Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №183/5756/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 183/5756/25

провадження № 61-11780св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року у складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2026 року у складі колегії суддів Агєєва О. В., Красвітної Т. П., Халаджи О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та її спростування, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та її спростування, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 04 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд» він отримав відзив на позовну заяву у справі № 160/14459/25, який ОСОБА_2 підписала як керівник Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради (далі - Управління), який, на його думку, містить недостовірну інформацію, що порушує його право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

Зазначав, що у відзиві, зокрема, вказано про виникнення у працівників Управління сумнівів щодо правомірності виданої йому довідки медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), можливого створення та використання підроблених офіційних документів, що може мати наслідком кримінальну відповідальність, а також про те, що у його діях убачається намір за допомогою підроблених документів уникнути мобілізації під час дії воєнного стану в Україні.

Позивач стверджував, що не вчиняв дій, пов`язаних із підробленням документів, зокрема довідки МСЕК, а твердження про його намір уникнути мобілізації не відповідає дійсності. На обґрунтування своєї позиції посилався на те, що за результатами проходження військово-лікарської комісії він був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку ще у 2022 році, тоді як статус особи з інвалідністю встановлено та відповідну довідку МСЕК видано йому у 2023 році.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважав, що на час отримання довідки МСЕК він уже не перебував на військовому обліку, а тому поширена у відзиві інформація про використання ним підроблених документів з метою уникнення мобілізації є недостовірною.

Також зазначав, що викладення такої інформації у процесуальному документі, поданому до суду, порушило його особисті немайнові права, негативно вплинуло на його честь, гідність, ділову репутацію та психологічний стан і завдало йому моральних страждань.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недостовірною інформацію, поширену у відзиві на позовну заяву від 04 червня 2025 року у справі № 160/14459/25;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати цю інформацію шляхом подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду офіційного документа з відповідним спростуванням;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 16 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що спірна інформація, викладена у відзиві на позовну заяву в адміністративній справі № 160/14459/25, не була покладена в основу пред`явленого у цій справі позову, не стосувалася предмета доказування та не оцінювалася судом як доказ, а тому могла бути предметом судового захисту честі, гідності та ділової репутації.

Водночас суд дійшов висновку, що наведені у відзиві висловлювання щодо правомірності видання ОСОБА_1 довідки МСЕК, можливого створення та використання підроблених офіційних документів, а також наміру позивача уникнути мобілізації є оціночними судженнями, оскільки відображають суб`єктивні судження працівників Управління, сформовані на підставі їхнього сприйняття поведінки позивача та обставин, пов`язаних з отриманням ним відповідної довідки МСЕК.

Суд також урахував, що ОСОБА_2 підписала відзив в адміністративній справі як представник відповідача - суб`єкта владних повноважень, а Управління зверталося до правоохоронних органів із повідомленням про можливі шахрайські дії та проханням перевірити обґрунтованість підстав встановлення ОСОБА_1 відповідної причини інвалідності.

За таких обставин суд вважав, що спірні висловлювання є суб`єктивними думками та поглядами, які не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності, а тому не є недостовірною інформацією у розумінні статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не підлягають спростуванню.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач не довів протиправності дій відповідача та порушення його особистих немайнових прав унаслідок поширення спірної інформації, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову, у тому числі похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірної інформації та обґрунтовано відніс її до оціночних суджень, які не підлягають спростуванню та доведенню їх достовірності.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що спірні висловлювання, викладені ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву в адміністративній справі № 160/14459/25, відображають думки працівників Управління, сформовані на підставі їхнього сприйняття певних обставин та поведінки ОСОБА_1 . Сумніви щодо достовірності виданої позивачу довідки МСЕК стали підставою для звернення Управління до правоохоронних органів із повідомленням про можливі шахрайські дії та проханням провести відповідну перевірку.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що такі висловлювання не можуть бути витлумачені як повідомлення про конкретні факти, які підлягають перевірці на предмет їх відповідності дійсності, а тому не є недостовірною інформацією у розумінні статті 277 ЦК України та не підлягають спростуванню.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довів протиправності дій відповідача та порушення його особистих немайнових прав унаслідок викладення спірної інформації, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та фактично зводяться до незгоди з висновками суду та переоцінки доказів.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасуватирішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі № 757/52615/21 та у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19, від 06 грудня 2023 року у справі № 522/14971/19, від 12 лютого 2025 року у справі № 344/385/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або інше клопотання, що призвело до ухвалення незаконного рішення (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 30 Закону України «Про інформацію», статті 201, 277 ЦК України та помилково віднесли всю спірну інформацію до оціночних суджень. На думку заявника, використання у спірних висловлюваннях слів «сумніви», «вбачається» та «можливо» саме собою не свідчить про їх оціночний характер, оскільки визначальними є зміст поширеної інформації та можливість перевірки викладених у ній обставин на відповідність дійсності.

Заявник зазначає, що спірні висловлювання містять конкретні відомості про можливе створення та використання підроблених офіційних документів, використання ним підроблених документів, наявність у нього конкретного наміру та мети такого використання - уникнення мобілізації під час воєнного стану. Такі відомості, на його переконання, стосуються конкретної особи та конкретних дій і можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності, а тому мають характер фактичних тверджень, а не оціночних суджень.

Посилається на те, що суд апеляційної інстанції не здійснив окремого аналізу кожного зі спірних висловлювань, не встановив, яка саме поведінка позивача стала підставою для виникнення сумнівів у працівників Управління, які документи були підроблені, ким і коли, яким чином позивач їх використовував, а також якими доказами підтверджується підробленість документів та наявність у нього наміру уникнути мобілізації.

Вважає, що саме собою звернення Управління до правоохоронних органів із повідомленням про можливі шахрайські дії не підтверджує достовірності спірної інформації, оскільки факт такого звернення не доводить підроблення документа, його використання позивачем або наявності в нього умислу на уникнення мобілізації.

Крім того, заявник указує, що суди не надали належної оцінки хронології відповідних обставин, оскільки за результатами проходження військово-лікарської комісії його було виключено з військового обліку у 2022 році, тоді як довідку МСЕК він отримав у 2023 році. На його думку, суди не встановили, яким чином документ, отриманий після виключення його з військового обліку, міг бути використаний із метою уникнення мобілізації.

Також ОСОБА_1 посилається на істотне порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Зазначає, що 31 серпня 2026 року подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, однак 02 вересня 2026 року апеляційний суд відмовив у її задоволенні з підстав подання заяви менш ніж за п`ять днів до судового засідання та цього ж дня розглянув справу за його відсутності. Заявник вважає, що суд не забезпечив йому іншого способу участі в судовому засіданні, не вирішив питання про відкладення розгляду справи та не навів мотивів, з яких його особиста участь не була необхідною для ефективного апеляційного перегляду.

На переконання заявника, унаслідок таких процесуальних дій він був позбавлений можливості безпосередньо довести до відома апеляційного суду свою позицію щодо характеру кожного зі спірних висловлювань, відсутності доказів підроблення та використання ним документів, відсутності умислу на уникнення мобілізації, а також щодо хронології проходження військово-лікарської комісії та отримання довідки МСЕК, що свідчить про неповноту апеляційного перегляду та порушення його права на ефективну участь у розгляді справи.

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2026 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням усіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

У жовтні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій просив відхилити цей відзив у зв`язку з його необґрунтованістю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 вересня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

06 жовтня 2026 року матеріали справи № 183/5756/25 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа № 160/14459/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Самарівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

04 червня 2025 року в межах розгляду зазначеної адміністративної справи через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 отримав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначено: «У працівників управління постійно виникають питання щодо правомірності виданої йому довідки МСЕК. Отже, у Управління виникли сумніви щодо можливого створення та використання підроблених офіційних документів, що на сьогодні ця проблема набула особливого поширення, що тягне за собою кримінальну відповідальність, а також в діях ОСОБА_1 вбачається намір своїми діями та підробленими документами уникнути мобілізації під час воєнного стану, який діє на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні».

Зазначений відзив ОСОБА_2 підписала як представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Самарівської міської ради.

У відзиві також зазначено, що Управління направило до правоохоронних органів повідомлення з проханням провести перевірку обґрунтованості підстав встановлення ОСОБА_1 відповідної причини інвалідності.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 11 серпня 2025 року у справі № 160/14459/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Самарівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме цивільні права чи інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

У статті 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Враховуючи зміст статей 4, 43 та 49 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є особи, які виступають суб`єктами спірних матеріальних правовідносин та між якими існує спір про право, що є предметом судового розгляду. Саме щодо сторін суд вирішує питання про наявність, зміну, припинення чи захист спірних прав та обов`язків, а тому на них поширюються відповідні матеріально-правові та процесуальні наслідки ухваленого судового рішення.

Відповідач є особою, яка має безпосередній матеріально-правовий зв`язок із предметом спору та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси. Саме до відповідача звернена матеріально-правова вимога позивача, а тому він залучається до участі у справі для надання відповіді на заявлені вимоги та несе ризик настання всіх правових наслідків судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Наведені положення процесуального закону необхідно застосовувати з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України. Саме позивач визначає предмет і підстави позову, а також коло осіб, до яких звертає свої матеріально-правові вимоги. Відповідно, суд розглядає справу в межах заявлених вимог та щодо тих осіб, яких позивач визначив відповідачами.

Тому за загальним правилом суд не наділений повноваженнями залучати співвідповідачів із власної ініціативи всупереч волевиявленню позивача. У разі якщо характер спірних правовідносин свідчить про необхідність участі у справі іншої особи як відповідача або співвідповідача, проте позивач не заявляє відповідного клопотання про її залучення чи про заміну неналежного відповідача належним, суд вирішує спір у межах заявленого позову та щодо визначеного позивачем складу сторін.

Отже, якщо під час розгляду справи встановлено, що позов пред`явлено не до всіх осіб, які повинні відповідати за заявленими вимогами, або не до належного відповідача, а позивач не скористався наданими йому процесуальними правами щодо заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідача, наслідком такого процесуального вибору є відмова у задоволенні позову, оскільки суд не вправі вирішувати питання про права та обов`язки осіб, які не набули статусу сторони у справі.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом частини четвертої статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо поширювачем недостовірної інформації є посадова або службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається, що інформацію поширила юридична особа, у якій вона працює.

Отже, законодавець безпосередньо визначив особу, яка вважається поширювачем інформації у випадку, коли відповідна інформація поширена посадовою або службовою особою під час виконання нею своїх посадових (службових) обов`язків. У такому випадку поширювачем інформації є не відповідна посадова чи службова особа як фізична особа, а юридична особа, у якій вона працює.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 як фізичної особи, просив визнати недостовірною поширену нею інформацію, зобов`язати її спростувати таку інформацію шляхом подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду офіційного документа з відповідним спростуванням та стягнути з неї 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Суди встановили, що спірна інформація містилася у відзиві на позовну заяву у справі № 160/14459/25, поданому до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від імені Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради.

ОСОБА_2 , підписуючи зазначений відзив, діяла як керівник Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради та реалізовувала процесуальні права цього Управління як відповідача - суб`єкта владних повноважень у адміністративній справі.

Матеріалами справи також підтверджується, що саме Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради, а не ОСОБА_2 як фізична особа, зверталося до правоохоронних органів з повідомленням щодо проведення перевірки обґрунтованості підстав встановлення ОСОБА_1 відповідної причини інвалідності.

При цьому Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради є юридичною особою, а ОСОБА_2 є його керівником та уповноваженою особою.

Таким чином, спірна інформація була викладена ОСОБА_2 не від власного імені та не поза межами виконання нею посадових обов`язків, а у процесуальному документі юридичної особи, керівником якої вона є, під час здійснення нею відповідних посадових повноважень.

За таких обставин відповідно до прямої вказівки частини четвертої статті 277 ЦК України особою, яка поширила спірну інформацію, вважається Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради.

Отже, ОСОБА_2 не є належним відповідачем за пред`явленими ОСОБА_1 вимогами про визнання інформації недостовірною та її спростування.

Водночас позивач вимог до Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради як юридичної особи, яка відповідно до частини четвертої статті 277 ЦК України вважається поширювачем спірної інформації, не заявив.

З огляду на наведене позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та її спростування задоволенню не підлягають у зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про захист особистих немайнових прав, які у цій справі заявлені до неналежного відповідача, тому підстав для її задоволення також немає.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, однак не погоджується з наведеними судами мотивами такої відмови. У зв`язку з цим оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом права заявника на участь у судовому засіданні не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Як відомо з матеріалів справи та змісту касаційної скарги, 31 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, тоді як розгляд справи було призначено на 02 вересня 2026 року. Апеляційний суд відмовив у задоволенні цієї заяви з огляду на її подання з порушенням установленого процесуальним законом строку.

Відповідно до частини другої статті 212 ЦПК України учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.

Отже, заява ОСОБА_1 була подана з порушенням передбаченого законом строку, а тому відмова апеляційного суду в її задоволенні не свідчить про порушення права заявника на доступ до суду чи права на участь у розгляді справи.

Саме собою подання учасником справи з порушенням встановленого законом строку заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не покладає на суд обов`язку відкласти розгляд справи або забезпечити такому учаснику інший спосіб участі в судовому засіданні.

Касаційна скарга не містить обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи апеляційним судом.

Тому підстав вважати, що розгляд справи апеляційним судом за відсутності позивача становив істотне порушення норм процесуального права, яке відповідно до статті 411 ЦПК України зумовлює скасування оскаржуваної постанови, немає.

Верховний Суд не здійснює оцінки інших доводів касаційної скарги, які стосуються вирішення спору по суті, оскільки встановлення неналежного суб`єктного складу сторін є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до належного відповідача, визначивши суб`єктний склад учасників справи відповідно до характеру спірних матеріальних правовідносин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, то оскаржувані судові рішення у частині наведених судами мотивів (підстав) для відмови у задоволенні позову необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині - залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни оскаржуваних судових рішень виключно в частині їх мотивувальних частин без зміни висновку про відмову у задоволенні позову, підстав для перерозподілу судових витрат немає, а тому судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2026 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та її спростування, відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

СуддіА. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк