Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №718/462/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №718/462/25

Суддя: Пророк Віктор Васильович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 718/462/25

провадження № 61-13815св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Семенов Михайло Валерійович,

заінтересована особа (боржник) - Державне підприємство «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 серпня 2025 року у складі судді Мінів О. І. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Семенова Михайла Валерійовича щодо виконання судового наказу про стягнення заборгованості із заробітної плати, заінтересована особа - Державне підприємство «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів»,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Семенова М. В. щодо виконання судового наказу про стягнення заборгованості із заробітної плати, заінтересована особа - Державне підприємство «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» (далі - ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів»), у якій просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Семенова М. В. від 06 червня 2025 року про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- зобов`язати заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Семенова М. В. поновити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 із примусового виконання виконавчого листа № 718/462/25, виданого Кіцманським районним судом Чернівецької області 11 квітня 2025 року, про стягнення із ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_1 заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 101 206,50 грн.

Скаргу ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 06 червня 2025 року заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 із примусового виконання виконавчого листа № 718/462/25, виданого Кіцманським районним судом Чернівецької області 11 квітня 2025 року, про стягнення із ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_1 заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 101 206,50 грн.

Цього ж дня, 06 червня 2025 року, заступник начальника Відділу примусового виконання рішень прийняв постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з включенням ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

На думку заявника, заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Семенов М. В., приймаючи постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, не врахував положень пункту 7 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких однією із засад виконавчого провадження є розумність строків виконавчого провадження.

ОСОБА_1 посилалася на те, що фактичний строк виконання судового рішення у справі № 718/462/25 неможливо визначити у зв`язку з неодноразовим включенням боржника ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

У зв`язку із цим вважала, що зупинення вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення або припинення приватизації фактично унеможливлює своєчасне виконання судового рішення про стягнення на її користь заборгованості із заробітної плати та призводить до невиправданого затягування його виконання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кіцманський районний суд Чернівецької області ухвалою від 19 серпня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що пунктом 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обов`язок виконавця зупинити вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Установивши, що ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» включено до переліку об`єктів малої приватизації відповідно до додатка 2 до наказу Фонду державного майна України від 04 січня 2022 року № 1 зі змінами, останні з яких внесено наказом Фонду державного майна України від 02 червня 2025 року № 811, суд дійшов висновку, що державний виконавець, зупинивши вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, діяв відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» та в межах наданих йому повноважень.

Суд також зазначив, що після усунення обставин, які стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, примусове виконання судового рішення підлягає продовженню у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

З огляду на те, що оскаржувана постанова державного виконавця прийнята відповідно до закону та в межах його повноважень, суд першої інстанції вважав відсутніми передбачені законом підстави для визнання її протиправною і скасування та, відповідно, для зобов`язання державного виконавця поновити вчинення виконавчих дій.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 13 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 серпня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що приписи пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» є чіткими та однозначними, а зупинення вчинення виконавчих дій на час приватизації боржника є передбаченим законом обмеженням, спрямованим на забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією державного майна. При цьому стягувач не позбавлений можливості отримати виконання судового рішення після припинення обставин, які стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

Відхиляючи доводи ОСОБА_1 про необхідність виконання судового рішення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», апеляційний суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 908/1525/16, про те, що в разі включення державного підприємства до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, на таку юридичну особу не поширюються гарантії виконання державою судового рішення, передбачені частиною другою статті 4 цього Закону. Кредитор у такому випадку вправі задовольнити свої вимоги за рахунок активів боржника у виконавчому провадженні з урахуванням особливостей його приватизації.

Апеляційний суд також зазначив, що обставини, які стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, не припинилися, а після їх усунення виконавець зобов`язаний продовжити примусове виконання судового рішення. Водночас у разі необґрунтованої затримки державою виконання судового рішення стягувач може претендувати на компенсацію за порушення гарантії його виконання у розумний строк.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця від 06 червня 2025 року про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 немає, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 серпня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу на дії державного виконавця у повному обсязі.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 подала на підставі абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і обґрунтовувала тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», не врахувавши, що до Конституційного Суду України надійшло конституційне подання Верховного Суду щодо конституційності цієї норми та ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України від 10 грудня 2024 року відкрито конституційне провадження у справі.

Зазначала, що передбачене пунктом 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» зупинення вчинення виконавчих дій у зв`язку з включенням державного підприємства до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, фактично призводить до тривалого невиконання судового рішення та порушує гарантоване Конституцією України і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право на виконання остаточного судового рішення як складову права на судовий захист.

Посилалася на те, що метою Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є запровадження ефективного механізму забезпечення виконання судових рішень, тому включення державного підприємства, яке має заборгованість із заробітної плати перед працівниками, до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, не повинно звільняти державу від обов`язку забезпечити виконання судового рішення про стягнення такої заборгованості. На думку заявника, держава має забезпечити виконання такого рішення, зокрема за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також вказувала, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, у зв`язку з приватизацією підприємства порушує принцип верховенства права, а невизначеність строку завершення приватизації фактично перетворює очікування виконання судового рішення на невизначене у часі.

ОСОБА_1 стверджувала, що неможливість домогтися виконання ухваленого на її користь судового рішення становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а обов`язок держави забезпечити виконання остаточного судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.

Крім того, як підставу касаційного оскарження заявник посилалася на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах, а також на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, вважаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та що справа має виняткове значення для неї як учасника справи.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Кіцманського районного суду Чернівецької області.

17 грудня 2025 року матеріали справи № 718/462/25 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 16 жовтня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судом

06 червня 2025 року заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Семенов М. В. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 із примусового виконання виконавчого листа № 718/462/25, виданого Кіцманським районним судом Чернівецької області 11 квітня 2025 року, про стягнення із ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 101 206,50 грн (а. с. 5).

Цього ж дня, 06 червня 2025 року, заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Семенов М. В. на підставі пункту 12 частини першої статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» прийняв постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у зв`язку з включенням боржника ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. Вчинення виконавчих дій зупинено до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта приватизації (а. с. 6).

Також 06 червня 2025 року виконавче провадження № НОМЕР_1 приєднано до зведеного виконавчого провадження щодо боржника ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів». Крім того, державний виконавець виніс постанови про стягнення із боржника виконавчого збору у розмірі 2 110,36 грн та визначив розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 210,50 грн (а. с. 15-20).

Відповідно до наказу Фонду державного майна України від 04 січня 2022 року № 1, з урахуванням внесених до нього змін, ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

У частині першій статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, а виконавче провадження - завершальною стадією судового провадження.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Водночас обов`язок виконавця своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії реалізується з урахуванням передбачених Законом України «Про виконавче провадження» випадків обов`язкового зупинення їх вчинення.

У пункті 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Відповідно до частини сьомої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 12 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта приватизації.

Отже, за наявності передбачених пунктом 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» обставин зупинення вчинення виконавчих дій є обов`язком, а не правом державного виконавця, реалізація якого залежить від його розсуду.

У справі, що переглядається, суди встановили, що 06 червня 2025 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 із примусового виконання виконавчого листа № 718/462/25 про стягнення із ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 101 206,50 грн, а цього ж дня прийняв постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Також установлено, що відповідно до наказу Фонду державного майна України від 04 січня 2022 року № 1, з урахуванням внесених до нього змін, ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що на час прийняття оскаржуваної постанови існувала прямо передбачена пунктом 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» підстава для зупинення вчинення виконавчих дій, а тому державний виконавець, приймаючи таке рішення, діяв відповідно до вимог закону та в межах наданих йому повноважень.

Доводи касаційної скарги про те, що таке зупинення суперечить засаді розумності строків виконавчого провадження, цих висновків не спростовують. Закріплена у статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» засада розумності строків не наділяє державного виконавця повноваженнями не застосовувати імперативну норму пункту 12 частини першої статті 34 цього Закону за наявності встановлених у ній обставин. Інше тлумачення фактично надавало б виконавцю можливість на власний розсуд вирішувати питання про застосування норми, яка сформульована законодавцем як обов`язкова.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 908/1525/16 зазначила, що в разі включення державного підприємства до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, на таку юридичну особу не поширюється передбачений частиною другою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» механізм виконання судового рішення за рахунок коштів державного бюджету; кредитор може задовольнити свої вимоги за рахунок активів боржника у виконавчому провадженні з урахуванням особливостей приватизації такого підприємства.

Тому доводи касаційної скарги про те, що заборгованість із заробітної плати повинна бути погашена за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваної постанови державного виконавця.

Не заслуговують на увагу й посилання заявника на те, що Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Пленум Верховного Суду постановою від 06 вересня 2024 року № 12 звернувся до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням. У ньому зазначено, що підставою для такого звернення стала постанова Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 335/1961/23, у якій колегія суддів висловила позицію щодо невідповідності зазначеної норми низці положень Конституції України.

Конституційний Суд України відкрив конституційне провадження за цим поданням, а Велика палата Конституційного Суду України розглядає відповідну справу. Станом на липень 2026 року її розгляд продовжувався.

Разом із тим сам факт відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності положення закону не означає втрати цим положенням чинності та не звільняє суди й органи державної виконавчої служби від обов`язку його застосовувати до вирішення Конституційним Судом України питання про його конституційність у встановленому Конституцією України порядку. Тому на момент прийняття державним виконавцем постанови від 06 червня 2025 року та ухвалення оскаржуваних судових рішень пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» був чинним і підлягав застосуванню.

При цьому предметом розгляду у цій справі є правомірність конкретного рішення державного виконавця. З огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України оцінка такої правомірності здійснюється, зокрема, з урахуванням законодавства, чинного на час прийняття оскаржуваного рішення. Державний виконавець не наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання про конституційність закону та відмовлятися від застосування його чинної імперативної норми.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про порушення статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення.

Суди попередніх інстанцій правильно врахували, що зупинення вчинення виконавчих дій не припиняє самого обов`язку боржника виконати судове рішення та не позбавляє ОСОБА_1 статусу стягувача. Після припинення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчих дій, примусове виконання судового рішення підлягає продовженню у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Водночас питання про можливе порушення державою позитивного обов`язку забезпечити виконання остаточного судового рішення упродовж розумного строку не є тотожним питанню про законність постанови державного виконавця, прийнятої на виконання прямої вказівки закону. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 908/1525/16, порушення державою обов`язку забезпечити виконання чинного судового рішення у розумний строк саме собою не є підставою для покладення на державу боргу, який за цим рішенням має сплатити кредиторові інший учасник цивільного обороту; за певних обставин кредитор може претендувати на компенсацію за неналежне виконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення.

Отже, наведені заявником аргументи щодо тривалості приватизації боржника та невизначеності строку фактичного отримання присуджених їй коштів можуть стосуватися питання забезпечення державою виконання остаточного судового рішення упродовж розумного строку, однак не свідчать про неправомірність дій державного виконавця, який за наявності прямо передбаченої законом підстави був зобов`язаний зупинити вчинення виконавчих дій.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах також є необґрунтованим, оскільки питання застосування пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» вже було предметом розгляду Верховного Суду, який керувався тим, що включення відповідного об`єкта боржника до переліку об`єктів приватизації є встановленою законом підставою для обов`язкового зупинення вчинення виконавчих дій (постанови Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 911/862/22, від 22 березня 2024 року у справі № 910/17385/19 та від 27 червня 2025 року у справі № 908/420/19).

Таким чином, установивши, що ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» на час прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця було включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, а обставини, які стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, не припинилися, суди попередніх інстанцій правильно застосували пункт 12 частини першої статті 34 та частину сьому статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» і дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця від 06 червня 2025 року.

Доводи касаційної скарги правильності цих висновків не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 серпня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформив суддя Петров Є. В.

Суддя-доповідачВ. В. Пророк

СуддіА. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

Оригінал: reyestr.court.gov.ua