Вирок від 08 листопада 2026 р. у справі №276/1802/20 — Черняхівський районний суд Житомирської області

Суд: Черняхівський районний суд Житомирської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Умисне вбивство

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №276/1802/20

Суддя: Збаражський О. М.

Справа №276/1802/20

Провадження №1-кп/293/58/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12020060140000200 по обвинуваченню ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Глезно Любарського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою технічною освітою, одруженого, не працюючого, особи з інвалідністю 2 групи, не військовозобов`язаного, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.1 ст.115 КК України, безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив вирок про наступне:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

29 липня 2020 року близько 18 год. 30 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння на подвір`ї біля свого будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , посварився із своєю співмешканкою ОСОБА_7 .

Перебуваючи на території власного домоволодіння у вказаний день та час ОСОБА_4 взяв із гаражного підсобного приміщення металеву п`ятилітрову каністру з бензином та став заливати бензин у мопед, який стояв на подвір`ї біля будинку по АДРЕСА_1 , щоб поїхати з дому. Коли ОСОБА_7 підійшла до ОСОБА_4 та продовжила раніше виниклий конфлікт, вона взялася за руку ОСОБА_4 , який заливав бензин в бак мопеда, та потягнула її до себе.

У зв`язку з цим, на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, під час вказаного конфлікту, ОСОБА_4 вирішив спричинити тілесні ушкодження ОСОБА_7 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання наслідків для ОСОБА_7 у вигляді тілесних ушкоджень, ОСОБА_4 облив ОСОБА_7 бензином в область обличчя, шиї та грудної клітини.

Усвідомлюючи, що ОСОБА_7 облита легкозаймистою речовиною та знаходиться у безпосередній близькості від нього, ОСОБА_4 запалив сірник та кинув його в ОСОБА_7 , від чого на останній спалахнула футболка та загорілись відкриті частини тіла. Побачивши це, ОСОБА_4 припинив свої протиправні дії, а ОСОБА_7 відразу побігла в душ за будинком та загасила вогонь.

Внаслідок дій ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_7 було спричинено термічний опік II А ступеню в ділянці обличчя, шиї, грудної клітки та верхніх кінцівок (28%), які утворились від дії високих температур та відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що не є небезпечними для життя, але призвели до тривалого розладу здоров`я.

II. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

У ході судового розгляду справи ОСОБА_4 винним себе у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України за обставин, викладених в обвинувальному акті від 19.09.2023, не визнав, в судовому засіданні надав показання, відповідно до яких пояснив, що все трапилося випадково, він не мав наміру ні вбивати, ні заподіювати потерпілій тілесні ушкодження. 29 липня 2020 року у післяобідній час перебуваючи за місцем проживання у нього виник конфлікт із співмешканкою ОСОБА_7 . Щоб припинився конфлікт, він вирішив поїхати з дому, а тому пішов до гаражу, що розташований біля його будинку, звідки вивів свого мопеда, взяв в гаражі п`ятилітрову металеву каністру з бензином, та на подвір`ї почав заливати його в бензобак. В цей час до нього підійшла ОСОБА_7 , продовжила кричати на нього та шарпнула його за руку до себе, внаслідок чого бензин з каністри вилився на неї, зокрема, на руки та груди. Після цього ОСОБА_4 заніс каністру з бензином до гаража, сів на мопед та почав підкурювати сигарету, кинувши сірника на землю біля ОСОБА_7 , яка стояла поряд, і в цей час щось на потерпілій спалахнуло, вона побігла за будинок в душ, скинула футболку та загасила вогонь. Після цього він завів мопед до гаражу та пішов до будинку. Ще деякий час приїхала швидка допомога та працівники поліції, які затримали його. Що вирішення справи поклався на розсуд суду.

Захисник обвинуваченого під час судових дебатів зазначив, що інкриміноване ОСОБА_4 діяння, передбачене ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи в суді, оскільки досліджені докази свідчать про відсутність у обвинуваченого умислу на спричинення потерпілій смерті, обвинувачений не висловлював погроз потерпілій, а вона із заявами про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності не зверталася, у зв`язку із чим захисник просив виправдати ОСОБА_4 .

Прокурор зазначила, що під час судового розгляду даного кримінального провадження обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, знайшли своє підтвердження в повному обсязі, його дії кваліфіковано вірно і обґрунтовано, а винуватість обвинуваченого повністю підтверджена отриманими та дослідженими доказами. У зв`язку з цим просила визнати ОСОБА_4 винним за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вказаних вимог закону при розгляді даного кримінального провадження суд дотримався, створивши передбачені процесуальним законом умови для реалізації як стороною обвинувачення, так і стороною захисту їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Зокрема, суд допитав потерпілу та свідків сторони обвинувачення.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 показала, що в кінці липня 2020 року до неї додому приходив колишній чоловік щоб віддати гроші, у зв`язку з цим у неї виник конфлікт із співмешканцем ОСОБА_4 , який був в стані алкогольного сп`яніння. Сварка спочатку була в будинку, потім ОСОБА_4 вийшов на вулицю, вивів свого мопеда з гаража та став заливати в нього бензин із каністри, щоб поїхати з дому. Вона підійшла до нього, казала щоб він нікуди не їхав, і коли ОСОБА_4 заливав бензин, то смикнула його за руку, тому частина бензину вилилась на неї, на руки та футболку в районі грудей. Тоді ОСОБА_4 заніс каністру до гаража, заспокоївся, сів на мопед, підкурив цигарку та кинув сірник на землю. Оскільки вона стояла поруч із обвинуваченим, від палаючого сірника її верхній одяг спалахнув та почав горіти. Потерпіла побігла за хату, зняла футболку, і стала в душі під воду. Коли потерпіла вийшла з душу, то побачила сусіда ОСОБА_9 , який розмовляв з обвинуваченим, та попросила сусіда викликати швидку медичну допомогу, і пішла до літньої кухні. Через декілька хвилин до літньої кухні прийшла її сестра ОСОБА_10 та сусідка ОСОБА_11 , які надали їй допомогу. В подальшому приїхала швидка медична допомога та працівники поліції, які затримали ОСОБА_4 . Жодних погроз вбивством чи спричиненням тілесних ушкоджень обвинувачений їй не висловлював, вона заяв про притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності до поліції не подавала. В судових дебатах потерпіла ОСОБА_6 просила виправдати обвинуваченого.

Свідок ОСОБА_9 під час допиту пояснив, що десь в кінці липня 2020 року він прийшов до свого сусіда ОСОБА_4 щоб взяти закурити, обвинувачений сидів у дворі на лавці, а його співмешканка вийшла із-за будинку, та він побачив у ОСОБА_7 опіки в області грудей та рук. ОСОБА_7 попросила його викликати швидку допомогу та пішла до літньої кухні. Він пішов до сусідки ОСОБА_10 , яка викликала швидку допомогу, а ОСОБА_9 знову пішоов до будинку ОСОБА_4 з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . Там на місці вже були працівники поліції, а пізніше приїхала швидка допомога. ОСОБА_11 та ОСОБА_10 пішли до літньої кухні та були з ОСОБА_7 , свідок обставин отримання потерпілою опіків не знає.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що в липні 2020 року їй подзвонила ОСОБА_7 , яка живе по сусідству, щоб викликати їй швидку допомогу. Коли ОСОБА_11 разом з ОСОБА_10 прийшли до місця проживання потерпілої, то ОСОБА_7 була в літній кухні, і вони надали їй допомогу, ОСОБА_10 викликала медичну допомогу, бо у ОСОБА_7 були опіки. ОСОБА_4 був на подвір`ї, вона не бачила на подвір`ї мопеду і каністри. ОСОБА_11 вказала, що не пам`ятає в чому потерпіла була одягнута, конфлікту між обвинуваченим та потерпілою не чула, обставин отримання опіків потерпілою не знає, у потерпілої перебувала пів години, до приїзду швидкої допомоги.

Під час допиту в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що в липні 2020 року почула шум на подвір`ї біля будинку сестри ОСОБА_7 , пішла через дорогу до неї. Прийшовши до будинку потерпілої, ОСОБА_7 в літній кухні надавала собі допомогу та перев`язувала себе, бо обпеклась. ОСОБА_10 зі свого мобільного телефону викликала швидку медичну допомогу. Через пів години приїхала швидка допомога, та свідок ОСОБА_10 разом з потерпілою поїхали в лікарню. Обставин отримання опіків потерпілою не пам`ятає, також вона не пам`ятає, що говорила під час виклику швидкої медичної допомоги по телефону «103». ОСОБА_4 в той день вона не бачила, на подвір`ї мопеду і каністри не бачила.

Допитаний свідок ОСОБА_12 вказав, що 29.07.2020 він разом з дружиною брали участь як поняті під час огляду місця події по АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_4 . На вулиці було темно, його покликала ОСОБА_11 , там вже була сестра потерпілої - ОСОБА_10 , а також сусід ОСОБА_9 . В їх присутності працівники поліції зрізали замки в гаражі та щось шукали. У користуванні ОСОБА_4 він бачив мотоцикл. Зі слів сусідки ОСОБА_11 йому стало відомо, що ОСОБА_4 підпалив жінку.

Наведені у вироку показання свідків суд визнає послідовними, такими, що є належними та допустимими, адже вони прямо і непрямо вказують на існування обставин, які підлягають доказуванню, та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження. Ці показання отримано в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, і ними, як процесуальними джерелами доказів, в розумінні ст. 84 КПК підтверджується час, місце та спосіб вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення.

Даних, передбачених ч. 2 ст. 96 КПК України, стороною захисту стосовно допитаних під час судового розгляду свідків для доведення недостовірності їх показань не надано. Клопотань про допит інших осіб в якості свідків сторони кримінального провадження не заявляли.

Суд зазначає, що висновки про доведеність факту підпалу обвинуваченим потерпілої, послідовності дій та інших обставин вчинення ним злочину не ґрунтуються виключно на твердженні, переказаному свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які не були очевидцями подій. Ці обставини суд установив також на підставі інших письмових доказів, які узгоджуються із показаннями свідків.

Разом з тим, суд критично ставиться до показань потерпілої ОСОБА_6 та вважає покази про те, що внаслідок смикання обвинуваченого за руку частина бензину вилилась на неї, на руки та футболку в районі грудей, та її загоряння трапилось через сірник, який обвинувачений кинув на землю поруч із нею, про що він надав відповідні показання, неспроможними, оскільки вказані обставини в цій частині спростовуються показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які хоч безпосередньо не перебували на місці події, однак спілкувалися з потерпілою, яка повідомила про те, що її підпалив ОСОБА_4 , а також дослідженими письмовими доказами у справі, зокрема даними, що містяться: у рапорті зі служби "102", згідно якого 29.07.2020 о 18:55 за адресою: АДРЕСА_1 , диспетчер ЕМД повідомила, що поступив виклик, що сусідку Куліш 42 роки чоловік облив бензином та підпалив; медичній карті стаціонарного хворого ОСОБА_7 , згідно якої у талоні до супровідного листка № 326 щодо ОСОБА_7 записано, що близько 18год. 30хв. чоловік облив бензином та підпалив; в анамнезі черговий анестезіолог записав, що травму отримано в побуті о 18 год. 30 хв. 29.07.2020, причина травми чоловік облив бензином та підпалив, вогонь швидко погасили.

Надані покази потерпілою під час судового розгляду суд вважає такими, що частково не відповідають дійсності, спростовуються рядом доказів, а також показами інших свідків і спрямовані на виправдання дій обвинуваченого, який є її чоловіком, з метою уникнення останнім кримінальної відповідальності за скоєне.

Прокурором на підтвердження вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, надано наступні документи та докази, які досліджено судом, які суд вважає належними та допустимими, зокрема:

1) витяг з ЄРДР №12020060140000200 від 29.07.2020 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, згідно якого ОСОБА_4 29.07.2020 близько 18 год. 30 хв. перебуваючи в приміщенні житлового будинку по АДРЕСА_1 , маючи умисел на заподіяння смерті ОСОБА_7 , обілляв останню легкозаймистою речовиною схожою на бензин та підпалив останню горючим сірником, але з причин, що не залежали від його волі не вчинив усі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця (Т.1 а.с. 72);

2) рапорт чергового Хорошівського ВП від 29.07.2020, відповідно до якого 29.07.2020 о 18 год. 55 хв. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 29.07.2020 о 18:55 за адресою: АДРЕСА_1 , диспетчер ЕМД повідомила, що поступив виклик, що сусідку Куліш 42 роки чоловік облив бензином та підпалив (Т.1 а.с. 73);

3) протокол огляду місця події від 29.07.2020 року, згідно з яким огляд проведений за адресою: АДРЕСА_1 - в період часу з 22 год. 30 хв. по 00 год. 10 хв. Під час проведення огляду оглянуто територію домоволодіння, на якому розташовано гараж, господарські будівлі (літня кухня, сарай) та одноповерховий цегляний будинок, в якому оглянуто веранду, стеля якої вкрита фарбою та не має кіптяви, на підвіконні виявлено та вилучено поліетиленовий пакет із запахом паливно-мастильних матеріалів, а на підлозі - передній фрагмент футболки білого кольору. Також в будинку оглянуто коридор, кімнати №№ 2,3,4, де в кімнаті №4 виявлено диван з постільною білизною, який не має залишок паливно-мастильних матеріалів, а також на столі виявлено і вилучено коробку із сірниками. Далі на території домоволодіння оглянуто дерев`яне приміщення гараж, в середині якого виявлено мопед та металеву каністру об`ємом 5 літрів, яка частково заповнена рідиною з характерним запахом бензину, яку вилучено слідчим (Т.1 а.с. 74-85);

4) довідка, видана КНП «Хорошівська центральна районна лікарня» про те, що потерпіла ОСОБА_7 зверталась у ВНЕМД КНП «Хорошівська ЦРЛ» 29.07.2020 о 20 год. 20 хв., діагноз: термічний опік полум`ям обличчя, шиї, грудної клітини спереду, обох китиць ІІ-ІІІа ст. Надано медичну допомогу, направлено в опікове відділення ЖОКЛ (Т.1 а.с. 88);

5) протокол затримання ОСОБА_4 від 29.07.2020, фактичний час затримання 19 год. 10 хв., місце затримання: АДРЕСА_1 . Під час затримання у підозрюваного вилучено труси, а також зрізи з нігтьових пластин та змиви на марлевий бинт з обох рук (Т.1 а.с. 91-92);

6) довідка, видана 29.07.2020 черговим лікарем КНП «Хорошівська центральна районна лікарня», згідно якої ОСОБА_4 освідуваний в приймальному відділенні 29.07.2023 о 23 год. 30 хв., показник драгер 0,45 проміле, висновок: алкогольне сп`яніння (Т.1 а.с. 93);

7) протокол огляду предметів від 30.07.2020, в якому зафіксовано огляд слідчим вилучених під час проведення 29.07.2020 ОМП по АДРЕСА_1 : металевої каністри, на дні якої наявна речовина з характерним запахом бензину; прозорий поліетиленовий пакет із запахом бензину; виріз з килимової доріжки розміром 22*5,2 см., на якому наявне пошкодження у вигляді прогорілого матеріалу; передній фрагмент футболки білого кольору, в нижній правій її частині виявлено плями речовини бурого кольору (Т.1 а.с. 97);

8) довідки Хорошівської селищної ради №345 та 346 від 30.07.2020, відповідно до яких ОСОБА_4 зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , являється власником даного житлового будинку, до складу його сім`ї входить співмешканка ОСОБА_7 (Т.1 а.с. 104-105);

9) протокол проведення слідчого експерименту із потерпілою ОСОБА_7 від 25.09.2020 із фототаблицею, під час якого потерпіла на місці події показала, що чоловік вивів мопед з гаража у напрямку виїзду з двору, обвинувачений знаходився з лівого боку від мопеду та тримав у руках каністру з бензином, з якої заливав бензин в бак. В цей час з зліва від обвинуваченого підійшла потерпіла та почала шарпати за руку обвинуваченого від чого близько 100-150 мл бензину вилилося на футболку потерпілої, вона відскочила та стала праворуч від мопеду. Після цього обвинувачений запалив сірниками собі цигарку, а сірник кинув на землю, куди точно не пам`ятає, і в цей час загорілась футболка потерпілої в місці куди потрапив бензин (Т.1 а.с. 122-125);

10) протокол проведення слідчого експерименту із підозрюваним ОСОБА_4 від 29.09.2020 із фототаблицею, під час якого підозрюваний на місці події показав, як він вивів мопед з гаража на подвір`я у напрямку виїзду з подвір`я, взявши в гаражі металеву каністру, з якої заливав бензин в бак. В цей час зліва від нього підійшла потерпіла, яка вхопила своєю рукою руку підозрюваного, від чого з каністри пальне линулося на футболку потерпілої. Після цього він заніс каністру до гаража та біля мопеду запалив сірник аби підкурити цигарку, кинув сірник на землю і в цей час у потерпілої загорілась футболка, яку вона почала знімати, а він їй допомагав (Т.1 а.с. 126-130);

11) висновок судово-медичної експертизи №1926 від 29.09.2020, згідно якого у ОСОБА_7 виявлено термічний опік ІІ А ступеню в ділянці обличчя, шиї, грудної клітки та верхніх кінцівок (28%), які утворились від дії високих температур не виключно в термін та за обставин, вказаних в постанові про призначення судово-медичної експертизи, не виключено так як зазначено в протоколі проведення слідчого експерименту за участі потерпілої та відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що не є небезпечними для життя, але призвели до тривалого розладу здоров`я (Т.1 а.с. 120-121);

12) медичну карту стаціонарного хворого ОСОБА_7 , згідно якої у талоні до супровідного листка № 326 щодо ОСОБА_7 записано, що близько 18год. 30хв. чоловік облив бензином та підпалив; в анамнезі черговий анестезіолог записав, що травму отримано в побуті о 18 год. 30 хв. 29.07.2020, причина травми чоловік облив бензином та підпалив, вогонь швидко погасили.

Крім того, згідно висновків судових експертиз, призначених у ході судового розгляду за клопотанням сторони обвинувачення, встановлено наступне.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 54 від 29.10.2021 встановлено, зокрема, що враховуючи наявність опіків на обличчі, передній поверхні передпліччя потерпіла могла знаходитись під час спалаху облитого бензином одягу в вертикальному або близькому до нього положенню тіла і могла бути обернута передньою поверхнею тіла до нападника (Т.1 а.с.225-227).

Згідно висновку судової експертизи матеріалів, речовин та виробів від 15.12.2021 №КСЕ-19/106-21/10637-ФХД та висновку експерта від 24.12.2021 №КСЕ-19/106-21/10637-ФХД встановлено, зокрема, що на поверхнях наданих на експертизу предметів: фрагмента різнокольорового килимового виробу, фрагмента килимового виробу світло- коричневого кольору («вирізів з коврової доріжки»); пакету та пакетів, що знаходились у ньому; трусів, які були упаковані у спеціальний пакет № 4448372, виявлено сліди змінених світлих нафтопродуктів, встановити вид яких не видалось можливим з причин їх фізико-хімічних змін у процесі випаровування, окиснення, сорбції. На поверхні наданої на експертизу коробки з сірниками, яка була упакована згідно з правилами пакування речових доказів у паперовий конверт ГСУ НПУ, виявлено сліди зміненого дистилятного нафтопродукту, встановити вид якого не видалось можливим з причин його фізико-хімічних змін у процесі випаровування, окиснення, сорбції. На наданій на експертизу передній частині футболки, упакованій згідно з правилами пакування речових доказів слідів нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів не виявлено. Надана на експертизу рідина світло-жовтого кольору, що знаходиться у металевій каністрі, яка була поміщена у мішок із полімерного матеріалу білого кольору, є світлим нафтопродуктом та має вуглеводневий склад, характерний для бензинів (Том 2, а.с. 2-20; 23-34).

Згідно висновків комплексної судової пожежно-технічної та судово-медичної експертизи від 12.05.2022 №1344/21-25/26 встановлено, зокрема, що час горіння одягу та вплив небезпечних чинників пожежі на тіло ОСОБА_7 , внаслідок якого вона отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, наведені у висновку судово-медичної експертизи №1926 від 29.09.2020, можливий від моменту займання одягу, надітого на потерпілу до його зняття з неї. Згідно даних медичних документів і результатів судово-медичної експертизи опікові рани були виявлені на обличчі, шиї, грудній клітині, верхніх кінцівках, що дає підстави вважати потрапляння на ці ділянки тіла горючої рідини до моменту внесення джерела запалювання в утворену пароповітряну суміш парів горючої рідини із киснем повітря, після потрапляння згаданої рідини на потерпілу. Загорання верхньої частини одягу, вдягненого на потерпілу ОСОБА_7 , облитої 100-150 мл бензину, у випадку кидання безпосередньо на неї палаючого сірника імовірно можливе за умови безпосереднього контакту палаючого сірника із горючим середовищем утвореною пароповітряною сумішшю парів вилитого бензину з киснем повітря; загорання верхньої частини одягу облитого бензином, у випадку кидання на землю неподалік її палаючого сірника можливий лише у тому випадку, коли полум`я сірника потрапить у зону утвореної пароповітряної суміші парів вилитого бензину з киснем повітря у концентрації, здатній до займання. Судово-медичних даних, по яких можна встановити тривалість горіння, щоб виникли опіки конкретно, являється неможливим, не виключена можливість, що це могло статися за короткий проміжок часу, конкретно встановити кількість бензину, необхідного для виникнення опіку в потерпілої, являється неможливим, проте не виключена можливість, що вони могли виникнути від 100-150 мл бензину (Том 2, а.с. 38-58).

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_13 показав, що займання ОСОБА_7 могло бути лише внаслідок безпосереднього контакту із запаленим сірником. Судовий експерт заперечив виникнення загоряння із землі, оскільки всі опіки тіла потерпіла отримала у верхній частині тіла, також він пояснив, що надана на дослідження футболка не має слідів горіння, тобто це не той одяг, який був на потерпілій в момент підпалу. Одяг, який горів, однозначно мав бути змочений бензином.

Суд не приймає до уваги доводи захисника обвинуваченого про те, що потерпіла не зверталась до органів поліції із заявою про притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, як підставу для виправдування обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. При цьому згідно з п. 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела, а також попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Так, 29.07.2020 о 18 год. 55 хв. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 29.07.2020 о 18:55 за адресою: АДРЕСА_1 , диспетчер ЕМД повідомила, що поступив виклик, що сусідку Куліш 42 роки чоловік облив бензином та підпалив.

Як встановлено судом, досудове розслідування щодо обвинуваченого розпочалось на підставі вказаного повідомлення диспетчера ЕМД, а саме 29.07.2020 о 21:44 внесено відомості до ЄРДР та розпочато кримінальне провадження №12020060140000200 від 29.07.2020 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, згідно фабули якого ОСОБА_4 29.07.2020 близько 18 год. 30 хв. перебуваючи в приміщенні житлового будинку по АДРЕСА_1 , маючи умисел на заподіяння смерті ОСОБА_7 , обілляв останню легкозаймистою речовиною схожою на бензин та підпалив останню горючим сірником, але з причин, що не залежали від його волі не вчинив усі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що доводи захисника про відсутність заяви потерпілої не впливають на законність початку досудового розслідування та допустимість доказів, оскільки не грунтуються на положеннях кримінального процесуального законодавства України.

Згідно ст. 84, 86 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. При оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», яке повинно випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

З приводу оцінки допустимості доказів Верховний Суд України в рішенні №360кс15 від 09 червня 2016 року звертав увагу на висновки Конституційного Суду України у рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, де зазначалося, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Суд, дослідивши надані докази, визнає їх належними та допустимими, оскільки вони зібрані у відповідності до вимог КПК України.

Даючи оцінку показам потерпілої та свідків слід зазначити, що КПК України не передбачає обов`язку суду дослівно викладати у вироку показання свідків, потерпілих та обвинувачених. Таке джерело доказів суд відображає в тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні. Таким чином, показання потерпілої та свідків викладено в даному вироці відповідно до технічних записів судових засідань з достатньою повнотою, без зайвої деталізації, відображено сутнісну (змістовну) складову показань, що має значення для встановлення судом обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні за приписами ст. 91 КПК України.

При цьому суд звертає увагу на те, що в силу індивідуальних особливостей запам`ятовування певних подій кожною особою предметно-об`єктивної обстановки, за якої відбувалося сприйняття певної події, фізичного стану особи, часу, що минув від самої події, кожна особа через певний проміжок часу не в силах стовідсотково відтворити подію, яка мала місце з нею.

Як наслідок, надані докази у повній мірі підтверджують собою факт доведеності у провадженні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, де Європейський Суд наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь - яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Так, показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 є чіткими, послідовними і логічними, узгоджуються між собою та з іншими дослідженими судом доказами. Показання дані свідками безпосередньо у судовому засіданні в присутності обвинуваченого та його захисника.

Жодних даних про те, що під час їх допиту в судовому засіданні допущені порушення кримінального процесуального законодавства, які б могли потягнути визнання отриманих доказів недопустимими, матеріали кримінального провадження не містять.

Також, у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б свідчили про завідомо неправдиві показання свідків під час досудового розслідування чи в суді.

Даючи оцінку показам обвинуваченого, даними ним в судовому засіданні, суд зазначає, що обвинувачений вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України не визнав, зокрема заперечив умисел на заподіяння як смерті смерті, так і умисел на заподіяння її будь-яких тілесних ушкоджень, вказав, що облив її бензином випадково, коли вона намагалася вихопити в нього з рук каністру з бензином, а загоряння відбулось випадково під час куріння цигарок. Суд розцінює показання обвинуваченого в частині відсутності умислу на заподіяння будь-якої шкоди потерпілій як спосіб захисту, оскільки вказана позиція спростовується дослідженими судом доказами, зокрема поясненнями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , зокрема щодо ненадання допомоги потерпілій після отримання нею опіків.

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи №54 від 29.10.2021, враховуючи наявність опіків на обличчі, передній поверхні передпліччя потерпіла могла знаходитися під час спалаху облитого бензином одягу в вертикальному або близькому до нього положенню тіла і могла бути обернута передньою поверхнею тіла до нападника. Судово-медичних даних, по яких можна встановити тривалість горіння, щоб виникли опіки конкретно, являється неможливим, не виключена можливість, що це могло статися за короткий проміжок часу. Конкретно встановити кількість бензину, необхідного для виникнення опіку в потерпілої, являється неможливим, проте не виключена можливість, що вони могли виникнути від 100-150 мл бензину.

Крім того, висновком комплексної судової пожежно-технічної та судово-медичної експертизи від 12.05.2022 №1344/21-25/26 підтверджено, що згідно даних медичних документів і результатів судово-медичної експертизи опікові рани були виявлені на обличчі, шиї, грудній клітині, верхніх кінцівках, що дає підстави вважати потрапляння на ці ділянки тіла горючої рідини до моменту внесення джерела запалювання в утворену пароповітряну суміш парів горючої рідини із киснем повітря, після потрапляння згаданої рідини на потерпілу. Загорання верхньої частини одягу, вдягненого на потерпілу ОСОБА_7 , облитої 100-150 мл бензину, у випадку кидання безпосередньо на неї палаючого сірника імовірно можливе за умови безпосереднього контакту палаючого сірника із горючим середовищем утвореною пароповітряною сумішшю парів вилитого бензину з киснем повітря; загорання верхньої частини одягу облитого бензином, у випадку кидання на землю неподалік її палаючого сірника можливий лише у тому випадку, коли полум`я сірника потрапить у зону утвореної пароповітряної суміші парів вилитого бензину з киснем повітря у концентрації, здатній до займання.

Верховний Суд у постанові від 19.09.2023 року (справа №206/647/20) зазначив, що у разі неможливості надання експертом категоричного висновку, суд, зважаючи на позицію сторони захисту, має виходити з вимог ч.4 ст. 17 КПК України і приймати ті висновки, які є найбільш сприятливими для засудженого (п. 27 постанови).

Суд звертає увагу на покази обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно яких він кинув запалений сірник на землю. Однак потерпіла була одягнена у шорти і не отримала опіків ніг, що може свідчити про те, що горіння почалось не з поверхні землі.

Водночас, допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_13 показав, що займання ОСОБА_7 могло бути лише внаслідок безпосереднього контакту бензину, який потрапив на тіло та одяг потерпілої, із запаленим сірником (піднесеним джерелом вогню). Судовий експерт категорично заперечив виникнення загоряння із землі, оскільки всі опіки тіла потерпіла отримала у верхній частині тіла, також він показав, що надана на дослідження футболка не має слідів горіння, тобто це не той одяг, який був на потерпілій в момент підпалу. Одяг, який горів, однозначно мав бути змочений бензином.

При цьому суд не бере до уваги позицію обвинуваченого щодо невизнання своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки вона повністю спростовується також матеріалами кримінального провадження, зібраними в ході досудового розслідування, оголошеними та дослідженими в судовому засіданні, які суд вважає допустимими доказами в розумінні ст. 87 КПК України. Будь-яких даних на підтвердження наведеної позиції обвинуваченим судом не здобуто та сторонами не надано. Натомість таку позицію обвинуваченого суд вважає такою, яка направлена на введення суду в оману та уникнення останнім належного покарання за вчинене.

Крім цього, судом досліджено матеріали справи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме:

- характеристику, видану Хорошівською селищною радою Житомирської області згідно якої ОСОБА_4 зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 разом із співмешканкою ОСОБА_7 , ніде не працює, компрометуючі матеріали відсутні (том 1 а.с. 107);

- вимогу про судимість, відповідно до якої вбачається, що ОСОБА_6 не судимий (том 1 а.с.109-110).

IІІ. Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За ч.2ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Аналізуючи наявність складу злочину, передбаченого частиною 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до зміненого прокурором обвинувального акту від 19.09.2023, дії ОСОБА_4 кваліфіковано за 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, як закінчений замах на вбивство, тобто умисне, протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за наступник обставин: «29 липня 2020 року близько 18 год 30 хв, ОСОБА_4 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння на подвір`ї біля свого будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 під час сварки зі своєю на той час співмешканкою ОСОБА_7 на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин вирішив позбавити її життя, тобто вчинити її умисне вбивство шляхом спалення. Перебуваючи на території власного домоволодіння у вказаний час ОСОБА_4 взяв із гаражного підсобного приміщення металеву п`ятилітрову каністру з бензином, коробку сірників та став заливати бензин у мопед, який стояв на подвір`ї біля будинку по АДРЕСА_1 . Коли ОСОБА_7 підійшла до ОСОБА_4 , останній, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення умисного вбивства, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, бажаючи виконання злочинного наміру, спрямованого на вчинення умисного вбивства співмешканки (на той час), облив ОСОБА_7 бензином в області розміщення її життєво важливих органів, а саме: обличчя, шиї та грудної клітини. Усвідомлюючи, що ОСОБА_7 облита бензином та знаходиться у безпосередній близькості до нього, ОСОБА_6 одразу запалив сірник та кинув його на ОСОБА_7 , від чого на останній спалахнув одяг. Спостерігаючи, як ОСОБА_7 горить, усвідомлюючи, що вона перебуває у небезпечному для життя стані, ОСОБА_4 не вживав заходів щодо її гасіння, пішовши з подвір`я домоволодіння по АДРЕСА_1 . При цьому швидку медичну допомогу ОСОБА_4 не викликав та надалі будь-яку допомогу ОСОБА_7 не надавав...».

Однак, таке формулювання обвинувачення щодо наявності умислу ОСОБА_4 на умисне вбивство потерпілої, а також в частині послідовності та характеру його дій, не відповідає іншим матеріалам справи, а, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 суд звертає увагу, що склад злочину - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК України замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч.2 ст. 15 КК України).

Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.

Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Згідно з положеннями ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Відповідно до змісту ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий та непрямий. Вирішуючи питання, який саме вид умислу мав місце у конкретному випадку, слід враховувати три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків: 1) усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння; 2) передбачення його суспільне небезпечних наслідків; 3) бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання. Перші дві ознаки (усвідомлення і передбачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб`єкта і тому складають інтелектуальний момент (елемент, компонент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

За спрямованістю діяння і конкретизацією бажаного наслідку умисел поділяють на визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) і альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння і прагне досягти одного конкретного наслідку. Невизначений умисел означає, що у винного немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків злочину, він передбачає ці наслідки лише у загальних рисах. Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків.

У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав їх настання (постанова Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №554/27/19, провадження № 51-5553км19).

Сукупність встановлених у ході судового провадження обставин вчиненого діяння, знаряддя і спосіб вчинення злочину, характер і локалізація тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілій, поведінка потерпілої та обвинуваченого, що передувала події та поведінка обвинуваченого після події не вказують про наявність в обвинуваченого ОСОБА_4 прямого визначеного (конкретизованого) умислу, спрямованого на заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_7 .

На переконання суду, фактичні обставини, встановлені судом в цьому кримінальному провадженні, дають підстави для висновку, що обвинувачений передбачав, що своїми діями заподіює шкоду здоров`ю, але ступінь тяжкості заподіяння цієї шкоди в своїй свідомості в достатній мірі не конкретизував.

Так, під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуально-вольових зусиль винного на вчинення діяння, що посягає на конкретний об`єкт, здійснюється обраним винуватим способом та заподіює конкретні наслідки. При цьому, безпосереднє і вкрай важливе значення для кваліфікації має встановлення виду умислу за ступенем конкретизації в свідомості суб`єкта злочину передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний і невизначений умисел.

Визначений умисел виражається в тому, що особа має конкретне, точне уявлення про один індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість настання конкретного суспільно небезпечного наслідку. Водночас відповідну конкретизацію у свідомості особи тих наслідків, яких вона прагне, не можна зводити в усіх випадках до чітких формальних параметрів. Визначений умисел завжди є таким, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, зокрема смерті потерпілого, що має місце в тих випадках, коли винний передбачає конкретний наслідок не просто як один із можливих від вчиненого діяння, а як неминучий (високо вірогідний) результат свого суспільно небезпечного діяння, де настання менш небезпечних наслідків є скоріше виключенням із правил розвитку причинно-наслідкових зав`язків через щасливий збіг обставин для потерпілого.

На відміну від визначеного умислу, при альтернативному або невизначеному умислі свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний), або широкого спектру негативних наслідків в межах одного виду шкоди чи різних її видів, що хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений). При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні потерпілому.

З урахуванням усталених підходів до кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я, питання про умисел під час кваліфікації необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння. Зокрема, необхідно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки тощо.

Застосування такого способу вчинення злочину як фізичне насильство із застосуванням зміненого бензину, завжди пов`язане з усвідомленням і передбаченням наслідків його використання. Водночас за встановленими судом обставинами провадження відсутні підстави стверджувати про те, що мисленим уявленням обвинуваченого про результат своїх дій охоплювалось виключно заподіяння смерті як конкретизований результат вчиненого діяння з огляду на обстановку вчинення правопорушення, характер дій обвинуваченого та їх спрямованість.

Оцінивши надані в даному кримінальному провадженні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не надано суду достатніх доказів наявності у ОСОБА_4 умислу саме на позбавлення життя ОСОБА_7 . Так, обґрунтовуючи правову кваліфікацію діянь ОСОБА_4 орган досудового розслідування та прокурор послалися на те, що «…Спостерігаючи, як ОСОБА_7 горить, усвідомлюючи, що вона перебуває у небезпечному для життя стані, ОСОБА_4 не вживав заходів щодо її гасіння, пішовши з подвір`я домоволодіння по АДРЕСА_1 . При цьому швидку медичну допомогу ОСОБА_4 не викликав та надалі будь-яку допомогу ОСОБА_7 не надавав».

При цьому сторона обвинувачення не конкретизує в обвинувальному акті, які були мотиви ОСОБА_4 для вчинення вбивства ОСОБА_7 , чому обвинувачений вважав, що вчинив усі дії, необхідні для вбивства потерпілої, яка залишилась перебувати неподалік із ним до приїзду швидкої допомоги, що саме завадило обвинуваченому нанести інші тілесні ушкодження або вчинити перешкоди для надання потерпілій медичної допомоги тощо, тим самим довести умисел на вбивство до кінця. Відповідно вказані обставини не були доведені прокурором під час судового розгляду.

Так, під час судового розгляду встановлено, що після підпалу футболки на тілі потерпілої, ОСОБА_4 бачив, як вона побігла за будинок в душ і загасила вогонь, після чого пройшла повз нього в літню кухню, тобто ОСОБА_4 розумів, що ОСОБА_7 жива. При цьому, ОСОБА_4 одразу після підпалу ОСОБА_7 , маючи можливість продовжити протиправні дії, оскільки був у наближеній до потерпілої відстані, припинив їх, інших тілесних ушкоджень, з метою позбавлення її життя, не завдавав, хоча йому нічого не перешкоджало і ніхто не перешкоджав, крім того ОСОБА_4 не втікав, а перебував на місці події до приїзду медиків та співробітників поліції. За свідченнями потерпілої та обвинуваченого, конфліктна ситуація між обвинуваченим та потерпілою була спровокована обопільними діями і будь-яких погроз вбивством обвинувачений до потерпілої не висловлював.

Крім того, на переконання суду, між наміром використати проти потерпілої бензин та його безпосередньою реалізацією пройшов малий проміжок часу, тобто обвинувачений заздалегідь не готував бензин для обливання та підпалу потерпілої, а скористався вказаною горючою речовиною раптово, у зв`язку з вимогою потерпілої залишитись вдома.

Обставини щодо відсутності між обвинуваченим та потерпілою неприязних відносин до означених подій, підпал футболки на потерпілій та загоряння її верхньої частини тіла, а також те, що травмувавши потерпілу та зрозумівши наслідки своїх дій обвинувачений не намагався їх продовжити, а припинив, не свідчать на користь позиції сторони обвинувачення щодо наявності умислу у ОСОБА_4 , спрямованого на спричинення смерті потерпілій ОСОБА_7 .

З цього приводу суд зауважує на правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах у справі № 570/2646/21 (провадження № 51-6097км21) від 21.12.2022, у справі №127/15447/20 (провадження № 51-5846км21) від 06.07.2022, у справі № 159/5741/18 (провадження №51-5092км19) від 06.02.2020, у справі № 198/868/18 (провадження №51-1571км20) від 26.11.2020.

Суд враховує поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 до заподіяння потерпілій ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, а саме те, що конфліктів у нього з потерпілою не було, вони спільно проживали та вели спільний побут, а в подальшому зареєстрували шлюб, також поведінку винного одразу після події, яка беззаперечно свідчить про відсутність свідомого бажання настання смерті потерпілої. За наявності умислу на вбивство обвинувачений не був позбавлений можливості довести свій умисел до кінця.

Така поведінка ОСОБА_4 , на думку суду, свідчить про альтернативний умисел щодо наслідків вчинених дій.

При цьому підстав стверджувати, що в момент підпалу своєї співмешканки ОСОБА_7 бажав настання лише конкретного наслідку саме у виді смерті потерпілої, з матеріалів кримінального провадження не вбачається.

Отже, інкримінована обвинуваченому кваліфікація за ч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України не знайшла свого підтвердження.

Виходячи з системного аналізу положень ч. 3 ст. 337 КПК України, суд вправі змінити фактичні обставини та юридичну кваліфікацію вчиненого особою кримінального правопорушення, якщо нове обвинувачення не є більш тяжким, а формулювання фактичної сторони обвинувачення залишається без істотних змін або тісно зв`язане з первісним, або, навпаки, змінити формулювання фактичної сторони обвинувачення без зміни юридичної кваліфікації, якщо в результаті такої зміни не буде порушено право особи на захист.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на доказах, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому законом, а тому вправі виключити із обвинувачення окремі епізоди, які не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, окремі склади кримінальних правопорушень, а також обставини, що обтяжують відповідальність та кваліфікуючі ознаки. У такому разі судовий розгляд продовжується у загальному порядку до ухвалення відповідного судового рішення.

Враховуючи відсутність клопотань прокурора в порядку ч. 2 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, користуючись наданим правом, передбаченим ч.3 ст. 337 КПК України, суд дійшов до обгрунтованого висновку, що слід вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, у зв`язку із покращенням становища обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки встановлено наявність в його діях більш м`якого кримінального правопорушення, ніж йому інкриміновано стороною обвинувачення.

У зв`язку з викладеним, суд виключає з обвинувачення посилання на злочинний умисел, направлений на протиправне позбавлення життя потерпілої ОСОБА_7 , та посилання на бездіяльність щодо гасіння вогню на потерпілій, у зв`язку з чим перекваліфікує дії ОСОБА_4 з ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Така перекваліфікація не погіршує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, та не порушує його права на захист, оскільки самі обставини спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 були інкриміновані стороною обвинувачення і він мав змогу захищатись від цього обвинувачення.

З огляду на вік обвинуваченого, а також відсутність будь-яких фактичних даних, які б вказували на неосудність (обмежену осудність) обвинуваченого або перебування його у такому стані до постановлення вироку, суд вважає, що ОСОБА_4 є суб`єктом цього кримінального правопорушення.

Розглядаючи кримінальне провадження в межах доведеного обвинувачення, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, доведена.

ІV. Мотиви призначення відповідного покарання.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно ст.66 КК України, судом не встановлено.

Суд враховує послідовну практику Верховного Суду, згідно з якою розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

У цьому контексті посилання обвинуваченого на поведінку потерпілої та інші супутні обставини, як причину заподіяних наслідків, ставить під сумнів щирість каяття, критичне сприйняття скоєного, оскільки не свідчить про відверту спокуту у вчиненому діянні.

Отже, суд приходить до висновку, що висловлений ОСОБА_4 жаль з приводу тілесних ушкоджень, отриманих його дружиною, не є щирим каяттям, його посилання на наявність такого жалю по своїй суті є формальним твердженням за відсутності відповідних ознак, притаманних щирому каяттю.

Крім того, визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину є основною формою прояву щирого каяття. Разом з тим, пояснення ОСОБА_4 при наданні показань щодо способу потрапляння бензину на одяг та відкриті ділянки тіла потерпілої, причини загоряння потерпілої не знайшли свого підтвердження дослідженими судом доказами і були розцінені судом як спосіб захисту, а також як спробу зменшити суспільну небезпеку дій обвинуваченого та, як наслідок, пом`якшити відповідальність. Тому суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати жаль щодо спричинених наслідків окремою і самостійною обставиною, яка пом`якшує покарання.

Вказане узгоджується із правовими позиціями Касаційного кримінального суду, зокрема, у постановах від 18 квітня 2024 року у справі № 317/3517/21, від 21 березня 2024 року у справі № 570/6036/19.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Обвинувачений раніше не судимий, на обліку лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, одружений, має 2 групу інвалідності, характеризується як такий, відносно якого компрометуючі матеріали не надходили.

Судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, який згідно класифікації за ст. 12 КК України є нетяжким злочином, особливості й обставини його вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, поведінку під час та після вчинення протиправних дій.

Разом з тим, суд критично ставиться до невизнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що свідчить про те, що ОСОБА_4 на шлях виправлення не став та не усвідомив соціального негативу вчиненого злочину.

Таким чином, з врахуванням особи обвинуваченого, який не судимий, характеризується посередньо, є особою з інвалідністю 2 групи, врахувавши суспільну небезпеку злочину, оскільки людина, її життя і здоров`я, є найвищою соціальною цінністю, думку потерпілої, яка наполягала на виправданні обвинуваченого, обираючи захід примусу суд призначає обвинуваченому покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів, у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч.1 ст.122 КК України, та зазначає про відсутність підстав для застосування положень ст. 69, 75 КК України.

У строк покарання ОСОБА_4 необхідно зарахувати відповідно до ч.5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 29.07.2020 року по 27.08.2020 року, та зарахувати відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України строк цілодобового домашнього арешту із розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі з 27.08.2020 по 26.09.2020.

При цьому, судом встановлено, що з часу вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення минуло понад 5 років.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

Санкцією ч.1 ст.122 КК України передбачено наступні види покарання: виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Станом на час постановлення судом вироку сплинув п`ятирічний строк давності притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення, встановлений п.3 ч.1 ст.49 КК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особу може бути звільнено від покарання за вироком суду на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Системний аналіз цих норм закону свідчить про те, що ч. 5 ст. 74 КК України застосовується тоді, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, якщо особа заперечує проти закриття кримінального провадження за цією нереабілітуючою підставою. У такому випадку суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, ухвалює обвинувальний вирок, яким призначає винній особі покарання та на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільняє її від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності (покарання) на підставі закінчення строків давності є обов`язковим.

З огляду на те, що захисник обвинуваченого під час судового розгляду просив виправдати обвинуваченого, враховуючи, що винуватість ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 122 КК України встановлена судом, сплинув п`ятирічний строк давності притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення, перебіг давності не зупинявся та не переривався, тому останній підлягає звільненню від призначеного покарання на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Вказане відповідає висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.05.2026 по справі № 214/43/19, щодо призначення судом вироком засудженій особі покарання згідно із загальними засадами, передбаченими статтею 65 КК, і одночасного звільнення її від цього покарання у разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив.

V. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

На підставі ст. 124 Кримінального процесуального кодексу України слід стягнути з обвинуваченого на користь держави процесуальні витрати, а саме: документально підтверджені витрати на залучення експертів в сумі 40054,60 грн. а саме:

- за проведення судової експертизи матеріалів, речовин та виробів №КСЕ-19/106-21/10637-ФХД від 15.12.2021 року в сумі 2745, 92 гривні;

- за проведення судової експертизи матеріалів, речовин та виробів №КСЕ-19/106-21/10637-ФХД від 24.12.2021 року в сумі 1372, 96 гривні;

- за проведення комплексної судової пожежно-технічної та судово-медичної експертизи №1344/21-25/26 від 12.05.2022 року в сумі 30203,20 гривні;

- за проведення додаткової комплексної судової пожежно-технічної та судово-медичної експертизи № 1503/22-25 від 16.02.2023 року в сумі 5735, 52 грн.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 31.07.2020 на майно, вилучене під час проведення огляду місця події слід скасувати, оскільки в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Клопотання про обрання запобіжного заходу під час судового розгляду не заявлено, тому у суду відсутні підстави для його застосування.

Цивільний позов у справі не заявлено.

Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

У строк покарання ОСОБА_4 зарахувати відповідно до ч.5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 29.07.2020 року по 27.08.2020 року, та зарахувати відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України строк цілодобового домашнього арешту із розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі з 28.08.2020 по 26.09.2020.

На підставі п.3 ч.1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_4 від призначеного судом покарання за ч.1 ст. 122 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні, які становлять 40054 (сорок тисяч п`ятдесят чотири) гривень 60 копійок.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 31.07.2020 на майно, вилучене під час проведення огляду місця події - скасувати.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме:

1) полімерний пакет, упакований згідно правил пакування речових доказів до спец пакету ГСУ НПУ №SUD1132143; виріз з коврової доріжки, упаковану згідно правил пакування речових доказів до спец пакету ГСУ НПУ №SUD1132142; коробку сірників, упаковану згідно правил пакування речових доказів до паперового конверту ГСУ НПУ; виріз з коврової доріжки, упаковану згідно правил пакування речових доказів до спец пакету ГСУ НПУ №SUD1132141; передня частина футболки білого кольору, упакованої згідно правил пакування речових доказів до паперового конверту ГСУ НПУ; зрізи нігтьових пластин з правої руки, упаковані згідно правил пакування речових доказів до паперового конверту ГСУ НПУ; зрізи нігтьових пластин з лівої руки, упаковані згідно правил пакування речових доказів до паперового конверту ГСУ НПУ; змиви на марлевий бинт з правої руки, упаковані згідно правил пакування речових доказів до паперового конверту ГСУ НПУ; змиви на марлевий бинт з лівої руки, упаковані згідно правил пакування речових доказів до паперового конверту ГСУ НПУ, - знищити.

2) металеву каністру, упаковану згідно правил пакування речових доказів до спец пакету ГСУ НПУ №EXP0413059, труси, упаковані згідно правил пакування речових доказів до спец пакету ГСУ НПУ №4448372, - повернути обвинуваченому ОСОБА_4 .

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно ч. 6 ст. 376 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддяОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua