Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №916/1085/24 — Південно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Південно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №916/1085/24

Суддя: Філінюк І.Г.

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1085/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Філінюк І.Г.

суддів: Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання – Чеголя Є.О.

за участю:

Херсонської обласної ради - Глущенко А.П.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» - адвокат Філіпчук Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2026

по справі №916/1085/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

до відповідача: Комунального закладу Херсонської обласної ради «Каховський геріатричний пансіонат»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Херсонська обласна рада

про стягнення 1682484,87 грн.

суддя суду першої інстанції – Литвинова В.В.

місце винесення рішення: м. Одеса, Господарський суд Одеської області, пр.-т Шевченка, 29,

повний текст рішення складено та підписано: 01.07.2026 року.

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального закладу Херсонської обласної ради «Каховський геріатричний пансіонат» про стягнення 1682484,87 грн заборгованості за договором № 20-1155/21-БО-Т від 13.11.2021, з яких - 1193120,01 грн заборгованості за природний газ за період листопад 2021 року – серпень 2022 року, а також 252545,79 грн пені, 43200,83 грн 3% річних та 193618,24грн інфляційних.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2026 позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з Комунального закладу Херсонської обласної ради «Каховський геріатричний пансіонат» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 483446,62грн основного боргу, 19314,91грн 3% річних, 48591,88грн пені, 98426,23грн інфляційних та 8380,46грн витрат зі сплати судового збору.

В решті позову – відмовлено.

Обґрунтування судового рішення.

Суд врахував, що місцезнаходження відповідача - м. Каховка Херсонської області та зазначив про загальновідомий факт окупації Каховської міської територіальної громади з 24.02.2022, тому з цього часу мають застосовуватись положення ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Суд відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за природний газ за період з 24.02.2022 по серпень 2022 року включно.

Вартість природного газу за період листопад-грудень 2021 року, та січень та 23 дні лютого 2022 року становить =1114784,29грн. Оскільки відповідач частково сплатив позивачу 631337,67грн, то основний борг становить 483446,62грн.

Суд відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних, які нараховані за вартість газу за період з 24.02.2022 по серпень 2022 року включно та здійснив власний перерахунок штрафних санкцій за 23 дні лютого 2022 року.

Крім того, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, суд зменшив пеню на 50%.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2026 у справі № 916/1085/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 032 705,23 грн, в тому числі:

основного боргу у сумі 709 673,39 грн,

пені у сумі 203 953,91 грн,

трьох процентів річних у сумі 23 885,92 грн,

інфляційних втрат у сумі 95 192,01 грн.

Узагальнені доводи апеляційної скарги.

Скаржник зазначає, що до 19 березня 2022 року тимчасово окупованими визнавалися виключно території, пов`язані з Кримським півостровом, його акваторією та прилеглим морським простором, тобто виключно території, щодо яких існувала окупація Російською Федерацією, і не поширювалося це визначення на інші регіони України.

Позивач зауважує, що станом на теперішній час відсутня усталена правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень статей 13 та 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, що виникли у зв`язку з тимчасовою окупацією окремих територій України після 24 лютого 2022 року.

Скаржник просить врахувати, що одномоментно припинити постачання газу непобутовому споживачу неможливо.

Крім того, позивач не погоджується з рішенням суду щодо зменшення пені, та зазначає, що до матеріалів справи Відповідач взагалі не надав жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, бюджетних асигнувань/призначень, кошторису тощо.

У зв`язку з чим, суд не міг дослідити майновий стан Відповідача та об`єктивно вирішити питання про зменшення пені.

Узагальненні доводи інших учасників провадження по справі.

10.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Херсонської обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2026 року у справі №916/108524.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Принцевська Н.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026.

На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/1085/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/1085/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2026 по справі №916/1085/24 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

28.07.2026 матеріали справи №916/1085/24 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2026 по справі №916/1085/24.

Призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2026 по справі №916/1085/24 до розгляду на 03.11.2026 о 15:00 год.

В судовому засіданні 03.11.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник Херсонської обласної ради заперечував щодо доводів та вимог апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Фактичні обставини справи.

13.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі – Позивач) та Комунальним закладом Херсонської обласної ради «Каховський геріатричний пансіонат» ЕІС-код 56ХТ0000359JN00N (далі - Відповідач) укладено договір № 20-1155/21- БО-Т постачання природного газу (далі – Договір), за умовами якого позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору (п. 1.1).

Строк договору (п. 13.1) - з дати укладення і до 31.12.2022.

Ціна природного газу за 1000 куб. м (п. 4.1) становить 16554 грн з ПДВ з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу.

Загальна вартість договору відповідно до п. 4.3 становить 2979720 грн з ПДВ.

Згідно з п. 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа включно місяця, наступного за місяцем, в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного відповідачем газу розраховується відповідно до п. 3.5.4.

Підпунктами 3.5.1. - 3.5.3 Договору визначено, що Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем. На підставі даних отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірник акту приймання-передачі за відповідний період. Споживач протягом 2 робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.

У випадку неповернення підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу (п. 3.5.4).

Пунктом 2.1 договору, сторони узгодили замовлені обсяги постачання природного газу з листопада 2021 по грудень 2022 року по місяцях, а всього 180 тис. куб. м газу.

Позивач в позовній заяві зазначає, що на виконання умов договору відповідно до п. 2.1 Договору Позивач передав Відповідачу в період з листопада 2021 по серпень 2022 року замовлений Відповідачем обсяг (об`єм) природного газу, в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об`єму) наведено в п. 2.1 Договору.

На підтвердження обсягу поставленого газу позивач надає лист оператора ГТС від 14.02.2024 № ТОВВИХ-24-2218 та інформацію про остаточну алокацію відборів споживача.

Так, в листі оператора ГТС від 14.02.2024 № ТОВВИХ-24-2218 зазначено, що по ЕІС-коду 56XT0000359JN00N (це код відповідача) обсяг природного газу, використаний відповідачем за період з 24.11.2021 по 31.08.2022, внесений в алокацію постачальника ТОВ «ГП «Нафтогаз Трейдинг» становить:

з 24.11.2021 по 30.11.2021 – 4693,45 куб м,

з 01.12.2021 по 31.12.2021 – 21911,60 куб м,

з 01.01.2022 по 31.01.2022 – 24805,90 куб м,

з 01.02.2022 по 28.02.2022 – 19394,70 куб м,

з 01.03.2022 по 31.03.2022 – 21257,08 куб м,

з 01.04.2022 по 30.04.2022 – 6187,26 куб м,

з 01.05.2022 по 31.05.2022 – 3145,66 куб м,

з 01.06.2022 по 30.06.2022 – 2768,58 куб м,

з 01.07.2022 по 31.07.2022 – 3239 куб м,

з 01.08.2022 по 31.08.2022 – 2834 куб м.

Підпунктами 3.5.1. - 3.5.4 Договору визначено, що Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом. Звірену копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем. На підставі даних отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірник акту приймання-передачі за відповідний період. У випадку не повернення підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу.

Так, на підтвердження постачання газу відповідачу позивач додав до позову акти приймання – передачі природного газу від 30.11.2021 на суму 77695,34грн, 31.12.2021 на суму 362724,53грн, 31.01.2022 410636,75грн, від 28.02.2022 321059,77грн, від 31.03.2022 з урахуванням коригуючого акту від 25.04.2022 на суму 351572,89грн, акт від 30.04.2022 на суму 102331,69грн, від 31.05.2022 52073,24грн, 30.06.2022 45831,06грн, 31.07.2022 53618,39грн, 31.08.2022 46914,02грн. Загальна вартість природного газу відповідно до наданих актів становить 1824457,68грн.

Акти направ позивач на електронну пошту відповідача.

Відповідач частково сплатив вартість газу 16.12.2021 - 25606,71грн, 24.12.2021 - 52088,63грн, 30.12.2021 - 553642,33грн (всього – 631337,67грн, на підтвердження чого позивачем надано інформацію Ощадбанка.

Отже, позивач просить стягнути з відповідача 1193120,01 грн заборгованості за природний газ, яка залишилась несплаченою.

Джерела права та позиція Південно – західного апеляційного господарського суду.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні основного боргу у сумі 709 673,39 грн, пені у сумі 203 953,91 грн, трьох процентів річних у сумі 23 885,92 грн, інфляційних втрат у сумі 95 192,01 грн., суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст.269 ГПК України, здійснює перегляд справи в межах зазначених доводів.

При цьому спірним питанням у межах апеляційного перегляду є правомірність висновку суду першої інстанції про відмову у стягненні заборгованості за 24.02.2022 по серпень 2022 року включно, з урахуванням факту тимчасової окупації Каховської міської територіальної громади з 24.02.2022 з 24.02.2022 та застосування до спірних правовідносин положень статей 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що стало підставою для часткової відмови у стягненні основного боргу та похідних вимог.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, встановивши факт тимчасової окупації Каховської міської територіальної громади з 24.02.2022 дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Виходячи з такого правового регулювання, місцевий господарський суд вважав, що після початку тимчасової окупації відповідної території відсутні правові підстави для врахування у складі заборгованості обсягів природного газу, які припадають на період після 24.02.2022.

У зв`язку з цим суд першої інстанції здійснив перерахунок вартості природного газу, поставленого у лютому 2022 по серпень 2022 року, зменшивши заявлений до стягнення розмір основного боргу. Як наслідок, місцевим господарським судом також було здійснено похідний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, які були нараховані позивачем виходячи з первісного розміру заборгованості.

Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду та зазначає таке.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв. 24.02.2022, який у подальшому неодноразово було продовжено і який станом на теперішній час продовжує діяти.

Так, місцезнаходження відповідача є м. Каховка Херсонської області.

26.04.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022, яким затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року.

До цього Переліку станом на 25.04.2022 було включено і Каховську міську територіальну громаду.

В цьому Переліку не зазначено конкретно, які території є окупованими, а в яких бойові дії.

В подальшому цей Перелік втратив чинність, оскільки 27.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

В цьому переліку зазначено, що з 24.02.2022 Каховська міська територіальна громада окупована.

Далі, цей Перелік також втратив чинність, оскільки 20.03.2025 набрав чинності наказ Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено новий Перелік.

Так, відповідно до чинного на день розгляду справи Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затв. наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, Каховська міська територіальна громада перебуває в тимчасовій окупації з 24.02.2022.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України у зв`язку з військовою агресією рф проти України» від 15.03.2022 внесено зміни до ст.ст.1, 3, 9, 11, 111, 13, 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції Закону №1207-VII від 20.03.2022) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, крім тих, що були зазначені у попередній редакції Закону, інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України та надра під такими територіями (п.3).

Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції Закону №1207-VII від 20.03.2022) дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.

Частиною 1 та 2 статті 13 Закону №1207-VII від 20.03.2022 передбачено, що положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.131 Закону №1207-VII від 20.03.2022 положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.

З огляду на викладене, загальновідомим є факт окупації Каховської міської територіальної громади з 24.02.2022, тому з цього часу мають застосовуватись положення ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якою заборонено на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, що період за який позивач просить стягнути з відповідача заборгованість (листопад 2021 – серпень 2022 року) включає період тимчасової окупації м. Каховки Херсонської області, який розпочався з 24.02.2022.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 та від 09.09.2026 у справі №913/503/24, відповідно до положень ч.4 ст.236 ГПК України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду розглянув справу №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді - грудні 2022 року обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у м.Мелітополі (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23), зробив наступні висновки.

Об`єднана палата зазначила, що у справі №908/1162/23, як і у справі №910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у ч.2 ст.131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24.02.2022. Тобто, правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Предметом розгляду об`єднаної палати було питання застосування ч.2 ст.13 та ч.2 ст.131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII у чинній редакції) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (п.1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п.3).

Верховний Суд у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину 3 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України (п.7.20 постанови).

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п.7.21 постанови).

Доводи скаржника про необхідність обов`язкової наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України для поширення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону № 1207-VII, на тимчасово окуповану територію ґрунтуються на хибному тлумаченні норм матеріального права та жодним чином не спростовують висновків об`єднаної палати.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 здійснила системний аналіз законодавства та чітке розмежування правового режиму для різних категорій територій. Так, до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII (сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України), заборони та обмеження статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII застосовуються прямо і безпосередньо в силу приписів абзацу першого частини першої вказаних статей.

Водночас скаржник у своїй аргументації безпідставно ототожнює вказані території з територіями, визначеними пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII («інша сухопутна територія ...»), для яких дійсно передбачено факультативний механізм - поширення режиму лише у разі ухвалення окремого рішення Кабінетом Міністрів України. Проте такий підхід скаржника суперечить об`єктивній дійсності та нормам міжнародного права. Відповідно до положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції. Національний закон не створює і не змінює самого факту окупації, а лише встановлює відповідний правовий статус та режим на цій території.

З огляду на це правовий статус тимчасово окупованої території в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не ставиться у залежність від того, чи ухвалив уповноважений орган державної влади (зокрема, Кабінет Міністрів України) формальне рішення про визнання певної частини території України окупованою. Як цілком слушно виснувала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, таке рішення Уряду має не конститутивне, а виключно інформативне (декларативне) значення, публічно підтверджуючи дату, з якої фактична окупація почалася чи припинилася.

Отже, висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що застосування економічних заборон на територіях, окупованих в період воєнного стану, здійснюється з огляду на загальновідомий факт окупації і не потребує окремого рішення Кабінету Міністрів України, є правомірним, системним та таким, що відповідає духу закону. Заборона передачі енергоресурсів на окуповану територію ґрунтується на об`єктивній дійсності (фактичному контролі території ворогом), що є загальновідомим фактом і не потребує додаткового доказування чи легалізації шляхом видання підзаконних актів.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно врахував положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також висновки Верховного Суду, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для включення до складу заборгованості вартості природного газу, поставка якого припадає на період після 24.02.2022, тобто після початку тимчасової окупації території місцезнаходження відповідача.

Крім того, доводи скаржника про те, що саме відповідач не виконав передбачену законодавством та договором процедуру припинення споживання природного газу, не спростовують установлених у справі обставин та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Окремо колегія суддів враховує, що загальновідомий у розумінні ч.3 ст. 75 ГПК України факт тимчасової окупації території місцезнаходження та здійснення діяльності відповідача з 24.02.2022, який підтверджений належними та допустимими доказами, ставить під обґрунтований сумнів можливість достовірного встановлення факту набуття саме відповідачем права власності на обсяг природного газу, відображений у даних інформаційної платформи після початку окупації, а також факту його безпосереднього споживання відповідачем.

Колегія суддів звертає увагу, що в умовах тимчасової окупації відповідної території оператор газорозподільної системи об`єктивно позбавлений можливості здійснювати належний контроль за функціонуванням газорозподільних мереж, перевіряти фактичні обсяги розподілу природного газу, здійснювати контрольні зняття показників вузлів обліку та встановлювати кінцевого споживача природного газу. За таких обставин відсутня можливість достовірно перевірити маршрут переміщення природного газу після його надходження на окуповану територію, встановити джерело його подальшого розподілу та підтвердити, що відповідний ресурс був фактично отриманий і використаний саме відповідачем.

Щодо зменшення пені.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Питання про застосування приписів статті 551 ЦК України щодо повноважень суду на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій вже неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22 зазначено, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії / бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункти 8.23, 8.24) вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.24) виснувала, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Застосовані у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20, від 18.12.2024 у справі № 921/320/24, від 08.01.2025 у справі № 921/299/24, від 19.02.2025 у справі № 903/665/24).

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин і поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), і з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, й конкретний розмір зменшення неустойки.

Так, місцевим господарським судом перераховано штрафні санкції та встановлено, що за прострочення оплати за газ спожитий за 23 дні лютого 2022 року розмір 3% річних становить 10231,19грн, інфляційних - 49 283,02 грн, пені - 56069,23грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Місцевий господарський суд зазначив, взято до уваги, що позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, те, що в Україні введено воєнний стан, який об`єктивно вплинув на господарську діяльність відповідача, оскільки у останнього дійсно з незалежних від нього причин виникли труднощі з оплатою за спожитий природний газ, суд зазначив, що пеня в сумі 97183,76грн є надмірно обтяжливою для відповідача, у зв`язку із тим, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, суд, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, дійшов висновку, що наявні підстави для зменшення пені на 50%, тобто з відповідача підлягає стягненню 48591,88грн пені.

Колегія суддів вважає, що такий висновок місцевого господарського суду відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що пеня є заходом відповідальності за порушення зобов`язання, який має компенсаційний характер, а тому її розмір повинен бути співмірним наслідкам порушення та не перетворюватися на джерело безпідставного збагачення кредитора, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для зменшення її розміру до 49%.

Разом з тим, як зазначено Об`єднаною Палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки має індивідуальний характер та вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, що обумовлюють таке зменшення.

При цьому, суд, реалізуючи надані йому дискреційні повноваження відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, здійснює оцінку відповідних обставин у їх сукупності за правилами ст.86 ГПК України.

Крім того, доводи скаржника не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки зводяться до вибіркового тлумачення обставин справи та їх оцінки без урахування встановлених судом фактичних даних у їх сукупності. Зокрема, посилання на відсутність збитків, тривалість прострочення виконання зобов`язання та інші наведені обставини самі по собі не виключають можливості зменшення розміру пені, позаяк відповідне питання вирішується судом з урахуванням принципу співмірності та необхідності забезпечення балансу інтересів сторін.

Також безпідставними є доводи скаржника щодо впливу умов воєнного стану на діяльність позивача та зростання нових споживачів, оскільки такі обставини мають загальний характер, стосуються обох сторін правовідносин та не виключають можливості реалізації судом дискреційних повноважень щодо зменшення неустойки. Посилання на значний строк прострочення та непогашення заборгованості також не є визначальними, з огляду на встановлені судом обставини часткового виконання зобов`язання та оцінку поведінки сторін у сукупності.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені, діяв у межах наданих йому дискреційних повноважень, всебічно та повно дослідив обставини справи, надав їм належну правову оцінку з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, забезпечив баланс інтересів сторін і обґрунтовано визначив співмірний розмір неустойки, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують таких висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не може взяти до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанцій норми, закріпленої у статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки суд з`ясував обставини, передбачені зазначеною нормою, з урахуванням наявних у справі доказів.

Колегія суддів відзначає що для позивача не матиме негативних наслідків позбавлення його можливості стягнення пені на 50%, наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача, ним не доведено, а тому заперечення скаржника проти зменшення розміру пені колегією суддів відхиляється.

Висновки апеляційного господарського суду.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» не спростовують висновків, викладених в рішенні Господарського суду Одеської області від 01.07.2026 у справі № 916/1085/26.

Будь-яких інших доводів, що могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення в порядку статей 277 - 279 ГПК України, скаржником не наведено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2026 по справі № 916/1085/24 без задоволення, а оскаржуваного рішення – без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2026 у справі №916/1085/24 – залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.

На виконання вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснити оприлюднення на офіційному вебпорталі судової влади України оголошення про повідомлення Комунального закладу Херсонської обласної ради «Каховський геріатричний пансіонат» про ухвалення цієї постанови.

Повний текст постанови складено 09.11.2026.

Головуючий суддя Філінюк І.Г.

Суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua