Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №742/5799/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Суд: Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №742/5799/26

Суддя: Павлов В. Г.

Провадження № 3/742/1211/26

Єдиний унікальний № 742/5799/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі: головуючого судді Павлова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Рубан Ж.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Прилуцького РВП в Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з даними протоколу - пенсіонера, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП -

УСТАНОВИВ:

04.10.2026 р., близько 18 год. 30 хв ., ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , під час сварки завдав удару правою рукою в область голови сина співмешканки ОСОБА_2 , чим вчинив фізичне насильство, внаслідок якого заподіяно шкоду фізичному та психологічному здоров`ю останнього. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, подав до суду заяву, у якій визнав вину у вчиненому правопорушенні, клопотав про розгляд справи за його відсутності та зазначив про досягнення примирення з потерпілим.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, виходячи з наступного.

Згідно п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на дітей подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або усиновленими.

Відповідно до пунктів 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»: психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає, зокрема, дії або бездіяльність, яка викликала у постраждалої особи побоювання за свою безпеку, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи; фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає, зокрема, ляпаси, стусани, нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, підтверджується сукупністю досліджених під час розгляду справи матеріалів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення від 04.10.2026 р. серії ВАД №942027, який містить послідовний опис обставин події, часу, місця та характеру дій правопорушника. Відомості, викладені у протоколі, узгоджуються з рапортом працівника поліції та письмовими поясненнями учасників події, що виключає наявність істотних суперечностей між доказами.

Із письмових пояснень потерпілого ОСОБА_2 вбачається, що під час конфлікту ОСОБА_1 умисно наніс йому удар рукою в область голови. Наведені пояснення є логічними, послідовними, взаємоузгодженими з іншими матеріалами справи та не спростовані жодним належним доказом. Крім того, сам ОСОБА_1 у поданій до суду заяві визнав свою вину у вчиненому правопорушенні, не заперечував фактичних обставин події та просив розглянути справу за його відсутності.

Суд враховує, що для кваліфікації дій за ч.1 ст.173-2 КУпАП достатнім є встановлення факту вчинення умисних дій фізичного характеру щодо особи, на яку поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству, внаслідок яких була завдана шкода фізичному чи психічному здоров`ю потерпілого.

Завдання удару в область голови за своїм характером є насильницькою дією, яка об`єктивно становить небезпеку для фізичного здоров`я особи та здатна спричинити негативні наслідки для її психічного стану. Крім того, істотне значення має локалізація удару, адже голова є анатомічно вразливою частиною тіла, а фізичний вплив на цю ділянку об`єктивно здатний спричинити біль та інші негативні наслідки для фізичного стану людини.

Водночас суд виходить із того, що для встановлення фізичного насильства не обов`язково має бути спричинено тілесні ушкодження певного ступеня тяжкості або зафіксовано видимі зовнішні зміни. Відсутність таких ушкоджень сама по собі не виключає фактичного заподіяння шкоди фізичному здоров`ю, оскільки фізичний вплив може проявлятися, зокрема, у виникненні фізичного болю, навіть якщо він не супроводжується ушкодженнями, які потребують медичного втручання.

Сукупність досліджених під час судового засідання доказів, які містяться в матеріалах справи є переконливими, достатніми, в повному обсязі відповідають фактичним обставинам справи та доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Посилання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на примирення з потерпілим суд оцінює критично. Таке примирення свідчить лише про подальше врегулювання конфлікту між сторонами, однак не спростовує встановленого факту вчинення домашнього насильства та не усуває суспільної небезпечності вчиненого діяння.

При цьому суд враховує положення п. 10 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», відповідно до якого однією із засад державної діяльності у цій сфері є недопустимість обов`язкових альтернативних процесів вирішення спорів, у тому числі посередництва, примирення та медіації.

Зміст цієї норми полягає у недопустимості примушування постраждалої особи до примирення з особою, яка вчинила домашнє насильство, або нав`язування їй такого способу врегулювання ситуації. Водночас наведене положення не встановлює заборони добровільного примирення та не позбавляє суд можливості врахувати його як обставину, що характеризує поведінку особи після вчинення правопорушення.

Суд також бере до уваги, що домашнє насильство не може розглядатися виключно як приватна суперечка між учасниками сімейних чи близьких відносин, правові наслідки якої залежать лише від подальшої позиції потерпілого. Застосування фізичної сили щодо іншої особи посягає на її особисту недоторканність, фізичну безпеку та психологічне благополуччя. Тому подальше врегулювання конфлікту не нівелює суспільної значущості вчиненого діяння та необхідності належного реагування держави на встановлений факт домашнього насильства.

Інше фактично означало б, що питання адміністративної відповідальності щодо застосування насильства ставилося б у залежність виключно від того, чи бажає потерпілий надалі підтримувати конфлікт або наполягає на притягненні кривдника до відповідальності.

Положеннями ст.23 КУпАП визначено, що адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчинення нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно вимог ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до ст.34 КУпАП обставиною, що пом`якшує відповідальність ОСОБА_1 , суд визнає щире каяття; обставин, що обтяжують відповідальність, відповідно до ст.35 КУпАП не встановлено.

З врахуванням ступеня, інтенсивності та характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини та відношення до скоєного адміністративного правопорушення, відсутності відомостей про попередні притягнення до адміністративної відповідальності, а також відсутність обставин, що обтяжують відповідальність, суд вважає, що ОСОБА_1 слід притягнути до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП в межах мінімальної межі санкції статті.

Відповідно до ст.40-1 КУпАП суд стягує з особи, яка притягується до адміністративної відповідальності судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Керуючись ст.ст.33,34,35,40-1, ч.1 ст.173-2, ст.ст.221,268,283,321-1 КУпАП, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та застосувати до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 /триста сорок/ грн. на користь держави.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 665 /шістсот шістдесят п`ять/ грн. 60 коп.

Роз`яснити правопорушнику, що згідно зі ст.307 КУпАП штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі її оскарження - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу, згідно з ч.1 ст.308 КУпАП, надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Згідно ст.291 КУпАП постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя В.Г.Павлов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua