Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №619/2789/26 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №619/2789/26

Суддя: Тичкова О. Ю.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 619/2789/26

провадження № 22-ц/818/5174/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Тичкової О.Ю.,

суддів: Пилипчук Н.П., Маміної О.В.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика"

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 03 червня 2026 року у складі судді Нечипоренко І.М.,

в с т а н о в и в :

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №552161-КС-003 про надання кредиту від 18.09.2025 у розмірі 169500 грн, яка складається з наступного: 50000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 84500 грн - заборгованість за простроченими процентами, суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України – 25 000 та суми прострочених платежів за комісією – 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.09.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 552161-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «БІЗПОЗИКА» 18.09.2025 направило відповідачці пропозицію (оферту) укласти Договір № 552161-КС-003 про надання кредиту, і того ж дня відповідачка прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 552161-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за договором № 552161-КС-003 про надання кредиту сума заборгованості становить 169500,00 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 50000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах – 84500,00 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ - 25000,00 грн; суми прострочених платежів за комісією – 10000,00 грн.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 03 червня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором №552161-КС-003 від 18.09.2025 в сумі 134500,00 грн (сто тридцять чотири тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

В іншій частину позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2112,61 грн (дві тисячі сто дванадцять гривень 61 копійка).

Рішення мотивоване тим, що укладаючи кредитний договір, відповідачка добровільно погодилася з його умовами та прийняла на себе обов`язок повернути отримані кошти і сплачувати платежі, передбачені договором.

Доводи ж відповідачки про несправедливість умов договору та надмірність розміру заборгованості суд оцінив критично, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з умовами кредитування після отримання кредитних коштів. При цьому відповідачкою не заявлено вимог про визнання недійсними окремих положень договору або договору в цілому, а також не надано належних доказів на підтвердження наявності передбачених законом підстав для застосування наслідків недійсності правочину.

Таким чином, суд вважав, що наведені відповідачкою обставини не спростовують факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та виникнення обов`язку щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань.

Крім того, враховуючи положення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ у розмірі 25000,00 грн не підлягають задоволенню.

Також, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості по комісії в сумі 10000,00 грн за договором №552161-КС-003 від 18.09.2025, з огляду на те, що умова кредитного договору про покладання на відповідачку обов`язку зі сплати комісії є нікчемною.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить рішення скасувати в частині стягнення 84500 грн процентів за користування кредитом та ухвалити у цій частині нове рішення – про відмову у задоволенні позовних вимог.

Просить зменшити суму судового збору, а судові витрати за подання апеляційної скарги просить покласти на Позивача.

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт наголошує, що суд першої інстанції обґрунтовано визнавши нікчемною умову договору про сплату комісії у розмірі 10000 грн, в той же час безпідставно не застосував вказане положення до іншої умови того самого договору, а саме процентної ставки.

Апелянт вважає комісію і процентну ставку рівнозначними складовими оплати за Договором, оскільки різниця у підході до цих умов не має жодного правового обґрунтування.

Крім того, вважає несправедливою річну процентну ставку у розмірі 6918,26% річних, оскільки вона у сотні разів перевищує облікову ставку НБУ чинну на момент укладення договору, що очевидним відображенням істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін.

Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги ігнорування кредитодавцем кредитоспроможності позичальника, зокрема те, що на момент укладення Договору відповідачка перебувала у декретній відпустці з 2024 року; її дитині на момент підписання Договору було менше 9 місяців; єдиним джерелом доходу були соціальні виплати у зв`язку з народженням та доглядом за дитиною; скаржниця має статус внутрішньо переміщеної особи з прифронтової зони Харківської області.

Вважає, що видача кредиту загальною вартістю 123660, 68 грн особі, єдиним джерелом якої є соціальні виплати є порушенням ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

18 серпня 2026 року представник ТОВ «Бізнес Позивака» - адвокат Покрищук А.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить про залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без задоволення, а рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 03.06.2026 року – без змін.

Вказує, що кредитором у позовній заяві, до якої долучено достатню кількість належних доказів, доведено суду факт укладення кредитного договору між сторонами та факт видачі кредитних коштів боржнику, в той час, як суд першої інстанції надав належну оцінку всім доводам Позивача.

Зазначає, що Відповідачка зобов`язана виконувати взяті на себе за кредитним договором зобов`язання та повернути не лише тіло кредиту, а й сплатити проценти за ним.

У відповіді на відзив від 27.08.2026 року, ОСОБА_1 просить про задоволення апеляційної скарги та про скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 84500 грн процентів за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У додаткових поясненнях від 09.09.2026 року ОСОБА_1 вказує, що розрахунок ДПС Позивача включає нікчемну комісію 10000 грн, визнану такою рішенням суду у цій же справі; суд першої інстанції без мотивів застосував постанову ВП ВС № 493/3134/19 до комісії і відмовився застосувати її до ставки; позивач не надав жодного доказу фактичного проведення оцінки кредитоспроможності до укладення договору.

Представником ТОВ «Бізнес Позивака» - адвокатом Покрищуком А.В. було подано заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує, що суб`єктивні домисли Відповідача про формальність відповідності денної процентної ставки і начебто її нікчемність, є нічим іншим, ніж суб`єктивним хибним баченням Відповідачем цієї ставки за відсутності належних знань у Відповідача для її прорахунку. Вважає, що кредитор діяв у межах правового поля і використовував відсоткову ставку для нарахування процентів за користуванням чужими (кредитними) коштами, яка передбачена законом.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» 18.09.2025 направило відповідачці ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 552161-КС-003 про надання кредиту, і того ж дня вона прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 552161-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

18.09.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 552161-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7258, відповідно до умов якого, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 50000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчого кредиту. Кредит надано строком на 24 тижні. Стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 1%, фіксована. Комісія за видачу кредиту (надалі - Комісія): 10 000,00 грн.

ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором UA-7947 підписала паспорт споживчого кредиту, тим самим підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, що були надані виходячи із обраних ним умов кредитування.

Згідно витягу з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Бізнес Позика», в анкеті клієнта ОСОБА_1 міститься інформація щодо бажаної суми кредиту - 50000,00 грн та дати отримання кредитних коштів – 18.09.2025. Також, матеріали справи містять візуальну схему послідовності дій клієнта при отриманні кредиту.

Отримання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «ПрофітГід» про здійснення переказу грошових коштів 18.09.2025 в сумі 50000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Так, наявний в матеріалах справи Договір про надання кредиту №552161-КС-003 від 18.09.2025 містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором "Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7258, що відповідає нормам Закону України "Про електронну комерцію", а тому у даній справі належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення Кредитного договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес позика». Оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом у строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

18.09.2025 позивач надав відповідачці кредит у розмірі 50000 грн шляхом перерахування на картковий рахунок № НОМЕР_1 , вказаний відповідачем у своєму особистому кабінеті на сайті кредитодавця.

Зазначене підтверджується листом ТОВ «ПРОФІТГІД» з яких вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 18.09.2025 були перераховані грошові кошти в сумі 50000 грн.

За умовами Кредитного договору п.2.1. визначено обов`язок позичальника сплатити проценти за Кредитним договором у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА».

Оцінюючі надані сторонами докази, судом обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором №552161-КС-003 від 18.09.2025 року не виконала належним чином, у зв`язку з чим має прострочену заборгованість в розмірі 134500 грн, яка складається з тіла кредиту – 50000 грн та процентів за користування кредитними коштами – 84500 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Так, відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно умов договору Позичальнику надано кредит у розмірі – 50 000,00 грн, строком на 169 днів до 05.03.2026 року. Стандартна процентна ставка – 1% (фіксована) за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит.

Відповідно до частини другої статті 8 зазначеного Закону для цілей обчислення денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, до яких включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів та комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що денна процентна ставка розраховується за формулою:

ДПС = (ЗВСК / ЗРК) / t ? 100 %,

де ДПС — денна процентна ставка; ЗВСК – загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК – загальний розмір кредиту; t – строк кредитування у днях.

Отже, денна процентна ставка характеризує загальні витрати споживача за кредитом у процентному вираженні та охоплює не лише проценти за користування кредитними коштами, а й інші передбачені законом платежі, зокрема комісії. Натомість процентна ставка за кредитом визначає розмір плати за користування кредитними коштами, яка нараховується відповідно до умов кредитного договору.

Таким чином, наведені показники мають різне правове та економічне призначення і не є тотожними.

Тобто, констатації підлягає факт того, що саме по собі зазначення у Договорі споживчого кредиту денної процентної ставки у розмірі 0,87 % не свідчить про встановлення сторонами процентної ставки за користування кредитом у такому самому розмірі та не спростовує погоджену сторонами умову договору про застосування стандартної процентної ставки в розмірі 1 % за кожен день користування кредитом.

Здійснюючи перевірку розміру нарахованих позивачем відсотків, встановлено що розмір нарахованих процентів за кредитним договором № 552161 від 18.09.2025 року повністю узгоджується умовами кредитного договору. Проценти за користування кредитними коштами позивачем нараховувались в межах строку договору, а саме за період з 18.09.2025 по 05.03.2026 року з використанням процентної ставки 1% в день, що відповідає п.2.4 Кредитного договору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про несправедливість річної процентної ставки у розмірі 6918,26% річних, оскільки вона у сотні разів перевищує облікову ставку НБУ чинну на момент укладення договору, оскільки, підписавши кредитний договір, позичальниця погодилась з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Відповідачка мала можливість не вступати у кредитні відносини із товариством, якщо дійсно вважала встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим. Натомість ОСОБА_1 погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Кредитний договір від 18.09.2025 року або його окремі положення недійсними не визнано, отже умови договору, в тому числі і щодо сплати відсотків, є обов`язковими для виконання позичальницею.

До того ж, ОСОБА_1 не скористалась встановленим пунктом 5.1.2 договору правом протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору без пояснення причин.

В той же час, як виснував Верховний Суд в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року по справі № 552/672/23 року, оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Крім того, ототожнення позивачкою таких понять як комісії за користування кредитом і процентної ставки, колегія суддів розцінює, як своєрідне маніпулювання та об`єднання їх під загальною категорією, в той час, як згідно цивільного законодавства та сталою практикою Верховного Суду це абсолютно різні правові інститути з різними підставами для стягнення та наслідками нікчемності.

Так, відповідно до ст. 1048 ЦК України проценти за договором позики це законна плата позичальника за право користування наданими йому грошовими коштами. Їх нарахування прямо передбачене законом як зустрічна майнова вимога за користування чужими коштами.

Комісія ж за обслуговування рахунку, розрахунково-касове обслуговування, тощо, це додатковий платіж, який банк часто встановлює за власні внутрішні операції.

Так, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору про стягнення комісій за дії, які банк вчиняє на власну користь визнаються несправедливими, та відповідно нікчемними.

Визнання судом нікчемними умов договору щодо стягнення комісії за видачу кредиту у розмірі 10000 гривень, ґрунтується на приписах законодавства про захист прав споживачів та не означає автоматичної нікчемності всього кредитного договору чи інших його істотних умов, зокрема щодо сплати процентів. Вказані платежі є самостійними, тому висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні комісії та задоволення позову в частині стягнення процентів є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає нормам матеріального права.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про нездійснення Позивачем оцінки її кредитоспроможності, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитування, погодилася на них та підтвердила свій поточний фінансовий стан.

Констатації підлягає факт того, що чинне законодавство України не забороняє надання споживчих кредитів особам, які отримують соціальні виплати, так як останні є офіційним і регулярним джерелом надходження коштів.

Крім того, колегія суддів наголошує, що надання повної та достовірної інформації про свої доходи є обов`язком самого споживача.

Посилання ж відповідачки на недостатню, на її думку, перевірку з боку Позивача її кредитоспроможності, спрямовані на перекладання власних ризиків невиконання зобов`язання на кредитора, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційних скарг не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 16 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді Н.П. Пилипчук

О.В. Маміна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua