Постанова від 05 листопада 2026 р. у справі №380/12487/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №380/12487/26

Суддя: Димарчук Тетяна Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/12487/26 пров. № А/857/46091/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі № 380/12487/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні із січня 2020 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2020 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно із одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо здійснення розрахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) в період з січня 2020 року по 19.05.2023 без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) в період з січня 2020 року по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що жодним чином не порушувала права позивача, а відсутність законних підстав для перерахунку грошового забезпечення ґрунтувалася виключно на приписах діючого законодавства. Апелянт вказує, що відповідно до пункту 4 постанови КМУ №704 (у редакції постанови КМУ №103 від 21.02.2018), розміри посадових окладів визначалися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Щодо застосування норм права у часі, скаржник посилається на пункт 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII, який забороняє використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, та стверджує, що колізія між цим Законом та постановою КМУ має вирішуватися на користь Закону як акта вищої юридичної сили. Крім того, відповідач наголошує, що постановою КМУ №481 від 12.05.2023 внесено зміни до пункту 4 постанови №704, якими встановлено розрахунок окладів виходячи з фіксованого розміру 1762 гривні, що відповідає прожитковому мінімуму на 01.01.2018, і діяв виключно в межах своїх повноважень, не маючи права самостійно змінювати встановлений Кабінетом Міністрів України механізм розрахунку.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.03.2026 №372-ОС позивач виключений із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 19.03.2026.

Під час проходження військової служби позивач перебував на грошовому забезпеченні:

- з квітня 2015 року по липень 2020 року у військовій частині НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 (правонаступник ІНФОРМАЦІЯ_1 );

- з серпня 2020 року до березня 2026 року у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відповідно до особистих карток грошового забезпечення позивача з січня 2020 року по травень 2023 року посадовий оклад встановлений в діапазоні 3520-3260 грн., обчислений із розрахунку прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762 грн.) шляхом його множення на відповідний тарифному розряду займаної позивачем посади тарифний коефіцієнт та оклад за військовим званням 1020 грн, обчислений із розрахунку прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762 грн.) шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.Оскільки в порушення чинного законодавства розмір грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення нарахований та виплачений позивачу з грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що після скасування судовим рішенням у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови КМУ № 103, положення пункту 4 постанови КМУ № 704 (щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018) перестали відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили — законам про Державний бюджет України, якими базовий соціальний стандарт змінювався на кожний відповідний рік. Водночас суд врахував, що з 20.05.2023 набрала чинності постанова КМУ № 481, яка встановила для розрахунку окладів фіксовану величину 1762 грн, однак вказаний акт не має зворотної дії в часі. Відтак відповідач, застосовуючи при нарахуванні грошового забезпечення у період із січня 2020 року по 19.05.2023 розрахункову величину станом на 01.01.2018, діяв протиправно. З огляду на це суд визнав протиправними відповідні дії військової частини та зобов`язав її здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022, 2023), з урахуванням раніше виплачених сум. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог щодо виплати компенсації втрати частини доходів, суд виходив із того, що спір у цій частині є передчасним, оскільки перераховані суми грошового забезпечення ще не були фактично виплачені позивачу, а тому обов`язкові передумови для обчислення такої компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ наразі не настали.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі – Закон № 232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі – Закон №2011-XII).

Згідно з частинами 1-3 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина 2).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3).

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що станом на 1 березня 2018 року приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 було імперативно закріплено застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як єдиної розрахункової величини для обчислення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Поряд із цим, апеляційний суд поділяє обґрунтоване посилання місцевого суду на положення Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Зазначений нормативний акт регламентує правові засади формування та застосування відповідних стандартів задля належної реалізації базових соціальних гарантій, закріплених Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 1 цього Закону, державні соціальні стандарти являють собою затверджені законодавством соціальні норми й нормативи (або їх комплекс), на базі яких безпосередньо визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Також базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов висновку про те, що зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.

Також, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2020 та 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 – набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Частина 3 статті 1-1 Закону №2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що починаючи з 29.01.2020 (дати скасування відповідних змін у судовому порядку), положення пункту 4 постанови КМУ № 704 щодо використання прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 увійшли в суперечність із нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Оскільки законами про Державний бюджет України цей базовий соціальний стандарт щороку оновлювався, то в силу приписів частини третьої статті 7 КАС України пріоритетному застосуванню підлягають саме закони (зокрема, Закон № 1928-IX). Відтак розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів та окладів за військовим званням слугує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року.

Апеляційний суд поділяє міркування місцевого суду про те, що обмеження, встановлені Законом № 1774-VІІІ щодо незастосування мінімальної заробітної плати, не впливають на спірні правовідносини, адже базою розрахунку виступає саме прожитковий мінімум, тоді як мінімальна зарплата відіграє роль лише додаткового критерію (нижньої межі) при формуванні окладу. Такий підхід повністю відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній у низці постанов (зокрема, у справах № 120/8603/21-а, № 120/648/22-а, № 640/17686/21, № 440/1185/21 та № 420/6572/22).

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував наслідки прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 № 481, якою пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції та імперативно закріплено фіксовану розрахункову величину — 1762 гривні. Зазначений урядовий акт набрав чинності 20.05.2023 і не містить застережень щодо надання йому зворотної дії в часі. З огляду на це, запроваджені постановою № 481 правила обчислення не можуть розповсюджуватися на період, що передував її ухваленню, а саме з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно.

За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв`язку із чим повинні зазначатися в останньому.

Так, згідно з частиною 1 статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Отже, до 19.05.2023 застосуванню підлягала редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Надалі, починаючи з 20.05.2023 нарахування грошового забезпечення здійснюється з урахуванням положень Постанови №481, виходячи з розрахункової величини – 1762 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Кабінет Міністрів України, в межах своїх конституційних повноважень (що підтверджено рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012), наділений компетенцією регулювати порядок та розміри соціальних виплат. Прийнята Урядом постанова від 12.05.2023 № 481 наразі є чинною, і, незважаючи на факт її оскарження в інших провадженнях, до набрання законної сили рішенням про її скасування вона підлягає обов`язковому застосуванню відповідно до частини другої статті 265 КАС України. Як слушно зауважив місцевий суд із посиланням на усталену практику Верховного Суду, суди не можуть перебирати на себе нормотворчі функції, а незгода з чинним підзаконним актом не може долатися шляхом його незастосування в індивідуальному спорі.

З огляду на це, починаючи з 20.05.2023 (дати набрання чинності постановою № 481), нарахування грошового забезпечення здійснюється виходячи з імперативно визначеної фіксованої розрахункової величини — 1762 грн, а подальша зміна прожиткового мінімуму вже не є підставою для перерахунку.

Водночас апеляційний суд повністю поділяє підсумковий висновок про те, що у період із січня 2020 року по 19.05.2023 включно (до моменту запровадження вказаних нормативних змін) розмір грошового забезпечення позивача мав обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022, 2023), а не замороженого показника за 2018 рік. Відтак, дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у зазначений спірний період із застосуванням застарілої розрахункової величини станом на 01.01.2018 правомірно визнані протиправними.

Оскільки сторони рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржують, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі № 380/12487/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало

Оригінал: reyestr.court.gov.ua