Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №160/13319/26
Суддя: Сластьон Анна Олегівна
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 рокуСправа №160/13319/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Суть спору: 19.05.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2016 по 14.04.2026, виплаченої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 у справі № 160/13501/23, з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 14.04.2026, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 у справі № 160/13501/23, з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 26.06.2016 до 03.03.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 у справі № 160/13501/23, зміненим постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2025, відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 26.06.2016 по 03.03.2021, перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 03.03.2021, а також грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. На виконання цього рішення 14.04.2026 відповідач виплатив позивачу 239 729,36 грн, однак компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначених сум не нарахував і не виплатив.
Позивач вважає, що відповідно до статей 1-4 Закону № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), право на компенсацію виникає в разі затримки виплати доходу на один і більше календарних місяців незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, а компенсація має бути виплачена в тому ж місяці, в якому погашено заборгованість. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20. Крім того, позивач вважає, що під час виплати компенсації відповідач має утримати військовий збір і одночасно компенсувати суму податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
25.05.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач вказав, що суму індексації грошових доходів громадян включено до переліку доходів, на які нараховується компенсація, лише Законом України від 04.02.2021 № 1214-IX. Так, Законом України від 04.02.2021 № 1214-IX частину другу статті 2 Закону № 2050-III доповнено абзацом шостим, а відповідні зміни до пункту 3 Порядку № 159 внесено постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 № 355. Отже, на час виникнення спірних правовідносин механізму нарахування компенсації на суми індексації не існувало, а застосування цих змін до попереднього періоду суперечить принципу незворотності дії закону в часі, закріпленому в частині першій статті 58 Конституції України. Відповідач зазначив, що є розпорядником бюджетних коштів і відповідно до статей 48, 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов`язання та здійснювати видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. У 2016-2018 роках асигнування на проведення індексації в повному обсязі кошторисом не передбачалися і додатково не виділялися. Розрахунок компенсації належить до компетенції відповідача, а суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень і перебирати на себе його повноваження.
Відповідач також підтверджує, що 14.04.2026 здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 з 26.06.2016 до 03.03.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 у справі № 160/13501/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Зокрема, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2016 до 28.02.2018.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.06.2016 до 28.02.2018.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 до 03.03.2021 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 грн (щомісячно) відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4463,15 грн (щомісячно) за період з 01.03.2018 по 03.03.2021 включно відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 03.03.2021 (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2020 та 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 та 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 та 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі № 160/13501/23 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 змінено, абзац третій його резолютивної частини доповнено словами «із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року».
Постанова набрала законної сили 04.02.2025.
На виконання зазначеного судового рішення відповідач 14.04.2026 перерахував позивачу 239 729,36 грн, що підтверджується повідомленням з мобільного застосунку «Монобанк» про зарахування коштів від 14.04.2026. Призначення платежу: «2101020,2112, перераховано добровільне виконання за рішенням суду по справі №160/13501/23 від 21.08.2023р. індексації, перерах. гз та гдо у квітні 2026р.».
Отже, суми індексації грошового забезпечення, перерахованого грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення, право на які позивач набув у період проходження військової служби, виплачені йому лише 14.04.2026, тобто більш ніж через п`ять років після звільнення з військової служби.
Факт і дату виплати відповідач не заперечує.
Компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення відповідач позивачу не нарахував і не виплатив, що також не заперечується відповідачем.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Предметом спору є наявність у відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) на суми індексації грошового забезпечення та перерахованого грошового забезпечення, які нараховані та виплачені позивачу лише 14.04.2026 на виконання судового рішення у справі № 160/13501/23, тобто з порушенням встановлених строків їх виплати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 цього Закону грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-III та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-III компенсація провадиться в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2050-III (у чинній редакції) під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Наведене дає підстави для висновку, що дія Закону № 2050-III поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання, застосовується в усіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які не мають разового характеру.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, а компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету, виплачують компенсацію за рахунок коштів відповідного бюджету.
З метою реалізації Закону № 2050-III постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок № 159, пункти 1, 2 якого відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави і механізм виплати компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств, установ, організацій усіх форм власності та господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги; відсутність у доходів разового характеру.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане в статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону індексації підлягають, зокрема, грошові доходи громадян у вигляді оплати праці (грошового забезпечення).
Отже, індексація не є самостійним видом доходу, а є механізмом підвищення грошового забезпечення і його складовою. Пунктом 4 Порядку № 1078 передбачено, що в разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, правовідносини в якій є подібними до правовідносин у цій справі, дійшов висновку, що індексація є складовою заробітної плати і в разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства. Застосовуючи наведені вище висновки щодо права на компенсацію незалежно від попереднього нарахування доходу, Верховний Суд зазначив, що особа, якій не виплачувалися суми індексації грошового забезпечення внаслідок бездіяльності власника або уповноваженого ним органу, має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу донарахувати належні громадянину суми доходів.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що до набрання чинності Законом України від 04.02.2021 № 1214-IX компенсація на суми індексації не нараховувалася, з огляду на таке.
Так, в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 04.02.2021 № 1214-IX, частина друга статті 2 Закону № 2050-III відносила до доходів, на які нараховується компенсація, заробітну плату (грошове забезпечення), складовою якого, як зазначено вище, є індексація.
Пункт 3 Порядку № 159 у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 № 355, прямо передбачав, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Цю норму наводить і сам відповідач у відзиві на позовну заяву.
Отже, Законом України від 04.02.2021 № 1214-IX лише конкретизовано перелік доходів, на які нараховується компенсація, а не запроваджено нове право на компенсацію за несвоєчасну виплату індексації.
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III компенсація виплачується в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Заборгованість з індексації грошового забезпечення погашено 14.04.2026, тому обов`язок відповідача виплатити компенсацію виник у квітні 2026 року, коли частина друга статті 2 Закону № 2050-III вже містила пряму вказівку на суму індексації грошових доходів громадян.
За таких обставин застосування Закону № 2050-III до спірних правовідносин не є наданням йому зворотної дії в часі, а посилання відповідача на частину першу статті 58 Конституції України є безпідставним.
Суд також не бере до уваги доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III установи, що фінансуються з бюджету, виплачують компенсацію за рахунок коштів відповідного бюджету, а законодавство не ставить право громадянина на компенсацію в залежність від обсягу фінансування конкретної установи.
Безпідставними є й доводи відповідача про дискреційний характер його повноважень.
Закон № 2050-III імперативно покладає на відповідача обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію в разі порушення строків виплати доходу і не надає йому права діяти на власний розсуд.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому обчислення конкретної суми компенсації залишається обов`язком відповідача.
Як встановлено судом, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 у справі № 160/13501/23, зміненим постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2025, відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 26.06.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року, а також щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в розмірі 4463,15 грн за період з 01.03.2018 до 03.03.2021 включно.
Отже, суми індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2016 до 03.03.2021 належали позивачу в період проходження військової служби, однак не були нараховані та виплачені у встановлені строки внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Ці суми виплачені позивачу лише 14.04.2026, тобто із затримкою значно більше ніж на один календарний місяць, у період невиплати мало місце зростання споживчих цін, а індексація грошового забезпечення не має разового характеру.
За таких обставин позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2016 до 03.03.2021, виплаченої 14.04.2026, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації в місяці погашення заборгованості є протиправною.
Суд звертає увагу, що зазначений у позовних вимогах період «з 26.06.2016 по 14.04.2026» охоплює як період, за який позивачу належала індексація грошового забезпечення (з 26.06.2016 по 03.03.2021), так і період її невиплати (до 14.04.2026).
З метою чіткого визначення обсягу обов`язку відповідача суд зазначає в резолютивній частині рішення період, за який нараховано дохід, і дату його фактичної виплати, що не виходить за межі позовних вимог.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 у справі № 160/13501/23 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 до 03.03.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 та 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Перераховане грошове забезпечення також виплачено позивачу лише 14.04.2026.
Оскільки частина друга статті 2 Закону № 2050-III прямо відносить заробітну плату (грошове забезпечення) до доходів, на які нараховується компенсація, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати донарахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 03.03.2021.
Водночас відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2050-III та пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають лише ті грошові доходи, які не мають разового характеру.
Рішенням суду у справі № 160/13501/23 відповідача зобов`язано перерахувати, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення та грошову допомогу для оздоровлення за 2020 та 2021 роки.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошова допомога для оздоровлення виплачується військовослужбовцям один раз на рік у розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, грошова допомога для оздоровлення, як і інші одноразові додаткові види грошового забезпечення, має разовий характер, а тому на суми її донарахування компенсація відповідно до Закону № 2050-III не нараховується.
З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в частині компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 03.03.2021, крім виплат разового характеру.
Оскільки компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення є одним видом компенсації, передбаченим Законом № 2050-III, і нараховується на суми, виплачені позивачу одночасно 14.04.2026 на виконання одного судового рішення, суд вважає за можливе викласти висновок щодо цих позовних вимог в одному пункті резолютивної частини рішення.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, судовому захисту підлягає право, яке на момент звернення до суду порушене, невизнане або оспорюване.
Обов`язок нарахувати, утримати та сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб і військовий збір під час нарахування (виплати) доходу, а також ставки цих платежів визначені безпосередньо Податковим кодексом України та покладені на відповідача як на податкового агента.
Підстави, порядок і розмір виплати грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманих з грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям, визначені Порядком № 44.
Ці обов`язки виникають у відповідача в силу закону в момент нарахування (виплати) компенсації та не потребують окремого підтвердження судовим рішенням.
Компенсацію втрати частини доходів на момент розгляду справи не нараховано і не виплачено, тому відсутні підстави вважати, що під час її виплати відповідач порушить права позивача щодо утримання військового збору та компенсації сум податку на доходи фізичних осіб.
Спору між сторонами з цього питання немає.
Отже, ці вимоги стосуються правовідносин, які можуть виникнути в майбутньому, є передчасними і спрямовані на захист прав, які ще не порушені, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» суд зазначає таке.
Відповідно до статті 10 Бюджетного кодексу України видатки бюджету класифікуються, зокрема, за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків бюджету).
Застосування кодів економічної класифікації видатків здійснюється розпорядниками бюджетних коштів відповідно до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333.
Отже, визначення коду економічної класифікації видатків, за яким проводиться виплата, належить до повноважень відповідача як розпорядника бюджетних коштів і не впливає на обсяг права позивача на компенсацію.
Суд не може перебирати на себе повноваження суб`єкта владних повноважень щодо бюджетної класифікації видатків, а доказів порушення прав позивача в цій частині до суду не надано. Тому в задоволенні позовних вимог у цій частині належить відмовити.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Правові підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення інших судових витрат до суду не надано.
Керуючись статтями 2, 5, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2016 до 03.03.2021 та грошового забезпечення (крім виплат разового характеру) за період з 29.01.2020 до 03.03.2021, виплачених 14.04.2026 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 у справі № 160/13501/23.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2016 до 03.03.2021 та грошового забезпечення (крім виплат разового характеру) за період з 29.01.2020 до 03.03.2021, виплачених 14.04.2026 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 у справі № 160/13501/23.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон
Оригінал: reyestr.court.gov.ua