Окрема думка від 20 жовтня 2026 р. у справі №757/18580/20-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №757/18580/20-ц

Суддя: Пророк Віктор Васильович

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді

Пророка В. В.

справа № 757/18580/20-ц (провадження № 61-11891 св 23)

21 жовтня 2026 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості з оплати праці, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз», поданою його представником Никеруєм Тарасом Михайловичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, постановою від 21 жовтня 2026 року залишив цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на наступне.

1. Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини цієї справи.

2. З 02 листопада 2015 року по 06 квітня 2020 року ОСОБА_1 обіймав посаду Заступника директора Філії «УМГ «Київстрансгаз».

3. 22 серпня 2017 року наказами т. в. о. Президента ПАТ «Укртрансгаз» № 451?к та Директора Філії «УМГ «Київтрансгаз» № 172-к ОСОБА_1 звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

4. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08.06.2018 року у справі № 757/55752/17-цпозовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Укртрансгаз» задоволені частково: визнаний незаконним і скасований наказ ПАТ «Укртрансгаз» від 22 серпня 2017 року № 451-к про звільнення ОСОБА_1 - Заступника директора апарату Філії «УМГ «Київстрансгаз»; визнаний незаконним і скасований наказ Філії «УМГ «Київстрансгаз» від 22 серпня 2017 року № 172-к про звільнення ОСОБА_1 - Заступника директора керівництва апарату; вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді Заступника директора апарату Філії «УМГ «Київстрансгаз»; вирішено стягнути з ПАТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення до дати поновлення на посаді в сумі 74 273,65 грн; допущене негайне виконання цього судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Заступника директора апарату Філії «УМГ «Київстрансгаз» та стягнення з ПАТ «Укртрансгаз» середньомісячної заробітної плати в межах одного місяця.

5. Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року, рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 червня 2018 року змінене: збільшена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з ПАТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 , - з 74 273,65 грн до 679 628,92 грн (сума визначена без відрахування податків та обов`язкових платежів); вирішене питання про розподіл судових витрат; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.

6. На виконання наказів AT «Укртрансгаз» від 16 грудня 2019 року № 896 «Про заходи у зв`язку з припиненням діяльності з транспортування природного газу» та від 31 липня 2017 року № 507 «Про формування штатних розписів та внесення змін до них» у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 18 вересня 2019 року № 840 «Про відокремлення діяльності з транспортування природного газу та забезпечення діяльності оператора газотранспортної системи», на виконання статуту проєкту «Відокремлення діяльності з транспортування природного газу», затвердженого рішенням засідання правління Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 18 жовтня 2018 року № 554 та рішенням акціонера AT «Укртрансгаз» від 18 жовтня 2018 року № 215 - наказом AT «Укртрансгаз» від 16 грудня 2019 року № 897 «Про скорочення чисельності і штату працівників» затверджені зміни до штатного розпису Філії «УМГ «Київтрансгаз» з 01 січня 2020 року.

7. В результаті зміни відповідного штатного розпису виключена зі штату посада Заступника директора філії «УМГ «Київтрансгаз» та 07 лютого 2020 року на виконання вищезгаданих наказів ОСОБА_1 письмово попередили про звільнення із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Одночасно з попередженням про звільнення працівнику ОСОБА_1 . Був наданий перелік вакантних посад AT «Укртрансгаз».

8. 06 березня 2020 року позивач подав до Комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі, створеної роботодавцем (далі - Комісія), заяву для розгляду його кандидатури щодо призначення на вакантні посади: члена правління-генерального директора філії «Оператор газотранспортної системи України» AT «Укртрансгаз» та директора філії «Управління «Укргазтехзв`язок» AT «Укртрансгаз».

9. Комісія розглянула заяву ОСОБА_1 разом з іншими заявами, поданими працівниками, що підлягали вивільненню у зв`язку зі скороченням штату Філії «УМГ «Київтрансгаз», та встановила рівень кваліфікації і продуктивність праці працівників, які подали заяви про розгляд їх переважного права на залишення на роботі, визначила переважне право кожного працівника, встановивши черговість застосування цього права за працівниками.

10. Згідно із протоколом Комісії від 18 березня 2020 року № 5 переважне право на залишення на роботі на посаді члена правління-генерального директора філії «Оператор газотранспортної системи України» AT «Укртрансгаз» було визначене за ОСОБА_2 , а переважне право на залишення на роботі на посаді директора філії «Управління «Укргазтехзв`язок» AT «Укртрансгаз» було визначено за ОСОБА_3.

11. Водночас Комісія відзначила високий рівень освіти ОСОБА_1 за спеціальністю економіки підприємства та державного управління, значний досвід на керівних посадах з напряму управління податками. Для оцінки продуктивності праці ОСОБА_1 . Комісія взяла до уваги, що за останні 4 роки роботи на посаді заступника директора Філії «УМГ «Київтрансгаз» ОСОБА_1 жодного разу не отримав премію і не був відзначений будь-якими відзнаками. Комісія виходила з того, що відсутність грамот свідчить, що позивач не мав високих показників продуктивності в роботі, а розмір премії ОСОБА_1 протягом чотирьох років роботи в розмірі 0 % свідчить про низький особистий внесок позивача у виконання виробничих завдань та здійснення управлінських функцій роботодавця - ці факти є підтвердженням низької продуктивності праці позивача. Інші ж кандидати на вказані вище посади преміювалися та отримували заохочувальні відзнаки, а тому Комісія дійшла висновку про недостатню продуктивності праці ОСОБА_1 .

12. В період з 07 лютого 2020 року по 07 квітня 2020 року роботодавець запропонував ОСОБА_1 всі посади, які відповідають його кваліфікації (освіті, досвіду роботи). Зокрема, позивачу були запропоновані для працевлаштування: З посади 19 грейду, що за значимістю на один рівень перевершували посаду, яку займав ОСОБА_1 ; 5 посад 18-го грейду, що за значимістю відповідали посаді, яку займав ОСОБА_1 ; 6 посад 17-го грейду; 4 посади 16-го грейду, а також десятки пропозицій іншої роботи на посадах нижчих грейдів, яку може виконувати позивач з урахуванням здобутої освіти, досягнутої кваліфікації та отриманого досвіду роботи.

13. У подальшому наказом Генерального директора АТ «Укртрансгаз» від 06 квітня 2020 року № 246-к та наказом в. о. Директора Філії «УМГ «Київтрансгаз» від 06 квітня 2020 року № 15-к ОСОБА_1 звільнений з 07 квітня 2020 року з посади Заступника директора Філії «УМГ «Київтрансгаз» у зв`язку із скороченням посади, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

14. Згідно із довідкою АТ «Укртрансгаз» від 01 грудня 2020 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 у 2020 році складала 71 689,74 грн, а середньоденна - 3 497,05 грн.

15. Колективний договір укладений між ПАТ «Укртрансгаз» та Радою голів профкомів ПАТ «Укртрансгаз» та ухвалений конференцією трудового колективу ПАТ «Укртрансгаз 17 грудня 2015 року (далі - Колективний договір).

16. Розділом 4.10 Колективного договору визначено, що роботодавець здійснює матеріальне стимулювання працівників товариства за виконання особливо важливих завдань, за раціоналізаторську діяльність, виходячи з фінансових можливостей товариства. За рішенням президента виплачуються інші премії в межах доведеного фонду оплати праці.

17. Згідно із Положенням про преміювання за виконання основних показників фінансово-господарської діяльності керівників апарату, філій та їх структурних підрозділів АТ «Укртрансгаз», затвердженого наказом від 13 грудня 2016 року № 752 з відповідними змінами та доповненнями, розмір премії та її виплата визначається комісією з преміювання працівників АТ «Укртрансгаз», яка розглядає подання для преміювання, виконання показників (OKR) та оцінки їх виконання.

18. Відповідно до пояснень АТ «Укртрансгаз» - за 2016 рік премія не нараховувалася роботодавцем та не виплачувалася (рішення комісії з питань преміювання працівників товариства - протокол від 25 квітня 2017 року № 3); за 2017 рік премія не нараховувалася та не виплачувалася ОСОБА_1 у зв`язку із його скороченням 22 серпня 2017 року (поновлений на посаді з 22 серпня 2017 року); за 2018-2019 року премія не нараховувалася роботодавцем та не виплачувалася.

19. В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 не заперечував пропозицію йому відповідачем переліку вакантних посад, які були вакантними у АТ «Укртрансгаз» станом на 16 січня 2020 року, станом на 10 лютого 2020 року, станом на 20 лютого 2020 року, станом на 04 березня 2020 року і станом на 20 березня 2020 року, підтвердив ознайомлення з таким переліком під особистий підпис та підтвердив факт, що не є членом профспілки, та не заперечував доводів АТ «Укртрансгаз» щодо припинення діяльності профспілки станом на час виникнення спірних правовідносин про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. При цьому позивач заперечував факт ознайомлення його з переліком вакантних посад АТ «Укртрансгаз» станом на 06 квітня 2020 року.

20. Представник АТ «Укртрансгаз» - адвокат Мотлях О.О. не заперечував доводи позивача щодо відсутності доказів ознайомлення ОСОБА_1 з переліком вакантних посад від 06 квітня 2020 року.

21. За наданим представником відповідача - адвокатом Нікеруєм Т. М. переліком вакантних посад АТ «Укртрансгаз» станом на 06 квітня 2020 року, завіреним посадовою особою АТ «Укртрансгаз» - Дідовець О.В. із прикладенням печатки підприємства, зазначені й інші вакантні посади за переліком, які не пропонувались позивачу раніше, у т.ч. вказана як вакантна і посада члена правління-генерального директора підрозділу «Оператор газотранспортної системи України» AT «Укртрансгаз» (код професії згідно ДК 003:2010-2441,2). До суду не надано доказів, що вказана та інші вакантні посади станом на 06 квітня 2020 року були запропоновані позивачу, як і не надано належних об`єктивних доказів неможливості позивача обіймати зазначені як вакантні посади виходячи з кваліфікаційних (освітніх) вимог, які пред`являлись до кандидатів на вказані посади.

22. Згідно із відповідним Положенням, затвердженим 22 грудня 2018 року, Філія «УМГ «Київтрансгаз» є відокремленим підрозділом АТ «Укртрансгаз», проводить свою діяльність від імені Товариства, не має статусу юридичної особи та здійснює частину функцій АТ «Укртрансгаз», що відповідає статутним цілям та завданням АТ «Укртрансгаз» відповідно до чинного законодавства та цього Положення.

23. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, Філія «УМГ «Київтрансгаз» є відокремленим підрозділом юридичної особи - АТ «Укртрансгаз». 24 вересня 2020 року у зазначений реєстр внесений запис про закриття цього відокремленого підрозділу.

24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24 Конституції України).

25. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини четверта та сьома статті 43 Конституції України).

26. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (у актуальній редакції далі - ЦПК України).

27. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

28. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76?80 ЦПК України. Характер оцінки судом доказів та його підхід до цього визначені у статті 89 ЦПК України.

29. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

30. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

31. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також підставою касаційного оскарження може бути відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

32. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

33. Пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (у актуальній редакції далі - КЗпП України) передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. У цьому випадку, зокрема, звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

34. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).

35. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частини перша та друга статті 49-2 КЗпП України).

36. Частина третя статті 49-2 КЗпП України передбачає, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

37. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті (частини друга та третя статті 97 КЗпП України).

38. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

39. Критерії оцінки подібності правовідносин для застосування правових висновків Верховного Суду у контексті статей 263 та 389 ЦПК України, визначені, наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (зокрема, пункти 24, 25, 27, 32).

40. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, п.п. 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, п. 2)).

41. Хотілося б додатково звернути увагу у контексті посилання у касаційній скарзі на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», що Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що за змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Оплата вимушеного прогулу у встановлених статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою такої відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем трудових обов`язків, унаслідок чого завдана майнова шкода працівникові (дивитись, наприклад, пункт 49 постанови від 28 травня 2025 року у справі № 759/4052/21 тощо). Безпідставність посилання на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» щодо зменшення відповідної суми у зв`язку з тим, що відповідні законодавчі положення вже скасовані, зазначав ще Верховний Суд України (дивитись, наприклад, постанову від 25 травня 2016 у справі з провадженням № 6-511цс16), цей висновок підтримав й Верховний Суд (дивитись, наприклад, пункт 32 постанови від 01 березня 2018 року у справі № 818/149/17).

42. Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 461/3024/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18-ц, від 10 серпня 2022 року у справі № 756/10674/19, від 01 березня 2021 року у справі № 712/9928/19, зводиться фактично до наступного.

43. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

44. Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Водночас роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

45. У цій справі факт відповідної зміни в організації виробництва і праці АТ «Укртрансгаз» усіма учасниками спору визнається та не заперечується, так само як вчасне повідомлення позивача про заплановане його звільнення у зв`язку із скороченням штату роботодавця.

46. З урахуванням змісту наведених правових висновків Верховного Суду, касаційної скарги, мотивів оскаржуваних судових рішень, можна зробити висновок, що як суди попередніх інстанцій, так й АТ «Укртрансгаз» спираються на одні й ті самі по суті правові висновки Верховного Суду, але АТ «Укртрансгаз» інакше оцінює їх дотримання судами попередніх інстанцій відповідно до досліджених ними доказів, аргументів та встановлених обставин справи.

47. Водночас у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 461/3024/18 та від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18-ц Верховний Суд уточнив, що бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади.

48. У постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 756/10674/19 Верховний Суд у контексті аналізу судом процесів формування роботодавцем свого штату та його можливого скорочення застеріг від втручання у господарську діяльність роботодавця, що є неприпустимим для суду. А у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18-ц прямо підкреслив, що кваліфікаційні вимоги до вакантних посад має право визначати сам роботодавець, якщо такі вимоги до певних посад не визначені законодавством прямо.

49. Відповідно до наданих АТ «Укртрансгаз» судам попередніх інстанцій матеріалів засідання Комісії при визначенні зазначеного пріоритету обрання кандидата на вакантну посаду Комісія фіксувала не тільки наявність заходів заохочення АТ «Укртрансгаз», але іншим критеріям суд першої інстанції оцінки не надав, висловлюючи свою незгоду з висновками Комісії та здійснюючи самостійну інтерпретацію відзиву АТ «Укртрансгаз», у якому роботодавець навів критерії оцінки працівників Комісією і в частині продуктивності праці надав пояснення щодо врахування заходів заохочення. На якій підставі суд першої інстанції зробив висновок, що пріоритет визначався Комісією виключно на підставі заходів заохочення, які не могли бути застосовані до позивача, оскільки він поновлювався на роботі через рішення суду, суд першої інстанції не пояснив. Крім того, відповідне поновлення позивача на роботі та неможливість через це отримувати певні заходи заохочення як результат оцінки роботодавцем вкладу працівника у його роботу жодним чином не може нівелювати значення заходів заохочення інших працівників роботодавця, які підлягають також звільненню, оскільки це порушує принци рівності, передбачений Конституцією України. Апеляційний суд на це не звернув уваги.

50. Необхідно звернути увагу на те, що суд не може визначати інший порядок роботи Комісії, який не відповідає затвердженому роботодавцем регламенту її роботи, якщо тільки не доведена невідповідність цього регламенту вимогам законодавства (чого у цій справі встановлено не було), наслідком чого є неврахування незаконних положень регламенту, а не його зміна чи заміна власними правилами, якщо тільки вони прямо не визначені Законом. Тим більше, суд не має права замінювати собою Комісію та здійснювати власну оцінку пріоритетності працівників, що вивільняються, у їх праві зайняти вакантну посаду роботодавця. Тобто суд не має підстав втручатися у висновки Комісії роботодавця шляхом власної оцінки співвідношення кваліфікацій працівників. Якщо ці висновки Комісії очевидним чином не відповідають дійсним обставинам справи або вимогам законодавства, то суд лише фіксує належну доведеність цього та не приймає їх до уваги як належні докази у справі.

51. Не дотримання зазначених обмежень судом може призвести до фактичного втручання суду у господарську діяльність роботодавця, про неприпустимість чого Верховний Суд вже попереджав, зокрема й у наведених вище своїх постановах.

52. Щодо порушення вимог законодавства у зазначеному аспекті суди попередніх інстанцій обґрунтованих доводів не навели. Щодо відповідності висновкам Комісії дійсних обставин справи - це питання не може вважатися належним чином встановленим, якщо суд в дійсності не надав належної оцінки усім матеріалам справи та висновкам Комісії у їх сукупності, а не лише окремо обраним аргументам роботодавця, що й відбулось у цій справі.

53. Також необхідно звернути увагу на неприпустимість хибного тлумачення вище наведеного правового висновку щодо обов`язку роботодавця інформувати та пропонувати вакантні посади працівнику, який вивільнюється та який має право претендувати на них за своєю кваліфікацією та навиками, по день його звільнення. Виконання цього зобов`язання пов`язане із розумним захистом прав працівника, а не з формальністю процедури. Тобто, якщо роботодавець з моменту належного повідомлення працівника, який вивільнюється, пропонував цьому працівнику відповідні вакантні посади, а працівник від них відмовлявся, то це не означає, що на день звільнення цього працівника роботодавець вчергове має пропонувати цьому працівнику ці запропоновані раніше посади - мова йде виключно про нові посади, які з`явилися з часу останнього відповідного повідомлення працівника роботодавцем, якщо такі дійсно з`явились, та на які цей працівник дійсно має право претендувати за своєю кваліфікацією та навиками.

54. Має зберігатися баланс між інтересами та правами працівників, які вивільняються, працівниками, які продовжують роботу або новими працівниками роботодавця, які претендують на роботу у роботодавця, й інтересами та завданнями самого роботодавця як господарюючого суб`єкта. Тому суд, вирішуючи відповідну категорію спорів, має належним чином перевіряти усі аспекти звільнення - як факт неповідомлення роботодавцем працівника про нові посади у зазначений період, так і те, чи працівник дійсно міг на них претендувати, чи не відмовився від них раніше. Це вимагає не абстрактних висновків про те, що існували якісь неконкретизовані судом посади роботодавця, про які працівника він не повідомив, а конкретного встановлення чіткого переліку посад та підстав вважати, що працівник, який вивільнюється, дійсно міг на них претендувати та не відмовився від них до цього.

55. Суди попередніх інстанцій зазначеного завдання належним чином не виконали, що вказує на недотримання ними відповідних наведених правових висновків Верховного Суду. Зокрема, апеляційний суд не пояснив чому у мотивах свого оскаржуваного рішення зазначив, що позивачу не була запропонована вакантна станом на 06 квітня 2020 року посада члена правління-генерального директора підрозділу «Оператор газотранспортної системи України» АТ «Укртрансгаз», враховуючи, що відповідно до матеріалів справи позивач сам додав відповідне повідомлення роботодавця від 04 березня 2020 року, у тому числі щодо цієї посади (код професії згідно із ДК 003:2010 - 2441,2), у якості доказу до свого позову. «Інші вакантні посади», про які нібито роботодавець не повідомив позивача та щодо яких не розглядалось питання пріоритетності Комісією, суди попередніх інстанцій дійсно не конкретизували та не встановлювали належним чином у оскаржуваних судових рішеннях - зауваження роботодавця з цього питання є справедливим.

На моє переконання, враховуючи зазначене та процесуальні обмеження повноважень касаційного суду, передбачені статтею 400 ЦПК України, необхідно було скасувати оскаржувані судові рішення у тій частині, у який вони оскаржуються у касаційній інстанції, та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суддя В. В. Пророк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua