Суд: Тернопільський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №608/939/26
Суддя: Костів О. З.
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 608/939/26Головуючий у 1-й інстанції Коломієць Н.З.
Провадження № 22-ц/817/1242/26Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 жовтня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м.Тернополі цивільну справу №608/939/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 серпня 2026 року, ухвалене суддею Коломієць Н.З., повний текст якого складено 04 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
В С Т А Н О В И В:
В березні 2026 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів.
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з відповідачкою перебував у шлюбі, який рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області № 608/2441/25 від 16 березня 2026 року розірвано. У шлюбі народилися діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з батьком за адресою: АДРЕСА_1 та перебувають на повному його утриманні. Відповідачка теж проживала за даною адресою, однак під час його перебування з дітьми в США, ОСОБА_4 з`їхала з квартири та подала позов до суду про розірвання шлюбу.
Вказував, що відповідачка коштів на утримання дітей не надає, чим ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, у зв`язку з чим просив стягнути з неї аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 7500 гривень на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення кожною дитиною повноліття.
Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 серпня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок на кожну дитину щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 24 березня 2026 року і до досягнення кожною дитиною повноліття.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, позивач ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення змінити, збільшивши розмір стягуваних з відповідачки аліментів до 7500 грн на кожну дитину, як про це просив у позовних вимогах.
Вважає рішення необґрунтованим у зв`язку з неповнотою встановлення обставин, які мають значення для справи.
Зокрема зазначає, що суд першої інстанції послався на відомості з Реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5). У мотивувальній частині рішення суд зазначив: «сума заробітку за 2025 рік для пенсії становить 217239.40 гривень, що в середньому становить 18103.28 гривень (217239.40 грн : 12 місяців)».
Однак, вважає апелянт, вказаний висновок суду ґрунтується на хибній оцінці доказів та математичній помилці, оскільки суд ототожнив базу нарахування єдиного соціального внеску (ЄСВ) із реальним підприємницьким доходом Відповідачки. Зазначає, що суд поклав в основу розрахунків довідку ОК-5, де за жовтень-грудень 2025 року відображено суму 8 000 грн щомісяця. Проте ця сума є виключно законодавчо встановленим розміром мінімальної заробітної плати, з якої Відповідачка, як фізична особа-підприємець, сплачувала ЄСВ. Ця цифра жодним чином не відображає її фактичних прибутків.
Вказує, що реальний підприємницький дохід Відповідачки за цей самий період зафіксований у її Податковій декларації платника єдиного податку і становить 114757.70 грн.
Вважає, що суд безпідставно розділив загальну річну суму доходу на 12 місяців, повністю проігнорувавши ту ключову обставину, що Відповідачка зареєструвала статус фізичної особи-підприємця лише 24 жовтня 2025 року (що підтверджується даними декларації та додатковою угодою №2 до Договору про надання послуг від 24 жовтня 2025 року). Отже, задекларований дохід у понад 114 тисяч гривень був отриманий нею фактично за два з невеликим місяці ведення діяльності наприкінці року. Відповідно, її реальний середньомісячний дохід за період здійснення підприємницької діяльності становить не 18 тисяч гривень (як помилково розрахував суд), а щонайменше 45000 – 50000 грн на місяць лише від підприємництва, однак суд першої інстанції залишив ці доводи, надані в тому числі під час судового засідання, без жодної правової оцінки.
Вказує, що безпідставно поширивши отриманий за два місяці дохід Відповідачки на весь календарний рік, та сплутавши базу нарахування ЄСВ з реальним прибутком, суд суттєво занизив її об`єктивну платоспроможність, чим створив хибне підґрунтя для призначення аліментів у розмірі, що ледь перевищує мінімально гарантований (4000 грн при мінімумі у 3512 грн).
Крім того, зазначає, для встановлення та доведення витрат на дітей, позивач навів детальний розрахунок у позовній заяві та долучив належні письмові докази – копії фіскальних чеків та квитанцій на 16 аркушах.
Вказані докази, як стверджує апелянт, беззаперечно підтверджують, що реальні витрати на двох дітей лише за тримісячний період (з грудня 2025 року по початок березня 2026 року) склали 53562.89 грн, з яких:
продукти харчування та засоби гігієни – 29838.16 грн;
одяг та взуття – 5955.00 грн;
лікарські засоби – 1968.20 грн;
послуги психолога – 4800 грн;
послуги репетитора – 904.53 грн;
організація дитячого свята – 10097.00 грн.
Крім того, вказує, у позові було деталізовано стабільні щомісячні витрати на позашкільний розвиток та утримання, які самостійно несе Позивач поряд із вищевказаними:
1 500 грн на футбольну секцію для сина;
1 200 грн на додаткові заняття з математики для доньки;
1 500 – 2 000 грн на кишенькові витрати;
5 000 – 7 000 грн на оплату житлово-комунальних послуг, зв`язку та пального.
Вказує, що присудивши стягнення у розмірі 8 000 грн на двох дітей (по 4000 грн на кожну), суд не обґрунтував, яким чином ця сума має забезпечити їхній гармонійний розвиток, оскільки вона не покриває навіть половини базових фізіологічних потреб дітей, повністю перекладаючи тягар оплати одягу, лікування, навчання та комунальних послуг на батька-особу з інвалідністю.
Також зазначає, що представник Позивача звертав увагу суду на те, що Відповідачка значну частину часу проводить у м.Черкаси та систематично здійснює туди поїздки з особистих питань. Відстань між місцем проживання сторін (Тернопільська область) та містом Черкаси становить близько 500-600 кілометрів. Відповідно, вартість лише однієї такої поїздки становить в один бік більше 2 тисяч гривень. Вважає, що наявність у Відповідачки значних вільних коштів на регулярні міжобласні поїздки у власних справах прямо спростовує її позицію щодо неможливості сплачувати належні аліменти, проте цей факт був повністю проігнорований судом першої інстанції при ухваленні рішення
Вказує, що суд першої інстанції у своєму рішенні фактично орієнтувався на показник прожиткового мінімуму як на достатній стандарт утримання, однак прожитковий мінімум – це встановлена державою межа базового фізіологічного виживання, а не стандарт гармонійного розвитку. Враховуючи, що Відповідачка є успішним підприємцем із задекларованим доходом понад 114 тисяч гривень лише за два з половиною місяці, застосування до її власних дітей стандарту «мінімального виживання» вважає неприпустимим та таким, що прямо суперечить ч.2 ст.182 СК України.
Крім того, вказує, що суд першої інстанції не дослідив та не врахував тієї обставини, що позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи та отримує пенсію по інвалідності у розмірі лише 2361 грн, а зосередився виключно на аналізі дохідної частини Відповідачки, натомість повністю проігнорував той факт, що стягувач є особою з обмеженими можливостями здоров`я та мінімальним державним забезпеченням, що об`єктивно ускладнює самостійне несення всього фінансового тягаря на утримання дітей.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки — адвокат Світлик О.М. просить рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 серпня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим.
Крім того, просить долучити до матеріалів справи копію договору дарування житлового будинку від 23 серпня 2020 року, договору оренди квартири від 01 липня 2026 року, копії посадкових документів АТ «Укрзалізниці», а також витребувати від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління ДПС у Тернопільській області та Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Тернопільській області відомості про доходи та зареєстровані транспортні засоби ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Мотивуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, відповідачка вважає, що при визначені розміру аліментів у сумі 4000 грн на кожну дитину суд належним чином надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам та обставинам справи.
Вказує, що сума 114757.70 грн, відображена у податковій декларації, – це валовий дохід платника єдиного податку, тобто всі кошти, отримані за звітний період (п.292.1 ст.292 Податкового кодексу України), без вирахування будь-яких витрат. Це не прибуток і не кошти, які залишаються у розпорядженні відповідача, оскільки з цієї суми відповідачка сплачує єдиний податок, єдиний соціальний внесок (22% мінімальної заробітної плати щомісяця), військовий збір, а також несе витрати, пов`язані з діяльністю та проживанням.
Вважає ототожнення скаржником валового доходу з «реальним прибутком» є помилковим. Також вказує, що надходження IV кварталу 2025 року отримані за конкретним договором про надання послуг (з додатковою угодою №2 від 24 жовтня 2025 року), на що посилається сам скаржник. Отже, вони залежать від обсягу замовлень за цим договором, не є гарантованими і не можуть свідчити про стабільний щомісячний дохід на рівні 45 000 - 50 000 грн. Саме на нерегулярний характер доходу відповідач послалася у відзиві на позов, і ця обставина скаржником не спростована.
Стверджує, що навіть за розрахунком суду, встановлений розмір аліментів (8 000 грн на двох дітей) становить 44.2% середньомісячного доходу відповідачки (8 000 : 18 103.28). Заявлені ж скаржником 15 000 грн становили б 82.9% доходу, і у розпорядженні відповідачки залишилося б 3 103.28 грн на місяць – менше, ніж лише орендна плата за житло, яку вона сплачує в сумі 7000 грн. Такий розмір аліментів був би непосильним і позбавив би відповідачку можливості забезпечити власне існування, а отже – і подальшу сплату аліментів.
Також зазначає, що з метою економії коштів відповідачка користується залізничним транспортом у вагонах плацкартного типу та 2 класу, що підтверджується посадковими документами АТ «Укрзалізниця»:
- поїзд №058 Чортків-Київ-Пасажирський, відправлення 09 червня 2026 року, плацкарт, вартість 220.61 грн;
- поїзд №748 Тернопіль-Київ-Пасажирський, відправлення 30 червня 2026 року, 2 клас, вартість 388.25 грн;
- поїзд №285 ст.Імені Тараса Шевченка-Тернопіль, відправлення 09 вересня 2026 року, плацкарт, вартість 271.22 грн.
Отже, фактична вартість однієї поїздки становить 220-390 грн, тобто у 5-9 разів менше, ніж стверджує скаржник.
Також вказує, що власного житла відповідачка не має, тому змушена проживати в м.Черкаси в орендованій квартирі на підставі договору оренди від 01 липня 2026 року, за яким сплачує орендну плату 7000 грн щомісяця, комунальні послуги (п.3.6 договору) та внесла заставну суму 5000 грн (пп.3.1-3.3 договору). Отже, перебування в м.Черкаси – це не дозвілля, а її місце проживання, яке тягне для неї додаткові обов`язкові витрати, що зменшують, а не збільшують її платоспроможність. Поїздки між м.Черкаси та м.Чортків відповідачка здійснює, щоб бачитися з дітьми, що підтвердила допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_7 , яка пояснила, що відповідачка надсилає дітям посилки та водить їх у кафе в м.Чорткові.
Вказує, що витрати матері на спілкування з дітьми є реалізацією її батьківських прав і обов`язків (ст.ст.141, 150, 153 СК України) і не можуть бути підставою для збільшення розміру аліментів.
Та сама свідок пояснила, що відповідачка прагне спілкуватися з дітьми, однак позивач цьому перешкоджає. Тому посилання скаржника на те, що мати «дистанціювалась» від дітей, не відповідає дійсності: обмеження спілкування є наслідком поведінки самого позивача.
Стверджує, що ще на початку 2026 року діти регулярно і без перешкод спілкувалися з матір`ю. Готуючись до дня народження сина ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідачка запропонувала позивачу спільно організувати й оплатити свято, однак позивач відмовився, пославшись на те, що все вже замовлено та оплачено. У день святкування син повідомив матері, що їй не можна бути на святі. Відповідачка прийшла до кафе, де відбувалося святкування, але участі в ньому не брала і сиділа окремо, а позивач заборонив дітям підходити до матері. Отже, вказує, позивач сам відмовляється від участі відповідачки у витратах на дітей і водночас стверджує в апеляційній скарзі, що несе «весь фінансовий тягар» їх утримання.
Також вказує, що фіскальні чеки не містять відомостей про те, що придбані продукти, засоби гігієни та інші товари призначалися саме дітям, а не всім членам домогосподарства, зокрема самому позивачу. Суд першої інстанції визнав неналежними аналогічні докази відповідачки (банківські виписки, квитанції магазинів) саме з тих підстав, що вони не містять інформації щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК України), – і на цьому наполягав представник позивача, стверджуючи, що з таких документів «не вбачається, що конкретно було придбано». Той самий стандарт оцінки доказів має застосовуватися до обох сторін (ст.ст.12, 89 ЦПК України), тож чеки позивача не можуть мати більшої доказової сили.
Крім того, вказує, до заявленої суми включено разові витрати на організацію дитячого свята (10097 грн), які не є щомісячною потребою дітей, а витрати на житлово-комунальні послуги, зв`язок і пальне (5000-7000 грн на місяць) – це витрати домогосподарства позивача в цілому, вони документально не підтверджені і не можуть повністю відноситися на утримання дітей.
Також, стверджує, ІІІ група інвалідності не свідчить про непрацездатність позивача і не виключає можливості отримувати дохід. Позивач не довів, що пенсія по інвалідності (2361 грн) є його єдиним джерелом доходу. Позивач працює дистанційно та має інші джерела доходу, крім пенсії, однак у апеляційній скарзі посилається лише на розмір пенсії, у зв`язку з чим відповідачка просить у своєму клопотанні витребувати відповідні докази.
Крім того, стверджує, що під час шлюбу фактично саме відповідачка утримувала сім`ю, за винятком періодів відпустки для догляду за дітьми: вона працювала менеджером проєктів у Благодійній службі милосердя «Карітас», де відповідачка знайшла для позивача роботу на посаді бухгалтера. Отже, позивач має професію та досвід роботи бухгалтера, а захворювання (м`язова дистрофія) не перешкоджало йому виконувати таку роботу. Важку фізичну роботу в домогосподарстві відповідачка також виконувала сама, без допомоги позивача.
Вважає, що посилання скаржника на неспроможність брати участь в утриманні дітей через стан здоров`я не відповідає фактичним обставинам: стан здоров`я не позбавляє позивача можливості отримувати трудовий дохід, а отже, і виконувати свій рівний обов`язок щодо утримання дітей (ст.ст.141, 180 СК України).
Крім того, за нотаріально посвідченим договором дарування від 23 серпня 2019 року (зареєстровано в реєстрі за №2734, приватний нотаріус Чортківського районного нотаріального округу Левкович С.М.) позивач безоплатно передав своїй матері, ОСОБА_8 , житловий будинок загальною площею 288.6 кв.м (житлова площа 111.6 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 , який сторони збудували під час шлюбу, тобто він був їхнім спільним майном.
Згоду на дарування (п.15 договору) відповідач надала під психологічним тиском з боку позивача та його матері, перебуваючи у вкрай вразливому стані: (за шість місяців до цього, у лютому 2019 року, після тяжкої вагітності, під час якої вона перебувала на лікуванні в медичних закладах м.Тернополя та м.Києва, відповідачка втратила двох новонароджених дітей-близнюків: Тадей, народжений 21 лютого 2019 року, прожив лише декілька хвилин, а Матей, народжений ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ). У цей період позивач належної підтримки дружині не надавав. Отже, внаслідок дій самого позивача будинок, збудований подружжям під час шлюбу, вибув на користь його матері, а відповідач залишилася без власного житла і змушена винаймати квартиру за 7000 грн на місяць.
При цьому, вказує, позивач разом із дітьми фактично проживає саме в цьому будинку, тобто користується спільно збудованим подружжям житлом і не несе витрат на оренду. Отже, вважає, житлові умови та витрати сторін непорівнянні: відповідач щомісяця сплачує за житло суму, що майже вдвічі перевищує присуджений з неї розмір аліментів на одну дитину, тоді як позивач таких витрат не має.
Крім того, у власності позивача перебуває автомобіль Mazda CX-5, д.н.з. НОМЕР_2 , придбаний сторонами під час шлюбу, яким позивач користується одноосібно. Наявність у позивача житла, в якому він проживає без орендної плати, та легкового автомобіля спростовує доводи скарги про його скрутне матеріальне становище. Позивач мав у власності значне нерухоме майно і сам розпорядився ним на користь близької особи, тому його посилання на скрутне матеріальне становище не відображає реального майнового стану сім`ї позивача і не може бути підставою для збільшення навантаження на відповідача.
Що стосується клопотання відповідачки про долучення доказів, то таке до задоволення не підлягає.
Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки не наводить жодних аргументів щодо неможливості подати такі докази до суду першої інстанції та не просить поновити відповідний строк.
Це ж стосується і клопотання про витребування доказів, оскільки воно не було заявлене в суді першої інстанції.
Крім того, представник відповідачки не надав доказів неможливості отримати такі самостійно.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено наступні обставини.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області №608/2441/25 від 16 березня 2026 року.
Під час перебування сторін у шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 19 лютого 2013 року, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 14 травня 2015 року.
Згідно з довідкою, виданою Чортківським ліцеєм №5 діти сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_6 навчаються у 7-Б та 5-В класах.
Згідно з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 09 березня 2026 року №20-10/396, у АДРЕСА_1 зареєстровані:
- ОСОБА_3 ;
- ОСОБА_9 ;
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- ОСОБА_8 .
Згідно з висновком МСЕК серії АВ №0802792 позивач ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІІ групи, довічно.
Згідно з витягом з Пенсійного фонду України (Форма ОК-5) позивач ОСОБА_3 за 2025 рік отримав дохід в сумі 197408.81 грн.
Згідно з довідкою, виданою Благодійною службою милосердя «Карітас» від 16 березня 2026 року, позивач ОСОБА_3 працює на посаді бухгалтера з 01 серпня 2023 року по теперішній час.
Згідно з довідкою, виданою ГУ ПФ України в Тернопільській області від 19 березня 2026 року, позивач ОСОБА_3 за період з липня по грудень 2025 року отримав пенсії в загальній сумі 14166 грн.
Також позивачем, на підтвердження понесення витрат на дітей долучено ряд квитанцій про здійснення покупок продуктів, одягу, сплати за послуги психолога та репетитора.
Згідно Податкової декларації платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця за IV квартал 2025 року, ОСОБА_4 займається підприємницькою діяльністю, та за вказаний період отримано доходу в сумі 114757.7 грн.
Згідно відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, сума заробітку за 2025 рік для пенсії становить 217 239.40 гривень.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення з відповідачки аліментів, однак лише в сумі 4000 грн на одну дитину, що забезпечить мінімальний розмір аліментів необхідний на утримання дітей, встановлений законом.
З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Тлумачення як статті 7 СК України загалом, так і частини дев`ятої статті 7 СК, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з частинами першою, другою статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №523/2927/18 (провадження № 61-13820св19), від 03 листопада 2021 року у справі №487/5798/20 (провадження № 61-13023св21) зазначено, що кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Тобто, визначення способу (в твердій грошовій сумі чи частці) залежить тільки від вибору одержувача аліментів. При цьому для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі не має значення, що, зокрема: платник аліментів одержує заробіток (дохід) повністю або частково в іноземній валюті; або має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України:
- стан здоров`я та матеріальне становище дитини;
- стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;
- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
- наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
- доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
- інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частина третя статті 182 СК України).
Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 та від 16 червня 2021 року у справі №643/11949/19 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей саме у розмірі 4000 грн для кожної дитини.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінку податковій декларації відповідачки, згідно з якою остання за IV квартал 2025 року отримала дохід в сумі 114757.70 грн, а також тому, що позивач є особою з інвалідністю, однак, апеляційний суд вважає, що дана обставина не є безумовною та такою, яка свідчить про необхідність у збільшенні розміру аліментів на дітей, оскільки обов`язок утримувати власних дітей покладається на обох батьків, зокрема і позивача, а доказів необхідності у здійсненні витрат на одну дитину в сумі 15000 грн (по 7500 грн з позивача та відповідачки) ним не доведено.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що більшість з долучених позивачем квитанцій є нечитабельними та такими, з яких неможливо встановити, які саме продукти, одяг, речі були придбані для дітей.
Крім того, не доведено позивачем як необхідність у послугах психолога, так і того, що такі послуги надавались саме дітям, оскільки будь-яких висновків психолога в матеріалах справи немає.
Крім того, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу про те, що витрати на організацію дитячого свята в розмірі 10097 грн не є витратами, які позивач несе на постійній основі і може бути предметом розгляду у справі про стягнення додаткових витрат на дітей.
Ураховуючи встановлені судом обставини, суд першої інстанцій визначив розмір аліментів на дитину відповідно до встановлених обставин, що мають значення для вирішення цього питання, та вимог закону.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України суд апеляційної інстанції, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 серпня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду не підлягає, окрім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua