Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №706/1730/25 — Черкаський апеляційний суд

Суд: Черкаський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №706/1730/25

Суддя: Новіков О. М.

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2040/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №706/1730/25 Категорія: 311010000Орендарчук М.П.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Пархоменка Олександра Володимировича на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 24 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування поданого позову зазначала, що ОСОБА_1 – позивач у справі із 05.01.2001 по 02.12.2024 безперервно працювала на різних посадах Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Наказом (розпорядженням) начальника виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Христинівка філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» № 180/ОС від 02.12.2024 ОСОБА_1 звільнена із посади касира за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі ст. 38 КЗпП України) із 02.12.2024.

Стаж роботи при виході на пенсію складає 23 роки 7 місяців.

Цим же наказом вирішено виплатити позивачу компенсацію за невикористані 50 днів відпустки, у тому числі: 25 днів за період із 01.05.2022 – 31.12.2023; 10 днів за період із 01.01.2024 – 30.04.2024; 15 днів за період із 01.05.2024 – 02.12.2024, а також одноразову грошову допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітних плат згідно п. 4.17 Колективного договору Одеської залізниці на 2011-2015 роки.

Водночас роботодавцем не було дотримано вимоги, так як з нею не було проведено остаточного розрахунку в день її звільнення (02.12.2024), як того вимагає чинне в Україні трудове законодавство, зокрема їй не були виплачені належні та гарантовані до виплати кошти відповідно до норм діючого у Виробничому підрозділі моторвагонне депо Христинівка колективного договору, зокрема: одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткова матеріальна допомога в розмірі двох середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті, грошова винагорода в розмірі посадового окладу з нагоди ювілею (60 років), матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 та 2023 роки.

Оскільки із ОСОБА_1 не було проведено остаточного розрахунку в день її звільнення невиплачені кошти підлягають стягненню на її користь у судовому порядку.

Роботодавець не повідомив письмово ОСОБА_1 про нараховані та виплачені їй суми при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), як того вимагає стаття 116 КЗпП України. Через сімейні обставини ОСОБА_1 була змушена відразу після звільнення 06.12.2024 виїхати за межі України та повернувся назад лише 12.09.2025. Письмове повідомлення про нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні кошти ВП «Моторвагонне депо Христинівка» філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» надало лише 10.10.2025 на адвокатський запит представника позивача, а тому ОСОБА_1 звертається у межах визначених законодавцем строку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути із АТ «Українська залізниця» на її користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 51 836,30 грн.; додаткову матеріальну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітків у сумі 20 734,52 грн.; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 – 2023 роки в сумі 13 850,00 грн.; одноразову матеріальну допомогу у зв`язку із настанням ювілейної дати 60 років у розмірі 6 925,00 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 62 203,56 грн., а всього 155 549,38 грн.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 24 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 51836 (п`ятдесят одна тисяча вісімсот тридцять шість) гривень 30 копійок;

додаткову матеріальну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітків у сумі 20 734 (двадцять тисяч сімсот тридцять чотири) гривень 52 копійок;

матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 – 2023 роки в сумі 13 850 (тринадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок;

одноразову матеріальну допомогу у зв`язку із настанням ювілейної дати 60 років у розмірі 6 925 (шість тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнуто із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 62 203 (шістдесят дві тисячі двісті три) гривні 56 копійок.

Стягнуто із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1244 (одна тисяча двісті сорок чотири) гривні 39 копійок.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

Суд відхилив доводи відповідача про пропущення строку звернення до суду, оскільки кошти при звільненні в день ульнення у повному обсязі не виплачувалися, а повідомлення про нараховані суми було надано лише на адвокатський запит.

Суд встановив, що підпункт 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 у частині зупинення виплати матеріальної допомоги визнано незаконним та скасовано рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 23.02.2024 у справі № 211/7338/23, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05.02.2025.

Посилання відповідача на Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та листи керівництва є необґрунтованими, оскільки відповідні рішення про призупинення виплат не були оформлені належним чином за взаємною згодою сторін колективного договору та відповідно до повноважень правління товариства.

Оскільки право позивача на отримання спірних виплат передбачено чинним Колективним договором і станом на день звільнення вона мала на них право, роботодавець був зобов`язаний виплатити ці суми відповідно до ст. 47, 116 КЗпП України.

Посилання відповідача на форс-мажорні обставини (листи ТПП) отклонено через відсутність індивідуального сертифіката, що підтверджує неможливість виконання зобов`язань саме у цих правовідносинах.

АТ «Українська залізниця», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В апеляційній скарзі вказує, що усі види матеріальної допомоги (одноразова та додаткова допомога при виході на пенсію, допомога на оздоровлення, допомога до ювілею) не входять до структури заробітної плати, а є додатковими соціальними гарантіями за колективним договором.

На підставі рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т) у зв`язку з введенням воєнного стану та форс-мажорними обставинами (військовою агресією РФ) виплату таких видів допомоги було правомірно призупинено для стабілізації фінансово-економічного стану товариства та збереження трудового колективу. Відповідач не відмовляв позивачу у цих виплатах остаточно, їх нарахування буде відновлено після скасування воєнного стану або прийняття відповідного рішення правління.

Оскільки законні підстави для виплати спірних сум на момент звільнення були відсутні, а заборгованість виникла через об`єктивні обставини непереборної сили та призупинення виплат, у діях роботодавця немає вини, що виключає застосування відповідальності за статтею 117 КЗпП України.

Крім того, звернуто увагу, що позивач звільнився 02.12.2024, проте звернувся до суду лише у листопаді 2025 року (через 11 місяців), тобто з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку. Клопотання про поновлення пропущеного строку позивач не заявляв. Суд першої інстанції помилково не застосував наслідки пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, який перевіряється судом самостійно (ex officio).

В судове засідання апеляційного суду сторони, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, що наказом (розпорядженням) № 180/ОС від 02.12.2024 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 02.12.2024 було звільнено, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України. Крім того, вказаним наказом постановлено компенсувати їй за невикористанні 50 днів відпустки: в тому числі 25 днів за період 01.05.2022 – 31.12.2023; 10 днів за період 01.01.2024 – 30.04.2024; 15 днів за період 01.05.2024 – 02.12.2024, а також виплати одноразової грошової допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітних плат п. 4.17 Колективного договору Одеської залізниці на 2011-2015 роки із змінами та доповненнями Протокол комісії з установлення трудового стажу на залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію від 06.11.2024 № 56.

Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Відповідно до розрахунку оплати середньої зарплати ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи перед звільненням складає 10 367,26 грн.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Аналізуючи вказані норми матеріального права, слід дійти висновку, що одноразова матеріальна допомога при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті, матеріальна допомога на оздоровлення, грошова винагорода у зв`язку з настанням ювілейної дати належить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з частиною першою статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до частини другої статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до п. 1.6. Колективного договору укладеного між керівництвом і профсоюзним комітетом моторвагонного депо Христинівка Одеської залізничної дороги на 2011-2015 роки, який є чинним по цей час, сторони погодили, що за спільною домовленістю сторін в Договір можуть вноситься зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати оплату та умови праці, пільги, трудові і соціальні гарантії, передбачені цим колективним договором.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

При цьому стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Щодо одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію

В п. 4.17 Колективного договору встановлено, що адміністрація Виробничого підрозділу моторвагонне депо Христинівка АТ «Укрзалізниця» зобов`язується при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу, при наявності стажу роботи в галузі більше 15 років, в розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Як вбачається з протоколу № 56 комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію (т. 1 а.с. 61), ОСОБА_1 має трудовий стаж 23 роки 7 місяців.

Відповідач, заперечуючи у задоволенні позову у цій частині посилається на лист члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25, яким керівників регіональних філій АТ «Укрзалізниця» повідомлено про призупинення з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва, виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників уперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Разом із тим, зазначений лист від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 не є рішенням роботодавця про зупинення дії окремих положень колективного договору, а лише містить інформацію про виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25.

Відповідно до Статуту АТ «Укрзалізниця» рішення щодо діяльності товариства приймає його правління як виконавчий орган товариства. Отже, лист члена правління та протокол засідання штабу не можуть вважатися належним рішенням роботодавця про зупинення дії окремих положень колективного договору в розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, лист члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25 не може вважатися належною правовою підставою для невиплати позивачці одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, передбаченої пунктом 4.17 Колективного договору.

Крім того, в даному листі проінформовано про призупинення з 01.04.2025 року виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненнні у зв`язку з виходом на пенсію, у той час як звільнення позивача відбулося 02.12.2024 року.

Набуття позивачкою права на матеріальну допомогу у зв`язку із виходом на пенсію вказує на обов`язок роботодавця виплатити таку допомогу, а при звільненні - включити її до належних працівникові виплат та провести з ним повний розрахунок. Сам факт невиплати допомоги не припиняє набутого працівником права на неї та не звільняє роботодавця від обов`язку виплатити належні суми при звільненні.

При цьому наявність у позивача права на отримання одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію додатково підтверджується безпосередньо наказом (розпорядженням) №180/ос від 02.12.2024 про припинення трудового договору (контракту), у якому зазначено відповідну виплату передбачену п. 4.17 колективного договору, а також протоколом №56 комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію від 06.11.2024 року.

Також відповідачем надано розрахунок оплати середньої зарплати, де розраховану вказану вихідну допомогу у розмірі 51836,30 грн. (т. 1 а.с. 62).

Правомірність призупинення виплати спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором, представник відповідача також обґрунтовує підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця».

Водночас суд першої інстанції правомірно врахував, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивачки зазначеної виплати.

Також колективним договором у пункті 4.17 передбачено, що адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі для жінок від 20 до 25 років – 2 середньомісячних заробітки.

Тобто, вимоги позивача у даній частині також є цілком обгрунтованими та законними.

Що стосується матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, то колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належними доказами підстав для їх невиплати.

Судом першої інстанції правильно враховано, що матеріальна допомога на оздоровлення, передбачена пунктом 3.9 Колективного договору, була зупинена лише з 01 липня 2024 року на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т (т. 1 а.с. 106), тому його дія не поширюється на заяви позивача від 08.12.2022 року та 04.01.2023 року.

Однак, перевіряючи доводи позивача щодо наявності права на отримання одноразової виплати, передбаченої пунктом 7.23 Колективного договору, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п. 7.23 Колективного договору, адміністрація гарантує працівникам моторвагонного депо одноразову виплату за добросовісну працю в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки), визначеної на день видачі наказу, при стажі роботи на залізничному транспорті не менше 10 років у зв`язку із настанням ювілейної дати 50 років.

Позивачу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилось 60 років. Саме з цією ювілейною датою вона пов`язує право на отримання зазначеної виплати.

Однак, колегія суддів враховує, що зміст пункту 7.23. Колективного договору визначає таке право з настанням ювілейної дати 50 років, а не будь-якої іншої дати.

Таким чином, колегія суддів доходить переконання про необхідність відмови у даній частині вимог.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 підтверджує наявність форс-мажорних обставин, необхідно зазначити, що вказаний лист є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Його не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону про ТПП, а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже, лист ТПП від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії рф. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 910/7679/22).

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Таким чином, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Судом встановлено і відповідач цього не заперечував, що вказані виплати позивач не отримала при звільненні 02 грудня 2024 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстави для стягнення на корить позивача сум, не отриманих нею при вивільненні.

При цьому судом першої інстанції правомірно зазначено, що статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року, отже час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Тому судом першої інстанції правомірно стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців.

Щодо строків звернення із позовом

Відповідно до частини 1 та 2 статті 233 КЗпП (в редакції чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Колегія суддів звертає увагу, що тримісячний строк відраховується з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

В матеріалах справи міститься повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 02 грудня 2024 року, однак доказів про його отримання ОСОБА_1 відповідачем не надано.

При цьому адвокат позивача у контексті дотримання строків звернення вказує про те, що дане повідомлення було отримано лише після розгляду роботодавцем його запиту.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що строк звернення до суду із позовом ОСОБА_1 не пропущений.

Відповідно до пункту 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, за результатами розгляду справи, колегія суддів вважає, що судове рішення підлягає скасуванню у частині стягнення одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з настанням ювілейної дати 60 років у розмірі 6925 грн. та ухваленні нового судового рішення у даній частині про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судового збору

Відповідно до частини 13 статі 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у відповідності до якого звільняються від сплати судового збору позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки вимоги позивача фактично задоволено на 95,55 %, тому з АТ «Укрзалізниця» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1189,01 грн.

У той же час, апеляційна скарга задоволена судом на 4,45 %, а тому з держави на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 83,06 грн.

Керуючись вимогами частини 10 статті 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе стягнути різницю між сумами судового збору, а саме стягнути з відповідача на користь держави 1105,95 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 35, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Пархоменка Олександра Володимировича – задовольнити частково.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 24 червня 2026 року – скасувати у частині стягнення із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги у зв`язку із настанням ювілейної дати 60 років у розмірі 6 925 грн та ухвалити у даній чатині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення суду залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1105,95 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 листопада 2026 року.

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua