Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №369/6848/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Суд: Києво-Святошинський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: оренди

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №369/6848/24

Суддя: Пінкевич Н. С.

Справа № 369/6848/24

Провадження № 2/369/1339/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

09.11.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді- Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.,

за участю

представник позивача Шокуров Ю.Л.,

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черемшина 2012» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди,

встановив:

У квітні 2024 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору №1 від 18.12.2020 ТОВ «Черемшина 2012» прийняло в строкове платне користування гуртожиток, загальною площею 6573,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.6.1. Договору позивач має право передавати в суборенду частину об`єкту оренди або окремі кімнати в ньому та укладати договори суборенди з фізичними особами.

09.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідністю «Черемшина 2012» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 517, відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування 3 ліжка-місця для проживання в кімнаті АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 3 Договору ціна оренди за користування 1 ліжком-місцем в гуртожитку на момент підписання цього Договору складає 1 520,00 грн за один календарний місяць та включає у себе компенсацію витрат на оплату комунальних послуг, фактичних витрат на утримання гуртожитку, прибудинкової території та обладнання. Пунктом 16 Договору визначено, що Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2022. Зазначає, що після закінчення строку дії договору продовжує користуватися орендованим приміщенням.

Відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, унаслідок чого станом на 31.03.2024 утворилася заборгованість в розмірі 167 301,78 грн., яка складається з суми основного боргу 114 000,00 грн., суми втрат від інфляції 8 212,56 грн., 3-х процентів річних 3 424,50 грн., пеня 41 664,72 грн.

Просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договорами оренди у загальному розмірі 167 301,78 грн., яка складається з суми основного боргу 114 000,00 грн., суми втрат від інфляції 8 212,56 грн., 3-х процентів річних 3 424,50 грн., пеня 41 664,72 грн. та судові витрати у розмірі 10422,40 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.04.2024 відкрито позовне провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

17.07.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами, зазначає, що окрім Договору №517, 31 травня 2022 року сторонами було укладено Додаткову угоду до договору № 517 від 09.12.2021, відповідно до якої сторони за взаємною згодою домовилися про розірвання зазначеного договору оренди. У Додатковій угоді визначено, що розірвання договору не звільняє орендаря від виконання фінансових зобов`язань, які виникли до моменту його розірвання.

Крім того, відповідно до акта приймання-передачі від 31.05.2022 відповідач повернула, а позивач прийняв три ліжко-місця у кімнаті № 517 гуртожитку. Сторони також підтвердили, що станом на момент підписання акта заборгованість відповідача за договором становила 16 077,87 грн, що додатково підтверджувалося актом звірки станом на 31.05.2022.

Зазначає, що вказану заборгованість у сумі 16 077,87 грн відповідачем сплачено у повному обсязі, що підтверджується квитанцію АТ КБ «ПриватБанк». У зв`язку із цим, фінансові зобов`язання перед ТОВ «Черемшина 2012», які існували на момент припинення договору, виконані відповідачем повністю.

Посилаючись на зазначені обставини, заперечувала проти наданого позивачем розрахунку заборгованості у розмірі 167 301,78 грн, оскільки до нього включено нарахування орендної плати за період після 31.05.2022, тобто після розірвання договору, повернення предмета оренди та фактичного припинення користування відповідачем ліжко-місцями. Вважає, надана позивачем довідка про заборгованість не підтверджує належним чином існування та розмір заявленого до стягнення боргу.

Також заперечувала проти вимог про стягнення пені. Зазначає, що позивачем здійснено її нарахування за період з березня 2022 року по березень 2024 року, тоді як до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність тривалістю один рік. У зв`язку із цим заявила про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення пені та просила відмовити у цій частині позову.

Зазначає, що позивачу було достеменно відомо про розірвання договору 31.05.2022, повернення орендованого майна та непроживання відповідача у гуртожитку після зазначеної дати. Незважаючи на це, позивач продовжував здійснювати нарахування орендної плати до березня 2024 року та звернувся до суду з вимогою про її стягнення. Такі дії позивача відповідач вважала недобросовісними та такими, що свідчать про зловживання процесуальними правами.

Крім того, посилалася на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є незрозумілим та непослідовним, містить нарахування за періоди, протягом яких вона фактично не користувалася предметом договору, а тому не може бути покладений в основу рішення суду. Зазначає, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту існування заявленої заборгованості та її розміру, тоді як обов`язок доказування відповідних обставин покладається саме на позивача.

Також заперечувала щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 442,40 грн, посилаючись, зокрема, на ненадання позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, та заявила клопотання про зменшення їх розміру.

З огляду на викладене відповідач просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог про стягнення пені та відмовити позивачу у стягненні заявлених судових витрат.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити.

У судовому засіданні відповідач проти позову заперечувала, просила відмовити в задоволенні.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини дійшов до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права або інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом установлено, що 09.12.2021 року між ТОВ «Черемшина 2012» та ОСОБА_1 укладено договір № 517, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняла у строкове платне користування три ліжко-місця у кімнаті АДРЕСА_2 , для проживання відповідача та/або членів її сім`ї.

Умовами договору визначено розмір орендної плати, порядок її внесення, відповідальність за порушення грошового зобов`язання та строк дії договору до 31.12.2022.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Разом із тим судом установлено, що 31.05.2022, тобто до закінчення передбаченого договором строку його дії, між ТОВ «Черемшина 2012» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до договору № 517 від 09.12.2021, відповідно до якої сторони за взаємною згодою домовилися про розірвання зазначеного договору оренди.

У Додатковій угоді сторонами також погоджено, що розірвання договору не звільняє орендаря від виконання фінансових зобов`язань за договором, які виникли до його розірвання.

Відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Таким чином, з моменту розірвання договору припинилися зобов`язання сторін щодо подальшого надання майна у користування та внесення відповідачем плати за таке користування, за винятком тих грошових зобов`язань, які виникли до припинення договору та залишилися невиконаними.

Факт припинення орендних правовідносин підтверджується також актом приймання-передачі від 31.05.2022, відповідно до якого ОСОБА_1 повернула, а ТОВ «Черемшина 2012» прийняло три ліжко-місця у кімнаті № 517 гуртожитку.

Отже, матеріалами справи підтверджено як припинення договору, так і фактичне повернення відповідачем предмета оренди позивачу 31.05.2022.

При цьому в акті приймання-передачі сторонами зафіксовано, що станом на дату повернення майна заборгованість відповідача за договором становила 16 077,87 грн. Також зазначена сума додатково підтверджувалася актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2022.

Таким чином, на момент припинення договірних правовідносин сторони визначили конкретний розмір невиконаного відповідачем грошового зобов`язання.

Як убачається з наданої відповідачем квитанції, заборгованість у сумі 16 077,87 грн була нею сплачена.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивачем не надано доказів, які б спростовували факт сплати зазначеної суми, свідчили про зарахування платежу в рахунок іншого зобов`язання або підтверджували наявність іншої несплаченої заборгованості відповідача, яка виникла до 31.05.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Черемшина 2012» посилається на те, що відповідач після закінчення строку дії договору продовжувала користуватися орендованим майном, однак орендну плату в повному обсязі не сплачувала, внаслідок чого утворилася заявлена до стягнення заборгованість.

Суд не може погодитися з такими доводами.

Твердження позивача про продовження відповідачем користування орендованим майном спростовується письмовими доказами, складеними та підписаними самими сторонами договору, а саме Додатковою угодою від 31.05.2022 про розірвання договору та актом приймання-передачі від 31.05.2022, відповідно до якого предмет оренди був фактично повернутий позивачу.

Вказані документи узгоджуються між собою щодо дати припинення правовідносин та повернення майна, а їх зміст позивачем належними доказами не спростований.

Доказів визнання Додаткової угоди чи акта приймання-передачі недійсними, їх розірвання, скасування або встановлення факту їх підроблення матеріали справи не містять.

Так само позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного проживання ОСОБА_1 чи членів її сім`ї у кімнаті № 517 після 31.05.2022, повторного передання їй зазначених ліжко-місць, укладення між сторонами нового договору чи існування іншої правової підстави для користування відповідачем цим майном після розірвання договору № 517.

Таким чином, нарахування орендної плати за період після 31.05.2022 є безпідставним, оскільки не ґрунтується на чинних договірних відносинах та фактичному користуванні майном.

Посилання позивача на умову договору про можливість продовження користування майном після закінчення строку його дії також не підтверджує обґрунтованість заявлених вимог, оскільки в цьому випадку договір не припинився у зв`язку із закінченням установленого ним строку 31.12.2022, а був достроково розірваний сторонами за взаємною згодою 31.05.2022, одночасно з фактичним поверненням предмета оренди.

Суд критично оцінює надану ТОВ «Черемшина 2012» довідку (розрахунок) про заборгованість, відповідно до якої за відповідачем обліковується заборгованість у заявленому позивачем розмірі.

Сам по собі розрахунок заборгованості, складений позивачем в односторонньому порядку, не є безумовним доказом існування відповідного грошового зобов`язання та має оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами.

Наданий розрахунок містить нарахування за період, протягом якого договір № 517 уже був розірваний, а предмет оренди повернутий позивачу.

При цьому позивачем не наведено належного обґрунтування того, на якій правовій підставі після 31.05.2022 відповідачу продовжувала нараховуватися плата за користування майном, яке відповідно до підписаного самим позивачем акта було йому повернуто.

За таких обставин зазначений розрахунок суперечить іншим письмовим доказам у справі та сам по собі не підтверджує наявності у відповідача заявленої до стягнення заборгованості.

При цьому саме на позивача відповідно до статті 81 ЦПК України покладається обов`язок довести як факт існування заборгованості, так і правильність визначення її розміру.

Суд не може покласти в основу рішення розрахунок, правильність якого не підтверджена належними первинними доказами та який включає платежі за період після припинення відповідного договірного зобов`язання.

Отже, з огляду на розірвання договору 31.05.2022, повернення цього ж дня предмета оренди, визначення сторонами на цю дату заборгованості у розмірі 16 077,87 грн та наявність доказів її подальшої сплати, позивачем не доведено існування у відповідача основної заборгованості у заявленому до стягнення розмірі.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення пені, суд виходить із такого.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, нарахування пені є наслідком порушення відповідного грошового зобов`язання та має похідний характер від такого зобов`язання.

Оскільки судом установлено, що після 31.05.2022 договірні зобов`язання сторін щодо користування майном та внесення орендної плати припинилися, а заборгованість, яка існувала на момент розірвання договору, відповідачем сплачена, правові підстави для нарахування пені на заявлену позивачем суму заборгованості відсутні.

Крім того, наданий позивачем розрахунок пені грунтується, зокрема, на нарахуваннях орендної плати за період після повернення предмета оренди, правомірність яких позивачем не доведена.

Відтак вимога про стягнення пені також є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо заяви про застосування позовної давності

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України (ЦК України), позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)

Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Черемшина 2012» звернулося до суду з цим позовом у квітні 2024 року.

Разом із тим при вирішенні зазначеної заяви суд ураховує законодавче регулювання перебігу позовної давності, яке діяло на момент звернення позивача до суду, зокрема особливості обчислення строків у період дії воєнного стану в Україні.

У цій справі суд дійшов висновку, що позивач не довів самого права на стягнення заявленої пені, оскільки не довів існування основного грошового зобов`язання, на яке вона нарахована.

Отже, у задоволенні вимоги про стягнення пені слід відмовити за її необґрунтованістю, а не внаслідок застосування позовної давності, у зв`язку з чим заява відповідача про застосування наслідків її спливу не впливає на висновок суду щодо вирішення спору по суті.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази кожен окремо та в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «Черемшина 2012» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості та пені не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із положень статті 141 ЦПК України, відповідно до яких інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Черемшина 2012» у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, не підлягають стягненню з відповідача.

За таких обставин доводи відповідача щодо неспівмірності заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу та клопотання про їх зменшення окремого вирішення не потребують, оскільки підстав для покладення таких витрат на відповідача немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Черемшина 2012» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовити.

Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09 листопада 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ

Оригінал: reyestr.court.gov.ua