Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №910/2277/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2026 р. Справа№ 910/2277/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Ковальової А.Є.,

за участю представників учасників справи:

прокурор: Кубаєва В.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача: Кривенда М.В.

від третьої особи: Котелянець О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Готельний комплекс "Національний"

Управління справами апарату Верховної ради України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026

у справі №910/2277/26 (суддя Паламар П.І.)

за позовом заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації

до Державного підприємства "Готельний комплекс "Національний" Управління справами

апарату Верховної ради України"

третя особа Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених

насаджень міста "Київзеленбуд"

про відшкодування шкоди, стягнення неустойки, ціна позову 303 399,53 грн,

В С Т А Н О В И В :

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Готельний комплекс «Національний» Управління справами Апарату Верховної Ради України» про стягнення на користь Київської міської ради відновної вартості зелених насаджень з урахуванням штрафу у загальному розмірі 303 399,53 грн (121 359,81 грн відновної вартості зелених насаджень та 182 039,72 грн штрафу).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови укладеного з Київським комунальним об`єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» (далі - КО «Київзеленбуд») Охоронного договору на зелені насадження від 19.11.2012 №200 у частині виконання зобов`язань щодо збереження та утримання в належному стані зелених насаджень на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, 9. За результатами перевірки стану виконання умов охоронного договору, оформленої Актом від 07.11.2024 №210, встановлено відсутність переданих відповідачу на збереження зелених насаджень (магнолії, берези бородавчастої та ялини колючої) без отримання відповідного дозволу (ордера) на їх видалення у встановленому законодавством порядку.

1.3. Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав приписи ЦК України, Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 № 1045, Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 №384/6600, а також умови Охоронного договору на зелені насадження від 19.11.2012 № 200.

2. Доводи та заперечення відповідача

2.1. Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що станом на дату проведення комісією перевірки 07.11.2024 зазначені у позові зелені насадження вже досягли своєї вікової межі (магнолія мала вік 20 років при межі для чагарників 15 років, береза бородавчаста - 62 роки при межі для швидкоростучих дерев 45 років, ялина колюча (ф. сиза) - 72 роки при межі для повільноростучих дерев 60 років) згідно з Додатком 1 до Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 № 105. У зв`язку з цим відповідач вважав, що відповідно до пункту 6 Порядку № 1045, підпункту 13.1 пункту 13 Порядку № 384/6600 та пункту 6.3 Охоронного договору № 200 сплата відновної вартості зелених насаджень не проводиться, а утримувач не несе відповідальності за загибель дерев у разі досягнення ними вікової межі. Також відповідач посилався на відсутність своєї вини відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України, оскільки будівля та прилегла земельна ділянка на вул. Десятинній, 9 у м. Києві згідно з Договором оренди від 04.09.1992 № 1/94 (продовженим до 30.09.2042) використовуються для розміщення Посольства Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні, приміщення якого є недоторканними в силу норм Віденської конвенції про дипломатичні зносини, у зв`язку з чим відповідач не має постійного безперешкодного доступу до цієї території.

3. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/2277/26 провадження у справі в частині вимог заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Київської міської державної адміністрації закрито; позов в іншій частині задоволено; стягнуто з Державного підприємства «Готельний комплекс «Національний» Управління справами Апарату Верховної Ради України» на користь Київської міської ради 121 359,81 грн відновної вартості зелених насаджень та 182 039,72 грн штрафу, а також на користь Київської міської прокуратури 3 640,79 грн судового збору.

3.2. Рішення мотивоване тим, що за умовами чинного Охоронного договору від 19.11.2012 №200 саме відповідач як постійний землекористувач визначений утримувачем зелених насаджень, на якого покладено персональний обов`язок їх збереження, належного утримання та відшкодування шкоди у разі їх пошкодження або знищення. Сам по собі факт укладення договору оренди з Посольством Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії не припиняє обов`язків відповідача як сторони охоронного договору та не звільняє його від відповідальності за незбереження зелених насаджень, а доказів обстеження дерев у встановленому порядку, визнання їх такими, що досягли вікової межі, та оформлення ордера на їх видалення відповідачем не надано.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

4.1. Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

4.2. А саме апелянт посилається на те, що:

- спірні зелені насадження (магнолія, береза бородавчаста та ялина колюча) станом на 07.11.2024 досягли своєї вікової межі згідно з Додатком 1 до Правил № 105, що відповідно до пункту 6 Порядку № 1045, підпункту 13.1 пункту 13 Порядку № 384/6600 та пункту 6.3 Охоронного договору № 200 виключає обов`язок сплати їх відновної вартості та штрафу;

- контролюючими органами не проводилися належні щорічні перевірки стану зелених насаджень, а позивачем не доведено, в який саме проміжок часу впродовж 12 років з моменту укладення Охоронного договору № 200 до складення Акта від 07.11.2024 № 210 відбулося знищення насаджень та чи не пропущено строк позовної давності;

- у діях відповідача відсутня вина у незбереженні зелених насаджень, оскільки земельна ділянка на вул. Десятинній, 9 у м. Києві перебуває у фактичному користуванні Посольства Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні, територія якого є недоторканною відповідно до статті 22 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, через що відповідач не має до неї вільного доступу;

- судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права (статей 50, 51, 236, 249 ГПК України), оскільки справу безпідставно розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження за відсутності відповідного клопотання позивача, не надано належної правової оцінки всім доводам відповідача та необґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства закордонних справ і у справах Співдружності Націй Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в особі Посольства;

- у додаткових письмових поясненнях від 07.10.2026 апелянт зазначив про недоведеність фактичного перебування всього складу комісії 07.11.2024 на території Посольства під час складення Акта № 210 з огляду на відсутність фото- чи відеофіксації перевірки, відсутність офіційного дозволу глави дипломатичного представництва на доступ членів комісії, невідповідність між переліком осіб у листі Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату КМДА від 21.10.2024 № 077-6194 та підписантами Акта № 210, а також наявність в Акті посилання на повідомлення Держстату від 13.11.2024.

5. Доводи та заперечення позивача і третьої особи

5.1. У своїх відзивах на апеляційну скаргу прокурор та третя особа (КО «Київзеленбуд»), а також у додаткових поясненнях КО «Київзеленбуд» з апеляційною скаргою не погодилися, просять залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:

- положення пункту 6 Порядку №1045 щодо несплати відновної вартості при досягненні деревом вікової межі регулюють виключно процедуру правомірного видалення насаджень на підставі акта обстеження комісії та ордера, тоді як арифметичне додавання 12 років до віку дерев, зафіксованого у 2012 році, не доводить їх фактичного стану та не звільняє утримувача від відповідальності за невиконання Охоронного договору № 200 у вигляді сплати відновної вартості та штрафу в розмірі 150 відсотків відновної вартості за пунктом 6.1 договору та Порядком № 384/6600 (при цьому навіть пункт 6.3 договору передбачає сплату 50 відсотків відновної вартості, а Додаток 1 до Правил № 105 не встановлює вікової межі для насаджень на території підприємств, установ та організацій);

- відповідач є постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:161:0005 на вул. Десятинній, 9 у м. Києві та стороною чинного Охоронного договору від 19.11.2012 №200, умови якого визначають персональний характер відповідальності утримувача та не передбачають припинення його обов`язків у разі передачі майна в оренду, а строк позовної давності за статтею 261 ЦК України не пропущено, оскільки про відсутність дерев стало відомо за результатами перевірки 07.11.2024;

- планову перевірку, призначену листом Департаменту від 08.10.2024 №077-5905 на 24.10.2024, було перенесено на 07.11.2024 за зверненням відповідальної особи самого відповідача у зв`язку з оформленням перепусток для членів комісії, про проведення перевірки відповідач поінформував Посольство згідно з листом від 22.10.2024 №15-4/40-299, а фактичний доступ працівників до території Посольства 07.11.2024 відбувся за виданими перепустками та документами, що посвідчують особу;

- справа № 910/2277/26 з ціною позову 303 399,53 грн є малозначною в силу прямої норми пункту 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України (не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2026 становить 332 800,00 грн), тому відповідно до частини першої статті 247 ГПК України підлягала розгляду у спрощеному позовному провадженні без окремого клопотання позивача;

- підстави для залучення Посольства до участі у справі як третьої особи в порядку статті 50 ГПК України відсутні, оскільки воно не є стороною Охоронного договору №200 і оскаржуване рішення безпосередньо не впливає на його права чи обов`язки, а додані апелянтом нові докази, створені у 2026 році вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не підлягають прийняттю згідно з частиною третьою статті 269 ГПК України.

