Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №336/11445/25 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №336/11445/25

Суддя: Трофимова Д. А.

Дата документу 09.11.2026 Справа № 336/11445/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/11445/25 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/1248/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Полякова О.З.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Зеленої Руслани Вячеславівни, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про встановлення кредитного ліміту,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» Дорошенко М.А. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник ТОВ «Цикл Фінанс» зазначала, що 29.10.2019 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №26203000447021.

Відповідно до Кредитного договору, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (далі – УДБО), розміщений на офіційному веб-сайті Банку: https://creditdnepr.com.ua/ та індивідуальної частини, якою є Кредитний договір, що разом становлять єдиний Кредитний договір, Банк зобов`язується надати Клієнту грошові кошти (далі – Кредит) у тимчасове платне користування, а Клієнт зобов`язується повернути наданий Кредит, сплатити плату за Кредит (проценти та комісії), а також належним чином виконати інші зобов`язання у порядку, встановленому Договором.

Кредит надається у формі кредитної лінії шляхом здійснення операцій (зняття коштів з Рахунку, платежі з Рахунку тощо) за рахунок ліміту кредитної лінії за поточним рахунком Клієнта, що відкритий в Банку (далі – Рахунок). Операції використання ліміту кредитної лінії можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу (далі – Картка).

Відповідно до умов Кредитного договору, Договір набуває чинності з моменту підписання Сторонами цього Кредитного договору та діє до повного виконання Сторонами зобов`язань за Договором.

На підставі вказаного договору відповідачеві було встановлено ліміт кредитної лінії у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії без забезпечення строком дії на 12 місяців з дати встановлення кредитного ліміту з можливістю продовження строку дії кредитної лінії та сплатою відсотків за користування кредитом.

28.05.2025 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» укладено Договір факторингу № 28/05/25, відповідно до якого відступлено право вимоги за кредитним договором № 26203000447021 від 29.10.2019 року на користь ТОВ «Цикл Фінанс», а відповідно позивачем набуто право вимоги до відповідача.

Згідно договору факторингу сума боргу відповідача перед новим кредитором ТОВ «Цикл Фінанс» становить: 70 216,80 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 31 503,62 грн.; заборгованості по відсоткам – 38 713,18 грн.; заборгованості по комісії – 0 грн.

Отже, відповідач кредитними коштами скористалась, однак, зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків не виконує, тому станом на 27.10.2025 року існує заборгованість в сумі 70 216,80 гривень.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» суму заборгованості за кредитним договором № 26203000447021 від 29.10.2019 в розмірі 70 216,80 гривень та судові витрати: судовий збір у сумі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про встановлення кредитного ліміту задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» 70 216,80 гривень в рахунок погашення заборгованості за договором №26203000447021 про встановлення кредитного ліміту від 29.10.2019 року, судовий збір в сумі 2 422,40 гривні, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 гривень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Зеленої Р.В., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції зроблено неправильний висновок, що надана позивачем до позовної заяви виписка по рахунку є належним документом на підтвердження наявності заборгованості у відповідача. Суд, визнаючи надану позивачем виписку по рахунку належним та достатнім доказом у справі, не зробив жодної оцінки на її відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Також, судом не надано оцінки тому факту, що дата формування виписки зазначена як 18 липня 2025 року та сформована АТ “Банк Кредит Дніпро”, а Договір факторингу підписано 28 травня 2025 року.

Вважає, що з розрахунку заборгованості не є зрозумілим формування боргу у заявленій сумі, що підтверджується тим, що з самого розрахунку вбачається, що загальна заборгованість складає 69 305 грн. 36 коп., а в позові до стягнення заявлено 70 216 грн. 80 коп. Крім того, на думку скаржника, розмір процентів є неспівмірним із сумою кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності.

Звертає увагу, що відповідач має статус пенсіонерки за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 03 травня 2023 року довічно. Відповідач виховує дитину-інваліда: свого рідного сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується корінцем медичного висновку № 26 від 22 червня 2020 року. Документи на підтвердження вказаних обставин наявні в матеріалах справи.

Також заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. Так, підписання акту на підтвердження факту надання правничої допомоги відбулося 28 жовтня 2025 року, оплата наданої правничої допомоги здійснена 30 жовтня 2025 року, хоча позовна заява подана до суду 25 листопада 2025 року. Оплата правничої допомоги здійснена на користь ФОП ОСОБА_3 , а Договір укладено з адвокатом, яка здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, однак в призначенні платежу наявне посилання на вищевказаний Договір про надання правової допомоги та акт. Оплата на користь ФОП правничої допомоги наданої адвокатом як особою, яка здійснює індивідуальну адвокатську діяльність є неможливою, оскільки Договір укладено не з ФОП ОСОБА_3 . Отже, подані докази не є належними та містять суперечності.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитом на загальну суму 70 216,80 гривень обґрунтовані, підтверджені наданими доказами та підлягають задоволенню. Також, суд виходив із того, що оскільки відповідачем не подавалось клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, тож наявні підстави для стягнення суми витрат в розмірі 3 000 гривень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29.10.2019 року між АТ «Банк кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено договір № 26203000447021 про встановлення кредитного ліміту, згідно з яким в порядку, передбаченому договором та УДБО, банк здійснює кредитне обслуговування поточного рахунку відповідача, відкритого в банку, операції за яким можуть здійснюватись з використанням електронного платіжного засобу, шляхом встановлення ліміту кредитної лінії у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії без забезпечення з метою проведення платежів за товари та послуги понад суми власних коштів клієнта на рахунку (п. 1.1. договору).

Як передбачено п.п. 1.2.1. договору, ліміт кредитної лінії на дату укладання цього договору становить 51 000 гривень та протягом дії цього договору може бути змінений банком в порядку, визначеному в УДБО, при йому максимальний ліміт кредитної лінії не може перевищувати 1 000 000 гривень.

Строк дії кредитного ліміту – 12 місяців з дати встановлення кредитного ліміту. Якщо не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії кредитного ліміту жодна із сторін в установленому в УДБО порядку не заявить про припинення строку дії кредитного ліміту, строк дії кредитного ліміту продовжується на той же строк і на тих же умовах, що визначені в цьому договорі. Продовження строку дії кредитного ліміту може здійснювати необмежену кількість разів (п.п. 1.2.2. договору).

Підпунктом 1.2.3. договору визначено, що процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом: 48% річних, на прострочену заборгованість за кредитом: 56% річних. Пільговий період: до 67 днів. Розмір процентної ставки протягом пільгового періоду складає – 0,01% річних.

У відповідності до п. 2.1. договору про встановлення ліміту кредитної лінії про розмір доступного ліміту кредитної лінії та зміну доступного ліміту кредитної лінії банк повідомляє відповідача шляхом направлення SMS-повідомлення або в порядку, передбаченому УДБО.

Згідно з п. 2.2. договору, банк нараховує проценти за користування кредитом у валюті кредиту на суму фактичної заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році, при цьому враховується перший і не враховується останній день користування кредитом. Базою для нарахування процентів є фактична заборгованість за кредитом станом на кінець кожного операційного дня банку. Ліміт кредитної лінії (або його частина) вважається використаним з дати відображення на рахунку суми, яка була списана (повністю або частково) в межах кредитної лінії. У випадку виникнення простроченої суми заборгованості за кредитом банк продовжує нараховувати проценти за його користування у розмірі, визначеному в п.1.2.3. цього договору.

Заборгованість за цим договором погашається клієнтом шляхом зарахування обов`язкового платежу на рахунок, визначений в п. 1.1. цього договору з 6 числа місяця, наступного за місяцем в якому був використаний кредит до 5 числа місяця, що йде через один місяць після місяця в якому був використаний кредит. Розмір обов`язкового платежу становить 2% від суми фактичної заборгованості за цим договором, визначеної відповідно до умов УДБО, та суми нарахованих процентів і комісій за користування кредитом станом на останній банківський день місяця, за який сплачується обов`язковий платіж. Про розмір обов`язкового платежу банк повідомляє відповідача шляхом направлення SMS-повідомлення на основний номер телефону відповідача. Сума обов`язкового платежу направляється на погашення заборгованості за цим договором у відповідній черговості погашення заборгованості встановленої в УДБО (п. 2.3. договору).

У відповідності до положень п. 2.4. та 2.5. договору, для забезпечення своєчасного погашення заборгованості за обов`язковим платежем відповідач зобов`язана забезпечити надходження коштів в сумі обов`язкового платежу на рахунок не пізніше 21.00 години кінцевої дати платіжного періоду, що визначений в п. 2.3. цього договору. Кошти, зараховані на рахунок відповідача поза межами платіжного періоду та за умови відсутності простроченої заборгованості за цим договором, спрямовуються банком на погашення заборгованості за використаним кредитом.

Як вказує п. 3.1. договору, відповідач доручає банку здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунку, визначеного в п. 1.1. договору протягом платіжного періоду та з будь-яких інших рахунків, відкритих в банку на ім`я відповідача.

Укладаючи з банком цей договір, відповідач приймає на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених УДБО, згідно з п. 4.4. договору.

До матеріалів справи долучено виписку по особовим банківським рахункам ОСОБА_1 за період з 29.10.2019 року по 27.05.2025 року, що є первинними бухгалтерськими документами та підтверджують факт видачі кредитних коштів та наявності заборгованості.

За розрахунком заборгованості по договору №26203000447021 про встановлення кредитного ліміту від 29.10.2019 року, станом на 27.05.2025 року загальна заборгованість складає 69 305,36 гривень, з яких: 17 584,51 гривні - залишок строкового кредиту, 1 160,03 гривень - залишок нарахованих строкових відсотків, 13 919,11 гривень - залишок простроченого кредиту, 36 641,71 гривня - залишок прострочених відсотків.

28.05.2025 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл фінанс» укладено договір факторингу № 28/05/25, за умовами якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості) відповідно до реєстру боржників згідно додатку 1 (п.п. 1.1.). Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами (п.п. 1.2.).

Представником позивача зазначено про нарахування 911,44 гривень після переходу прав вимоги від АТ «Банк кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл фінанс», отже, станом на 28.05.2025 року, в межах строку дії договору, відповідачеві були нараховані 911,44 гривні заборгованості по відсоткам за користування кредитом та загальний розмір заборгованості становить 70 216,80 гривень.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 28/05/25 від 28.05.2025 року, ТОВ «Цикл фінанс» набуло право вимоги за договором №26203000447021 про встановлення кредитного ліміту від 29.10.2019 року, укладеним з ОСОБА_1 на загальну суму заборгованості в розмірі 70216,80 гривень.

28.05.2025 року ТОВ «Цикл фінанс» направило ОСОБА_1 вимогу про погашення кредитної заборгованості, якою повідомила відповідача про наявну станом на 28.05.2025 року заборгованість за договором в сумі 70 216,80 гривень та про необхідність сплати заборгованості на користь ТОВ «Цикл фінанс».

27.10.2025 року ТОВ «Цикл фінанс» склало довідку, в якій зазначило про наявність станом на 27.10.2025 року заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Цикл фінанс» за договором №26203000447021 від 29.10.2019 року в сумі 70 216,80 гривень, з яких: 31 503,62 гривні - заборгованості за тілом кредиту та 38 713,18 гривень - заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

Крім того, представником позивача в обґрунтування підстав для стягнення витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено копію договору № 43453613/1 про надання правової допомоги від 25.03.2025 року, укладеного між ТОВ «Цикл фінанс» та адвокатом Дорошенко М.А., копію додаткової угоди № 26203000447021 від 28.10.2025 року до договору № 43453613/1 про надання правової допомоги від 28.10.2025 року, копію акту № 26203000447021 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 28.10.2025 року на загальну суму 3 000 гривень, копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Дорошенко М.А., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Цикл фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості від 28.10.2025 року, копію платіжної інструкції від 30.10.2025 року № 78 про сплату ТОВ «Цикл фінанс» на користь ОСОБА_4 3 000 гривень в якості оплати згідно договору про надання правової допомоги № 43453613/1 від 25.03.2025 року, відповідно до Акту № 26203000447021, копію ордеру на надання правничої допомоги серії АІ №1936156 від 23.07.2025 року.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом частини першої статті 525 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов`язання.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд враховує, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

У свою чергу позичальник наділений правом заперечувати як укладення кредитного договору, так і факт отримання коштів. Проте, у разі твердження про повне чи часткове виконання зобов`язання, позичальник повинен підтвердити це належними доказами, які свідчать про своєчасне повернення суми кредиту та сплату нарахованих відсотків.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19), від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19 (провадження № 61-12049св23), від 15 травня 2025 року у справі № 488/3972/23 (провадження № 61-1680св25), що свідчить про усталеність правової позиції Верховного Суду з даного питання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують факт виникнення зобов`язань ОСОБА_1 за договором № 26203000447021 про встановлення кредитного ліміту від 29.10.2019 року, наявність у неї заборгованості у визначеному розмірі. Суд послався не лише на розрахунок заборгованості, наданий позивачем, а й на виписку з особового рахунку відповідача. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, відповідач не спростувала, тому суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що виписка по рахунку є належним документом на підтвердження наявності заборгованості у відповідача, що з розрахунку заборгованості не є зрозумілим формування боргу у заявленій сумі, що розмір процентів є неспівмірним із сумою кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, щодо безпідставного стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн - зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Зеленої Руслани Вячеславівни, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

О.З. Поляков

Оригінал: reyestr.court.gov.ua