Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №911/2400/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2026 р. Справа№ 911/2400/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н. М.

за участю представників:

від позивача: не з`явились

від відповідача: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу господарського суду Київської області від 12.08.2026 (про відмову у забезпеченні позову) (ухвалу підписано 12.08.2026)

у справі № 911/2400/26 (суддя Черногуз А. Ф.)

за позовом ОСОБА_1

до Громадської організації "Об`єднання громадян садівників масиву садівницьких товариств "Вишеньки"

про визнання недійсним рішення

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У серпні 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Громадської організації "Об`єднання громадян садівників масиву садівницьких товариств "Вишеньки" (далі - ГО "ОГС МСТ "Вишеньки", відповідач), в якій просить суд визнати недійсним рішення Ради ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" від 14.06.2026, оформлене Протоколом № 2, у повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що прийняте Радою ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" рішення від 14.06.2026, оформлене Протоколом № 2, порушує корпоративні права позивача на участь в управлінні організацією, передбачені законом та Статутом відповідача та, на переконання позивача, прийнято з грубим порушенням процедури скликання та проведення засідання, за відсутності кворуму, а також із перевищенням повноважень Ради, що покладає на позивача додаткові фінансові зобов`язання (встановлення нових тарифів та внесків) та спотворює порядок формування керівних органів.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходів забезпечення позову, шляхом:

1. Заборони Раді, Конференції (Загальним зборам уповноважених представників) та будь-яким іншим органам управління ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" (код ЄДРПОУ 22203057) ухвалювати будь-які рішення про зміну (обрання, переобрання, дострокове припинення повноважень, відкликання) Голови Ради, заступника Голови, складу Ради чи інших керівних (виконавчих) органів Організації до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

2. Заборони ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" (код ЄДРПОУ 22203057) та ОСОБА_2 (код РНОКПП: НОМЕР_1 ), вчиняти будь-які дії, спрямовані на фактичну зміну особи керівника Організації (особи, яка має право діяти від імені юридичної особи без довіреності), включаючи підписання документів, вчинення правочинів та подання документів державному реєстратору від імені керівника, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

3. Заборони Київському міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43315602), а також будь-яким іншим суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, вчиняти реєстраційні дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань будь-яких змін відомостей про керівника ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" (код ЄДРПОУ 22203057) та/або відомостей про склад органів управління Організації, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказав на те, що оскаржуваним рішенням Ради ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" від 14.06.2026, оформленим Протоколом № 2, зокрема, призначено проведення звітно-виборчої Конференції на 16.08.2026 з порядком денним, що прямо передбачає обрання нового Голови Ради та оновлення складу Ради в порушення вимог Статуту про обрання уповноважених представників членів. Відтак, на переконання заявника, у разі проведення Конференції та прийняття на ній рішень про зміну керівних органів відповідача, а також у разі вчинення на підставі оскаржуваного Протоколу № 2 реєстраційних дій щодо зміни відомостей про керівника відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, предмет спору фактично втратить актуальність, а виконання майбутнього рішення суду про визнання Протоколу № 2 недійсним стане неможливим або істотно ускладненим. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову створює реальний ризик унеможливлення ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача навіть у разі задоволення позову.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2026 у справі № 911/2400/26 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.

Ухвалу суду мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підстав для забезпечення позову, а заявлені заходи забезпечення позову за своїм змістом виходять за межі необхідного для забезпечення ефективного захисту прав позивача, є надмірними щодо предмета спору та фактично обмежують здійснення відповідачем статутної діяльності до вирішення спору по суті.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2026 у справі № 911/2400/26, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким заяву про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.

При цьому скаржник наголошує на тому, що відмовляючи у забезпеченні позову, суд першої інстанції послався на положення ч. 5 ст. 137 ГПК України, однак відповідач не є господарським товариством, а отже, пряма заборона, передбачена ч. 5 ст. 137 ГПК України, на нього не поширюється. Суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що заявлені заходи не стосуються безпосередньо предмета оскарження. Також скаржник наголошує на тому, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову позивач буде змушений ініціювати нові судові процеси, що суперечить принципу процесуальної економії та ефективності судового захисту.

Позиції інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом, відзив на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало 04.09.2026 до відзив на апеляційну скаргу та 28.09.2026 письмові пояснення, в яких останнє вказує, що не є стороною та не має статусу учасника справи № 911/2400/26.

Водночас викладена у відзиві позиція Управління стосується тієї частини апеляційної скарги, яка пов`язана із запропонованим заходом забезпечення позову у вигляді заборони суб`єктам державної реєстрації, зокрема Київському міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції України, вчиняти відповідні реєстраційні дії, та безпосередньо стосується прав, законних інтересів і повноважень Управління як суб`єкта державної реєстрації. З огляду на викладене, Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України вказує, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги в частині, що стосується застосування заходу забезпечення позову у вигляді заборони Київському міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції України та іншим суб`єктам державної реєстрації вчиняти відповідні реєстраційні дії. У зв`язку з цим Управління просить суд під час розгляду апеляційної скарги врахувати доводи та заперечення, викладені у відзиві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 04.09.2026.

Колегія суддів, дійшла висновку про залишення поданих Київським міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України відзиву на апеляційну скаргу та письмових пояснень без розгляду, з огляду на таке.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Київської області від 12.08.2026 у справі № 911/2400/26.

Відповідно цієї ухвали учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з дня їх вручення.

Частиною першою статті 41 ГПК України визначено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Приписами частини першої ст. 45 ГПК України унормовано, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Так, позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч. 3 ст. 45 ГПК України).

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч. 4 ст. 45 ГПК України).

Стаття 161 ГПК України визначає, що при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 165 ГПК України відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Частиною першої статті 169 ГПК України також унормовано право учасників справи викладати свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом (ч. 3 ст. 169 ГПК України).

Виходячи з наведених норм процесуального закону, враховуючи, що Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України не є учасником даної справи та не порушує перед апеляційним господарським судом питання щодо залучення останнього до участі у розгляді справи, подані до суду апеляційної інстанції в порушення вимог ГПК України відзив на апеляційну скаргу разом з письмовими поясненнями щодо такого, колегія суддів залишає без розгляду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 (колегія суддів: головуючий Ходаківська І.П., судді Демидова А.М., Владимиренко С.В.) продовжено строк розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Київської області від 12.08.2026 у справі № 911/2400/26. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Київської області від 12.08.2026 у справі № 911/2400/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 26.10.2026 об 11:30.

Учасники справи явку своїх представників у судове засідання 26.10.2026 не забезпечили. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

До визначеної дати проведення судового засідання від учасників справи не надійшло заяв чи клопотань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні.

Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників учасників справи.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30.01.2003 у справі № 3-рп/2003р зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

За своєю суттю інститут забезпечення позову є інститутом попереднього судового захисту та одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Вжиття заходів забезпечення позову (за наявності достатніх підстав) є невід`ємним елементом досягнення завдань господарського судочинства, інакше реальний захист порушених прав позивача та їх відновлення можуть стати недосяжними чи істотно ускладнитися. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 910/8594/24.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 ГПК України визначено види заходів забезпечення позову.

Відповідно до вказаної процесуальної норми позов забезпечується:

- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

- зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

- арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

- іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, ч. 1 ст. 137 ГПК України не містить вичерпного переліку заходів, якими може бути забезпечений позов у справі. Так, згідно з п. 10 ч. 1 цієї статті позов забезпечується іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у п. п. 1-9 цієї частини.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Також, згідно з ч. 11 цієї статті не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Суд зазначає, що забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також сприяння ефективному захисту або поновленню порушених прав позивача.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Поряд з цим, у цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, у разі задоволення яких судове рішення не вимагатиме примусового виконання. Тому, в даному випадку не має застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.08.2018 у справі № 910/1040/18, у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Суд також зауважує на тому, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136 та 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 907/477/20 та 11.11.2020 у справі № 910/13709/19.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Як було зазначено вище, позивач у позовній заяві просить визнати недійсним рішення Ради ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" від 14.06.2026, оформлене Протоколом № 2, у повному обсязі.

Натомість звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач обґрунтував таку тим, що оскаржуваним рішенням, зокрема, призначено проведення звітно-виборчої Конференції на 16.08.2026 з порядком денним, що прямо передбачає обрання нового Голови Ради та оновлення складу Ради в порушення вимог Статуту про обрання уповноважених представників членів. Відтак, на переконання скаржника, у разі проведення Конференції та прийняття на ній рішень про зміну керівних органів відповідача, а також у разі вчинення на підставі оскаржуваного Протоколу № 2 реєстраційних дій щодо зміни відомостей про керівника відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, предмет спору фактично втратить актуальність, а виконання майбутнього рішення суду про визнання Протоколу № 2 недійсним стане неможливим або істотно ускладненим.

Колегія суддів зауважує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову.

Судом апеляційної інстанції враховано, що вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". У разі його вжиття нотаріуси або державні реєстратори не зможуть змінити відомості, зокрема, щодо керівництва юридичної особи та інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи на виконання оскарженого рішення загальних зборів. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 915/508/18, 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, 24.06.2020 у справі № 902/1051/19 та 07.09.2020 у справі № 904/1766/20.

У постанові від 19.12.2024 у справі № 910/6192/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Разом з тим, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 915/249/24).

Отже звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач просить суд вжити захід забезпечення позову шляхом заборони вчинення необмеженого кола реєстраційних дій, тобто фактично, будь-яких реєстраційних дії відносно керівника ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" (код ЄДРПОУ 22203057) та/або відомостей про склад органів управління Організації, що широко виходить за межі предмета заявленого позову.

Разом з тим, позивачем жодним чином не доведено, що невжиття заходу забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій стосовно відповідача призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Крім того, оскарження учасником конкретного рішення Ради зовсім не означає, що Рада, Конференція (Загальні збори уповноважених представників) та будь-які інші органи управління ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" не можуть ухвалювати інших рішень протягом всього періоду розгляду судом такого спору.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що якщо ухвалені Радою, Конференцією чи загальними зборами рішення потребують реєстрації у ЄДР змін відомостей про юридичну особу, то суд не може забороняти вчиняти відповідні реєстраційні дії. Протилежний підхід означатиме блокування господарської діяльності товариства та надмірне втручання в його справи.

Таким чином, позов про визнання недійсним рішення Ради ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" від 14.06.2026, оформлене Протоколом № 2, не може бути забезпечений шляхом заборони Раді, Конференції (Загальним зборам уповноважених представників) та будь-яким іншим органам управління відповідача ухвалювати будь-які рішення про зміну (обрання, переобрання, дострокове припинення повноважень, відкликання) Голови Ради, заступника Голови, складу Ради чи інших керівних (виконавчих) органів Організації, а також здійснювати широке коло реєстраційних дій стосовно юридичної особи.

Згідно з ч. 5 ст. 137 ГПК не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони:

1) проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору;

2) Центральному депозитарію цінних паперів та депозитарній установі надавати емітенту реєстр власників іменних цінних паперів для проведення загальних зборів акціонерів;

3) участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства;

4) здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

Позовні вимоги у цій справі стосуються внутрішньої діяльності громадської організації та її органів управління.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання" громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка - це громадське об`єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи. Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

За змістом статті 3 Закону України "Про громадські об`єднання" громадські об`єднання утворюються і діють на принципах, зокрема, добровільності, самоврядності, рівності перед законом. Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому, а самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, у діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про громадські об`єднання" статут громадського об`єднання, серед іншого, має містити відомості про порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг.

Законодавством встановлений принцип невтручання органів державної влади, зокрема і судів, в діяльність громадських об`єднань, який забезпечується закріпленням спеціального порядку розгляду спорів у статутах громадських організацій.

Втручання держави у діяльність органу управління громадської спілки шляхом здійснення судового контролю за прийнятими рішеннями суперечить принципу самоврядності громадських організацій, закріпленому у статті 3 Закону України "Про громадські об`єднання".

Доводи скаржника щодо непоширення на нього заборон визначених ч. 5 ст. 137 ГПК України, оскільки такий не є господарським товариством, колегія суддів вважає обґрунтованими, однак посилання суду першої інстанції на положення ч. 5 ст. 137 ГПК України, як на ще одну підставу для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, правильних висновків місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не спростовує.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач виходять за межі необхідного для забезпечення ефективного захисту прав позивача, є надмірними щодо предмета спору та фактично обмежують здійснення відповідачем статутної діяльності до вирішення спору по суті.

При цьому, колегія суддів також погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу того, що саме по собі посилання позивача на можливість проведення 16.08.2026 звітно-виборчої Конференції, прийняття на ній відповідних рішень та подальшого внесення змін до ЄДР не є достатнім для висновку про наявність реальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивача. При цьому, як правильно виснував суд першої інстанції, питання правомірності рішення Ради відповідача від 14.06.2026 та правомірності можливих наступних рішень органів управління є предметом розгляду по суті спору та не може бути фактично вирішене шляхом застосування заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову про які просив позивач.

Натомість доводи скаржника вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують, а фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, підстав для скасування чи зміни судового рішення не містять.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Київської області від 12.08.2026 у справі №911/2400/26 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали оскарження повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанова складена 03.11.2026.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко