Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №300/9146/25
Суддя: Панікар І.В.
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" листопада 2026 р. справа № 300/9146/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – відповідач), за змістом якого просить суд:
- рішення від 30.09.2025 за № 10365001702 про відмову у зарахуванні періодів роботи згідно із трудовою книжкою від 21.07.1965 та призначенні пенсії за віком, визнати протиправним та скасувати;
- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно із трудовою книжкою від 21.07.1965, призначити та виплачувати пенсію за віком з дня звернення, а саме з 22.09.2025.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено в призначенні пенсії за віком зважаючи на те, що обчислений згідно поданих документів загальний стаж роботи становить 6 років 7 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказала на те, що не враховано до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки від 21.07.1965, оскільки на титульній сторінці дата народження заявниці зазначена некоректно (дописано іншим чорнилом) та відсутній відтиск печатки підприємства, яке проводило запис про зміну прізвища на титульній сторінці. Позивачка вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, при цьому, не врахувавши вказані періоди роботи, чим грубо порушено право останньої на належний рівень соціального забезпечення у зв`язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.17).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій залишено без руху та надано позивачу строк з дня отримання цієї ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду:
- належним чином завірену копію паспорта громадянина України (з усіх заповнених сторінок книжечки або обох сторін ID-картки разом із витягом про реєстрацію місця проживання).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.09.2026 розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій – продовжено.
Витребувано в ОСОБА_1 відомості про те, чи призначалася їй пенсія на території російської федерації; відомості про вид такої пенсії, дату її призначення та період її отримання; відомості про те, чи отримує вона пенсійні виплати російської федерації на час розгляду цієї справи; у разі припинення виплати пенсії відомості про дату та підстави її припинення; належним чином засвідчені копії документів компетентних органів російської федерації, пенсійного посвідчення, довідок про призначення/виплату пенсії, банківських документів або інших наявних документів, які підтверджують відповідні обставини.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 21.01.2026, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивачки на дату звернення становить 6 років 7 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Окрім того, представник відповідача зазначила, що до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 21.07.1965, оскільки на титульній сторінці дата народження заявниці зазначена некоректно (дописано іншим чорнилом) та відсутній відтиск печатки підприємства, яке проводило запис про зміну прізвища на титульній сторінці. З урахуванням викладеного, представник відповідача вважає, що немає підстав для зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, внаслідок чого, просить відмовити в задоволенні позову (а.с.21-22).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.09.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 30.09.2025 за № 10365001702 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 1 статті 26 цього Закону. Зазначено, що до загального страхового стажу позивачу не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 21.07.1965, оскільки на титульній сторінці дата народження заявниці зазначена некоректно (дописано іншим чорнилом) та відсутній відтиск печатки підприємства, яке проводило запис про зміну прізвища на титульній сторінці (а.с.4).
Вважаючи рішення відповідача неправомірними, позивачка звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 3 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу від 15 років.
Згідно з частин 1, 2, 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, з зазначеного вище встановлено, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Системний аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.
Так, відповідно до копії тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є громадянкою росії.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що в трудовій книжці ОСОБА_1 від 21.07.1965 (а.с.7-12) та у вкладиші до трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с.13), зокрема, наявні записи про трудову діяльність останньої.
Відповідні записи щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи оформлені із зазначенням номерів, дат, наказів та скріплені підписами відповідальних осіб та печаткою підприємства.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.
Окрім того, у вкладиші до трудової книжки серії НОМЕР_2 міститься запис, що ОСОБА_2 31.05.2002 звільнена у зв`язку із розірванням трудового договору за ініціативою працівника (за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію за віком), п.3 ст.77 ТК рф (а.с.13).
Факт отримання пенсійних виплат на території рф до 22.02.2022 позивачкою не заперечується.
Водночас, суд встановив, що єдиною підставою для відмови у зарахуванні періодів трудової діяльності, зазначених у трудовій книжці від 21.07.1965, є те, що на титульній сторінці дата народження заявниці зазначена некоректно (дописано іншим чорнилом) та відсутній відтиск печатки підприємства, яке проводило запис про зміну прізвища на титульній сторінці.
В даному аспекті суд вказує на таке.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі – Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом.-після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Внаслідок чого, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, яка була чинною у спірний період.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд вказує, що зазначена відповідачем обставина не спростовує факт належності трудової книжки позивачу та не свідчить про недостовірність внесених до неї записів щодо періодів роботи. Інші відомості трудової книжки, зокрема, прізвище, ім`я, по батькові, записи про прийняття та звільнення з роботи, відповідають персональним даним позивача та не викликають сумнівів.
Суд зазначає, що формальні недоліки в оформленні титульної сторінки трудової книжки самі по собі не можуть бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу, якщо зміст документа та інші наявні докази підтверджують факт здійснення трудової діяльності.
Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії.
Таким чином, суд дійшов висновку, що період роботи згідно трудової книжки позивачки від 21.07.1965 підлягають оцінці та зарахуванню до стажу роботи, оскільки відповідні записи містяться у трудовій книжці та працівник не може нести відповідальності за допущені роботодавцем неточності при заповненні відповідних документів, внаслідок чого, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії від 30.09.2025 за № 10365001702 винесено протиправно.
Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно із трудовою книжкою від 21.07.1965, призначити та виплачувати пенсію за віком з дня звернення, а саме з 22.09.2025, суд вказує наступне.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, визнавши дії ПФУ щодо відмови в призначенні пільгової пенсії, необґрунтованими, зазначив, що суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах та зобов`язав повторно розглянути заяву про призначення пенсії .
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
З урахуванням дискреційних повноважень відповідача на прийняття рішення щодо призначення пенсії, та враховуючи те, що відповідачем не проводився розрахунок стажу позивачки з урахуванням періодів, врахованих судом у даному рішенні, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права буде визнання протиправною та скасування відмови у призначенні пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області невідкладно повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням висновків суду щодо зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу роботи.
Такий спосіб захисту прав позивачки матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи не надавалася оцінка про наявність чи відсутність у позивача загального страхового стажу, необхідного саме для призначення пенсії з урахуванням того, що згідно вимог статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивачка, згідно із квитанцією від 12.12.2025 підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 30.09.2025 за № 10365001702.
Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 22.09.2025 про призначення пенсії за віком, врахувавши правові висновки суду щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки від 21.07.1965.
В решті позовних вимог – відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua