Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №643/473/26
Суддя: Пилипчук Н. П.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Харків
справа № 643/473/26
провадження № 22-ц/818/5017/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого – Пилипчук Н.П.,
суддів – Гєрцика Р.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря – Муренченко С.А.,
учасники справи:
заявниця - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 10 червня 2026 року в складі судді Харченко А.М.
в с т а н о в и в:
У січні 2026 року ОСОБА_1 , боржник: ОСОБА_2 , звернулася до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа, поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Заява мотивована тим, що 21 квітня 2000 року Московським (Салтівським) районним судом м. Харкова ухвалене рішення у справі № 2-1954/2000 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На виконання вказаного рішення судом було видано виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби. Вона є внутрішньо переміщеною особою.
Зазначила, що внаслідок збройної агресії рф та втрати частини документів вона звернулася до виконавчої служби для відновлення виконавчих дій. Листом від 08.01.2026 виконавча служба повідомила, що виконавче провадження № 23519383 було завершено 13.12.2010, у зв`язку з повноліттям дитини. При цьому оригінал виконавчого листа та всі паперові матеріали справи були знищені виконавчою службою за закінченням терміну зберігання.
Вказала, що згідно з відповіддю виконавчої служби оригінал виконавчого документа стягувачу не повертався, доказів його направлення на адресу заявника не збереглося. Фактично документ було втрачено (знищено) державним органом. При цьому боржник систематично ухилявся від сплати аліментів, внаслідок чого утворилась значна заборгованість.
Посилалася на те, що заборгованість за аліментами, що виникла з вини боржника, не має строку позовної давності. Строк пропущений виключно з вини органу виконавчої служби, який знищив виконавчий лист без повідомлення стягувачу, що позбавило її можливості пред`явити його повторно.
Просила поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі № 2-1954/2000, визнавши причини пропуску поважними; видати дублікат виконавчого листа у цивільній справі № 2-1954/2000 за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21.04.2000 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 .
Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 10 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 – відмовлено.
На вказану ухвалу суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву у повному обсязі, зобов`язати суд першої інстанції видати дублікат виконавчого листа у справі № 2-1954/2000.
Апеляційна скарга мотивована тим, що обов`язок доведення факту виконання судового рішення та сплати аліментів у повному обсязі покладається виключно на боржника, відомості про сплату аліментів відсутні. Відтак, висновок суду про «недоведеність невиконання» з боку стягувача є незаконним, оскільки закон не вимагає від стягувача доводити негативний факт відсутності грошових коштів. Відмова у видачі дубліката з мотивів спливу 10 років фактично звільняє боржника від відповідальності за несплату аліментів, що є порушенням прав стягувача. Втрата оригіналу документа відбулася виключно внаслідок дій державного органу без мого відома. Про факт знищення документа вона дізналася лише у січні 2026 року з офіційної відповіді Салтівського відділу державної виконавчої служби. Об`єктивна неможливість пред`явити документ, який був знищений виконавчою службою, є поважною причиною для поновлення строку, що повністю проігноровано судом. Відлік строків з 2020 року було безперервно «заморожено» спочатку карантином, а згодом воєнним станом, який триває досі.
12.08.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 подала письмові пояснення, в яких виклала доводи заяви та апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду – залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2000 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20.12.1991 у Палаці одруження «Орджонікідзевський» м. Харкова по актовому запису № 1819 розірвано; стягнуто з ОСОБА_2 17,00 грн в дохід держави, позивачку від витрат звільнено; стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітної плати до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 20.03.2000; стягнуто з ОСОБА_2 державне мито в дохід держави в сумі 35,00 грн (а.с.12).
З повідомлення Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 8905 від 08.01.2026 вбачається, що на примусовому виконанні у Московському відділі державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебувало виконавче провадження № 23519383 з виконання виконавчого листа № 2-1954, виданого 21.04.2000 Московським районним судом м. Харкова про стягнення аліментів з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно.
05.06.2000 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, боржником за яким є ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
03.12.2010 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом шостим частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (в редакції Закону на час вчинення виконавчої дії) у зв`язку з закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.
Також повідомлено, що вказане виконавче провадження на теперішній час знищене за закінченням строку зберігання, у зв`язку з чим, надати копію постанови про закінчення виконавчого провадження та докази її направлення на адресу стягувача на теперішній час не виявляється можливим. В АСВП відомості про сплату/несплату аліментів на теперішній час відсутні. Згідно з даними АСВП, вказаний виконавчий лист повторно на виконання до Відділу не надходив та на виконанні не перебуває (а.с.20-21).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 419/310/12 зроблено висновок, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу, лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.
У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 196/673/14 зроблено висновок, що аналіз пункту 17.4. розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України дозволяє дійти висновку, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Виконавчий лист може бути виданий лише за умови, якщо у встановлені строки з відповідною заявою до суду звернувся стягувач або державний/приватний виконавець. Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу, лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено. Під час вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, викрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) зроблено висновок, що якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви. Приписи перехідних положень процесуальних кодексів не забороняють суду одночасно розглянути та вирішити поставлені у заяві стягувача питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката такого документа у разі його втрати або розглянути питання про видачу дубліката втраченого виконавчого документа після того, як суд поновив строк для пред`явлення цього документа до виконання.
Видача дубліката виконавчого документа пов`язується з його втратою та можлива в межах строку пред`явлення виконавчого документа до виконання або за умови поновлення такого строку судом у разі його пропуску. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частини перша статті 433 ЦПК України).
Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII).
Єдиною та необхідною підставою для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є наявність в особи поважних причин його пропуску. Встановлення судом факту пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання і непоновлення його судом є підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа. Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Під час вирішення питання щодо можливості видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення стягувача до суду з такою заявою обов`язковим та визначальним є питання з`ясування обставин, чи подана така заява заявником у строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року в справі № 1519/2-4707/11, провадження № 14-21цс24).
Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року в справі№ 759/10922/14-ц.
Відповідно до статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який діяв на момент ухвалення рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 21 квітня 2000 року у справі № 2-1954/2000, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 21 Закону № 606-XIV рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред`явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.
Разом з тим, за положеннями частини першої - четвертої статті 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред`явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв`язку з розшуком платника аліментів або у зв`язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
Вказані норми матеріального права визначають порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час і заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні, за заявою платника, поданою відповідно до ст. 187 СК України, і саме в цьому випадку закон передбачає право на звернення до суду та стягнення заборгованості за аліментами.
Стягнення заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, за наявності спору, може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження при виконанні судового рішення про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потрібно (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 761/43598/21 (провадження № 61-2588св24).
Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.
У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 2-976/98 (провадження № 61-45676св18) зазначено, що для вирішення питань про видачу дубліката виконавчого листа про стягнення аліментів, судам слід встановити наступні фактичні обставини справи: чи було прийнято судове рішення на підставі, якого було видано виконавчий лист, чи не пройшли строки для пред`явлення виконавчого листа до виконання з урахуванням переривання такого строку або зупинення, чи є підстави для відновлення втраченого виконавчого провадження (матеріалів виконавчого провадження); чи існує за виконавчим листом заборгованість тощо.
Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2000 року, зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітної плати до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 20.03.2000.
Таким чином, виконавчий лист стягувач могла пред`явити до примусового виконання до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Виконавчий лист було пред`явлено до примусового виконання та 05.06.2000 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
03.12.2010 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом шостим частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (в редакції Закону на час вчинення виконавчої дії) у зв`язку з закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.
Доказів того, що у зв`язку із наявною заборгованістю боржника по аліментам, заявниця оскаржувала вказану постанову державного виконавця матеріали справи не містять.
Також, матеріали справи не свідчать про те, що рішення суду про стягнення аліментів не було виконано та у боржника наявна заборгованість по аліментам.
Дитина, на утримання якої стягувалися аліменти, досягла повноліття ще ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв`язку з чим стягнення щомісячних аліментних платежів за виконавчим документом припинено.
При цьому, заявниця, будучи обізнаною про знаходження виконавчого листа на примусовому виконанні з 2000 року та відповідно у разі ненадходження їй аліментів, з 2010 року до моменту звернення до суду з даною заявою, не вчиняла жодних дій щодо з`ясування стану виконавчого провадження, постанову про закінчення виконавчого провадження не оскаржувала.
З наведеного слід дійти висновку, що протягом зазначеного строку стягувач не вжив будь-яких належних заходів щодо встановлення місцезнаходження виконавчого листа та повторного пред`явлення його до виконання, не був зацікавлений у своєчасному виконанні рішення суду та стягненні з боржника заборгованості.
Стягувач повинен був демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури, зокрема, знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, оскаржувати за потреби бездіяльність державних виконавців тощо.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Проте, ОСОБА_1 тривалий час не реалізовувала свої права як стягувача, що свідчить про її небажання захищати власні інтереси у виконавчому провадженні.
Заявницею не наведено обґрунтованих аргументів на підтвердження поважності причин пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та підстав для його поновлення. Сам по собі факт невиконання рішення суду не є підставою для поновлення строку.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі № 2-12537/10, провадження № 61-9907св18, суд не має права поновити строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання за відсутності відповідних поважних причин пропуску цього строку.
Відтак стягувач не довела існування обставин, з якими цивільний процесуальний закон пов`язує можливість суду видати у даному випадку дублікат виконавчого листа, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленими судами фактичними обставинами та наданою їм правовою оцінкою, однак не містять обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.
Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 10 червня 2026 року – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Р.В. Гєрцик
О.Ю. Тичкова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua