Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №314/643/24 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про приватну власність, з них:

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №314/643/24

Суддя: Гончар М. С.

Дата документу 28.10.2026 Справа № 314/643/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 314/643/24 Пр. № 22-ц/807/976/26Головуючий у 1-й інстанції: Мануйлова Н.Ю. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

Пр. № 22-ц/807/976/26-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.

за участі секретаря Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 січня 2026 року та додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ВІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ про визнання недійсним, скасування розпорядження про передачу квартири в приватну спільну сумісну власність, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (т.с.1 а.с.1-20), в якому просив: - визнати недійсним та скасувати розпорядження Вільнянського міського голови від 14.05.2018 року № 66 в частині передачі квартири за адресою: АДРЕСА_1 в приватну спільну сумісну власність громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , - визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 видане ВИКОНАВЧИМ КОМІТЕТОМ ВІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ 15.05.2018 року, - скасувати державну реєстрацію права власності за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна № 1057374823215 (запис про право власності № 47589751, 26210352) загальною площею 50,22 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , - судові витрати стягнути з відповідачів.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що він разом зі своїми батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у лютому 2013 року вселилися у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.07.2015 року його було засуджено до 3 років позбавлення волі. Покарання позивач відбував у ДУ «Оріхівська виправна колонія (№88)», однак до засудження ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . У листопаді 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулися до Вільнянського районного суду Запорізької області із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом. Позовну заяву було обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 залишив квартиру, його місце позивачам було не відоме, з реєстрації не знімався, через що створював для них перешкоди у користуванні зазначеною квартирою. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 01.12.2016 року у справі № 314/7131/16-ц позовні вимоги було задоволено повністю, визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 та знято з реєстраційного обліку за вищезазначеною адресою. Після набрання зазначеним рішенням законної сили, згідно зі свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 15.05.2019 року, виданим виконавчим комітетом Вільнянської міської ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 приватизували на праві спільної сумісної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 08.04.2021 року у справі № 314/7131/16-ц задоволено заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення, скасовано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 01.12.2016 року. Поки тривав судовий розгляд, батько позивача – ОСОБА_6 помер, у зв`язку з чим його правонаступником виступила бабуся позивача – ОСОБА_1 . Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 26.11.2021 року у справі № 314/7131/16-ц позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом залишено без розгляду. ОСОБА_1 , отримавши постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії внаслідок неможливості вирішення питання оформлення спадщини у нотаріальному порядку, оскільки ОСОБА_4 не надає оригінали правовстановлюючих документів для оформлення спадщини в нотаріальній конторі, звернулася до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування. Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05.07.2022 року по справі № 314/4314/20 позов було задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/6 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначив, що заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 01.12.2016 року по справі № 314/7131/16-ц було скасовано, він мав право на приватизацію спірної квартири, а прийняте розпорядження відповідача № 3 та свідоцтво про право власності на житло, видане на його підставі, порушують право позивача на приватизацію.

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Кіяшко В.О. (т.с.1 а.с.21). 19.03.2024 року суддею першої інстанції Кіяшко В.О. заявлено про самовідвід у цій справі (т.с.1 а.с. 23-40). Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.39-40) заяву задоволено та відведено суддю Кіяшко В.О. від розгляду даної справи. В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Мануйлову Н.Ю. (т.с.1 а.с.41). Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.48) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 січня 2026 року (т.с.1 а.с.226-238) позов позивача у цій справі задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження Вільнянського міського голови від 14.05.2018 № 66 в частині передачі квартири за адресою: АДРЕСА_1 в приватну спільну сумісну власність громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , видане ВИКОНАВЧИМ КОМІТЕТОМ ВІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ 15.05.2018 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Питання про розподіл судових витрат сторін не вирішувалось.

Додатковим рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2026 року (т.с.1 а.с.252-254) у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шиша А.Б. про ухвалення додаткового рішення у справі № 314/643/24 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесених нею судових витрат зі сплати витрат на професійну правничу допомогу в сумі 52855,40 грн відмовлено.

Всі учасники цієї справи, у тому числі ОСОБА_7 , яка була у цій справі у суді першої інстанції представником одночасно ВІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ВІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ на підставі довіреності від 29.10.2025 року № 02-02-12/1058 за підписом міського голови Наталі Мусієнко – копія т.с. 1 а.с. 174)), із вищезазначеними рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, погодились, останні в апеляційному порядку не оскаржували, окрім відповідача ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із вищезазначеними рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при їх ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с.2 а.с.1-18) просила поновити строк на оскарження рішення суду першої інстанції від 26.01.2026 року,

- рішення суду першої інстанції від 26.01.2026 року в частині: - визнання недійсним та скасування розпорядження Вільнянського міського голови від 14.05.2018 № 66 в частині передачі квартири за адресою: АДРЕСА_1 в приватну спільну сумісну власність громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , - визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Вільнянської міської ради Запорізької області 15.05.2018 року скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, в іншій частині залишити без змін,

-і додаткове рішення суду першої інстанції від 23.02.2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесених нею в суді першої інстанції судових витрат в сумі 52855, 40 грн, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені нею під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції судові витрати.

В автоматизованому порядку 04.03.2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (т.с.2 а.с.19, 20). Ухвалою апеляційного суду від 05.03.2026 року (т.с.2 а.с. 21) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 12.03.2026 року (т.с.2 а.с.24). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 13.03.2026 року (т.с.2 а.с.25), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с.2 а.с.26), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень; штату суддів Запорізького апеляційного суду взагалі; участі судді-доповідача у курсах підвищення кваліфікації у період з 18.05.2026 року по 22.05.2026 року включно (довідка – т.с. 2 а.с.71).

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с.56) розгляд цієї справи призначено в режимі віеоконференції в порядку задоволення клопотання представника апелянта (т.с. 2 а.с. 48-55).

Позивач ОСОБА_3 в особі представника Полулях С.Ю. подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 в особі представника Шиш А.Б. у цій справі (т.с. 2 а.с. 58-70).

Інші учасники не скористались своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

У судовому засіданні 24.06.2026 року (т.с. 2 а.с. 72-74) апеляційним судом за присутності представника позивача ОСОБА_3 – адвоката Полулях С.Ю., відповідача ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шиш А.Б. було розпочато розгляд цієї справи по суті: заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, які з`явились, досліджено матеріали справи, у розгляді справи оголошено перерву, з урахуванням відпустки судді – доповідача у період з 13.07.2026 року по 21.08.2026 року (довідка - т.с. 2 а.с. 88), ухвалою (т.с. 2 а.с. 85) на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України витребувано для долучення до матеріалів цієї справи у Вільнянської міської ради Запорізької області належним чином завірену копію розпорядження Вільнянського міського голови від 14.05.2018 року № 66, а також копій всіх документів, які стали підставою для прийняття цього розпорядження та у подальшому видачі 15.05.2018 року Виконавчим комітетом Вільнянської міської ради Запорізької області свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 .

На виконання вказаної ухвали Вільнянська міська рада Запорізької області в особі Виконавчого комітету надала апеляційному суду вищезазначені документи, що витребувались, (т.с. 2 а.с. 89-107), до яких у тому числі надала пояснення: «…Ухвалою суду від міської ради було витребувано, зокрема, копії документів, які стали підставою для видачі 15.05.2018 року Виконавчим комітетом Вільнянської міської ради свідоцтва про право власність на житло № НОМЕР_1 серія НОМЕР_2 . За результатами перевірки архівних документів та матеріалів повідомляємо, що вищевказане свідоцтво про право власності на житло відповідно до чинного на момент його видачі законодавства було виготовлено та видано власнику в одному єдиному оригінальному примірнику. З огляду на зазначене, оригінал або копія свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 у Вільнянській міській раді відсутні, оскільки цей документ зберігається безпосередньо у власника майна. Водночас на виконання інших пунктів ухвали суду, направляємо наявні в розпорядженні міської ради матеріали, що передували видачі документів: копія розпорядження Вільнянського голови від 14.05.2018 року № 66. 2. Копія всіх документів, які стали підставою для прийняття розпорядження Вільнянського міського голови від 14.05.2018 року №66…».

У дане судове засідання повідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі позивач додатково через свого представника (т.с. 2 а.с. 76-77), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, позивач ОСОБА_3 та представник відповідача В ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ (т.с.2 а.с.82, 87) не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали, з`явились представник позивача – адвокат Полулях С.Ю. (т.с. 2 а.с. 67), відповідачі ОСОБА_4 (т.с.2 а.с.78), ОСОБА_1 (в залі суду) та представник останньої – адвокат Шиш А.Б. (т.с. 1 а.с. 65, т.с.2 а.с.84) (в режимі відеоконференції).

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив продовжити розгляд даної справи у даному судовому засіданні за відсутності позивача ОСОБА_3 та представника відповідача ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ВІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ (т.с.2 а.с.82), за присутності представника позивача – адвоката Полуляха С.Ю. (т.с. 2 а.с. 67), відповідачів ОСОБА_4 (т.с.2 а.с.78), ОСОБА_1 (в залі суду) та представника останньої – адвоката Шиш А.Б.(т.с. 1 а.с. 65, т.с.2 а.с.84) (в режимі відеоконференції).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, додаткові пояснення всіх учасників цієї справи, які з`явились, перевіривши законність та обґрунтованість рішення і додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши надані на виконання вищезазначеної ухвали апеляційного суду вищезазначені документи (т.с. 2 а.с. 89-108) та матеріали цієї справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника Шиш А.Б. у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: ..рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи вищезазначений позов позивача у цій справі частково, керувався ст.ст. 76-80, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 252-255, 261, 345 ЦК України, ст.ст. 9, 64, 71 ЖК України та виходив із обґрунтованості та доведеності останнього лише в частині його задоволення.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції такими, що ухвалені із додержанням вимог закону, є правильними та законними.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідають.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_6 перебував на квартирному обліку у виконкомі ВІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ з 15.01.2009 року за номером 188, що підтверджується копією довідки № 04-06/299 від 25.03.2011 року, виданої міським головою ВІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ (копія - т.с.1 а.с.112).

Згідно з довідкою, виданою ТВО командира військової частини НОМЕР_3 прапорщику ОСОБА_6 , на його утриманні дійсно знаходиться сім`я у складі двох чоловік: 1) дружина ОСОБА_4 ; 2) син дружини ОСОБА_3 (копія т.с.1- а.с.114).

21.12.2012 року ОСОБА_6 звернувся до командира військової частини НОМЕР_3 із рапортом на отримання службового житла, у якому просив надати йому службову житлову площу в м. Вільнянську на сім`ю з 3 осіб: йому, дружині та сину дружини. У рапорті зазначено дані про членів сім`ї: 1. ОСОБА_6 , 1978 р.н., чоловік; 2. ОСОБА_4 1969 р.н., дружина; 3. ОСОБА_3 , 1989 р.н., син дружини (копія - т.с.1 а.с.115).

Згідно з витягом з протоколу № 2 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_3 від 09.01.2014 року комісією постановлено включити ОСОБА_6 зі складом сім`ї 3 особи в списки осіб, які мають право на позачергове отримання постійного житла у зв`язку зі звільненням його з лав ЗСУ за станом здоров`я (копія - т.с.1 а.с.116).

Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданою ОСОБА_6 про те, що до складу сім`ї/зареєстрованих/ входять: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – уповноважений власник, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 – дружина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син дружини (копія - т.с.1 а.с.117).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 21.12.12 № 394 про надання службової житлової площі, двокімнатну квартиру (житловою площею 33,3 кв. м) у АДРЕСА_3 , загальною площею 50,22м2 надано начальнику господарчого відділення військової частини НОМЕР_3 прапорщику ОСОБА_6 , 1978 р.н., склад сім`ї – 3 особи, який мешкає згідно з договором найму житла в АДРЕСА_4 (копія - т.с.1 а.с.118, 119).

ОСОБА_6 включено до списку військовослужбовців військової частини НОМЕР_3 , яким надається службова житлова площа, зазначено склад сім`ї: дружина – ОСОБА_4 , 1969 р.н., син дружини – ОСОБА_3 , 1989 р.н.

До матеріалів справи також долучено довідку про перевірку житлових умов від 25.10.2012 року, згідно з якою було перевірено житлові умови військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 , що мешкає у АДРЕСА_4 . Склад сім`ї 3 особи: ОСОБА_6 , чоловік, 1978 р.н., ОСОБА_4 дружина, 1969 р.н., ОСОБА_3 , син дружини, 1989 р.н. (копія - т.с.1 а.с. 120).

Згідно з витягом з протоколу № 19 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_3 від 21.11.2012 року було вирішено поставити на квартирний облік та включити в гарнізонну чергу на отримання житла дружину ОСОБА_4 , 1969 р.н. та сина дружини ОСОБА_3 , 1989 р.н., разом з прапорщиком ОСОБА_6 , 1978 р.н. (копія - т.с.1 а.с.121).

Згідно з витягом з протоколу № 23 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_3 від 21.12.2012 року житлова комісія військової частини підтримала рішення командира військової частини НОМЕР_3 щодо надання даної службової квартири прапорщику ОСОБА_6 , який перебуває в загальній черзі на отримання житлової площі у військовій частині НОМЕР_3 з 25.03.2011. Склад сім`ї 3 особи (копія - т.с.1 а.с.126).

Згідно з довідкою, виданою ОСББ «Вільнянський» 26.12.2013 року № 108 ОСОБА_6 в тому, що він (вона) проживає за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа квартири 49,3 та має склад сім`ї, зареєстрований та проживає за ним за даною адресою: 1. ОСОБА_4 , дружина, 1969 р.н., 2. ОСОБА_3 , син, 1989 р.н. (копія - т.с.1 а.с. 127).

Згідно з витягом з протоколу № 5 засіданні житлової комісії військової частини НОМЕР_3 від 23.01.2014 року (копія т.с.1 а.с. 128-129) постановлено: розглянувши рапорт прапорщика запасу ОСОБА_6 (звільнений у запас за станом здоров`я), надані до нього документи, який перебуває на квартирному обліку військовослужбовців ЗСУ на поліпшення житлових умов 25.03.2011 року у списках загальної черги Запорізького гарнізону за № 341, 09.01.2014 року у списках позачергового забезпечення житлом військовослужбовців Запорізького гарнізону за № 129 зі складом сім`ї 3 особи, відповідно до вимог п. 3.5 розділу ІІІ наказу Міністра оборони України від 30.11.2011 року № 737 «Про затвердження інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями …» клопотати перед комісією з контролю з розподілом житла у гарнізонах ЗС України про виключення 2 кімнатної квартири житловою площею 33,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка рахується службовою за військовою частиною НОМЕР_3 та надана для проживання прапорщику запасу ОСОБА_6 з сім`єю 3 (три) особи за ордером на службове приміщення № 667/13 Вільнянського міського виконавчого комітету від 14.02.2013 року, з числа службових.

Вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.07.2015 року ОСОБА_3 було засуджено до 3 років 3 місяців позбавлення волі. Покарання позивач відбував у ДУ «Оріхівська виправна колонія (№88)», однак до засудження ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулися до Вільнянського районного суду Запорізької області із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом. Позовну заяву було обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 залишив квартиру, його місце позивачам було не відоме, з реєстрації не знімався, через що створював для них перешкоди у користуванні зазначеною квартирою.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 01.12.2016 року у справі № 314/7131/16-ц позовні вимоги було задоволено повністю, визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 та знято з реєстраційного обліку за вищезазначеною адресою (копія - т.с.1 а.с.24-26).

15.05.2018 року ОСОБА_6 , ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 – квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира належить їм на праві приватної спільної сумісної власності та приватизована згідно із ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» (копія - т.с.1 а.с. 12).

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 08.04.2021 року у справі № 314/7131/16-ц задоволено заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення, скасовано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 01.12.2016 року (копія т.с.1 а.с. 27-29).

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 27.01.2020 року складено відповідний актовий запис № 74 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), копія - т.с.1 а.с. 13).

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 26.11.2021 року у справі № 314/7131/16-ц позовну заяву ОСОБА_1 (правонаступниці ОСОБА_6 ), ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом залишено без розгляду (копія т.с.1 а.с. 36-37).

У судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_4 пояснила, що вона проживала разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , та отримали ордер на житло. Коли ОСОБА_6 помер, то ОСОБА_3 пішов до ЦНАПу і там дізнався, що він знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Син (позивач по справі) постійно проживав з нею та ОСОБА_6 . ОСОБА_4 зауважила, що вона працювала у колонії. Син постійно вказував, що проживає за іншими адресами, щоб не «підставляти» її. ОСОБА_3 допомагав доглядати за її чоловіком ОСОБА_6 з 2020 року. Позовом про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, займався чоловік ( ОСОБА_6 ), свідок пояснила, що вона не вдавалася в подробиці справи, у суді ніколи не була, підписала документи, не читаючи. Чоловік свідка ОСОБА_6 помер у 2020 році.

Свідок ОСОБА_8 (розписка та присяга свідка - т.с. 1 а.с. 181) у судовому засіданні в суді першої інстанції пояснив, що він є братом ОСОБА_6 , який проживав по АДРЕСА_1 із дружиною. Квартиру цю вони отримали у 2012 або 2013 році. Син ОСОБА_4 – ОСОБА_3 не проживав разом з ними. ОСОБА_8 був у гостях у ОСОБА_6 приблизно раз на тиждень. Потім вони посварилися. Коли ОСОБА_9 сильно хворів та став лежачим – свідок відвідував його частіше. У листопаді 2019 року свідок бачив ОСОБА_10 у зазначеній квартирі. Потім свідок поїхав за кордон на 3 місяці. ОСОБА_8 також зауважив, що він допомагав носити ОСОБА_9 до ванної кімнати, доглядати його також допомагала їхня сестра з чоловіком. Речей ОСОБА_10 свідок у квартирі не бачив ніколи. ОСОБА_9 з родиною переїхав до квартири приблизно у 2013 році. Свідку відомо, що син ОСОБА_11 відбував покарання у виді позбавлення волі.

Свідок ОСОБА_12 (розписка та присяга свідка - т.с. 1 ак.с. 180) пояснила, що вона була знайома з ОСОБА_6 та його дружиною ОСОБА_4 з 2006 року. Свідку відомо, що ОСОБА_9 отримав квартиру, це свідку повідомила сестра ОСОБА_6 – ОСОБА_13 . ОСОБА_12 була у цій квартирі, коли ОСОБА_9 вже був лежачий. З ОСОБА_9 свідок спілкувалася 2-3 рази на місяць, ще коли він приїздив до матері. Про сина ОСОБА_4 . ОСОБА_12 дізналася з розмови. Бачила ОСОБА_10 свідок один раз на похоронах ОСОБА_9 , у ОСОБА_9 квартирі ОСОБА_3 свідок ніколи не бачила.

Свідок ОСОБА_14 (розписка та присяга свідка - т.с. 1 а.с. 178) у судовому засіданні в суді першої інстанції пояснив, що він є зятем відповідачки ОСОБА_1 . ОСОБА_9 він знав з часів, коли вчилися в одній школі. По телефону вони спілкувалися майже кожного дня, бачилися 1-2 рази на тиждень. ОСОБА_9 жив у квартирі в АДРЕСА_5 . Після отримання квартири ОСОБА_9 проживав там з дружиною. Сина ОСОБА_9 дружини свідок у квартирі не бачив. Колись ОСОБА_14 перетинався на вулиці з ОСОБА_3 . ОСОБА_9 з дружиною жили у спальні, друга кімната була для гостей. Свідок там залишався ночувати. Свідку відомо, що син ОСОБА_11 (позивач по справі) жив в селі, а не з ними. Про те, що у ОСОБА_9 є пасинок, свідок не пам`ятає, коли дізнався. Вперше побачив його, коли він був дорослим. Це було до 2019 року. Свідку відомо про те, що ОСОБА_10 був судимий, це між собою обговорювали ОСОБА_11 та ОСОБА_9 .

У судовому засіданні надала пояснення свідок ОСОБА_15 (розписка та присяга свідка т.с.1 а.с. 179), яка пояснила, що вона є донькою відповідачки ОСОБА_1 . ОСОБА_9 з дружиною проживали у квартирі АДРЕСА_2 , цю квартиру ОСОБА_9 дали на роботі. Свідок з чоловіком постійно приїздили до ОСОБА_9 в гості, майже кожні вихідні, іноді залишалися на ніч. Свідок знає сина ОСОБА_11 – ОСОБА_10 , бачила його вже коли ОСОБА_9 зліг. Його речей у квартирі не бачила. Про нього ніхто нічого не говорив. Перешкод в проживанні йому ніхто не чинив. ОСОБА_15 дізналася про сина ОСОБА_11 , коли вона почала жити разом з ОСОБА_9 . Свідок бачила ОСОБА_3 ще підлітком, коли вони приїздили в гості до Новомиколаївки. ОСОБА_9 уникав розмов про пасинка.

Судом першої інстанції було задоволено клопотання представника відповідача та оглянуто у судовому засіданні матеріали цивільної справи № 314/7131/16-ц за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_16 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Матеріали зазначеної справи містять, зокрема:- копію довідки про склад сім`ї зареєстрованим у житловому приміщенні/будинку осіб, видану ОСОБА_6 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , до складу сім`ї/зареєстровани/ входять ОСОБА_6 , уповноважений власник, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , дружина, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , син дружини, ІНФОРМАЦІЯ_4 , прописаний, але з травня 2013 року не проживає; - копію паспорта ОСОБА_3 , на 11 сторінці якого наявна відмітка про те, що він зареєстрований з 22.02.2013 за адресою: АДРЕСА_1 ; - копію вироку Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.07.2015 стосовно ОСОБА_3 , де зазначено, що він мешкає за адресою: АДРЕСА_6 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; - конверт від імені ОСОБА_3 , де зазначено адресу відправника: АДРЕСА_7 ; - повідомлення про слухання справи, де зазначено адресу ОСОБА_3 « АДРЕСА_7 » та поштове повідомлення про його отримання ОСОБА_3 ; - копію постанови у справі №5-0805-1364/2011 від 08.12.2011 про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_3 від покарання, де зазначено, що він мешкав за адресою: АДРЕСА_8 ;- копію ухвали слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 17.06.2015 у справі № 314/2766/15-к про застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, де зазначено, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_9 ; - копію вироку Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.07.2016 у справі № 314/4545/16-к стосовно ОСОБА_3 , у якому зазначено, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; - копію ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 25.01.2016 у справі № 314/2928/15-к стосовно ОСОБА_3 , де зазначено, що він мешкав за адресою: АДРЕСА_6 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; - копію вироку Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.07.2015 у справі № 314/2928/15-у стосовно ОСОБА_3 , де зазначено, що він мешкає за адресою: АДРЕСА_6 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами 3, 4 статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин. Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Статтями 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Згідно з частинами 2, 3, п.5 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян. Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника. Пунктом 23 Положення № 396 визначено, що свідоцтво про право власності на квартиру (будинок), жилі приміщення в гуртожитках, кімнату в комунальній квартирі підлягає обов`язковій реєстрації в органі державної реєстрації прав. Державна реєстрація прав власності на приватизоване житло проводиться відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.

Також з аналізу змісту наведених норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" можна дійти висновку, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду 15 квітня 2020 року у справі № 454/2128/15-ц (провадження № 61-40527св18), від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 19 лютого 2021 року у справі №176/1698/17 (провадження №61-6510св19).

Згідно з ч. 2 ст. 71 ЖК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі – протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_3 був засуджений вироком Вільняського районного суду Запорізької області від 12.07.2016 року до покарання у виді 3 років 3 місяців позбавлення волі. Початок строку рахується з 23.03.2016 року. Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 17.07.2018 року ОСОБА_3 звільнено умовно-достроково від подальшого відбування покарання. Ухвала набрала законної сили 25.07.2018 року. І у вироку, і в ухвалі про умовно-дострокове звільнення зазначено, що ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на те, що заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 01.12.2016 року у справі № 314/7131/16-ц, яким визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 , та знято з реєстраційного обліку було скасовано та на момент приватизації зазначеної вище квартири позивач був зареєстрованим за зазначеною адресою, тобто за ним зберігалося право на житло. Позивач довів належними та допустимими доказами, що зняття його з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 відбувалося поза його волею.

Відповідно до частин 1, 2 статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином передача у спільну власність квартир, які підлягають приватизації, здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживають у цій квартирі.

Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 14 вересня 2021 року у справі № 473/2473/20 (провадження № 61-38св21), від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21 (провадження № 61-218св23).

За змістом частини 3 статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. За змістом ч. 4 ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 використав житловий чек матеріали справи не містять, клопотань про витребування зазначеної інформації відповідачем та його представником не надано.

Враховуючи викладене, оскільки розпорядження Вільнянського міського голови від 14.05.2018 № 66

- (яке у тому числі було предметом оскарження у цій справі у суді першої інстанції та копія (т.с. 1 а.с. 90) якого була отримана апеляційним судом в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України (суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у порядку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів)) на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача),

- на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 15.05.2018 року (копія – т.с. 1 а.с. 12) порушує права ОСОБА_3 на користування зазначеним у ньому житлом,

- суд першої інстанції правильно вважав, що є підстави для визнання недійсним з дати видання та скасування зазначеного розпорядження в частині передачі квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в приватну спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , та, як наслідок, виданого на підставі нього свідоцтва про право власності на житло,

- і такий спосіб захисту є ефективним, таким, що відновить порушене право позивача, оскільки в інший спосіб відновити порушене право позивача буде неможливо.

Велика Палата Верховного Суду в п.п. 5, 6 своєї постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 зазначила, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Оскільки судом першої інстанції було правильно визнано недійсними та скасовано розпорядження Вільнянського міського голови від 14.05.2018 року № 66 в частині передачі квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , таке рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до реєстрів прав власності, то ж скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру не є належним способом захисту, а тому в позові в цій частині необхідно відмовити.

Щодо твердження представника відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, суд першої інстанції правильно зазначав таке. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України. Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто, новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред`явлення позову. Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. На момент прийняття розпорядження Вільнянського міського голови від 14.05.2018 року № 66 та видачі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 15.05.2018 року позивач був повнолітнім членом сім`ї відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судом першої інстанції встановлено,що у цей період позивач відбував покарання у виді позбавлення волі. Заочне рішення від 01.12.2016 року про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 було скасовано ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 08.04.2021 року, суд першої інстанції правильно приходить до висновку, що строк позовної давності має відраховуватися саме від 08.04.2021 року, тобто з моменту задоволення заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року. Отже, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до ухвалення Закону України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності". Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не було пропущено строків позовної давності при зверненні до суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що фактично дублюють доводи відзиву сторони відповідача ОСОБА_1 у цій справі у суді першої інстанції, яким останній вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача ОСОБА_1 , яку вона та її представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист відповідач ОСОБА_1 здійснює у цій справі на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України). В апеляційній скарзі сторона відповідача ОСОБА_1 (т.с. 2 а.с. 1-12) у тому числі зазначила нові доводи проти задоволення позову позивача ОСОБА_3 у цій справі, з яких у суді першої інстанції вона заперечень взагалі не подавала (т.с. 1 а.с. 57-64). Проте, в силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України апеляційний суд не може переглядати те, що суд першої інстанції не розглядав.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Сторона відповідача ОСОБА_1 не надала суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача в частині його задоволення та, відповідно, у спростування останнього у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення і додаткового рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача ОСОБА_1 .

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України стороною відповідача ОСОБА_1 у цій справі апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

Описки в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції (щодо статусу допитаних осіб судом першої інстанції у судовому засіданні у цій справі тощо) не можуть бути підставою для скасування апеляційним судом правильного по суті рішення суду першої інстанції у цій справі за результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги сторони відповідача ОСОБА_1 , а можуть бути усунуті судом першої інстанції за власною ініціативою чи за заявою учасників цієї справи у подальшому в порядку ст. 269 ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 137, 141, 270 ЦПК України, додатковим рішенням від 23 лютого 2026 року (т.с. 1 а.с. 252-254) було вирішено питання про судові витрати у суді першої інстанції відповідача ОСОБА_1 у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони відповідача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення і додаткове рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, ухваленими з додержанням вимог ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення і додаткового рішення суду першої інстанції у цій справі або ж їх зміни.

Також, в силу вимог ст. ст. 133, 141, 137 ЦПК України у разі відмови відповідачу ОСОБА_1 у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_3 будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору у належному розмірі та витрат на професійну правничу допомогу.

Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити ОСОБА_1 у подальшому її право на повернення з бюджету зайво сплаченого нею судового збору у цій справі за апеляційну скаргу (розрахунок: сплачено судового збору апелянтом 4360,32 грн (т.с. 2 а.с. 13) - належний розмір судового збору 2906,88 грн (розрахунок: 1211,20 *2 = 2422,40 грн *150%/100% * коефіцієнт 0,8, оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 було подано до апеляційного суду через «Електронний суд» (т.с. 2 а.с. 1)) за відповідною ухвалою апеляційного суду в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за результатами розгляду відповідного клопотання ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 січня 2026 року і додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 05.11.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С.Онищенко Е.А.Трофимова Д.А.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua