Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №522/20911/21-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Суд: Приморський районний суд м. Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 22 жовтня 2026 р.

Справа: №522/20911/21-Е

Суддя: Федчишена Т. Ю.

Справа № 522/20911/21-Е

Провадження № 2/522/2433/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,

за участі секретаря судового засідання - Юрченка В. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Громадської організації «Незалежне об`єднання журналістів «Рупор», Громадської організації «Одеський кризовий медіа центр» про визнання порушенням честі та гідності, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Громадської організації «Незалежне об`єднання журналістів «Рупор», Громадської організації «Одеський кризовий медіа центр» про визнання порушенням честі та гідності, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що 31 серпня 2018 року ОСОБА_2 вчинила відносно позивача та її родини протиправні дії, які полягають в тому, що у змові з декількома особами, розламавши огородження її ремонтованої квартири, ОСОБА_2 незаконним шляхом проникла на територію приватного житла та незаконно, без дозволу позивача, проводила відеозйомку позивача, її матері та її приватної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті 048.ua було опубліковано статтю під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

17.09.2018 Громадською організацією «Незалежним об`єднанням журналістів «Рупор» на своєму сайті було опубліковано статтю під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

14.09.2018 Громадською організацією «Одеський кризовий медіа центр» на своєму сайті було опубліковано статтю під назвою: «Справа з захопленням двору у АДРЕСА_1 ». Відповідно до наявної інформації під зазначеною статтею, автором статті є ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що зазначені публікації містять недостовірну інформацію та порушують її честь та гідність з наступних підстав.

Відповідно до змісту публікацій: «В центре Одессы некая семья ОСОБА_4 оформила опекунство над старушкой и вывезла ее за город. Соседи бьют тревогу, социальные службы и правоохранительные органы не реагируют, ОСОБА_4 избивают активистов, пытающихся разобраться в данной ситуации.

Из двора, примыкающего к сгоревшим еще в 90-х мастерских училища, вывезли бабушку – ОСОБА_5 , 1930 года рождения. И «опекуны» пытаются отнять ее жилье – квартиру АДРЕСА_2 по адресу переулок АДРЕСА_1 . Причем квартир «номер один» по этому адресу две.»

Крім того, автор зазначає, що у нього наявна інформація про те, що на думку сусідів, бабусю тримають на транквілізаторах та не випускають з дому. Такі дії вчинені з метою відібрання нерухомості у ОСОБА_6 .

Позивач вважає, що зазначена інформація надумана та опублікована з порушенням вимог ст. 3, 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Зазначила, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_1 утримує ОСОБА_6 , а ОСОБА_6 передає ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , що відповідає вимогам ст. 744 ЦК України. Однак сайти опублікували інформацію про те, що над ОСОБА_6 оформлено опіку, а квартиру намагаються відібрати.

Також, відповідно до публікації, за адресою: АДРЕСА_3 відбуваються незаконні будівельні роботи, однак зазначена інформація теж є недостовірною, оскільки відповідно до відкритого реєстру будівельних документів, за вказаною адресою зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт ОД 061182700106. Тобто, не скориставшись відкритими даними інтернет-сторінок державних органів, сайти опублікували недостовірну інформацію, чим порушили честь та гідність ОСОБА_1 та її сім`ї.

У статті, автором якої є ОСОБА_7 , зазначається: « ОСОБА_8 по этому двору ОСОБА_9 показал мне копии документов на квартиру: договор опекунства – некая семья ОСОБА_4 , проживающая в пгт ОСОБА_10 , берет на себя опеку над пожилой гражданкой ОСОБА_11 , 1930 года рождения. Обещает уход и наблюдение до самой ее смерти – в обмен на ее квартиру, естественно, после ухода в мир иной. Но тут – никаких документов о кончине бабушки нет, но зато полным ходом кипела стройка, а к соседям приехала скорая – потому что ОСОБА_4 своим забором залезли не только на общую територию двора, но и на порог к соседям».

Позивач вважає, що така інформація є навмисним введенням в оману, а ОСОБА_2 , виконуючи замовлення на інформаційну війну серед українського суспільства проти позивача та її родини, навмисно писала ряд ганебних, принижуючих честь, гідність та ділову репутацію статей із навмисно внесеною неправдивою інформацією з подальшим її поширенням на багатьох різноманітних інтернет-ресурсах з необмеженим колом читачів з метою викликати у суспільства відчуття та впевненість, що позивач та її родина є чорними ріелторами, рейдерами, які причетні до захоплення училища імені Грекова в м. Одесі; розпалити ненависть до позивача та членів її родини у суспільстві, спаплюжити їхню честь та гідність, залякати, вчинити щодо неї та її родини психологічний тиск.

Протягом шести місяців, з квітня 2018 року по вересень 2018 року, за безпідставними заявами про вчинення злочинів, у тому числі про вбивство ОСОБА_6 , поліцією та прокуратурою здійснювалися неодноразові виїзди до позивача додому із перевіркою.

ОСОБА_12 у своїх статтях поширювала інформацію стосовно нібито незаконного будівництва, яке здійснювала позивач, навмисно в усіх статтях розповсюдила персональні дані позивача та її родини.

Крім того, сайтом 048.ua опубліковано ідентифікаційні дані ОСОБА_6 – фото паспорту без її дозволу, чим порушено вимоги ст. ст. 11, 21 Закону України «Про інформацію».

Крім того, у статті від 17.09.2018, опублікованій сайтом Рупор Одеси зазначено: «Мы хотим выяснить, насколько «опекуны» Огневы связаны с «черными риелторами», кто отбирает у стариков недвижимость, а потом убивает их, есть ли зацепка с теми, кто захватил мастерские Грековки и чего ждать дальше….».

Вважає дії, вчинені ОСОБА_13 , втручанням у її приватне життя.

Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням поданої нею заяви про зміну предмета позову від 26.02.2024, яка прийнята до розгляду ухвалою суду від 16.04.2024, просила: визнати порушенням честі та гідності ОСОБА_1 публікування автором статей ОСОБА_2 , Громадською організацією «Незалежне об`єднання журналістів «Рупор», сайтом «048.ua», Громадською організацією «Одеський кризовий медіа центр», сайтом culturemeter.od.ua, korrespondent.net, imi.org.ua, izbirkom.org.ua (internet.press) недостовірної, негативної інформації в статтях ОСОБА_2 , розміщених за різний період, в тому числі 1 вересня 2018 року на її сторінці у соціальній мережі «Фейсбук», Громадської організації «Незалежне об`єднання журналістів «Рупор» від ІНФОРМАЦІЯ_4 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », в статті на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_6 » від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_7 », в статті Громадської організації «Одеський кризовий медіа центр» від ІНФОРМАЦІЯ_8 під назвою «справа з захопленням двору у провулку Некрасова, 5», в статті culturemeter.od.ua від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_9 », в статті ІНФОРМАЦІЯ_10 від 7.09.2018 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_11 », на сайті imi.org.ua від ІНФОРМАЦІЯ_12 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13 ", на сайті ІНФОРМАЦІЯ_14 .ua (internet.press) від 05.09.2018 « ІНФОРМАЦІЯ_15 ». Стягнути з автора статей ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 6 000 000 гривень. Зобов`язати автора статей ОСОБА_2 видалити всі статті та відео, які стосуються позивача та її родини та поширені з вини ОСОБА_2 на різних веб-ресурсах в мережі інтернет. Вирішити питання про судові витрати.

Відзиви від відповідачів до суду не надходили.

Позивач подавала клопотання про призначення судової психологічної експертизи, проведення якої просила доручити суб`єкту судово-експертної діяльності спеціалісту-психологу ОСОБА_14 .

Ухвалою суду від 27 червня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової психологічної експертизи задоволено частково. Призначено у справі судову психологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

При цьому, судом відповідно до ч. 4 ст. 103 ЦПК України, були визначені питання, з яких має бути проведена експертиза, оскільки питання, запропоновані позивачем на вирішення експерту, були визнані такими, що не узгоджуються з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень й орієнтовним переліком питань, що ставляться на вирішення такої експертизи, а також такими, що не забезпечать виконання завдань судової психологічної експертизи, ураховуючи її предмет, а також предмет позову.

Не погодившись із ухвалою про призначення експертизи, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та задовольнити її клопотання за вимогами, зазначеними в ньому.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.12.2023 ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2023 скасовано в частині призначення експертизи, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому, в указаній постанові суд апеляційної інстанції погодився з питаннями, які слід поставити на вирішення експерта, визначеними судом першої інстанції, й зазначив, що визначені в ухвалі питання відповідають суті спору та надають можливість з`ясувати істотні обставини справи, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині вважав безпідставними, та вказав, що питання вирішено в межах дискреційних повноважень суду.

При цьому суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення суду першої інстанції від 27.06.2023, скасував ухвалу в частині призначення експертизи повністю, а тому питання про призначення експертизи повторно вирішувалося за новим клопотанням позивача.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової психологічної експертизи задоволено частково. Призначено у справі судову психологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

ОСОБА_1 на указану ухвалу суду подала апеляційну скаргу, в якій просила частково скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині доручення проведення експертизи Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким проведення експертизи доручити суб`єкту судово-експертної діяльності спеціалісту-психологу ОСОБА_14 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 08.04.2025 ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року залишено без змін.

При цьому колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції про те, що додані позивачем до матеріалів справи документи (копія диплома про присвоєння ОСОБА_14 кваліфікації «Біолог. Викладач біології та хімії», копія диплома про перепідготовку у період з 01 жовтня 1990 року до 30 червня 1991 року по спеціальності «Прикладна соціальна психологія» та отримання кваліфікації «практичний психолог», копія сертифіката від 16 лютого 2015 року серії АА № 487/Е, виданого НААУ про допуск до організації та/або проведення заходів підвищення кваліфікації адвокатів) не підтверджують те, що ОСОБА_14 є особою яка, у розумінні ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», може проводити судову психологічну експертизу, про призначення якої просить позивач.

22.12.2025 від Одеського науково дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України до суду разом з матеріалами справи надійшов лист про направлення рахунку та клопотання експерта про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов`язаних із проведенням експертизи №3106-34-25.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2026 року провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні ОСОБА_1 відмовилася від проведення судової психологічної експертизи за ухвалою суду від 02.10.2024.

Відповідач ОСОБА_2 подавала до суду заяву про зупинення розгляду даної справи, мотивовану тим, що ОСОБА_1 є фігуранткою кримінальної справи № 12018160500006110 від 01.09.2018 за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України. На даний час досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні зупинено та підозрювану ОСОБА_1 оголошено у розшук.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.10.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі відмовлено.

Ухвалою суду від 18 лютого 2026 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів в Об`єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр».

Ухвалою суду від 12 травня 2026 року за невиконання ухвали суду та неповідомлення суд про неможливість подання доказів до Об`єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» застосовано заходи процесуального примусу у виді штрафу.

У судовому засіданні 18.02.2026 позивач надала висновок експерта психолога № 14/08/25-ОМА від 14.08.2025, складений ОСОБА_14 , за результатами психолого-лінгвістичної експертизи, проведеної на її замовлення.

При цьому також подала клопотання до суду про призначення у справі судової психолого - лінгвістичної експертизи, проведення якої просила також доручити тому ж спеціалісту ОСОБА_14 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судової психолого - лінгвістичної експертизи відмовлено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2026 у прийнятті заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог відмовлено.

Ухвалою суду від 24 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

18.09.2026 ОСОБА_1 подала заяву про відвід судді Федчишеній Т. Ю., просила розглянути заяву без її участі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.09.2026 заяву ОСОБА_1 про відвід головуючому у справі судді Федчишеній Т. Ю. залишено без розгляду.

23.10.2026 ОСОБА_1 подала заяву про відвід судді Федчишеній Т. Ю.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2026 заяву ОСОБА_1 про відвід головуючому у справі судді Федчишеній Т. Ю. залишено без розгляду.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином.

Позивач, яка брала участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, у судове засідання 23.10.2026 на відеозв`язок не вийшла, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від неї не надходило.

ОСОБА_2 17.09.2026 подала до суду клопотання, в якому просила розгляд справи проводити за її відсутності, проти позову заперечувала та просила в його задоволенні відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України закріплено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац 4 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

За змістом статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у пунктах 9-12 роз`яснив судам, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що:

веб-сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо; власник веб-сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Згідно статті 1 Закону України «Про телекомунікації» домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; домен.UA - це домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про телекомунікації» адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет включає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену.UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію та оптимізацію використання, обліку та адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах рівного доступу, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції. Адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійснюється уповноваженою організацією для: 1) створення реєстру доменних назв і адрес мережі українського сегмента мережі Інтернет; 2) створення реєстру доменних назв у домені.UA; 3) створення та підтримки автоматизованої системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет; 4) забезпечення унікальності, формування та підтримки простору доменних назв другого рівня в домені.UA; 5) створення умов для використання адресного простору українського сегмента мережі Інтернет на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції; 6) представництва та захисту у відповідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет. Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет та зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Утворення адресного простору, розподіл і надання адрес, маршрутизація інформації між адресами здійснюються відповідно до міжнародних вимог.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17 (провадження № 61-14303св19) вказано, що відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18).

У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації».

Отже, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

У даній справі позивач звернулася з позовом про визнання порушенням її честі та гідності, публікування ОСОБА_15 , Громадською організацією «Незалежне об`єднання журналістів «Рупор», сайтом «048.ua», Громадською організацією «Одеський кризовий медіа центр», сайтом culturemeter.od.ua, korrespondent.net, imi.org.ua, izbirkom.org.ua (internet.press) недостовірної, негативної інформації, в тому числі 1 вересня 2018 року на її сторінці у соціальній мережі «Фейсбук», Громадської організації «Незалежне об`єднання журналістів «Рупор» від ІНФОРМАЦІЯ_4 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », в статті на сайті «048.ua» від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_7 », в статті Громадської організації «Одеський кризовий медіа центр» від ІНФОРМАЦІЯ_8 під назвою «справа з захопленням двору у провулку Некрасова, 5», в статті culturemeter.od.ua від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою «Известную одесскую патриотку ОСОБА_16 », в статті ІНФОРМАЦІЯ_10 від 7.09.2018 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_11 », на сайті imi.org.ua від ІНФОРМАЦІЯ_12 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13 ", на сайті ІНФОРМАЦІЯ_14 (internet.press) від 05.09.2018 « ІНФОРМАЦІЯ_15 »; зобов`язання автора статей ОСОБА_2 видалити всі статті та відео, які стосуються позивача та її родини та поширені з вини ОСОБА_2 на різних веб-ресурсах в мережі інтернет та стягнення з автора статей ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 6 000 000 гривень.

На підтвердження факту поширення спірної інформації відповідачами позивач надала суду роздруківки наступних публікацій: « ОСОБА_17 с захватом двора в переулке Некрасова, 5» від 14 вересня 2018 року за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 17 вересня 2018 року, 10:41 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16 /; « ІНФОРМАЦІЯ_7 » від 5 вересня 2018 року 13:39, за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17 ; «Известную одесскую патриотку ОСОБА_18 избили и душили (видео)» автор ОСОБА_19 від ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_18 від 7 вересня 2018 року, 14:26 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 » від ІНФОРМАЦІЯ_12 , 14:03 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15 » від 05 вересня 2018 р. 11:23 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_19 ; скриншоти соціальної мережі «Фейсбук» на сторінці ОСОБА_20 .

Відповідачами у даній справі позивач визначила ОСОБА_2 , Громадську організацію «Незалежне об`єднання журналістів «Рупор», Громадську організацію «Одеський кризовий медіа центр».

Водночас, матеріали справи не містить належних та допустимих доказів, що Громадська організація «Незалежне об`єднання журналістів «Рупор» та Громадська організація «Одеський кризовий медіа центр» є власниками вебсайтів, на яких розміщено оспорюваний інформаційний матеріал.

При цьому наявні в матеріалах справи довідка з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» та звіт ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет також цього не підтверджують.

Також позивачем не доведено, що автором усього оспорюваного інформаційного матеріалу є ОСОБА_2 .

Як слідує зі звіту ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17 , реєстрантом доменного імені в службі WHOIS є ОСОБА_21 , адреса місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Шевченка, 76 23.

Також у лівій колонці цієї сторінки міститься плашка з ім`ям ОСОБА_22 .

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно із статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначити відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 199/1492/20 (провадження № 61-18880св20), Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Клопотання про залучення належного відповідача щодо інформаційного матеріалу за посиланнямhttps://www.048.ua/news/2147348/cernye-rieltory-i-rejdery-oppoblokovcy-izmyvautsa-nad-staruskoj-i-napadaut-na-aktivistov-foto позивач не заявляла.

Що стосується інформаційного матеріалу під назвою « ОСОБА_17 с захватом двора в переулке Некрасова, 5» від 14 вересня 2018 року, розміщеного за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_20 , автором якої зазначена ОСОБА_23 , суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Верховний Суд зазначає, що у справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв`язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини рішення ЄСПЛ у справі «Лінґенс проти Австрії» (Lingens v. Austria, від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, § 46), що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

02 червня 2016 року (остаточне - 17 жовтня 2016 року) ЄСПЛ ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У цьому рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Отже, оціночними судженнями є інформація, яка, з урахуванням характеру вжитих висловлювань, відображає особисте ставлення автора до змісту висловленої ним думки. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Так, звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 просила визнати недостовірною та такою, що порушує її право на повагу до гідності, честі, зокрема інформацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_21 » від 14 вересня 2018 року, розміщеного за посиланням http://web.archive.org/web/20191024083814/http://www.odcrisis.org/nekrasova5/.

Із інформації, викладеної відповідачем ОСОБА_2 убачається, що висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки особи щодо зазначених в них обставин, тому не є недостовірною інформацією. Аналіз змісту оспорюваної інформації свідчить про те, що по суті в ній викладені оціночні судження особи, а оціночні судження спростуванню не підлягають.

Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Щодо вимог позивача стосовно публікацій на особистій сторінці відповідача ОСОБА_2 у соціальній мережі Facebook, суд зазначає таке.

Автором публікацій і дописів на персональній веб-сторінці у соціальній мережі Facebook є власник веб-сторінки.

Соціальна мережа «Фейсбук» є загальнодоступною, при створенні облікового запису в ній не вимагається ідентифікація особи за документами, що посвідчують особу, внаслідок чого будь-яка особа може створити необмежену кількість сторінок під будь-яким, у тому числі вигаданим, іменем. За таких умов саме лише збіг імені та по батькові користувача облікового запису з іменем та по батькові відповідача за відсутності інших доказів не може вважатися достатнім підтвердженням авторства публікації, а протилежний висновок ґрунтувався б виключно на припущенні, що прямо заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, має навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 6 000 000 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пункт 3 ч. 2 ст. 23 зазначеного Кодексу передбачає, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обов`язковому доказуванню підлягає наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача шкоди та вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, а також те, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про захист гідності, честі чи ділової репутації, які не підлягають задоволенню, суд дійшов висновку також про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4-13, 17, 18, 76, 81, 263, 265, 273, 353 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Громадської організації «Незалежне об`єднання журналістів «Рупор», Громадської організації «Одеський кризовий медіа центр» про визнання порушенням честі та гідності, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 06.11.2026.

Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua