Суд: Кропивницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про приватну власність, з них:
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №401/1284/25
Суддя: Єгорова С. М.
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 жовтня 2026 року м. Кропивницький
справа № 401/1284/25
провадження № 22-ц/4809/1206/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
секретар судового засідання Щербина А. І.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Денисенком Володимиром Володимировичем, на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 березня 2026 року у складі головуючого судді Андріянової С. М.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов та рішення суду першої інстанції.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила припинити право власності відповідачки на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , виплатити відповідачці грошову компенсацію вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за рахунок внесеної застави ОСОБА_1 у розмірі 139 885, 84 грн та визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі вона зареєстрована та постійно проживає. Власником іншої 1/2 частини вказаної квартири є ОСОБА_2 , яка набула право власності на підставі договору дарування від 27 листопада 2023 року. Вказаним договором дарування визначено, що вартість дарованої 1/2 частки квартири становить 139 885 грн 84 коп.
28 листопада 2023 року ОСОБА_2 зареєструвала у спірній квартирі своє місце проживання та місце проживання її малолітньої доньки.
Зауважує, що спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки з самого початку набуття відповідачем права власності на спірну квартиру, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виникли спірні та неприязні відносини щодо права та порядку користування спірною квартирою, про що свідчить рішення Світловодського міськрайонного суду від 04 квітня 2023 року у справі про вселення та встановлення порядку користування спільним житлом, стягнення моральної шкоди.
Позивачка вказує, що відповідачка жодного дня у спірній квартирі не жила, оскільки разом із сім`єю живе у квартирі свого чоловіка ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .
27 квітня 2025 року ОСОБА_2 було надано ОСОБА_1 нотаріальну заяву в якій відповідачка запропонувала позивачці придбати її частку квартири за 400 000 грн. Вказаний факт підтверджує те, що ОСОБА_2 з самого моменту набуття права власності не мала та не має бажання проживати разом з ОСОБА_1 у спірній квартирі.
Відтак, ОСОБА_1 вважає, що спільне володіння та користування квартирою є неможливим, оскільки квартира є неподільною річчю, виділити частки в натурі неможливо, відповідачка та її дитина мають інше житло, де вони фактично проживають на даний час. А тому стверджує, що припинення права власності її 1/2 частки не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, оскільки остання витрат на утримання квартири не несла.
Представник відповідачки адвокат Міщенко А. М. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що сторони у справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , де кожному належить по 1/2 частині квартири. Тобто, частка ОСОБА_2 не є незначною, і відповідно не може бути підставою припинення її права власності на квартиру.
Вказує, що квартира не може бути поділена шляхом відокремлення кожному із співвласників по 1/2 частці, проте рішенням суду встановлено порядок користування приміщенням спірної квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 виділено в користування житлову кімнату площею 12,1 кв. м. з лоджією площею 2,9 кв. м., а також вбудовану шафу площею 0,8 кв. м., а ОСОБА_1 виділено у користування житлову кімнату площею 15, 8 кв.м.; кухню, вбиральню, ванну кімнату та коридор залишили у спільному користуванні співвласників. Права ОСОБА_1 у даному випадку ніяким чином не порушуються, оскільки на даний час вона проживає у вказаній квартирі одноособово, ОСОБА_2 вона навіть не бачить.
Зауважує, що при фактичному проживанні відповідачки в спірній квартирі перешкоди для спільного користування нею відсутні. Посилання на неприязні відносини між сторонами не можуть бути підставою для припинення права власності. До того ж, з боку ОСОБА_2 до ОСОБА_1 жодної неприязні немає. У разі припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку спірної квартири, остання зазнає істотної шкоди, оскільки іншого житла на праві власності вона не має.
Щодо визначеної позивачкою суми компенсації за 1/2 частку спірної квартири, представник зазначив наступне. Зокрема, вважає за можливе припинення права власності відповідачки в розрахунку із дійсної ринкової вартості квартири на день звернення з позовом до суду, а не суми вказаної в договорі дарування, яку вони з дарувальником визначали самостійно.
Також звертає увагу суду на те, що позивачка свої інтереси ставить значно вище відповідачки, оскільки, коли ОСОБА_2 запропонувала ОСОБА_1 викупити у неї її частку квартири за суму 139 885 грн 84 коп., остання відмовилася (а.с.75-78).
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 березня 2026 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на визнання права власності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд керувався тим, що відповідачка категорично відмовляється відчужувати свою частку квартири ОСОБА_1 та на одержання матеріальної компенсації вартості її частки у визначеному розмірі позивачкою на власний розсуд, без визначення ринкової вартості частки квартири, оскільки іншого альтернативного житла та доходів на сьогоднішній день вона не має. Судом встановлено, що сторони по справі між собою є абсолютно чужими людьми. Єдине, що їх об`єднує це право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позивачка у вказаній квартирі постійно проживає та є зареєстрованою, а відповідачка наразі там не проживає, проте є зареєстрованою разом зі своєю малолітньою донькою. Участь в утриманні квартири сторони приймають, а саме відповідачка сплачує внески за ОСББ, домофон та сміття, а всі інші послуги, які фактично використовує ОСОБА_1 – сплачує позивач.
Суд врахував той факт, що єдине що відповідачка має у власності – це 1/2 частка спірної квартири, де вона зареєстрована, проте наразі не проживає. Наміру відчужувати свою частку за суму визначену на власний розсуд позивачкою, відповідачка категорично заперечує. І припинення права на частку у спільному майні, в даному випадку, завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки порушить її конституційне право на власність та житло.
Таким чином, суд констатував, що у випадку задоволення вказаних позовних вимог відповідачці буде завдана істотна шкода, оскільки жодних доказів наявності у неї іншого житла матеріали справи не містять, а тому остання може бути позбавлена єдиного належного їй житла, що є недопустимим, в розумінні гарантованого Конституцією України права особи на житло.
На підставі викладеного вище, підстави для припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні, визначені ст. 365 ЦК України, в сукупності відсутні. Відповідно підстави про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири – відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Денисенко Володимир Володимирович, подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 березня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у наданому до суду відзиві на позовну заяву, ОСОБА_2 підтверджує факт наявності неприязних стосунків з ОСОБА_1 та факт проживання за іншою адресою разом з чоловіком та дитиною, а також підтверджує факт небажання проживати в спільній з позивачкою квартирі.
Звертає увагу, що в матеріалах справи наявне заочне рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2023 року по справі №401/4644/23 відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_2 нібито зазнала моральних страждань внаслідок відмови їй позивачкою у вселенні до квартири (хоча по даній справі ОСОБА_2 стверджувала про відсутність в неї наміру вселятись до квартири). Тому, позивачка вважає, що наявність постійних спорів з відповідачкою, в тому числі і судових та наявність відкритого кримінального провадження – виключає можливість примирення з ОСОБА_2 , що в свою чергу призводить до неможливості спільного спілкування та володіння спірною квартирою.
Зауважує, що з самого початку набуття права власності на частку та реєстрації місця проживання, відповідачка разом з донькою жодного дня не проживали у спірній квартирі, оскільки мали та мають на даний час постійне місце проживання разом з дитиною та чоловіком у квартирі АДРЕСА_3 . Вказана квартира перебуває у власності чоловіка відповідачки ОСОБА_3 .
Вказує, що 27 квітня 2025 року ОСОБА_2 було надано позивачці нотаріально засвідчену заяву (наявна в матеріалах справи) в якій відповідачка пропонує позивачці придбати її частку за 400000 грн. Також, по даній справі було допитано свідка ОСОБА_4 якою було надано свідчення, що ОСОБА_2 ще в січні 2024 року (через 2 місяці після набуття права власності) хотіла продати свою частку за 6 500 доларів США.
Більш того, зазначає, що під час розгляду даної справи, як відповідачка так і її представник адвокат Міщенко А. М. неодноразово зазначали, що перед відповідачкою не стоїть проблема у продажі частки позивачці, а стоїть проблема у визначенні вартості частки, яка б відповідала саме інтересам відповідачки.
Позивачка звертає увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що відповідачка набула права власності на спірну частку саме на підставі договору дарування, а не договору купівлі-продажу. Тобто остання не понесла жодних фінансових втрат під час набуття права власності. Тому, на думку позивачки, необґрунтованим є твердження суду першої інстанції про те, що внесення позивачкою на депозитний рахунок суду компенсаційної суми в розмірі, який визначений Довідкою ФДМУ від 27.11.2023 (тобто на момент виникнення спірних взаємовідносин між сторонами) є безпідставним.
Також, вважає, що судом першої інстанції було проігноровано той факт, що з моменту виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірну частку та станом на час розгляду даної справи, остання не зробила жодних поліпшень власної частки, не робила жодних ремонтів та не здійснювала фінансових вливань у збільшення вартості спірної частки. Вказана спірна частка по даний час знаходиться в тому стані, який був до набуття ОСОБА_2 права власності, тобто частка знаходиться у тому стані і з тим ремонтом, який робила ОСОБА_1 за свій час проживання у вказаній квартирі.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Представник відповідачки адвокат Міщенко А. М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.
Вказує, що спірна квартира не може бути поділена шляхом відокремлення кожному із співвласників по 1/2 частці. При цьому, рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2024 року, яке після апеляційного розгляду залишене без змін, встановлено порядок користування приміщенням квартири АДРЕСА_1 , а саме: виділено у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 12, 1 кв. м з лоджією площею 2, 9 кв. м, а також вбудовану шафу площею 0, 8 кв. м; виділено у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 15, 8 кв.м; кухню, вбиральню, ванну кімнату та коридор залишено у спільному користуванні співвласників.
Зазначає, що з технічної точки зору відсутні перешкоди для користування даною квартирою сторонами, кожній із яких виділено у користування окрему житлову кімнату. Посилання на неприязні відносини між сторонами не можуть бути підставою для припинення права власності. До того ж ця обставина належними доказами не підтверджена.
Зауважує, що на даний час ОСОБА_2 зі свого боку абсолютно нормально відноситься до ОСОБА_1 , будь-які конфліктні ситуації між ними відсутні.
Звертає увагу суду, що припинення права власності ОСОБА_5 на 1/2 частку спірної квартири завдасть їй істотної шкоди, оскільки іншого житла у неї на праві власності немає. Посилання позивачки на можливість проживання ОСОБА_2 в квартирі її чоловіка ОСОБА_3 – не є підставою для припинення права власності на житло самої ОСОБА_2 (а.с.225-227 том 1).
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення позивачки та її представника – адвоката Денисенка В. В., представника відповідачки – адвоката Міщенка А. М., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Згідно копії паспорту позивача, витягу з Реєстру територіальної громади встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно договору дарування частини квартири від 11 липня 2018 року, який зареєстрований в реєстрі за №1-849 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Квартира є двокімнатною, загальною площею 48,9 кв.м., розташована на шостому поверсі дев`ятиповерхового будинку.
Згідно договору дарування частини квартири від 27 листопада 2023 року, який зареєстрований в реєстрі за №1923 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Згідно заочного рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2024 року у справі №401/4644/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, встановлення порядку користування житлом та стягнення моральної шкоди ухвалено вселити ОСОБА_2 та її малолітню доньку ОСОБА_8 в квартиру АДРЕСА_1 , встановлено порядок користування приміщенням квартири, а саме ОСОБА_2 виділено в користування житлову кімнату площею 12,1 кв.м. з лоджією площею 2,9 кв.м., а також вбудовану шафу площею 0,8 кв.м., а ОСОБА_1 виділено у користування житлову кімнату площею 15,8 кв.м.; кухню, вбиральню, ванну кімнату та коридор залишили у спільному користуванні співвласників. Та вирішено стягнути моральну шкоду у сумі 2 000 грн.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року вищевказане рішення суду залишено без змін.
Ухвалою слідчого судді Світловодського міськрайонного суду від 01 жовтня 2024 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано ВП №1 м. Світловодськ Олександрійського РВП внести до ЄРДР повідомлення ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення за її заявою від 13 червня 2024 року по факту протиправного проникнення до житла заявника, шляхом пошкодження дверних замків.
Вказану ухвалу виконано повністю, що підтверджується витягом з ЄРДР від 11 жовтня 2024 року.
На розгляді у Світловодському міськрайонному суді перебуває цивільна справа №401/318/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на оплату комунальних послуг за період з 11 грудня 2023 року по 14 січня 2025 року.
Згідно висновку судового експерта Шлапак С. Л. №1/2-25 від 20 січня 2025 року встановлено, що з технічної точки зору виділити в натурі 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , з виділенням кожному із співвласників належної йому частки не представляється можливим, оскільки об`ємно – планувальне та конструктивне рішення квартири та житлового будинку в цілому не дозволяє розробити варіанти розподілу квартири в співвідношенні з частками співвласників з улаштуванням двох окремих ізольованих квартир зі складом приміщень, регламентованих діючими будівельними нормами, з достатнім рівнем тривалості інсоляції житлових кімнат та переобладнанням приміщень у відповідності до діючих будівельних норм.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 27 листопада 2023 року, а саме квартири АДРЕСА_1 встановлено, що вартість вказаного об`єкта оцінки складає 279 771 грн 68 коп.
Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 05 червня 2025 року, а саме квартири АДРЕСА_1 встановлено, що вартість вказаного об`єкта оцінки складає 600 017 грн 68 коп.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 17 лютого 2026 року, а саме квартири АДРЕСА_1 встановлено, що вартість вказаного об`єкта оцінки складає 683 653 грн 43 коп.
28 березня 2025 року ОСОБА_2 подала ОСОБА_1 нотаріально посвідчену заяву, в порядку ст.362 ЦК України, щодо наміру продати належну їй частку квартири за 400 000 грн, як співвласнику квартири, який має переважне право на купівлю частки у праві спільної часткової власності.
Згідно квитанції від 22 квітня 2025 року встановлено, що ОСОБА_1 внесла на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Кіровоградській області грошові кошти в розмірі 140 000 грн. 00 коп.
Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 пояснила, що вона є донькою позивачки. ОСОБА_2 перший раз вона побачила в червні 2024 року, коли зламували двері в спірній квартирі, разом з державним виконавцем, поліцією і т.д. ОСОБА_2 в квартиру не заселялася. Вони в січні 2024 року говорили з нею по телефону, що заяву забере вона, якщо їй виплатять таку суму, щоб вона купила квартиру своїй доньці. Її кімната зачинена на замок. Вони пропонували їй 140 000 грн, це 1/2 частина вартості, яка вказана в договорі дарування, проте вона відмовилася. Сама ОСОБА_2 з дитиною ніколи до квартири не приходила.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивачки, їх квартири знаходяться в одному під`їзді. В 2024 році донька померлого чоловіка позивачки їй особисто в розмові говорила, що вона спеціально подарувала свою частку квартири іншій людині, щоб ОСОБА_1 тепер дізналася, як це. Коли було заселення в квартиру, вона якраз була на дачі, тому не бачила нічого. Польова ОСОБА_10 приїздила з Києва в Світловодськ дуже рідко. ОСОБА_1 дуже переживала щодо заселення нової співвласниці.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою по під`їзду з позивачкою. Якось на початку 2024 року вони сиділи в ОСОБА_1 вдома, пили чай, хтось подзвонив в двері пізно увечері. За дверима була куча людей. Вони не відчинили двері, так як побоялися, бо ніхто не представився, і ті люди пішли. Якось влітку 2024 року вона приїхала додому з дачі, і побачила біля під`їзду кучу людей, які між собою сперечалися. Прийшла туди і ОСОБА_1 , на неї кричали люди, ображали, що вона ледь не впала. Тоді виклики швидку медичну допомогу, поліцію. Пізніше їй ОСОБА_1 повідомила, що то були люди, які прийшли вселятися до квартири. Їй відомо, що відповідач в квартирі з ОСОБА_1 не живе.
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Що стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені ст. ст. 364, 365, 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов`язковою.
Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №344/120/16-ц.
Поняття «припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членами його сім`ї», трактується як забезпеченість співвласника іншим житлом.
У висновках щодо застосування норм права, викладених у п.п.43, 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) роз`яснено, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що сторони у справі є співвласниками двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,9 кв. м, кожній належить по 1/2 частці квартири.
Заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2024 року у справі №401/4644/23, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, позов ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та як законний представник малолітньої ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про вселення, встановлення порядку користування житлом, стягнення моральної шкоди – задоволено частково.
Вселено ОСОБА_2 та її малолітню дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартиру АДРЕСА_1 .
Встановлено порядок користування приміщенням квартири АДРЕСА_1 , а саме: виділено у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 12, 1 кв.м з лоджією площею 2, 9 кв.м, а також вбудовану шафу площею 0, 8 кв.м; виділено у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 15, 8 кв.м; кухню, вбиральню, ванну кімнату та коридор залишено у спільному користуванні співвласників.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною поведінкою щодо порушення права користування власністю.
Згідно висновку судового експерта Шлапак С. Л. №1/2-25 від 20 січня 2025 року встановлено, що з технічної точки зору виділити в натурі 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , з виділенням кожному із співвласників належної йому частки не представляється можливим, оскільки об`ємно – планувальне та конструктивне рішення квартири та житлового будинку в цілому не дозволяє розробити варіанти розподілу квартири в співвідношенні з частками співвласників з улаштуванням двох окремих ізольованих квартир зі складом приміщень, регламентованих діючими будівельними нормами, з достатнім рівнем тривалості інсоляції житлових кімнат та переобладнанням приміщень у відповідності до діючих будівельних норм.
В своїй апеляційній скарзі позивачка зазначає про неможливість спільного користування спірною квартирою, разом з тим, саме по собі існування судових спорів чи конфліктних стосунків не доводить неможливості спільного володіння та користування майном.
Апеляційний суд звертає увагу, що порядок користування квартирою визначено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Позивачка проживає у квартирі, відповідачка там фактично не проживає. Отже, фактичної неможливості користування не встановлено. Неприязні відносини між сторонами не є самостійною підставою для позбавлення відповідачки права власності.
Скаржниця помилково стверджує, що суд не робив висновку про істотність шкоди. Зокрема, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що єдине майно, яке має відповідачка і в якому вона зареєстрована разом з малолітньою дитиною, це спірна частка квартири, доказів наявності в неї іншого житла на праві власності матеріали справи не містять. Те, що відповідачка проживає у квартирі чоловіка, не свідчить про її забезпеченість власним житлом і не спростовує висновку про істотну шкоду.
Намір відповідачки продати частку, у тому числі за ціною, яку вона вважає прийнятною, не означає згоди на примусове припинення її права за рішенням суду і за ціною, визначеною позивачкою. Позивачка має переважне право купівлі частки за ст. 362 ЦК України, але відмова від викупу за запропонованою ціною не є підставою для припинення права власності.
Більш того, збереження права власності відповідачки відповідає також інтересам малолітньої дитини, яка зареєстрована у квартирі.
Сама по собі довідка Фонду державного майна від 27.03.2023, на яку посилається скаржниця, відображала оцінку на момент укладення договору і сама по собі не може вважатися доказом вартості частки на момент звернення до суду. Посилання позивачки на те, що відповідачка не несла витрат на придбання частки чи її поліпшення, не змінює цього висновку, оскільки вартість визначається за ринковими цінами, а не за витратами власника.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відповідачці буде завдана істотна шкода, оскільки жодних доказів наявності у неї іншого житла матеріали справи не містять, а тому остання може бути позбавлена єдиного належного їй житла, що є недопустимим, в розумінні гарантованого Конституцією України права особи на житло.
Доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують встановлених судом обставин, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Денисенком Володимиром Володимировичем, залишити без задоволення.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова 06.11.2026.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді О. Л. Карпенко
О. І. Чельник
Оригінал: reyestr.court.gov.ua