Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №463/7623/24
Суддя: Шандра М. М.
Справа № 463/7623/24 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/3135/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Савуляка Р.В.
секретаря: Чижа Л.М.
за участю: ОСОБА_1 ,
представника ЛМКП «Львівводоканал» - Ткач Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 15 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (далі – ЛМКП «Львівводоканал») про відшкодування моральної шкоди в розмірі 700 000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що у 2008 році відповідач звернувся до суду з позовом про стягнення з неї заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період із квітня 2001 року по квітень 2007 року. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 13.08.2008 позов було задоволено. Водночас 12.03.2009 рішення суду скасовано судом апеляційної інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ЛМКП «Львівводоканал» до ОСОБА_1 відмовлено. Крім того, 02.09.2020 ЛМКП «Львівводоканал» звернулося до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 2 223,35 грн. За результатами розгляду справи 01.02.2021 було ухвалено заочне рішення, яке надалі, ухвалою суду від 26.05.2021, скасовано, а справу призначено до розгляду. Після тривалого судового розгляду відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 10.09.2021 у справі № 463/8583/20 провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову.
Позивачка зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача вона була змушена брати участь у тривалих судових процесах, складати та подавати відзиви, заперечення і клопотання, витрачаючи на це власний час, докладаючи значних зусиль та зазнаючи стресу і душевних страждань. Стверджує, що внаслідок зазначених дій відповідача зазнала нервового стресу, душевних страждань та погіршення стану здоров`я.
З огляду на викладене позивачка просила задовольнити її позов та стягнути з відповідача на її користь 700 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15.07.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд не надав належної оцінки доводам позивачки щодо протиправності зняття відповідачем приладів обліку води з абонентського обліку з листопада 2017 року та здійснення нарахувань за послуги водопостачання і водовідведення за нормами водоспоживання, попри відсутність доказів самовільного приєднання до систем централізованого водопостачання та водовідведення, несправності лічильників, порушення строків їх повірки чи зриву пломб. Вважає, що такі дії суперечили Правилам користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, а висновки суду про правомірність дій відповідача ґрунтуються на припущеннях і неналежних доказах. Стверджує, що 13.11.2019 відповідач прийняв прилад обліку холодної води на абонентський облік, що підтверджується актом № 164462, однак перерахунок нарахувань за попередній період здійснив лише в червні 2021 року. На думку апелянтки, відповідач, будучи обізнаним про прийняття лічильника на облік, безпідставно звернувся 02.09.2020 до суду з позовом про стягнення з неї заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 2223,35 грн, що спричинило тривалий судовий спір. Звертає увагу, що заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01.02.2021 у справі № 463/8583/20 про стягнення зазначеної заборгованості було скасовано ухвалою цього ж суду від 26.05.2021, а провадження у справі згодом закрито ухвалою від 10.09.2021 у зв`язку з відмовою відповідача від позову. Вважає, що ці обставини підтверджують безпідставність попередніх позовних вимог відповідача та спростовують висновок суду першої інстанції про відсутність у його діях протиправності. Також не погоджується з висновком суду про правомірність звернення відповідача до суду в попередніх спорах, покликаючись на рішення апеляційного суду Львівської області від 12.03.2009 у справі № 22ц-63, яким, за її твердженням, у задоволенні частини позовних вимог ЛМКП «Львівводоканал» було відмовлено у зв`язку з безпідставністю вимог та спливом позовної давності. Апелянтка зазначає, що тривала судова тяганина, необхідність підготовки процесуальних документів, звернення до органів державної виконавчої служби у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження та накладенням арешту на майно спричинили їй нервове напруження, стрес, душевні страждання, страх можливого стягнення майна та погіршення стану здоров`я. Вважає, що зазначені наслідки перебувають у причинному зв`язку з протиправними діями відповідача та є підставою для відшкодування моральної шкоди відповідно до статей 23, 1167, 1173 ЦК України. На її переконання, психологічне напруження, розчарування, тривога та інші негативні переживання, спричинені діями відповідача, підлягають оцінці з урахуванням тривалості, інтенсивності й повторюваності таких дій та їх наслідків для позивачки.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Від ЛМКП «Львівводоканал» надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, представник ЛМКП «Львівводоканал» - Ткач Б.В. заперечила проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що внаслідок тривалої судової тяганини, ініційованої відповідачем, їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, постійному стресі та порушенні звичних умов життя. Зазначала, що неправомірні, на її думку, дії відповідача не лише спричиняють їй моральні переживання, а й змушують повторно звертатися до суду за захистом своїх прав, що пов`язано з додатковими матеріальними витратами, затратами часу та емоційних зусиль, а також негативно позначається на стані її здоров`я.
За змістом частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 16.06.2022 у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20)).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спорів про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в заподіянні.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди саме внаслідок протиправних дій відповідача, не довела наявності причинного зв`язку між такою шкодою та поведінкою відповідача, а також його вини у її завданні.
Як установлено судом, рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13.08.2008 було задоволено позов ЛМКП «Львівводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Надалі рішенням апеляційного суду Львівської області від 12.03.2009 вказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Водночас з мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що факт наявності заборгованості ОСОБА_1 перед ЛМКП «Львівводоканал» за надані послуги станом на 29.08.2004 у розмірі 184,82 грн було визнано доведеним. Проте, оскільки позивач пропустив строк позовної давності щодо вимог за період до 29.08.2004, а відповідач заявила про застосування наслідків його спливу, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України.
Отже, саме по собі звернення ЛМКП «Львівводоканал» до суду з позовом про стягнення заборгованості не свідчить про неправомірність дій відповідача, оскільки наявність заборгованості була підтверджена судом, а відмова в задоволенні позову була зумовлена застосуванням наслідків спливу позовної давності.
Крім того, судом установлено, що 09.11.2018 ЛМКП «Львівводоканал» звернулося до Личаківського районного суду м. Львова із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 1246,23 грн. 09.01.2019 Личаківським районним судом м. Львова видано судовий наказ № 463/7075/18 про стягнення з ОСОБА_1 зазначеної заборгованості, який скасовано ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08.07.2019.
02.09.2020 ЛМКП «Львівводоканал» звернулося до Личаківського районного суду м. Львова з позовом у справі № 463/8583/20 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 2223,35 грн, а також 2102,00 грн судового збору. 01.02.2021 у цій справі було ухвалено заочне рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 2 223,35 грн і 2102,00 грн судового збору. Ухвалою суду від 26.05.2021 заочне рішення скасовано, а справу призначено до розгляду.
Як установлено судом, у зв`язку з недопуском уповноважених представників ЛМКП «Львівводоканал» до зняття контрольних показань приладів обліку води, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , з листопада 2017 року зазначені прилади обліку було знято з абонентського обліку. Про це ОСОБА_1 повідомлено листом № Вих-Вд 7335-17 від 31.10.2017. Починаючи з листопада 2017 року нарахування за послуги з водопостачання та водовідведення за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 здійснювалося відповідно до норм водоспоживання та водовідведення з розрахунку на одну особу. Саме у зв`язку з наведеними обставинами ЛМКП «Львівводоканал» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 2223,35 грн і 2102 грн судового збору.
У червні 2021 року, після звернення ОСОБА_1 до ЛМКП «Львівводоканал» із листом, до якого було додано свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки, підприємством здійснено перерахунок заборгованості відповідно до фактичних показань приладу розподільного обліку води.
У подальшому, на підставі клопотання представника ЛМКП «Львівводоканал» про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю заборгованості та, відповідно, предмета спору, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 10.09.2021 у справі № 463/8583/20 провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову.
Таким чином, наведені обставини свідчать про те, що звернення ЛМКП «Львівводоканал» до суду з позовом про стягнення заборгованості було зумовлене здійсненням підприємством нарахувань за послуги з водопостачання та водовідведення відповідно до наявних у нього на той час даних. Після надання позивачкою документів щодо повірки засобу вимірювальної техніки підприємством проведено перерахунок, унаслідок чого відпала необхідність у подальшому судовому розгляді спору.
Сам по собі факт скасування судового наказу, заочного рішення або закриття провадження у справі внаслідок відмови позивача від позову не є безумовним підтвердженням протиправності дій відповідача та не свідчить про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачкою необхідної сукупності умов для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Саме позивач визначає предмет та підстави позову, а суд не вправі самостійно змінювати їх або виходити за межі заявлених підстав.
У позовній заяві позивачка не зазначала обставин щодо неправомірного зняття лічильників з абонентського обліку з листопада 2017 року, нарахування плати за нормами споживання, а також прийняття лічильника на абонентський облік 13.11.2019 та несвоєчасного проведення перерахунку,
Отже, оскільки наведені обставини не були покладені позивачкою в основу позовних вимог та не були предметом розгляду суду першої інстанції, апеляційний суд не бере їх до уваги та не надає їм оцінки під час апеляційного перегляду справи.
Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 06.11.2026
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua