Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №185/317/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7837/26 Справа № 185/317/26 Суддя у 1-й інстанції - Головін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2026 року у складі судді Головіна В.О. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,–

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 2-5), в обґрунтування якого посилалось на те, що 25 липня 2024 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №147542 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 16 667,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами кредитного договору. Згідно з умовами цього договору Кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти, у розмірі 13 000,26 грн на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3 666,74 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з п.2.5 індивідуальної частини. ТОВ «ФК «Кредіплюс» виконало свої зобов`язання, проте, відповідач порушила умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв`язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка на момент подання позовної заяви до суду становить 26 486,48 грн, з яких: 15 571,62 грн заборгованість по тілу кредиту; 10 114,86 грн – заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом; 800 – заборгованість по комісії. 10.10.2024 року первісний кредитор - ТОВ «ФК «Кредіплюс» та позивач уклали договір факторингу №10102024, згідно з умовами якого, ТОВ «ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №147542 від 25.07.2024 року. Враховуючи те, що відповідачем в добровільному порядку не сплачено вказану заборгованість за договором кредиту, позивач окрім іншого просив стягнути із відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору та правничої допомоги.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №147542 від 25.07.2024 року у розмірі 26 486,48 грн, а також судові витрати.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором №147542 від 25.07.2024 у розмірі 26 486,48 грн, яка складається з 15 571,62 грн заборгованості за тілом, 10 114,86 грн заборгованості за відсотками та заборгованість за комісією 800,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн (а.с. 44-46).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову без належного з`ясування всіх обставин справи, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів фактичного надання відповідачу кредитних коштів, зокрема первинних бухгалтерських чи банківських документів, які б підтверджували ініціювання та завершення переказу, позивач не довів належного переходу до нього права вимоги за договором факторингу, також нараховані відсотки є неспівмірними з тілом кредиту.

ТОВ «ФК «Ейс» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 74-80).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

У справі встановлено, що 25.07.2024 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №147542 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 16 667,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами кредитного договору.

Згідно з умовами цього договору Кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти, у розмірі 13 000,26 грн на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3 666,74 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з п.2.5 індивідуальної частини.

10.10.2024 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс», як первісним кредитором та позивачем ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу №10102024, згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Згідно п. 1.5. Договору факторингу погоджено, що реєстр прав вимог - це перелік прав вимог до боржників, що відступається за цим договором.

Пунктом 2.1. Договору факторингу встановлено, що Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 4.1. Договору факторингу погоджено, що право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог та Акту приймання-передачі Реєстру, по формі встановленій у відповідних Додатках.

Отже, відповідно до Реєстру прав вимог №4 від 07.01.2025 року до Договору Факторингу та Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог від 07.01.2025 року до Договору факторингу до Позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , як позичальника.

Для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) ТОВ «ФК «Кредіплюс», як первісного кредитора, зі сторони позивача згідно з Договором Факторингу саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимог №4 від 07.01.2025 року до Договору факторингу (до якого входило також відступлення права вимоги щодо заборгованості відповідача по кредитному договору) до позовної заяви додається платіжна інструкція.

Задовольняючи позов ТОВ «ФК «Ейс» суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що 25.07.2024 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №147542 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 16 667,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами кредитного договору.

Згідно з умовами цього договору Кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти, у розмірі 13 000,26 грн на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3 666,74 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з п.2.5 індивідуальної частини.

Комісія за надання кредиту складає 3 666,74 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 22,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено (згідно з п. 2.5.).

Крім того, в матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, який є додатком до договору №147542 від 25.07.2024 року, який підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 44c503ае 25.07.2024 року.

У підписаному відповідачем Паспорті споживчого кредиту визначено суму кредиту 16 667,00 грн, строк кредитування 126 днів, спосіб та строк надання кредиту, а саме: безготівковим шляхом на рахунки Позичальника, здійснення платежів на користь Кредитодавця. Кредит надається не пізніше наступного дня з моменту укладення договору за умови надання забезпечення та/або укладення договорів про надання супровідних послуг, якщо такі передбачаються, в наступному порядку: у розмірі 13 000,26 грн на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3 666,74 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з п.2.5 індивідуальної частини.

Отже, умовами договору передбачено не лише розмір кредиту, а й спосіб використання частини кредитних коштів, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статтях 6 та 627 ЦК України.

Згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом.

Відповідно до копії довідки про перерахування грошових коштів, яка підписана ТОВ «ФК «Кредіплюс» в особі директора ОСОБА_2 за допомогою сервісу «Вчасно», первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі. Ця довідка повідомляє про успішність наступної операції згідно з договором №1412/22-01 від 14.12.2022 року укладеним з ТОВ «ФК «Контрактовий дім».

У цій довідці зазначено № транзакції – 1445010820; сума, грн — 13 000,26; валюта – UAH; дата прийняття - 25.07.2024 о 10:02; номер замовлення – 126005990; номер картки - НОМЕР_1 ; статус – прийнято.

Вищезазначений платіжний документ містить всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суми цифрами; призначення платежу, що відповідає вимогам чинного законодавства. Таким чином, порядок видачі коштів в безготівковій формі первісним кредитором не порушено.

З наданої позивачем довідки про перерахування грошових коштів з відміткою ТОВ «ФК «Кредіплюс» вбачається, що вона повністю відповідає статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», адже має всі необхідні реквізити.

Згідно з абзацом 10 частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (абзац 12 частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»).

З урахуванням наведеного, позивач належним чином підтвердив факт перерахування коштів відповідачу первісним кредитором.

За своєю сутністю кредитний договір є позикою, а відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже зобов`язання позичальника з повернення кредиту виникає з моменту отримання кредитних коштів.

Позивач, відповідно до вимог статті 84 ЦПК України, разом з поданням позовної заяви, заявив клопотання про витребування первинних бухгалтерських документів оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», яке судом першої інстанції розглянуто не було.

Доводи апелянта про те, що позивачем не доведено факту перерахування їй кредитних коштів відхиляє виходячи з наступного.

Колегія суддів вищевказані докази вважає належними, якими підтверджується факт перерахування позичальнику кредитних коштів на визначений нею рахунок.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до пункту 10 Постанови Правління Національного банку України “Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)” від 3 листопада 2021 року №113, договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

З наведеного слідує, що з боку первісного кредитора порушень не відбулося та з урахуванням вимог закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб.

ТОВ «ФК «Кредіплюс» як фінансова установа, не є банком, та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку.

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19).

Доказів того, що на картку № НОМЕР_3 не було перераховано суму кредитних коштів відповідачем не надано, як і не надано доказів того, що даний електронний платіжний засіб їй не належить. Відповідач не була позбавлена можливості подати до суду виписку по своєму картковому рахунку на спростування доводів позивача щодо виконання первісним кредитором своїх зобов`язань та перерахування відповідачу кредитних коштів, а у разі неможливості з об`єктивних обставин подати такі докази, подати до суду першої інстанції клопотання про їх витребування, однак таким правом не скористався, та такі докази в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доведеним факт перерахування кредитних коштів у загальній сумі 13 000,26 грн первісним кредитором на картковий рахунок відповідача.

Колегія суддів також враховує, що будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості умовам кредитного договору, суду не надано.

Розрахунок заборгованості відповідачем жодним чином не спростований. Тобто Позичальник усвідомлював взяті на себе зобов`язання.

За змістом статті 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, при цьому закон не пов`язує факт надання кредиту виключно з перерахуванням усієї суми на банківський рахунок позичальника. Надання кредиту може здійснюватися і шляхом спрямування частини кредитних коштів на виконання грошових зобов`язань позичальника, що прямо передбачено договором та призводить до припинення відповідного боргу.

Кредитний договір, укладений в електронній формі та підписаний електронним підписом, є належним письмовим доказом у розумінні статей 76-78 ЦПК України і містить усі істотні умови щодо суми кредиту, порядку його надання та повернення. При цьому відсутність банківських платіжних доручень або виписок не спростовує факту надання кредиту.

Відповідач не довела повернення цих коштів або відмови від кредиту та користувалась кредитом у межах строку дії договору. Така поведінка свідчить про прийняття нею умов договору та фактичне визнання отримання кредиту у погодженому сторонами розмірі.

Таким чином, оскільки доказів належного виконання відповідачем кредитних зобов`язань матеріали справи не містять, натомість, належними доказами у справі підтверджується факт переходу за Договором факторингу №10102024 від 10.10.2024 від ТОВ «ФК «Кредіплюс» до ТОВ «ФК «Ейс» права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Колегія суддів визнає, що копії Договору факторингу №10102024 від 10.10.2024, акту приймання-передачі реєстру №4 від 07.01.2025 року, Реєстру прав вимог №4 від 07.01.2025 року та платіжної інструкції є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів на підтвердження переходу права вимоги до позивача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.

Разом з тим, щодо стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 3 666,74 грн та 800 грн заборгованості по комісії за управління та обслуговування кредиту колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли з приводу повернення кредиту, який був отриманий відповідачем у фінансовій установі, а тому врегульовані положеннями Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, вказаною нормою визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі №524/5152/15 (провадження №61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звернув увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі №640/14229/15 (провадження №61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі №677/1535/15 (провадження №61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі №209/789/15 (провадження №61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі №751/4015/15 (провадження №61-8543св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У розділі “терміни та визначення” кредитного договору сторонами було передбачено наступне:

«Комісія за надання кредиту одноразова винагорода, що сплачується Позичальником за підготовку, організацію та надання Кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), та встановлена в п. 2.5. цього Договору.

Комісія за управління та обслуговування кредиту комісія, яку Позичальник сплачує на користь Кредитодавця, що нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу згідно графіку платежів (розрахунковий період) за зниженим тарифом. Якщо Позичальник порушив (прострочив) строки сплати чергового платежу згідно Графіку платежів, комісія у наступному розрахунковому періоді нараховується за стандартним (базовим) тарифом

Пунктом 2.4. договору визначено, що знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

2.5. Комісія за надання кредиту складає 3 666,74 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 22,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.»

Однак, сплата позичальником комісії за надання кредиту, а такої комісії з обслуговування кредиту, фактично не є самостійною послугою кредитодавця, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця та виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту здійснюється кредитодавцем як виконання ним свого обов`язку за кредитним договором, а тому такі дії позивача не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

А тому пункти укладеного між сторонами кредитного договору, які передбачають сплату комісії за надання кредиту, а такої комісії з обслуговування кредиту, є нікчемними, що зумовлює відмову у задоволенні позову у цій частині.

Окрім того, незаконним є зарахування частини тіла кредиту у розмірі 3 666,74 грн в рахунок сплати комісії за видачу кредиту.

Отже, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача: комісії за надання кредиту у розмірі 3 666,74 грн та 800 грн комісії за управління та обслуговування кредиту задоволенню не підлягають.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у сумі 11 904,88 грн (15 571,62 грн — 3 666,74 грн (комісія за видачу кредиту)).

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, ТОВ «ФК «Ейс», крім заборгованості за основним боргом, просило також стягнути заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 10 114,86 грн.

Враховуючи незаконне зарахування частини тіла кредиту у розмірі 3 666,74 грн в рахунок сплати комісії за видачу кредиту та зменшення у зв`язку з цим тіла кредиту до 11 904,88 грн колегія суддів не може взяти до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості первісного кредитора, а тому вважає за необхідне навести свій розрахунок заборгованості за нарахованими процентами за користування кредиту.

Згідно п. 2.3. Договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 330% річних. Тип процентної ставки — фіксована. Проценти нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Таким чином, при здійсненні розрахунку заборгованості за процентами за користування кредитом колегія суддів виходить з того, що згідно умов договору процентна ставка за дане становить 0,90% (330% / 365 днів).

13000,26 грн * 0,90% = 117,00 грн * 15 днів = 1 755,00 грн.

11 904,88 грн * 0,90% = 107,14 грн * 111 днів = 11 892,54 грн.

Таким чином, загальний розмір процентів за 126 днів становить 13 647,54 грн.

Проте, 09.08.2024 року відповідачем було здійснено погашення заборгованості у розмірі 3 211,81 грн, з яких 1 095,38 грн зараховано на погашення заборгованості за тілом кредиту, а 2 115,43 грн зараховано на погашення процентів.

Таким чином, загальний розмір процентів який підлягає стягненню становить 11 532,11 грн (13 647,54 грн - 2 115,43 грн).

Разом з цим, як видно зі змісту позову позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за нарахованими процентами у сумі 10 114,86 грн, тому враховуючи положення ч. 1 ст. 13 ЦПК України колегія суддів розглядаючи справу в межах позовних вимог дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом у сумі 10 114,86 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що нарахований позивачем розмір процентів за кредитним договором є непропорційно великою сумою компенсації та не відповідає засадам справедливості, добросовісності та суперечить вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо неприпустимості встановлення у договорі несправедливих умов, суд не бере до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З огляду на положення ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» включення у договори із споживачем умов, які є несправедливими, є підставою для визнання таких умов недійсними.

Однак, відповідачем не надано доказів на підтвердження визнання кредитного договору в судовому порядку недійсним, в цілому або в частині. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції не заявлялося зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним, в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з їх невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, в силу вказаної вище презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) правомірність положень цього договору презюмується.

Умови договору про сплату процентів за користування кредитом не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін, оскільки розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін, договір укладено в електронній формі, з умовами договору відповідач була ознайомлена та свідомо погодилася виконувати взяті на себе зобов`язання. Кредитний договір укладено на визначений термін, відповідно до умов якого відповідач повинна сплатити проценти, що є платою за користування кредитом.

Суд без позовної вимоги споживача може застосувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит в разі наявності в договорі нечітких або двохзначних положень.

Такий правовий висновком міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року справа №552/672/23.

Однак кредитний договір №147542 укладений 25.07.2024 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 нечітких та двохзначних положень щодо нарахувань відсотків не містить. Визначення розміру заборгованості за відсотками наведені судом апеляційної інстанції відповідає умовам договору та в межах строку дії кредитного договору.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, пропорційно розміру задоволених вимог позову і апеляційної скарги підлягає розподіл судового збору сплаченого за подання позову та подання апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» сплатило судовий збір у сумі 2 422,40 грн.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до частини задоволених вимог у сумі 2 013,98 грн (83,14%).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2023 року у справі №824/9/22 (провадження №61-11644ав22) зазначено, що: «при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини».

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі №922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах №922/3436/20, №910/7586/19 та №910/16803/19.

Велика Палата Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі №487/4983/20.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі №910/12257/13 (провадження №14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі №756/8241/20 (провадження №61-9789св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №283/2791/19, від 21 квітня 2021 року у справі №705/2550/16-ц.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Установлено, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції ТОВ «ФК «Ейс» професійну правничу (правову) допомогу надавало АБ «Соломко та партнери» на підставі та в обсягах згідно з договором про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року та додаткової угоди №25770855178 від 11.09.2025 року до нього.

Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2025 року в суді першої інстанції послуги надано на загальну суму 7 000,00 грн.

Надання зазначених в актах послуги підтверджується матеріалами справи.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додаткових постановах від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21 та від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, згідно якої під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями реальності, співмірності, а також розумності їхнього розміру, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Із урахуванням конкретних обставин, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22).

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності, юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, судова колегія вважає, що позивачу мають бути компенсовані витрати, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, проте їх розмір підлягає зменшенню до 3 000,00 грн.

Разом з тим, колегія суддів враховує наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №283/2791/19, від 21 квітня 2021 року у справі №705/2550/16-ц.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» пропорційно до задоволених вимог у сумі 2 494,20 грн (3 000,00 грн * 83,14%).

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2026 року — скасувати з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором про споживчий кредит №147542 від 25.07.2024 року у розмірі 22 019 (двадцять дві тисячі дев`ятнадцять) грн 74 коп, яка складається із: 11 904 грн 88 коп - заборгованості по тілу кредиту; 10 114 грн 86 коп — заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати по справі пропорційно до задоволених вимог, а саме: судовий збір за подання позову у сумі 2 013 грн 98 коп та витрати на правничу допомогу в суді першої інстанцій у сумі 2 494 грн 20 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «27» жовтня 2026 року.

Повний текст постанови складено «09» листопада 2026 року.

Головуючий: В.С.Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров