Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №380/14145/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №380/14145/26

Суддя: Калмикова Юлія Олександрівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/14145/26 пров. № А/857/53529/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С.,

Судової-Хомюк Н.М.,

за участю

секретаря судового засідання Кіт В.Р.

представника позивача Блонського М.А.,

представника відповідача Тарабан О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року у справі №380/14145/26

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов,

найменування суду 1 інстанції Львівський окружний адміністративний суд

дата ухвалення рішення 30 вересня 2026 року

суддя 1 інстанції Гавдик З.В.

місце ухвалення рішення м. Львів

дата складання повного тексту судового рішення 30 вересня 2026 року

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального Міністерства юстиції України, в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кузика Івана Івановича від 01.07.2026 ВП №46372391;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тарабан Олени Олександрівни від 01.07.2026 ВП №46372391.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції в позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим та повинно бути скасованим.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Восьмим апеляційним адміністративним судом було призначено судове засідання для вирішення даної апеляційної скарги.

Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися.

Відповідно до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засідання представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав наведених в ній, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

В судовому засідання представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року, яким відмовлено в задоволенні позову – залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши представника позивача та представника відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та Головного управління ДПС у Тернопільській області не підлягають задоволенню, а з наступних підстав.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 01.07.2026 начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кузиком Іваном Івановичем, при примусовому виконанні: виконавчий напис № 7518 виданий 30.11.2014 по ВП №46372391 було винесено постанову про передачу виконавчого провадження у Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у строк до 01.07.2026.

Підставою винесення постанови стало те, що постановою про закінчення виконавчого провадження від 18.05.2016 закінчено виконавче провадження, однак виконавче провадження перебуває у стані примусового виконання.

01.07.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тарабан Оленою Олександрівною, при примусовому виконанні виконавчий напис № 7518 виданий 30.11.2014 по ВП №46372391 було винесено постанову про прийняття виконавчого провадження №46372391.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірні постанови протиправним та таким, що не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Судом не враховані аргументи наведені позивачем про протиправність спірних постанов згідно з встановлених судом обставин та вимог законодавства.

01.07.2026 позивач повідомив відповідача про те, що постанова про закінчення виконавчого провадження №46372391 винесена ще 18.05.2016, однак виконавче провадження перебуває у стані примусового виконання.

Перевіркою виконавчого провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження за №46372391 встановлено, що виконавче провадження №46372391 перебуває у стані примусового виконання.

З метою виправлення вказаної помилки стану ВД/ВП, 01.07.2026 начальником відділу Кузиком І.І. повернуто виконавче провадження з архіву та, керуючись вимогами частини 4 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про передачу виконавчого провадження № 46372391.

01.07.2026 державним виконавцем, керуючись вимогами частини 4 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № 46372391.

01.07.2026 державним виконавцем виправлено помилку стану ВД/ВП.

Позивач як підставу та предмет позову вказує про те, що з моменту визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури погашення боргів такої особи можливе лише в порядку визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно виконавче провадження не може бути поновленим, оскільки стягнення боргу могло бути здійснено лише в процедурі банкрутства.

На переконання позивача безпідставне поновлення виконавчого провадження порушує права позивача, оскільки дає можливість продовжувати примусове виконання рішення суду та поновити строк дії виконавчого документу.

Позивач вважає, що при прийнятті спірних постанов, державним виконавцем не дотримано вимоги КАС України, відповідно спірні рішення винесені з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини.

Судом не враховані вказані аргументи позивача та враховані заперечення відповідача про те, що факт невідповідності стану ВД (виконавчого документа) у ВП (виконавчому провадженні), підлягає виправленню, яке здійснюється для усунення технічних помилок та коригування статусу виконавчого провадження.

Як встановлено із матеріалів справи, поновлення виконавчого провадження №46372391 не було. Матеріали виконавчого провадження знищено у зв`язку із закінченням встановлено терміну зберігання.

Крім зазначеного, позивачем жодними належним та допустимими доказами не обґрунтовано причинно-наслідковий зв`язок між винесенням постанов від 01.07.2026 про передачу виконавчого провадження №46372391, про прийняття виконавчого провадження №46372391, виправлення стану виконавчого документа у виконавчому провадженні №46372391 та порушенням прав ОСОБА_1 і яких саме щодо предмету спору по даній справі.

Позивачем також не спростовано твердження відповідача про те, що скасування постанов від 01.07.2026 про передачу виконавчого провадження №46372391, про прийняття виконавчого провадження №46372391, виправлення стану ВД/ВП призведе до повернення стану виконавчого документа у виконавчому провадженні №46372391 до попереднього стану (примусове виконання), що є технічною помилкою Автоматизованої системи виконавчого провадження, та призводить до порушення прав ОСОБА_1 .

Позивач також не спростував наявну у справі інформацію про те, що виконавче провадження № 46372391, на час розгляду справи, перебуває в стані завершено.

З цих же по суті підстав, судом не враховані аргументи позивача та враховані заперечення відповідача.

Отже, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що виконавче провадження № 46372391, незважаючи на винесення 18.05.2016 постанови про його закінчення, фактично перебувало у стані примусового виконання. У зв`язку з виявленням невідповідності відомостей про стан виконавчого документа в автоматизованій системі виконавчого провадження начальником відділу та державним виконавцем 01.07.2026 вжито заходів щодо виправлення технічної помилки, зокрема винесено постанови про передачу виконавчого провадження з архіву та прийняття його до виконання. Суд дійшов висновку, що такі дії були спрямовані виключно на усунення технічної помилки та приведення статусу виконавчого провадження у відповідність до фактичного стану, а не на його безпідставне поновлення.

Тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю

IІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Апелянт мотивує свою скаргу тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, оскільки виконавче провадження не могло бути відновлене, а виконавчий напис нотаріуса втратив юридичну силу через сплив річного строку пред`явлення. Крім того, на думку апелянта, оскільки ФОП ОСОБА_1 було визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, будь-яке стягнення боргу можливе виключно в межах процедури банкрутства із забороною нарахування штрафів, пені та застосування інших виконавчих заходів, а саме: рішення ухвалено з порушенням вимог КАС України щодо законності, обґрунтованості й пропорційності.

Просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року скасувати та винести нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

ІV. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону № 1404-VІІІ передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Згідно з частинами 1-2 статті 41 Закону № 1404-VІІІ у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Під час судового розгляду представник відповідача зазначав, що оскаржувані постанови від 01.07.2026 були ухвалені для виправлення помилки у виконавчому провадженні (виконавчому документі) про які повідомив сам позивач в телефонній розмові 01.07.2026.

Абзацом 3 ст.74 Закону № 1404-VІІІ визначено, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року №2274/5, який був чинним станом на час винесення оскаржуваної постанови (далі за текстом - Порядок), строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.

Згідно з пунктом 9.10 цього Порядку завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт. Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

Аналогічні положення містяться і в чинних на час судового розгляду даної справи Правилах ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 (п.п. 1, 2 розділу ХІ).

За приписами п.1, 2 розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05.08.2016 (далі Положення) це Положення, розроблене відповідно до вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», та визначає механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження.

Автоматизована система виконавчого провадження (далі - Система) - комп`ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХІІ Положення незавершені виконавчі провадження, відомості про які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, підлягають перенесенню до Системи.

Підлягають перенесенню до Системи виконавчі провадження, за якими скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.

Пунктом 8 Розділу ІІ Положення визначено, що внесення змін, видалення реєстраційних даних вхідної та вихідної кореспонденції, у тому числі виконавчих документів, не допускаються, крім випадків виправлення технічних помилок, описок чи доповнення реєстраційних даних відомостями, отриманими під час проведення виконавчих дій, про що виноситься відповідна постанова.

Після чого, завершене виконавче провадження, після спливу трирічного строку, який обчислюється з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством, підлягає знищенню.

Незавершені виконавчі провадження підлягають перенесенню до Системи.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що в разі закінчення виконавчого провадження, державний виконавець може виправити технічні помилки шляхом винесення відповідної постанови. Проте, така постанова свідчить лише про факт невідповідності стану ВД (виконавчого документа) у ВП (виконавчому провадженні), підлягає виправленню, яке здійснюється для усунення технічних помилок та коригування статусу виконавчого провадження.

Спірні постанови не свідчать про поновлення виконавчого провадження ВП №46372391, а були спрямовані лише на виправлення технічних помилок про які позивач сам повідомив державного виконавця.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2026 у справі №380/14145/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяЮ. О. Калмикова

суддіВ. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 05.11.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua