Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №759/12914/24
Суддя: Шипович Владислав Володимирович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 759/12914/24
провадження № 61-13367св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Шиповича В. В. (суддя-доповідач)
суддів: Гулейкова І. Ю.,Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець Кошарний Олександр Вікторович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Балкова-Петренко Таміла Михайлівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду
м. Києва, в складі судді П`ятничук І. В., від 02 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., від 23 вересня 2025 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.
2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що у квітні 2023 року він подав до Святошинського районного суду м. Києва позов про стягнення з
ОСОБА_4 боргу за договором позики від 20 березня 2021 року з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, в розмірі 6 478 826,32 грн.
3. 14 вересня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва у справі
№ 759/7103/23 ухвалив рішення, яким стягнув з ОСОБА_4 на його користь грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року в сумі
6 478 826,32 грн.
4. 06 лютого 2024 року Київський апеляційний суд скасував рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року та ухвалив нове судове рішення, яким стягнув з ОСОБА_4 на його користь грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року у розмірі 4 987 984,53 грн.
5. 25 березня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва видав виконавчий лист № 759/7103/23, на підставі якого у березні 2024 року приватний виконавець Кошарний О. В. відкрив виконавче провадження
№ НОМЕР_1, під час здійснення якого стало відомо, що у боржника
ОСОБА_4 відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення, з метою виконання судового рішення.
6. Водночас, 24 жовтня 2023 року ОСОБА_4 уклала зі своєю матір`ю ОСОБА_3 договір дарування, яким відчужила належну їй 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .
7. Посилаючись на те, що вказаний договір дарування є фіктивним і спрямований не на реальне настання правових наслідків, а на приховування майна від звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу за договором позики, про існування якого ОСОБА_4 було достовірно відомо, позивач просив суд:
- визнати недійсним, з моменту вчинення, договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений
24 жовтня 2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;
- скасувати рішення реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Балкової-Петренко Т. М. про проведену державну реєстрацію нерухомого майна - 1/3 частини квартири
АДРЕСА_1 (номер відомостей про речове право (номер запису про право власності/довірчої власності): 52247972; індексний номер рішення: 69889998; дата державної реєстрації: 24 жовтня 2023 року; державний реєстратор: приватний нотаріус Балкова-Петренко Т. М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ) з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно - 1/3 частини квартири
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст оскаржених судових рішень
8. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 травня
2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
9. Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_4 відсутнє інше майно та доходи, за рахунок яких можна виконати рішення суду у справі № 759/7103/23.
10. Суди вважали, що укладаючи 24 жовтня 2023 року оспорюваний договір дарування частини квартири, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 мали на меті передачу майна в рахунок погашення боргу, який існував у
ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року у справі № 759/16714/22 і яке було ухвалене до рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 14 вересня 2023 року у справі № 759/7103/23 про стягнення з
ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики від 20 березня 2021 року.
11. Апеляційний суд також вказав, саме по собі оформлення оспорюваного правочину у формі договору дарування та наявність родинних зв`язків між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 не вказує на його фраудаторність.
12. Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частини квартири відмовлено, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення похідних вимог про скасування відповідних записів про державну реєстрацію з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
14. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року.
15. Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи
№ 759/12914/24, які у грудні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
16. Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
17. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року провадження у справі зупинено до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
18. Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2026 року провадження у справі поновлено.
19. Згідно із наданими нотаріусом суду документами ОСОБА_1 у заповіті від 22 травня 2025 року належні йому права вимоги до третіх осіб, в тому числі на підставі судових рішень та виконавчих документів, заповів ОСОБА_2 , який прийняв спадщину.
20. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2026 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі № 759/12914/24 як правонаступника позивача ОСОБА_1 .
21. У листопаді 2026 року ОСОБА_2 подав заяву, у якій зазначив, що підтримує позов і касаційну скаргу ОСОБА_1 , просив їх задовольнити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, від 18 грудня 2024 року
у справі № 916/379/23, постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року
у справі № 405/1820/17, від 10 червня 2020 року у справі № 569/16888/17,
від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 02 червня 2021 року
у справі № 569/16888/17, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20,
від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20 (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
23. Касаційна скарга мотивована тим, що станом на 17 жовтня 2023 року (дата подання ОСОБА_4 апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року у справі № 759/7103/23) відповідачці було достовірно відомо про існування рішення суду про стягнення з неї заборгованості на користь ОСОБА_1 .
24. Після укладення оспорюваного договору дарування частини квартири, ОСОБА_4 фактично зберігає за собою право користування цією квартирою.
25. Вважає, що апеляційний суд не врахував наведену ним в апеляційній скарзі практику Верховного Суду у справах щодо фраудаторних правочинів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
26. У листопаді 2025 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Молинь Р. П., подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Відзив мотивований тим, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що матеріали справи не містять доказів вчинення нею фіктивного правочину та підтвердження умислу відповідачів на укладення договору без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлені.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27. 20 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 в позику кошти в сумі 4 987 984,53 грн зі строком повернення до 30 грудня
2021 року.
28. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 квітня
2023 року у справі № 759/16714/22 стягнуто з ОСОБА_4 на користь
ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 25 000 дол. США, що становить
914 000 грн, та 18 000 євро, що становить 679 680 грн, а також 12 405 грн судового збору.
29. 17 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом про стягнення з
ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 20 березня 2021 року.
30. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня
2023 року у справі № 759/7103/23 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року в сумі 6 478 826,32 грн.
31. 24 жовтня 2023 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Балкова-Петренко Т. М. посвідчила договір дарування
частини квартири, відповідно до якого дарувальник ОСОБА_4 передає у власність обдарованій ОСОБА_3 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1 .
32. Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року у справі № 759/7103/23 скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь
ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року у розмірі 4 987 984,53 грн.
33. На виконання судового рішення у справі № 759/7103/23 Святошинський районний суд м. Києва 25 березня 2024 року видав виконавчий лист, а приватний виконавець Кошарний О. В. у березні 2024 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1, стягувачем у якому є ОСОБА_1 , а боржником ОСОБА_4 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
34. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
35. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
36. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
37. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
38. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
39. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
40. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
41. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
42. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
43. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
44. Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року
№ 2-р(ІІ)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті
58 Конституції України та вказано, що, оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України виснував, що ця мета є правомірною (легітимною).
45. Верховний Суд у постановах від 20 серпня 2024 року в справі
№ 700/337/23, від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19, від 05 квітня 2023 року у справі
№ 523/17429/20, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, дійшов висновку, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
46. Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (див. постанову Верховного Суду від 14 вересня 2022 року в справі № 369/8077/19).
47. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
48. Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 201/3274/21,
від 22 листопада 2023 року у справі № 128/1878/20).
49. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.
50. Недійсність фраудаторного правочину має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) через можливість доступу до майна боржника» навіть і того, що перебуває в інших осіб. Метою оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).
51. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц виснувала, що особа вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
52. Таким чином Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).
53. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
54. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь- яких наслідків.
55. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
56. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
57. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
58. Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 24 липня
2019 року у справі № 405/1820/17, на яку міститься посилання в касаційній скарзі).
59. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значущих дій.
60. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
61. Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 07 вересня 2022 року в справі № 910/16579/20.
62. Отже, Верховний Суд сформував усталену судову практику про можливість оспорення фраудаторного правочину особою яка не стороною правочину, але чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що боржник, який уклала договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршив свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
63. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11, про те, що оспорити фраудаторний правочин в судовому порядку може кредитор, якщо правочин призвів до неможливості задовольнити його вимоги за рахунок такого майна.
64. У постановах від 09 серпня 2024 року в справі № 361/155/21 та
від 29 червня 2022 року в справі № 750/11492/19 Верховний Суд звертав увагу, що саме по собі виконання правочину за яким боржник відчужив своє майно третій особі, не виключає тієї обставини, що він міг бути направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.
65. У постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків: «…у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин».
66. З рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 квітня
2023 року у справі № 759/16714/22 вбачається, що суд встановив існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правовідносин, які виникли з договору безпроцентної позики від 15 січня 2021 року, за яким ОСОБА_4 отримала від своєї матері ОСОБА_3 в борг 28 000 доларів США та 20 000 євро, про що склала відповідні розписки.
Цим рішенням суду стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 25 000 дол. США, що становить 914 000 грн, та 18 000 євро, що становить 679 680 грн, а також 12 405 грн судового збору.
67. Із судових рішень, ухвалених у справі № 759/7103/23, вбачається, що суди встановили існування між ОСОБА_1 та його колишньою дружиною ОСОБА_4 правовідносин, які виникли з договору позики від 20 березня 2021 року.
68. Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 759/7103/23, стягнуто з ОСОБА_4 на користь
ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року в сумі 4 987 984,53 грн.
69. Відмовляючи в задоволенні позову у розглядуваній справі, суди виходили з того, що оспорюваний договір дарування частини квартири був укладений з метою погашення боргу ОСОБА_6 перед ОСОБА_3 , який підтверджений рішенням суду від 11 квітня 2023 року у справі № 759/16714/22.
70. Встановивши, що рішення суду у справі № 759/16714/22 ухвалене
11 квітня 2023 року, а рішення суду у справі № 759/7103/23, - 14 вересня
2023 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав стверджувати про вчинення відповідачками фіктивного правочину, без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювались.
71. Крім того, оскаржені судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_4 відсутнє інше майно та доходи, за рахунок яких можна виконати рішення суду у справі
№ 759/7103/23.
72. Верховний Суд не може погодитись з цими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
73. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
74. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
75. Велика Палата Верховного Суду наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
76. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу (див. постанову Верховного Суду
від 28 травня 2025 року у справі № 523/22514/23), а Європейський суд з прав людини визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) та вказує на відмінність стандартів доказування у цивільних і кримінальних справах (див. постанови Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23, від 25 березня 2026 року у справі № 157/230/25, рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02, від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).
77. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій не врахували, що за наявності невиконаних перед позивачем грошових зобов`язань в сумі понад
4,9 млн. грн за договором позики від 20 березня 2021 року та після ухвалення судом рішення від 14 вересня 2023 року про стягнення боргу
ОСОБА_4 24 жовтня 2023 року безоплатно відчужила (подарувала) своїй матері 1/3 частини квартири у м. Києві за відсутності доказів наявності в неї іншого майна, за рахунок якого можливе виконання зобов`язань за договором позики від 20 березня 2021 року.
78. Покладаючи на позивача тягар доведення відсутності у ОСОБА_4 іншого майна, за рахунок якого можливе виконання зобов`язань за договором позики від 20 березня 2021 року, суди не звернули уваги на доводи
ОСОБА_1 про те, що виконавче провадження з виконання судового рішення у справі № 759/7103/23 триває, а неможливість виконання пов`язана саме із відсутністю у боржника ( ОСОБА_4 ) майна, на яке може бути звернуто стягнення.
79. Приватний виконавець Кошарний О. В., який був залучений до участі у справі, цих доводів позивача не заперечував.
80. Відповідачка, у разі заперечення проти позову з цих підстав, мала б довести наявність у неї іншого майна за рахунок якого можуть бути виконані її зобов`язання за договором позики укладеним з ОСОБА_1 .
81. Враховуючи, що згідно з статтею 717 ЦК України договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровуваний не має перед дарувальником будь-якого зобов`язання, висновки судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір дарування 1/3 частини квартири
АДРЕСА_1 від 24 жовтня 2023 року укладений з метою погашення боргу ОСОБА_6 перед ОСОБА_3 на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 квітня
2023 року у цивільній справі № 759/16714/22 є припущенням.
82. Позивач звертав увагу судів, що уСвятошинському ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 по стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 .
83. Отже доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного 24 жовтня 2023 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 знайшли своє підтвердження, а висновки судів попередніх інстанцій про відмову у їх задоволенні є помилковими, що є підставою для скасування рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року і постанови Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у відповідній частині, з ухваленням нового судового рішення про задоволення цих вимог.
84. Оскільки момент недійсності правочину, визнаного судом недійсним, визначений законом, а саме статтею 236 ЦК України, додаткова вказівка на це ще й у резолютивній частині рішення суду не вимагається.
85. Відмовляючи в задоволенні вимог про скасування рішення державного реєстратора про проведену державну реєстрацію нерухомого майна з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій вважали їх похідними від позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним.
86. Колегія суддів враховує, що спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
87. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження
№ 12-52гс20, пункт 52).
88. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
89. Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19).
90. У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у справі
№ 932/18757/19 зазначено: «апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що всупереч принципу добросовісності ОСОБА_2, після пред`явлення до нього позову про стягнення боргу, відчужив спірну частку домоволодіння ОСОБА_3 (іншому співвласнику домоволодіння) з метою уникнення виконання зобов`язання з повернення боргу за договором позики та задля унеможливлення в подальшому звернення стягнення на частку майна боржника у праві власності на виконання судового рішення про стягнення боргу. … вимога про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 не є належною, оскільки для повернення майна (частки в праві спільної часткової власності) боржнику оспорювання реєстраційних дій щодо цього майна не вимагається. У зв`язку з цим постанову апеляційного суду в цій частині слід скасувати. При відмові в задоволенні цієї позовної вимоги суд першої інстанції вважав її похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити в мотивувальній частині».
91. Таким чином у задоволенні заявлених у розглядуваній справі позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про проведену державну реєстрацію нерухомого майна з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на 1/3 частини квартири
АДРЕСА_1 необхідно відмовити у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.
92. Cуди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позовних вимог у цій частині, проте помилились з мотивами такої відмови, що є підставою для зміни рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 02 травня 2025 року і постанови Київського апеляційного суду
від 23 вересня 2025 року у відповідній частині.
93. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
94. За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
95. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання недійсним договору дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного 24 жовтня 2023 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині відмови в скасуванні рішення державного реєстратора про проведену державну реєстрацію нерухомого майна з одночасним припиненням права власності на майно необхідно змінити в частині мотивів відмови у позові, виклавши їх у цій частині в редакції цієї постанови Верховного Суду.
Керуючись статтями 2, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , задовольнити частково.
2. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 травня
2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про визнання правочину недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
3. Визнати недійсним договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 24 жовтня
2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
4. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 травня
2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про проведену державну реєстрацію нерухомого майна з одночасним припиненням права власності на майно змінити в частині мотивів відмови у позові, виклавши їх в редакції цієї постанови Верховного Суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. В. Шипович І. Ю. Гулейков О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua