Суд: Дніпровський районний суд міста Запоріжжя
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №334/2989/26
Суддя: Козлова Н. Ю.
Дата документу 20.10.2026
Справа № 334/2989/26
Провадження № 2/334/2755/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом
встановив:
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Дніпровського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, в обґрунтування якого зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0540 га (кадастровий номер 2310100000:04:022:0287) за тією ж адресою.
За життя спадкодавець залишив заповіт від 07 серпня 1997 року, яким розпорядився лише вищевказаним житловим будинком, заповівши 2/5 його частини ОСОБА_2 , а 3/5 частини — ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частках (по 3/10 кожній). Земельна ділянка залишилася незаповіданою.
Позивачі у встановлений законом 6-місячний строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини та 27 лютого 2026 року отримали свідоцтва на безспірні частки за заповітом. Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на незаповідану земельну ділянку та на 3/10 частини будинку, що призначалися Відповідачці за заповітом, нотаріус постановою від 13.03.2026 № 101/02-31 відмовив. Відмова вмотивована тим, що Відповідачка ОСОБА_3 на день смерті спадкодавця була зареєстрована разом із ним, а отже, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину, і між сторонами існує спір.
Позивачі наголошують, що Відповідачка ОСОБА_3 з серпня 2014 року фактично, добровільно та постійно не проживала разом із батьком, виїхала з будинку зі своєю родиною, речей її в будинку немає, у похованні батька участі не брала, а реєстрація її місця проживання є суто формальною. Оскільки заяву про прийняття спадщини Відповідачка у строк не подала, вона вважається такою, що не прийняла її. Позивачі просять суд визнати за кожною з них право власності на 3/20 часток житлового будинку та на 1/4 частку земельної ділянки.
Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, даний позов надійшов в провадження судді Новікової Н.В.
Після припинення повноважень судді Новікової Н.В., повторним автоматизованим розподілом справ між суддями, матеріали цивільної справи надійшли в провадження судді Козлової Н.Ю.
Під час підготовки справи до судового розгляду у Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу витребувано спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задоволено клопотання позивачів щодо допиту свідків, які можуть підтвердити факти, викладені у позовній заяві.
Інших процесуальних дій не вчинялося.
Ухвалою суду від 14 липня 2026 року було закрито підготовче судове засідання. Справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Позивачі у судове засідання не з`явилися. Письмово звернувшись до суду з клопотанням про розгляд справи заїх відсутністю. Ухвалити рішення на користь позивачів, з підстав викладених у позовній заяві та долучених письмових доказів.
Судом вживались заходи стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи.
Так, у призначені судові засідання відповідачка не з`явилася, поштові відправлені, направлені на її адресу поверталися на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи те, що відповідачка у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надавала, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . На випадок своєї смерті він залишив заповіт від 07.08.1997 щодо житлового будинку АДРЕСА_1 .
До кола спадкоємців першої черги за законом належать: дружина померлого ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3 ..
Згідно з довідкою Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради, на момент смерті спадкодавця разом із ним у спірному будинку була зареєстрована дочка ОСОБА_3 ..
Факт фактичного та постійного непроживання Відповідачки ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем щонайменше з серпня 2014 року (тобто на момент відкриття спадщини) повністю підтверджено належними й допустимими доказами, зокрема: Актом про фактичне непроживання особи від 30.01.2026; Довідкою голови квартального комітету № 80 від 30.01.2026; Показаннями свідка ОСОБА_5 (письмові пояснення від 20.10.2026), який засвідчив, що Відповідачка разом із родиною виїхала з будинку в серпні 2014 року і більше там не проживала; Показаннями свідка ОСОБА_6 (письмові пояснення від 20.10.2026), яка підтвердила обставини виїзду Відповідачки та відсутність її особистих речей у будинку на момент смерті батька.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ч. 2 цієї статті, у разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу.
Земельна ділянка площею 0,0540 га не була охоплена заповітом, тому право на неї спадкоємці набувають на загальних підставах за законом (ч. 1 ст. 1225 ЦК України).
Оскільки Відповідачка не прийняла частку будинку (3/10) за заповітом, ця частка також переходить до спадкоємців за законом на підставі ст. 1223 ЦК України.
Ключовим правовим питанням у цій справі є застосування ч. 3 ст. 1268 ЦК України, яка передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв її, якщо не заявив про відмову.
Велика Палата Верховного Суду та Касаційний цивільний суд неодноразово наголошували на недопустимості ототожнення понять «реєстрація місця проживання» та «постійне проживання».
Так, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 сформовано чіткий правовий висновок: «Сама по собі реєстрація місця проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є беззаперечним доказом його постійного проживання з останнім, якщо іншими належними та допустимими доказами спростовано факт їх спільного проживання».
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, де зазначено, що реєстрація є лише адміністративним актом і не може обмежувати чи створювати майнові права, якщо фактичні обставини свідчать про інше.
Згідно з ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Враховуючи, що Відповідачка постійно із батьком не проживала і заяв нотаріусу не подавала, право на спадкування за законом та за заповітом вона втратила.
Отже, єдиними спадкоємцями, які належним чином прийняли спадщину (шляхом подання заяв на підставі ст. 1269 ЦК України), є Позивачі.
Згідно з ч. 1 ст. 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними. Тому майно підлягає розподілу між двома Позивачами у рівних частинах: Незаповідана земельна ділянка: 1 : 2 = 1/4 частка кожній (оскільки Позивачі як спадкоємці за законом ділять усе майно, включаючи умовну частку Відповідачки). Неприйнята Відповідачкою за заповітом частина будинку: 3/10 : 2 = 3/20 часток кожній Позивачці.
Отже, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні всіх обставин справи в процесуальній взаємодії, суд приходить до переконання, що правовий зв`язок між Відповідачкою та спадкодавцем у вимірі спільного побуту та постійного проживання повністю припинився задовго до моменту відкриття спадщини.
Конституційне право на спадкування, гарантоване статтею 41 Конституції України та деталізоване у Книзі шостій Цивільного кодексу України, базується на принципі свободи розпорядження майном та захисту законних очікувань тих спадкоємців, які реально виявили свою волю на прийняття спадщини чи підтримували постійний фактичний зв`язок із спадкодавцем.
Формальна реєстрація місця проживання Відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 , за умови доведеного факту її тривалого (з серпня 2014 року) проживання за іншою, не встановленою судом адресою, не може слугувати законною підставою для автоматичного визнання її такою, що прийняла спадщину в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України. Подібне тлумачення закону суперечило б сутності інституту прийняття спадщини та принципу правової визначеності.
Правовий аналіз положень статті 1268 ЦК України у контексті сталої практики Верховного Суду (зокрема, постанов Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц та Другої судової палати КЦС від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19) чітко вказує, що для виникнення презумпції прийняття спадщини визначальним є саме факт постійного проживання, а не факт реєстрації. Реєстрація є лише публічним інструментом обліку населення і за своєю правовою природою не здатна створювати, змінювати чи припиняти цивільні права та обов`язки. Оскільки Позивачами за допомогою належних, допустимих та взаємопов`язаних доказів (актів, довідок та послідовних показань суміжних сусідів-свідків) було повністю спростовано факт проживання ОСОБА_3 із батьком на 15 лютого 2015 року, вищевказана правова презумпція є повністю зруйнованою.
Зважаючи на те, що Відповідачка у встановлений статтею 1270 ЦК України шестимісячний строк не подала приватного нотаріусу заяву про прийняття спадщини, вона, відповідно до приписів частини першої статті 1272 ЦК України, вважається такою, що не прийняла її. Як наслідок, Відповідачка втратила право на спадкування як 3/10 часток житлового будинку за заповітом, так і на частку в незаповіданій земельній ділянці за законом.
Згідно з положеннями статті 1223 та частини першої статті 1278 ЦК України, у разі неприйняття спадщини одним із спадкоємців, його частка переходить до інших спадкоємців першої черги за законом, які спадщину прийняли, та розподіляється між ними у рівних частинах. Такими єдиними спадкоємцями є дружина померлого ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 ..
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, зокрема у рішенні «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04), наголошував, що будь-яке втручання державного органу (включаючи судове врегулювання) у мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Неможливість Позивачів оформити свої спадкові права у нотаріальному порядку через суто формальні адміністративні перешкоди (постанова нотаріуса від 13.03.2026 № 101/02-31) покладає на них надмірний індивідуальний тягар та порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, оцінюючи законність, обґрунтованість та пропорційність заявлених вимог, суд приходить до висновку, що захист порушених та невизнаних майнових прав Позивачів є повністю виправданим, законним та підлягає здійсненню шляхом ухвалення рішення про визнання за кожною з них права власності на відповідні частки спадкового нерухомого майна за законом. Додаткові процесуальні витрати чи заходи примусу судом не застосовуються через розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних матеріалів.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 392, 1216, 1217, 1223, 1225, 1261, 1268, 1269, 1270, 1272, 1278 ЦК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом — задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) право власності в порядку спадкування за законом на 3/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (загальна площа — 76,5 кв.м, житлова площа — 46,8 кв.м) після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,0540 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:04:022:0287, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)) після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) право власності в порядку спадкування за законом на 3/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (загальна площа — 76,5 кв.м, житлова площа — 46,8 кв.м) після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,0540 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:04:022:0287, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)) після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Козлова Н. Ю.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua