Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №523/12335/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №523/12335/22

Суддя: Синельников Євген Володимирович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 523/12335/22

провадження № 61-8644св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Підгородинська Анастасія Вікторівна, на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 12 жовтня 2023 року у складі судді Бузовського В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2026 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., а також ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Якових Євген Володимирович, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року у складі судді Бузовського В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня

2026 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д.,

Драгомерецького М. М.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що

12 травня 2017 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигриним А. О., зареєстрований в реєстрі за

№ 25985, за умовами якого вона надала відповідачці позику у сумі

12 442 921,00 грн, що відповідно до курсу НБУ на момент посвідчення договору було еквівалентно 470 000,00 дол. США, строком до 12 травня 2020 року, а відповідачка зобов`язалась повернути гроші у сумі, вираженій в гривні, що еквівалентна 470 000,00 дол. США за курсом НБУ на день повернення позики в строк, зазначений у договорі позики.

3. 09 березня 2020 року відповідачка написала розписку, відповідно до якої сторони домовились про продовження договору позики на умовах, зазначених в договорі, на строк - 1 рік, а саме до 12 травня 2021 року.

4. Посилалася на те, що відповідачка не повернула грошові кошти у встановлений договором строк та уникає виконання взятих на себе зобов`язань.

5. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з

ОСОБА_2 на її користь борг за договором позики від 12 травня 2017 року у розмірі 26 954 452,17 грн, з яких: 17 183 200,00 грн - заборгованість за зобов`язанням; 4 147 873,43 грн - інфляційні витрати; 49 723, 23 грн - пеня;

651 078,51 грн - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення позики.

Стислий виклад позиції відповідачки

6. ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність. Зазначала, що договір позики грошових коштів припинив свою дію у зв`язку з його виконанням. Зазначене підтверджується розпискою від 16 липня 2018 року, відповідно до якої єдина зафіксована сума її боргу перед ОСОБА_1 складає 210 000,00 дол. США, всі інші розписки, складені раніше, вважаються недійсними, вказану суму вона зобов`язалась повернути до 30 квітня 2019 року. Також згідно з розпискою від 09 березня 2020 року, її борг у розмірі 210 000,00дол. США повністю погашений, претензій немає.

7. Додатково зауважувала, що розписка від 09 березня 2021 року, якою пролонговано строк дії договору позики на 1 рік, є нікчемною, оскільки не відповідає формі основного договору - письмовій та нотаріально посвідченій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

9. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у загальному розмірі 21 439 371,97 грн, в тому числі: заборгованість за зобов`язанням у розмірі 17 183 200,00 грн; інфляційні витрати за період з

13 травня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 1 385 400,63 грн; три відсотки річних за період з 13 травня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 405 335,21 грн; пеню за період з 16 квітня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 2 465 436,13 грн.

10. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка довела невиконання відповідачкою своїх зобов'язань за договором позики. Суд відхилив надану відповідачкою розписку від 09 березня 2020 року про продовження строку виконання зобов'язань за договором позики, з огляду на її невідповідність положенням статті 654 Цивільного кодексу України, а також виснував про неналежність наданих доказів на підтвердження виконання спірного зобов'язання.

12. Водночас, з огляду на положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, суд виходив з того, що розрахунковим періодом, який потрібно враховувати при обчисленні інфляційних витрат та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов договору позики, слід вважати період до 23 лютого

2022 року, тобто до дня, який передував дню оголошення на території України воєнного стану.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Одеського апеляційного суду від 12 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та її представника - адвоката Сендика О. О. задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 12 жовтня 2023 року скасовано. Ухвалено постанову, якою позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики, задоволено частково.

14. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 12 травня 2017 року у загальному розмірі 21 334 287,00 грн, що є еквівалентом 470 000,00 дол. США, з яких:

20 660 448,00 грн - заборгованість за основним боргом, 673 838,99 грн - 3 % річних.

15. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

16. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанцій здійснив неправильний розрахунок заборгованості відповідачки, не урахувавши, що грошові кошти підлягають стягненню в іноземній валюті у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення судового рішення, інфляційні витрати та пеня стягненню не підлягають.

Узагальнені доводи касаційних скарг

17. 24 червня 2026 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат

Підгородинська А. В., засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2026 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

18. Підставами касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 15 жовтня

2019 року у справі № 903/879/18, від 14 липня 2022 року у справі № 910/9626/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від 22 березня 2023 року у справі № 759/23675/19, від 20 вересня 2023 року у справі № 483/1220/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували надані нею належні та допустимі докази повернення всієї суми спірного боргу (розписки та скріншоти листування сторін). Додатково звертає увагу на поведінку ОСОБА_1 протягом періоду дії спірного договору, відсутність жодних претензій щодо виконання умов договору, дружній характер відносин. Вважає дії позивачки проявом суперечливої та недобросовісної поведінки.

20. Акцентує увагу на порушенні судами норм процесуального права при оцінці доказів у справі.

21. 22 липня 2026 року особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суди вирішили питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки - ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Якових Є. В., засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

22. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 жовтня

2019 року у справі № 903/879/18, від 22 березня 2023 року у справі № 759/23675/19, від 20 вересня 2023 року у справі № 483/1220/21, від 25 травня 2022 року в справі № 753/1908/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Зазначає, що хоча спір про стягнення заборгованості виник виключно з договірних правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , його правові наслідки фактично використовуються ОСОБА_1 як основне юридичне підґрунтя для доведення фраудаторності договорів дарування та купівлі-продажу квартири у справі № 757/16458/22-ц, де вона є відповідачкою. Акцентує увагу на тому, що результати розгляду цієї справи безпосередньо визначають можливість захисту її права власності на належну їй квартиру, тобто безпосередньо впливають на її права та законні інтереси. Вона вважає себе добросовісним набувачем спірної квартири, але не була стороною договору позики, однак несе найбільш істотні негативні наслідки судового спору між іншими особами.

24. Вважає, що суди формально підійшли до оцінки доказів, зокрема розписок про отримання ОСОБА_1 грошових коштів, які підтверджують поступове виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики від 12 травня 2017 року. Твердження ОСОБА_1 про те, що зазначені у розписках кошти були сплачені в межах інших правовідносин, не підтверджені жодним доказом, ґрунтуються виключно на її припущеннях.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

25. Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/12335/22 за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Підгородинська А. В., на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2026 року, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Підгородинська А. В., про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 12 травня 2026 року.

26. 21 липня 2026 року матеріали цивільної справи № 523/12335/22 надійшли до Верховного Суду.

27. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2026 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2023 року і постанови Одеського апеляційного суду від 12 травня 2026 року, відкрито касаційне провадження й справі № 523/12335/22 за касаційною скаргою ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Якових Є. В.

28. Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзивів на касаційні скарги

29. 28 липня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат

Штокало Т. В., через підсистему «Електронний суд», подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому посилається на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

30. Відзив обґрунтований посиланням на те, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки боргових розписок, листування сторін, призначення окремих платежів та інших доказів, досліджених під час розгляду справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

31. Вважає, що суди попередніх інстанцій дослідили надані відповідачкою розписки у взаємозв`язку з умовами нотаріально посвідченого договору позики, змістом листування сторін, поясненнями учасників справи та іншими доказами. За результатами такої оцінки суди обґрунтовано встановили, що подані

ОСОБА_2 документи не підтверджують повернення саме грошових коштів, отриманих за спірним договором позики. Водночас ОСОБА_2 не заперечувала факту одержання від неї за нотаріально посвідченим договором позики грошових коштів, еквівалентних 470 000,00 дол. США.

32. Акцентує увагу на тому, що письмова розписка, яка змінювала основні умови нотаріально посвідченого договору позики, мала бути посвідчена нотаріально. Розписки про повернення боргу ОСОБА_5 або ж

ОСОБА_6 суперечать умовам укладеного між сторонами договору позики від 12 травня 2017 року.

33. Наведену у касаційній скарзі практику Верхового Суду вважає нерелевантною спірним правовідносинам.

34. 20 серпня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат

Штокало Т. В., через підсистему «Електронний суд», подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , у якому просить закрити касаційне провадження за скаргою ОСОБА_4 на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України. У випадку відсутності підстав для закриття касаційного провадження просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення.

35. Зазначає, що предметом розгляду у цій справі є виключно виконання грошового зобов`язання, що виникло між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору позики. ОСОБА_4 не є стороною цього правочину, участі в його укладенні не брала, грошових коштів за договором позики не передавала та не отримувала, жодним чином не забезпечувала виконання правочину, а тому сам договір не встановлює для неї жодних прав або обов`язків. Суди попередніх інстанцій не покладали на неї обов`язку сплатити будь-яку заборгованість, не вирішували питання щодо зареєстрованого за нею майна та не оцінювали правомірність набуття нею нерухомого майна.

36. Також вважає, що ОСОБА_4 не дотримано положення частини четвертої статті 389 ЦПК України, не оскаржено відповідне судове рішення в апеляційному порядку.

37. Інші доводи заявниці дублюють доводи касаційної скарги ОСОБА_2 та зводяться до переоцінки доказів.Наведену судову практику вважає нерелевантною спірним правовідносинам.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

38. 12 травня 2017 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигриним А. О., зареєстрований в реєстрі за № 25985, за умовами якого позикодавець надала у власність, а позичальник прийняла грошові кошти у сумі 12 442 921,00 грн, що відповідно до курсу НБУ на момент посвідчення договору еквівалентно

470 000,00 дол. США, строком до 12 травня 2020 року, а позичальник зобов`язалася повернути позикодавцю суму позики, виражену у гривні, в сумі, еквівалентній 470 000,00 дол. США за курсом НБУ на день повернення позики.

39. 09 березня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали письмову розписку, відповідно до якої сторони домовились про продовження договору позики на умовах, зазначених в договорі, на строк один рік, тобто до 12 травня

2021 року.

40. Відповідно до розрахунку, наданого позивачкою, основна сума заборгованості за період з 13 травня 2021 року по 16 серпня 2022 року складає 17 183 200,00 грн, інфляційних втрат за період з травня 2021 року по липень

2022 року у розмірі 4 147 873,43 грн, пеня за період з 16 квітня 2021 року по

22 липня 2022 року в розмірі 4 972 300,23 грн, 3 % річних за період з 16 квітня

2021 року по 22 липня 2022 року в розмірі 651 078,51 грн.

Позиція Верховного Суду

41. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

42. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

43. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

44. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

45. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

46. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

48. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

49. Згідно зі статтею 1046 ЦКУкраїни за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

50. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

51. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

52. Положеннями частини першої, третьої статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

53. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

54. Спірні правовідносин стосуються виконання зобов`язань за договором позики від 12 травня 2017 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що борг за указаним договором позики не повернутий, ОСОБА_1 заявила вимоги про повернення суми позики, інфляційних нарахувань, пені та 3 % річних.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_4 .

55. В касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржила особа, яка не приймала участь у справі, - ОСОБА_4 , посилаючись на те, що судами було вирішено питання про її права та обов'язки.

56. Право на оскарження судових рішень особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, передбачено також положеннями статей 17, 18 ЦПК України.

57. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції (пункт 1 частини першої статті 389 ЦПК України).

58. Зазначені норми цивільного процесуального права визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

59. У частині четвертій статті 389 ЦПК України визначено, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

60. Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. На цьому наголошувала Велика Палата Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі

№ 504/2457/15-ц.

61. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в касаційному порядку лише ті судові рішення, які встановлюють, змінюють або припиняють права й обов`язки цих осіб. Особа, яка не брала участі у розгляді справи та звертається з касаційною скаргою, повинна довести, що оскаржене судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

62. Вирішуючи питання про те, що яке рішення суду має визнаватися таким, що стосується прав, інтересів та (або) обов`язків особи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 зауважувала, що процесуальний закон розмежовує випадки, коли «рішення суду може вплинути на права та обов`язки» особи (коли в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно цієї особи або ця особа може пред`явити вимоги до сторони) і коли має місце «рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи».

63. Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у підпункті 9.18 постанови від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22.

64. Так, позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов`язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18 грудня 2024 року у справі № 907/825/22 та підпункті 9.15 постанови від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22.

65. Водночас третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо вона перебуває з одним з них у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

66. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог позивачем чи відповідачем. Однак предмет судового спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. У цих висновках Велика Палата Верховного Суду зверталася до висновків, викладених у підпунктах 7.22-7.23 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

67. Висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення.

68. Процесуальний закон містить норми, які забезпечують, аби судове рішення, ухвалене у справі, не було протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі.

69. Преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (підпункт 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада

2022 року у справі № 910/6355/20).

70. Будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

71. Неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили.

72. Правовідносини у справі, що переглядається в касаційному порядку, стосуються виконання зобов'язання, яке виникло на підставі договору позики від 12 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Предметом спору у справі є стягнення суми неповернутої позики, інфляційних втрат, пені та 3 % річних. Резолютивна частина оскарженого судового рішення апеляційного суду містить дані лише про стягнення з позичальниці ОСОБА_2 суми позики та 3 % річних. Разом з тим рішення суду першої інстанції було повністю скасовано за результатами апеляційного перегляду справи.

73. Отже, аналіз оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що судом питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 не вирішувалось. Цим судовим рішенням будь-яких обов`язків на неї не покладено, висновків щодо обсягу її прав чи обов`язків не зроблено. Мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення апеляційного суду не містить висновків про встановлені обставини, які б мали зобов`язуюче (преюдиціальне) значення для ОСОБА_4 .

74. Посилання ОСОБА_4 в касаційній скарзі на те, що оскаржена постанова впливає на її права та обов`язки, оскільки ОСОБА_1 подала до неї позов про витребування майна, яке раніше належало ОСОБА_2 , є необґрунтованими. Саме собою формальне посилання особи на можливі наслідки судового рішення, ухваленого у справі, в якій вона не брала участі, не може бути достатньою підставою для визнання її суб`єктом, щодо якого цим рішенням вирішено питання про права, інтереси чи обов`язки. У справі № 757/16458/22 заявлені вимоги про визнання договорів дарування недійсними та застосування наслідків недійсності цих правочинів.

75. Ураховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_4 подана особою, яка не брала участі у справі, разом з тим судовим рішенням апеляційного суду питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

76. У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

77. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

78. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

79. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

80. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

81. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

82. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).

83. Встановивши, що позичальник ОСОБА_2 суми позики, отриманої від ОСОБА_1 за договором від 12 травня 2017 року, не повернула, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з неї суми позики в гривневому еквіваленті станом на день ухвалення судового рішення, а також трьох відсотків річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи із заявленої позивачкою дати та до дня, який передував дню оголошення на території України воєнного стану.

84. Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційного суду, ОСОБА_2 оскаржила його в касаційному порядку, посилаючись на неврахування апеляційним судом доказів фактичного виконання нею спірного позикового зобов'язання.

85. Згідно з умовами договору позики від 12 травня 2017 року сторони погодили, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю суму позики, виражену у гривні, в сумі, еквівалентній 470 000,00 дол. США за курсом НБУ на день повернення позики, в строк до 12 травня 2020 року (пункти 1, 2 договору).

86. У разі неповернення боргу в сумі і строки, передбачені даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення повернення грошових коштів (пункт 4 договору).

87. Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається,

ОСОБА_1 посилалася на невиконання ОСОБА_2 умов договору позики від 12 травня 2017 року та не повернення їй грошових коштів.

ОСОБА_2 зазначала, що кошти, отримані від ОСОБА_1 за указаним договором, вона повернула у повному обсязі, з урахуванням суми, узгодженої у розписці від 16 липня 2018 року.

88. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

89. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

90. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

91. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

92. У цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

93. Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку поданим

ОСОБА_2 доказам виконання спірного грошового зобов'язання та обґрунтовано виснував про їх неналежність.

94. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що надані ОСОБА_2 розписки про отримання ОСОБА_1 грошових коштів від 26 вересня 2018 року, 29 грудня 2019 року, 04 лютого 2020 року не містять даних про виконання ОСОБА_2 зобов'язань саме за договором позики

від 12 травня 2017 року. Більш того, зазначені розписки були складені

ОСОБА_1 після написання розписки ОСОБА_7 від 16 липня 2018 року про отримання від ОСОБА_1 суми коштів у розмірі 210 000,00 дол. США, з яких 50 000,00 дол. США належали ОСОБА_5 .

95. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

96. Розписка ОСОБА_7 від 16 липня 2018 року містить відомості про отримання в борг суми позики у розмірі, відмінному від суми позики, визначеної сторонами у договорі позики грошових коштів від 12 травня 2017 року.

97. Договір позики від 12 травня 2017 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у письмовій нотаріально посвідченій формі, містить умову про те, що грошові кошти, які є предметом цього договору позики, належать на праві особистої приватної власності позикодавцю ( ОСОБА_1 ) (пункт 9 договору позики) та були передані позичальнику до підписання цього договору (пункт 3 договору позики).

98. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що розписка ОСОБА_7 від 16 липня 2018 року свідчить про наявність між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 інших позикових зобов'язань, які не входять до предмета спору у справі, що переглядається в касаційному порядку.

99. В частині доводів касаційної скарги про зміну сторонами суми позики та визначення її у розмірі 210 000,00 дол США, що підтверджується змістом розписки від 16 липня 2018 року, колегія суддів зауважує наступне.

100. Згідно з пунктом 6 договору позики грошових коштів від 12 травня

2017 року умови договору можуть бути змінені лише за взаємною домовленістю сторін договору шляхом підписання відповідної додаткової угоди до цього договору.

101. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

102. З урахуванням наведеного, зазначена в розписці від 16 липня 2018 року умова про те, що всі розписки, надані раніше, є недійсними, а єдиною сумою боргу є сума, визначена у такій розписці, не можуть свідчити про зміну умов нотаріально посвідченого договору позики від 12 травня 2017 року.

103. Правильно були відхилені судом також розписки про повернення

ОСОБА_2 боргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ураховуючи, що спірне позикове зобов'язання передбачало повернення суми позики саме позикодавцю ОСОБА_1 (пункт 2 договору позики). Доказів того, що зазначені особи діяли від імені та в інтересах ОСОБА_1 , як і доказів передачі зазначеним особам грошових коштів саме на виконання умов договору позики від 12 травня 2017 року, матеріали справи не містять.

104. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

105. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів виконання позичальницею позикового зобов'язання, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку з урахуванням зазначених вище принципів оцінки доказів.

106. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

107. Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що касаційна скарга

ОСОБА_2 не містить доводів щодо неправильного обрахунку судом апеляційної інстанції суми заборгованості за договором позики в гривневому еквіваленті станом на день ухвалення судового рішення, а також розміру 3 % річних, а тому, з урахуванням положень частини першої статті 400 ЦПК України, оскаржуване рішення апеляційного суду в цій частині в касаційному порядку не переглядається.

108. В частині доводів заявниці на наявність у діях ОСОБА_1 ознак суперечливої та недобросовісної поведінки, зокрема в частині відсутності жодних претензій щодо виконання умов спірного договору, дружній характер відносин сторін, колегія суддів звертає увагу на наступне. Зібрані у справі докази свідчать про наявність між сторонами тривалих позикових правовідносин. ОСОБА_2 заперечувала наявність між сторонами інших позикових зобов'язань, ніж визначених у письмовому нотаріально посвідченому договорі від 12 травня 2017 року. У день складання розписки від 09 березня 2020 року про повернення суми позики за розпискою від 16 липня 2018 року сторонами було укладено ще одну розписку про продовження строку дії договору позики від 12 травня 2017 року до 12 травня 2021 року. У справі, що переглядається, ОСОБА_2 заперечувала проти дійсності такої розписки, посилаючись на виконання усіх її позикових зобов'язань перед ОСОБА_1 09 березня 2020 року у загальній сумі 210 000,00 дол. США. Водночас, згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень, саме ОСОБА_2 зверталась до суду із позовом про визнання дійсною додаткової угоди про продовження строку дії договору позики від 12 травня 2017 року, укладеної у формі письмової розписки від 09 березня 2020 року (справа №757/13911/24-ц).

109. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

110. Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

111. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. При цьому, рішення суду першої інстанції було повністю скасоване при апеляційному перегляді справі, з ухваленням у справі, що переглядається, нового судового рішення.

112. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

113. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

114. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Підгородинська А. В., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 396, 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 523/12335/22 за скаргою ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Якових Євген Володимирович, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2026 року.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Підгородинська Анастасія Вікторівна, залишити без задоволення.

3. Постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк

В. В. Шипович

Оригінал: reyestr.court.gov.ua