6. Дії суду апеляційної інстанції щодо апеляційної скарги

6.1. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Готельний комплекс «Національний» Управління справами Апарату Верховної Ради України» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/2277/26, витребувано матеріали справи з місцевого господарського суду, призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 24.08.2026 та встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також усіх заяв і клопотань у письмовій формі до 20.08.2026 (включно).

6.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 відповідно до частини другої статті 216 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні до 12.10.2026. У судовому засіданні 12.10.2026 після судових дебатів колегія суддів, керуючись статтею 219 ГПК України, постановила ухвалу про відкладення ухвалення та проголошення судового рішення до 21.10.2026.

6.3. Представник відповідача в судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги та додаткових письмових пояснень, просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

6.4. Прокурор, представник позивача (у судовому засіданні 12.10.2026) та представник третьої особи в судових засіданнях заперечили проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях, просили оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У судові засідання 24.08.2026 та 21.10.2026 представник позивача не з`явився, про дату, час та місце проведення судових засідань був повідомлений належним чином, явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалася.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

6.5. До апеляційної скарги та додаткових письмових пояснень від 07.10.2026 відповідачем додано клопотання про залучення до матеріалів справи в порядку частини третьої статті 269 ГПК України нових доказів, створених та отриманих після ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції (03.06.2026), а саме: електронного листування з працівником Посольства за 2026 рік, адвокатських запитів від 27.08.2026 та відповідей на них від Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» (лист від 31.08.2026 №584) і представника Міністерства закордонних справ і у справах Співдружності Націй Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (лист від 14.09.2026).

6.6. 09.10.2026 до суду від третьої особи (КО «Київзеленбуд») надійшли додаткові пояснення на спростування доводів апелянта, до яких долучено додаткові докази, а саме: копії листів Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.09.2026 та від 01.10.2026 №077-7542 з додатками. 12.10.2026 третя особа також подала додаткові пояснення у справі, до яких долучила додаткові докази, а саме копію службової записки працівників КО «Київзеленбуд» від 08.10.2026.

6.7. У відзивах на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 12.10.2026 прокурор, представник позивача і представник третьої особи заперечили проти долучення поданих відповідачем додаткових доказів, створених у 2026 році після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6.8. Дослідивши у судовому засіданні 12.10.2026 означені документи та клопотання учасників справи про їх долучення до матеріалів справи, суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

6.9. За приписами частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

6.10. Колегія суддів, розглянувши заявлені відповідачем та третьою особою клопотання про долучення додаткових доказів, відхиляє їх та зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання учасниками справи таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19). Створення учасниками справи нових доказів (шляхом ініціювання запитів чи складення службових записок у червні - жовтні 2026 року) вже після завершення розгляду справи судом першої інстанції (03.06.2026) не може бути способом усунення недоліків доказування, допущених під час розгляду справи в місцевому господарському суді.

6.11. Отже, протокольними ухвалами суду від 12.10.2026 на підставі частини третьої статті 269 ГПК України відмовлено у залученні до матеріалів справи зазначених вище додаткових доказів (як поданих відповідачем разом з апеляційною скаргою та додатковими поясненнями від 07.10.2026, так і поданих третьою особою до додаткових пояснень від 09.10.2026 та 12.10.2026), оскільки їх не існувало на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції від 03.06.2026. Водночас, керуючись принципами рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін (статті 7, 13 ГПК України), колегія суддів залучила до матеріалів справи подані учасниками справи додаткові письмові пояснення як виклад їхніх правових аргументів відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 та частини п`ятої статті 161 ГПК України і здійснює перегляд справи за наявними в ній доказами, які досліджувалися судом першої інстанції.

7. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

7.1. Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

7.2. Статтею 129 Конституції України та частиною першою статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

7.3. Оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/2277/26 в частині закриття провадження у справі за вимогами в інтересах Київської міської державної адміністрації учасниками справи не оскаржується, суд апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 269 ГПК України переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги - у частині задоволених позовних вимог.

7.4. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

8. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

8.1. Суд першої інстанції на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.

8.2. На підставі рішення Київської міської ради від 14.07.2011 № 757/6144 Державному підприємству - готельному комплексу «Національний» Управління справами Верховної Ради України передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,3119 га з кадастровим номером 8000000000:91:161:0005, розташовану на вул. Десятинній, 9 у Шевченківському районі м. Києва, з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування готельного корпусу № 4, на посвідчення чого видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.12.2012 серії ЯЯ № 385014 (зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів за № 01-9-00193).

8.3. Згідно з листом-зверненням відповідача від 21.05.2012 № 15-4/40-154 у зв`язку з відведенням земельної ділянки для експлуатації та обслуговування корпусу № 4 постійно діючою комісією з обстеження зелених насаджень м. Києва за участю представника заявника Москальця П.О. було проведено обстеження зелених насаджень за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, 9 (зона містобудівної цінності - центральна), за результатами якого складено Акт обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, від 07.06.2012 № 1381 (№ 13841).

8.4. Відповідно до пункту 3 та висновку вказаного Акта від 07.06.2012 збереженню на місці в межах земельної ділянки площею 0,31 га підлягали 27 дерев, 80 кущів, 0,0635 га газонів та 62 кв. м квітників загальною відновною вартістю 361 388,00 грн, які передавалися на збереження Державному підприємству - готельному комплексу «Національний» Управління справами Верховної Ради України, зокрема:

- під № 1 - магнолія віком 8 років, діаметром стовбура 4+4 см, у кількості 1 шт., якісний стан - добрий;

- під № 16 - береза бородавчаста віком 50 років, діаметром стовбура 48 см, у кількості 1 шт., якісний стан - задовільний;

- під № 21 - ялина колюча (ф. сиза) віком 60 років, діаметром стовбура 48 см, у кількості 1 шт., якісний стан - задовільний.

8.5. 19.11.2012 між КО «Київзеленбуд» та Державним підприємством «Готельний комплекс «Національний» Управління справами Апарату Верховної Ради України» (Утримувач) укладено Охоронний договір на зелені насадження № 200.

8.6. За умовами пункту 2 Охоронного договору № 200 відповідач (Утримувач) взяв на себе зобов`язання щодо зберігання та утримання в належному стані зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці на вул. Десятинній, 9 у Шевченківському районі м. Києва, згідно з переліком, до якого увійшли, зокрема: магнолія (вік 8 років, 1 шт. - № 1 пункту 2 договору), береза бородавчаста (вік 50 років, 1 шт. - № 16 пункту 2 договору) та ялина колюча ф. сиза (вік 60 років, 1 шт. - № 21 пункту 2 договору).

8.7. Відповідно до пунктів 4.1, 4.3, 4.4, 4.6, 4.9, 4.10, 4.11 Охоронного договору №200 утримувач зобов`язався:

- утримувати в належному санітарному стані зелені насадження, зазначені в пункті 2 цього договору, здійснювати їх захист від шкідників і хвороб, не допускати механічного пошкодження зелених насаджень;

- самостійно або за допомогою спеціалізованих організацій здійснювати періодичний огляд зелених насаджень (не менше ніж двічі на рік - навесні та восени) з метою перевірки їх стану;

- здійснювати видалення зелених насаджень лише на підставі ордера, виданого в установленому порядку;

- негайно повідомляти уповноваженого суб`єкта про будь-яке пошкодження зелених насаджень або загрозу їх пошкодження;

- відшкодувати шкоду, завдану пошкодженням або знищенням зелених насаджень.

8.8. Пунктом 6.1 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 (укладеного відповідно до підпункту 16.2.1 пункту 16 Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 № 384/6600, у редакції, чинній на момент укладення договору) передбачено, що у разі знищення або пошкодження зелених насаджень до ступеня припинення росту у зв`язку із невиконанням умов договору утримувач сплачує відновну вартість зелених насаджень у сумі, розрахованій на момент повідомлення про пошкодження зелених насаджень (або виявлення таких пошкоджень уповноваженим органом), та штраф у розмірі 150 відсотків відновної вартості зелених насаджень. Згідно з пунктом 6.3 Охоронного договору № 200 утримувач не несе відповідальності за загибель дерев у разі досягнення ними вікової межі, однак у такому випадку утримувач сплачує компенсацію в розмірі 50 відсотків відновної вартості дерева.

8.9. З метою забезпечення контролю за станом виконання Охоронного договору від 19.11.2012 № 200, відповідно до наказу Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.04.2024 № 47 «Про проведення планової перевірки стану виконання охоронних договорів на зелені насадження», Департамент листом від 08.10.2024 № 077-5905 поінформував відповідача про проведення планової перевірки додержання умов вищезазначеного договору.

8.10. 07.11.2024 комісією з перевірки стану виконання охоронних договорів на зелені насадження, утвореною наказом Департаменту від 25.08.2023 № 39, проведено планову перевірку стану виконання Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 на земельній ділянці на вул. Десятинній, 9 у м. Києві, за результатами якої складено Акт від 07.11.2024 № 210 та Розрахунок відновної вартості та штрафу видалених зелених насаджень. Перевіркою встановлено відсутність трьох дерев, переданих на збереження за Охоронним договором № 200: магнолії (1 шт., № 1 пункту 2 договору), берези бородавчастої (1 шт., № 16 пункту 2 договору) та ялини колючої ф. сиза (1 шт., № 21 пункту 2 договору), у зв`язку з чим нараховано 121 359,81 грн їх відновної вартості з урахуванням індексу споживчих цін та 182 039,72 грн штрафу у розмірі 150 відсотків відновної вартості (всього 303 399,53 грн). Про результати перевірки та необхідність сплатити до міського бюджету кошти у загальному розмірі 303 399,53 грн КО «Київзеленбуд» повідомило відповідача листом від 11.04.2025 № 077/03-1277.

8.11. За інформацією Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), звернення щодо надання дозволу на видалення зелених насаджень за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, 9 не надходили, відповідні накази не видавалися, ордер на видалення зелених насаджень не оформлювався; повідомлення про знищення чи загрозу знищення зелених насаджень до Департаменту та КО «Київзеленбуд» також не надходили.

8.12. Оскільки відповідач у добровільному порядку нараховану суму відновної вартості зелених насаджень та штрафу у загальному розмірі 303 399,53 грн не сплатив, заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва звернувся до суду з даним позовом.

9. Правова позиція апеляційного суду та джерела права, які застосовуються

Щодо правової природи спірних правовідносин, обов`язку відповідача зі збереження зелених насаджень за Охоронним договором від 19.11.2012 № 200 та наявності правових підстав для стягнення відновної вартості зелених насаджень і штрафу

9.1. У позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу прокурор і третя особа (КО «Київзеленбуд») стверджують, що між КО «Київзеленбуд» та відповідачем (ДП «Готельний комплекс «Національний» Управління справами Апарату Верховної Ради України») укладено чинний Охоронний договір на зелені насадження від 19.11.2012 № 200, за умовами якого відповідач як постійний користувач комунальної земельної ділянки на вул. Десятинній, 9 у м. Києві прийняв на себе зобов`язання зберігати та утримувати в належному стані передані йому зелені насадження. За результатами планової перевірки, оформленої Актом від 07.11.2024 №210, виявлено відсутність трьох дерев (магнолії, берези бородавчастої та ялини колючої ф. сиза) за відсутності дозвільних документів (рішення компетентного органу та ордера на видалення зелених насаджень), що зумовлює обов`язок утримувача відшкодувати територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради відновну вартість знищених насаджень у сумі 121 359,81 грн та сплатити штраф у розмірі 150 відсотків відновної вартості, що становить 182 039,72 грн. Своєю чергою, відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі заперечує факт вчинення ним протиправного знищення зелених насаджень, вважає складений до Акта від 07.11.2024 №210 розрахунок відновної вартості та штрафу необґрунтованим і таким, що містить примітивно скопійовані з Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 анкетні дані про дерева без урахування спливу 12 років та зміни їх якісного стану.

9.2. Надаючи правову оцінку наведеним аргументам сторін, колегія суддів виходить із того, що спірні правовідносини виникли щодо збереження об`єктів рослинного світу (зелених насаджень), розташованих на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади міста Києва, та поєднують у собі як імперативні приписи природоохоронного і благоустрійного законодавства, так і договірні зобов`язання сторін за охоронним договором.

9.3. Відповідно до частини першої статті 13 та статті 66 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Аналогічне правило закріплено в частинах першій та другій статті 324 ЦК України, за змістом яких природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

9.4. За приписами статті 142 Конституції України, частини першої статті 16 та частин першої, п`ятої статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:161:0005 площею 0,3119 га на вул. Десятинній, 9 у Шевченківському районі м. Києва, передана відповідачу в постійне користування згідно з рішенням Київської міської ради від 14.07.2011 № 757/6144 та Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 10.12.2012 серії ЯЯ № 385014, разом із розташованими на ній зеленими насадженнями є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

9.5. Статтею 40 Закону України від 25.06.1991 № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, імперативно встановлено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог, серед яких:

- раціональне і економне використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

- здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

- здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів. Згідно зі статтею 41, частинами першою, другою, четвертою статті 68 та частиною першою статті 69 Закону України від 25.06.1991 № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України, і така шкода підлягає компенсації в повному обсязі.

9.6. Спеціальні правила охорони, утримання та видалення зелених насаджень у населених пунктах визначені статтею 28 Закону України від 06.09.2005 № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів». Відповідно до частин першої, третьої та сьомої статті 28 зазначеного Закону охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв; видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України; правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

9.7. На виконання частини третьої статті 28 Закону України від 06.09.2005 № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 №1045 затверджено Порядок видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах (далі - Порядок № 1045). Згідно з пунктом 3 Порядку № 1045 видалення зелених насаджень на території населеного пункту здійснюється за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі ордера (крім випадків, передбачених пунктами 7-10 цього Порядку) або на підставі документів, визначених статтями 35-37 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності». Аналогічний дозвільний механізм на місцевому рівні закріплено в пункті 4 Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 № 384/6600 (далі - Порядок № 384/6600), відповідно до якого видалення зелених насаджень на території міста Києва здійснюється за наказом структурного підрозділу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), до повноважень якого віднесено питання здійснення регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, на підставі ордера на видалення зелених насаджень.

9.8. Поряд із загальними нормами природоохоронного законодавства між сторонами виникли договірні зобов`язальні правовідносини. Згідно з частиною другою статті 11, частиною першою статті 626, статтею 628 та статтею 629 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Водночас за приписами статті 610, частини першої статті 611, частини першої статті 546 та частин першої, другої статті 549 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, і такі збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

9.9. Як підтверджується матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 07.06.2012 за участю представника відповідача Москальця П.О. на підставі листа-звернення відповідача від 21.05.2012 № 15-4/40-154 постійно діючою комісією було проведено обстеження зелених насаджень на вул. Десятинній, 9 у м. Києві, за результатами якого складено Акт обстеження зелених насаджень від 07.06.2012 № 1381 (№ 13841). На підставі цього Акта 19.11.2012 між КО «Київзеленбуд» та відповідачем укладено Охоронний договір на зелені насадження № 200, за умовами пункту 2 якого відповідач (Утримувач) прийняв на збереження та утримання в належному стані 27 дерев, 80 кущів, 0,0635 га газонів та 62 кв. м квітників на земельній ділянці на вул. Десятинній, 9 у м. Києві, серед яких: під № 1 - магнолія (вік 8 років, діаметр стовбура 4+4 см, 1 шт., якісний стан - добрий); під № 16 - береза бородавчаста (вік 50 років, діаметр стовбура 48 см, 1 шт., якісний стан - задовільний); під № 21 - ялина колюча ф. сиза (вік 60 років, діаметр стовбура 48 см, 1 шт., якісний стан - задовільний). Пунктами 4.1, 4.9, 4.10, 4.11 та 6.1 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 (у повній відповідності до положень Порядку № 384/6600) закріплено обов`язок відповідача утримувати в належному санітарному стані вказані зелені насадження, здійснювати їх видалення виключно на підставі ордера, виданого в установленому порядку, негайно повідомляти уповноваженого суб`єкта про будь-яке пошкодження зелених насаджень або загрозу їх пошкодження, а у разі знищення або пошкодження зелених насаджень до ступеня припинення росту у зв`язку з невиконанням умов договору - сплатити відновну вартість зелених насаджень у сумі, розрахованій на момент повідомлення про пошкодження (або виявлення таких пошкоджень уповноваженим органом), та штраф у розмірі 150 відсотків відновної вартості зелених насаджень.

9.10. Оцінюючи подані на підтвердження порушення відповідачем цих зобов`язань докази за правилами статей 76, 77, 78, 79 та 86 ГПК України (відповідно до яких належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; допустимими є докази, одержані в установленому законом порядку; достовірними є докази, створені за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи; а наявність обставини вважається доведеною, якщо докази її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування), колегія суддів зазначає, що факт відсутності на земельній ділянці трьох переданих відповідачу на збереження дерев (магнолії, берези бородавчастої та ялини колючої ф. сиза) підтверджений Актом перевірки стану виконання охоронного договору від 07.11.2024 № 210, складеним уповноваженою комісією Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та КО «Київзеленбуд» на виконання наказу Департаменту від 23.04.2024 № 47 та підпункту 16.2.1 пункту 16 Порядку № 384/6600. Водночас листами Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підтверджено, що жодних звернень про надання дозволу на видалення цих насаджень не надходило, накази та ордери на їх видалення не видавалися, повідомлення про їх пошкодження чи загрозу знищення від відповідача не реєструвалися.

9.11. Доводи апелянта про те, що при складенні Розрахунку відновної вартості та штрафу видалених зелених насаджень до Акта від 07.11.2024 № 210 комісією неправомірно використано характеристики дерев (вік та якісний стан), зафіксовані в Охоронному договорі від 19.11.2012 № 200, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Згідно з Методикою визначення відновної вартості зелених насаджень, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 12.05.2009 № 127 (далі - Методика № 127), та рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 № 384/6600 (у редакції рішення від 08.12.2022 № 5837/5878) визначення відновної вартості здійснюється за показниками породи, віку, діаметра стовбура, якісного стану та зонального коефіцієнта з індексацією на індекс споживчих цін. Оскільки станом на момент перевірки 07.11.2024 спірні дерева в натурі на земельній ділянці були повністю відсутні, а відповідач у порушення пунктів 4.6, 4.9, 4.10 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 допустив їх зникнення без попереднього комісійного обстеження, єдиними офіційними, узгодженими самими сторонами та достовірними вихідними даними щодо характеристик переданих на збереження дерев є параметри, зафіксовані в пункті 2 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 та Акті обстеження від 07.06.2012 № 1381. Розрахунок заявлених до стягнення сум є арифметично та методологічно правильним: відновна вартість трьох знищених зелених насаджень з урахуванням індексу споживчих цін становить 121 359,81 грн; розмір штрафу у розмірі 150 відсотків відновної вартості зелених насаджень згідно з пунктом 6.1 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 становить 182 039,72 грн (121 359,81 грн * 150% = 182 039,715 грн, що за правилами математичного округлення становить 182 039,72 грн); загальна сума до стягнення становить 303 399,53 грн (121 359,81 грн + 182 039,72 грн = 303 399,53 грн), а обґрунтованого контррозрахунку відповідачем суду не подано.

9.12. У практиці Верховного Суду щодо застосування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та доктрини заборони суперечливої поведінки сформовано усталений правовий підхід, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), де сформульовано такий висновок про застосування норми права: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Застосовуючи наведений правовий висновок до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що відповідач, який за Актом обстеження від 07.06.2012 № 1381 та пунктом 2 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 без зауважень узгодив характеристики та якісний стан переданих йому на збереження зелених насаджень і сам не виконав договірного обов`язку щодо ініціювання їх комісійного обстеження до моменту фактичного зникнення дерев із земельної ділянки, не може діяти всупереч своїй попередній поведінці та посилатися на власну бездіяльність чи неможливість повторного натурного огляду знищених насаджень для заперечення їх узгоджених у договорі характеристик і уникнення цивільно-правової відповідальності.

9.13. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позиції прокурора та третьої особи щодо порушення відповідачем зобов`язань за Охоронним договором від 19.11.2012 № 200 та відхиляє протилежні доводи апелянта. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні надав цим обставинам цілком правильну правову оцінку та правомірно задовольнив вимоги про стягнення 121 359,81 грн відновної вартості зелених насаджень і 182 039,72 грн штрафу.

Щодо доводів скаржника про досягнення спірними зеленими насадженнями вікової межі станом на 07.11.2024 як підставу для звільнення від сплати відновної вартості та штрафу

9.14. Апелянт стверджує, що станом на дату проведення перевірки (07.11.2024) спірні зелені насадження досягли своєї вікової межі, визначеної у таблиці Додатка 1 до Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 № 105 (далі - Правила № 105), оскільки шляхом додавання 12 років дії Охоронного договору № 200 до віку насаджень, зафіксованого у 2012 році, магнолія (яку апелянт відносить до чагарників через подвійний стовбур діаметром 4+4 см) досягла 20 років при межі для чагарників 15 років (8 років + 12 років = 20 років), береза бородавчаста - 62 років при межі для швидкоростучих дерев 45 років (50 років + 12 років = 62 роки), а ялина колюча (ф. сиза) - 72 років при межі для повільноростучих дерев 60 років (60 років + 12 років = 72 роки). На переконання скаржника, відповідно до пункту 6 Порядку № 1045, підпункту 13.1 пункту 13 Порядку № 384/6600 та пункту 6.3 Охоронного договору № 200 досягнення деревом вікової межі автоматично звільняє утримувача від сплати відновної вартості та відповідальності за загибель дерев без будь-яких додаткових умов чи доказів. У своїх відзивах прокурор та КО «Київзеленбуд» заперечують проти цього доводу, зазначаючи, що: по-перше, положення пункту 6 Порядку № 1045 стосуються виключно процедури правомірного видалення зелених насаджень на підставі заяви, акта обстеження комісії та ордера, а не самовільного знищення чи зникнення дерев, переданих під охорону; по-друге, арифметичне додавання 12 років до віку дерев не є допустимим доказом їх фактичного біологічного чи аварійного стану; по-третє, Додаток 1 до Правил № 105 встановлює усереднену вікову межу лише для насаджень у лісопарках, санітарно-захисних зонах, парках, скверах, на вулицях, проїздах і площах, проте не визначає межового віку для зелених насаджень, що ростуть на території підприємств, установ та організацій; по-четверте, апелянт вибірково цитує пункт 6.3 Охоронного договору № 200, який навіть у разі загибелі дерев через досягнення вікової межі встановлює обов`язок утримувача сплатити 50 відсотків їх відновної вартості.

9.15. Перевіряючи вказану групу доводів через норми матеріального права, колегія суддів звертає увагу на системний зв`язок положень пунктів 2, 3, 4, 6 Порядку № 1045 та пунктів 4, 13.1 Порядку № 384/6600. Дійсно, відповідно до абзацу сьомого пункту 2 та абзацу третього пункту 6 Порядку № 1045 видалення зелених насаджень здійснюється, зокрема, у разі досягнення деревом вікової межі, і сплата відновної вартості зелених насаджень у такому разі не проводиться (до цього ж пункту відсилає підпункт 13.1 пункту 13 Порядку № 384/6600). Проте за прямим приписом пункту 4 Порядку № 1045 (та пунктів 5-10, 14 Порядку № 384/6600) підставою для прийняття рішення компетентним органом є заява про видалення зелених насаджень, подана юридичною чи фізичною особою (заявником), після надходження якої компетентний орган утворює комісію з питань визначення стану зелених насаджень та їх відновної вартості, яка у п`ятиденний строк визначає стан зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, і їх відновну вартість та складає акт обстеження тих насаджень, що підлягають видаленню. На підставі цього акта компетентний орган приймає рішення і видає заявнику ордер на видалення зелених насаджень.

9.16. Отже, правова норма абзацу третього пункту 6 Порядку № 1045 не існує ізольовано від процедурних приписів пунктів 3 та 4 цього ж Порядку: звільнення від сплати відновної вартості у зв`язку з досягненням деревом вікової межі застосовується виключно на етапі вирішення компетентним органом питання про надання дозволу (ордера) на правомірне видалення існуючого дерева за результатами його натурного огляду комісією та фіксації в акті обстеження факту втрати деревом декоративних, захисних і біологічних функцій внаслідок досягнення вікової межі або аварійного стану. Натомість у разі самовільного знищення або допущення зникнення зелених насаджень без звернення до компетентного органу, без огляду комісією та без отримання ордера настає відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та невиконання умов охоронного договору.

9.17. Аналіз положень пунктів 9.1.11.3, 9.1.12 та Додатка 1 до Правил № 105 також спростовує позицію апелянта. Пунктом 9.1.12 Правил № 105 визначено, що аварійне дерево - це дерево, яке може становити загрозу для життя і здоров`я пішоходів, транспортних засобів, пошкодити лінії електропередач, будівлі і споруди або перебуває у пошкодженому стані внаслідок снігопадів, вітролому, урагану та інших стихійних природних явищ чи за наявності гнилої серцевини стовбура, значної суховершинності, досягнення вікової межі. При цьому таблиця Додатка 1 до Правил № 105 («Усереднена вікова межа експлуатації деревних і чагарникових рослин і газонів в зелених насадженнях населених пунктів») диференціює усереднений граничний вік рослин залежно від категорії озелененої території (лісопарки і санітарно-захисні зони; парки; сквери, бульвари; вулиці, проїзди і площі) і, як слушно зауважила третя особа у відзиві на апеляційну скаргу, не встановлює фіксованої вікової межі для насаджень обмеженого користування на територіях підприємств, установ та організацій. До того ж в Акті обстеження від 07.06.2012 № 1381 та в пункті 2 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 магнолію (№ 1 за переліком) було обліковано сторонами саме у групі дерев (позиції 1-27 переліку, що становлять у підсумку 27 одиниць дерев) із якісним станом «добрий», а березу бородавчасту (50 років) та ялину колючу ф. сиза (60 років) прийнято відповідачем на збереження у стані «задовільний» без жодних зауважень щодо їх нібито аварійності вже у 2012 році.

9.18. Більше того, за умовами пункту 4.6 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 саме на відповідача як утримувача покладався обов`язок самостійно або за допомогою спеціалізованих організацій здійснювати періодичний огляд зелених насаджень не менше ніж двічі на рік (навесні та восени) з метою перевірки їх стану. У разі виявлення ознак старіння, суховершинності, аварійності чи загибелі дерева у зв`язку з досягненням вікової межі відповідач згідно з пунктами 4.9, 4.10 договору був зобов`язаний негайно повідомити КО «Київзеленбуд» та ініціювати комісійне обстеження для оформлення акта й ордера на видалення або застосування наслідків пункту 6.3 договору (який передбачає звільнення від відповідальності за загибель дерев при досягненні вікової межі лише за умови сплати компенсації у розмірі 50 відсотків відновної вартості таких дерев). Відповідач у порушення статей 74, 76, 77 ГПК України не надав жодного акта весняного чи осіннього огляду насаджень за 2012-2024 роки, жодного звернення до уповноважених органів та жодного належного і допустимого доказу того, що спірні дерева загинули з природних причин або перебували в аварійному стані до моменту їх фактичного зникнення з ділянки.

9.19. Застосовуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів виходить із того, що за змістом частини третьої статті 28 Закону України від 06.09.2005 № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» та пунктів 3, 4, 6 Порядку № 1045 підставою для звільнення землекористувача (утримувача) від відшкодування відновної вартості зелених насаджень може бути виключно документально підтверджений в установленому законом порядку (актом комісійного обстеження до моменту знесення дерева) факт аварійного, сухостійного чи фаутного стану насадження або досягнення ним вікової межі з отриманням відповідного ордера (або дотримання процедури підпункту 15.6 пункту 15 Порядку № 384/6600 у разі негайного аварійного знесення з попередньою фотофіксацією та зверненням до уповноваженого органу протягом трьох календарних днів). Самовільне видалення або незбереження дерев унеможливлює застосування пункту 6 Порядку № 1045, оскільки робить неможливим об`єктивний комісійний огляд насадження з вини самого утримувача.

9.20. З урахуванням наведеного, доводи апелянта про досягнення зеленими насадженнями вікової межі як підставу для звільнення від сплати відновної вартості та штрафу є юридично неспроможними і відхиляються судом апеляційної інстанції. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов абсолютно вірного висновку про те, що посилання відповідача на досягнення деревами вікової межі не підтверджені належними доказами і навіть досягнення такої межі не надає права на видалення насаджень без проведення обстеження та отримання ордера в установленому законодавством порядку.

Щодо доводів апелянта про непроведення контролюючими органами щорічних планових перевірок упродовж 12 років, неможливість встановлення часу знищення дерев та сплив позовної давності

9.21. В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що згідно з Порядком № 384/6600 та умовами Охоронного договору № 200 уповноважений структурний підрозділ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) спільно з КО «Київзеленбуд» зобов`язаний був проводити планові перевірки стану зелених насаджень не частіше одного разу на рік, а отже за період з 2012 по 2024 рік мав би провести не менше 11 планових перевірок. Посилаючись на лист Департаменту від 27.03.2026 № 077-2015, апелянт зазначає, що за цей час проведено лише одну перевірку 07.11.2024, через що неможливо встановити, у який саме проміжок часу впродовж 12 років фактично відбулося знищення дерев та чи не пропущено позивачем строк позовної давності. Прокурор та КО «Київзеленбуд» у відзивах на апеляційну скаргу зазначають, що непроведення щорічних перевірок контролюючим органом не припиняє і не скасовує обов`язку утримувача зберігати зелені насадження та негайно повідомляти про їх пошкодження (пункт 4.10 договору). Оскільки про факт відсутності трьох дерев уповноваженим органам стало відомо лише під час перевірки 07.11.2024, перебіг загальної трирічної позовної давності за частиною першою статті 261 ЦК України розпочався саме 07.11.2024 і станом на дату звернення з позовом у березні 2026 року не сплив.

9.22. Оцінюючи наведені аргументи, колегія суддів виходить із того, що відповідно до пункту 7.1 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 та підпункту 16.2.1 пункту 16 Порядку № 384/6600 контроль за додержанням умов охоронного договору здійснюється шляхом проведення періодичних планових (не частіше одного разу на рік) та позапланових виїзних перевірок уповноваженим структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) спільно з КО «Київзеленбуд». Нормативне формулювання «не частіше одного разу на рік» встановлює максимальну граничну частоту планових заходів контролю з метою недопущення надмірного втручання у діяльність суб`єкта господарювання, а не імперативний обов`язок контролюючого органу проводити перевірки щороку як умову чинності зобов`язань утримувача за охоронним договором. Згідно зі статтями 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог цього Кодексу, а тому частота реалізації контрольних повноважень Департаментом та КО «Київзеленбуд» жодним чином не звільняє відповідача від виконання взятих на себе за Охоронним договором № 200 обов`язків щодо збереження зелених насаджень та негайного інформування про їх пошкодження чи знищення.

9.23. Стосовно доводу скаржника про можливий пропуск позовної давності колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 256 та частиною першою статті 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Крім того, за правилом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

9.24. Як вбачається з матеріалів справи, у суді першої інстанції відповідач окремої заяви про застосування наслідків спливу позовної давності в порядку частини третьої статті 267 ЦК України не подавав, а в додаткових поясненнях від 31.03.2026 та в апеляційній скарзі висловив лише риторичне припущення про те, чи не пропущено строк позовної давності з огляду на сплив 12 років з моменту укладення договору. Водночас за умовами пункту 4.10 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 саме на відповідача було покладено обов`язок негайно повідомити КО «Київзеленбуд» про пошкодження чи знищення зелених насаджень, а пунктом 6.1 договору прямо погоджено, що відновна вартість розраховується на момент повідомлення про пошкодження або виявлення таких пошкоджень уповноваженим органом. Оскільки відповідач про знищення дерев не повідомляв, а земельна ділянка на вул. Десятинній, 9 має режим обмеженого доступу, уповноважені органи та прокурор об`єктивно довідалися і могли довідатися про факт відсутності трьох дерев виключно під час проведення планової виїзної перевірки 07.11.2024 та складення Акта № 210. Звернення прокурора з позовом до Господарського суду міста Києва відбулося 03.03.2026, тобто в межах трирічного строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України.

9.25. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19, пункти 7.10-7.13) та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 321/1702/16-ц (провадження № 61-24616св18) щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України та статті 74 ГПК України викладено правові висновки, відповідно до яких «перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Тобто початок перебігу строку позовної давності співпадає з моментом виникнення у особи права на позов та можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд» (постанова від 10.07.2019 у справі № 321/1702/16-ц). Водночас у пунктах 7.10, 7.12 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники», при цьому відповідно до загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, «відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше». Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що відповідач не надав жодного доказу того, що про відсутність переданих на збереження дерев уповноважені органи чи прокурор могли дізнатися раніше проведення планової перевірки 07.11.2024, а невиконання самим відповідачем договірного обов`язку (пункт 4.10 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200) щодо негайного повідомлення про пошкодження чи знищення зелених насаджень виключає можливість посилання боржника на більш ранній початок перебігу позовної давності.

9.26. Отже, доводи апелянта про неможливість встановлення часу знищення насаджень через непроведення щорічних перевірок та про ймовірний пропуск позовної давності є безпідставними та відхиляються апеляційним судом. Місцевий господарський суд правомірно виходив із доведеності факту порушення станом на дату його виявлення (07.11.2024) та обґрунтовано задовольнив позов у межах строку позовної давності.

Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у зв`язку з перебуванням земельної ділянки у фактичному користуванні Посольства Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні та дією дипломатичного імунітету території за Віденською конвенцією 1961 року

9.27. Апелянт стверджує, що у його діях чи бездіяльності відсутня вина у незбереженні зелених насаджень (що за частиною другою статті 1166 ЦК України є підставою для звільнення від відповідальності), оскільки згідно з Договором оренди від 04.09.1992 № 1/94, дія якого продовжена до 30.09.2042, будівля на вул. Десятинній, 9 у м. Києві разом із прилеглою земельною ділянкою і садом передана в оренду для розміщення Посольства Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні. Посилаючись на статтю 22 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, відповідач зазначає, що приміщення та територія дипломатичного представництва є недоторканними, відповідач не має до неї постійного безперешкодного доступу, не володіє інформацією про обставини зникнення дерев, а за пунктом 2.7 Договору оренди орендар має право проводити реконструкцію паркової зони з дозволу міської влади та відповідно до законодавства України. Прокурор та КО «Київзеленбуд» заперечують проти цих аргументів, наголошуючи, що стороною Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 і постійним землекористувачем ділянки є саме відповідач, відповідальність якого має персональний характер і не припиняється внаслідок передачі майна в оренду (тим більше, що охоронний договір укладено у 2012 році - через 20 років після укладення договору оренди 1992 року, а у 2017 році оренду було продовжено без жодних застережень). Крім того, відповідач не надав суду першої інстанції ні копії самого Договору оренди від 04.09.1992 № 1/94, ні доказів вжиття будь-яких заходів щодо огляду зелених насаджень та звернень до Посольства впродовж 2012-2024 років.

9.28. Надаючи оцінку вказаним доводам через призму норм цивільного, господарського та міжнародного права, колегія суддів насамперед зазначає, що спірні зобов`язання відповідача зі сплати відновної вартості зелених насаджень та штрафу в розмірі 150 відсотків виникли з невиконання ним умов Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 та імперативних вимог природоохоронного законодавства. Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання, і відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Так само згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто як у договірних, так і в деліктних правовідносинах діє презумпція вини боржника (заподіювача шкоди), для спростування якої саме відповідач повинен довести належними і допустимими доказами, що ним було вжито всіх залежних від нього заходів для збереження зелених насаджень.

9.29. Згідно з пунктом 10 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 та пунктом 11 Додатка 1 до Порядку № 384/6600 дія охоронного договору припиняється виключно у визначених ним випадках: у разі сплати утримувачем відновної вартості зелених насаджень або у разі відчуження земельної ділянки чи закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, на якій знаходяться зелені насадження (причому навіть у разі відчуження частини земельної ділянки договір діє до моменту його переукладення новим власником або сплати ним відновної вартості). Жодних положень про припинення, зупинення чи перекладення обов`язків постійного землекористувача (утримувача) на третіх осіб у разі передачі розташованої на земельній ділянці будівлі в оренду ні Порядок № 384/6600, ні Охоронний договір від 19.11.2012 № 200 не містять.

9.30. Більше того, хронологія встановлених судами обставин повністю спростовує доводи скаржника про об`єктивну неможливість виконання ним Охоронного договору від 19.11.2012 № 200. Як зазначає сам відповідач, Договір оренди будівлі на вул. Десятинній, 9 із Посольством Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні було укладено 04.09.1992 за № 1/94, а у жовтні-листопаді 2017 року за взаємною згодою сторін продовжено до 30.09.2042 (більше того, у поданому самим відповідачем до КО «Київзеленбуд» при листі від 30.07.2012 № 15-4/40-211 витягу з бази даних Державного земельного кадастру від 14.01.2010 за кодом ділянки 91:161:005 прямо значилося «посольство Великобританії»). Тобто станом на момент свого звернення з листом від 21.05.2012 № 15-4/40-154, проведення обстеження насаджень за участю представника відповідача (Акт від 07.06.2012 № 1381) та підписання Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 відповідач уже впродовж 20 років перебував у орендних відносинах із Посольством і достовірно знав про дипломатичний статус орендаря, проте добровільно, без жодних застережень прийняв на себе перед КО «Київзеленбуд» та територіальною громадою міста Києва персональне зобов`язання зберігати зелені насадження, двічі на рік (навесні та восени) проводити їх огляд і не допускати їх видалення без ордера. Так само під час продовження строку дії Договору оренди у 2017 році відповідач був обізнаний про чинність Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 і мав усі правові можливості узгодити з орендарем порядок періодичного доступу для огляду насаджень та контролю за їх збереженням.

9.31. Посилання апелянта на статтю 22 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.1961 (згідно з якою приміщення представництва є недоторканними і влада держави перебування не може вступати в ці приміщення інакше, як за згодою глави представництва) не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності за невиконання господарського зобов`язання. Зокрема, частина перша статті 41 цієї ж Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.1961 прямо встановлює, що без шкоди для їх привілеїв та імунітетів усі особи, які користуються такими привілеями та імунітетами, зобов`язані поважати закони і постанови держави перебування, чого дотримувалися і сторони договору оренди, передбачивши (за твердженням самого апелянта) у пункті 2.7 обов`язок орендаря здійснювати будь-які зміни паркової зони виключно з дозволу міської влади та відповідно до законодавства України. Крім того, недоторканність приміщень дипломатичного представництва означає дозвільний (за погодженням із представництвом) порядок доступу до території, але не скасовує обов`язку відповідача як орендодавця і утримувача зелених насаджень звертатися до орендаря для погодження проведення обов`язкових весняних і осінніх оглядів згідно з пунктом 4.6 Охоронного договору № 200.

9.32. Оцінюючи наявну в матеріалах справи доказову базу з цього питання за статтями 74, 76-79, 86 ГПК України, колегія суддів констатує, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не подав жодного доказу того, що в період з 19.11.2012 по 07.11.2024 він хоча б один раз звертався до Посольства з листом чи запитом про надання доступу для проведення сезонного огляду зелених насаджень або отримував відмову в такому доступі, ба більше - навіть не долучив до матеріалів справи копії самого Договору оренди від 04.09.1992 № 1/94.

9.33. Відповідно до частин першої та другої статті 614, частини другої статті 1166 ЦК України обов`язок доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання або завданні шкоди покладається саме на боржника (відповідача), який для звільнення від відповідальності має довести, що він вжив усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов`язання та запобігання шкоді. При цьому у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 (пункти 15, 19-22), від 26.02.2019 у справі №913/632/17 (підпункт 5.3 пункту 5), від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 18.11.2020 у справі №910/11152/19 (пункти 29, 29.3, 29.4, 33-36) та від 16.12.2020 у справі №908/1908/19 сформульовано правові висновки щодо застосування статей 13, 14, 74, 80 та частини третьої статті 269 ГПК України, згідно з якими «у силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій» (пункт 15 постанови від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17; аналогічно - пункт 29 постанови від 18.11.2020 у справі №910/11152/19). Водночас щодо подання нових доказів на стадії апеляційного перегляду Верховний Суд виснував, що «відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву» (пункт 29.3 постанови від 18.11.2020 у справі №910/11152/19), «єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача)» (пункт 33 постанови від 18.11.2020 у справі №910/11152/19; аналогічно - пункт 20 постанови від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, підпункт 5.3 пункту 5 постанови від 26.02.2019 у справі №913/632/17), тоді як така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції (зокрема отриманих за результатами ініційованих самим учасником справи перевірок чи запитів вже після прийняття рішення), «взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України» незалежно від причин неподання таких доказів, оскільки допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права та принципу правової визначеності (пункти 21, 22 постанови від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17; підпункт 5.3 пункту 5 постанови від 26.02.2019 у справі № 913/632/17; постанови від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19; пункти 35, 36 постанови від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19).

9.34. Отже, відповідач не спростував презумпції своєї вини, встановленої частиною другою статті 614 та частиною другою статті 1166 ЦК України, не довів вжиття ним упродовж 2012-2024 років будь-яких заходів щодо контролю і збереження переданих йому зелених насаджень, у зв`язку з чим його доводи про передачу ділянки в оренду Посольству та дію статті 22 Віденської конвенції 1961 року відхиляються. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні надав цим аргументам вичерпну та юридично правильну оцінку, вірно вказавши на персональний характер відповідальності утримувача за Охоронним договором від 19.11.2012 № 200 незалежно від передачі майна в оренду.

Щодо доводів додаткових письмових пояснень апелянта про недоведеність фактичного перебування комісії 07.11.2024 на території Посольства та дефекти Акта перевірки від 07.11.2024 № 210

9.35. У додаткових письмових поясненнях від 07.10.2026 апелянт поставив під сумнів достовірність Акта планової перевірки від 07.11.2024 № 210 та факт фізичного перебування членів комісії 07.11.2024 на земельній ділянці на вул. Десятинній, 9 у м. Києві, вказуючи на відсутність фото- чи відеофіксації перевірки, особливий дипломатичний режим доступу на територію Посольства, питання щодо повноважень підписантів Акта № 210 та наявність у тексті Акта від 07.11.2024 № 210 посилання на повідомлення Держстату від 13.11.2024. Заперечуючи проти цих тверджень у додаткових поясненнях від 09.10.2026 та 12.10.2026, КО «Київзеленбуд» наголосило на тому, що планову перевірку 07.11.2024 було призначено та проведено уповноваженою комісією з дотриманням установленого порядку після завчасного інформування відповідача листом Департаменту від 08.10.2024 № 077-5905, а складений за її результатами Акт від 07.11.2024 № 210 належним чином фіксує виявлену відсутність трьох дерев.

9.36. Перевіряючи вказані доводи за правилами статей 76-79, 86 та 269 ГПК України виключно за наявними у справі доказами, які досліджувалися судом першої інстанції (оскільки у прийнятті нових доказів, створених після ухвалення оскаржуваного рішення, апеляційним судом відмовлено протокольними ухвалами від 12.10.2026 з мотивів, наведених у пунктах 6.9- 6.11 цієї постанови), колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції (у відзиві на позовну заяву від 26.03.2026, додаткових поясненнях від 31.03.2026 та запереченнях від 02.04.2026) відповідач жодних доводів щодо неповноважності складу комісії чи дефектів підписантів Акта від 07.11.2024 № 210 не заявляв. Водночас ні підпункт 16.2.1 пункту 16 Порядку № 384/6600, ні розділ 7 Охоронного договору від 19.11.2012 № 200 не встановлюють обов`язкової вимоги щодо здійснення фото- або відеофіксації під час проведення планової перевірки стану виконання охоронного договору (тим більше на території іноземного дипломатичного представництва, де діють підвищені безпекові обмеження щодо фото- та відеозйомки). Належним і допустимим доказом фіксації результатів перевірки є складений уповноваженою комісією Акт перевірки стану виконання охоронного договору.

9.37. Відповідно до частин першої та другої статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Наявними в матеріалах справи доказами, які подавалися до суду першої інстанції, підтверджується послідовний, логічний і документально зафіксований ланцюг подій:

- 23.04.2024 Департаментом захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано наказ № 47 «Про проведення планової перевірки стану виконання охоронних договорів на зелені насадження», до переліку об`єктів якого включено Охоронний договір від 19.11.2012 № 200;

- листом від 08.10.2024 № 077-5905 Департамент завчасно повідомив відповідача про проведення планової перевірки та необхідність забезпечення доступу до зелених насаджень на вул. Десятинній, 9;

- 07.11.2024 комісією з перевірки стану виконання охоронних договорів на зелені насадження (утвореною наказом Департаменту від 25.08.2023 № 39) проведено перевірку та складено Акт № 210 і Розрахунок відновної вартості та штрафу видалених зелених насаджень, про результати яких та необхідність сплати 303 399,53 грн відповідача повідомлено листом КО «Київзеленбуд» від 11.04.2025 № 077/03-1277.

9.38. Зазначення у розрахункових матеріалах перевірки статистичних даних Держстату щодо індексу споживчих цін від 13.11.2024 зумовлено виключно тим, що після фактичного натурного огляду земельної ділянки 07.11.2024 та виявлення відсутності трьох дерев здійснювався підсумковий фінансовий розрахунок відновної вартості за Методикою № 127 та підпунктом 4.1 пункту 4 рішення Київської міської ради від 27.10.2011 № 384/6600 (у редакції рішення від 08.12.2022 № 5837/5878) з урахуванням актуального офіційно оприлюдненого індексу інфляції за попередній місяць, що жодним чином не ставить під сумнів факт роботи комісії на об`єкті 07.11.2024. Так само те, що Акт від 07.11.2024 № 210 підписаний членами постійно діючої комісії (утвореної наказом Департаменту від 25.08.2023 № 39 зі змінами), повністю узгоджується з порядком роботи комісії. При цьому колегія суддів особливо наголошує, що відповідач ні у відзиві на позовну заяву, ні в апеляційній скарзі, ні в додаткових поясненнях не стверджує і не надає жодного доказу того, що спірні три дерева (магнолія, береза бородавчаста та ялина колюча ф. сиза) фактично наявні (ростуть) на земельній ділянці на вул. Десятинній, 9; навпаки, у відзиві та апеляційній скарзі відповідач будував свій захист саме на тому, що ці дерева досягли вікової межі та були аварійними станом на 07.11.2024.

9.39. Згідно з правовими висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування стандарту доказування «вірогідність доказів» і критеріїв оцінки доказів за статтями 79, 86 ГПК України, викладеними у постанові від 25.06.2020 у справі №924/233/18 (пункти 70-73, 82, 85, 132-133), «тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були» (пункти 72, 132 постанови від 25.06.2020 у справі № 924/233/18), при цьому «з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності» (пункти 85, 133 постанови від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Водночас відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), «Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності за критерієм більшої вірогідності та враховуючи наведені висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що сторона не може заперечувати достовірність акта планової перевірки з формальних міркувань на стадії апеляційного перегляду, якщо вона жодним доказом не спростувала зафіксованого в акті факту відсутності переданого їй на збереження майна і впродовж розгляду справи в суді першої інстанції обґрунтовувала правомірність вибуття цих дерев досягненням ними вікової межі.

9.40. Отже, Акт проведення планової перевірки стану виконання охоронного договору на зелені насадження від 07.11.2024 № 210 є належним, допустимим, достовірним та вірогідним доказом у розумінні статей 76-79 ГПК України. Доводи додаткових пояснень апелянта в цій частині відхиляються як необґрунтовані, а висновок суду першої інстанції про доведеність факту відсутності спірних дерев на підставі Акта від 07.11.2024 № 210 є цілком правильним.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права (розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без клопотання позивача, відмова у залученні третьої особи та неповнота мотивування судового рішення)

9.41. В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що місцевий господарський суд допустив істотні порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення, а саме:

- у порушення частини першої статті 249 та частин третьої, четвертої статті 250 ГПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання з власної ініціативи за відсутності відповідного письмового клопотання позивача (посилаючись на постанову Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №910/74/19) та необґрунтовано відмовив у клопотанні відповідача про перехід до загального позовного провадження попри значну для відповідача суму стягнення, суспільний інтерес і потенційну потребу в призначенні експертизи чи виклику свідків;

- у порушення статей 50, 51 ГПК України необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Міністерства закордонних справ і у справах Співдружності Націй Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в особі Посольства в Україні, хоча у разі задоволення позову відповідач матиме намір пред`явити до орендаря регресну вимогу;

- у порушення статті 236 ГПК України та практики Європейського суду з прав людини за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надав розгорнутої оцінки всім доводам відзиву, заперечень та додаткових пояснень відповідача. Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що справа з ціною позову 303 399,53 грн є малозначною в силу прямої норми пункту 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України (оскільки не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2026 році становить 332 800,00 грн), а тому згідно з частиною першою статті 247 ГПК України імперативно підлягала розгляду у спрощеному позовному провадженні без окремого клопотання позивача. Також прокурор наголошує на відсутності підстав для залучення Посольства в порядку статті 50 ГПК України, оскільки воно не є стороною Охоронного договору № 200 і судове рішення не встановлює для нього жодних прав чи обов`язків.

9.42. Перевіряючи довід апелянта про порушення правил виду позовного провадження, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 328,00 грн. Відтак сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026 становить 332 800,00 грн (3 328,00 грн * 100 = 332 800,00 грн). Оскільки ціна позову у цій справі становить 303 399,53 грн (121 359,81 грн відновної вартості зелених насаджень + 182 039,72 грн штрафу = 303 399,53 грн), що не перевищує встановленого граничного розміру 332 800,00 грн, справа № 910/2277/26 є малозначною в силу імперативної норми пункту 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України.

9.43. За приписом частини першої статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, тоді як за частиною другою статті 247 цього Кодексу у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Саме для випадків, передбачених частиною другою статті 247 ГПК України (коли справа не є малозначною за законом, але позивач ініціює її спрощений розгляд), частина перша статті 249 ГПК України вимагає подання позивачем письмового клопотання. Натомість малозначні справи в силу частини першої статті 247 ГПК України призначаються судом до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в силу прямого припису закону і не потребують подання позивачем окремого клопотання. Посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 910/74/19 є нерелевантним, оскільки у вказаній справі вирішувався спір про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України, який не належав до малозначних справ у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України та підпадав під обмеження пункту 6 частини четвертої статті 247 ГПК України. Водночас вирішення питання про перехід від спрощеного до загального позовного провадження у малозначній справі за клопотанням сторони відповідно до частини третьої статті 250 ГПК України є дискреційним правом, а не обов`язком суду: враховуючи незначну складність цієї справи, невеликий обсяг предмета спору (відсутність трьох одиниць зелених насаджень) та суто документальний характер предмета доказування за Охоронним договором від 19.11.2012 №200, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, а сам по собі розмір заявлених до стягнення сум (303 399,53 грн) чи статус орендаря будівлі не свідчать про винятковий суспільний інтерес чи неможливість правильного вирішення спору у спрощеному провадженні. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за матеріалами справи за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше або якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання; при цьому жодних клопотань про призначення судової експертизи чи виклик свідків у порядку, встановленому статтями 91, 99 ГПК України, відповідач до суду першої інстанції не подавав.

9.44. Оцінюючи довід апелянта про порушення судом першої інстанції статей 50 та 51 ГПК України внаслідок відмови у залученні до участі у справі Міністерства закордонних справ і у справах Співдружності Націй Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в особі Посольства в Україні, колегія суддів зазначає таке. Згідно з частиною першою статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін; їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Визначальною матеріально-правовою умовою для залучення особи у статусі третьої особи без самостійних вимог є наявність прямого юридичного впливу майбутнього судового рішення на права чи обов`язки цієї особи щодо однієї зі сторін спору. У цій справі предметом спору є стягнення з відповідача відновної вартості зелених насаджень та договірного штрафу в розмірі 150 відсотків за невиконання самим відповідачем Охоронного договору від 19.11.2012 № 200. Посольство Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні не є стороною Охоронного договору від 19.11.2012 № 200, у мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення суду першої інстанції не встановлюються жодні преюдиційні факти щодо протиправних дій Посольства та не покладаються на нього жодні обов`язки. До того ж, як зазначалося вище, відповідач навіть не подав до матеріалів справи копії Договору оренди від 04.09.1992 № 1/94, на підставі якого він припускає гіпотетичну можливість виникнення регресних зобов`язань орендаря, а стаття 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.1961 та частина перша статті 79 Закону України від 23.06.2005 № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» закріплюють судовий імунітет іноземної держави та її дипломатичного представництва від юрисдикції національних судів без згоди компетентних органів відповідної держави.

9.45. Водночас згідно з частиною другою статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Відмова у залученні до участі у справі особи, яка не є стороною Охоронного договору від 19.11.2012 № 200, та розгляд малозначної справи у спрощеному позовному провадженні жодним чином не перешкодили відповідачу реалізувати свої процесуальні права (подати відзив, заперечення, додаткові пояснення) і не призвели до неправильного вирішення спору по суті.

9.46. Що стосується посилань скаржника на статтю 236 ГПК України та практику Європейського суду з прав людини у справах «Салов проти України», «Мала проти України», «Богатова проти України», «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland) і «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) щодо обов`язку суду мотивувати судове рішення, то колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 03.06.2026 надав пряму правову оцінку всім ключовим, визначальним для вирішення спору запереченням відповідача: як щодо досягнення зеленими насадженнями вікової межі та відсутності ордера на їх видалення, так і щодо передачі нерухомого майна в оренду Посольству Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні та персонального характеру відповідальності утримувача за Охоронним договором від 19.11.2012 № 200.

9.47. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, на яку неодноразово посилався Верховний Суд (зокрема, у наведених вище постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.07.2019 у справі №321/1702/16-ц та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, пункт 119), «у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, пункт 58; «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, заява № 18390/91, пункт 29)». Оскільки місцевий господарський суд надав чітку та зрозумілу відповідь на всі основні, вирішальні для результату провадження аргументи сторін, вимоги статті 236 ГПК України та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є повністю дотриманими, а за прямим приписом частини другої статті 277 ГПК України правильне по суті і законне рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

9.48. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права (статей 12, 50, 51, 236, 247, 249, 250 ГПК України) та констатує, що Господарський суд міста Києва розглянув справу у належній процесуальній формі, повно і всебічно з`ясував обставини, що входять до предмета доказування, та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

10. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

10.1. Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

10.2. Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

10.3. За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

11. Судові витрати

11.1. У відзиві на позовну заяву відповідач наводив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він очікував понести у зв`язку з розглядом справи у розмірі 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 000,00 грн витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, а в прохальній частині апеляційної скарги просив стягнути з Шевченківської окружної прокуратури міста Києва на його користь витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

11.2. Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 залишається без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення, відповідно до частин першої та четвертої статті 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги, а також заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, покладаються на відповідача (апелянта) і відшкодуванню за рахунок інших учасників справи не підлягають.

11.3. Заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, від прокурора, позивачів або третьої особи не надходило.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/2277/26 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.11.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков