Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №509/4693/23
Суддя: Пророк Віктор Васильович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 509/4693/23
провадження № 61-11556св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах дитини ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідач - Міністерство аграрної політики та продовольства України,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року у складі судді Кочко В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 липня 2024 року у складі колегії суддів Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Стахової Н. В. у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах дитини ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики), у якому просили:
- визнати протиправною бездіяльність Мінагрополітики, яка полягає у неприйнятті рішення щодо приватизації державного житла, в якому проживають позивачі, та ненаданні вичерпної відповіді на їхні звернення із питання приватизації цього житла;
- визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у порядку приватизації право власності по 1/4 частині за кожним на квартиру, позначену в технічному паспорті під № 7, до складу якої входять: літ. «а5» - підвал: приміщення 7-1 площею 3,7 кв. м; літ. «а6» - прибудова: приміщення 7-2 - коридор площею 3,7 кв. м, 7-3 - кухня площею 11,2 кв. м, 7-4 - санвузол площею 3,4 кв. м; літ. «А» - житловий будинок: приміщення 7-5 - коридор площею 7,4 кв. м, 7-6 - житлова кімната площею 9,0 кв. м, 7-7 - житлова кімната площею 10,4 кв. м, 7-8 - житлова кімната площею 16,8 кв. м, загальною площею 65,6 кв. м, житловою площею 36,2 кв. м, а також господарські будівлі та споруди: літ. «Д1» - навіс, літ. «Е1» - гараж, № 2, 3, 4 - споруди, що в цілому становить 1263/10000 частин будинку АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачі проживають у квартирі АДРЕСА_2 .
Зазначене житлове приміщення Одеський коньячний завод надав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у 1980-х роках у зв`язку з їх роботою на цьому підприємстві.
ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є дітьми ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Місце проживання позивачів зареєстроване у квартирі АДРЕСА_3 зазначеного будинку, однак після проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорта на будинок житловому приміщенню, у якому вони фактично проживають, присвоєно номер квартири АДРЕСА_4 .
Позивачі зазначали, що будинок АДРЕСА_1 перебуває у державній власності, а Мінагрополітики є органом, уповноваженим здійснювати управління цим державним майном. У зв`язку із цим позивачі вважали, що саме відповідач має вирішити питання щодо приватизації займаного ними житлового приміщення.
З метою реалізації права на приватизацію житла позивачі звернулися до Мінагрополітики з відповідною заявою щодо квартири АДРЕСА_2 , проте рішення за результатами їхнього звернення щодо приватизації зазначеного житлового приміщення відповідач не прийняв.
Посилаючись на те, що така бездіяльність відповідача перешкоджає реалізації їхнього права на приватизацію займаного державного житла, позивачі просили позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 20 листопада 2023 року позов задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність Мінагрополітики щодо неприйняття рішення про приватизацію державного житла, в якому проживають позивачі, та ненадання їм вичерпної відповіді з питання приватизації цього житла.
Визнав за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у порядку приватизації право власності по 1/4 частині за кожним на квартиру, позначену в технічному паспорті під № 7, до складу якої входять: літ. «а5» - підвал: приміщення 7-1 площею 3,7 кв. м; літ. «а6» - прибудова: приміщення 7-2 - коридор площею 3,7 кв. м, 7-3 - кухня площею 11,2 кв. м, 7-4 - санвузол площею 3,4 кв. м; літ. «А» - житловий будинок: приміщення 7-5 - коридор площею 7,4 кв. м, 7-6 - житлова кімната площею 9,0 кв. м, 7-7 - житлова кімната площею 10,4 кв. м, 7-8 - житлова кімната площею 16,8 кв. м, загальною площею 65,6 кв. м, житловою площею 36,2 кв. м, а також господарські будівлі та споруди: літ. «Д1» - навіс, літ. «Е1» - гараж, № 2, 3, 4 - споруди, що в цілому становить 1263/10000 частин будинку АДРЕСА_1 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що спірний будинок перебуває у державній власності, знаходиться на зберіганні у Приватного акціонерного товариства «Одеський коньячний завод» (далі - ПрАТ «Одеський коньячний завод»), а органом, уповноваженим здійснювати управління цим майном, є Мінагрополітики. З огляду на це суд вважав, що саме відповідач уповноважений вирішувати питання щодо приватизації спірного житла та пов`язані з нею процедурні питання.
Суд установив, що позивачі неодноразово зверталися до Мінагрополітики із заявами щодо приватизації займаного ними житла, однак відповідач рішення про приватизацію або про відмову в приватизації не прийняв, а надані ним відповіді не містили вичерпного роз`яснення щодо порядку реалізації позивачами права на приватизацію. Водночас ПрАТ «Одеський коньячний завод» повідомило, що спірне нерухоме майно передано йому лише на зберігання і товариство не наділене повноваженнями щодо розпорядження цим майном.
Урахувавши, що позивачі протягом тривалого часу проживають у спірному житловому приміщенні та намагалися реалізувати передбачене законом право на його приватизацію, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності Мінагрополітики щодо неприйняття відповідного рішення та ненадання позивачам вичерпної відповіді з питання приватизації.
Крім того, суд відхилив доводи відповідача про неможливість відчуження спірного житла у зв`язку з віднесенням Одеського коньячного заводу до об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, зазначивши, що встановлені законом обмеження щодо відчуження державного майна не поширюються на відчуження житла шляхом приватизації. З урахуванням того, що спірна квартира належить до державного житлового фонду та підлягає приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд визнав обраний позивачами спосіб захисту належним та дійшов висновку про наявність підстав для визнання за ними у порядку приватизації права власності по 1/4 частині спірної квартири за кожним.
Одеський апеляційний суд постановою від 08 липня 2024 рокуапеляційну скаргу Мінагрополітики задовольнив частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Мінагрополітики про визнання права власності скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовив.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року в частині стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу скасував.
Стягнуто із Мінагрополітики на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 21 490,00 грн.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що спірний будинок є об`єктом державної власності, перебуває на зберіганні у ПрАТ «Одеський коньячний завод», а органом, уповноваженим здійснювати управління цим майном, є Мінагрополітики. Зазначені обставини також установлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справі № 509/3994/19, учасниками якої були, зокрема, Мінагрополітики та позивачі у цій справі.
Урахувавши, що позивачі неодноразово зверталися до Мінагрополітики із заявами щодо приватизації займаного ними житла, проте не отримали вичерпної відповіді або роз`яснення щодо порядку реалізації свого права на приватизацію, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення із питання приватизації державного житла та ненадання позивачам вичерпної відповіді. У зв`язку із цим апеляційний суд також відхилив доводи Мінагрополітики про необхідність залучення ПрАТ «Одеський коньячний завод» як відповідача у справі.
Водночас апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції в частині визнання за позивачами у порядку приватизації права власності по 1/4 частині спірної квартири за кожним, оскільки законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» установлено спеціальну процедуру передання житла державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється уповноваженими органами, до яких суд не належить. Тому безпосереднє визнання судом права власності на житлове приміщення у порядку приватизації перебуває поза межами встановленої законом процедури.
Апеляційний суд зазначив, що належним способом захисту порушеного права на приватизацію у разі бездіяльності відповідного органу є вимога про зобов`язання розглянути заяву про приватизацію та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення. З огляду на це суд дійшов висновку, що вимоги про безпосереднє визнання за позивачами права власності на спірну квартиру задоволенню не підлягають у зв`язку з обранням неналежного способу захисту.
Доводи Мінагрополітики про сплив позовної давності апеляційний суд відхилив, зазначивши, що позовна давність була продовжена на строк дії карантину, встановленого у зв`язку з поширенням COVID-19, а з 17 березня 2022 року перебіг позовної давності зупинено на період дії воєнного стану. Тому станом на 14 серпня 2023 року, коли позивачі звернулися до суду з цим позовом, позовна давність не спливла.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У серпні 2024 року Мінагрополітики подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 липня 2024 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 та у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 3813/4640/17, від 22 грудня 2022 року у справі № 910/2116/21.
Касаційну скаргу Мінагрополітики обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про протиправність його бездіяльності, оскільки до повноважень Міністерства не належить прийняття рішення про приватизацію спірного житлового приміщення. Заявник зазначає, що Мінагрополітики як орган, уповноважений управляти державним майном, наділене повноваженнями щодо передання державного житлового майна у комунальну власність, тоді як прийняття рішення про приватизацію житлових приміщень належить до компетенції органів місцевого самоврядування. При цьому позивачі із заявами про передання спірного державного майна у комунальну власність до Міністерства не зверталися.
На думку заявника, суди не врахували, що право мешканців на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку виникає після передання такого гуртожитку у власність відповідної територіальної громади. Тому на момент звернення позивачів до суду їхнє право на приватизацію спірного житла ще не виникло, а отже, Мінагрополітики не допустило протиправної бездіяльності щодо реалізації такого права.
Мінагрополітики також вказує, що суди належним чином не дослідили зміст звернення позивачів та наданої на нього відповіді. Заявник стверджує, що у зверненні позивачі не просили роз`яснити порядок приватизації, а помилково визначили Міністерство суб`єктом, уповноваженим приймати рішення про приватизацію державного житлового фонду. Водночас надана позивачам відповідь, на переконання заявника, була достатньою з огляду на обсяг повноважень Міністерства, а порушення строку її надання саме собою не є достатньою підставою для визнання бездіяльності протиправною.
Крім того, заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, зазначаючи, що 08 липня 2024 року суд розглянув справу за відсутності представника Мінагрополітики під час оголошеної повітряної тривоги, не відклавши розгляд справи, чим, на думку заявника, обмежив його право на участь у судовому засіданні. На підтвердження цих доводів Мінагрополітики посилається, зокрема, на висновки Верховного Суду щодо необхідності врахування повітряної тривоги як об`єктивної та поважної причини неявки учасника справи.
Також Мінагрополітики не погоджується із розподілом витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на відсутність детального опису виконаних адвокатом робіт та доказів, які б давали змогу перевірити реальність, необхідність і співмірність заявлених витрат. Заявник вважає, що встановлення договором фіксованого розміру гонорару не звільняло позивачів від обов`язку подати докази, необхідні для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу.
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 вересня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Овідіопольського районного суду Одеської області.
30 грудня 2024 року матеріали справи № 509/4693/23 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 21 жовтня 2026 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
Будинок АДРЕСА_1 (колишній гуртожиток з інвентарним № 3124) є власністю держави, перебуває на зберіганні у ПрАТ «Одеський коньячний завод» відповідно до договору зберігання, укладеного за згодою відповідача між цим товариством та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Одеській області, а органом, уповноваженим управляти цим будинком, є Мінагрополітики.
Зазначені обставини підтверджуються листами Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області від 16 серпня 2017 року № 10-05-05-04076, від 21 травня 2018 року № 13-06-02362, від 04 червня 2019 року № 10-06-02359; листами ПрАТ «Одеський коньячний завод» від 27 липня 2017 року № 246 та від 11 жовтня 2017 року № 286; договором зберігання, укладеним 21 грудня 2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Одеській області та ПрАТ «Одеський коньячний завод» за згодою Мінагрополітики, а також актом приймання-передавання від 21 грудня 2015 року.
Крім того, Мінагрополітики надало згоду на продовження дії укладеного з ПрАТ «Одеський коньячний завод» договору оренди строком на десять років, що підтверджується відповідними листами Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області, ПрАТ «Одеський коньячний завод» та згодою Мінагрополітики від 29 травня 2015 року № 37-27-4-15/8428.
Згідно з технічним паспортом на будинок АДРЕСА_1 , виготовленим Приватним підприємством «Южно-регіональний землевпорядний центр», актом дійсного користування приміщеннями від 26 вересня 2016 року № 32/09-16 та актом обстеження житлово-побутових умов від 04 вересня 2017 року № 28 ОСОБА_1 та члени його сім`ї займають і користуються квартирою АДРЕСА_4 , яка складається із приміщень: літ. «а5» - підвал, 7-1 - підвал площею 3,7 кв. м; літ. «а6» - прибудова, 7-2 - коридор площею 3,7 кв. м, 7-3 - кухня площею 11,2 кв. м, 7-4 - санвузол площею 3,4 кв. м; літ. «А» - житловий будинок, 7-5 - коридор площею 7,4 кв. м, 7-6 - житлова кімната площею 9,0 кв. м, 7-7 - житлова кімната площею 10,4 кв. м, 7-8 - житлова кімната площею 16,8 кв. м, загальною площею 65,6 кв. м, житловою площею 36,2 кв. м, а також господарських будівель і споруд: літ. «Д1» - навіс, літ. «Е1» - гараж, № 2, 3, 4 - споруди, що становить 1263/10000 частин будинку АДРЕСА_1 .
З метою набуття права власності на житло в порядку приватизації позивачі неодноразово зверталися до Мінагрополітики із заявами про приватизацію займаного ними державного житла, що підтверджується заявою про приватизацію від 30 вересня 2017 року, заявою адвоката від 14 грудня 2017 року № 213 та повідомленням про вручення відповідачу поштового відправлення.
Листом від 02 квітня 2018 року № 37-27-15/10530 Мінагрополітики надало позивачам відповідь на зазначені звернення, у якій повідомило, що передання квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, які приймаються не пізніше одного місяця із дня одержання заяви громадянина, та зазначило, що порушене питання необхідно вирішувати в установленому законодавством порядку.
Листом від 31 липня 2018 року № 37-27-15/19130 Мінагрополітики повідомило, що будинок, у якому розташована спірна квартира, відповідно до договору зберігання переданий ПрАТ «Одеський коньячний завод» на утримання та зберігання, у зв`язку із чим запропонувало для вирішення питання щодо приватизації звернутися безпосередньо до цього товариства.
Позивачі також зверталися щодо вирішення питання приватизації квартири до Великодолинської селищної ради, Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області, Овідіопольської районної ради Одеської області та ПрАТ «Одеський коньячний завод».
Листом від 31 липня 2018 року № 139 ПрАТ «Одеський коньячний завод» повідомило, що спірне нерухоме майно передано товариству лише на зберігання, у зв`язку із чим товариство не наділене повноваженнями щодо розпорядження цим майном.
Листом від 13 серпня 2018 року Великодолинська селищна рада Овідіопольського району Одеської області повідомила, що не є органом приватизації щодо спірного житла, оскільки будинки на АДРЕСА_5 на її балансі не перебувають.
Овідіопольська районна рада Одеської області листом від 21 листопада 2018 року № Н-23 повідомила про відсутність підстав для прийняття рішення щодо приватизації, оскільки спірне майно не належить до власності районної ради.
Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 21 липня 2020 року у справі № 509/3994/19, залишеним у відповідній частині без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року та постановою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року, встановив, що будинок АДРЕСА_1 (колишній гуртожиток з інвентарним № 3124) є власністю держави, а органом, уповноваженим управляти цим будинком, є Мінагрополітики.
У розгляді справи № 509/3994/19 брали участь Мінагрополітики, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тому встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, обставини відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме цивільні права чи інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять усі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
У частині третій статті 9 Житлового кодексу України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Правові основи приватизації житла, що знаходиться у державній власності, його подальшого використання і утримання визначає Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до статті 1 цього Закону приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
За змістом статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні в гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло. Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Отже, набуття громадянами права власності на державне житло в порядку приватизації передбачає дотримання встановленої законом процедури та прийняття компетентним органом відповідного рішення.
При цьому право особи на приватизацію державного житла та право власності на таке житло, набуте внаслідок завершення процедури приватизації, не є тотожними правовими категоріями. Наявність у особи права вимагати від компетентного суб`єкта належного вирішення питання про приватизацію не означає автоматичного виникнення у неї права власності на відповідне нерухоме майно без проходження передбаченої законом процедури.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23) зазначив, що визнання суб`єктивного права на приватизацію та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передання квартири у приватну власність є належним та ефективним способом захисту порушеного права. У разі зволікання уповноваженого суб`єкта з прийняттям відповідного рішення його має бути зобов`язано вжити визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передання житла у приватну власність.
Водночас суд не належить до органів, уповноважених здійснювати приватизацію державного житлового фонду, а тому не може підміняти компетентний орган та без завершення встановленої законом процедури приватизації безпосередньо передавати державне житло у приватну власність шляхом визнання за особою права власності на нього.
У справі, що переглядається, суди встановили, що будинок АДРЕСА_1 є об`єктом державної власності, перебуває на зберіганні у ПрАТ «Одеський коньячний завод», а органом, уповноваженим управляти цим державним майном, є Мінагрополітики.
ПрАТ «Одеський коньячний завод» спірне нерухоме майно у власність, повне господарське відання чи оперативне управління не передавалося. Товариство здійснює лише його зберігання на підставі відповідного договору та не наділене повноваженнями щодо розпорядження ним.
Такі обставини щодо правового статусу цього самого будинку та повноважень Мінагрополітики встановлювалися також під час розгляду справи № 509/3994/19, учасниками якої були, зокрема, Мінагрополітики та позивачі у цій справі.
Суди встановили, що позивачі тривалий час проживають у спірному житловому приміщенні та неодноразово зверталися до Мінагрополітики з метою реалізації права на приватизацію займаного ними житла.
Листом від 02 квітня 2018 року Мінагрополітики повідомило позивачів, що передання квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації та що порушене ними питання необхідно вирішувати в установленому законодавством порядку.
Надалі листом від 31 липня 2018 року Мінагрополітики запропонувало позивачам для вирішення питання приватизації звернутися до ПрАТ «Одеський коньячний завод», посилаючись на передання йому спірного будинку на утримання та зберігання.
Водночас ПрАТ «Одеський коньячний завод» повідомило позивачів, що спірне нерухоме майно передано йому лише на зберігання і товариство не наділене правами щодо розпорядження цим майном. Великодолинська селищна рада та Овідіопольська районна рада також повідомили про відсутність у них повноважень щодо приватизації спірного житла.
Таким чином, незважаючи на неодноразові звернення позивачів, питання щодо реалізації ними права на приватизацію займаного державного житла у встановленому законом порядку вирішено не було, а Мінагрополітики фактично переадресувало позивачів до юридичної особи, яка є лише зберігачем державного майна і не має повноважень щодо розпорядження ним.
За таких обставин саме собою те, що Мінагрополітики не є органом, уповноваженим безпосередньо завершити процедуру приватизації конкретної квартири та оформити її передачу у власність позивачів, не спростовує висновку судів про протиправність його бездіяльності.
Предметом оцінки у цій частині спору є не невиконання Мінагрополітики обов`язку безпосередньо передати квартиру у приватну власність позивачів, а невчинення ним як уповноваженим органом управління державним майном належних дій у межах власної компетенції, необхідних для вирішення порушеного позивачами питання.
Установивши, що спірний будинок є об`єктом державної власності, ПрАТ «Одеський коньячний завод» здійснює лише його зберігання та не наділене повноваженнями щодо розпорядження ним, Мінагрополітики є уповноваженим органом управління відповідним державним майном, а звернення позивачів щодо реалізації права на приватизацію належним чином у межах компетенції цього органу вирішені не були, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для визнання відповідної бездіяльності протиправною.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачі не зверталися до Мінагрополітики із заявою про передання спірного будинку у комунальну власність, зазначених висновків не спростовують. Звернення позивачів були спрямовані на реалізацію їхнього житлового права шляхом приватизації займаного ними державного житла, а визначення передбачених законодавством дій, які належало вчинити для належного вирішення такого звернення у межах компетенції відповідного органу управління державним майном, не може покладатися виключно на громадян шляхом вимагання від них юридично правильно сформулювати послідовність управлінських рішень, необхідних для реалізації цього права.
Так само не заслуговують на увагу доводи про те, що позивачам була надана відповідь на їхні звернення, а саме порушення строку надання відповіді не може свідчити про протиправну бездіяльність.
Вирішальним у цій справі є не лише дотримання формального строку надання відповіді, а те, чи було порушене позивачами питання належним чином вирішено уповноваженим органом у межах його компетенції. Встановивши, що Мінагрополітики фактично направило позивачів до особи, яка не мала повноважень щодо розпорядження спірним державним майном, суди обґрунтовано не визнали такі дії належним вирішенням їхніх звернень.
Водночас апеляційний суд правильно не погодився із рішенням суду першої інстанції в частині визнання за позивачами у порядку приватизації права власності по 1/4 частині спірної квартири за кожним.
Наявність у позивачів права вимагати належного вирішення компетентними суб`єктами питання про приватизацію займаного ними державного житла не свідчить про виникнення у них права власності на це майно без проходження встановленої законом процедури.
Оскільки процедура приватизації спірного житлового приміщення не була завершена та компетентним органом рішення про передання квартири у власність позивачів не приймалося, безпосереднє визнання судом права власності на це державне майно фактично означало б підміну компетентного органу та завершення процедури приватизації судовим рішенням.
Тому апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовив у задоволенні вимог про визнання за позивачами права власності на спірну квартиру.
Такий висновок узгоджується із правовою природою приватизації як спеціальної підстави набуття права власності, а також із висновками Верховного Суду щодо порядку реалізації права на приватизацію державного житла та належного способу судового захисту цього права, викладеними, зокрема, у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19), від 12 травня 2021 року у справі № 750/2176/17 (провадження № 61-645св20), від 26 квітня 2023 року у справі № 344/1350/21 (провадження № 61-12730св22), Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23) та Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 509/3994/19 (провадження № 61-11586св23).
Посилання Мінагрополітики на висновки Верховного Суду щодо поняття протиправної бездіяльності не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права. Висновок про наявність чи відсутність протиправної бездіяльності має ґрунтуватися на встановленні конкретного обов`язку відповідного суб`єкта та оцінці того, чи вчинив він необхідні й достатні дії для його виконання. У цій справі суди встановили, що Мінагрополітики як орган управління спірним державним майном належних дій для вирішення звернень позивачів у межах своєї компетенції не вчинило.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права у зв`язку з розглядом справи 08 липня 2024 року за відсутності представника Мінагрополітики під час оголошення сигналу «повітряна тривога» також не дають підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Оголошення сигналу «повітряна тривога» є обставиною, яка підлягає врахуванню судом під час вирішення питання про можливість проведення судового засідання з огляду на необхідність забезпечення безпеки учасників судового процесу та реальної можливості реалізації ними процесуальних прав.
Разом із тим під час вирішення питання про наявність підстав для скасування судового рішення у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасника справи необхідно враховувати конкретні обставини проведення судового засідання та встановити, чи призвело відповідне процесуальне порушення до фактичного позбавлення такого учасника можливості реалізувати свої процесуальні права та чи належить воно до передбачених процесуальним законом підстав для скасування судового рішення.
Мінагрополітики та його представник були завчасно і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Позиція відповідача щодо суті спору була детально викладена в апеляційній скарзі, а наведені в ній доводи були предметом перевірки апеляційного суду та отримали правову оцінку в оскаржуваній постанові.
У касаційній скарзі заявник не зазначив, які саме обставини, доводи чи докази, що мали істотне значення для правильного вирішення справи, він був позбавлений можливості довести до відома апеляційного суду внаслідок розгляду справи за відсутності його представника, та не обґрунтував, яким чином така обставина вплинула на правильність вирішення спору.
За таких обставин наведений довід не свідчить про наявність такого порушення норм процесуального права, яке відповідно до положень ЦПК України є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.
Доводи касаційної скарги щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу також не дають підстав для скасування постанови апеляційного суду.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд має керуватися критеріями їх дійсності, необхідності та розумності, враховуючи конкретні обставини справи, її складність, обсяг виконаної адвокатом роботи, витрачений час та значення справи для сторони. Визначення сторонами договору фіксованого розміру гонорару саме собою не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, якщо з поданих доказів можливо встановити зміст та обсяг наданої правничої допомоги й оцінити співмірність відповідних витрат.
Посилання заявника на постанови Великої Палати Верховного Суду, наведені на обґрунтування цих доводів, не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, оскільки сформульовані в них критерії оцінки витрат на професійну правничу допомогу підлягають застосуванню з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів.
Посилання Мінагрополітики на інші постанови Верховного Суду, зазначені як підстава касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, також не дають підстав для висновку, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, змісту спірних правовідносин, їх суб`єктного та об`єктного складу, а також юридичних фактів, що мають значення для застосування відповідної норми права. Саме лише посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду без встановлення того, що оскаржуване судове рішення містить інше застосування тієї самої норми права у подібних правовідносинах, не є достатнім для скасування судового рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги значною мірою зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами справи та їх правовою оцінкою, необхідності повторної оцінки доказів і встановлення інших обставин, ніж ті, що встановлені судами попередніх інстанцій, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
Отже, установивши, що спірний будинок є об`єктом державної власності, ПрАТ «Одеський коньячний завод» здійснює лише його зберігання та не наділене повноваженнями щодо розпорядження ним, Мінагрополітики є уповноваженим органом управління відповідним державним майном, а звернення позивачів щодо реалізації права на приватизацію належним чином у межах компетенції цього органу вирішені не були, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для визнання відповідної бездіяльності протиправною.
Разом із тим, установивши, що передбачена законом процедура приватизації спірного житлового приміщення не була завершена та компетентним органом рішення про передання квартири у власність позивачів не приймалося, апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції в частині безпосереднього визнання за позивачами права власності на спірне майно та відмовив у задоволенні цих вимог.
Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та усунув допущену судом першої інстанції помилку щодо способу захисту прав позивачів, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 08 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформив суддя Петров Є. В.
Суддя-доповідачВ. В. Пророк
СуддіА. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
Оригінал: reyestr.court.gov.ua