Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №334/8138/25 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Суд: Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: купівлі-продажу

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №334/8138/25

Суддя: Козлова Н. Ю.

Дата документу 02.11.2026

Справа № 334/8138/25

Провадження № 2/334/424/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Александрової А.С., представника позивача адвоката Железняк В.К., відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника відповідачів адвоката Мухіної Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яна Станіславівна про стягнення суми боргу

ВСТАНОВИВ:

адвокат Железняк Л.В., яка представляє інтереси ОСОБА_3 звернулася до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яна Станіславівна про стягнення суми боргу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справа надійшла у провадження судді Козлової Н.Ю.

Ухвалою суду від 07.10.2025 року позовна заява прийнята до провадження. Призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Копії ухвали суду про відкриття провадження разом з копіями долучених до позову письмових доказів направлено учасникам справи. Відповідачам встановлено строк на подання суду відзив на позовну заяву. Роз`яснено право позивачу подати суду відповідь на відзив та право відповідачам подати суду свої заперечення на відповідь на відзив.

Скориставшись своїм правом, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надіслали суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити позивачу у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. Разом з цим, відповідачі зазначали, що між ними та ОСОБА_3 договору позики не укладалось, а при оформленні договору купівлі- продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 на вимогу нотаріуса з приводу проведення фінансового моніторингу та за порадою ріелтора було запрошено до нотаріуса батька чоловіка – позивача по справі, який погодився підписати договір позики без фактичної передачі коштів. Текст договору було складено та підписано, з нього знято копію, яку було долучено нотаріусом до документів з фінансового моніторингу, а оригінал знищено. При цьому, кошти за цим договором реально ОСОБА_3 не передавались, та ОСОБА_2 не одержувались. Квартиру було придбано за власні кошти від продажу нею частки квартири за адресою АДРЕСА_2 , які зберігалися у її батьків з метою забезпечення придбання донькою власного житла, та власні накопичення подружжя.

В свою чергу, позивач ОСОБА_3 надав суду письмові пояснення, відповідно до яких, позивач наполягає на задоволенні своїх вимог та стягнення заборгованості за договором позики.

Після чого, представник позивача подала до суду уточнену позовну заяву в якій зазначила, що оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не виконують свої грошові зобов`язання, ухиляються від повернення ОСОБА_3 грошей, з них належить стягнути солідарно в судовому порядку суму боргу у розмірі 643 389,00 грн, а також нараховані проценти та втрати від інфляції у відповідності до приписів ст. 625 ч 2 ЦК України.

Ухвалою суду від 20 січня 2026 року було прийнято уточнену позовну заяву від 30.12.2025 року та у подальшому розгляд справи здійснювався з урахуванням збільшених позовних вимог.

Також, в порядку підготовки справи до судового розгляду, судом випробовувалися завірені належним чином копії всіх оригіналів документів, на підставі яких проводилась реєстрація договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 03.07.2023 року, зареєстрованого за № 616, у якому покупцем значиться ОСОБА_2 , які сформовані у відповідну реєстраційну справу; у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яни Станіславівни завірені належним чином копії всіх оригіналів документів, на підставі яких проводилась реєстрація договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 03.07.2023 року, зареєстрованого за № 616, у якому покупцем значиться ОСОБА_2 , які сформовані у відповідну реєстраційну справу; інформацію, чи посвідчувався у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яни Станіславівни в період з 20.06.2023 року про 03.07.2023 року договір займу, позички, пожертви або інший договір щодо передання грошових коштів на купівлю квартири за адресою: АДРЕСА_3 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

На ухвалу суду приватним нотаріусом Корнієнко Я.С. 08.12.2025 р. листом № 750/01- 16 до суду спрямовані документи фінансового моніторингу, з яких вбачається, що для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_3 , 03.07.2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики на суму 643389,00 грн, який офіційно було подано нотаріусу на підтвердження походження грошей для купівлі нерухомого майна. Квартира за адресою: АДРЕСА_3 оформлена на ім`я ОСОБА_2 , на її ім`я існують документи, за якими вказану квартиру можливо продати або здійснити відчуження іншим способом.

Усі витребувані докази долучені до матеріалів справи.

Крім того, суд забезпечив докази по даній справі шляхом допиту свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Інших процесуальних дій не вчинялося.

Ухвалою суду від 31 березня 2026 року закрито підготовче судове засідання. Справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд задовольнити вимоги позивача з підстав викладених у позові та взявши до уваги письмові докази, зокрема договір позики, укладений 03.07.2023 року між позивачем та ОСОБА_2 у присутності нотаріуса.

Також, представник позивача доводив, що при укладенні договору позики від 03.07.2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , були узгоджені умови договору позики, порядок передання позикодавцем позичальнику визначеної грошової суми, умови і строк повернення грошей тощо. На теперішній час боргові зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 в сумі 643 000,00 грн. існують по цей день.

Доводи відповідачів та свідків, представник позивача просив суд не брати до уваги, оскільки вони не спростовують факту укладання договору позики.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні надала свої пояснення та стверджувала, що між нею та ОСОБА_3 договору позики не укладалось, а при оформленні договору купівлі- продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 на вимогу нотаріуса з приводу проведення фінансового моніторінгу треба було надати будь-який документ про походження коштів. За порадою ріелтора, запросили батька ОСОБА_1 , який проживав з ними та перебував фактично на їх утраманні, який погодився підписати договір позики без фактичної передачі коштів. Текст договору було складено та підписано, з нього знято копію, яку було долучено нотаріусом до документів з фінансового моніторингу, а оригінал знищено. При цьому, ніякі кошти за цим договором реально ОСОБА_3 не передавались, а ОСОБА_2 не одержувались. Дану квартиру було придбано за власні кошти від продажу нею частки квартири за адресою АДРЕСА_2 та кошти, які вони разом з чоловіком заощаджували.

Аналогічні пояснення надав в судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 , який зокрема пояснив, що на час купівлі ними з дружиною квартири батько проживав разом з ними і фактично перебував на їх утриманні. У батька не було заощаджень. Під час підписання договору, він розумів, що цей договір фактично є штучним, оскільки його укладання викликано лише фінансовим моніторингом на вимогу нотаріуса.

З вищенаведених підстав, відповідачі просили суд відмовити позивачу у позові у повному обсязі.

Представник відповідачів, адвокат Мухіна Л.С. спираючись на письмові докази, доводила суду, що позовні вимоги позивача повністю спростовуються показами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та письмовими доказами.

Так, згідно відповіді нотаріуса на запит суду, ніякий договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 нотаріусом не посвідчувався. Завірена нотаріусом копія з копії договору позики від 03 липня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 знаходиться серед документів нотаріуса щодо фінансового моніторингу.

При цьому, позивачем ОСОБА_3 оригіналу договору позики або розписки ОСОБА_2 про отримання нею коштів суду не надано, та не наведено обставин, які б могли бути поважними для втрати ним оригіналу договору. Тобто, позивач не мав договору позики.

При цьому, стороною відповідачів надано суду докази, якими спростовуються викладені позивачем обставини надання ним ОСОБА_2 коштів для купівлі квартири.

Так, з попереднього договору від 08 червня 2025 року, укладеного між продавцем квартири за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та подружжям ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С. за № 489, вбачається, що 08 червня 2025 року Рябікінами було передано Продавцю в рахунок платежів за квартиру половину її вартості 182 843 грн. Про це зазначено в пункті 1.5 Попереднього Договору у п.1.5 – «на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна сторона два передає стороні один гроші в сумі 182 843 грн., факт передачі яких підтверджується підписанням цього договору. Зазначена сума розцінюється нами, сторонами у договорі, як аванс у рахунок наступного договору купівлі-продажу.»

16 червня 2023 року між продавцем ОСОБА_6 , покупцем ОСОБА_2 та представником Агенства нерухомості «Хортицьке» Лаврик Іриною Петровною було укладено договір авансу, за яким Покупець ( ОСОБА_2 ) передала АН Хортицьке в особі ОСОБА_4 аванс за квартиру у розмірі 37 200 грн, що було еквівалентно 1000 доларів СІЛА, які за згодою сторін до оформлення договору купівлі-продажу залишаються на зберіганні в Агенстві нерухомості «Хортицьке».

Таким чином, при підписанні основного договору купівлі-продажу 03 липня 2025 року ОСОБА_2 було передано продавцю лише залишок від обумовленої в договорі вартості квартири, тобто 643 389 - 182 843 - 37 200 = 423 346 грн.

Отже, відповідно, брати в борг будь у кого суму, зазначену в позові ОСОБА_3 643000 грн. не було необхідності.

Також, адвокат звернула увагу суду на суперечливість пояснень позивача у позовних заявах щодо моменту передачі коштів. Так, у первісній позовній заяві зазначено, що «На підтвердження договору займу 03.07.2023 року у присутності нотаріуса було складено відповідний документ, зразок якого було надано нотаріусом. Після підписання договору займу ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 643 000 грн., якими вона розрахувалась з продавцем квартири. Рябікіну екземпляр договору не вручали.

А після отримання судом від нотаріуса документів фінансового моніторингу позовну заяву було уточнено. В уточненій заяві вже зазначено , що « між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було узгоджено умови договору позики, порядок передання позикодавцем позичальнику визначеної грошової суми до підписання договору позики».

Невизначеність позивача щодо моменту передачі коштів позичальнику викликає сумніви щодо існування самого факту передачі коштів.

Стосовно вимоги позивача про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних, представник відповідачів посилаючись на норми Закону на період дії воєнного стану, вважає вимоги позивача взагалі необґрунтованими.

Підсумовуючи вищевикладене, представник відповідачів просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 у повному обсязі.

У судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_4 , що надавала послуги як ріелтор ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка пояснила, що договір позики було складено за її порадою у зв`язку з необхідністю надати нотаріусу для проведення фінансового моніторингу документ про походження коштів. Така практика застосовується дуже часто. Нотаріуси, у визначених законом випадках зобов`язаний перевіряти походження коштів у межах фінансового моніторингу. У випадку як у Рябікіних, інших підстав як скласти умовний договір позики, не було. Тому, запросили батька ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , який лише підписав цей договір без фактичної передачі грошових коштів. Після чого, нотаріусу було надано копію з підписаного договору, а оригінал договору було розірвано при виході від нотаріуса.

Свідок ОСОБА_5 , пояснила суду походження грошових коштів у ОСОБА_2 .

Свідок зазначила, що ОСОБА_2 була власницею частини квартири за адресою: АДРЕСА_4 після смерті свого батька. Власницею іншої частини вказаної квартири була сама ОСОБА_5 . Після того, як ОСОБА_2 виповнилося 18 років, ОСОБА_5 купила у ОСОБА_2 належну їй частку за 12500 доларів. Грошові кошти зберігалися у ОСОБА_5 , як у рідної тітки, саме для того, щоб у подальшому, ОСОБА_2 могла придбати окреме житло. Також, їй відомо, що ОСОБА_7 хоча й не офіційно, але працювали та заощаджували грошові кошти для майбутнього придбання житла та ремонту.

Свідку відомий ОСОБА_3 , як батько відповідача, який проживав однією сім`єю з ОСОБА_7 та був фактично на їх утриманні, оскільки розмір його пенсії не дозволяв проживати окремо та утримувати себе самостійно. Той факт, що наразі ОСОБА_3 стверджує, що він дав позичку у такому великому розмірі, не відповідає дійсності, оскільки у нього не було таких коштів.

Заслухавши пояснення представників сторін, самих відповідачів, допитавши свідків та дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити повністю з огляду на таке.

Судом встановлено, що 03 липня 2023 року між ОСОБА_3 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) з метою проведення фінансового моніторингу на вимогу приватного нотаріуса було складено та підписано документ, іменований договором позики грошових коштів на суму 643 389,00 грн.

Зазначений документ офіційно подавався нотаріусу як підтвердження джерела походження коштів для укладення того ж дня договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 , покупцем якої стала ОСОБА_2 ..

Заперечуючи проти позову, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначили про безгрошовість даного договору, оскільки реальної передачі коштів не відбулося, а правочин був укладений штучно за порадою ріелтора виключно для виконання вимог законодавства про фінансовий моніторинг.

Оригінал договору сторони знищили одразу після виходу з нотаріальної контори, а у матеріалах нотаріуса залишилася лише завірена копія з копії.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Спірні правовідносини регулюються нормами глави 71 ЦК України («Позика. Кредит. Банківський вклад»).

Згідно з частиною першою статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Договір позики є реальним правочином, оскільки відповідно до абзацу 2 частини першої статті 1046 ЦК України, договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

Отже, сама по собі письмова форма договору чи навіть його підписання сторонами без фактичного переходу коштів від позикодавця до позичальника не породжує зобов`язальних правовідносин і не є підставою для виникнення боргу.

Відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (безгрошовість договору позики). Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для спростування того, що кошти не були одержані, окрім випадків, коли договір було укладено під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Водночас, згідно з усталеною правовою практикою Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 19 березня 2025 року у справі № 759/11754/23 та від 09 вересня 2025 року у справі № 363/2019/24, тягар доказування у справах про стягнення боргу розподіляється таким чином: позивач повинен довести факт укладення договору та реальну передачу коштів, тоді як відповідач має право доводити безгрошовість договору. Більше того, якщо оригінал боргового документа відсутній у позивача, це створює презумпцію відсутності боргового зобов`язання, оскільки за змістом частини третьої статті 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника (або його знищення за домовленістю) підтверджує припинення чи відсутність зобов`язання.

У даній справі позивач ОСОБА_3 не надав суду оригіналу договору позики або іншого первинного документа (наприклад, розписки боржника), який би безпосередньо підтверджував факт отримання грошей відповідачкою ОСОБА_2 ..

Згідно зі статтею 95 Цивільного процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Проте Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 757/128/23-ц наголосив, що за відсутності оригіналу договору позики сурогатні копії чи документи фінансового моніторингу не можуть вважатися належними й достатніми доказами реального укладення реального договору, якщо факт передачі коштів заперечується стороною. Ненадання оригіналу позбавило суд можливості дослідити автентичність правочину, а відповідачів — права заявити клопотання про проведення судової експертизи.

Окрім цього, судом встановлено наявність суттєвих суперечностей у процесуальній поведінці позивача.

Так, у первісній позовній заяві представник позивача стверджувала, що кошти передавалися «у присутності нотаріуса» одразу після підписання зразка договору. Проте, після отримання відповіді нотаріуса Корнієнко Я.С., яка спростувала факт нотаріального посвідчення будь-якого договору позики, позивач радикально змінив позицію в уточненій позовній заяві, вказавши, що кошти нібито передавалися «до підписання договору позики». Такі суперечності викликають у суду об`єктивний сумнів щодо достовірності тверджень позивача.

На противагу цьому, сторона відповідачів повністю довела належними, допустимими та взаємопов`язаними письмовими доказами відсутність потреби у позичанні 643 389,00 грн.

Дослідженим у судовому засіданні Попереднім договором від 08 червня 2023 року (зареєстрованим за № 489) підтверджується, що Рябікіни передали продавцю квартири ОСОБА_6 аванс у розмірі 182 843,00 грн. Договором авансу від 16 червня 2023 року підтверджено передачу АН «Хортицьке» (в особі ріелтора ОСОБА_4 ) ще 37 200,00 грн (еквівалент 1 000 доларів США). Отже, станом на день підписання основного договору купівлі-продажу (03 липня 2023 року) залишок платежу за квартиру складав лише 423 346,00 грн (643 389 - 182 843 - 37 200). Це повністю спростовує твердження позивача про те, що відповідачка потребувала й отримала від нього в борг саме 643 389,00 грн безпосередньо для розрахунку за житло.

Допитана як свідок ріелтор ОСОБА_4 підтвердила суду, що укладання спірного договору позики було суто технічним (штучним) кроком, викликаним виключно вимогами банківського законодавства та нотаріуса щодо фінансового моніторингу покупця.

Позивач, який на той час проживав разом із відповідачами та фактично перебував на їхньому матеріальному утриманні, лише поставив свій підпис під текстом договору без будь-якого наміру передавати гроші, яких у нього об`єктивно не було.

Дані свідчення узгоджуються з матеріалами справи та поясненнями свідка ОСОБА_5 , яка розкрила реальне походження коштів відповідачки ОСОБА_2 (гроші, виручені від продажу її частки квартири по АДРЕСА_5 , що зберігалися в родині, а також власні заощадження подружжя).

Суд зважає на обмеження щодо свідчень свідків, встановлені статтею 1051 ЦК України, проте наголошує, що покази свідків у даній справі оцінюються судом не як самостійне джерело спростування письмового договору, а у сукупності з письмовими доказами (попередній договір, договір авансу), які чітко вказують на безгрошовість та фіктивний характер правочину.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, у рішенні по справі «Проніна проти України»), пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Проте, у справі «Ruiz Torija v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що якщо аргумент сторони є чимось вирішальним для результату провадження, він вимагає конкретної та прямої відповіді.

У контексті даної справи вирішальним є те, що правова природа договору позики як реального договору вимагає перш за все встановлення факту передачі майна/коштів.

Оскільки позивачем не надано оригіналу договору, факт передачі коштів не підтверджено жодним первинним розрахунковим документом чи розпискою, а сторона відповідача за допомогою інших письмових доказів довела відсутність реального матеріального підґрунтя правочину, суд доходить однозначного висновку про безгрошовість спірного договору позики.

Враховуючи, що основна вимога про стягнення суми боргу є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, похідні вимоги позивача про стягнення процентів та інфляційних втрат за частиною другою статті 625 ЦК України також не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, суд вважає позовні вимоги безпідставними, не підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 526, 527, 625, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, ст. ст. 3,5,12,13,18, 258, 260, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яна Станіславівна про стягнення суми боргу – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду буде виготовлено та проголошено 06.11.2026 року о 12 год.00 хв.

Суддя: Козлова Н. Ю.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua