Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №521/5938/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 521/5938/21

провадження № 61-12830св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (її правонаступники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ),

відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Акаєва Анастасія Вікторівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Крицький Олександр Васильович,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Сегеди О. М., та постанову Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року у складі колегії суддів Назарової М. В., Коновалової В. А., Лозко Ю. П., касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2024 року у складі колегії суддів Комлевої О. С., Дришлюка А.І., Сєвєрової Є. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 (її правонаступники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Акаєва Анастасія Вікторівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Крицький Олександр Васильович, про визнання довіреності та договору дарування квартири недійсними, скасування реєстрації права власності.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позову зазначала, що з 1988 року проживає у м. Луцьку, тоді

як її мати - ОСОБА_6 , 1930 року народження, проживала у квартирі АДРЕСА_1 . Попри віддаленість місця проживання, позивач підтримувала з матір`ю постійний зв`язок, відвідувала її та піклувалася про неї.

Вказувала, що з 2017 року стан здоров`я матері поступово погіршувався, а в липні 2018 року у неї виникли значні порушення пам`яті, мовлення, зору, орієнтації у часі та просторі, тремор рук, що негативно вплинуло на її здатність самостійно пересуватися та доглядати за собою.

У травні 2020 року її брат, відповідач ОСОБА_4 , повідомив про свій намір продати належну матері квартиру та наполягав на її переїзді до позивача. З огляду на стан здоров`я матері, ОСОБА_1 заперечила проти відчуження квартири та переїзду матері до неї.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на прохання ОСОБА_1 матір оглянув сімейний лікар, який попередив про подальше погіршення її стану, внаслідок прогресування відповідних симптомів, та порекомендував консультацію психіатра. Згідно з медичним висновком від 09 липня 2020 року, ОСОБА_6 страждала на тяжкий психічний розлад, у зв`язку з чим потребувала обмеження цивільної дієздатності та встановлення опіки.

За словами ОСОБА_1 , вона забезпечила матері щоденний догляд та допомогу за місцем її проживання та розпочала збір документів для звернення до суду щодо встановлення над матір`ю опіки, однак ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.

08 вересня 2020 року позивач, як спадкоємець першої черги за законом, подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Під час оформлення спадкової справи їй стало відомо, що 20 липня 2020 року ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності від 17 червня 2020 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Акаєвою А. В. за реєстровим № 497, 498, уклав зі своїм сином - ОСОБА_5 договір дарування належної матері квартири. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицьким О. В. та зареєстровано за № 603.

Позивач стверджувала, що на зазначеній довіреності відсутній підпис ОСОБА_6 , а сам документ оформлено за місцем її проживання в період, коли у зв`язку із тяжким психічним станом вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 07 грудня 2023 року, яке Одеський апеляційний суд постановою від 13 серпня 2024 року залишив без змін, з урахуванням ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2023 року про виправлення описки, позов задовольнив.

Визнав недійсною довіреність від 17 червня 2020 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Акаєвою А. В. та зареєстровану в реєстрі за № 497, 498.

Визнав недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицьким О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 603 від 20 липня 2020 року.

Скасував запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію - індексний номер 53203296 від 20 липня 2020 року).

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевий суд, з яким також погодився й суд апеляційної інстанції, мотивував тим, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської міської ради (далі - КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ОМР) № 346 від 05 серпня 2022 року ОСОБА_6 на момент видачі довіреності від 17 червня 2020 року страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді судинної деменції змішаної форми, який повністю позбавляв її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Суд визнав зазначений висновок належним і допустимим доказом, відхиливши поданий відповідачем висновок фахівця, який відображає незгоду з результатами судової експертизи, зауваживши, що відповідачі не заявляли клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи.

Суд дійшов висновку, що волевиявлення ОСОБА_6 на видачу довіреності не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, у зв`язку із чим визнав недійсною довіреність від 17 червня 2020 року, видану на ім`я ОСОБА_4 . Суд зазначив, що договір дарування квартири від 20 липня 2020 року, укладений на підставі цієї довіреності, також є недійсним.

Крім того, установивши, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 порушує права позивача, суд дійшов висновку про необхідність відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 20 вересня 2024 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року.

Апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною ОСОБА_5 , виходив із того, що апеляційний перегляд рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року вже було здійснено за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , за результатами якого Одеський апеляційний суд постановою від 13 серпня 2024 року апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Установивши, що апеляційна скарга адвоката Павлишина Ю. М. надійшла після закінчення апеляційного розгляду справи та є ідентичною апеляційній скарзі ОСОБА_5 , доводи якої вже були предметом апеляційного перегляду, суд також урахував, що подані адвокатом доповнення до апеляційної скарги не містять нових доводів, а відтворюють аргументи, яким апеляційний суд уже надав оцінку.

За таких обставин, керуючись частиною п`ятою статті 370 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), апеляційний суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, оскільки доводи апеляційної скарги вже були розглянуті судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення за апеляційною скаргою іншої особи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

16 вересня 2024 року ОСОБА_16, який діє від імені ОСОБА_4 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року у зазначеній справі.

У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

13 жовтня 2024 року ОСОБА_7 , який діє від імені ОСОБА_5 , через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2024 року у зазначеній справі.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року та витребував її із Малиновського районного суду м. Одеси.

Верховний Суд ухвалою від 23 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2024 року.

11 листопада 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

27 лютого 2026 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_8 , яка діє від імені ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 із посиланням на те, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . На підтвердження цього факту надано копію свідоцтва про смерть.

Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2026 року касаційне провадження у цій справі зупинив до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 .

Верховний Суд ухвалою від 06 жовтня 2026 року поновив касаційне провадження у справі, залучив правонаступників позивача ОСОБА_1 : ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до участі у справі.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

В касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування статті 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладені у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц, від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11 та від 30 травня 2024 року у справі № 229/7156/19.

Посилаючись на обрання позивачем неналежного способу захисту заявник також зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду

від 04 жовтня 2023 року у справі № 205/6482/19 та від 31 липня 2023 року у справі № 461/8453/21.

Зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив йому у задоволенні клопотання про призначення у справі повторної експертизи, яка, на переконання ОСОБА_4 , була необхідна для усунення сумнівів у зв`язку із тим, що перша експертиза є недостатньо обґрунтованою та була проведена на підставі матеріалів, які мають суперечності та сумніви в їх достовірності.

Наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій в основу своїх рішень поклали лише один доказ - висновок судової експертизи, який є неналежним та недостовірним, а інші докази не були належим чином враховані, або відхилені без достатнього обґрунтування. Вважає, що суди не повністю з`ясували усі обставини справи, що вплинуло на об`єктивність ухвалених рішень.

Стверджує, що, оскільки в обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на наявність у ОСОБА_6 стійкого психічного розладу, який, на її думку, виключав можливість вільного волевиявлення під час укладення правочину, застосування статей 203, 215, 225 ЦК України для правильного вирішення справи є неможливим. У зв`язку із цим суди повинні були відмовити в задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту.

В касаційній скарзі ОСОБА_5 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Наголошує на передчасності висновку апеляційного суду про однаковість доводів апеляційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Так, отримавши доповнену апеляційну скаргу ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що вона містить аргументи, які не були зазначені в апеляційній скарзі

ОСОБА_4 , і, відповідно, які він не досліджував і не зазначив їх мотивованої оцінки та (або) відхилення в ухваленій постанові.

Вказує, що постанова Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року

у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 не містить оцінки доводів апеляційної скарги щодо: недопустимості як доказу висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, у зв`язку із наявністю у ньому ряду суперечностей, який не заснований на результатах клінічних досліджень та медичній документації; проведення судової експертизи із порушенням порядку, методики та принципів; невиконання позивачем свого процесуального обов`язку щодо надання доказів того, що ОСОБА_6 на час укладення оспорюваних довіреності та договору дарування мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій

та (або) керувати ними.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2024 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 від ОСОБА_1 , який містить посилання на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Позивач стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши надані докази, дійшли до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У листопаді 2024 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 від ОСОБА_1 із посиланням на те, що її доводи не дають підстав вважати неправильним застосування апеляційним судом норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є рідною сестрою відповідача ОСОБА_4 та рідною тіткою відповідача ОСОБА_5 .

Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

23 травня 1981 року ОСОБА_11 зареєструвала шлюб з ОСОБА_12 та змінила прізвище на ОСОБА_13 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб. 22 липня 1986 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 був розірваний.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , 1930 року народження, померла у м. Одесі, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 01 вересня 2020 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі актового запису про смерть № 8845 від 01 вересня 2020 року та лікарським свідоцтвом про смерть № 459.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6

є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - діти померлої.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, звернулась із заявою до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті її матері - ОСОБА_6 .

На підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2006 року у справі № 2-6171/06 ОСОБА_6 за життя належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

Суди також встановили, що 17 червня 2020 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Акаєва А. В. посвідчила довіреність, якою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси в усіх компетентних органах, органах державної влади з питання замовлення та отримання всіх необхідних для відчуження нерухомого майна документів, а також з питань дарування ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , належної їй квартири АДРЕСА_1 , надала право розписуватись від її імені, підписувати договір дарування, визначаючи умови договору на власний розсуд.

В довіреності від 17 червня 2020 року також зазначено, що внаслідок вади зору ОСОБА_6 не може самостійно прочитати текст довіреності та розписатися власноручно, тому на її прохання в її присутності та присутності нотаріуса довіреність підписана ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який зареєстрований та проживає за адресою:

АДРЕСА_2 .

Зі змісту позовної заяви відомо, що після звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, з інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, їй стало відомо, що 20 липня 2020 року відповідач ОСОБА_4 , діючи на підставі довіреності від 17 червня 2020 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Акаєвою А. В., реєстровий № 497, 498, від імені ОСОБА_6 уклав зі своїм сином ОСОБА_5 договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицьким О. В.

20 липня 2020 року право власності ОСОБА_5 на квартиру

АДРЕСА_1 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 25 листопада 2021 року призначив у справі комплексну посмертну судово-психіатричну експертизу (т. 2 а. с. 179-182).

Ухвалою від 27 січня 2022 року Малиновський районний суд м. Одеси поновив провадження у справі (т. 2 а. с. 193, 194).

Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 31 березня 2022 року призначив у справі комплексну посмертну судово-психіатричну експертизу

(т. 2 а. с. 213-215). На вирішення експертам були поставлені питання чи страждала ОСОБА_6 на психічний розлад, нервове потрясіння або психічне захворювання станом на 17 червня 2020 року та чи усвідомлювала вона значення своїх дій та чи могла керувати ними під час видачі довіреності. Проведення експертизи доручено експертам КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ОМР.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ОМР № 346 (посмертна експертиза)

від 05 серпня 2022 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час надання довіреності від 17 червня 2020 року на ім`я ОСОБА_4 , посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Акаєвою А. В., реєстровий номер № 497, 498, виявляла клінічні ознаки хронічного, стійкого психічного розладу «Судинної деменції, змішаної» (що відповідав діагностичним критеріям рубриці «F01.3» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), що абсолютно позбавляло її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними

(т. 2 а. с. 220-226).

Свідок ОСОБА_15 , який працює в комунальному некомерційному підприємстві «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради на посаді лікаря-психіатра в судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердив свій висновок від 09 липня 2020 року стосовно того, що дійсно при огляді ОСОБА_6 , 1930 року народження, він виявив, що вона страждає важким психічним розладом здоров`я.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг та аргументи відзивів на касаційні скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їхухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ОСОБА_4 .

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанови Верховного від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 та від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16-ц та від 08 листопада 2021 року в справі № 307/3040/19).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що на момент оформлення довіреності від 17 червня 2020 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованої в реєстрі за № 497, 498, ОСОБА_6 через свій психічний стан не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку із чим її волевиявлення не було вільним і не відповідало внутрішній волі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із доведеності неспроможності ОСОБА_6 на момент видачі довіреності розуміти значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується, зокрема, висновком посмертної судово-психіатричної експертизи КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ОМР № 346 від 05 серпня 2022 року. Урахувавши, що договір дарування укладено на підставі цієї довіреності, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними оскаржуваних правочинів.

Колегія суддів погоджується з цим висновком судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 182/6521/16.

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту того, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка і є допустимим доказом у встановленні спірних обставин.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 стверджує, що оскільки ОСОБА_1 обґрунтовувала позов наявністю у ОСОБА_6 стійкого психічного розладу, який, на її думку, виключав можливість вільного волевиявлення померлої, суди не могли застосовувати положення статей 203, 215, 225 ЦК України, а тому мали відмовити в задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту.

Верховний Суд відхиляє ці доводи з огляду на таке.

Виходячи з установлених обставин цієї справи та наведених законодавчих положень, для правильного вирішення цієї справи необхідним є встановлення психічного стану особи саме на момент вчинення оспорюваного правочину та перевірка її здатності у цей момент усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

При цьому стаття 225 ЦК України регулює випадки вчинення правочину фізичною особою, цивільну дієздатність якої не було обмежено або не було визнано недієздатною в установленому законом порядку, однак яка в конкретний момент через свій психічний стан не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для застосування цієї норми визначальним є не формальна характеристика психічного розладу як тимчасового чи стійкого, а встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Сам по собі факт стійкого психічного розладу не виключає застосування статті 225 ЦК України. Водночас наявність такого розладу не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним, суд повинен установити, як саме психічний стан особи впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в конкретний момент.

До подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2026 року у справі № 359/6292/22.

Так, у справі, що переглядається, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив не лише наявність у ОСОБА_6 стійкого психічного розладу, а й її абсолютну неспроможність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними саме на момент видачі довіреності - 17 червня 2020 року. Такий висновок суди зробили на підставі досліджених доказів, зокрема - висновку посмертної судово-психіатричної експертизи КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ОМР № 346 від 05 серпня 2022 року, оціненого в сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині ґрунтуються на помилковому ототожненні характеру психічного розладу з юридично значущим критерієм, передбаченим статтею 225 ЦК України, оскільки приписи цієї статті не містять обмежень щодо її застосування виключно у випадках установлення тимчасового психічного розладу та не виключають можливості її застосування за умови встановлення стійкого (хронічного) психічного розладу. Визначальним у цьому разі є не тривалість чи характер такого розладу, а встановлена на підставі належних і допустимих доказів неспроможність особи в момент учинення правочину усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Відтак наведені доводи не спростовують висновків судів щодо встановлених обставин справи.

Установивши, що позивач є спадкоємцем першої черги за законом та звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а оспорювані правочини перешкоджають реалізації її спадкових прав на нерухоме майно, суди обґрунтовано визнали наявність у неї правового інтересу в оспорюванні довіреності та договору дарування.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо встановлення обставин справи на підставі неналежного доказу, яким, на думку заявника, є висновок судово-психіатричного експерта КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ОМР № 346 від 05 серпня 2022 року, а також необґрунтованої відмови апеляційного суду у призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, відхиляються, враховуючи таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Із матеріалів справи відомо, що відповідач ОСОБА_4 подав до суду першої інстанції висновок фахівця № 4 від 10 травня 2023 року, у якому висловлено критичні зауваження щодо повноти висновку судово-психіатричного експерта КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ОМР № 346

від 05 серпня 2022 року. Надаючи оцінку вказаному висновку фахівця, місцевий суд обґрунтовано вказав на те, що він сам по собі не спростовує висновку судової експертизи та не є достатньою підставою для визнання його необґрунтованим або недостовірним.

При цьому такий висновок фахівця відображає позицію відповідачів щодо незгоди з результатами проведеної судової експертизи, однак не замінює висновку судового експерта та не має наперед установленої доказової сили.

Так, саме по собі критичне оцінювання висновку експерта іншим фахівцем не свідчить про наявність таких недоліків експертного дослідження, які унеможливлюють використання його результатів як доказу у справі.

Виходячи із викладеного, колегія суддів Верховного Суду наголошує, що у разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності або обґрунтованості висновку експерта, зокрема у зв`язку з неповнотою дослідження чи наявністю у ньому істотних суперечностей, відповідачі не були позбавлені процесуальної можливості заявити клопотання про призначення повторної судової експертизи, навівши конкретні обставини, які, на їхню думку, свідчили про необхідність її проведення. Проте відповідачі таким процесуальним правом не скористалися.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що поданий відповідачем висновок фахівця сам по собі не спростовує доказового значення висновку судово-психіатричної експертизи, а наведені у ньому зауваження підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі та не можуть розглядатися як безумовна підстава для відхилення результатів проведеного експертного дослідження.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 також посилається на те, що в порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи.

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі № 201/15019/14-ц зазначено, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим,

що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта

суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності

(постанова Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі

№ 686/15304/19-ц).

Надаючи оцінку аналогічним доводам заявника, викладеним в апеляційній скарзі, та, вирішуючи його клопотання про призначення по справі повторної посмертної судової психолого-психіатричної експертизи, суд апеляційної інстанції вмотивовано вказав на відсутність правових підстав для її призначення, з огляду на необґрунтованість відповідного клопотання, відсутність обґрунтувань неможливості подання такого клопотання до суду першої інстанції, а також відповідних умов для прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про необґрунтованість висновку судово-психіатричного експерта КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ОМР № 346 від 05 серпня 2022 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказаний висновок містить відомості про психічний стан хворої, які були отримані і досліджені експертами та обґрунтування (мотиви) прийнятого рішення щодо психічного стану хворої під час надання довіреності, тобто відсутні підстави вважати цей висновок неповним, неясним, або таким, що суперечить іншим матеріалам справи.

Щодо посилань ОСОБА_4 на обрання позивачем неналежного способу захисту колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Розглядаючи цей спір, суди встановили, що договір дарування квартири від 20 липня 2020 року від імені ОСОБА_6 уклав її представник, який діяв на підставі довіреності від 17 червня 2020 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованої в реєстрі за № 497, 498. При цьому на момент видачі зазначеної довіреності ОСОБА_6 через свій психічний стан не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що, відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

В даному випадку Верховний Суд вважає за необхідне наголосити, що для правильного вирішення питання про правові наслідки укладення договору дарування необхідно розмежовувати правові підстави недійсності довіреності та правові підстави оцінки договору, вчиненого особою, яка діяла від імені довірителя на підставі такої довіреності.

Так, довіреність є самостійним одностороннім правочином, спрямованим на надання іншій особі повноважень представляти довірителя перед третіми особами. Тому питання про її дійсність вирішується з урахуванням вимог статей 203, 215, 225 ЦК України, зокрема здатності довірителя усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними саме на момент її видачі.

Натомість правові наслідки укладення договору відчуження спірного об`єкта (в тому числі й договору дарування) особою, яка діяла від імені довірителя, визначаються насамперед з урахуванням положень законодавства про представництво.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з частиною третьою статті 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює та припиняє цивільні права й обов`язки особи, яку він представляє.

За змістом частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Наведене дає підстави для висновку, що довіреність є юридичним інструментом оформлення повноважень представника, а її видача передбачає наявність належного волевиявлення особи, від імені якої має здійснюватися представництво.

Таким чином, законне представництво передбачає існування належної правової підстави для виникнення відповідних повноважень. Якщо така підстава відсутня або є недійсною, особа не набуває права вчиняти правочини від імені довірителя лише внаслідок фактичного володіння документом, який зовні посвідчує відповідні повноваження.

У справі, що переглядається, встановлена судами недійсність довіреності зумовлена не порушенням вимог до її форми чи порядку посвідчення, а відсутністю в довірителя на момент її видачі здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тобто дефект стосується самого волевиявлення особи - довірителя, яке мало бути юридичною підставою виникнення представницьких повноважень.

За таких обставин визнання довіреності недійсною означає, що вона не могла бути належною правовою підставою виникнення у зазначеної в ній особи повноважень діяти від імені ОСОБА_6 . Відповідно, особа, яка уклала договір дарування від 20 липня 2020 року, не могла набути представницьких повноважень на його вчинення.

Водночас сама по собі недійсність довіреності не означає автоматичної недійсності будь-якого правочину, вчиненого особою, яка посилалася на неї.

Питання про правову долю такого правочину має вирішуватися окремо, з урахуванням характеру допущеного порушення, вимог статей 203, 215 ЦК України та правових наслідків відсутності у відповідної особи повноважень на вчинення правочину від імені іншої особи.

У цій справі предметом судового розгляду є, зокрема, вимога про визнання недійсним договору дарування, укладеного від імені ОСОБА_6 особою, яка посилалася на недійсну довіреність як на правову підставу своїх повноважень.

За встановлених судами обставин договір дарування був спрямований на безоплатне відчуження належної ОСОБА_6 квартири та припинення її права власності на це майно. Водночас особа, яка підписала цей договір від імені власника, не мала належної правової підстави для вираження волі власника на таке розпорядження майном.

За відсутності належних представницьких повноважень підписання договору іншою особою не може розглядатися як належне здійснення власником свого права на розпорядження майном. Фактичне зазначення у договорі ОСОБА_6 як дарувальника не усуває необхідності перевірки того, чи була особа, яка діяла від її імені, уповноважена виражати її волю на безоплатне відчуження квартири.

При цьому колегія суддів враховує, що у матеріалах справи не встановлено обставин наступного схвалення ОСОБА_6 договору дарування у розумінні статті 241 ЦК України. Зокрема, не встановлено вчинення нею дій, які б свідчили про прийняття цього договору до виконання та підтверджували її волю на відчуження квартири.

Сам факт оформлення договору від імені ОСОБА_6 та державної реєстрації права власності за обдаровуваним не може вважатися наступним схваленням правочину довірителем, оскільки такі дії самі по собі не підтверджують її волевиявлення.

Доводи заявника про добросовісність набувача самі по собі не спростовують висновків щодо відсутності належних повноважень особи, яка підписала договір від імені власника. Добросовісність набувача та наявність у відчужувача або його представника правових підстав для розпорядження майном є різними юридичними питаннями.

Добросовісність набувача може мати значення для визначення способу та умов повернення майна, зокрема під час застосування положень статті 388 ЦК України, проте сама по собі не створює представницьких повноважень і не замінює волевиявлення власника на відчуження належного йому майна.

У справі, що розглядається, предметом розгляду були вимоги про визнання недійсними довіреності та договору дарування. Отже, враховуючи встановлені судами обставини, які свідчать про відсутність належної правової підстави для вчинення договору від імені власника, а також те, що заявник належним чином не спростував встановлену недійсність довіреності, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

Отже, з огляду на встановлені у справі обставини, доводи касаційної скарги щодо неналежності обраного позивачем способу захисту не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

При цьому Верховний Суд також враховує, що касаційна скарга ОСОБА_4 не містить відповідних посилань, які стосуються задоволення місцевим судом позовної вимоги про скасування реєстрації права власності за ОСОБА_5 на спірну квартиру, а тому, враховуючи встановлені процесуальним законом межі розгляду справи судом касаційної інстанції, рішення суду першої інстанції у цій частині не може бути скасоване.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_5 .

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства,

які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи

та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Стаття 370 ЦПК України визначає порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Так, згідно наведеної статті ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 910/25520/13 звертав увагу, що тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, мотивам особи, яка подає апеляційну скаргу після закінчення апеляційного розгляду справи, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням. При цьому, аналізуючи та співставляючи зміст відповідних аргументів, суду апеляційної інстанції слід виходити також зі змісту міжнародних зобов`язань України, зокрема, змісту статті 6 Конвенції, яка, серед іншого, передбачає повагу до судового рішення, що набрало законної сили, та не допускати задоволення апеляційної скарги, поданої згідно зі статтею 370 ЦПК України з підстав, які за своїм матеріально-правовим навантаженням не є суттєвими для вирішення конкретного спору.

З матеріалів справи відомо, що після закінчення апеляційного розгляду справи до Одеського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_5 , подана його представником, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року, яке вже було переглянуте в апеляційному порядку, та згодом - доповнення до цієї апеляційної скарги.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , апеляційний суд виходив із того, що її доводи є ідентичними доводам апеляційної скарги ОСОБА_4 , які вже були предметом апеляційного перегляду в постанові Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що доповнення до апеляційної скарги не містять нових аргументів, які не досліджувалися під час апеляційного розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначає про передчасність висновку щодо тотожності його апеляційної скарги із апеляційною скаргою ОСОБА_4 . На його переконання, суд апеляційної інстанції не врахував, що доповнення до апеляційної скарги містили аргументи, які не були наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 та, відповідно, не отримали оцінки в постанові Одеського апеляційного суду

від 13 серпня 2024 року.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що доводи касаційної скарги

ОСОБА_5 про те, що апеляційний суд не надав окремої оцінки кожному з наведених ним аргументів щодо висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, самі по собі не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 370 ЦПК України. Вирішальним є те, чи становлять такі аргументи самостійні доводи, які не були предметом попереднього апеляційного перегляду, чи вони за своїм змістом є деталізацією та додатковим обґрунтуванням заперечень, уже заявлених ОСОБА_4 .

Посилання заявника на суперечності у висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, відсутність достатнього обґрунтування її результатів медичною документацією та клінічними дослідженнями, порушення методики й порядку проведення експертизи, а також недоведеність позивачем психічного стану ОСОБА_6 на момент надання довіреності за своїм предметом стосуються обґрунтованості використання відповідного експертного висновку як доказу та достатності доказів, покладених в основу рішення суду першої інстанції.

Зазначені аргументи необхідно оцінювати не лише за формулюваннями, використаними заявником у доповненнях до апеляційної скарги, а й з огляду

на їх фактичний зміст та спрямованість. Якщо відповідні питання вже були порушені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 та охоплювалися мотивами постанови Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, їх повторне наведення в іншій апеляційній скарзі не створює підстав для нового апеляційного розгляду.

Водночас відсутність у постанові апеляційного суду дослівного відтворення кожного аргументу або окремої відповіді на кожне твердження заявника не означає, що відповідні доводи не були розглянуті. Оцінюючи достатність мотивування судового рішення, необхідно враховувати його зміст у цілому, характер спірних правовідносин та те, чи отримали істотні для вирішення спору питання належну відповідь у мотивувальній частині постанови.

За таких обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_5 підлягають відхиленню, оскільки самі по собі посилання на доповнення до апеляційної скарги та наявність у них додаткових аргументів не спростовують правильності висновку суду апеляційної інстанції про застосування частини п`ятої статті 370 ЦПК України. Заявник не довів, що наведені ним аргументи за своїм змістом виходять за межі доводів, які вже були предметом попереднього апеляційного перегляду, а не лише деталізують позицію щодо недопустимості чи недостатньої доказової сили висновку експертизи.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає. Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на осіб, які подали касаційні скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 грудня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров