Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №6Д-8/09.2008 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 6Д-8/09.2008

провадження № 61-11133ав26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

заявник (особа, яка не брала участі у третейському розгляді) - Львівська міська рада,

заінтересовані особи (позивач та відповідач у третейському спорі): ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОЙ»,

розглянувши у порядку письмового провадженняапеляційну скаргу Львівської міської ради, яка подана Павловою Зоряною Петрівною , на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 липня 2026 року в складі судді Левика Я. А., у справі за заявою Львівської міської ради про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОЙ» про визнання права спільної часткової власності на павільйон перукарні,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У червні 2026 року Львівська міська рада звернулась до Львівського апеляційного суду з заявою про скасування рішення третейського суду.

Заява мотивована тим, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року заяву про затвердження мирової угоди від 03 листопада 2008 року задоволено. Затверджено мирову угоду від 03 листопада 2008 року, укладену та підписану між ОСОБА_1 та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОЙ» (далі - ТОВ «ЧОЙ»). Визнано право спільної часткової власності за ОСОБА_1 і ТОВ «ЧОЙ» на павільйон перукарні за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,3 кв. м, який складається з чотирьох приміщень: № 1 площею 3,0 кв. м, № 2 площею 28,1 кв. м, № 3 площею 4,3 кв. м, № 4 площею 1,9 кв. м. Частка ОСОБА_1 складає 9/10, а частка ТОВ «ЧОЙ» - 1/10. Провадження у справі № 6Д-8/09.2008 закрито.

Про існування вказаного рішення Львівська міська рада дізналась лише 12 травня 2026 року з листа Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») № 2-8691-29.

Львівська міська рада не брала участі у третейському розгляді, не була стороною третейської угоди, не повідомлялась про розгляд справи та була позбавлена можливості надати свої пояснення і заперечення щодо суті спору, який безпосередньо стосується прав та інтересів територіальної громади міста Львова як власника земельної ділянки комунальної власності. На переконання заявника, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, адже третейський суд фактично вирішив питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, а саме Львівської міської ради.

Як вбачається з самого рішення третейського суду, земельна ділянка була передана відповідачу саме для встановлення та обслуговування тимчасового торговельного павільйону. У рішенні чітко зазначено, що договір оренди землі укладався «з метою встановлення тимчасового торговельного павільйону», а ухвала Львівської міської ради стосувалась надання земельної ділянки для встановлення та обслуговування малої архітектурної форми. Крім цього, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 17 травня 2005 року № 456 затверджувався акт державної технічної комісії саме про готовність до введення в експлуатацію тимчасового торговельного павільйону. Незважаючи на це, третейський суд, посилаючись виключно на приватні висновки та пояснення сторін, дійшов висновку про те, що павільйон є нерухомим майном, та визнав право спільної часткової власності на такий об`єкт.

Таким чином, третейський суд самостійно змінив правовий режим тимчасової споруди та визнав її об`єктом нерухомого майна, хоча такі повноваження законом третейському суду не надані. При цьому Львівська міська рада жодних рішень щодо зміни правового режиму тимчасової споруди не приймала, згоди на виникнення права приватної власності на об`єкт нерухомого майна не надавала, а земельна ділянка передавалась виключно для розміщення тимчасового павільйону.

Отже, оскаржуваним рішенням третейський суд фактично вирішив питання щодо правового режиму земельної ділянки комунальної власності, правомірності забудови такої земельної ділянки, а також створив правові підстави для виникнення права приватної власності на об`єкт, розміщений на комунальній землі, без участі власника земельної ділянки - територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради.

Львівська міська рада просила:

поновити строк на апеляційне оскарження рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі №6Д-8/09.2008;

прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження;

скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008.

Короткий зміст судових рішень апеляційного суду як суду першої інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 липня 2026 року в задоволенні клопотання Львівської міської ради про поновлення строку на оскарження рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008 відмовлено. Заяву Львівської міської ради про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008 залишено без руху для надання заявнику можливості подати суду клопотання про поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, із зазначенням обґрунтованих доводів поважності причин пропуску строку оскарження вказаного рішення.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини першої статті 454 ЦПК України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

Заява про скасування рішення третейського суду подається стороною, третьою особою у справі, розглянутій третейським судом, протягом дев`яноста днів з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, - протягом дев`яноста днів з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом. Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною п`ятою або шостою цієї статті, повертається. Суд за клопотанням заявника може поновити пропущений строк на подання заяви про скасування рішення третейського суду, якщо визнає причини його пропуску поважними. (частини п`ята, сьома статті 454 ЦПК України).

Таким чином, зважаючи на вимоги частини п`ятої статті 454 ЦПК України, строк для звернення до суду з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008 Львівською міською радою слід вважати пропущеним.

Представник заявника зазначила, що Львівська міська рада не брала участь у справі, не була стороною третейської угоди, не повідомлялась про розгляд справи та була позбавлена можливості надати свої пояснення і заперечення щодо спору, який безпосередньо стосується прав та інтересів територіальної громади міста Львова як власника земельної ділянки комунальної власності. Тому вказане рішення підлягає скасуванню, оскільки третейський суд фактично вирішив питання про права та обов`язки Львівської міської ради, яка не брала участі у справі. Львівська міська рада дізналася про існування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008 лише 12 травня 2026 року з інформації, наданої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», а відтак просила поновити строк на оскарження вказаного рішення.

Із долучених до матеріалів заяви документів, а саме з: Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 червня 2026 року судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 4610136900:08:003:0083, площею 0,0123 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, для обслуговування існуючих павільйонів. Ця земельна ділянка належала на праві власності Львівській міській раді, а 03 лютого 2016 року вона була передана в оренду ОСОБА_1 на підставі договору оренди від землі від 12 листопада 2015 року № Ф-2870. При цьому в реєстрі зазначено строк дії права оренди до 27 серпня 2020 року.

Також з указаного витягу вбачається, що стосовно об`єкта нерухомого майна - павільйону перукарні загальною площею 37,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , право власності ОСОБА_1 на 9/10 часток та ТОВ «ЧОЙ» на 1/10 частку виникло на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській Асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року.

Надалі зазначені записи про право власності були закриті 26 грудня 2008 року у зв`язку з відчуженням долі, після чого за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності на 1/1 частку зазначеного об`єкта на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року № 5036, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В.

Таким чином, Львівська міська рада надаючи в оренду ОСОБА_1 12 листопада 2015 року земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:08:003:0083, площею 0,0123 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, для обслуговування існуючих павільйонів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не могла не знати якого об`єкта стосується земельна ділянка передана в оренду. Також Львівська міська рада не могла не знати про особу власника, якій передає в оренду земельну ділянку та про спосіб набуття ним згаданого об`єкта права власності.

Отже, Львівська міська рада, реєструючи право власності на земельну ділянку за собою та передаючи її в оренду, не могла бути необізнаною про існування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року у справі № 6Д-8/09.2008, принаймні з 2016 року (з часу реєстрації права власності на земельну ділянку та передачі такої в оренду).

За таких обставин Львівська міська рада не скористалась своїми процесуальними правами на подання заяви про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року у справі № 6Д-8/09.2008 у строк, визначений чинним законодавством, хоча мала об`єктивну можливість це зробити. Тому клопотання про поновлення строку на оскарження рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008року у справі №6Д-8/09.2008 слід є необґрунтованим. Також суд першої інстанції попередив особу, яка подала заяву про те, що у випадку невиконання вимог цієї ухвали (неподання до суду клопотання про поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду із зазначенням обґрунтованих доводів поважності причин пропуску відповідного строку) у встановлений строк, заяву буде визнано неподаною та повернуто.

На виконання вимог ухвали Львівського апеляційного суду від 06 липня 2026 року Львівська міська рада направила заяву про усунення недоліків та клопотання про поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 липня 2026 року в задоволенні клопотання Львівської міської ради про поновлення строку на оскарження рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року у справі № 6Д-8/09.2008 відмовлено. Заяву Львівської міської ради про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року у справі № 6Д-8/09.2008 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЧОЙ» про визнання права спільної часткової власності на павільйон перукарні повернуто заявнику.

Суд вказав, що на обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду представник заявника зазначила, що Львівська міська рада не була стороною третейського розгляду, не укладала третейської угоди, не була повідомлена про розгляд справи, участі у ньому не брала та копії рішення третейського суду не отримувала. Про існування зазначеного рішення та обставини, які свідчили про можливе порушення прав територіальної громади, Львівська міська рада дізналася лише після отримання листа ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 12 травня 2026 року № 2-8691-29, після чого звернулася до суду із заявою про його скасування. При цьому вказувала, що висновок суду про її обізнаність із рішенням третейського суду ще з 2016 року є припущенням, оскільки факт укладення договору оренди земельної ділянки чи наявність запису в Державному реєстрі речових прав самі по собі не підтверджують отримання інформації про існування, зміст та правові наслідки такого рішення. Разом з заявою про усунення недоліків Львівська міська рада також долучила копію рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року, яке просить скасувати.

Із долучених до матеріалів заяви документів, а саме з: Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 червня 2026 року судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 4610136900:08:003:0083, площею 0,0123 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, для обслуговування існуючих павільйонів. Ця земельна ділянка належала на праві власності Львівській міській раді, а 03 лютого 2016 року вона була передана в оренду ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 12 листопада 2015 року № Ф-2870. При цьому в реєстрі зазначено строк дії права оренди до 27 серпня 2020 року.

Також із указаного витягу вбачається, що стосовно об`єкта нерухомого майна - павільйону перукарні загальною площею 37,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , право власності ОСОБА_1 на 9/10 часток та ТОВ «ЧОЙ» на 1/10 частку виникло на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській Асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року.

Надалі зазначені записи про право власності були закриті 26 грудня 2008 року у зв`язку з відчуженням долі, після чого за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності на 1/1 частку зазначеного об`єкта на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року № 5036, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В.

Таким чином, Львівська міська рада надаючи в оренду ОСОБА_1 12 листопада 2015 року земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:08:003:0083, площею 0,0123 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, для обслуговування існуючих павільйонів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не могла не знати якого об`єкта стосується земельна ділянка передана в оренду. Також Львівська міська рада не могла не знати про особу власника, якій передає в оренду земельну ділянку та про спосіб набуття ним згаданого об`єкта права власності.

Отже, Львівська міська рада, реєструючи право власності на земельну ділянку за собою та передаючи її в оренду, не могла бути необізнаною про існування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року у справі № 6Д-8/09.2008, зокрема, враховуючи і те, що такий запис наявний в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Наведені заявником доводи не спростовують висновків, викладених в ухвалі Львівського апеляційного суду від 06 липня 2026 року, та не підтверджують наявності поважних причин пропуску строку на звернення із заявою про скасування рішення третейського суду. Будь-яких нових доказів, які б спростовували наведені обставини або свідчили про об`єктивну неможливість отримання Львівською міською радою відповідної інформації раніше, до суду не подано.

Крім того, звертаючись з заявою про усунення недоліків, Львівська міська рада долучила до матеріалів заяви копію рішення третейського суду, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для отримання цього документа.

За таких обставин доводи заявника фактично зводяться до незгоди з висновком суду, зробленим в ухвалі від 06 липня 2026 року, та не містять нових обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку. Відтак, Львівська міська рада не скористалася своїм процесуальним правом на подання заяви про скасування рішення третейського суду у визначений строк, хоча мала об`єктивну можливість це зробити.

Суд першої інстанції вважав, що Львівська міська рада не спростувала встановлених судом обставин щодо наявності у неї об`єктивної можливості дізнатися про існування рішення третейського суду значно раніше, ніж зазначено у заяві, та не навела нових обставин і не подала належних та допустимих доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку, встановленого частиною п`ятою статті 454 ЦПК України. Тому клопотання про поновлення строку на оскарження рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року у справі № 6Д-8/09.2008 слід вважати необґрунтованими.

З урахуванням викладеного, заяву Львівської міської про скасування рішення третейського суду слід повернути. При цьому повернення заяви не позбавляє Львівську міську раду права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів в інший передбачений законом спосіб, зокрема шляхом подання відповідного позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

У серпні 2026 року Львівська міська рада звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 липня 2026 року, яка підписана Павловою З. П .

У вересні 2026 року, на виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху, від Львівської міської ради надійшла заява про усунення недоліків, яка підписана Павловою З. П . Разом з заявою надано апеляційну скаргу (у новій редакції), в якій просить: поновити Львівській міській раді строк на апеляційне касаційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 20 липня 2026 року; ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 липня 2026 року скасувати, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду заяви про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008.

Апеляційна скарга з урахуванням її уточнення мотивована тим, що:

оскаржувана ухвала Львівського апеляційного суду від 20 липня 2026 року постановлена з неправильним застосуванням частин п`ятої та сьомої статті 454 ЦПК України, а також з порушенням вимог статей 2, 12, 13, 76-81, 89 ЦПК України;

суд першої інстанції безпідставно ототожнив наявність відомостей у Державному реєстрі з фактом обізнаності Львівської міської ради про рішення третейського суду. Так, відмовляючи у поновленні строку, суд першої інстанції виходив із того, що Львівська міська рада ще у 2016 році повинна була знати про існування рішення третейського суду. На переконання суду, така обізнаність випливала з того, що земельна ділянка, кадастровий номер 4610136900:08:003:0083, належала Львівській міській раді та була передана ОСОБА_1 в оренду, а у Державному реєстрі речових прав містилися відомості про право власності на павільйон та підставу виникнення такого права. Тому суд вважав, що Львівська міська рада «не могла не знати» про рішення третейського суду від 07 листопада 2008 року та мала об`єктивну можливість звернутися з заявою про його скасування раніше. Проте суд, зробивши висновок про пропуск строку на підставі припущення щодо обізнаності Львівської міської ради, не встановив конкретного моменту, коли заявник дізнався або міг дізнатися саме про рішення третейського суду;

особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев`яноста днів з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом. Отже, закон пов`язує початок перебігу строку не просто з існуванням певного майна, реєстраційного запису або правовідносин щодо земельної ділянки. Визначальним є встановлення моменту, коли особа фактично дізналася про рішення третейського суду або мала об`єктивну можливість дізнатися саме про прийняття такого рішення. Натомість суд обмежився загальним твердженням про те, що Львівська міська рада «не могла не знати» про рішення третейського суду. Такий висновок не є встановленням факту, він є припущенням про обізнаність органу місцевого самоврядування;

визначення моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, не може ґрунтуватися виключно на формальному встановленні дати державної реєстрації права власності чи іншого реєстраційного запису. Необхідно встановити, коли саме особа отримала або за конкретних обставин об`єктивно могла отримати інформацію про відповідне рішення та його зміст. Львівська міська рада отримала листа ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 2-8691, з якого їй стало відомо про існування рішення третейського суду лише 12 травня 2026 року. Саме отримання вказаного листа і є тієї конкретною обставиною з яким пов`язується початок перебігу строку для подання заяви про скасування рішення третейського суду. Тому після отримання зазначеної інформації Львівська міська рада вжила заходів щодо захисту своїх прав та звернулася до суду;

суд фактично наперед встановив обставину обізнаності Львівської міської ради про рішення третейського суду, не дослідивши належним чином докази, які підтверджують момент отримання такої інформації. У результаті Львівську міську раду було позбавлено можливості реалізувати передбачене законом право на оскарження рішення третейського суду, яким вирішено питання, що стосуються прав територіальної громади міста Львова. Такий підхід суду не відповідає завданню цивільного судочинства та принципу ефективного доступу до суду;

право на судовий захист гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас судові процедури мають бути справедливими, а надмірно формальне тлумачення процесуальних вимог не повинно позбавляти особу реальної можливості звернутися до суду.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

У жовтні 2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_3 . Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований тим, що:

cтрок на подання заяви особою, яка не брала участі у справі, обчислюється з моменту, коли вона могла дізнатися про рішення третейського суду, що є об`єктивним критерієм. У статті 454 ЦПК України визначено, що особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, можуть подати заяву про скасування рішення третейського суду протягом дев`яноста днів з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом. Законодавець свідомо визначив два альтернативні моменти початку перебігу цього строку, і другий із них («могли дізнатися») є об`єктивним критерієм, який пов`язується не з суб`єктивним твердженням заявника про момент власної обізнаності, а з моментом, коли особа, діючи з розумною обачністю, мала реальну можливість отримати інформацію про рішення третейського суду. Протилежне тлумачення, на думку заінтересованої особи, ставило б початок перебігу строку виключно в залежність від волі самого заявника, який міг би будь-коли «дізнатися» про рішення шляхом направлення запиту, і повністю позбавляло б сенсу встановлений законом строк;

Львівська міська рада об`єктивно могла дізнатися про рішення третейського суду щонайменше з 2015-2016 років. Міська рада є не стороннім суб`єктом стосовно павільйону перукарні, а власником земельної ділянки, на якій цей павільйон розташований, і саме вона розпоряджалася цією земельною ділянкою. Так, Львівська міська рада передала ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку з цільовим призначенням - для обслуговування існуючих павільйонів, тобто вирішувала питання про користування землею як похідне від права власності орендаря на розташований на ній об`єкт нерухомого майна. Таким чином, вирішуючи питання про передачу ділянки в оренду без торгів, Львівська міська рада мала встановити факт належності павільйону ОСОБА_1 та підставу виникнення її права власності, яке уперше було зареєстроване саме на підставі рішення третейського суду від 07 листопада 2008 року, і ця обставина відображена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто підстава набуття права власності була відкритою та доступною інформацією. Більш того, орган місцевого самоврядування має доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для здійснення своїх повноважень, а Львівська міська рада сама реєструвала в цьому реєстрі своє право власності на земельну ділянку та право оренди, тому вона мала реальну можливість отримати відомості про підставу виникнення права власності на павільйон щонайменше станом на 03 лютого 2016 року;

висновок суду першої інстанції ґрунтується на встановлених обставинах, а не на припущеннях. Суд установив конкретні фактичні обставини: належність земельної ділянки Львівській міській раді, передачу її в оренду ОСОБА_1 для обслуговування саме цього павільйону, державну реєстрацію права оренди 03 лютого 2016 року, наявність у Державному реєстрі відомостей про рішення третейського суду як підставу виникнення права власності - із письмових доказів, які подала сама Львівська міська рада. Висновок про те, що за цих обставин особа могла дізнатися про рішення третейського суду, є не припущенням щодо факту, а правовою оцінкою встановлених фактів крізь призму об`єктивного критерію «могли дізнатися», який за своєю природою стосується можливості, а не фактичної обізнаності особи;

висновки Верховного Суду у справі № 4801/11/25 не підлягають застосуванню під час вирішення упору у цій справі, оскільки правовідносини не є подібними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції;

повернення заяви не порушує права Львівської міської ради на доступ до суду. В цій справі рішення третейського суду ухвалене у 2008 році, право власності ОСОБА_1 на павільйон з 2008 року ґрунтується на нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу та протягом майже вісімнадцяти років не оспорювалося, у тому числі Львівською міською радою, яка у 2015 році визнала ОСОБА_1 власником павільйону, передавши їй в оренду земельну ділянку для його обслуговування. На переконання заінтересованої особи, поновлення строку за таких обставин, за відсутності будь-яких поважних причин, становило б непропорційне втручання у принцип правової визначеності та у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Крім того, суд першої інстанції також прямо зазначив, що повернення заяви не позбавляє Львівську міську раду права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів в інший передбачений законом спосіб, зокрема шляхом подання позову;

рішенням третейського суду не вирішувалося питання про права та обов`язки Львівської міської ради. Рішенням третейського суду від 07 листопада 2008 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ТОВ «ЧОЙ», визнано право спільної часткової власності саме цих осіб на павільйон перукарні. При цьому жодних питань щодо земельної ділянки, комунального майна чи будь-яких прав або обов`язків Львівської міської ради третейський суд не вирішував. Таким чином, Львівська міська рада ні в заяві, ні в апеляційній скарзі не зазначила, які саме її права чи обов`язки вирішено рішенням третейського суду, обмежившись загальним посиланням на «обставини, які могли свідчити про порушення прав територіальної громади».

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2026 року касаційну скаргу Львівської міської ради залишено без руху та надано строк для усунення недоліків скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2026 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 20 липня 2026 року, відкрито апеляційне провадження у справі № 6Д-8/09.2008 та витребувано справу з Львівського апеляційного суду.

У жовтні 2026 року матеріали справи № 6Д-8/09.2008 надійшли до Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами на 04 листопада 2026 року.

Позиція Верховного Суду як суду апеляційної інстанції

У частині другій статті 24, частині другій статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353, частини другої статті 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві (заявникові) проводиться без повідомлення учасників справи.

Підстав для розгляду апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи касаційний суд не вбачає, апеляційна скарга таких доводів не містить.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та наявні у справі матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 51 Закону України «Про третейські суди», рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду (частина четверта статті 51 Закону України «Про третейські суди»).

Згідно з частиною першою статті 454 ЦПК України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

У частині п`ятій статті 454 ЦПК України встановлено, що заява про скасування рішення третейського суду подається стороною, третьою особою у справі, розглянутій третейським судом, протягом дев`яноста днів з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, - протягом дев`яноста днів з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

Заява, подана після закінчення строку, встановленого частинами п`ятою або шостою цієї статті, повертається. Суд за клопотанням заявника може поновити пропущений строк на подання заяви про скасування рішення третейського суду, якщо визнає причини його пропуску поважними (частина сьома статті 454 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить:

при зверненні 26 червня 2026 року до суду з заявою про скасування рішення третейського суду Львівська міська рада вказувала, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року заяву про затвердження мирової угоди від 03 листопада 2008 року задоволено. Затверджено мирову угоду від 03 листопада 2008 року, укладену та підписану між ОСОБА_1 та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОЙ» (далі - ТОВ «ЧОЙ»). Визнано право спільної часткової власності за ОСОБА_1 і ТОВ «ЧОЙ» на павільйон перукарні за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,3 кв. м, який складається з чотирьох приміщень: № 1 площею 3,0 кв. м, № 2 площею 28,1 кв. м, № 3 площею 4,3 кв. м, № 4 площею 1,9 кв. м. Частка ОСОБА_1 складає 9/10, а частка ТОВ «ЧОЙ» - 1/10. Провадження у справі № 6Д-8/09.2008 закрито. Про існування вказаного рішення Львівська міська рада дізналась лише 12 травня 2026 року з листа ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 2-8691-29. Міська рада не брала участі у третейському розгляді, не була стороною третейської угоди, не повідомлялась про розгляд справи та була позбавлена можливості надати свої пояснення і заперечення щодо суті спору, який безпосередньо стосується прав та інтересів територіальної громади міста Львова як власника земельної ділянки комунальної власності. На переконання заявника, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, адже третейський суд фактично вирішив питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, а саме Львівської міської ради. Фактично третейський суд вирішив питання щодо правового режиму земельної ділянки комунальної власності, правомірності забудови такої земельної ділянки, а також створив правові підстави для виникнення права приватної власності на об`єкт, розміщений на комунальній землі, без участі власника земельної ділянки - територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради;

ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 липня 2026 року в задоволенні клопотання Львівської міської ради про поновлення строку на оскарження рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008 відмовлено. Заяву Львівської міської ради про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008 залишено без руху для надання заявнику можливості подати суду клопотання про поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, із зазначенням обґрунтованих доводів поважності причин пропуску строку оскарження вказаного рішення;

на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного суду від 06 липня 2026 року Львівська міська рада направила заяву про усунення недоліків та клопотання про поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду. Вказана заява обґрунтована тим, що міська рада не була стороною третейського розгляду, не укладала третейської угоди, не була повідомлена про розгляд справи, участі у ньому не брала та копії рішення третейського суду не отримувала. Про існування зазначеного рішення та обставин, які свідчили б про ймовірне порушення прав територіальної громади, Львівська міська рада дізналася лише з листа ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 12 травня 2026 року № 2-8691-29, після чого звернулася до суду із заявою про його скасування. Крім того, висновок суду про її обізнаність із рішенням третейського суду ще з 2016 року є припущенням, оскільки факт укладення договору оренди земельної ділянки чи наявність запису в Державному реєстрі речових прав самі по собі не підтверджують отримання інформації про існування, зміст та правові наслідки такого рішення;

суд першої інстанції встановив, що:

- за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 4610136900:08:003:0083, площею 0,0123 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, для обслуговування існуючих павільйонів. Ця земельна ділянка належала на праві власності Львівській міській раді, а 03 лютого 2016 року вона була передана в оренду ОСОБА_1 на підставі договору оренди від землі від 12 листопада 2015 року № Ф-2870. При цьому в реєстрі зазначено строк дії права оренди до 27 серпня 2020 року. Вказані дані містяться в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 червня 2026 року, яка надана заявником (а. с. 53);

- крім того, на об`єкт нерухомого майна - павільйон перукарні загальною площею 37,3 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності ОСОБА_1 на 9/10 часток та ТОВ «ЧОЙ» на 1/10 частку виникло на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року. Надалі за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності на 1/1 частку зазначеного об`єкта на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року № 5036, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В. (а. с. 51);

встановивши, що Львівська міська рада під час надання в оренду ОСОБА_1 12 листопада 2015 року земельної ділянки, кадастровий номер 4610136900:08:003:0083, площею 0,0123 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, для обслуговування існуючих павільйонів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , знала якого об`єкта стосується земельна ділянка передана в оренду, а також особу власника, якій передає в оренду земельну ділянку та про спосіб набуття нею об`єкта права власності (павільйону перукарні), суд першої інстанції правильно вважав, що Львівська міська рада з 2016 року, реєструючи право власності на земельну ділянку за собою та передаючи її в оренду, вважається обізнаною про існування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008, враховуючи і те, що такий запис наявний в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

таким чином, встановивши, що Львівська міська рада з 2016 року, могла дізнатися про прийняття рішення третейським судом, причини пропуску строку, наведені заявником, не є поважними, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні клопотання Львівської міської ради про поновлення строку на оскарження рішення третейського суду та повернення Львівській міській раді заяви про скасування рішення третейського суду на підставі частин п`ятої, сьомої статті 454 ЦПК України.

Висновок суду першої інстанції ґрунтується не на припущеннях, а на належним чином встановлених фактичних обставинах справи. На підставі письмових доказів, наданих Львівською міською радою, суд встановив конкретні факти: комунальну власність на земельну ділянку, її передачу в оренду ОСОБА_1 під обслуговування павільйону, державну реєстрацію права оренди 03 лютого 2016 року та наявність у Державному реєстрі запису про рішення третейського суду як підставу виникнення права власності ОСОБА_1 на павільйон. За таких умов констатація судом того, що міська рада мала змогу дізнатися про рішення третейського суду, є правовою кваліфікацією фактів за об`єктивним критерієм «могла дізнатися», який оцінює саме юридичну та фактичну можливість особи дізнатися про порушення права, а не момент її фактичної поінформованості.

Доводи заявника про те, що про існування рішення Постійно діючого третейського суду при Львівській асоціації учасників ринку нерухомості від 07 листопада 2008 року в справі № 6Д-8/09.2008 Львівська міська рада дізналась лише 12 травня 2026 року із листа ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 2-8691-29, безпідставні. Встановлені у цій справі обставини, зокрема з документів, які надані до заяви про скасування рішення третейського суду самим заявником, достовірно та переконливо свідчать про те, що про факт існування рішення третейського суду Львівська міська рада могла дізнатись у лютому 2016 року, коли було здійснено реєстрацію права власності міської ради на земельну ділянку та передано її в оренду ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 12 листопада 2015 року № Ф-2870.

Посилання Львівської міської ради в апеляційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 січня 2026 року в справі № 4801/11/25 є необґрунтованими, оскільки правовідносини у цій справі та у справі, що переглядається, не є подібними.

Висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Так, за суб`єктним критерієм у справі № 4801/11/25 особою, яка оскаржувала рішення третейського суду, є банк-іпотекодержатель, тобто суб`єкт приватного права. У справі, що переглядається заявником є орган місцевого самоврядування, який є власником земельної ділянки під спірним об`єктом і здійснює щодо неї владні повноваження із розпорядження землею.

За змістовим критерієм у справі № 4801/11/25 моментом можливої обізнаності банку суди пов`язували виключно з датою державної реєстрації права власності на об`єкт, щодо якого банк не вчиняв жодних дій. У справі, що переглядається, можливість обізнаності Львівської міської ради пов`язується не з самим лише фактом реєстрації, а з її власною активною поведінкою - прийняттям рішення про передачу земельної ділянки в оренду власникові павільйону, укладенням договору оренди та державною реєстрацією права оренди. Крім того, у вказаній справі касаційний суд не заперечив можливості визначення моменту обізнаності з урахуванням даних Державного реєстру, а лише вказав на необхідність оцінки всіх фактичних обставин справи, і саме таку оцінку здійснив суд першої інстанції у цій справі.

Більш того, у справі № 4801/11/25 Верховний Суд вважав, що різні витяги з Державного реєстру містили різну інформацію про підставу виникнення права власності, тоді у справі, що переглядається Львівська міська рада не стверджувала і не доводила, що відомості про рішення третейського суду як підставу виникнення права власності були для неї недоступними або приховані.

Таким чином, посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 січня 2026 року в справі № 4801/11/25 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції повно, всебічно та правильно встановив обставини справи, ухваливши законне й обґрунтоване судове рішення з правильним застосуванням норм процесуального права, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 24, 351, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради, яка подана Павловою Зоряною Петрівною , залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат