіляються згідно черговості, встановленої правилами для дострокового часткового погашення заборгованості за договором у дату оплати. Така черговість встановлена у пункті 6.11 Правил відкриття кредитної лінії (які підписані позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором «A3854») та є ідентичною черговості, встановленої законодавцем у статті 19 Закону України «Про споживче кредитування».
При достроковому внесенні суми обов`язкового платежу у повному обсязі, сума грошових коштів такого обов`язкового платежу розподіляється на дату здійснення дострокової сплати обов`язкового платежу згідно черговості, встановленої законодавством, цим договором та правилами для дострокового часткового погашення заборгованості за договором. В такому випадку строк сплати відсотків за користування кредитом, нарахованих з дати, наступної за датою внесення обов`язкового платежу, по останню дату поточного базового періоду (включно), переноситься, відсотки включаються до складу наступного обов`язкового платежу і мають бути оплачені у складі наступного обов`язкового платежу не пізніше останньої дати наступного базового періоду (пункт 4.9 кредитного договору).
Разом із цим, із зазначеного розрахунку вбачається, що частина повернутих відповідачем коштів була спрямована на погашення заборгованості по комісії, тобто із порушенням погодженої сторонами черговості погашення заборгованості.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне здійснити власний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 серпня 2025 року № 1594-7705, який повинен бути здійснений наступним чином:
– за період з 30 серпня по 14 вересня 2025 року (16 днів): 12 000 гривень х 1 % х 16 = 1 920 гривень.
14 вересня 2025 року ОСОБА_1 здійснено платіж у розмірі 3 840 гривень, який, з огляду на імперативні положення статті 19 Закону України «Про споживче кредитування», слід врахувати в рахунок погашення заборгованості по відсоткам у розмірі 1 920 гривень, а решту – 1 920 гривень – на погашення тіла кредиту. Відтак, залишок тіла кредиту склав 10 080 гривень;
– за період з 15 вересня по 23 вересня 2025 року (9 днів): 10 080 гривень х 1 % х 9 = 907 гривень 20 копійок.
23 вересня 2025 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до умов якої суму кредиту було збільшено на 1 300 гривень. З цього дня розмір тіла кредиту становив 11 380 гривень;
– за період з 24 вересня по 02 жовтня 2025 року (9 днів): 11 380 гривень х 1 % х 9 = 1 024 гривні 20 копійок.
02 жовтня 2025 року ОСОБА_1 здійснено платіж у розмірі 3 200 гривень. На цю дату загальна сума несплачених відсотків становила 1 931 гривню 40 копійок (907,20 + 1 024,20). Платіж зараховується на погашення відсотків у повному обсязі (1 931 гривня 40 копійок), а залишок у розмірі 1 268 гривень 60 копійок (3 200 - 1 931,40) – на погашення тіла кредиту. Залишок тіла кредиту склав 10 111 гривень 40 копійок;
– за 03 жовтня 2025 року (1 день): 10 111 гривень 40 копійок х 1 % х 1 = 101 гривня 11 копійок.
03 жовтня 2025 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до умов якої суму кредиту було збільшено на 700 гривень. З цього дня розмір тіла кредиту становив 10 811 гривень 40 копійок;
– за період з 04 жовтня по 18 жовтня 2025 року (15 днів): 10 811 гривень 40 копійок х 1 % х 15 = 1 621 гривня 71 копійка.
18 жовтня 2025 року ОСОБА_1 здійснено платіж у розмірі 2 340 гривень. На цю дату загальна сума несплачених відсотків становила 1 722 гривні 82 копійки (101,11 + 1 621,71). Платіж зараховується на погашення відсотків у розмірі 1 722 гривні 82 копійки, а залишок у розмірі 617 гривень 18 копійок (2 340 - 1 722,82) – на погашення тіла кредиту. Залишок тіла кредиту склав 10 194 гривні 22 копійки;
– за період з 19 жовтня по 05 листопада 2025 року (18 днів): 10 194 гривні 22 копійки х 1 % х 18 = 1 834 гривні 96 копійок.
05 листопада 2025 року ОСОБА_1 здійснено платіж у розмірі 2 400 гривень 26 копійок, який зараховується на погашення відсотків у розмірі 1 834 гривні 96 копійок, а залишок у розмірі 565 гривень 30 копійок (2 400,26 - 1 834,96) – на погашення тіла кредиту. Залишок тіла кредиту склав 9 628 гривень 92 копійки;
– за період з 06 листопада по 16 листопада 2025 року (11 днів): 9 628 гривень 92 копійки х 1 % х 11 = 1 059 гривень 18 копійок.
16 листопада 2025 року ОСОБА_1 здійснено платіж у розмірі 5 000 гривень, який зараховується на погашення відсотків у розмірі 1 059 гривень 18 копійок, а залишок у розмірі 3 940 гривень 82 копійки (5 000 - 1 059,18) – на погашення тіла кредиту. Залишок тіла кредиту склав 5 688 гривень 10 копійок;
– за період з 17 листопада по 19 листопада 2025 року (3 дні): 5 688 гривень 10 копійок х 1 % х 3 = 170 гривень 64 копійки.
19 листопада 2025 року ОСОБА_1 здійснено платіж у розмірі 5 000 гривень 70 копійок, який зараховується на погашення відсотків у розмірі 170 гривень 64 копійки, а залишок у розмірі 4 830 гривень 06 копійок (5 000,70 - 170,64) – на погашення тіла кредиту. Залишок тіла кредиту після зарахування платежу склав 858 гривень 04 копійки (5 688,10 - 4 830,06).
Того ж дня, 19 листопада 2025 року, сторони уклали додаткову угоду, відповідно до умов якої суму кредиту було збільшено на 8 500 гривень. З цього дня розмір тіла кредиту становив 9 358 гривень 04 копійки (858,04 + 8 500);
– за період з 20 листопада 2025 року по 02 березня 2026 року (103 дні): 9 358 гривень 04 копійки х 1 % х 103 = 9 638 гривень 78 копійок.
Зважаючи на зазначене, обґрунтований розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 серпня 2025 року № 1594-7705 у межах заявленого кредитором періоду становить 18 996 гривень 82 копійки, з яких: 9 358 гривень 04 копійки – заборгованість по тілу кредиту; 9 638 гривень 78 копійок – заборгованість за процентами за користування кредитом. Оскільки внесених позичальником коштів вистачало лише на погашення нарахованих відсотків та частини тіла кредиту (вимоги першої та другої черги згідно зі статті 19 Закону України «Про споживче кредитування»), заборгованість зі сплати комісії залишається непогашеною.
Отже, доведеною та обґрунтованою є сума заборгованості по процентам за правомірне користування кредитними коштами у розмірі 9 638 гривень 78 копійок, яка утворилась у період з 30 серпня 2025 року по 02 березня 2026 року.
Зазначеного вище суд першої інстанції не врахував та не перевірив обґрунтованість наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача, у зв`язку із чим, дійшов помилкового висновку про можливість повного задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо стягнення відсотків річних
Колегія суддів вважає безпідставним включення позивачем до суми заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , процентів річних у сумі 11 250 гривень, з посиланням на положення пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» 15 листопада 2016 року № 1734-VIII зважаючи на наступне.
Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24).
Вказане свідчить, що судом касаційної інстанції визначено єдиний підхід щодо застосування норм права до правовідносин, які випливають, зокрема й з споживчого кредиту та щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року.
Суд першої інстанції зазначене вище не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення цієї позовної вимоги.
З урахуванням вищевикладеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає стягненню заборгованість за процентами по кредитному договору від 30 серпня 2025 року № 1594-7705 у розмірі 9 638 гривень 78 копійок, які нараховані у період з 30 серпня 2025 року по 02 березня 2026 року.
Щодо неврахування судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення відзиву на позовну заяву
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення безпідставно проігнорував сформований та направлений відповідачем відзив на позовну заяву, чим порушив принцип змагальності сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вчасно подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, проте з письмових пояснень секретаря судового засідання Кіцманського районного суду Чернівецької області Хоробари А. О., адресованого головуючій судді Масюк Л. О. вбачається, що відзив на позовну заяву фактично надійшов до суду 17 липня 2026 року, однак він не був своєчасно долучений секретарем до матеріалів цивільної справи № 718/1537/26 через високу інтенсивність праці та надмірне навантаження.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що до вказаного відзиву на позовну заяву відповідачем не було долучено жодних доказів (зокрема, банківських виписок, квитанцій тощо), які б об`єктивно спростовували обставини, на які посилався позивач, факт отримання кредитних коштів, або підтверджували б погашення заборгованості у розмірі більшому, ніж це було враховано самим кредитодавцем у наданому розрахунку. Доводи відзиву зводилися виключно до правової незгоди відповідача із заявленими вимогами.
Надання належної правової оцінки правовідносинам, які виникли між сторонами спору, є процесуальним обов`язком суду, який він здійснює «ex officio» (в силу свого положення).
Оскільки всі аргументи, що містилися у відзиві на позовну заяву, були наведені відповідачем в апеляційній скарзі, і апеляційний суд під час перегляду справи надав їм належну оцінку, колегія суддів доходить висновку, що вказане процесуальне порушення суду першої інстанції у даному конкретному випадку не призвело до неправильного вирішення спору по суті, яке б мало наслідком скасування судового рішення з ухваленням нового про відмову в позові виключно із цих підстав.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 27 липня 2026 року частково ухвалено із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, суд першої інстанції не врахував, що кредитодавець звернувся до суду з вимогою про дострокове повернення коштів без дотримання обов`язкового досудового порядку, через що у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення тіла кредиту.
Крім того, суд безпідставно погодився із розрахунком позивача, який суперечить імперативній черговості погашення вимог кредитора, та помилково стягнув 11 250 гривень процентів річних на підставі статті 625 ЦК України, не врахувавши при цьому пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від такої відповідальності у період дії воєнного стану.
Отже, слід змінити мотивувальну частину рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.
Також, слід змінити резолютивну частину цього рішення, виклавши її в наступній редакції:
«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за процентами по кредитному договору від 30 серпня 2025 року № 1594-7705 у розмірі 9 638 (дев`ять тисяч шістсот тридцять вісім) гривень 78 копійок, які нараховані у період з 30 серпня 2025 року по 02 березня 2026 року».
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання в електронній формі позовної заяви у цій справі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 2 662 гривні 40 копійок.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 задоволено частково на 23,75 % (9 638,78 х 100% / 40 576,83).
З урахуванням викладеного з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді першої інстанції, у сумі 632 гривні 32 копійки (23,75 % х 2 662,40).
За подання ОСОБА_1 в електронній формі апеляційної скарги у цій справі сплачено судовий збір у сумі 3 993 гривні 60 копійок.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги підлягають задоволенню на 23,75 %, а в іншій частині (76,25 %) – слід відмовити, пропорційно до частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати за апеляційний перегляд справи у розмірі 3 045 гривень 12 копійок (3 993,60 х 76,25 %).
Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З огляду на зазначене вище та враховуючи, що за наслідками розгляду справи судові витрати у виді судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог, за правилами частини десятої статті 141 ЦПК України слід визначити остаточну суму судових витрат зі сплати судового збору, які слід стягнути з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 , в розмірі 2 412 гривень 80 копійок (3 045,12 - 632,32).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.
Резолютивну частину рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості змінити, виклавши її в наступній редакції:
«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за процентами по кредитному договору від 30 серпня 2025 року № 1594-7705 у розмірі 9 638 (дев`ять тисяч шістсот тридцять вісім) гривень 78 копійок, які нараховані у період з 30 серпня 2025 року по 02 березня 2026 року».
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 2 412 (дві тисячі чотириста дванадцять) гривень 80 копійок як різницю судових витрат, понесених сторонами у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 09 листопада 2026 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА
Мирослава КУЛЯНДА
Оригінал: reyestr.court.gov.ua