Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №161/13388/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13388/26

Провадження № 2/161/6673/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Присяжнюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЮНІТ КАПІТАЛ», в якій представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (далі — ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», первісний кредитор) та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 198459 у формі електронного документа на загальну суму 15 585,00 грн. За умовами договору передбачено нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 350,00 % річних, одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 3 584,55 грн, а також комісії за управління та обслуговування кредиту.

Позивач вказує, що за договорами факторингу набув права вимоги за цим договором.

Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитом, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором у розмірі 28 604,97 грн, з яких:

-15 585,00 грн — заборгованість за тілом кредиту;

-12 218,97 грн — заборгованість за відсотками за користування кредитом;

-801,00 грн — заборгованість за комісією.

Також просить стягнути судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 24.06.2026 року провадження по справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник позивача у позовній заяві просив здійснювати розгляд справи без його участі, на позові наполягав. Не заперечив проти заочного розгляду справи.

25.07.2026 відповідач, через представника, подала до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу з 7000,00 грн до 2000,00 грн.

Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

З матеріалів справи судом встановлено, що 29.08.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 198459 в електронній формі.

Згідно з умовами індивідуальної частини договору загальний розмір кредиту становить 15 585,00 грн, строк кредитування — 126 днів (з 29.08.2025 по 02.01.2026).

За умовами п. 2.2.1 договору кредит надається у наступному порядку:

-у розмірі 3 605,62 грн для погашення заборгованості за попереднім договором № 191230;

-у розмірі 8 394,83 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника;

-у розмірі 3 584,55 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією за надання кредиту.

Відповідно до п. 2.3 договору проценти за користування кредитом нараховуються за фіксованою ставкою 350,00 % річних протягом строку кредитування. Пунктом 2.5 індивідуальної частини договору визначено комісію за надання кредиту в розмірі 3 584,55 грн (23,00 % від загальної суми кредиту). Також передбачено комісію за управління та обслуговування кредиту (знижений тариф — 1,00 грн, стандартний тариф — 100,00 грн за розрахунковий період).

Договір підписано відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (bbc4b148), а первісним кредитором — за допомогою електронної печатки з кваліфікованою електронною позначкою часу.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Кредитний договір недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак, відповідно до статті 629 ЦК України, підлягає обов`язковому виконанню сторонами.

Надалі право вимоги за цим Договором перейшло від ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на підставі Договору факторингу № 10102025 від 10.10.2025, Реєстру прав вимог № 5 від 03.02.2026 та Акта приймання-передачі Реєстру прав вимог.

Правомірність переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» до нового кредитора ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» підтверджується Договором факторингу № 10102025 від 10.10.2025, Витягом з Реєстру прав вимог № 5 від 03.02.2026 та Актом приймання-передачі Реєстру прав вимог, а також платіжною інструкцією про оплату фінансування.

Отже, спірні правовідносини стосуються повернення отриманого фізичною особою кредиту, який отриманий у фінансовій установі, врегульовані відповідними положеннями Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові ВС від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, підписана відповідачем анкета-заява про приєднання разом із умовами та правилами банку складають укладений між сторонами у справі договір про надання кредиту у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку.

Заявляючи позовні вимоги, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» посилається на те, що між первісним кредитором та відповідачем був укладений договір позики, шляхом підписання електронним підписом позичальника, відповідно до яких було надало відповідачу грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Факт укладення такого договору належним чином підтверджено доказами, наявними у матеріалах справи.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису) договір між відповідачкою та первісним кредитором не було б укладено.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідач має заборгованість в сумі 28 604,97 грн, з яких:

-15 585,00 грн — заборгованість за тілом кредиту;

-12 218,97 грн — заборгованість за відсотками за користування кредитом;

-801,00 грн — заборгованість за комісією.

Щодо вимог про стягнення комісій та визначення розміру тіла кредиту.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 виклав правовий висновок про те, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку (кредитодавця), виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту — це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником. Умови договору про сплату позичальником винагороди за надання кредиту та обслуговування заборгованості є несправедливими, суперечать принципу добросовісності та створюють істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною.

Враховуючи викладене, умови кредитного договору в частині нарахування одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 3 584,55 грн, а також комісії за управління та обслуговування кредиту у загальному розмірі 801,00 грн є нікчемними. З огляду на це вимога позивача про стягнення заборгованості за комісією (801,00 грн) задоволенню не підлягає.

Окрім того, при визначенні розміру тіла кредиту суд виходить виключно з коштів, фактичне надання яких підтверджено належними та допустимими доказами в матеріалах справи.

Відповідно до виписки АТ «Сенс Банк» про рух коштів по картковому рахунку відповідача, первісним кредитором на виконання договору було фактично перераховано кошти у розмірі 8 394,83 грн.

Сума у розмірі 3 605,62 грн, яка в індивідуальних умовах договору зазначена як зарахування в рахунок погашення заборгованості за іншим договором № 191230 від 09.07.2025, первинними банківськими документами про рух коштів відповідача не підтверджена, а договір № 191230 не є предметом даного судового розгляду.

Таким чином, сума комісії за надання кредиту (3 584,55 грн), а також неузгоджена первинними банківськими документами сума заборгованості за іншим договором (3 605,62 грн) підлягають виключенню зі складу тіла кредиту за Договором № 198459. Стягненню з відповідача підлягають виключно фактично перераховані кошти в сумі 8 394,83 грн.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту за час користування ним.

Оскільки розмір реально отриманого відповідачем кредиту підтверджений в сумі 8 394,83 грн, нарахування процентів за користування кредитом має здійснюватися виключно на фактично отриману суму кредиту (8 394,83 грн) за визначений договором строк кредитування (126 днів) під 350,00 % річних.

Таким чином розмір відсотків становить 10142,79 грн (8394,83*350%*126/365)

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» підлягають частковому задоволенню на загальну суму 18 537,62 грн, яка складається з: 8 394,83 грн — заборгованість за тілом кредиту та 10 142,79 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом.

В решті позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

При цьому, відповідач не надала до суду власного розрахунку заборгованості, яким було б спростовано суму заборгованості, нараховану позивачем.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено на 64,81 % (18 537,62 / 28 604,97 * 100), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1 725,38 грн (2 662,40 * 64,81 %).

Що стосується заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач у прохальній частині позову просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. Однак суд вважає ці витрати необґрунтовано завищеними, з таких міркувань.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат. Також слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Заїченко проти України»).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Судом досліджено договір про надання правничої допомоги, а також детальний опис наданих адвокатом послуг.

Оцінюючи співмірність цих витрат суд зазначає, що в детальному описі наданих послуг не розкритий зміст такої послуги, як «вивчення матеріалів справи», оскільки з клопотанням до суду про ознайомлення з матеріалами справи адвокат не звертався. Які ще матеріали справи вивчав адвокат, якщо вони повністю складаються з підготовленого ним позову з додатками, у розрахунку не зазначено.

Крім того включення до розрахунку клопотання про витребування доказів, то суд зазначає, що вказане є частиною послуги зі складання позовної заяви.

Також суд враховує, що позивач є фінансовою установою, а примусове стягнення заборгованості, яка була ним викуплена за договором факторингу, є основною його господарською діяльністю.

Також суд вважає необґрунтовано завищеними витрати адвоката на складання позову, оскільки справа є типової та не вимагає значних зусиль для підготовки позовної заяви.

Крім цього суд зауважує, що справа розглядалась у спрощеному провадженні без виклику сторін.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що обґрунтованими та співмірними до суми задоволених вимог є судові витрати у розмірі 2000,00 грн., які і слід стягнути з відповідача на корись позивача.

Така сума відповідає принципам розумності та справедливості.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 265, 280 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за Договором про споживчий кредит №198459 від 29.08.2025 у загальному розмірі 18 537 (вісімнадцять тисяч п`ятсот тридцять сім) гривень 62 копійки.

В решті позовних вимог — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судовий збір у розмірі 1 725 (одна тисяча сімсот двадцять п`ять) гривень 38 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, код ЄДРПОУ 43541163.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне рішення суду складено та підписано 09 листопада 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК